Відмежування трудового права від суміжних галузей права

Зміст

Вступ

1. Поняття, предмет і система трудового права України.
2. Метод та функції трудового права України.
3. Відмежування трудового права від суміжних галузей права.

Література.

                                                           Вступ 
 
Трудове право як одна з галузей права сформувалося не так давно. Воно виросло з феодальних відносин та оформилося із розвитком капіталізму, коли робочу силу поступово було прирівняно до товару. Сукупність відносин, що виникли в умовах попиту і пропозиції на робочу силу, тобто ринку праці, потребувала законодавчого врегулювання. Трудові звичаї, цехові та фабричні традиції, владні приписи поступово утворили підмурівок окремої галузі права, що регулює відносини працівників та роботодавців. 

Трудове право України регулює відносини праці на усіх підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форм власності та виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, що працюють за трудовими договорами з фізичними особами (ч. 1 ст. 3 КЗпП), воно є однією з провідних самостійних галузей єдиної системи національного права України, що її складають окремі галузі права, кожна з яких регулює певну сферу суспільних відносин, як от: цивільне, господарське, фінансове, сімейне, аграрне, інші. 
Трудове право визначає порядок і умови прийняття на роботу, переведення на іншу роботу, припинення трудового договору; тривалість робочого часу і часу відпочинку; порядок надання відпусток; гарантії і компенсації для працівників; визначає підстави та умови матеріальної відповідальності працівників; конкретизує основні засади реалізації конституційного права працівників на охорону життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці; регулює порядок розгляду трудових спорів; правові питання оплати праці, трудової дисципліни, державного соціального страхування та пенсійного забезпечення; встановлює порядок нагляду і контролю за додержанням законодавства про працю, державного нагляду за охороною праці.

1. Поняття, предмет та система трудового права України

Формування  нової системи трудових відносин на засадах соціального партнерства і створення відповідного правового механізму їх регулювання є необхідним і важливим етапом ринкових перетворень. В умовах ринкової трансформації економіки суспільні відносини у сфері праці наповнюються новим змістом, змінюється їх характер. З розвитком сфери договірного регулювання формуються нові соціальні зв’язки між працівниками і роботодавцями у процесі трудової діяльності не лише в межах підприємства, установи, організації, а й на інших рівнях – регіону, галузі, держави.

Трудове право України переживає період реформування. Змінюється його предмет, сфера дії, галузевий режим правового регулювання, система, з’являються нові інститути.

За  останні роки наука трудового  права збагатилася змістовними  працями відомих українських  вчених, докторів юридичних наук В.С. Венедиктова, Р.І. Кондратьева, А.Р. Мацюка, Л.І. Лазор, П.Д. Пилипенка, В.І. Прокопенко, О.І. Процевського, В.Г. Ротаня. Проблеми сучасного трудового права активно  обговорюються представниками російської науки: О.В. Абрамовою, І.Я. Кисельовим, С.П. Мавріним, А.Ф. Нуртдіновою, Ю.П. Орловським, В.М. Скобелкиним, О.В. Смирновим, О.І. Ставцевою, Л.О. Сироватською, В.М. Толкуновою,Є.Б. Хохловим та ін.

Трудове право України являє собою  сукупність правових норм, що регулюють  суспільно-трудові відносини, які  виникають у зв'язку із реалізацією  громадянами своїх здібностей до праці для виробництва матеріальних і духовних благ.

Предмет трудового права.

Щодо  предмета трудового права як галузі права України, то він має власні, тільки йому притаманні, особливості. Особливість суспільних відносин, які  формують предмет даного права, обумовлена такою важливою якістю людини як здатність до праці, оскільки її носієм є людина.

Предмет трудового права складають суспільні  відносини, що виникають із застосування, організації, управління та оцінки фізичної і розумової праці людини. Саме така якість людини як цілеспрямована, усвідомлена, наполеглива діяльність викликає до життя відносини, що і  є об’єктом правового регулювання. Об’єктивна нероз¢єднаність людини та її праці дозволили з всієї сукупності суспільних відносин відокремити коло тих, які виникають із застосування праці, і назвати їх трудовими. Тільки людина, завдяки належній їй працездатності, спроможна вступати у суспільні відносини з приводу використання своєї праці. Тому трудові правовідносини за своєю природою завжди індивідуальні і соціальні.

