МІНІСТЕРСГВО  ОСВІТИ I НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНИВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ I ТОРГІВЛІ

ІМЕНІ МИХАЙЛА  ТУГАН-БАРАНОВСЬКОГО

Луганський  навчальний центр

Кафедра фінансів 
 
 
 

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Українська мова»

На тему: «Види, типи та форми професійного спілкування. Основні закони спілкування» 
 
 

Студентки 3 курсу 

групи ДзФін - 11 С3

заочної форми навчання

Ляшенко Ніни Юріївни 
 
 
 
 
 
 

     Луганськ 2011

      Зміст

Вступ

      Початок ХХІ століття ознаменувався істотними  перетвореннями в усіх сферах суспільного  життя нашої держави. Перехід  до ринкових відносин, розширення міжнародного співробітництва, орієнтація на входження  до європейського співтовариства зумовлюють необхідність реформування системи освіти у контексті процесів глобалізації та інтеграції. З огляду на це перед вищими навчальними закладами постає складне завдання підготовки мобільних та конкурентоспроможних на міжнародному ринку фахівців з високим рівнем розвитку професійної культури, здатністю до інтелектуального, духовного та професійного самовдосконалення.

      Спілкування є невід’ємною частиною життя  та діяльності людини. Неможливо уявити її діяльність без спілкування, яке присутнє у всіх сферах життєдіяльності, саме спілкування перетворило індивіда в людину соціальну. Недостатньо  сказати, що спілкування відіграє важливу роль у житті людини, воно є головним чинником формування та становлення людини як особистості.

     В сучасному світі інформаційних  технологій та швидкого розвитку технічного процесу особливого значення набуває  професійне спілкування, як взаємодія  і обмін інформацією у діловій, виробничій, професійній, науковій та інших сферах людської діяльності.

     Проблемі спілкування присвячено велику кількість досліджень, проте актуальність її залишається незмінною. Праці з дослідження цієї проблеми належать таким видатним науковцям як О.О. Леонтьєву, Б.Ф. Ломову, О.О. Бодальову, В.А. Кан-Каліку, Г.М. Андрєєвій, І.О. Зимній та іншим.

     У вирішенні цього питання існують  різні підходи. Ряд дослідників  розглядає спілкування як діяльність. О.О. Бодальов вважає, «якщо під діяльністю розуміти активність людини, спрямовану на досягнення певних усвідомлюваних нею цілей за допомогою засвоєних нею у суспільстві, в якому вона живе, засобів і стимульовувану такими стільки ж певними мотивами, то діяльністю буде не лише гра, навчання, виробнича або побутова праця, не тільки робота хірурга або художника, але і взаємодія людей один  з одним у формі спілкування».

     Інші  науковці, такі як Л.С. Виготський, В.Н. Панферов, Л.С. Рубінштейн, визначають спілкування як обмін думками: «спілкування є взаємодія людей, змістом якого є взаємне пізнання і обмін інформацією за допомогою різних засобів комунікації з метою встановлення взаємовідносин, сприятливих для процесу спільної діяльності».

     Метою роботи є розгляд сутності професійного спілкування, його видів, типів та форм,  з’ясування основних законів спілкування.

     Для досягнення мети в роботі поставлено та вирішено наступні завдання:

• розкрити суть поняття "комунікація", "спілкування", "професійне спілкування";
• дослідити види, типи і форми професійного спілкування;
• вивчити основні закони спілкування.

1. Поняття "комунікація", "спілкування", "професійне спілкування"

      Процес, за допомогою якого реалізується те чи інше ставлення людини до навколишнього  світу, до завдань, які ставить перед  нею життя, називається діяльністю. Це вид соціальної активності, яка  притаманна тільки людині і має свідомий, цілеспрямований характер [9, с. 180]. Це дії, які відбуваються в умовах соціально організованого спілкування, це завжди співробітництво або пряме, або опосередковане [4, с. 53]. Деякі вчені виділяють комунікативну діяльність, розглядаючи її як сукупність дій, спрямованих на досягнення певної комунікативної цілі [3].

