Види банків

Вступ

Комерційні банки набувають надзвичайної ваги в суспільному житті та відіграють не останню роль у фінансовій системі держави. Комерційні банки своєю діяльністю глибоко проникають у всі сфери економіки, обслуговують і впливають на всі економічні та соціальні процеси в країні. Комерційні банки, як кредитні установи, функціями яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок коштів клієнтів, касове та розрахункове обслуговування, виконання валютних та інших банківських операцій.

Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, які діють в різних секторах ринку позичкового капіталу і фактично займаються всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Враховуючи, що основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає саме на комерційні банки, їх часто називають "супермаркетами фінансового ринку".

Сучасні кредитно-банківські системи мають складну, багатоланкову  структуру. Якщо за основу класифікації прийняти характер послуг, наданих  клієнтам, то можна виділити три  найважливіших елементи сучасної кредитної  системи: центральний банк; комерційні банки; спеціалізовані фінансові заснування.

Банк – юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України  здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний  ризик, відкриття і ведення банківських  рахунків фізичних та юридичних осіб.

Згідно положення Закону України «Про банки та банківську діяльність» за формою власності банки можна поділити на державні, приватні та кооперативні. Також в цьому законі сказано, що банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку.

Статутний капітал банків у формі публічного акціонерного товариства

може формуватись за рахунок  коштів держави, а також юридичних та фізичних осіб, резидентів та нерезидентів.

Відповідно до Закону України  Про банки та банківську діяльність державний банк — це банк, сто відсотків статутного капіталу якого належать державі. Зараз в Україні функціонує два державних банки: «Ощадбанк» (ПАТ «Державний Ощадний банк України») та «Укрексімбанк»

(ПАТ «Державний експортно-імпортний  банк України»), 100% статутного капіталу яких належить державі в особі Кабінету Міністрів. Всі інші банки, в тому числі й ті, в яких окремими (й навіть значними) частками капіталу володіє держава, ми відносимо до приватних.

Державний  банк  створюється  за  рішенням Кабінету Міністрів  України.  При  цьому  в  законі  про  Державний бюджет України на  відповідний  рік  передбачаються  витрати на формування статутного  капіталу  державного  банку.  Кабінет  Міністрів України має право  формувати статутний капітал державного земельного банку за рахунок  грошових  внесків  та внесків у вигляді земельних ділянок. Кабінет  Міністрів   України   зобов'язаний  отримати  позитивний  висновок  Національного банку України з приводу наміру заснування державного  банку.   Отримання   висновку   Національного   банку   України  є обов'язковим також у разі ліквідації (реорганізації) державного  банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.

В Україні можуть створюватись й кооперативні банки. Основною метою створення таких установ є обслуговування членів кооперативу. Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки. Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. До функцій центрального кооперативного банку належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня. Кожен учасник кооперативного банку, на відміну від банків, створених у формі акціонерного товариства, має право рівне право голосу на загальних зборах, незалежно від суми внеску до капіталу банку. Вкладниками кооперативного банку можуть бути тільки його учасники.

В банківській системі  України на сьогодні не існує жодного кооперативного банку. Кооперативний банк був зареєстрований в Україні лише в 2002 році, однак термін його існування був не тривалим: у Державному реєстрі банків він значився лише на одну звітну дату. Зараз можливість створення кооперативних банків досить малоймовірна завдяки достатньо жорстким умовам допуску на ринок банку з такою організаційно-правовою формою діяльності, а також значним мінімальним розміром статутного капіталу.

Діюче законодавство також  виділяє таке поняття, як банк з іноземним

капіталом, тобто банк, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному

іноземному інвестору, становить  не менше 10%. При цьому поняття «іноземний» вітчизняний законодавець трактує як пов'язаний з громадянином або юридичною особою будь-якої країни, крім України.

За обсягом зобов’язань  в Україні виділяють системоутворюючі банки. Згідно Закону України «Про банки та банківську діяльність» системоутворюючий банк - банк, зобов'язання якого становлять не менше 10 відсотків від загальних зобов'язань банківської системи. Національний банк України зараз не подає статистики в розрізі системо утворюючих банків. Розрахунки свідчать, що станом на 1.04.2012 р. лише у Приватбанку частка зобов’язань перевищила 10 відсотків загального обсягу зобов’язань банківської системи України і становила 14,85%. Для порівняння, в Ощадбанку цей показник становив 6,57%, Укрексімбанку – 5,99%, Райффайзен Банку АВАЛЬ – 4,82%1.