Отже, в основі предмета трудового права  лежать трудові відносини найманої праці. Вони виникають у результаті прийняття на роботу на підставі укладення трудового договору або інших подібних йому форм.  

Трудові відносини - це основна категорія предмета трудового права. Вони безпосередньо виникають у процесі виробництва і носять вольовий характер. Такі відносини виникають незалежно від форм власності з приводу застосування праці і зв'язані із створенням матеріальних і духовних благ.

Потрібно  зазначити, що не всі трудові відносини  регулюються трудовим правом, воно регулює лише ті відносини, які виникають  на підставі укладення трудового договору. До інших видів трудових відносин воно може застосовуватися тільки за наявності відповідних вказівок у спеціальному законодавстві, яким забезпечується загальне правове регулювання трудових відносин, що виникають на основі інших, відмінних від трудового договору підстав. Служба працівників органів внутрішніх справ, військовослужбовців, осіб, засуджених до позбавлення волі, трудовим правом не регулюються.    

Крім трудових, регулюванню трудовим правом піддаються й інші суспільні відносини, які хоч і не припускають особисту участь працівника в праці, але, будучи відносинами суспільної організації праці на підприємстві, тісно пов’язані з трудовими. Це:

Відносини профспілкових органів, трудового колективу з приводу організації праці, встановлення і застосування її умов.  Ці відносини виникають у процесі організації й управління колективною працею, участі виборних профспілкових органів, трудових колективів у встановленні умов праці, застосування чинного законодавства про працю. Вони виникають у зв’язку з прийняттям локальних нормативних актів, участю в поліпшенні матеріально-побутового і культурного обслуговування працівників, участю у правозастосовчій діяльності по захисту індивідуальних і колективних інтересів працівників. Ці відносини пов’язані з розробкою, укладанням і виконанням колективних договорів, а також інших соціально-партнерських угод.

Суб’єктами  організаційно-управлінських відносини  на рівні організації є, з однієї сторони – роботодавець, а з другої – виборний  профспілковий  орган та інші органи, уповноважені трудовими колективами на представництво.

Змістом організаційно-управлінських відносин є права  і обов’язки сторін, пов’язані із розробкою та прийняттям локального нормативно-правового акта.

Ці відносини можуть виникати з волі роботодавця, трудового колективу, виборного профспілкового чи іншого органу, уповноваженого представляти трудовий колектив.

Відносини щодо участі в керівництві виробництвом. Вони реалізуються в двох основних формах: а) особиста участь в обговоренні і вирішенні питань розвитку виробництва, внесення пропозицій про поліпшення роботи підприємства; б) шляхом участі в керівництві виробництвом за допомогою громадських форм: загальні збори, конференція, виробнича нарада і т.д.

Відносини, що виникають у зв’язку із працевлаштуванням. У процесі працевлаштування виникають З групи відносин: а) відносини між працівником і органом, який займається працевлаштуванням, (державною службою зайнятості); б) між службою зайнятості і роботодавцем з приводу працевлаштування працівника; в) між працівником і роботодавцем з приводу надання роботи.

Відносини між громадянином і службою зайнятості виникають на підставі звернення громадянина із заявою щодо його працевлаштування. Орган працевлаштування зобов’язаний розглянути її і вирішити комплекс питань, пов’язаних з його працевлаштування.

Відносини між центром зайнятості і роботодавцем виникають, якщо необхідно: 1) зобов’язати  роботодавця повідомити центр зайнятості про свої потреби в кадрах, укласти  трудовий договір з громадянином, направленим центром зайнятості на вакантну посаду; 2) дати вмотивовану відповідь центрові зайнятості, коли громадянинові відмовлено в укладення трудового договору і повернути направлення центру зайнятості; 3) зобов’язати громадян деяких категорій згідно чинного законодавства України про зайнятість населення.