      Найвиразніше  людина виявляє себе під час виконання  професійних обов´язків. Від її знань  та вміння робити свою справу, від культури поведінки, вміння говорити, слухати  часто залежать результати професійної діяльності. Професійні обов´язки менеджера полягають у тому, щоб організовувати спільну діяльність інших людей на виконання конкретних завдань. Спільна діяльність — це один із основних видів людського спілкування. Вона неможлива без наявності контактів (постійних чи тимчасових) між членами групи, без обміну інформацією з метою успішного вирішення завдань.

      Спілкування розглядається як вагома складова менеджменту, але спеціалісти з управління лише торкаються цієї компоненти, не розкриваючи  норми і механізми її дії, а тим паче не розглядають культуру спілкування, яку формують етичні норми та психологічні механізми. Хоча деякі спеціалісти з менеджменту зазначають, що менеджмент як функція з керівництва людьми і галузь людського знання виник із розуміння ролі і значення механізмів спілкування на стику таких наук, як управління, психологія та етика [11, с. 5]. Спілкування стало основою маркетингу та його головним методом. Всім відомо основне гасло маркетингу: "Споживачі вимагають від виробників спілкування. Вони хочуть, щоб з Вами було легко спілкуватися" [11, с. 158—159].

      З менеджменту знаємо, що приблизно 78 % робочого часу менеджера становить  спілкування з іншими людьми. У  зв´язку з цим деякі менеджери  вважають, що від їхнього уміння спілкуватися залежить 85 % успіху бізнесу. Під час досліджень від 63 до 85 % американських, англійських та японських менеджерів зазначали, що неефективне спілкування є основною перешкодою на шляху до позитивного результату в їхній діяльності, тобто неефективне спілкування є однією з основних причин виникнення проблем у їхній роботі [11, с. 5]. Існує думка, що і в нашій країні майже 80 % проблем будь-якої організації виникає внаслідок неефективного спілкування [4, с. 765].

      Д. Рокфеллер стверджував, що "вміння спілкуватися з людьми — це товар, який можна купити так, як ми купуємо цукор або каву. І я заплачу за це вміння більше, ніж за щось інше на світі". Лі Якокка писав: "Не з собаками, не з мавпами має справу менеджер, а з людьми, тільки з людьми. Якщо він не здатен правильно вибудовувати взаємини з іншими, то яка користь від нього для компанії? Його єдине призначення як керівника — це підштовхувати до діяльності інших людей. Якщо він не вміє це робити, то він не на своєму місці" [7, с 48—49, 78—79]. Тобто спілкування він вважав найкращим способом, за допомогою якого менеджер може спрямувати енергію людей на досягнення поставленої мети. Спілкування, персональні контакти є одним з важливих параметрів, за яким журнал Foreign Policy визначає рівень глобалізації країни. У першу п´ятірку найглобалізованіших країн за цим показником увійшли Ірландія, Швейцарія, Швеція, Сінгапур та Нідерланди. Україна у цьому списку посідає 42 місце з 65 країн, що брали участь у рейтингу.

