Види адміністративних стягнень

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Запорізький національний технічний університет  
 
 

РЕФЕРАТ

на  тему:

«Види адміністративних стягнень» 
 
 
 
 
 

                                                                    Виконала:  студентка І-го курсу

                                                                    групи МТУ-110

                                                                  Негонова Анастасія

                                                                    Перевірила:  Баєва Л.В. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

м. Запоріжжя

2011 рік

Зміст 

Вступ

1. Адміністративні стягнення

2. Види  адміністративних стягнень

3. Загальні правила кожного виду та строки накладення адміністративних стягнень

Висновки

Література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ 

     Адміністративне стягнення є мірою відповідальності, правовим наслідком адміністративного правопорушення. Воно застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами (ст.23 КпАП).

       Головна мета адміністративного  стягнення – виховання порушника,  тобто формування у нього звички  законослухняної поведінки. Виховний  вплив на порушника справляє  як сам факт накладення на нього адміністративного стягнення, так і спеціальні виховні заходи, які застосовуються до нього під час виконання деяких стягнень. Так, наприклад, під час відбування виправних робіт здійснюється трудове виховання порушника; з особами, підданими адміністративному арешту, проводяться різні бесіди тощо.

       Мета запобігання вчиненню нових  правопорушень з боку правопорушника  та інших осіб досягається  головним чином завдяки настрашці,  яка утримує нестійких осіб  від вчинення адміністративних  проступків. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Адміністративні стягнення 

     Адміністративне стягнення – захід відповідальності, що застосовується з метою виховання особи, яка скоїла адміністративний проступок, а також попередження скоєння нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

     Адміністративним  правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає  на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

     Адміністративні стягнення є каральними, "штрафними" санкціями, вони, як правило, полягають  в позбавленні або обмеженні  певних прав, благ. Цим досягається  мета покарання порушника. За вчинений проступок громадянин або позбавляється якогось суб’єктивного права (права керування транспортним засобом), або обмежується його правосуб’єктність (адміністративний арешт), або на нього покладаються спеціальні "штрафні" обов’язки. Крім втрат та обмежень адміністративне стягнення тягне для порушника ще й стан так званої "адміністративної покараності" (аналогічної судимості в кримінальному праві), який існує протягом одного року з дня закінчення виконання стягнення. Правове значення зазначеного стану полягає в тому, що вчинення до закінчення цього строку нового правопорушення тягне підвищену відповідальність, а інколи змінюється навіть його характер – воно визнається злочином.

     Загалом, усі стягнення, будучи пов'язаними  між собою, утворюють єдину систему, що базується на підставах і меті їх застосування, можливості їх взаємозаміни. У цьому процесі основним чинником є мета, передбачувана стягненням. Мету стягнення складають: покарання правопорушника, припинення протиправного вчинку, відновлення порушених правовідносин, виправлення правопорушника та попередження можливих із його боку нових проступків, а також відшкодування завданих проступком збитків. 

2. Види  адміністративних стягнень 

     Види  адміністративних стягнень закріплено в Кодексі України про адміністративні правопорушення ст.24 КпАП. Їх перераховано з врахуванням зростання суворості:

1) попередження;

2) штраф; сплатне вилучення або конфіскація предмета, що став знаряддям учинення чи безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

3) оплатне вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення;

4) конфіскація грошей, одержаних завдяки вчиненню адміністративного правопорушення; позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, полювання);

5) позбавлення спеціального права, наданого даному громадянинові;

6) виправні роботи;

7) адміністративний арешт.

     Крім  цих стягнень до іноземних громадян і осіб без громадянства може застосовуватися  адміністративне видворення за межі України в разі грубого порушення ними правопорядку. Нарешті, ч.3 ст.24 КпАП передбачає можливість доповнення законодавчими актами існуючої системи адміністративних стягнень новими видами.

     Адміністративні стягнення відрізняються одне від одного за різними ознаками. Перш за все, вони поділяються на основні і додаткові. Основні стягнення можуть накладатися лише самостійно, забороняється накладати за одне правопорушення два або більше основних стягнень. Як основні можуть застосовуватися всі адміністративні стягнення, перераховані в ст.24 КпАП. Два стягнення – оплатне вилучення та конфіскація – можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові. 

     3. Загальні правила і строки накладення адміністративних стягнень 

     Розглянемо детальніше особливості застосування кожного з адміністративних стягнень.

     Попередження  полягає в офіційному осуді вчиненого  проступку і застереженні правопорушника від його повторення. Це найм’якше  адміністративне стягнення, яке  застосовується за незначні адміністративні  проступки (якщо відсутня матеріальна шкода, правопорушення вчинено вперше, з необережності, є пом’якшуючі обставини тощо).