Відносини між працівником і роботодавцем з приводу надання роботи виникають  у зв’язку з правом громадянина  на вибір виду зайнятості. Якщо робота, на яку направляється громадянин, з тих чи інших причин його не влаштовую, він має право відмовитися від укладення трудового договору. Роботодавець також має право відмовитися від укладання трудового договору з громадянином, якщо ділові якості чи стан здоров’я не дають змогу виконувати роботу, зазначену в направлення центру зайнятості.  

 Відносини по професійній підготовці і підвищенню кваліфікації кадрів безпосередньо на виробництві. Дані відносини виникають у зв’язку з одержанням громадянами робочих спеціальностей під час індивідуального або курсового учнівства, що звичайно передує їхній самостійній роботі або в зв’язку з розширенням професійних навиків.

Відносини по нагляду (контролю) за охороною праці і дотриманням трудового законодавства. Нагляд (контроль) здійснюється спеціально уповноваженими органами, які у своїй діяльності не залежать від роботодавця. Виникаючі відносини спрямовані на створення безпечних і здорових умов праці, охорону трудових прав і законних інтересів працівників.

Відносини по притягненню до юридичної відповідальності за порушення трудової дисципліни і  заподіяння шкоди (збитку). Оскільки юридична відповідальність є суспільним, відношенням як по змісту так і за формою, а її виникнення відбувається в рамках трудових правовідносин, тому відносини по притягненню до дисциплінарної і матеріальної відповідальності також складають предмет трудового права.

Процесуальні-трудові відносини. Ці відносини пов’язані з виникненням і порядком розгляду трудових спорів, оскільки мова йде про застосування трудового законодавства, тому ці відносини складають предмет трудового права.

Таким чином, трудове право України  – це система встановлених або  санкціонованихих державою норм, які  регулюють трудові відносини  працівників і роботодавців та інші тісно з ними пов’язані відносини.

Система трудового права.

Трудове право як галузь являє собою сукупність правових норм, які відрізняються єдністю внутрішньої структури й органічного зв'язку її елементів. Така сукупність норм і регульованих ними відносин утворює систему галузі права. Вона найповніше відображена в КЗпП. Структурно система галузі трудового права складається з двох частин: Загальної та Особливої.

Загальна  частина трудового права охоплює  норми правових інститутів, які мають загальне значення. Вона включає розділи, які встановлюють: предмет та завдання цієї галузі права; її основні принципи; джерела права; суб’єкти трудового права, права та обов’язки сторін в правовідносинах, а також норми в колективному договорі.

Особлива  частина трудового права значно ширше загальної частини. При  цьому роль і функції правових інститутів особливої частини не однакові. Перше місце займає інститут трудового договору, який закріплює договірний принцип залучення до праці, порядок виникнення, зміни, припинення трудових відносин. Саме виникнення трудового правовідношення тягне поширення на його учасників дій норм трудового права про умови праці. Тому слідом за нормами, що визначають підстави виникнення трудового правовідношення, розташовуються інститути про тривалість праці і відпочинку, про оплату й охорону праці, про трудову дисципліну, матеріальну відповідальність, трудові спори.

Від системи трудового права як галузі права необхідно відрізняти  систему науки трудового права. Система науки, навчального процесу своїм предметом і цілю має вивчення норм трудового права, їхнього розвитку, правових зв'язків, тобто правовідносин сфери трудового права. Наука вивчає не тільки українське, але і зарубіжне трудове право і міжнародно-правове регулювання праці. Отже, її предмет виходить за рамки українського діючого трудового законодавства, а система науки ширша системи галузі.

2. Метод та функції трудового права України

Для характеристики трудового права  України важливе значення має  не тільки предмет трудового права, але і метод правового регулювання.

Метод трудового права залежить від  специфіки суспільних відносин, що є предметом цієї галузі права. У теорії права тепер прийнято виділяти два методи правового регулювання: метод децентралізованого, автономного регулювання, який ґрунтується на координації цілей та інтересів сторін суспільних відносин, і метод централізованого, імперативного регулювання, який ґрунтується на відносинах субординації. Трудовим правом здійснюється комплексне використовування обох цих методів.