      Що  ж таке спілкування? У менеджменті  найчастіше вживається поняття "комунікація". Спеціалісти з менеджменту розглядають комунікаційний процес, або процес спілкування, як безпосередній або опосередкований (наприклад, листування) контакт між людьми, в результаті якого відбувається обмін інформацією [4, с. 756]. Психологи зазначають, що спілкування — це взаємодія людей, тобто їх вплив один на одного, а також обмін інформацією між людьми під час їхньої взаємодії [22, с. 74]. На думку деяких психологів, спілкування — це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, основу якої становить пізнання одне одного та обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками тощо) [12]. Спілкування визначають також як взаємодію двох або більше людей, спрямовану на узгодження та об´єднання зусиль з метою налагодження взаємин та досягнення загального результату. Говорять також, що спілкування — це процес встановлення та налагодження міжособистісних взаємин. Найбільш узагальнено можна дати таке визначення: спілкування — це складний багатоплановий процес встановлення та розвитку контактів між людьми, який породжують потреби спільної діяльності та який включає в себе обмін інформацією, вироблення єдиної стратегії взаємодії, сприйняття і розуміння іншої людини [15, с. 213]. Спілкування на відміну від діяльності спрямоване на взаємодію людини з іншими живими істотами і передбачає обмін уявленнями, думками, переживаннями тощо [22, с. 73]. Сам процес встановлення взаємин з метою обміну інформацією, думками тощо іноді називають комунікативною поведінкою людини, а окремий її елемент обміну інформацією, контакт — комунікативним актом [22].

      Спеціалісти, що надають консультаційні послуги, стверджують, що майже всі складні  випадки, з якими їм доводиться мати справу, е прямим результатом неефективного  спілкування, проблем, що виникли у міжособистісних взаєминах МІЖ чоловіком та жінкою, між батьками та дітьми, між керівником та його підлеглими.

        Міжособистісні взаємини в спілкуванні  — це такі взаємозв´язки між  людьми, які суб´єктивно переживаються  та об´єктивно виявляються в  характері та способах взаємного впливу. Якщо вони погані, то продуктивна взаємодія людини, ЇЇ спільна діяльність стають неможливими [20, с. 13—25]. У людини псується настрій, погіршується навіть здоров´я, вона не відчуває радості буття. Це особливо буває, коли людині бракує добрих відносин у сім´ї, а родичами, у неї не налагоджені взаємини з іншими людьми (друзі, кохання), не склалися доброзичливі стосунки у важливій сфері (на роботі, в інституті та ін.), а також коли вона опиняється у новому оточенні. При цьому людина відчуває себе нещасною.

      Ділові  взаємини людей на відміну від  особистісних будуються не на почуттях, а на тих ролях, які вони відіграють у процесі діяльності, на обов´язках, які вони беруть самі на себе або  які покладають на них інші. Ділові взаємини можуть бути офіційними (встановлюються і підтримуються відповідно до якихось нормативних вимог) і неофіційними [22, с. 107]. У межах міжособистісних відносин добрий вчинок сприймається іншими тоді, коли демонструється правильно вибудована комунікація. Проте це відбувається лише тоді, коли ми добре знаємо, що саме цікавить та хвилює тих людей, з якими ми спілкуємося. Саме це і є сутністю відносин між людьми, або міжособистісних відносин. Ті, з ким ми спілкуємося, завжди щось думають про нас, знають про нас, говорять про нас — іноді добре, а іноді погано. Ми повинні звертатися до них у тій самій манері та тією самою мовою, до якої вони звикли, і тоді вони нас легко зрозуміють. Для того щоб система міжособистісних взаємин була ефективною, а суспільство здоровим, бажано відмовлятися від звички за вчинками людей вбачати їхній злий намір.

      Без спілкування неможливе існування  людського суспільства. Особливо це відчувають ті, хто тривалий час  живе один. Відомо, що найтяжчим покаранням у Стародавній Греції був остракізм, тобто заборона спілкуватись із засудженим.

      А чи вміємо ми спілкуватися? Начебто  так — ми весь час говоримо. Але  чи завжди це спілкування продуктивне? Чи завжди ми відчуваємо після нього  задоволення і розуміння, що воно таким самим є і для іншої  людини? А чи вміємо ми, спілкуючись з іншою людиною, вирішувати конкретні справи і досягаємо в цьому успіху?

      Дуже  часто буває так, що люди начебто  спілкуються між собою, але між  ними виникають бар´єри, які заважають  ефективному обміну інформацією, організації взаємодії, адекватному сприйманню та взаєморозумінню одне одного. Розуміння природи цих бар´єрів та вміння їх усувати допомагає встановленню доброзичливих взаємин та ефективному спілкуванню.

