Види ілюстрацій них матеріалів у технічних виданнях та вимоги до них

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ

«КИЇВСЬКИЙ  ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»

ВИДАВНИЧО-ПОЛІГРАФІЧНИЙ  ІНСТИТУТ

Кафедра видавничої справи і редагування 
 
 
 
 

Контрольна  робота

з редагування  технічної літератури

на тему:

«Види ілюстрацій них матеріалів у технічних виданнях та вимоги до них» 
 
 

Виконав:                                                                                         Перевірив: 
 
 
 
 

Київ

2011

     Ілюстрація у виробничо-технічній книзі є незамінною частиною викладу, переконливою формою доведення. Інколи ілюстрація є головним елементом роботи, основним об’єктом викладу,  а текст зводиться лише до коротких пояснень до рисунків або креслень.

     Сама  назва ілюстрація (від латинського illustratio – освітлення) показує її призначення – пояснювати відповідний текст зображувальними засобами (креслення, рисунок, фотографія).

     Ілюстрація  у технічній книзі слугує для  того, щоб наочно показати предмет  опису, який читач не може уявити навіть при найдетальнішому описі. Таким  чином, графічні зображення у книзі мають переважно прикладний характер.

     Ілюстрація  у технічній книзі може бути: предметом  вивчення; зразком, кресленням чи еталоном для виготовлення якогось механізму  або його деталі; зображенням неправильного  або правильного прийому роботи.

     Ілюстрація  у одних випадках доповнює текст, виконуючи додаткову роль, у інших  же випадках (наприклад, у збірниках  креслень) набуває основного значення у книзі.

     Технічні  ілюстрації потребують точності, наочності, об’єктивності та неупередженості. Ілюстрації до виробничо-технічних видань можуть бути різними залежно від своїх цілей та задач, типів та методів зображення. У редакційно-видавничій підготовці ілюстрацій до науково-технічних видань існують певні вимоги.

     Види  ілюстрацій та способи  їх виконання

     За  змістом, принципом побудови і способами  графічного виконання ілюстрації поділяють  на такі основні види.

     Креслення – зображення у геометричних проекціях будова чи конструкція предмета: машини, механізму, їх деталей. У технічній книзі креслення та його варіанти є основним видом ілюстрації.

     Схема – зображення будови предмета чи перебігу процесу у загальних рисах. Схеми, які показують будову предмету, поділяють на принципові та структурні. Принципові схеми показують елементи, що складають предмет (наприклад, принциповими є електротехнічні монтажні схеми). На структурних схемах виявляють принципи поєднання, підпорядкування всередині предмета (наприклад, структурною є схема адміністративного поділу країни чи схема адміністративного апарату установи). Схеми достатньо наочні і не потребують детальних пояснень у тексті.

     Графік – зображення змін двох чи більше величин, що співставляються. Графік будують на основі осі координат і викреслюють у вигляді лінії, проведенної по точках функціональних значень. На одному графіку можуть бути поєднані кілька явищ, якщо вони мають хоч одну розмірність, що співпадає. Різновидами графіку є номограми (спеціальне креслення, яким зображується функціональна залежність між величинами. До впровадження персональних комп'ютерів номограми широко застосовувалися для одержання без розрахунків приблизних рішень громіздких багатофакторних рівнянь).

     Діаграма – графічне зображення співвідношення між якими-небудь величинами, що порівнюють. На діаграмі величинам, що порівнюються присвоюють умовні позначення (лінія, геометрична фігура, ілюстративні значки). Різновидом діаграми є картодіаграми (карта, що показує за допомогою діаграмної фігури сумарну величину (а іноді структуру і динаміку) якого-небудь статистичного показника у межах кожної одиниці нанесеного на картодіаграму територіального поділу).

     Рисунок – ілюстрація, яка зображує художніми засобами ( а не на суто геометричній чи математичній основі) який-небудь технічний об’єкт чи предмет чи показує якусь дію (результат дії) технічного об’єкту чи сил природи.

