Види запобіжних заходів: порядок застосування

5

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

ЦЕНТР МАГІСТЕРСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА             

Магістерська програма:

«Правове регулювання економіки»

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Кримінально-процесуальне право України»

на тему:

«Види запобіжних заходів:

порядок застосування»

Виконала:

студентка 2 курсу 1 групи

заочної форми навчання

Григор’єва О.В.

Перевірив:

кандидат юридичних наук

доцент

Малютін І.А.

Київ – 2011

ЗМІСТ

Вступ

1. Поняття запобіжних заходів

2. Підстави і правила застосування запобіжних заходів

3. Процесуальна характеристика окремих запобіжних заходів

Висновки

Перелік використаних джерел

Вступ

Заходи процесуального примусу у системі кримінально-процесуальних гарантій, та їх вплив на забезпечення прав людини сьогодні є одними із найбільш актуальних напрямів наукового пошуку у кримінально-процесуальному праві та правозастосовчій практиці.

1. Поняття запобіжних заходів

Запобіжні заходи є одним із інститутів кримінально-процесуального права, спрямованих на здійснення процесуального впливу на підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого у вигляді певного обмеженням прав, свобод та їх законних інтересів, обумовлений фактичною необхідність досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ, що застосовується з метою запобігти спробам підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого ухилитись відповідно від дізнання, слідства або суду; перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.

Запобіжні заходи — це заходи процесуального примусу, які об­межують свободу пересування обвинуваченого (підозрюваного) і застосовуються з метою запобігти можливості приховатися від слідства і суду, перешкодити встановленню об'єктивної істини та здійсненню правосуддя, а також продовжити злочинну діяльність.

Метою застосування запобіжних заходів є (ст. 148 КПКУ):

1)      попередження спроб ухилитися від дізнання, слідства або суду;

2)      попередження спроб перешкодити встановленню істини у кримінальній справі;

3)      запобігання продовженню злочинної діяльності;

4)      забезпечення виконання процесуальних рішень.

До ознак запобіжних заходів відносять такі (див. рис. 1):

Рис. 1. Ознаки запобіжних заходів

Процесуальне значення запобіжних заходів полягає в тому, що вони:

      забезпечують оптимальні умови для доказування і досягнення істини у кримінальній справі;

      завдяки їм створюються умови для реалізації завдань кримінального процесу;

      сприяють вирішенню профілактичних завдань процесу;

      є засобами забезпечення спеціального режиму, в якому повинен перебувати підозрюваний, обвинувачений, підсудний чи засуджений.

За чинним законодавством (ст. 149 КПКУ) систему запобіжних заходів становлять (див. Рис. 2.):

Рис. 2. Система запобіжних заходів

Система запобіжних заходів, закріплена в законі, та можливість їх вибору дає змогу застосовувати найбільш ефективні з урахуван­ням тяжкості вчиненого злочину, особистості обвинуваченого чи підозрюваного та інших обставин. Запобіжні заходи умовно мо­жуть бути поділені на загальні — ті, що можуть застосовуватись до будь-яких учасників процесу (підписка про невиїзд, взяття під варту, особиста порука, порука громадської організації або трудового колективу, застава), та спеціальні — ті, що застосовуютьс лише до певних категорій обвинувачених (нагляд командування військової частини; віддання неповнолітнього під нагляд батьків4 опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи).

Така класифікація не розкриває сутності запобіжних заходів. Вона лише підкреслює особливості суб'єктів, щодо яких їх застосовують.

Зміст запобіжних заходів точніше відображає класифікація, в основу якої покладено ступінь обмеження прав суб'єктів. За цією підставою розрізняють ізоляційні та неізоляційні запобіжні заходи.

До першої групи належать затримання і взяття під варту, до другої — всі решта.
 

2. Підстави і правила застосування запобіжних заходів

Застосовуються запобіжні заходи слідчим, органом дізнання прокурором і судом по порушеній кримінальній справі за наявності для того необхідних фактичних та юридичних підстав.