Комплексний характер методу трудового права  найповніше виявляється через відповідні комбінації способів, з допомогою  яких відбувається правове регулювання. Для трудового права властиві усі три відомі способи, що так  чи інакше формують методи цієї галузі. Спосіб дозволів, що дає можливість учаснику діяти на власний розсуд, та спосіб заборон, за яким можна робити усе, що не заборонено, характерні для децентралізованого, автономного методу регулювання. Вони відображають свободу і рівність сторін у правовідносинах. У трудовому праві це виявляється переважно у колективно-трудових відносинах, де сторони (роботодавці і профспілки) перебувають у партнерських стосунках, а також відносинах працевлаштування, коли сторони (працівник і роботодавець), укладаючи трудовий договір, вважаються рівними.

Ще  один спосіб – приписів, що зобов’язує до вчинення чи утримання від певних дій та застосовується для методу імперативного регулювання, представлений у трудовому праві відносинами нагляду й контролю за дотриманням трудового законодавства і власне трудовими відносинами.

Якщо  предмет трудового права відповідає на запитання, що регулює дана галузь права, то метод означає як, яким засобом забезпечується правове регулювання предмета.

Метод правового регулювання не обирається державою довільно, а обумовлюється предметом, тобто особливостями тих суспільних відносин, які складають предмет правового регулювання трудового права.

Під методом правового регулювання трудового права розуміється сукупність прийомів і засобів регулювання відповідних суспільних відносин.

Згідно  загальної теорії права, методу правового  регулювання властиві певні характерні риси (ознаки), як то: а) порядок виникнення, зміни і припинення правовідносин (юридичні факти); б) загальне юридичне положення учасників правовідносин; в) порядок встановлення прав та обов’язків; г) засоби, що забезпечують виконання  обов’язків.

Особливості методу трудового права простежуються  в 4-х основних елементах:

По-перше, виникнення, зміна і припинення трудових правовідносин. Залучення громадян до праці регулюється шляхом надання договірної свободи при обранні праці. Оплата ж за працю матеріально заінтересовує працівника у виборі місця застосування праці.

По-друге, трудовим правовідносинам властиве поєднання рівності з підлеглістю суб’єктів відносин. Юридична рівність сторін у трудових правовідносинах визначається економічною сутністю самих трудових правовідносин, що складаються двох взаємозалежних моментів:- юридична рівність сторін; їхнє підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядку.

По-третє, у прийомах формування прав і обов’язків суб’єктів трудових правовідносин. Норми трудового права можуть бути імперативними, дозвільними та рекомендаційними. Імперативні норми виявляються у вигляді заборони чи припису. Наприклад, працівник повинен виконувати доручену йому роботу особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі (ст. 30 КЗпП). ст.55, ст.192 КЗпП забороняє залучати працівників, які не досягли 18 років до нічної праці або до праці у вихідні дні. У відрядженні за працівниками зберігається на протязі усього часу відрядження місце роботи і середня заробітна плата. При такій формі впливу законодавця на трудові відносини волевиявлення суб’єктів при формуванні змісту правовідносин виключається. Необхідність державно-власного регулювання трудових відносин диктується їх специфікою. Однак у трудовому праві більш розповсюдженні дозвільні норми, які надають можливість регулювати поведінку суб’єктів трудового права на свій розсуд.. Дозвіл, таким чином, дає працівникові і роботодавцю права на свої власні активні дії. Так, по узгодженню сторін визначаються трудова функція працівника, випробування при прийнятті на роботу, строк трудового договору і таке інше. Рекомендаційні норми встановлюють бажані форми поведінки і тому набувають силу обов’язкового правила в локальних правових актах або нормативних угодах.

Четверте, специфіка трудових правовідносин проявляється і в характері санкцій, встановлених нормами трудового права для забезпечення належної поведінки суб’єктів.

Норми трудового права передбачають особливі, притаманні тільки даній галузі санкції, які застосовуються у випадках невиконання  обов’язків. До них відносяться заходи дисциплінарної відповідальності.

