Видатний політичний лідер сучасності

Міністерство аграрної політики України Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаева

                                        кафедра історичних і соціальних наук

Реферат

на тему:

« Видатний політичний лідер сучасності »

                                                                         Виконала: 

                                                                        Студентка факультету агрохімії та                                                                           

                                                                        ґрунтознавства  IV курсу 2 групи  

                                                                        Платонова С.

     Перевірив:                   

     Кравцов А.Ӏ.

Харків-2013

Зміст

Вступ

Розділ І

Біографія, коротка характеристика діяльності

Розділ II

Політична діяльність та її оцінка

Висновки

Список літератури

Вступ

Однією з головних функцій політичної еліти є висування зі свого середовища політичних лідерів (від англ. leader -ведучий, керуючий). Лідери виступають ключовими фігурами політичного життя і реально впливають на суспільні процеси. До таких прийнято відносити індивідів, які визнаються суспільством як керівники і отримують в силу цього право на прийняття політичних рішень. В ролі лідерів можуть виступати не тільки окремі особистості, але й цілі організації: партії (КПРС в колишньому СРСР), держави (США у сучасному світі).

Політичне лідерство як спосіб організації і реалізації влади методом надання виняткових повноважень окремим суб'єктам політики випливає з самої природи людини. Розвиваючись паралельно з еволюцією самого суспільства, лідерство на кожному історичному етапі набуває своїх специфічних форм. Так, на ранніх стадіях розвитку цивілізації воно проявлялося у вигляді силового домінування окремих індивідів. В період Античності авторитет лідера опирався на його знання та досвід, а саме лідерство існувало у вигляді наставництва. Феодальна епоха створила тип лідерства, в основу якого був покладений принцип приналежності до сім'ї або клану. Лідерство розумілося як богообраність. Нарешті, в Новий час (XX ст.) сформувалися дві протилежні форми лідерства: однією з них (характерна для авторитарних і тоталітарних режимів) є вождізм, другою ж (характерна для демократичних режимів) - легальне лідерство, засноване або на призначенні, або на виборі керівника населенням.

Незважаючи на різницю у проявах, лідерство постає явищем універсальним. Універсальність проявляється в єдності функцій, які у всі історичні епохи покладалися суспільством на лідерів.

Отже, політичний лідер - це будь-який учасник політичного процесу, що активно впливає на нього і стимулює соціальну групу чи суспільство в цілому на досягнення певної мети. Так, далі піде мова про сучасного політичного лідера президента США Барака Обаму.

Розділ 1

Барак Обама народився в Гонолулу, штат Гаваї, в родині Барака Хусейна Обами-старшого та Анни Данам. Його батько походить з селища Алего провінції Ньянза Республіки Кенія, а мати з міста Вічіта американського штату Канзас. Батьки познайомилися під час навчання уГавайському університеті, де Обама-старший навчався як іноземний студент.

Коли Баракові виповнилося два роки його батьки спочатку розійшлися, а потім офіційно оформили розлучення. Його батько продовжив навчання в аспірантурі в Гарвардському університеті, де він здобув науковий ступінь доктора та повернувся до Кенії. Мати Барака вийшла заміж удруге, цього разу за індонезійського студента Лоло Соеторо, від якого в неї народилася донька. У 1967 році сім'я переїхала на помешкання до батьківщини вітчима — Джакарти, де Барак відвідував школу і провчився до четвертого класу. Пізніше, його відправили до Гонолулу жити з батьками матері. У Гонолулу він закінчив школу в 1979 році.

Коли Баракові виповнилося 21 рік, він дізнався, що його батько раптово помер в автомобільній аварії в Кенії. У 1995 році померла від раку також його мати. Хоча його батько був за походженням африканцем, Барак провів усе дитинство в оточенні білої матері та її родини — і таким чином поєднав у собі дві раси та два світогляди. У книзі «Мрії від мого батька» (англ. Dreams from My Father) Барак Обама описав свої спогади про дитинство та формування світогляду на основі власного досвіду у багаторасовій родині.

По закінченні школи Обама два роки навчався в приватному коледжі «Оксіденталь», а потім перевівся до Колумбійського університету, де вивчав політологію і спеціалізувався на міжнародних відносинах. У 1983 здобув ступінь бакалавра і працював протягом одного року у видавничій та консалтинговій компанії «Міжнародна Бізнесова Корпорація» (BI). У 1985 році Барак переїхав до Чикаго, де керував благодійним проектом допомоги місцевим церквам та організовував програми навчання для мешканців бідних районів міста.