     Фотографія – зафіксований фотомеханічним способом процес роботи, або загальний вид предмета, механізму, машини, або технічних робіт, або дія (результат дії) технічного об’єкта чи сил природи. Велику перевагу фотографії перед рисунком становить документальність, достовірність і беззаперечна точність. Однак одним із недоліків фотокамери є те, що вона фіксує все, а не тільки предмет, що потрібно зобразити.

     За  технікою виконання ілюстрації ділять на дві основні групи: тонові   та штрихові. До тонових відносять рисунки, виконані відмивкою, і фотографії, до штрихових – креслення і штрихові рисунки.

     Велике  значення інколи має вибір манери виконання штрихового рисунка. Найбільш поширеними є чотири манери виконання  штрихових малюнків: штрихова манера, крапкова манера, чорно-біла манера і чистий контур. Кожну з цих графічних манер слід використовувати обгрунтовано, пов’язуючи її з характером поверхні зображуваного на ілюстрації предмета, а не довільно.

     Штрихування слід використовувати на таких ілюстраціях, де показують рівні, гладкі поверхні (наприклад, станків, інструментів). Хороші результати дає штрихування у малюнках рослин. Вона повинна бути тонкою, грубе штрихування поверхні може надати рослині «металевого» вигляду.

     Крапкова  манера дозволяє надати предмету, що зображають, опуклості чи увігнутості, що досягається шляхом згущення чи розрідження крапок. За допомогою цієї манери можна зображувати різноманітні предмети, особливо такі, що мають грубо оброблену поверхню (зокрема, з чавуну).

     Чорно-біла манера у чистому вигляді застосовується тепер дуже рідко, так як не відповідає за своїм стильовими особливостями сучасному оформленню книги. Однак частково у тому чи іншому штриховому рисунку її використовують. Чистий контур застосовують переважно у ілюстраціях, побудованих на схематичній основі.

     Основні вимоги й оформлення

     При підготовці видання до друку редактор разом з художником-графіком, художнім і технічним редакторами бере участь у створенні оригіналів ілюстрацій, причому роль редактора не може бути обмежена лише формальним прийомом готових оригіналів. Редактор, краще художника-графіка і художнього редактора, знаючи тематику книги і задачі, поставлені перед кожною ілюстрацією, що випливають з суті змісту. Тому йому необхідно (краще разом із автором) консультувати художників як про деталі авторського ескізу, так і  по техніці виконання оригіналу.

     До  оригіналу автор додає повний комплект ілюстрацій. Кількість ілюстрацій не повинна перевищувати визначеної у договорі.

  Оригінали ілюстрацій повинні бути підготовлені згідно з такими вимогами:

  1. У кожному оригіналі повинні бути враховані особливості поліграфічної технології і якість паперу, на якому вони будуть відтворені, та якість фарб, які будуть застосовані при друкуванні.

  2. Лінійність растру при відтворенні тонових одно- і багатоколірних ілюстрацій вибирається залежно від характеру оригіналу, виду продукції, а також паперу і типу машин, на яких буде друкуватися видання. Густина растру вимірюється кількістю ліній на дюйм (LPI — lines per inch) або в процентах чи лініях/см.

  Слід  пам'ятати про різницю між такими одиницями сучасної комп'ютерної техніки, як DPI та LPI. Принтер з допустимою можливістю 300 DPI ніколи не зможе здрукувати растр з насиченістю 300 LPI. Це пов'язано з тим, що для отримання растрових крапок більшого розміру принтер виконує групування крапок мінімального розміру. Застосування растрової технології потребує відповідних навиків та знань можливостей принтера. Інколи застосований растр не відповідає за рівнем щільності екранному зображенню.