Світова фінансова криза  показала вразливість економіки  від краху крупних банків. Тривалий час в економічній літературі, економічній політиці та практиці банківського регулювання широко застосовується технічне поняття «Too big to fail» («занадто великі, щоб збанкрутувати»). Поняття «занадто великих компаній» відноситься до тих фінансових установ, як настільки великі в такій мірі пов’язаніміж собою, що їхнє падіння буде катастрофічним за наслідками для економіки. Зараз у світовій економічній теорії та практиці ці інституції прийнято називати системно важливими фінансовими інститутами (англ. - Systemically Important Financial Institutions – SIFI).

Триває дискусія щодо критеріїв  ідентифікації системно важливих фінансових інститутів. Досягнуто розуміння, що розмір банку не є адекватним критерієм у визначенні важливості установи, однак в якості вихідного пропонується вважати системно важливими ті банки, що формують не менше 10% операцій або активів окремого фінансового сектору чи сегменту фінансового ринку, або 5% операцій або активів всього фінансового ринку. Базельський комітет з банківського нагляду запропонував п’ять критеріїв ідентифікації системно важливих банків: розмір, взаємний зв'язок, глобальний характер, складність та можливість заміщення.

Залежно від величини активів  всі вітчизняні банки поділяють на чотири групи:

Ø малі банки з активами до 3 млрд. грн.;

Ø середні – з активами від 3 млрд. грн..;

Ø великі - з активами від 5 млрд. грн..;

Ø найбільші банки з активами понад 15 млрд. грн.

На банківському ринку  України за даними на 1 квітня 2012 року більшість банків малі (117 банків). Група великих банків включала 19 із 175-ти функціонуючих банків, середні – 22 банки. До групи найбільших банків (17 банків) за обсягом активів входили Приватбанк, Ощадбанк, Державний

експортно-імпортний банк, “Райффайзен Банк Аваль”, Укрсиббанк, Укрсоцбанк, ВТБ Банк, Промінвестбанк, ПУМБ, Альфа-Банк, “Надра”, ОТП

Банк, “Фінанси і кредит”, Дельта Банк, Укргазбанк, Брокбізнесбанк, Сбєрбанк Росії (див. додаток 1). Причому лідерами у цій групі є Приватбанк та Ощадбанк, активи яких перевищують 232 млрд. грн..

Банки, що входять до групи найбільших за обсягом активів, є найбільшими і за іншим критерієм - обсягом капіталу. Причому безперечними лідерами за цим критерієм виступають Приватбанк, Ощадбанк та Укрексімбанк, балансовий капітал яких перевищує 17 млн. грн. На долю групи найбільших банків припадає понад 65% загального капіталу банківської системи України, що свідчить про значну концентрацію банківського капіталу і є характерним для нашої країни.

Лідером за розміром регулятивного  капіталу є Укрексімбанк (обсяг статутного капіталу станом на 1 квітня 2012 року понад 16 млрд. грн). До групи найбільших банків за обсягом регулятивного капіталу входять «Райффайзенбанк Аваль», Приватбанк, Промінвестбанк, Ощадбанк. Інші банки, що функціонують на вітчизняному ринку, – великі, середні та малі.

В червні 2010 НБУ затвердив  постанову № 273, якою зобов'язав банки сформувати регулятивний капітал у розмірі не менше 120 млн. грн. (для окремих видів діяльності потрібне збільшення його мінімального розміру аж до 240 млн грн) у період до 1 січня 2012 року. Одночасно, невеликим банкам до моменту зростання капіталу заборонили збільшувати депозитний портфель фізичних осіб. Встановлення Нацбанком занадто стислого строку для капіталізації банківської системи може дестабілізувати ситуацію та призвести до знищення малих банків в Україні. Так, близько 38 банків (22% банківської системи) мали регулятивний капітал менший 120 млн. грн. Після подання АУБ судового позову проти НБУ про скасування положень постанови № 273 (за якою банки були зобов'язані збільшити розмір регулятивного капіталу до 1 січня 2012 року на суму до 120 млн. грн., а для отримання права роботи на валютному ринку - до 180 млн. грн.), всі акціонери призупинили процес збільшення капіталу. В результаті, станом на 1 липня 2011 року 76 банків не мали регулятивного капіталу в обсязі 180 млн. грн., а 29 - навіть 120 млн. грн. У результаті, банки опинилися перед загрозою - не встигнути завершити процес збільшення капіталу до 1 січня 2012 року. Однак, на 1 січня 2012 року тільки чотири банки не встигли завершити процес збільшення регулятивного капіталу до рівня 120 млн. грн.