У 1988 році Барак Обама вступив на юридичний факультет Гарвардського університету. На початку 1990 року його було обрано першим в історії темношкірим президентом «Гарвардського Правничого Ревю» — студентського журналу юридичного факультету. У 1991 році закінчив юридичний факультет і повернувся до Чикаго, де почав працював в недержавній організації, яка займалася допомогою в реєстрації виборців. Пізніше працював в адвокатській конторі «Майнер, Барнгіл & Ґелланд», спеціалізацією котрої було забезпечення дотримання та захист громадянських прав. Барак Обама також викладав юриспруденцію на правничому факультеті Чиказького університету з 1993 по 2004 рік. У 2004 році його було обрано до Сенату США.

У серпні 2005 року разом із сенатором Ричардом Лугаром відвідував Україну (Донецьку область) в рамках програми утилізації боєприпасів.

У 1996 році Барака Обаму було обрано до сенату штату Іллінойс від муніципалітету Гайд-Парк на півдні Чикаго. У 2003 році, коли демократи отримали більшість в сенаті штату, його було обрано головою комітету з питань охорони здоров'я та соціальної служби. У якості сенатора штату Іллінойс він запропонував декілька законопроектів, які були спрямовані передусім на допомогу малозабезпеченим громадянам та громадянам без медичної страховки.

У 2000 році Обама балотувався на кандидатуру до Палати Представників Конгресу США від Демократичної партії. Усередині Демократичної партії його суперником був кандидат, який вже чотири терміни обіймав цю посаду і мав ширшу підтримкою членів партії ніж Обама. У результаті Барак Обама отримав тільки 30% голосів проти 61% його суперника і програв номінацію. Тим часом, продовжуючи роботу в сенаті штату, він запропонував законодавчий акт, який зобов'язував поліцію записувати на відео допити в справах, які каралися смертною карою. Обама також підтримував законодавчі ініціативи, які зобов'язували страхові компанії включати в страховку діагностичну мамографію для жінок. Завдяки своїй плідній праці в сенаті штату, та готовності конструктивно співпрацювати як з демократами, так і з республіканцями, він зажив популярності серед виборців і був легко переобраний до сенату штату в 2002 році.

У 2004 році Барак Обама балотувався до сенату США, де звільнилося місце після відставки колишнього сенатора. Передвиборна кампанія складалася з двох етапів: номінація всередині Демократичної партії і вибори проти кандидата від Республіканської партії. На початку кампанії номінації від Демократичної партії він посідав друге місце за рівнем підтримки після свого конкурента-мультимільйонера. Несподівано для багатьох, після сімейних негараздів рейтинг конкурента Обами почав знижуватися. Таким чином, Обама випередив іншого кандидата і збільшив розрив між ними завдяки своїй вдалій рекламній кампанії і підтримці інших впливових демократів. Із семи кандидатів на сенаторське місце від Демократичної партії Обама отримав 52% голосів 15 березня 2004 р. Таким чином, в загальних виборах він був єдиним кандидатом від Демократичної партії США. Його суперником був республіканець Джек Раян. Однак під час передвиборної компанії республіканець вибув із боротьби через скандальне розлучення з жінкою і Обама отримав у суперники маловідомого та недостатньо харизматичного конкурента, якого він легко випередив на виборах, отримавши 70% голосів. Четвертого січня 2005 року він прийняв присягу як сенатор Конгресу США.

Президентська кампанія 2008

10 лютого 2007 року в місті Спрингфілд, Іллінойс, Барак Обама проголосив про свої наміри балотуватися на номінацію від Демократичної партії на президентських виборах 2008 року. В багатьох ЗМІ номінація першого темношкірого кандидата на посаду президента країни стала новиною №1. Серед декількох кандидатів всередині демократичної партії на початку 2007 р. він залишався дещо позаду від іншого провідного кандидата — Гілларі Клінтон. Численні спостерігачі звертали увагу на значущість расових упереджень і загальних уподобань серед населення в наступній передвиборній боротьбі.