Загальними підставами застосування запобіжних заходів є достатні підстави вважати", що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений (ч. 2 ст. 148 КПК):

1)      намагатиметься ухилитися від:

• слідства і суду (наприклад, висловлював наміри виїхати за межі населеного пункту; оголошувався його розшук у цій справі; одержав закордонний паспорт) або

• виконання процесуальних рішень (ухилявся без поважних причин від явки за викликом; ігнорував письмове зобов'язання про явку);

2)                        перешкоджатиме встановленню істини у справі (чинив впливна свідків і/або потерпілих, інших обвинувачених, схиляючи їх довідмови від давання показань; погрожував експерту з тією самою метою) або

3)                        продовжуватиме злочинну діяльність (раніше неодноразово засуджувався; після вчинення злочину, у зв'язку з яким порушено справу, знову вчинив злочин чи злочини).

Така поведінка зазначених осіб шкодить виконанню кримінальним процесом своїх завдань та порушує баланс змагальності, бо сторона захисту незаконно посідає вигіднішого становища (ухиляється від слідства, суду; перешкоджає встановленню істини тощо).

Підставами до застосування запобіжних заходів є дані:

- про негативну поведінку обвинуваченого, що загрожує балансу можливостей сторін;

- що вказують на можливість продовження такої поведінки в майбутньому.

Регламентуючи підстави до застосування запобіжних заходів, держава немов би вибачається перед обвинуваченим, державні органи і не застосовували б обмежень, але така поведінка особи змушує їх це зробити.

Текстуально ч. 1 і ч. 2 ст. 148 КПК наближені одна до одної. Відмінність же цілей і підстав застосування запобіжних заходів полягає в такому. Цілі є бажаним майбутнім результатом, якого очікують після застосування того чи іншого заходу, а підстави — це те, що вже відомо і покладено в основу рішення про застосування запобіжного заходу. Певно, що в законі достатньо було б вказати тільки на підстави, бо саме їх, а не цілі, покладено в основу процесуального рішення. Окрім того, цілі та підстави застосування запобіжних заходів формулюються в гіпотезі норми кримінально-процесуального права ("якщо обвинувачений буде"), яка повинна характеризуватися єдністю змісту. Формулювання двох різних понять в одній гіпотезі "розпорошує" її зміст.

Якщо немає підстав для застосування запобіжного заходу, підозрюваний, обвинувачений або підсудний дає письмове зобов'язання про явку за викликом дізнавача, слідчого, прокурора або суду, а також про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування.

Загальні правила застосування запобіжних заходів:

1) може бути застосовано тільки у порушеній кримінальній справі й лише за наявності до того підстав;

2) при вирішенні питання про застосування того чи іншого запобіжного заходу, крім підстав, зазначених у ст. 148 КПК, враховують також інші, як-от тяжкість злочину, у вчиненні якого підозрюють або обвинувачують особу; її вік, стан здоров'я; сімейний і матеріальний стан; вид діяльності; місце проживання та інші обставини, що її характеризують;

3) може бути обраний тільки органом дізнання, слідчим, прокурором, судом (суддею);

4) запобіжний захід не може бути суворішим, ніж покарання за статтею, за якою особу обвинувачують (наприклад, взяття під варту застосовують у справах про злочини, за які передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад три роки — ч. 1 ст. 155КПК);

5) запобіжний захід обирається, як правило, щодо обвинуваченого, підсудного, засудженого, а щодо підозрюваного — у виняткових випадках (ч. 4 ст. 148 КПК);

6) дозволено застосовувати запобіжний захід тільки щодо належного суб'єкта (не можна щодо неповнолітнього, який не досяг віку кримінальної відповідальності);

7) щодо однієї особи може бути застосовано тільки один запобіжний захід. Однак це не заперечує можливості одночасного застосування іншого заходу процесуального примусу (наприклад, обвинуваченого, щодо якого обрано підписку про невиїзд, можна усунути від посади, яку він обіймає);

8) запобіжний захід застосовують і замінюють на інший за постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, судді або за ухвалою суду, а взяття під варту — виключно за постановою судді або за ухвалою суду;