3. На лицьовому боці оригіналу не повинно бути ніяких позначень, плям чи механічних пошкоджень, рельєфів від написів на звороті. Ці вимоги не розповсюджуються на архівні оригінали.
4. На оригіналах, які не мають чіткого позначення верху чи низу рисунка, на зворотній стороні повинні бути зроблені відповідні позначки по нижньому краю.
5. Чорно-білі штрихові оригінали повинні бути чіткими, нанесеними в повну силу туші чи фарби і мати нейтральний чорний колір.
6. Одноколірні тонові фотомонтажі повинні бути виготовлені з фотознімків, які мають однакову щільність найтемнішого і найсвітлішого полів зображення.
7. Не бажано використовувати як оригінал уже віддрукований відбиток. Складна ретуш такого оригіналу значно погіршує його якість, а в деяких системах його обробку робить взагалі неможливою.
8. Багатоколірні оригінали, які відтворюються способом офсетного чи глибокого друку і будуть монтуватися на одну форму, повинні бути однорідні за виконанням. Колір їх повинен входити в одну гаму.

  9. Оригінали, підготовлені для відтворення офсетним способом в чотири фарби, повинні мати кольорові відтінки, які відтворюються сполученням фарб однієї з тріад, підібраних за шкалами охоплення кольорів.

10. При відтворенні музейних картин (творів образотворчого мистецтва) з діапозитивів, слід пам'ятати, що на них повинна бути шкала фарб, від фотографована разом з картиною. Це дасть змогу точно передати кольорову гаму картини та можливість коригування кольорів згідно зі шкалою.
11. Обов'язково до кожного оригіналу повинні додаватися вказівка на номер оригіналу, процент зменшення чи збільшення видання, для якого виготовлений оригінал.
12. З метою точного відтворення зображення ілюстративні оригінали повинні, по можливості, мати формат, близький до заданого.
13. Рекомендоване максимальне збільшення оригіналів не повинно перевищувати 11/4(125%), а максимальне зменшення 1/2 (50%).
14. Найбільш точно відтворюються оригінали при зменшенні 2/3 (66%).
15. Допустиме збільшення діапозитива — не більше ніж в 4 рази. Більше — за згодою поліграфпідприємства.

     Серед вимог до оформлення слід звернути увагу на такі моменти, як наочність, зрозумілість ілюстрації, ї інформативність; на специфіку її створення (для креслення, товщина і розміщення ліній, розмірів), правильність підписів і пов’язаність із текстом.

     Креслення. На відміну від робочого креслення книжкове креслення, як правило, більш просте та наочне. Його основне завдання – дати читачеві уявлення про конструкцію механізму. Виготовляти механізм за цим кресленням читач не буде. Ось чому редактор, стикаючись з тим, що автор намагається здати у видавництво робочі креслення чи креслення, близькі до них, недостатньо спрощені, вчинить правильно, якщо буде наполягати, щоб автор доопрацював ілюстрацію.

     У подібних випадках застосовують такі прийоми:

1. виключать з ілюстрації зайві деталі (якщо це не порушує цілісності ілюстрації), не обов’язкові для розуміння конструкції механізму і ті, що не відповідають меті розміщення цієї ілюстрації в книзі;
2. прибирають всі елементи, які характерні для заводського креслення: таблиці, специфікації, примітки. Якщо такі елементи потрібні, то їх переносять до тексту чи у підпис до рисунку;
3. викреслюють написи, характерні для робочого креслення.

     Обтравка  зображення. При відтворенні об’єктів, що стоять окремо (станків, машин), а також у тих випадках, коли навколишній фон не має особливого значення і навіть заважає сприйманню основного предмета, слід застосовувати обтравку (витравлювання фону навколо основного зображення). Однак обтравкою можна скористатися не для всіх тонових оригіналів. Обтравка допустима там, де основне зображення має різкі контури. Якщо фон плавно переходить у зображення або розміщений у середині зображення, то при невеликій площі, що він займає витравлювати його не слід.

     Площа зображення. У видавничій практиці частими є випадки, коли ілюстрації займають невиправдано велику площу через те, що з зображення не прибрані зайві, не інформативні деталі.

     Наприклад, площа координатної сітки на графіку  повинна охоплювати криві, але не більше. Все зайве потрібно прибрати.

     Інший приклад – креслення подовженого  по формі механізму, де середня частина  не потрібна для розуміння тексту і ілюстрації. У подібних випадках площу креслення зменшують, зближуючи  його частини, користуючись прийомом розривів.

     Зображення  проекцій у ілюстраціях. Не рідко можна зустріти ілюстрації, де наведено кілька проекція, тоді коли це зовсім непотрібно.

     Число видів для зображення якого-небудь виробу чи його деталі повинно бути найменшим і у той же час  достатнім для того, щоб читач  міг скласти уявлення про предмет.

     Якщо  ж проекції все ж таки необхідні, то розміщувати їх потрібно у порядку, що визначений ГОСТом 3453-52, а саме:

     а) головний вид предмета (тобто зображення на фронтальній площині проекцій) є основним;

     б) вид зверху розміщують під головним видом;

     в) вид зліва – справа від головного  виду;

     г) вид справа – зліва від головного  виду;

     д) вид знизу – над головним видом;

     е) вид ззаду  - справа від виду зліва.

     Відхилення  від порядку розташування проекцій можливі, якщо окремий вид розташований поза проекційним зв’язком з головним видом або відокремлений від нього іншими зображеннями, у цьому випадку дають вказують стрілкою з написом; або зображують який-небудь окремий вид.

     Позначення, написи та лінії на ілюстраціях

     Кожний  розмір на кресленні вказують лише один раз. Розмірні числа краще наносити поза контуром проекції.

     Лінії контуру – осьові, центрові і  виносні – не повинні бути використані  у якості розмірних. Виключення допускається лише, коли вказуються координати точок  криволінійного контуру, тоді розмірні лінії можуть слугувати виносними.

     Всі рядки цифр пишуть у напрямку розмірних  ліній, тобто на горизонтальних лініях рядки цифр пишуть горизонтально, на вертикальних – вертикально.

     Розмірні  лінії проводять паралельно тим  частинам предмета, розміри яких позначають. Їх можна проводити між лініями контуру, осьовими і виносними лініями.

     Необхідно, щоб розмірні лінії були тонкими, суцільними, з обмежуючими стрілками  на кінцях. Потрібно вимагати єдиної форми  стрілок.

     Лінії на кресленнях. На кресленнях застосовують три типи ліній: суцільні для обведення ліній видимого контуру, зламу, обриву, штрихування, розмірних та виносних; штрихові для обведення ліній невидимого контуру і штрих-пунктирні для обведення осьових і центрових ліній.

     Штрихування у розрізах і перетині виконують у вигляді паралельних прямих ліній, що проводяться під кутом 45º до осьової ліній чи до лінії контуру, що приймають за основну. Нахил лінії може бути як уліво, так і вправо, але для всіх розрізів і перетинів, що позначають одну і ту саму деталь, штрихування слід виконувати з нахилом ліній в один бік. Також однаковим слід робити нахил ліній у одній книзі.

     Відстань  між лініями у штрихуванні  після зменшення ілюстрації повинні  бути однаковими.

     Позначення  діаметрів. Нанесення знаку ø перед розмірним числом для позначення діаметра обов’язково, якщо: а) відсутня проекція на площину, перпендикулярну до осі поверхні обертання, що зображується; б) розмірна лінія для діаметра проведена з обривом; в) розмірне число винесено за межі окружності без виносних ліній; г) розмір діаметра вказаний не на тому виді чи не на тому розрізі, на якому є проекція у формі окружності.

     Буквені позначення на кресленнях

     Для позначення точок, лінійних розмірів, площ та об’ємів у нормалях, графіках, таблицях і у написах на кресленнях слід використовувати букви латинського, а для кутів – переважно грецького алфавіту.

     Великі  літери краще застосовувати для  позначення габаритних та сумарних розмірів.