У залежності від масштабів операцій виділяють роздрібні та оптові банки. Роздрібні банки акумулюють грошові кошти домашніх господарств, малого та середнього бізнесу з їх наступним розміщенням. Оптові банки обслуговують невелику кількість крупної клієнтури і працюють на оптовому фінансовому ринку, який характеризується значними номіналами угод та їх високою стандартизацією.

Для ідентифікації оптових та роздрібних банків важко застосувати конкретні кількісні показники, хоч на деяких сегментах фінансового ринку існують мінімальні значення розмірів угод. Зовнішньою ознакою роздрібного банку є порівняно велика кількість відділень, тоді як для оптових банків розвинута інфраструктура є непотрібною. Роздрібні банки можна охарактеризувати як «ведені пасивами»: вони володіють солідним капіталом і резервами; серед зобов’язань переважають дрібні депозити; в активах помітне місце займають кредити, основні фонди. Такі банки акумулюють кошти домогосподарств, малого та середнього бізнесу, не маючи змоги активно впливати на процентні ставки і під ці ресурси вишукують доходні активи. Оскільки вони практично завжди відчувають надлишок ресурсів, найважливішим завданням менеджерів є пошук напрямів вкладання цих ресурсів.

Оптові банки, які можна  охарактеризувати як банки, ведені активами, не мають потреби у широкій мережі відділень. В них крупний капітал і резерви. В структурі зобов’язань велика питома вага депозитів крупних клієнтів в т.ч. в іноземній валюті, міжбанківські кредити, депозитні сертифікати. Серед активів найбільше кредитів і цінних паперів. Менеджмент таких банків вишукують напрями вкладення коштів під які, в разі потреби, оперативно залучають ресурси часто застосовуючи при цьому агресивні методи встановлення процентних ставок. Високий розмір капіталу обумовлений значними ризиками.

У залежності від спектру операцій прийнято розрізняти універсальні та

спеціалізовані банки. Потрібно сказати, що точна ідентифікація універсальних та спеціалізованих банків доволі складна, якщо взагалі можлива. Так, поширеним у вітчизняній літературі є трактування універсальних банків, як установ що виконують або готові виконувати усі банківські операції або ж широкий спектр банківських операцій, тоді як спеціалізовані банки обмежують свою діяльність невеликим колом банківських операцій.

Неоднозначним є трактування  сутності універсального банку і  у зарубіжній літературі. Одним із підходів є визначення на основі напрямів діяльності банку, які об’єднуються поняттям банківського бізнесу у вузькому

розумінні. Так, сучасне банківництво охоплює три основні сфери  діяльності

(види банківського бізнесу):

— роздрібний бізнес;

— корпоративний банкінг;

— інвестиційний банкінг.

Під роздрібним банківським бізнесом (retail banking) прийнято розуміти операції з банківського обслуговування фізичних осіб, дрібних підприємців, малих і середніх підприємств. Корпоративний банкінг (corporate banking) передбачає обслуговування підприємницьких структур. У його складі виділяють оптовий банкінг, тобто обслуговування великих компаній.

Традиційно банки, які  заведено називати комерційними, працювали  в

одній із зазначених сфер або  ж поєднували їх. Окремо відстоїть інвестиційний банківський бізнес. Часто він розглядається як альтернатива банківському фінансуванню і протиставляється комерційному банкінгу.