      Зауважимо, що в англійській мові немає слова "спілкування", є лише слово "communication", яке розуміється набагато ширше, ніж "комунікація" в нашій літературі. Оксфордський словник англійської мови подає "communication" як "спілкування, "зв´язок", "повідомлення", "комунікація". У нас теж зараз широко вживаються слова "комунікації", "комунікаційний" та ін., але вони сприймаються більш як технічна сторона взаємодії. Слово "спілкування" має більш людський характер. Тому, мабуть, Антуан де Сент-Екзюпері писав, що "найбільша розкіш на Землі — це розкіш людського спілкування".

      Люди, як правило, починають спілкуватися з якогось приводу. При цьому  їхні дії пов´язані з предметом  спілкування, який визначає його сутність, дає змогу визначити спрямованість.

      Відповідно  до предмета спілкування буває соціально-рольовим (відбувається на рівні знання, засвоєння та реалізації норм і вимог соціальної сфери — наприклад, у громадських місцях, транспорті тощо); інтимно-особистісним (характеризується особливою психологічною близькістю, переживаннями, проникненням у внутрішній світ іншої людини); діловим (коли людей об´єднують інтереси справи і спільна діяльність, спрямована на досягнення певної мети).

      Управлінці  вважають, що в основі спілкування  є "діло", з приводу якого  виникає і розвивається взаємодія. У літературі є різні описи  його специфіки, але в основному підкреслюється, що його визначальним змістом виступає соціально значуща спільна діяльність. Психологи вважають, що ділове спілкування — це контакт між співрозмовниками, які мають для цього необхідні повноваження і ставлять перед собою завдання розв´язати конкретні проблеми. В узагальненому вигляді можна сказати, що ділове спілкування — це процес взаємозв´язку і взаємодії, в якому відбувається обмін діяльністю, інформацією і досвідом, спрямований на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію конкретної цілі [8, с. 58].

      Особливості ділового спілкування полягають  у тому, що:

      а) партнер у діловому спілкуванні  завжди виступає як особистість, що є  значущою для суб´єкта (колега, клієнт, начальник, підлеглий тощо);

      б) люди, що спілкуються, мають глибоке  розуміння конкретної справи, яка  є предметом обговорення;

      в) основним завданням спілкування  для них є продуктивна співпраця.

      Під час ділового спілкування легше  встановлюється контакт між людьми, якщо вони говорять "однією мовою" і прагнуть до продуктивного співробітництва. При цьому засадами їхнього спілкування є етичні норми та ритуальні правила ділових взаємин, знання й уміння, пов´язані з обміном інформацією, а вони керуються тими самими механізмами спілкування.

      Іноді ділове спілкування називають професійним. Воно формується в умовах конкретної діяльності, а тому певною мірою  вбирає в себе її особливості, є важливою її частиною, засобом цієї діяльності. І це не завжди буває зрозумілим для тих людей, з ким вони спілкуються.

      Так, наприклад, банківські працівники, розмовляючи  з клієнтами, вкладають у свої слова певний професійний зміст, використовують у розмові терміни, незрозумілі для інших (наприклад, вкладник-пенсіонер ніяк не може зрозуміти, що таке "90 % від облікової ставки НБУ" і чому його процентна ставка залежить від неї). Авіатори розмовляють, використовуючи жести (показують штопор, піке та ін.). Шахтарі кажуть "добича", а моряки "судно йде". Тобто професійне спілкування, спираючись на загальні норми, зумовлені культурою суспільства загалом, часто має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкування, що їх вибирає суб´єкт у певних ділових ситуаціях. 

2. Види, типи і форми професійного спілкування

         Багатоманітність функцій спілкування,  беззаперечно, породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками [4, 8, 19]:

     1.За  участю чи неучастю мовних  засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

     2.За  формою представлення мовних  засобів: усне, письмове, друковане.