Таким чином, метод правового регулювання  трудових відносин працівників характеризується :

а) договірним залученням до праці;

б) юридичною рівністю сторін у трудових правовідносинах;

в) підпорядкуванням їх внутрішньому трудовому розпорядку;

г) участю працівників у формуванні трудових відносин;

д) поєднанням централізованого і локального регулювання;

е) наявністю специфічних прийомів і засобів захисту трудових правовідносин.

Функції трудового права.

Соціальне призначення права в суспільстві виявляється у його функціях. За визначенням сучасної теорії права такими є основні напрями правового впливу на людину і суспільство (суспільні відносини).

У перехідний до ринку період, можна виділити такі функції трудового права:

Захисна функція. Стосується охорони інтересів працівника як сторони, певною мірою слабшою у трудових відносинах. Захисна функція трудового права виявляється ще й в тому, що трудове право створює рівні можливості для реалізації громадянами своєї здатності працювати, встановлюючи єдині правила щодо умов праці на підприємствах різних форм власності. Відображується в нормах більшості інститутів трудового права: інституті забезпечення зайнятості та працевлаштування; трудового договору; робочого часу і часу відпочинку; оплати праці; охорони праці; нагляді і контролі; вирішенні трудових спорів.

Виробнича функція значно змінилася в сучасних умовах. Від традиційного її розуміння як функції, що забезпечувала виробництво, належну продуктивність праці і суворе дотримання правил трудової дисципліни, вона переросла у функцію захисту у трудових відносинах інтересів роботодавців.

Трудове право, незважаючи на його соціальну природу, не може не захищати інтереси другої сторони у трудових відносинах. Інакше воно або вступить у колізію з іншим законодавством, у першу чергу з законодавством про власність і про підприємництво, або ті ж самі роботодавці змушені будуть ігнорувати трудове законодавство і шукати інших правових шляхів для використання робочої сили, поза тими, що передбачені цим законодавством. Якщо захисна функція забезпечує, наприклад, обмеження утримань із заробітної плати працівників, то виробнича, повинна гарантувати роботодавцю можливості стягнути повністю збитки, завдані йому в результаті заподіяння шкоди працівником.

Виховна функція хоч і загальноправова, але стосовно трудового права сьогодні є особливо виразною. Вона стосується забезпечення відповідної правової культури у трудових відносинах. Розвиток підприємництва з його основною метою – досягненням прибутку, низька на перших порах оплата праці, а подекуди взагалі її не сплачують, нерідко призводять до ігнорування, передусім з боку роботодавців загальних приписів трудового права. Тому дуже важливо домогтися належної правової культури учасників трудових правовідносин в умовах ринкової економіки і тут свою роль повинне відіграти трудове право України. 

3. Відмежування трудового права від суміжних галузей права. 

Трудове право слід відмежовувати від  суміжних галузей права (цивільного, адміністративного, аграрного, права соціального забезпечення) за його предметом і методом. 

До  сфери дії цивільного права рівною мірою належать як майнові, так і  немайнові відносини незалежно  від пов'язаності останніх відносин з майновими (див. Цивільне право. - Ч. 1.- К., 1997. - С. 8-9). Предмет трудового права складають індивідуальні й колективні трудові відносини. Як уже зазначалося, предметом трудових відносин є процес праці, жива праця, а предметом цивільно-правових відносин, зокрема тих, що пов'язані із працею і випливають з договору підряду, доручення, авторського договору, є матеріалізований результат праці. За трудовими відносинами працівник зобов'язується виконувати роботу певного роду (за конкретною спеціальністю, посадою, кваліфікацією), а в цивільно-правових відносинах, пов'язаних із застосуванням праці, виконується індивідуально-конкретне завдання. У трудових відносинах працівник включається до складу трудового колективу підприємства (установи, організації) і внаслідок цього зобов'язаний виконувати певну міру праці, підкорятися правилам внутрішнього трудового розпорядку. У цивільно-правових відносинах всі ці моменти відсутні, громадянин виконує завдання на свій розсуд і на свій ризик. Тому норми інститутів робочого часу, часу відпочинку, оплати праці, дисципліни праці й дисциплінарної відповідальності на суб'єктів цивільно-правових відносин не поширюються. Такі працівники не можуть вимагати надання щорічної відпустки, виплати допомоги в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, оплати надурочної роботи та інших гарантій, передбачених законодавством про працю для суб'єктів трудових відносин. За шкоду, заподіяну роботодавцю при виконанні трудових обов'язків, працівник несе відповідальність на підставі норм трудового права (матеріальна відповідальність), а у цивільно-правових відносинах - на підставі норм цивільного права (майнова цивільно-правова відповідальність). 