       Як правило, в санкціях статей  КпАП попередження встановляється  як альтернативне стягнення поряд  зі штрафом. До попередження  може бути приєднано додаткове стягнення, якщо воно передбачене санкцією відповідної статті (наприклад, за участь в азартних іграх ч.1 ст.181 КпАП передбачає можливість застосування попередження з конфіскацією гральних приладь, а також грошей, речей та інших цінностей, які були ставкою в грі).

     Адміністративним  стягненням визнається лише таке попередження, яке було винесене в письмовій  формі або зафіксоване іншим  встановленим способом (ст.26 КпАП). В  більшості випадків воно оформляється шляхом винесення постанови уповноваженим на те органом або посадовою особою. Спосіб оформлення попередження на місці вчинення порушень деяких правил експлуатації маломірних суден встановлюється Міністерством транспорту України.

     Штраф – найпоширеніше адміністративне  стягнення, яке передбачається практично за будь-яке адміністративне правопорушення (виняток становлять ст.108 КпАП – грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації сільськогосподарських машин і техніки безпеки, яке тягне позбавлення права керування цими машинами, а також ч.2 ст.208, що передбачає конфіскацію предметів, заборонених до пересилання у міжнародних поштових відправленнях). Штраф – це грошове стягнення, у порушника вилучається певна сума у власність держави, тим самим справляється вплив на його майнові інтереси.

     В наш час розміри штрафів залежать від офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Мінімальний  розмір штрафу, передбачений КпАП, – 0,1 неоподатковуваного мінімуму доходів  громадян (наприклад, ст.125 та ін.), максимальний – 300 неоподаткованих мінімумів (ст.164-5). В ст.135 КпАП встановлено інший порядок визначення розміру штрафу – він накладається у десяти- або двадцятикратному розмірі від вартості проїзду залежно від виду транспорту, на якому вчинено безквитковий проїзд. В Митному кодексі України як масштаб для визначення розміру штрафу використовується офіційно встановлений мінімальний розмір заробітної плати.

     В статтях особливої частини розділу  ІІ КпАП частіш за все зазначається мінімальний і максимальний розмір ("від ... до ..."), іноді визначено лише верхню межу штрафу ("в розмірі до..."), дуже рідко штраф встановлено в абсолютному розмірі (наприклад, ст.155-1 за різні порушення порядку проведення розрахунків із споживачами передбачає точні розміри штрафу).

       Слід звернути увагу на зростання розмірів штрафу, який може накладатися в порядку адміністративного стягнення. Адже в наш час справа дійшла до того, що штрафи, передбачені за адміністративні проступки, в багатьох випадках перевищують штрафні санкції Кримінального кодексу, тим самим нівелюється різниця між адміністративною і кримінальною відповідальністю, що, звичайно, неприпустимо. Наприклад, ст.148-4 КпАП за використання технічних засобів та обладнання, що застосовуються в мережах зв'язку загального користування, без сертифіката відповідності або без погодження з Адміністрацією зв'язку України передбачає накладення штрафу в розмірі від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто від 1700 до 3600 гривень. Стаття ж 129 Кримінального кодексу встановлює, що порушення таємниці голосування членом виборчої комісії або іншою посадовою особою карається, поряд з іншим, штрафом від семи до п’ятнадцяти офіційно встановлених мінімальних розмірів заробітної плати, тобто від 518 до 1110 гривень.

       Тому з погляду на викладене, а також враховуючи рівень економічного розвитку суспільства, матеріального добробуту населення, доцільно, на нашу думку, в КпАП закріпити максимальний розмір адміністративного штрафу (наприклад, на рівні середньої заробітної плати в країні), крім адміністративних проступків з підвищеним ступенем суспільної шкідливості, за вчинення яких штраф у підвищеному розмірі може застосовуватися виключно в судовому порядку.

     Оплатне вилучення предмета, який став знаряддям  вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, полягає в його примусовому вилученні і наступній реалізації з передачею вирученої суми колишньому власникові з відрахуванням витрат на реалізацію вилученого предмета (ст.28 КпАП). Мета цього стягнення – позбавити порушника права володіння предметом, який ним використовується незаконно або з порушенням загальнообов’язкових правил користування, встановлених законодавством.

