Видатний гетьман Богдан Хмельницький

Зміст

1.    Вступ

2.    Походження і освіта

3.    Служба королю

4.    Хмельниччина

4.1 Початок

4.2 Коаліції

4.3 Смерть

5.    Висновок

6.    Література

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Вступ

Богда́н Хмельни́цький (27 грудня 1595 (6 січня 1596) — 27 липня (6 серпня) 1657) — український військовий, політичний і державний діяч. Гетьман Війська Запорозького, голова козацької держави в Наддніпрянській Україні (1648 — 1657). Шляхтич, реєстровий козак, військовий писар, з 1648 року — гетьман Війська Запорозького . Організатор повстання проти панування шляхти в Україні, яке переросло у Національно-визвольну війну українського народу проти Речі Посполитої. Засновник козацької держави на теренах Центральної України — Війська Запорозького, більш відомої як Гетьманщина. Через ненадійність кримських союзників та важку війну з Річчю Посполитою, у 1654 році в Переяславі уклав військовий союз з Московським царством. Наприкінці свого життя намагався переорієнтуватися на союз зі Швецією та Османською Портою, вбачаючи в амбіціях Москви небезпеку козацькому суверенітету.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Походження і освіта

Про життя Богдана Хмельницького до 1647 року було відомо дуже мало. Місцем народження вважається Суботів, як рік народження вказують 1595.

На  портреті того часу, внизу, розміщений герб Богдана Хмельницького. На гербовому полі скуба (перевернута М, те саме, що й абданк) із хрестом, зверху три страусині пера і собака. Зліва на коругвах: два кавалерських хрести, як на гербi Вoлині. Герб Масальських був наданий предку Зеновія Богдана Хмельницького — Захарію Хмельницькому. Герб Хмельницького, за гербовниками Каспера Несецького (1715—1724, Львів) та Бобровича (1835) — герб Масальських. Свої листи 1648 р. Хмельницький підписував: Зеновій Богдан Хмельницький.

Брат  Зеновія Хмельницького був коз. полковником в Сосниці (відомо з листів 1648 р.). Найпоширенішою є версія, що Богдан Хмельницький походив з руського шляхетського роду гербу Массальський (яким король Ян II Казимир офіційно нагородив його сина Юрія під час нобілітації.

Батько Богдана, чигиринський підстароста Михайло Хмельницький, був на службі у коронного гетьмана Станіслава Жолкевського, а потім у його зятя Яна Даниловича. 1620 року він брав участь у поході Станіславa Жолкевського на Молдавію й загинув у битві з татарами під Цецорою.

Матір Богдана була козачкою і, найімовірніше, звалася Агафією. Згодом після смерті чоловіка вона одружилася зі шляхтичем і «королівським жовніром» Василем Шишка-Ставецьким (цей шлюб матері Богдана зі шляхтичем свідчить на користь її власного шляхетського походження), який пережив її й під час Хмельниччини служив у війську Речі Посполитої у Білорусі. Його син Григорій, брат Богдана по матері, переселився до Білгорода у 1649 р., де одружився з вдовою-українкою, яка мала четверо дітей.

Історики мають надзвичайно мало відомостей про Михайла Хмельницького. І досі не поталанило з'ясувати, з якого поселення — Хмельника, Хмелева, Хмеліва, Хмельного чи Хмелівки — походив рід Хмельницьких. Припущення Івана Крип'якевича, що він вийшов із с. Хмельника, розташованого у Перемиській землі, потребує переконливішої аргументації. А поки що можемо лише більш-менш упевнено стверджувати, що предки Богдана проживали у західному регіоні України. Є також версія про польське (мазовецьке) походження Михайла, але вона не підтримана більшістю істориків. Роберт Маґочі у своїй історії України пише про білоруське походження Михайла Хмельницького.