Багато спостерігачів відмічали збільшену популярність і вплив Барака Обами на американську політику. Зокрема, журнал Тайм назвав його одним з найвпливовіших людей світу. Передвиборна конкуренція між першою жінкою та першим чорношкірим кандидатом на посаду президента була однією з найцікавіших в історії США. Барак Обама здобув перемогу над республіканським кандидатом Джоном Маккейном на виборах 4 листопада 2008 року. Двадцятого січня 2009 року Барак Обама обійняв посаду президента США.

Президентська кампанія 2012

6 вересня Обаму офіційно  висунуто на другий 4-річний термін  на Національній конвенції (з'їзді) Демпартії в м. Шарлотт, штат Північна Кароліна.

3 жовтня відбувся перший  раунд теледебатів Обами з  конкурентом від республіканців Міттом Ромні, де вони здебільшого обговорювали економіку. 16 жовтня — другий раунд теледебатів, 22 жовтня — третій раунд.

Вибори Президента США у 2012 р. відбулися 6 листопада. Обама переміг опонента з результатом 303:203 (голоси Колегії виборців). У своїй переможній промові  після оголошення результатів голосування Обама підкреслив, що попереду багато роботи.

Розділ 2

Одним з перших своїх указів на посаді президента США Барак Обама розпорядився закрити в'язницю Дельта на військовій базі Гуантанамо, де полонені утримувалися поза дією норм американського та міжнародного законодавства. Указом наказано також закрити усі в'язниці ЦРУ в інших країнах, де тримають і допитують осіб, причетних, як вважають, до міжнародного тероризму. Забороняється також суворе поводження з тими в'язнями й тортурування їх.

Барак Обама визначив, що Афганістан та Пакистан стають центральним фронтом боротьби Сполучених Штатів проти міжнародного тероризму та призначив спецпредставників по Близькому Сходу та Афганістану — Пакистану. Спеціальним послом США на Близькому Сході призначено екс-сенатора Джорджа Мітчелла, а на посаду спецпредставника в Афганістані та Пакистані призначений колишній постійний представник США при ООН Річард Голбрук.

Джордж Мітчелл та Річард Голбрук мають багатий миротворчий досвід. У середині 1990-х років Голбрук заслужив славу одного з найвпливовіших дипломатів в світі, ставши головним архітектором Дейтонських угод, які поклали край кровопролиттю в Боснії і Герцеговині. В свою чергу Джордж Мітчелл був посередником у процесі мирного врегулювання у Північній Ірландії за часів президентства Білла Клінтона.

Економічна політика

17 лютого 2009 року Обама  підписав закон (англ. The American Recovery and Reinvestment Act) про виділення 787 млрд. доларів США, призначених з метою пом'якшення наслідків рецесії, викликаної іпотечною кризою, також результатом кредитної кризи. За словами Обами завдяки цьому плану в США буде створено або збережено 3½ мільйона робочих місць протягом наступних двох років.

Нобелівська премія миру

9 жовтня 2009 нобелівський  комітет оголосив, що президент  США Барак Обама став лауреатом  Нобелівської премії миру за 2009 рік. Нагорода присуджена йому з формулюванням "за величезні зусилля зі зміцнення міжнародної дипломатії і співпраці між народами". Очоливши Сполучені Штати, Обама пообіцяв відмовитися від колишньої односторонньої зовнішньої політики і виразив готовність піклуватися про інтереси не тільки США, але і всіх країн світу. Він, крім того, заявив, що готовий до переговорів з такими країнами як Іран, з яким США вже тридцять років не підтримують дипломатичні відносини. Одним з найважливіших пунктів його передвиборної програми було завершення військової кампанії в Іраку і вивід звідти американських військ.

Обама став четвертим американським президентом, удостоєним найпрестижнішої гуманітарної нагороди світу, після Теодора Рузвельта, Вудро Вільсона і Джиммі Картера.

Ефективність діяльності Обами в різнобічних питаннях не вражає. Після підписання угоди про 17% скорочення викидів парникових газів до 2020 року та, попри його заяви, що він не стане терпіти бездіяльності в цій галузі, Обама просто припинив займатися зазначеним питанням після того, як республіканці здобули переконливу перемогу на проміжних виборах у листопаді 2010 року.

Крім того, внутрішній тиск змусив Обаму нехтувати питаннями торгівлі. Саме США значною мірою відповідальні за провал Дохійського раунду глобальних торговельних переговорів.