На сьогодні під інвестиційним  банкінгом розуміють широке і  поки що не зовсім чітко окреслене коло фінансових послуг, пов’язаних з фінансуванням компаній за допомогою механізмів первинного та вторинного ринків цінних паперів. Основною функцією інвестиційного банкіра вважається організація первинного розміщення цінних паперів клієнта. До інших функцій належать торговельні операції на фондовому ринку, консалтингові послуги з управління портфелями цінних паперів. Базельський комітет індикаторами активності інвестиційних банків уважає проведені за участю цих банків IPO, угоди зі злиття та поглинання, андеррайтингу. Таким чином, інвестиційний банкінг пропонує клієнтам альтернативний спосіб фінансування порівняно з корпоративним банківським бізнесом.

Універсальний банк можна  визначити як банк, котрий поєднує  роздрібний та (або) корпоративний бізнес з інвестиційним банківським бізнесом, а також здійснює діяльність у сфері страхування. При цьому універсальна банківська справа може виражатись як у поєднанні даних видів діяльності безпосередньо, так і через афілійовані структури. Більш загально універсальний банк можна охарактеризувати як банк, який виконує широкий спектр банківських операцій разом із наданням небанківських фінансових послуг.

Банківський бізнес може провадитись  у рамках стратегій диверсифікації та фокусування. Диверсифікація (від лат. diversus — різний та fасеrе — робити) передбачає розширення сфери діяльності компанії для зменшення залежності від одного виду продукції чи послуг, циклічних факторів тощо, означає стратегічну орієнтацію на створення багатопрофільного виробництва або портфеля активів. Вважається, що стратегія диверсифікації виражається в перетворенні банку на універсальний.

Альтернативою диверсифікації є стратегія фокусування, яка асоціюється зі

спеціалізованим банком. Фокусування означає концентрацію на своїх основних можливостях і, відповідно, вибраних сферах діяльності, групах споживачів, специфічному географічному ринку. У загальному розумінні спеціалізація означає скерування професійної діяльності у визначеному напрямі, що виявляється у відповідному поділі праці за окремими операціями.

Спеціалізований банк можна визначити як банк, діяльність якого зосереджена на наданні вузького кола послуг та/або обслуговувані чітко визначеного ринкового сегмента споживачів (галузь економіки, прошарок населення тощо) банківських послуг. В даному випадку під ринком розуміється сукупність споживачів з їх потребами у банківських послугах.

Зазвичай у банківській  сфері практикується функціональна, поопераційна, галузева та інколи територіальна спеціалізація. Найяскравіше виражена функціональна спеціалізація банків, оскільки вона суттєво впливає на характер їх діяльності, визначає особливості формування їх активів і пасивів, структуру балансів банків, а також специфіку роботи з клієнтурою. В різних країнах існують різні види спеціалізованих банків, серед яких зустрічаються інвестиційні, ощадні, поштові, іпотечні, облікові, депозитні, а інколи й інноваційні.

У перші роки формування в колишньому СРСР, в тому числі  й в Україні, економіки ринкового типу відбулася функціональна і галузева спеціалізація банків. Ще у 1987 році було прийнято рішення про створення дворівневої банківської системи: першим рівнем ставав центральний банк, а другим її рівнем ставали так звані галузеві спеціалізовані банки – Промбудбанк СРСР, Агропромбанк СРСР,

Житлосоцбанк СРСР, Ощадбанк СРСР та Зовнішекономбанк СРСР державної форми власності, які як спеціалізовані мали розпочати свою діяльність з 1988 року. Але спеціалізованими вони так і не стали, оскільки восени 1987 року було прийнято рішення, яке надавало право підприємствам, незалежно від галузі економіки, до якої вони відносилися, самостійно обирати банк із числа зазначених вище для кредитного і розрахунково-касового обслуговування.

Проте у 1988 році спочатку в  Російській Федерації, а на початку 1989 року й в Україні почали засновуватися комерційні та кооперативні банки. Переважно комерційні банки створювалися міністерствами і відомствами як реакція на негнучкість «спеціалізованих» банків для обслуговування підприємств, господарських організацій та установ певної галузі, про що свід-чать навіть їх назви (наприклад, Легбанк, Укргазбанк, Укрміжвузбанк, Будмбанк, Харчопромбанк, Мебліпромбанк тощо). Але з самого початку свого існування з метою розвитку операцій, збільшення прибутку і захоплення більшої частки ринку банківських послуг ці банки старалися максимально залучати нових учасників, щоб швидко збільшити свій статутний капітал, а також кількість клієнтів, не зважаючи на їх відомчу приналежність. Таким чином, спеціалізованими галузевими банками і вони також не стали.