     КпАП  передбачає можливість застосування оплатного  вилучення транспортних засобів  за повторне протягом року керування  ними в стані сп’яніння або  ухилення від проходження огляду на наявність сп’яніння (ч.2 ст.130) і  за повторне керування цими засобами, не зареєстрованими (перереєстрованими) у встановленому порядку, з підробленим номерним знаком чи з номерним знаком, який не належить цьому засобу, або з умисно прихованим номерним знаком (ч.5 ст.121), а також вогнепальної зброї та боєприпасів до неї за порушення правил їх зберігання чи перевезення (ч.1 ст.191) і за ухилення від реалізації зброї та боєприпасів громадянами, у яких органами внутрішніх справ анульовано дозвіл на їх зберігання (ст.193).

       Конфіскація означає примусову  безоплатну передачу майна у  власність держави (ст.29 КпАП). Адміністративне законодавство допускає конфіскацію лише конкретного майна: предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об’єктом адміністративного правопорушення, і грошей, одержаних в результаті вчинення такого правопорушення.

       Конфіскація предметів застосовується  досить часто (предметів дрібної  спекуляції, контрабанди, вогнепальної  зброї тощо). Конфісковано може  бути, як правило, предмет, який  є в особистій власності порушника.  Предмети контрабанди конфіскуються  незалежно від того, встановлено їх власника чи ні. Не може застосовуватися конфіскація вогнепальної зброї, бойових припасів, інших знарядь полювання до осіб, для яких полювання є основним джерелом існування.

     Конфіскація грошей допускається, наприклад, в разі вчинення правопорушень в сфері підприємницької діяльності (дрібна спекуляція, незаконна торговельна діяльність), азартних іграх тощо. Конфіскації в зазначених випадках підлягають одержаний незаконно прибуток або ставки у грі.

     На  сьогодні щодо застосування конфіскації існують нормативні протиріччя, які потребують вирішення на законодавчому рівні. Так, у частині 6 ст. 41 Конституції України передбачено, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Враховуючи те, що Конституція України має найвищу юридичну силу, необхідно внести відповідні поправки до чинного КпАП України щодо розгляду справ про правопорушення, за вчинення яких передбачено застосування конфіскації. До прийняття Конституції України рішення про застосування конфіскації крім районних (міських) судів (суддів) могли приймати також інші суб’єкти адміністративної юрисдикції. 1 листопада 1996 року Пленумом Верховного Суду України було прийнято постанову "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя"1, де зроблено спробу вирішити зазначене протиріччя. Відповідно до цієї постанови справи про адміністративні правопорушення, за вчинення яких законом передбачено конфіскацію приватного майна особи, повинні розглядатися тільки судами. Разом з тим в наш час Пленум Верховного Суду України не має права на офіційне тлумачення законів, не кажучи вже про Конституцію, воно належить до виключної компетенції Конституційного Суду України. Тому це питання необхідно вирішити на законодавчому рівні, для слід чого внести відповідні доповнення до ст.ст. 29 та 221 КпАП України.

       Позбавлення спеціального права,  наданого даному громадянинові,  застосовується за грубе або  систематичне порушення порядку  користування цим правом (ст.30 КпАП). Для заняття деякими видами діяльності громадяни повинні одержати відповідний дозвіл, видача якого можлива за ряду умов: наявності спеціальних знань, навичок, певного стану здоров’я тощо. До числа таких прав належать право керування транспортними засобами, річковими та маломірними суднами, самохідними сільськогосподарськими машинами, а також право полювання. Саме цих прав громадянина може бути позбавлено в порядку адміністративного стягнення. Строк стягнення обмежено трьома роками.

     Права керування громадянина може бути позбавлено за керування в нетверезому стані, ухилення від проходження огляду на наявність сп’яніння та деякі інші порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, і правил користування річковими і маломірними суднами. Відповідно до ч.2 ст.30 КпАП позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами у зв'язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також у разі невиконання вимоги працівника міліції про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння.

       Позбавлення права полювання  застосовується за грубе або  систематичне порушення правил  полювання (ст.85 КпАП). Не допускається  позбавлення цього права осіб, для яких полювання є основним  джерелом існування. 

       Фактично позбавлення спеціального права виявляється у вилученні в порушника відповідного документа, який надає таке право (посвідчення водія, свідоцтва, диплома, що дають право керувати маломірними і річковими суднами, мисливського квитка).

       Виправні роботи можна віднести до числа виняткових заходів адміністративної відповідальності, тому що вони застосовуються за найсерйозніші правопорушення (дрібне розкрадання, дрібне хуліганство, злісну непокору та ін.) і тільки районними (міськими) судами (суддями).

       Суть виправних робіт полягає в тому, що із заробітку порушника відраховується до 20% в доход держави. Причому, відрахування провадяться з усіх видів виплат, за винятком пенсій і допомог, які одержуються в порядку соціального страхування і соціального захисту, а також виплат одноразового характеру.