Трудове право відрізняється від цивільного і за методом правового регулювання. Про метод трудового права вже йшла мова. Характерними рисами методу цивільного права є: юридична рівність сторін; ініціатива сторін при встановленні правовідносин; диспозитивність правового регулювання; можливість вибору варіанта поведінки, що не суперечить чинному законодавству (див. Цивільне право: визначення, поняття, законодавство: Навч.-практ. довідник / За ред. Є.О. Харитонова. - X.: ТОВ "Одісей", 1998. - С. 6). Схожість трудового й адміністративного права виявляється в наявності спільних рис предмета і методу правового регулювання. Але саме за предметом і методом вони й відрізняються. До предмета трудового права входять індивідуальні та колективні трудові відносини, яким притаманний організаційно-управлінський елемент, а предмет адміністративного права утворюють відносини в сфері державного управління, однак трудове право регулює управління в процесі праці всередині підприємства. Тут суб'єкти й об'єкти управління (висловлюючись мовою адміністративного права) пов'язані договірними відносинами.

Працівники  самі, як члени трудового колективу, беруть участь в управлінні підприємством. Щоправда, тепер організаційні відносини у сфері соціально-трудових відносин вийшли за рамки організацій, але суттєвою відмінністю у даному разі є відсутність владного припису, який видається органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування і є обов'язковим до виконання. 

Спільність  трудового права й аграрного  права виявляється в тому, що вони регулюють колективний процес праці. У той же час трудове право  регулює трудові відносини найманих працівників (несамостійна праця), а  аграрне право - трудові відносини  власників засобів виробництва - членів колективних сільськогосподарських  підприємств, фермерських господарств. 

Трудове право пов'язане з правом соціального забезпечення, оскільки донедавна відносини щодо соціального забезпечення входили до предмета трудового права. Сьогодні це дві окремі галузі права, між якими є істотні відмінності. Предметом права соціального забезпечення є суспільні відносини, що виникають внаслідок реалізації громадянами права на соціальне забезпечення у випадку настання соціальних ризиків, внаслідок яких особа втрачає здоров'я, роботу та засоби до існування через незалежні від неї обставини, а трудові відносини виникають внаслідок реалізації права на працю. Трудове право має справу з працюючими громадянами, а право соціального забезпечення - в основному з непрацездатними особами.

  У трудовому праві виплачується  заробітна плата працівникові  за виконану ним роботу з  фонду оплати праці підприємства (установи, організації), а правом  соціального забезпечення передбачається  виплата пенсій і допомог зі  спеціальних централізованих соціальних  фондів (Пенсійного фонду, Фонду  соціального страхування). Крім того, є відмінності і в методі правового регулювання. 

Існує зв'язок трудового права з цивільно-процесуальним  правом. Трудові спори розглядаються  судом на основі норм цивільно-процесуального права. Якщо в майбутньому будуть створені спеціалізовані трудові суди, як це має місце у країнах з розвинутою ринковою економікою (США, Франція, ФРН та ін.), то доцільним буде знову повернутися до проблем трудового процесуального права.

Література:

1. Конституція України Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, № 30, ст. 19 /Із змінами, внесеними згідно із Законом № 2952-VI від 01.02.2011, ВВР, 2011, № 10, ст.68/ [Електроний ресурс]/Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/474-14
2. Конституція України. Науково-практичний коментар. / В.Я. Тацій, О.В. Петришин, Ю.Г. Барабаш та ін., – Х.:Право, 2012. – 1128 с.
3. Кодекс Законів про працю від 10.12.1971 р. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/322-08
4.   Н. Б. Болотіна, Г. І. Чанишева Трудове право України, Підручник, Київ,   Знання, 2001