Законом України від 20 березня 1991 року «Про банки і банківську

діяльність» уже говорилося тільки про один спеціалізований комерційний банк – Ощадбанк України. Лише новою редакцією цього закону від 7 грудня 2000 року були встановлені ознаки і види спеціалізованих банків. Так, спеціалізованими стали вважатися банки, в яких понад 50 % активів є активами одного типу. Якщо ж понад 50 % пасивів банку є вкладами фізичних осіб, то банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку. Відповідно до цього закону, в країні могли створюватися інвестиційні, іпотечні (земельні), клірингові (розрахункові) та ощадні банки. Законом України від 15 лютого 2011 р. це обмеження видів банків було знято, а право встановлювати види спеціалізованих банків отримав Національний банк України.

Конкурентними перевагами спеціалізованих  банків над універсальними є можливість ефективніше обслуговувати клієнтів в періоди економічного піднесення за рахунок глибокого знання персоналом операцій, на яких спеціалізується банк.

Окрім Ощадного банку України, інших спеціалізованих банків у  нашій країні немає. Правда, деякі банки намагалися стати ощадними, але після прийняття Національним банком України більш жорстких вимог до спеціалізованих банків, ніж до універсальних, бажання стати спеціалізованими ощадними банками у них відпало. Зокрема, з метою регулювання діяльності спеціалізованих банків Національний банк України встановлює спеціальні вимоги стосовно певного виду діяльності банків у формі економічних нормативів, які значно жорсткіші від тих, які встановлені для комерційних банків універсального типу.

Інвестиційні  банки. Сучасні інвестиційні банки можна підрозділити на три види. Одні з них спеціалізуються на консультуванні реструктуризації підприємств, другі – на засновницькій діяльності, фінансуванні реальних капітальних вкладень, андеррайтингу та інвестуванні в іпотечні, державні та корпоративні цінні папери, а треті поєднують обидва ці напрямки діяльності.

Для інвестиційних банків в Україні, як і для інших спеціалізованих  банків, з метою регулювання їх діяльності, Національний банк України встановив наступні спеціальні значення економічних нормативів:

• нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) – не менше 20 %;

• нормативу співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (НЗ) – не менше 12 %;

• нормативу загальної  суми інвестування (НІ2) – не більше 90 %.

Іпотечний банк – це спеціалізований комерційний банк, що надає іпотечні, як правило, довгострокові кредити, тобто кредити, забезпечені нерухомим майном, включаючи землю, в тому числі й на придбання такого

майна. В окрему групу  ці банки виділені через специфічність  інструменту, з

допомогою якого вони здійснюють довгострокове кредитування. Ним є іпотека як вид забезпечення повернення позики. Ці банки поєднують в собі риси як інвестиційних, так і земельних банків, тому що іпотека може застосовуватися як при кредитуванні сільськогосподарських товаровиробників під заставу належної їм або отриманої в довічну оренду землі, так і при кредитуванні операцій з придбання нерухомого майна (як правило, з земельною ділянкою на якій воно розташоване) під його ж заставу.

В Україні на початок 2012 року не було жодного спеціалізованого іпотечного банку, хоча іпотечні кредити до економічної і фінансової кризи

2008–2009 років надавали  майже усі найбільші та великі  банки. Не уникало

надання таких кредитів й  багато середніх і навіть малих українських  банків.

Проте іпотечні кредити за своєю природою є, як правило, середньо- і довгостроковими, а українські банки мають у своєму розпорядженні в основному короткострокові кредитні ресурси. Тому під час зазначеної кризи

багато з них мали значні фінансові труднощі, через які  частина з них навіть

збанкрутувала. Певну фінансову  допомогу банкам України надає Державна

іпотечна установа, яка  отримує кошти з державного бюджету України і залучає їх з допомогою облігаційних позик.

Для спеціалізованих іпотечних  банків Національним банком України

встановлено спеціальні значення таких економічних нормативів:

• нормативу миттєвої ліквідності (Н4) – не менше 30% ;
• нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контр-

агента (Н7) – не більше 5%;

• нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств,

наданих одному інсайдеру (Н9), – не більше 2%;

• нормативу максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н10), – не більше 20%.