       Застосування виправних робіт,  крім відрахувань із заробітку,  тягне також деякі інші правообмеження  для порушника: забороняється  надавати чергову відпустку під  час відбування виправних робіт; в цей час забороняється звільнення за власним бажанням.

     Строк виправних робіт не може перевищувати двох місяців (ст.31 КпАП). Виправні роботи відбуваються за місцем постійної роботи порушника, тому вони не можуть застосовуватися  до непрацюючих громадян (пенсіонерів, учнів тощо). Не застосовується цей вид стягнення також до військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів.

       Адміністративний арешт – найсуворіший  захід адміністративної відповідальності. Суть його полягає в короткочасному, до 15 діб (відповідно до Закону України "Про надзвичайний стан" за деякі злісні порушення режиму надзвичайного стану, у випадку його введення, адміністративний арешт може застосовуватися на строк до 30 діб), позбавленні волі правопорушника з можливим використанням його на фізичних роботах без оплати праці. Застосовується адміністративний арешт лише районним (міським) судом (суддею) і лише в тих випадках, коли за обставинами справи і з врахуванням особи порушника застосування інших заходів буде визнано недостатнім. У зв’язку з цим в законодавстві за жоден адміністративний проступок арешт не встановлено як єдиний захід стягнення. Завжди є можливість застосувати попередження, штраф або виправні роботи.

       Застосування адміністративного  арешту передбачено за найсерйозніші  проступки, які межують зі злочинами (дрібне хуліганство, злісну непокору, прояв неповаги до суду тощо).

       Адміністративний арешт не може  застосовуватися до ряду осіб: до вагітних жінок, жінок, що  мають дітей віком до 12 років,  неповнолітніх, інвалідів І та  ІІ груп (ст.32), а також до військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновки 

     Накладення  адміністративного стягнення тягне  для порушника певні несприятливі юридичні наслідки. По-перше, повторне протягом року вчинення однорідного правопорушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, визнається обставиною, яка обтяжує адміністративну відповідальність, про що вище вже згадувалось. По-друге, законодавство про адміністративні правопорушення досить часто розглядає повторність як кваліфікуючу обставину. По-третє, в окремих випадках повторне вчинення однорідного правопорушення тягне кримінальну відповідальність. У зв’язку з цим ст.39 КпАП встановила строк, після закінчення якого особа вважається такою, що не була піддана адміністративному стягненню. Цей строк обчислюється з моменту закінчення виконання адміністративного стягнення і становить один рік. З цього загального правила існує ряд винятків. Так, в багатьох статтях КпАП мова йде про повторне вчинення правопорушення протягом року після накладення стягнення, тобто з моменту винесення відповідної постанови. В Кримінальному кодексі при формулюванні складів злочинів з адміністративною преюдицією повторність також визначається з моменту накладення адміністративного стягнення.

       Для визнання особи такою, що  не була піддана адміністративному  стягненню, не потрібне видання  якогось спеціального документа.  Стягнення погашається автоматично  після закінчення річного строку  і за умови невчинення протягом цього строку нового адміністративного проступку. Якщо ж особа вчинить нове правопорушення до погашення стягнення за попереднє, перебіг строку переривається. Давність в цих випадках починається з моменту закінчення виконання адміністративного стягнення, призначеного за знову вчинений проступок. 
 

Література 

1. Административное  право Украины. — 2-е изд., перераб.  и доп. [Учебник для студентов  высш. учеб, заведений юрид. спец./ Ю.П.  Битяк, В.В. Богуцкий, В.Н. Гаращук  и др.]; Под ред. проф. Ю.П. Битяка. — Харьков: Право, 2003. — 576 с.

2. Адміністративне  право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія:  В. Б. Авер'янов (голова). — К,: Видавництво  «Юридична думка», 2004. — 584 с. 

3. Адміністративне  право України: Підручник/ Ю. П. Битяк, В. М. Гаращук, О. В. Дяченко та ін.; За ред. Ю. П. Битяка. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 544 с.

4. Копєйчиков  В.В. Правознавство: Навчальний  посібник / В.І.Бобир, С.Е.Демський, А.М.Колодій  та інші. — К.: Юрінком Інтер, 1999. — 704с

5. Правознавство:  Підручник / А. І. Берлач, Д. О.  Карпенко, В. С. Ковальський, А.  М. Колодій, А. Ю. Олійник,  О. О. Підо¬пригора; За ред. В.  В. Копєйчиковаї А. М. Колодія.  — К: Юрінком Інтер, 2004. — 752 с.