Логічним є припущення, що Богдан отримав початкову домашню освіту, а далі навчався в парафіяльній школі. Палеографічний аналіз власноруч написаних гетьманом листів виявив почерк з прикметними рисами Київської школиТому не виключено, що навчався він у школі при якомусь із київських монастирівМожливо, десь у 1609 році, на пропозицію гетьмана Жолкєвського, батько віддав його до Львівської єзуїтської колегії, де був учнем Андрея Ґонцеля-Мокрського, доктора теології, відомого письменника і проповідника. Там майбутній гетьман навчався п'ять-сім років, де був добре обізнаний з всесвітньою історією, в колеґії він дістав добрі знання латинської мови, досконало володів польською мовою, а згодом навчився ще турецької, кримськотатарської і французької мов. У 1648 році Мокрський входив до делегації львівських міщан до Хмельницького, що облягав Львів із своїм військом і татарами. Гетьман упізнав Мокрського, і залишившись один на один, упав у ноги своєму вчителеві та дякував за навчання.

3. Служба королю

Повернувшись  на батьківщину, Хмельницький бере участь у польсько-турецькій війні 1620—1621 років, під час якої, в битві під Цецорою, гине його батько, а сам він потрапляє в полон. Два роки важкого рабства (за однією версією — на турецькій галері, за іншою — у самого адмірала) для Хмельницького не пройшли даремно: вивчивши досконало турецьку і татарську мови, він зважується на втечу (за іншими даними, був викуплений родичами). У 1622 Хмельницький утік з полону (версії про викуп, матір'ю чи знайомими, вважаються малоймовірними в останніх біографіях Богдана Хмельницького), а батько залишився в Туреччині і незабаром помер. Повернувшись до Суботова, він був зарахований в реєстрове козацтво.

1633 Зеновій Богдан Хмельницький був на службі в коронного гетьмана Станіслава Конєцпольського і мав квартиру в Бродах. Під час оглядин новозбудованого бродівського замку в 1633 ,на які була запрошена місцева шляхта, Хмельницький сказав Конєцпольському, що замок, збудований людськими руками, ними ж може бути і здобутий. Ці слова дуже не сподобались гетьману. Від слуг Конєцпольського, Хмельницький отримав звістку, що йому краще виїхати звідси. Звідти від подався на Україну.За вдалі походи Зеновія Хмельницького на чолі десятитисячного козацького війська в 1621 р. на Чорному морі, після поразок польських військ під Цецорою, король Сигізмунд III Ваза надав йому слободу Суботів, після його смерті в 1632, син його Владислав IV Ваза підтвердив привілей Хмельницького на Суботів та дав його йому в довічне користування. Під час конфлікту з чигиринським підстаростою - Данилом Чаплинським ,цей привілей хитрощами був відібраний у Хмельницького,про що він сам пише у своїх листах до г-на Mиколи Потоцького та до к-ля Янa II Казимира в 1648. Не змігши нічого доказати, так як к-ль Сигізмунд III і його син Владислав IV на той час вже не жили,Богдан Хмельницький подався до низового козацтва.

З кінця 1620-х років починає активно брати участь у морських походах запорожців на турецькі міста (кульмінацією цього періоду став 1629 рік, коли козакам вдалося захопити передмістя Константинополя). Після довгого перебування на Запоріжжі Хмельницький повернувся в Чигирин, одружився на Ганні Сомко і отримав уряд сотника чигиринського. В історії наступних повстань козаків проти Польщі між 1630 і 1638 роками ім'я Хмельницького не зустрічається. Єдина його згадка в зв'язку з повстанням 1638 року — договір про капітуляцію повсталих був писаний його рукою (він був генеральним писарем у повсталих козаків) і підписаний ним та козацькою старшиною. Після поразки знову зведений у ранг сотника.

Вступивши до реєстрового козацтва, Хмельницький під час одного з боїв під Москвою врятував королевича Владислава, і потім той завжди прихильно до нього ставився. 1620 року у битві під Цецорою, батько й син Хмельницькі потрапили у турецький полон. Також існує думка, що старший Хмельницький загинув в цій битві. Знаходячись у Стамбулі, Богдан фактично виконував обов'язки перекладача при одному з командувачів турецького флоту, удосконаливши своє знання турецької мови.