Клірингові (розрахункові) банки здійснюють взаєморозрахунки між банками або між учасниками торгів на валютних чи товарних біржах. В Україні у свій час був заснований кліринговий банк для розрахунків за операціями на Українській міжбанківській валютній біржі. Оскільки торгівля валютою на цій біржі не проводиться, то банк фактично не є кліринговим, хоча свою назву зберіг.

За наявності ліцензій спеціалізовані розрахункові (клірингові) банки мають право здійснювати такі банківські операції:

• відкриття та ведення  рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) і банків-кореспондентів (резидентів і нерезидентів) у національній та іноземній валютах із метою забезпечення їх розрахунків за угодами, укладеними третіми особами на біржовому та позабіржовому ринках, а також інших розрахунків за взаємними зобов’язаннями третіх сторін;

• купівля, продаж і зберігання платіжних документів, цінних паперів, а також операції з ними, що пов’язані з виконанням доручень клієнтів і банків-

кореспондентів, підтриманням ліквідності ринку та виконанням зобов’язань учасників біржових і позабіржових угод;

• видача поручительств, гарантій та інших зобов’язань за третіх осіб, що передбачають виконання в грошовій формі за умови, що надання таких зобов’язань пов’язано з процедурою гарантування виконання укладених на біржовому та позабіржовому ринках угод і за дорученням клієнтів;

• залучення коштів, цінних паперів та інших активів клієнтів та банків-

кореспондентів для виконання  укладених на біржовому та позабіржовому ринках угод або за дорученням клієнтів;

• вкладання коштів у  статутні капітали інших юридичних  осіб обмежується вкладанням коштів тільки у статутні капітали бірж, позабіржових (торговельних) систем, депозитаріїв та установ, що займаються клірингом і розрахунками на біржовому та позабіржовому ринках;

• надання та отримання  кредитів на міжбанківському ринку  в межах ре-

гулятивного капіталу банку;

• клірингові операції за угодами  на всіх сегментах фінансового ринку.

Спеціалізованим розрахунковим (кліринговим) банкам не дозволяється:

ü залучати кошти від населення на депозити;

ü залучати міжбанківські кредити для проведення власних активних операцій;

ü брати на себе ризики третіх осіб шляхом видачі гарантій та поручительств, крім випадків, пов’язаних з проведенням відповідних розрахунків за угодами, укладеними цими особами на організаційно оформлених ринках.

Для спеціалізованих розрахункових (клірингових) банків встановлено

спеціальні значення таких  економічних нормативів:

Ø нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) – не менше 20%;

Ø нормативу співвідношення регулятивного капіталу до сукупних активів (НЗ) – не менше 12%;

Ø нормативу миттєвої ліквідності (Н4) – не менше 90%;

Ø нормативу великих кредитних ризиків (Н8) - не більше 100%;

Ø нормативу загальної суми інвестування (НІ2) - не більше 10% та обмеження вкладень у статутні фонди бірж, позабіржових і торговельних систем, депозитаріїв і установ, що здійснюють кліринг і розрахунки на біржовому та позабіржовому ринках. При цьому показник вкладів фізичних осіб має бути не більше 5% регулятивного капіталу банку, а надання та отримання кредитів на міжбанківському ринку не повинно перевищувати 100% регулятивного капіталу банку.

Ощадні  банки спеціалізуються на залученні коштів фізичних осіб. В Україні статус ощадного має тільки Державний ощадний банк України, повернення вкладів в нього населенню гарантує держава. Вона ж в особі Уряду призначає спостережну раду банку та голову його правління. Банк функціонує на засадах комерційного розрахунку. Мобілізовані на вклади кошти він використовує для надання кредитів юридичним і фізичним особам, а також значна їх частка використовується для надання міжбанківських кредитів.

Для спеціалізованих ощадних  банків Національним банком України встановлено спеціальні значення таких економічних нормативів:

• нормативу миттєвої ліквідності (Н4) – не менш 30 %;

• нормативу максимального  розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7) у розмірі не більше:

- 20 % – для банків, що  мають обсяг негативно класифікованих активів не більше 10 % від загальної суми кредитного портфеля, дебіторської заборгованості, портфеля цінних паперів і коштів, що розміщені на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках;