Види и причины інфляції

 Вступ.

Найефективнішим індикатором «здоров’я» економіки  країни є її фінансовий стан. Адже фінансова  система не лише забезпечує необхідні  взаємозв’язки в економіці, вона є одним з найвпливовіших важелів  макроекономічного регулювання, інструментом, за допомогою якого уряди мають  змогу регулювати економічний розвиток. Саме тому діяльність виконавчої влади  кожної країни спрямована на забезпечення стабільності фінансово-кредитної  системи та фінансового стану  в цілому. Запорукою цього, серед  іншого, має бути стан “керованості”  інфляційними процесами. Необхідність у цьому викликана тим, що інфляція не лише призводить до тяжких соціально-економічних наслідків – за умов інфляції втрачається ефективність дії та відбувається деформація інструментів макроекономічного регулювання.

Особливо  виразно деформація економічних  механізмів проявляється в умовах гіперінфляції. В економічній науці вважається, що інфляція переходить в гіперстадію за умов перевищення швидкості росту цін 50% на місяць.

Інфляція  – це процес зростання загального рівня цін в країні в наслідок порушення закону грошового обігу. Інфляція виникає тоді, коли в обігу знаходиться надлишкова кількість грошей (готівкових і безготівкових). Таке становище веде до їх знецінення, гроші “дешевіють”, а ціни набувають тенденції до зростання. Інфляція є тонке соціально - економічне явище , породжене диспропорціями виробництва в різних сферах ринкового господарства. Одночасно інфляція – одна із найбільш гострих проблем сучасного розвитку економіки практично всіх країн світу.

2.Причини  інфляції.

Незалежно від  стану грошової сфери товарні ціни можуть підніматися внаслідок змін в динаміці виробничої праці, циклічних і сезонних коливань, структурних зрушень в динаміці виробництва, монополізації ринка, державного регулювання економіки, введення нових податків, зміна кон’юнктури ринку, дія зовнішньо-економічних зв’язків, стихійних лих і т.д. Отже, ріст цін викликається різними причинами. Але не всякий ріст цін - інфляція. Серед вище згаданих причин росту цін важливо виділити справді інфляційні.

По мірі проходження  різних фаз циклу (особливо в його «класичній» формі характерній  для ХІХ - початку ХХ століття) буде мінятися і динаміка цін. Їх підвищення в період буму і змінюється їх падінням в фазах кризи й депресії і знову ростом в фазі пожвавлення. Підвищення продуктивності праці, при інших незмінних умовах, повинно привести до зниження цін. Інша справа - якщо підвищення продуктивності праці супроводжується випереджуючим- це підвищення ростом заробітної плати. Таке явище називається інфляцією витрат. Стихійні лиха не можуть бути причиною інфляційного росту цін. Так, якщо в результаті повені в якій-небуть місцевості зруйновані будинки, то, очевидно зростуть ціни на будівельні матеріали. Це буде стимулювати виробників будівельних матеріалів розширити пропозицію своєї продукції і по мірі насичення ринка ціни почнуть падати.

Що ж можна  віднести до дійсно інфляційних причин росту цін? Найважливіші із них:

По - перше, це диспропорційність , або незбалансованість державних витрат і доходів, що проявляється в дефіциті держбюджету. Якщо цей дефіцит фінансується за рахунок активного використання «друкарського верстата»- це призводить до збільшення маси грошей в обігу, а відповідно і до інфляції.

По - друге, інфляційне зростання цін може відбуватись, якщо фінансування інвестицій проводиться аналогічними методами. Особливо інфляційно небезпечними є інвестиції, пов’язані з мілітаризацією економіки. Так, непродуктивне використання національного доходу на воєнні цілі означає не тільки втрату національного багатства. Одночасно військові витрати створюють додатковий платоспроможний попит, що веде до збільшення грошової маси без відповідного товарного покриття, збільшення військових витрат є однією з головних причин хронічних дефіцитів державного бюджету і збільшення державного боргу в багатьох країнах, для покриття якого держава збільшує грошову масу.

По - третє, з зростанням «відкритості» економіки тої чи іншої країни, все більшим втягуванням її в мирогосподарські зв’язки збільшують небезпечність « імпортованої» інфляції.

По - четверте, інфляція набуває самопідтримуючий характер в результаті інфляційних  очікувань. Багато вчених країн Заходу і нашої країни особливо виділяють  цей фактор, що подолання інфляційних  очікувань населення і виробників - найважливіше (якщо не головне ) завдання антиінфляційної політики

Безліч причин інфляції відмічається в практично у всіх країнах. Але комбінаційна залежність від конкретних економічних факторів. Так , зразу після Другої світової війни в Західній Європі інфляція була зв’язана з гострим дефіцитом багатьох товарів. В наступні роки головну роль в розкачуванні інфляційного процесу почали грати державні витрати, співвідношення «ціна - заробітна плата», перехід інфляції з інших держав і деякі інші фактори.

3.Види інфляції.

Інфляція  як явище виникла водночас з паперовими грошима, адже при золотомонетному обігу надлишку грошей не може бути. Розрізняють “класичну” і сучасну інфляцію.

Для “класичної”  інфляції (XVIII – XIX ст.) характерним є  її тимчасовість. Вона виникла за надзвичайних обставин (тривалі війни, які збільшували  видатки держави тощо). Сучасна  інфляція має хронічний (сталий) характер. Вона перетворилась в постійний  елемент процесу відтворення. Демонитизація  золота, розрив зв’язків між паперовими, чековими і кредитними грошима і золотом, надали рухові грошової маси автономного характеру, відносно незалежного від обігу товарів, їх пропозиції.

Причиною  інфляції спочатку вважали повсюдний  перехід до паперових грошей. Однак  навіть після того, грошова емісія була взята під суворий контроль, інфляція не зникла. Виявилось, що в інфляції можуть бути різні причини і сама вона буває різною.

Інфляція  може протікати помірно - бути «повзучою», при цьому виді інфляції ціни зростають  не більше ніж на 10% в рік. Така інфляція дозволяє ефективно коректувати ціни відповідно до умов виробництва і попиту, які змінюються.

Найбільш  згубною для економіки є гіперінфляція, показуюча собою астрономічне зростання  кількості грошей в обігу і, як наслідок, катастрофічний ріст цін на товари. Роль самих грошей в таких випадках сильно зменшується і населення, і помислові підприємства переходять на інші, менш ефективні форми розрахунку, наприклад - бартер. В окремих випадках з’являються окремі паралельні валюти, сильно зростає роль іноземних валют. Гіперінфляція робить сильний удар навіть по найбільш заможним прошаркам суспільства.

«Голопуюча» інфляція, при цьому виді інфляції ціни зростають від 20 до 200% в рік, є вже серйозною проблемою  для економіки, хоча ріст цін ще не важко передбачити і включити в параметри контрактів та угод. 

В Україні  вже півтора десятка років не припиняється висока інфляція. Гіперінфляція 90-х вщухла після 2000 р. Але з 2003-го знову її темпи стали наростати. В кінці 2007-го - початку 2008 рр.. стався загрозливий сплеск. Інфляція приймає форму галопуючої. Плани антиінфляційних заходів Кабінету Міністрів, Міністерства фінансів та Національного банку демонструють нерозуміння причин та безпорадність їх укладачів. Прем'єр-міністр відбувається бадьорими обіцянками, що ось-ось інфляція припиниться.

Тривалість  досить високої інфляції свідчить про те, що в її основі лежать фундаментальні економічні фактори, а не просто наростання грошової пропозиції, як прийнято думати з подачі традиційних підручників. Звернемо увагу на дані таблиці 1 (див. В4) про темпи зростання грошової маси щодо зростання продукції. Видно, що зростання відносної кількості грошей (монетизації ВВП) всі роки значно випереджає зростання цін (дефлятора). Однак коливання цін не слідують за коливаннями грошової пропозиції. У багатьох роботах демонструють рівняння та графіки кореляції між динамікою грошової пропозиції і динамікою цін. Але така кореляція, якщо вона проявляється, нічого не доводить, тому що має місце автокорреляция: зростання цін викликає зростання потреби в грошах, а не тільки навпаки.Потрібно враховувати, що в 90-і роки монетизація економіки була штучно занижена. Вихід з кризи розпочався в 2000 р. завдяки тому, що в економіку почали надходити доходи від експорту і монетизація почала зростати, поступово зближуючись з рівнем економічно розвинених країн.

Розвиток  економіки вимагає забезпечення грошима. Так, що поступове збільшення маси грошей в економіці - нормальне явище і саме по собі інфляції не викликає. Інфляція може походити від того, що пропозиція товарів не встигає за зростанням попиту, викликаним припливом грошей, і від того, що значна частина грошей не обслуговує виробництво, а рухається лише в сфері торгівлі і споживання. 

  Таблиця 1.  
Зростання цін в Україні,% до минулого року

* За 2001-2006 рр.. 136,5

Таблиця 2.  
Динаміка доходів населення, ВВП виробництва і 
споживчих товарів. На гривню доходу 2000 р.,%

Головною  причиною безперервної інфляції в Україні  є відставання виробництва товарів від форсуючого зростання грошових доходів населення. Відставання виробництва від зростання доходів показано в таблиці 2. Номінальні нарахування грошових доходів населення з 2000р. збільшилися в 3,7 рази. Жоден показник виробництва не зростав такими темпами. На гривню нараховується доходу в 2006 р. припадало тільки 84% номінального ВВП 2000 р., а реального 44,2%. Продукції тваринництва на гривню доводилося 40,1% рівня 2000 р., в т. ч. м'яса 64%, молока і молочних продуктів 40,9%, продукції харчової промисловості 58%, легкої промисловості 35,7% і т. д. Нараховані доходи не забезпечені товарами власного виробництва. Нестача товарів підтверджується даними про виробництво і споживання товарів на душу населення: м'яса і м'ясопродуктів в 1990 р. споживалося в середньому 68 кг на людину, в 2000 р. - 33 кг, у 2006 р. - 42 кг. Молока та молочних продуктів відповідно 373, 199 і 235 кг.

Виробництво і споживання в  середньому на людину

Слід також  врахувати, що споживання м'яса в  квінтильній (20%-ної) групі з найбільш низькими доходами в 2 рази менше, ніж  середнє. До насичення далеко.

Звичайно, населення  споживає продукти не тільки вітчизняного виробництва, але й імпортовані. По ряду товарних груп- імпорт переважає. Але в інфляції останніх років провідне місце займало продовольство.Разом з тим держава не повинна допускати залежності продовольчого забезпечення від імпорту. Тим більше, що світові ціни на продовольчі товари- стрімко зростають.

Поповнювати споживчий ринок за рахунок імпорту  країна може, якщо це врівноважується доходами від експорту. Але Україна з 2006 р. має негативне сальдо торгового балансу – результат швидкого піднесення до СОТ на невигідних умовах. Крім того, імпорт пригнічує власне виробництво, чим заганяє проблеми інфляції та наповнення ринку в довгостроковий аспект.

Інфляція  витрат

Поряд з інфляцією, породжуваної незадовольняючим попитом, зростання цін може виникати через підвищення витрат у самому виробництві. У загальному розумінні інфляція витрат у значній мірі є наслідком інфляції попиту. Хоча інфляція витрат може мати і своє специфічне коріння. У розкручуванні інфляційної спіралі ці два види переплітаються і інтегруються. Існування і значна питома вага інфляції витрат самі по собі спростовують трактування суто грошових причин інфляції.

В Україні  якраз переважає інфляція витрат. Це видно по тому, що ціни виробників промислової продукції ростуть швидше споживчих. У табл. 1 видно, що споживчі ціни за 7 років зросли на 85%, а ціни виробників промислової продукції - в 2,2 рази. Сукупне зростання всіх цін - дефлятор ВВП - всі роки, крім 2003-го, випереджає зростання споживчих цін, особливо в 2007 р.

Національний  банк, аналізуючи інфляцію, намагається  відокремити зростання цін, що залежить в основному від витрат (немонетарних чинників), від залежного від перевищення  попиту над пропозицією, яке ніби-то піддається регулюванню монетарними методами. Результати аналізу представлені в табл. 3.

Таблиця 3.  
Співвідношення монетарних і немонетарних чинників інфляції (приросту цін),%

* Прості середні

З даних таблиці видно, що немонетарна інфляція визначила 64% загального зростання споживчих цін, а монетарна - 36%. Переважає немонетарна. Але інфляція попиту (т. зв. Монетарна), як ми бачимо, істотно залежала від нестачі товарного забезпечення, а не від кількості грошей.

Основними причинами  інфляції витрат є: подорожчання імпортованих енергоносіїв, тіньова економіка, відставання продуктивності праці від зростання заробітної плати, диспаритет сільськогосподарських і промислових цін, наростання зносу основних засобів, необхідність швидкої заміни позицій асортименту.

Так, фонд заробітної плати підприємств в 2006 р. в порівнянні з 2000 р. збільшився в 3,7 рази, а продуктивність праці - в 1,67 рази. Вже тільки це - потужне джерело інфляції витрат. Величезний інфляційний потенціал, зокрема, накопичується в сільському господарстві. Велике товарне виробництво розвалене, а фермерське - економічно слабке. Тваринницька продукція сільгосппідприємств збиткова.М'ясо ВРХ в 2006 р. мало рентабельність мінус 38,4%, свиней - мінус 9,2%, молока та молочних продуктів - мінус 3,7%. Збитковість тваринництва у господарствах населення виявляється у скороченні поголів'я корів (на 207 тис. у 2005 р. і 186 тис. у 2006 р.). Але ціни на сільгосппродукцію не дають підвищувати переробники і комерційні посередники. Всі можливості підвищення цін вони використовують лише в своїх інтересах. У табл.1 видно велика різниця в динаміці цін сільських виробників, промислових і споживчих. Це штучно стримуваний натиск, який буде прориватися при найменших можливостях (як у 2007 р. - темпи зростання цін сільгоспвиробників 138%, у тому числі в рослинництві 150%!) Або призводити до подальшого падіння виробництва сільгосппродукції, що знову буде підстьобувати інфляцію попиту.

Зі сказаного випливає висновок, що монетарна маніпуляції - процентні ставки, стримування виходу на ринок грошей, зміни обмінного курсу гривні і т. п. - положення змінити не можуть, тому що причини інфляції в Україні в основному економічні і лише частково монетарні. Це, звичайно, не означає, що монетарні та антиінфляційні заходи взагалі не потрібні. Нацбанк своїми методами може зменшити інфляцію на 2-3%. Решта, переважна частина відноситься до відповідальності Кабміну і парламенту.

2007 рік. Ефект лавини

Чому в 2007 р. стався потужний сплеск інфляції? По-перше, розрив між доходами населення та їх товарним забезпеченням вже досяг критичного рівня і досить було поштовху для спуску лавини, маса якої деякий час накопичувалася, але трималася. Поштовхом послужила політична плутанина і ослаблення контролю над цінами (можливо, спровоковане в політичних цілях). Позначилася також посуха і неврожай на півдні. До України докотилася в той же час хвиля підвищення цін на зерно на світових ринках. Злетіли експортні ціни, а за ними і внутрішні (індуковані інфляція).

До всього цього додався некерований приплив  грошей через корпоративні зовнішні позики і вхід в банківський ринок  зарубіжних банків. Причому ці додаткові гроші спрямовані в основному на кредитування не виробничих підприємств, а населення і торгівлі. Тут зіграли свою роль монетарні чинники інфляції.

Все це відбувалося  на тлі триваючого зростання незабезпечених доходів. У т. ч. виплат боргів по заощадженнях. Рівновага ринку було кардинально порушено.

Інфляція - результат політики популізму

Наведені дані показують, що основними чинниками інфляції в Україні є зростання доходів населення, що не відповідає можливостям їх товарного забезпечення, занепад виробництва споживчих товарів і зростання витрат виробництва. Держава не займається вирішенням проблем розвитку виробництва, але форсує зростання доходів. У порівнянні з 2000 р. нараховуються доходи населення збільшилися в 3,7 рази, тоді як реальний ВВП - в 1,64 рази. У таблиці 4 показано, на скільки прирости доходів перевершували прирости ВВП, фінансових результатів та інвестицій. Видно, що форсування зростання доходів, що виходить за рамки ресурсів і ущемляє інвестиції, було особливо велике в 2005 р. Це яскраво виражена політика популізму. Вона, хоч і в меншій мірі, проявляється і в інші роки.

Таблиця 4.  
Динаміка результатів виробництва і доходів населення

Особливо  небезпечним у популістській  гонці було форсування доходів непродуктивного  характеру: бюджетної заробітної плати  та соціальних виплат. Якщо зростання заробітної плати підприємств окупається випуском продукції, яка в якійсь мірі гальмує інфляцію, то бюджетні та позабюджетні доходи вливаються прямо на ринок і стримуючих антиінфляційних механізмів не мають. У табл. 5 результати аналізу, проведеного одним з підрозділів Національного банку. У них зіставляються дані про темпи зростання заробітної плати підприємств і з бюджетних джерел в 2004-2006 рр..

Таблиця 5.  
Зростання середньої заробітної плати,% 

У 2004 р. середня  зарплата підприємств і бюджетних організацій збільшується приблизно рівними темпами. Зростання бюджетних виплат обганяє заробітну плату підприємств майже на 20 процентних пунктів! Це випередження триває і в першій половині 2006 р. У другій половині стримується.Популістська політика грошових роздач вщухає. Але загальне зростання заробітної плати продовжував випереджати продуктивність праці. За 2001 р. - III квартал 2007 р. середня зарплата по країні збільшилася в 3,1 рази, а продуктивність (ВВП на відпрацьовану годину) - тільки на 54%.

Звичайно, заробітну  плату бюджетникам потрібно підвищувати. Але пов'язувати це підвищення з можливостями зростання виробництва і товарного забезпечення. Для популістської політики грошових роздач характерно особливе збільшення непродуктивних витрат. Так, заробітна плата депутатів парламенту стала досягати 50 тис. грн. / міс., І сумарні витрати на місячну зарплату можуть становити 22,5 млн. грн.! Збільшено грошові витрати на обслуговування депутатів, придбання квартир, на пенсії і т. п. Різко зросли витрати на оплату праці та пенсії високопоставленим чиновникам.

У принципі підвищення оплати праці сприяє розвитку внутрішнього ринку та економічному зростанню.Але в тому-то й справа, що в Україні стан виробництва така, що воно не встигає за форсованим зростанням платоспроможного попиту. Необхідно перемикати увагу з зростання доходів на розвиток виробництва. Зростання доходів повинен бути продуктивним. Політика грошових роздач тільки роздмухує інфляцію. Вона має катастрофічні наслідки для економіки і обертається обманом населення. Сьогоднінаселення реально отримує лише 30% нараховуються доходів. Решта йде на податки і пожирається інфляцією.

Перспективи 2008 року

Нагнітання  інфляції триває. За I квартал ВВП збільшився на 6%, а доходи населення - на 40%. Інфляція досягла майже 45% в річному численні. Звичайно, темп інфляції влітку і восени може знизитися - це сезонна закономірність. Але розгін темпів вже закладений. Величезний стрибок цін на сільгосппродукцію (138%), особливо рослинництва (150%), у 2007 р. теж заклав високу інфляцію витрат і цін у продовольчому секторі. А в бюджеті спроектовано подальше підвищення доходів населення. За попередніми оцінками, приблизно 35%. При досить скромному прогнозі зростання ВВП - 5,5%. Схоже, що під тиском політичної конкуренції на 2008 р. спроектований самий «соціальний» бюджет. І це ще не все.На вимогу Конституційного Суду обговорюються питання відновлення великого обсягу соціальних пільг, призупинених у законі про Держбюджет 2008 р. Уряд у популістській гонці набрало безліч соціальних зобов'язань, які тепер не в змозі виконати. Президент України у вимогах до бюджету 2008 р. продовжував наполягати на збільшенні доходів населення. Уряд має намір прискорити введення нової тарифної сітки, яка накладається на що підвищується мінімальну заробітну плату, поспішає з продажем великих об'єктів державної власності для фінансування соціальних зобов'язань. Економіка несеться, як некерований паровоз, у глухий кут. Схоже, що в 2008 р. інфляція в Україні може досягти 25%, якщо не будуть початі ефективні контрзаходи. За рахунок зростання цін будуть роздуватися ВВП і доходи бюджету, але реальне зростання буде знижуватися. Так що популістська політика роздач і зневаги до виробництва веде економіку Україну до катастрофи.

Що  робити?

Чим глибше деструктивні процеси, тим важче відповідати на це питання. Поки торкнемося заходів, здатних загальмувати інфляцію.

Перш за все  потрібно розділити заходи на стратегічні, що можуть дати грунтовний ефект у середньостроковому аспекті, і оперативні, розраховані на швидкий вплив. У стратегічному аспекті необхідно приділити увагу прискоренню розвитку виробництва споживчих товарів - продовольства, одягу і взуття, побутової техніки, меблів і т. п., забезпечення продовольчої безпеки, можливої незалежності від імпорту.

Ключовим  тут є сільське господарство, його фінансова підтримка, стимулювання розвитку великих товарних виробництв, їх технічного оснащення. Потрібна дієва програма відродження та розвитку легкої промисловості. Треба також диференціювати методи регулювання кредитних процесів так, щоб стимулювати вкладення у виробництво і стримувати кредитування посередницької діяльності і споживання. Податковими механізмами стимулювати зростання обсягів виробництва і продуктивності праці.

В оперативному аспекті необхідно терміново  ввести мораторій на підвищення доходів населення, проінвентаризувати і порядок соціальні зобов'язання держави, привівши їх у відповідність з економічними можливостями. При плануванні бюджету підвищення доходів населення співвідносити з прогнозними можливостями їх товарного забезпечення.

Для швидкого придушення інфляції може мати значення тимчасове зняття обмежень з імпорту  продовольчих товарів. Але при цьому потрібно враховувати зростання цін на світових ринках. Крім того, необхідно забезпечити впевненість вітчизняних виробників у підтримці та захисту ринку в наступному сезоні. Все це дуже складно, але терміново необхідно. Не завадить і регулювання цін - обмеження посередницьких націнок, рентабельності, контрольоване підвищення цін і т. п. Звичайно, це заходи тимчасові і не дуже ринкові. Але зараз не до сентиментів.

Рівень інфляції - це тест на кваліфікацію уряду в широкому розумінні.