Від 1622 по 1637 рік немає певних відомостей про життя і діяльність Хмельницького. Всі пізніші оповіді про його великі подвиги у війнах з татарами, турками, Москвою (під час Смоленської війни 1632—1634 років) не мають документального підтвердження. Безперечне лише те, що вже в 1620-их роках Хмельницький зв'язався з Козаччиною, де він служив, мабуть у Чигиринському полку і брав участь у військових походах козаків проти татар і поляків.

Біля 1625—1627 років Хмельницький одружився з Ганною Сомківною (козачкою з Переяслава) й заклав свою родину. Тоді ж він оселився на успадкованому від батька хуторі Суботові, біля Чигирина. З 1637 року Хмельницький серед вищої козацької старшини. Він брав участь у повстанні проти Польщі і як військовий писар — підписав капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637 року. Восени 1638 року Хмельницький був членом козацького посольства до короля Владислава IV. Є підстави вважати, що він належав тоді до тієї старшини, яка вважала за можливе порозуміння Війська Запорозького з Польщею. Однак, дальший хід подій довів йому повну неможливість згоди. Польська ординація 1638 року скасувала автономію Війська Запорозького й поставила Козаччину в безпосередню залежність від польської військової влади в Україні. Хмельницький втратив військове писарство (цей уряд був скасований) і став одним з сотників Чигиринського полку.

Наступні роки Хмельницький присвятив головно своєму господарству на Чигиринщині (Суботів, слобода Новоселище й суміжні землі). Але самого господарства було замало для нього. В українській історіографії існує малопідтверджена думка про те, що 1645 року він, разом з козацьким загоном на 2 тисячі чоловік був на службі французького уряду й, мабуть, брав участь в облозі Дюнкерка, де познайомився з визначним французьким полководцем — принцом Конде. Проте у 1655 р., Богдан Хмельницький під час зустрічі з французьким агентом, який приїхав на Україну, заявив, що він із задоволенням згадує своє перебування у Франції, розпитував про принца Конде та з гордістю називав його своїм старим вождем. Вже тоді був таким відомим козацьким ватажком, що Володислав IV, готуючи військову коаліцію проти Туреччини (в складі Польщі, Венеції та інших держав), вдався до нього по допомогу Війська Запорозького. Хмельницький був одним з козацьких делеґатів, з якими Володислав обговорював у Варшаві, в квітні 1646 року, плани майбутньої війни. Усе це піднесло його авторитет в Україні та Польщі і за кордоном і створило йому широкі військові й політичні знайомства та зв'язки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. Хмельниччина

4.1 Початок

Можна думати, що десь у другій половині 1640-их років він нав'язав ближчий контакт  з автономістичними колами української шляхти й вищого православного духовенства. Вже віддавна польські можновладці в Україні, політичні противники короля Володислава, дивилися на Хмельницького кривим оком. Особливо вороже ставилися до нього нові (з 1633) власники Чигиринщини — Конєцпольські, коронний гетьман Станіслав і його син, коронний хорунжий Олександр. За допомогою свого чигиринського підстарости Чаплинського, який мав особисті рахунки з Богданом Хмельницьким, вони вирішили позбавити його маєтку в Суботові. Чаплинський вчинив ґвалтовий «заїзд» на Суботів (хоч Хмельницький мав на нього королівський привілей з 1646), що було в ті часи звичною справою, зруйнував економію й пограбував майно Хмельницького, а слуги Чаплинського одночасно на Чигиринському ринку важко побили малого сина Хмельницького. Серед цих турбот і тривог 1647 померла дружина Хмельницького, а в кінці того ж року О. Конєцпольський наказав ув'язнити й стратити Б. Хмельницького, якого врятувала лише допомога й порука його друзів, серед чигиринської старшини, зокрема полковника С. М. Кричевського, кума й однодумця Хмельницького. В кінці грудня 1647 Б. Хмельницький та його старший син Тиміш з невеличким (300 чи 500) загоном козаків подався на Запоріжжя. 20 січня 1648 р. Хмельницький підійшов під Січ; 24 січня захопив усі човни і провіант; 25 січня заволодів фортецею, при цьому значна частина реєстровців перейшла на бік повстанців. Невдовзі його було обрано за гетьмана. По підготовці до збройного виступу Хмельницький прийняв заходи:

 — розіслав  універсали до українського народу  із закликами вступити до лав козацького війська;

 — налагодив  виробництво пороху, організував  закупівлю зброї та боєприпасів;

 — заручившись  підтримкою Туреччини, у лютому-березні  1648 р. у Бахчисараї українські  посли уклали угоду з кримським  ханом Іслам-Гіреєм ІІІ про військову допомогу у війні проти Речі Посполитої.