9) запобіжний захід скасовують або замінюють, якщо вже немає потреби в раніше обраному заході;

10) запобіжний захід, крім взяття під варту, обраний прокурором, може бути скасовано або замінено слідчим (органом дізнання)лише за згодою прокурора;

11) запобіжний захід може бути змінено у випадках, якщо:

• його обрано необґрунтовано або незаконно, але є підстави до обрання іншого заходу;

• суттєво змінилися обставини, що їх було враховано при обранні запобіжного заходу (наприклад, змінилася кваліфікація злочину, стан здоров'я обвинуваченого);

12) запобіжний захід скасовують:

• при закритті кримінальної справи (ч. 1 ст. 214 КПК);

• при постановленні виправдувального вироку (ч. 9 ст. 335 КПК). Якщо підсудний перебуває під вартою, то суд негайно звільняє його з під варти в залі судового засідання (ст. 342 КПК);

• при постановленні вироку, яким підсудного звільнено від відбування покарання або засуджено до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі.

Питання про наявність достатніх підстав для застосування запобіжного заходу вирішує в кожному конкретному випадку особа, яка провадить розслідування у справі, прокурор та суд, бе­ручи до уваги, зокрема, дані про те, що в обвинуваченого немає постійного місця проживання або постійних занять, що він нама­гався схилити свідків або потерпілих до давання неправдивих по­казань, знищити документи, предмети, які можуть стати речовими доказами, що він замислює або готує новий злочин

Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор та суд мають право, але не зобов'язані вжити запобіжний захід. Визнавши не­потрібним його обрання, а також за відсутності підстав для його застосування, вони обмежуються відібранням у обвинуваченого письмового зобов'язання про з'явлення. Це зобов'язання не є запобіжним заходом, і постанови про його відібрання виносити не потрібно. У разі порушення такого зобов'язання щодо обвинуваче­ного можуть бути застосовані привід або запобіжний захід.

Про застосування запобіжного заходу особа, яка провадить дізнання, слідчий і прокурор виносять-мотивовану постанову, а суд — ухвалу, або ж це питання вирішується у вироку.

Юридичною підставою обрання запобіжного заходу є постанова слідчого, органу дізнання та прокурора чи ухвала суду, винесені відповідно до закону. Законним таке рішення буде тоді, коли в винесене за порушеною кримінальною справою, стосовно підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а деколи і засудженого, особою, яка провадить процесуальну діяльність по кримінальній справі, прокурором чи в передбачених законом випадках судом за наявності описаних вище фактичних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 148 КПК України про застосування запобіжного заходу складається постанова з додержанням правил ст. 130 КПК України. У постанові вказуються прізвище, ім'я-та по батькові, вік місце народження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття кримінального закону, яка передбачає відповідальність за даний злочин, обраний запобіжний захід та підстави його обрання. Пос­танова про обрання запобіжного заходу оголошується обвинуваче­ному під розписку. У разі його відмови розписатися слідчий робить відмітку про це на постанові.

3. Процесуальна характеристика окремих запобіжних заходів

Кримінально-процесуальний кодекс України (надалі – КПК) в ст. 149 передбачає досить широкий перелік запобіжних заходів, а саме:

– підписку про невиїзд;

– особисту поруку;

– поруку громадської організації або трудового колективу;

– заставу;

– взяття під варту;

– нагляд командування військової частини [1].

А відносно неповнолітніх можливе застосування ще й такого запобіжного заходу, як віддання неповнолітнього під нагляд батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи.

Треба зазначити, що цей перелік є вичерпним, тобто застосування інших запобіжних заходів в Україні є неможливим.