     Однорідні величини на кресленні позначають однією і тією ж літерою з цифровим порядковим індексом. Якщо одна з однорідних величин є основною, то її позначають відповідною літерою без індексу, а інші – з індексом.

     Одна  і та ж величина на різних кресленнях однієї книги має позначатись  однаково.

     Написи  на ілюстрації можуть бути двох видів: 1) написи на самій ілюстрації напроти відповідних деталей; 2) позначення цифрами або буквами з виносом тексту напису у відповідний текст або у підпис до рисунка. Написи на ілюстрації зручні для читача, особливо некваліфікованого.

     Не  всі слова на ілюстрації можна замінити цифрами. Зберігаються написи, що позначають: 1) вид; 2) перетин, розріз, виріз; 3) напрям; 4) вихід і ввід; 5) назви величин по осях координат і абсцис.

     Напис зберігають у тому випадку, коли він  пояснює всього лише одну деталь, причому позначати інші деталі непотрібно.

     Нумерація позицій на ілюстрації. Нерідко автори нумерують позиції ілюстрації «за важливістю» тієї чи іншої деталі, або по ходу виробничого процесу, або відповідно до порядку викладу. Неупорядковане розташування позицій ускладнює пошук необхідної позиції. Тому у видавництвах прийнято систему нумерації позицій за рухом годинникової стрілки. Залежно від конфігурації ілюстрації можна розташовувати номери позицій зверху вниз (на вертикальній ілюстрації) або зліва направо (на горизонтальній ілюстрації).

     Інколи  на ескізі помічені позиціями деталі, які не потрібні для засвоєння  конструкції. Зайву інформацію слід прибрати.

     Умовні  графічні позначення на схемах.

     У схемах слід використовувати такі графічні позначення:

1. умовні графічні позначення відповідно до стандартів ЄСКД, а також побудовані  на їхній основі;
2. прямокутники;
3. спрощені зовнішні обриси (у тому числі аксонометричні). У разі вживання нестандартних умовних графічних позначень на схемі дають відповідні пояснення.

     Особливо треба стежити за дотриманням вимог стандартів ЄСКД при підготовці перекладу науково-технічної літератури, бо неадекватність графічного перекладу умовних зображень і буквено-цифрових позначень національних (іноземних) стандартів утруднює сприйняття інформації навіть для кваліфікованих спеціалістів.

     Оскільки  в багатьох галузях науки і  техніки набули поширення напівпровідникові  прилади, автори і редактори (фахові і художні) повинні бути уважними до використанні у схемах цих приладів умовних графічних позначень (УГП) за ГОСТ 2.730-73. Згідно з прийнятою зміною №3 (ИУС №6 1989 г., с.379-387), 3 01.01.90 багато УГП напівпровідникових приладів змінили свої обриси. Наприклад, для польових транзисторів можна не давати зображення їхнього корпусу, а для фоточутливих приладів (фоторезистор, фотодіод та ін.) корпус взагалі не зображують.

     Умовні  позначення передбачені не тільки стандартами  ЄСКД. Так, для енергетичного обладнання в теплотехнічних схемах енергетичних споруд їх встановлено ГОСТ 21.403-80 «СПДС. Обозначения условные графические в схемах. Обородувание энергетическое»; зображення і розміри основних умовних графічних позначень (символів) технічних засобів і правила утворення похідних позначень – ГОСТ 24.303-80 «Система технической документации на АСУ. Обозначения условные графические технических средств»; для схем алгоритмів і програм – ГОСТ 19.701-90 (ИСО 5807-85) «ЕСПД. Схемы алгоритмов, программ, данных и систем. Условные обозначение и правила выполнения»; умовні функціональні позначення радіоелектронної і електротехнічної апаратури – ГОСТ 25874-83 «Аппаратура радиоэлектронная, электронная и электротехническая. Условные функциональные обозначения».

     Підписи до ілюстрацій. Як правило, ілюстрації  мають бути з підписами. Усі цифрові або буквені позначення, наведені у даній ілюстрації, обов’язково треба пояснити або у підписі, або в тексті. Точність і ясність, стислість і потрібна повнота – основні вимоги до підпису.