Це  був початок нового козацького повстання, яке незабаром перетворилося  на Національно-визвольну війну  українського народу, очолену Б. Хмельницьким.

Конфлікт  з Конецпольським і напади його агентури на майно і родину Хмельницького були тільки приводом для повстання його проти Польщі. Багато досліджень доводять, що причини розриву з Польщею були значно глибші, й що виступ і боротьба проти неї готувалися віддавна і не були несподіванкою ані для українських кіл, ані для польського уряду та його адміністрації в Україні.

Саме  тому перемоги Богдана Хмельницького 1648 у битві під Жовтими Водами, Корсунем і Пилявцями запалили всенародне повстання українського народу проти  польської адміністрації й польської  шляхти та її агентури в Україні. Саме тоді було здійснено облогу Львова й Замостя, визволено з-під влади  Польщі велику територію України. Учасник  подій — Самовидець (Р. Ракушка) так  описує цю хвилю революції, яка почалася в 1648 й дійшла до свого вершка наступного року:

«Так усе, що живо, поднялося в козацтво, аж заледво знайшол в яком селі такого человіка, жеби не міг албо сам, албо син до войска йти; а єжели сам нездужал, то слугу паробка посилал, а иніе килко их было, всі йшли з двора, тилко одного зоставали, же трудно было о наймыта …, навет где в городах были й права майдебурскіе — и присягліе бурмистрове й райцы свої уряды покидали, и бороди голили, до того войска ишли».

Тріумфальний  в'їзд Хмельницького в Київ і  зустріч його на Різдво 1648 року як «пресвітлого володаря й князя Руси» із вищим право­славним духовенством, київською інтелігенцією та єрусалимським патріархом Паїсієм свідчили, що початок нової козацько-гетьманської держави, власне держави Хмельницького був зроблений.

4.2 Коаліції

Богдан  Хмельницький з полками (позначені  булавами). Малюнок 18 століття

У своїй боротьбі проти Речі Посполитої Хмельницький створив, одну за однією, три коаліції.

Першою  була українсько-кримсько-турецька коаліція, утворена в 1647—1648 pp. Вона паралізувала небезпеку з боку польсько-московського союзу А. Киселя 1647 року й допомогла Україні здобути великі мілітарні успіхи, завершені Зборівською угодою 1649 року. Але, внаслідок трикратної зради кримського хана (Зборів — 1649, Берестечко — 1651, Жванець — 1653), й пасивності Туреччини, Б. Хмельницькому не вдалося повністю використати успіхи й здобути остаточну перемогу над Польщею.

Друга коаліція — українсько-московська, з царем Олексієм I Михайловичем, укладена в Переяславі 1654 року (додатково затверджена березневими статями 1654 р., які козацьке посольство уклало з московським царем у м. Москва), згідно з якою Україна увійшла до складу Московської держави на конфедеративній основі, й скерована також проти Польщі.

Текст угоди  так і не вдалося знайти, а представники Росії спираються лише на чернетки.

Не з вини Б. Хмельницького ця угода не принесла Україні всіх тих воєнних і  політичних успіхів, задля яких її було створено. Частина вищого українського суспільства, козацька старшина, а також  духівництво та київський митрополит не підтримали угоди й відмовилися  присягати цареві. 1656 року російський цар підписав у Вільно договір  між Московією та Польщею, без  участі українських представників, і фактично зрадив переяславські  домовленості.