За своєю правовою природою запобіжні заходи є примусовими засобами, що застосовуються до особи, коли вона ще не визнана винною у вчиненні злочину та, у відповідності із принципом презумпції невинуватості, вважається невинуватою [3]. Саме ця особливість, крім обставин, перелічених у ст. 150 КПК, повинна враховуватись органами досудового слідства та судом при застосуванні того чи іншого запобіжного заходу по кожній конкретній кримінальній справі. Відхилення від букви закону може призвести до суттєвого ущемлення конституційних прав і свобод громадян та знецінення гуманістичного принципу як такого. Тож питання про роль і місце запобіжних заходів у кримінальному судочинстві тісно пов’язане з гарантіями захисту особи у кримінальному процесі, що і є основною метою правової реформи.

Визначений у ст. 149 КПК України перелік запобіжних заходів є одним із різновидів заходів процесуального примусу, який від останніх відрізняється своїм призначенням і метою застосування кожного з них, а саме: обов’язково з урахуванням тяжкості злочину (ст.150 КПК України) та наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатись ухилитись від слідства і суду або виконання процесуальних рішень чи перешкоджатиме встановленню істини по справі і продовжуватиме злочинну діяльність.

Порядок застосування запобіжних заходів: підстави, мотиви і порядок обрання

Порядок обрання та застосування цих запобіжних заходів регламентований у главі 13 КПК.

Мету й підстави застосування запобіжних заходів урегульовано ст. 148 КПК України [2, с. 379]. Система різних запобіжних заходів дозволяє органові дізнання, слідчому, прокуророві, судді або суду індивідуалізувати застосування запобіжних заходів із урахуванням тяжкості й характеру інкримінованого злочину, особи обвинуваченого чи підозрюваного [5, с. 375]. Також ст. 1652 КПК України надає право на стадії досудового слідства органам, що його здійснюють, застосувати запобіжні заходи, не пов’язані з узяттям під варту, без одержання згоди суду [2, с.409].

Однак, згідно зі ст. 234 КПК України [2, с.532] та ст. 236 КПК України [2, с.535], застосування таких запобіжних заходів можливо оскаржити до суду.

Висновки

1) Запобіжні заходи є самостійним інститутом кримінально-процесуального права, спрямованим на здійснення впливу на підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого у вигляді певного обмеження прав, свобод та їх законних інтересів, що обумовлюється фактичною необхідністю досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ.

2) Чинна система запобіжних заходів забезпечує можливість ситуативного підходу до їх застосування в практиці досудового слідства і судового розгляду кримінальних справ.

3) Запобіжні заходи не є кримінально-правовими санкціями,пов'язаними з визнанням особи винною у вчиненні злочину.

4) Ці заходи, на відміну від кримінально-правових санкцій, покликані забезпечити нормальний хід кримінально-процесуальної діяльності, тобто вони є гарантією ефективного функціонування процесу.

5) В ідеалі механізм кримінально-процесуального регулювання міг би функціонувати і без примусу. Держава, надаючи суб'єктам кримінального процесу права і покладаючи на них обов'язки, розраховує на те, що завдяки громадській свідомості права активно використовуватимуть, а обов'язки добровільно виконуватимуть. Проте в дійсності механізм правового регулювання без примусу є абстракцією.

Перелік використаних джерел

1)      Конституція України від 28 червня 1996 р. станом на 20.02.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=254%EA%2F96-%E2%F0

2)      Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. станом на 20.02.2011 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=1001-05

3)      Рішення Конституційного Суду України у справі за поданням 50 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (кон-ституційності) положення ст. 150 Кримінально-процесуального кодексуУкраїни стосовно тяжкості злочину (справа про врахування тяжкості злочину при застосуванні запобіжного заходу) від 8 липня 2003 р. № 14-рп/2003 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v014p710-03

4)      Постанова Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 р. № 4 "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0004700-03

5)      Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 березня 1999 р. № 6 "Про практику застосування судами застави як запобіжного заходу" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0006700-99 .

6)      Лобойко Л.М. Кримінально - процесуальне право: Курс лекцій: Навч. посібник. — К.; Істина, 2005. — 456 с.

7)      Науково-практичний коментар до Кримінально-процесу­ального кодексу України.— К.: А. С. К., 2007.— 1056 с— (Нор­мативні документи та коментарі) ISBN 966-8291-15-8