Один зі значних зовнішньополітичних проривів Обами полягає в тому, що він звільнив США від необхідності ведення «глобальної війни з терором». Звільнення від подібної маніхейської риторики про таку «війну» надало можливість США відновити свою політичну легітимність, втрачену колишнім президентом Джорджем Бушем-молодшим, не втративши при цьому своєї стратегічної ваги.

Після війни у В’єтнамі Джиммі Картер сподівався покінчити з тодішньою політикою США. Однак дії його адміністрації, в тому числі серйозні помилки, які мали місце в Ірані й Афганістані, виставили США слабкими і нерішучими. І хоча політика Обами не послабила міжнародних позицій Америки, вона також не відзначилася досягненнями, які можна було б порівняти зі зближенням із Китаєм Річарда Ніксона, багато в чому через те, що можна назвати догматичним прагматизмом, який лежить у її основі, — прагненням запобігти гіршому, а не досягнути кращого.

Більше того, Обама зіткнувся зі значними обмеженнями, в тому числі з глобальною економічною кризою, внутрішньою політичною поляризацією, ворожим Конгресом та виникненням нових могутніх гравців, яким необхідні США, але вони не хочуть визнавати їхнього домінування. Як наслідок, він не зміг змінити стратегічних реалій, наприклад, узгодити широкі інтереси Америки з інтересами Ірану (оголошений ворогом), Пакистану (друг-ворог) та Ізраїлю (ключовий союзник).

Потрібно зазначити, що Обама зіткнувся зі складнішою дипломатичною та стратегічною обстановкою, аніж Ніксон у 1970-х роках. Нестабільність правлячої коаліції в Ірані перешкоджає будь-яким результативним переговорам між двома країнами, а політична роздробленість у Пакистані істотно гальмує там політику США. І крихкість правлячої коаліції Ізраїлю в поєднанні з сильною підтримкою ізраїльського прем’єр-міністра Біньяміна Нетаньягу в Конгресі США ускладнює процес впливу на політику в цій країні, незважаючи на значний вплив Ізраїлю на стратегію США в арабському світі.

Проте Обама все ж намагався визначити умови можливої великої угоди. Будь-яка угода з Іраном потребувала б згоди з боку Ізраїлю та країн Перської затоки, які мають різні цілі. І США не можуть домовитись із Пакистаном без згоди Індії, яку Америка не змогла б примусити до цього, особливо зважаючи те, що вона спирається на Індію, намагаючись врівноважити зростання впливу Китаю в Азії.

У випадку з Ізраїлем умови буцімто простіші: в обмін на гарантії серйознішої безпеки від США Ізраїль погодиться зі створенням палестинської держави на основі кордонів 1967 року. Однак Ізраїль також є однією з найважливіших внутрішньополітичних тем в США, і тому будь-яке віддалення від Ізраїлю є неприйнятним для більшості американців.

Висновки:

Оцінити зовнішньополітичну ефективність американського президента за один термін — досить непросте завдання з огляду на складне дипломатичне і стратегічне оточення і значні внутрішні труднощі, з якими стикається кожен президент США. Проте напередодні президентських виборів у листопаді важливо виокремити сили, які сформували зовнішню політику Барака Обами, та оцінити, наскільки успішно він з ними може впоратися.

Обама дотримав обіцянки вивести американські війська з Іраку протягом першого терміну. Але стратегічно зазначений крок виявився провальним, якщо зважити на те, як сильно знизився політичний вплив США на Ірак. Справді, уряд прем’єр-міністра Нурі аль-Малікі дедалі більше стає союзником Ірану. Проте в цьому не можна звинувачувати самого лише Обаму, оскільки не він розпочав військовий конфлікт з Іраком. Проте він також не зміг поліпшити ситуацію з досягненням політичного компромісу між іракськими шиїтами та сунітами.

З іншого боку, Обама розширив військову кампанію в Афганістані, яку він вважав «війною з необхідності», і змусив Талібан захищатися. Однак США почнуть виведення військ після 2014 року, оскільки ще не визначили політичне рішення, яке відповідало б їхнім інтересам.

І хоча першу президентську каденцію Обами не можна назвати зовнішньополітичним розчаруванням, його досягнення, нехай і нетривіальні, були вельми обмеженими. Якщо він залишиться і на наступний термін, то, найімовірніше, переконається, що вигравати стає дедалі складніше, якщо граєш із метою не програти.

Список використаної літератури:

1. Матеріал з сайта www. pravda.rv
2. http://poli.in.ua/ua/identities/international_politicians/