Якщо  перші дві коаліції мали на меті завдати Польщі військово-політичної поразки й забезпечити та ґарантувати цілісність і незалежність козацької держави, то третя антипольська коаліція (1656—1657) — союз між Україною, Швецією, Семигородом та іншими державами (Бранденбург, Молдавія, Валахія), — за планом Хмельницького, мала створити незалежну Руську державу (Велике князівство Руське) в межах цілої етнографічної території України та Білорусі під владою гетьмана й Війська Запорізького. Також у планах союзників була цілковита ліквідація польської держави («снести б Коруна вся, будто Коруна Польская и не бывала»), що дуже збентежило московський уряд, який доклав усіх зусиль, щоб перешкодити успіхові цієї коаліції (Віленська угода 1656 року між Москвою і Польщею без участі України, й війна Москви зі Швецією, союзником України). Московія, після підписання миру з Польщею, розпочала війну зі Швецією. Одночасно на теренах Речі Посполитої вирувала війна, що увійшла в історію під назвою «Потоп». Однак військові невдачі та нереалізація дипломатичних планів Б. Хмельницького прискорила його смерть.

4.3 Смерть

Місце захоронення Хмельницького в  Іллінській церкві.

Богдан  Хмельницький був людиною міцного  здоров'я, але останні роки часто  хворів. Він упокоївся 27 липня (6 серпня за новим стилем) 1657 в Чигирині і 25 серпня похований в Суботові, в Іллінській церкві, яку сам збудував. Вона мала стати родовою усипальницею Хмельницьких. 1664 Стефан Чарнецький сплюндрував Суботів, наказав викинути тіла Богдана Хмельницького та його сина Тимофія з родиної гробниці. Також під його супроводом київ. митрополит та Юрій Хмельницький були відісланi в Мальборський замок. Там вони знаходилися до 1667.

Але після смерті забальзамоване і поховане тіло гетьмана зникло. Де саме воно знаходиться  зараз, невідомо. Власне, існує дві  версії цієї події, так звана польська й українська. За польською версією  воєвода Стефан Чарнецький 1664 напав на Суботів, викопав домовину з тілом гетьмана, спалив і попіл вистрілив з гармати. Український варіант це припущення повністю відкидає, мовляв тіло Богдана було перепоховано його старим другом Лавріном Капустою. Щоб не допустити нової наруги над його тілом, нове місце поховання знало дуже обмежене коло осіб, які в ході війн загинули. Вчені припускають, що ймовірним місцем перепоховання праху Хмельницького може бути «Семидубова гора» у с. Івківці, що неподалік Суботова. Але доказів підтвердження обох версій поки що немає.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

6. Література

 

• Коваленко Сергій. Україна під булавою  Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Т.1—3. — Київ: Видавництво  «Стікс», 2007—2009.
• Крип'якевич І. Богдан Хмельницький;
• Смолій В. А., Степанков В. С. Богдан Хмельницький, Альтернативи, 2003
• Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
• УСЕ: Універсальний словник-енциклопедія. К., 1999. — С.1455;
• Шаров І. 100 видатних імен. К., 1999. — С.443—444;
• Видатні діячі України минулих століть, 2001. — С.566—567;
• Сто найвідоміших українців. М.; К., 2002. — С. 106—121.
• Лавріненко Н. П. Де шукати прах Богдана Хмельницького // День — 27 квітня 2006 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

5. Висновок

Якщо  порівняти українського гетьмана з його сучасником — вождем Англійської революції середини XVII століття Олівером Кромвелем, відзначаючи при цьому, що завдання у Богдана Хмельницького виявилося набагато складнішим, оскільки "він не мав у своєму розпорядженні вишколеної інтелігенції й засобів старої, сильної держави. Військо, фінанси, державне господарство, адміністрація, зносини з сусідніми державами — все це треба було створити...

Він мусив  добирати і вчити людей. Була то людина з кожного погляду надзвичайних вимірів, він переростав талановитих  людей настільки, що переступав межі збагненного".

Тому Богдан Хмельницький є дуже великою й  надзвичайною постаттю в історії  українського народу. Саме йому вперше вдалося об’єднати всі Українські  землі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

 

 

Кафедра

Філософії

Історії та Політології

                           

 

 

 

Індивідуальне завдання

з теми:

«Богдан Зіновій Хмельницький»

 

 

Виконав:

Студент 12 групи КЕФ

Пульбер

Олександр Сергійович

 

 

Перевірив:

Доцент

Красовський

Володимир Миколайович

 

Одеса 2012