     До  складу підпису входять:

• умовна скорочена назва ілюстрації для посилань (слово «Рис.»);
• порядковий номер ілюстрації або частини її (без знака номера, як правило, арабськими цифрами);
• власне підпис;
• пояснення деталей (частин) ілюстрації або контрольно-довідкові відомості (легенда) про документальну ілюстрацію.

     Список  підписів до ілюстрацій друкують окремо і додають до тексту авторського оригіналу.

     У технічних книгах нумерація ілюстрацій зазвичай наскрізна. У збірниках  статей різних авторів у кожній статті дається самостійна нумерація ілюстрацій.

     Загальний тематичний заголовок ілюстрації –  є основним, так як він розкриває зміст ілюстрації. Тематичний заголовок повинен бути таким, щоб з нього було легко зрозуміти, що саме показано на ілюстрації.

     Оскільки  ілюстраціями технічної книги користуються незалежно від тексту, то підпис повинен легко сприйматися і  без тексту. Цьому сприяє деталізація (розшифровка) позицій, занумерованих на ілюстрації. Деталізація (розшифровка) позицій називається легендою, або експлікацією.

     Якщо  ілюстрація має пересічний характер і надалі до неї звертатися не будуть, то можна не давати легенду, а пояснити позиції у тексті. Якщо ж ілюстрація має самостійне значення і нею будуть користуватися як з текстом, так і без нього, то легенда необхідна.

     Посилання на ілюстрації у тексті повинні, як правило, передувати ілюстрації чи принаймні  бути розміщеними щонайближче до ілюстрації.

     Наведені  в тексті посилання на певне зображення, позначене літерою, відокремленою  від порядкового номера комою, а  також цифрові й буквені позначення деталей зображення виділяють курсивом (не беруть ні в дужки, ні в лапки).

     У видавничій практиці зустрічаються  деякі типові недоліки оформлення ілюстрації, як, наприклад, відірваність ілюстрації від тексту і підписів від рисунків, відсутність у підписі основного  змісту графічного сюжету, а також  неповні, неінформативні підписи.

     Ілюстрацію  слід оформлювати так, щоб її можна  було освоїти самостійно, окремо від  тексту. Підпис під рисунком має  сприяти цьому.

     До  редакційної підготовки ілюстрацій слід підходити враховуючи характер видання і коло його читачів. Перший обов’язок редактора – відібрати для книги тільки дійсно необхідні, цінні з наукової точки зору, цікаві, оригінальні ілюстрації; перевірити чи відповідають позначення на ілюстрації тексту па підписам; простежити, чи всі необхідні написи та позначення є на рисунку. Особливо потрібно перевірити і уніфікувати розмірності. Не слід перевантажувати рисунки підписами та позначеннями: все, що можна краще перенести до підпису або в текст. Необхідно враховувати й інші правила, вживати тільки ті скорочення слів у підписах, які узгоджені з автором рукопису, а також скорочення ухвалені стандартами; витримати єдину систему позначень (однотипні елементи позначати однаковими цифрами або буквами); прибирати всі зайві, непотрібні деталі у написах та підписах.

Список  використаної літератури

     Редактирование отдельных видов литературы: Учебник/Под редакцией Н. М. Сикорского.— М.: Книга, 1987

     Хойнацький М. С. Основи стандартизації і використання стандартів у видавництві: Навчальний посібник. — К.: Вища школа, 1993

     Почечуев А. Н. Техника редактирования: редакционная погдотовка технической книги к изданию.— М.: Искусство, 1962

     Лихтенштейн Е. С., Михайлов А. И. Редактирование научной, технической літературі и информации: Учеб. пособ. — М.:Высшая школа, 1974.

     Сава  В. І. Основи техніки творення книги: Навч. посібник. — Львів: Каменяр, 2000

     bse.sci-lib.com/article059571.html — Большая советская энциклопедия