     3.За  темою: політичне, наукове, побутове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

     4.За  метою: ділове і розважальне.

     5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

     6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

     7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями {начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

     8.За  тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

     9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.

     10.За  соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків - лікар - пацієнт).

     11.За  результативністю спільної взаємодії  та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

     12. За додержанням норм - нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне. За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено організаційний аспект професійної взаємодії. Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування [3, 12, 23]:

• індивідуальні й групові бесіди;
• телефонні розмови;
• наради;
• конференції;
• збори;
• дискусії;
• полеміка.

     Ф.С. Бацевич у підручнику «Основи  комунікативної лінгвістики» подає  класифікацію мовного спілкування  за такими критеріями:

• залежно від форми втілення мовних засобів - монологічне, діалогічне, полілогічне;
• з урахування специфіки каналів спілкування - мовлення безпосереднього спілкування (обличчям до обличчя); мовлення опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, Інтернет тощо);
• залежно від функції та змісту повідомлення - побутове, наукове, офіційно-ділове, естетичне.
• за способом організації - стихійне (випадкова зустріч) і організоване (збори, мітинги, конференції тощо);
• за сферами спілкування або стосунками комунікантів - дружнє (розмова друзів, добрих знайомих, закоханих тощо); антагоністичне (спілкування ворогів, людей, які сваряться); офіційне (рольове).

     Усі названі форми спілкування різняться  мовними засобами, мають стильову специфіку.

     Усне  професійне спілкування передбачає використання діалогічної і монологічної форми. Як форма монологу є публічний виступ. Вони бувають різних видів і проводяться в ораторському стилі. Це – доповідь, промова, декція. Типи доповіді:

     1. ділова доповідь – містить  виклад питань із визновками  і пропозиціями (розрахована на підготовлену аудиторію; відбувається активне обговорення, аргументована критика; слова вживаються тільки у прямому значенні, речення чіткі, аргументовані);

     2. звітна доповідь – містить  об’єктивні факти за певний  період роботи підприємства; чітко окреслюється мета, характер, завдання, наводяться цифри, іноді – цитати. Варто укласти план доповіді, щоб була струнка система викладу. В кінці приймається рішення і програма на наступний період роботи.

     Промова – усний виступ із висвітленням інформації, дуже часто емоційно насичений. Типи промови [6, с. 156]:

     1. ділова промова – характеризується  лаконізмом, критичністю, полемічністю  та аргументованістю викладених  фактів; орієнтована на логічне  сприйняття слухача; сприймається  у контексті якоїсь проблеми;

     2. мітингова промова – виголошується  на злободенну тему і стосується  суспільних проблем, які хвилюють  широкий загал; це короткий  емоційний вислів, що висвітлює  нестандартний аспект, щоб по-новому  сприйняти відомі факти; використовуються  вигуки, заклики, звертання; її успішність залежить від індивідуального стилю оратора;

     3. агітаційна промова – дуже  близька до мітингової, в ній  пропагуються думки, переконання,  ідеї і відбувається активна  агітація за їх втілення в  життя.

     4. лекція – це одна із форм розв’язання наукових, науково-навчальних, науковопопулярних та інших знань шляхом усного викладу матеріалу; бувають: навчальнопрограмові, настановчі, оглядові, лекції зі спеціального курсу;

     5. бесіда – бувають приватні  і ділові; один із видів бесіди є колоквіум ( один із видів спілкування, вид екзамена, а також збори, на яких заслуховують і обговорюють наукові доповіді);

     Однією  із специфічних форм усного професійного мовлення є телефонна розмова. Має  три типи: 1) момент встановлення зв’язку (привітання відповідно до мовного етикету, звертання); 2) виклад справи; 3) заключні слова.

     Орфоепія  – розділ мовознавчої науки, який вивчає норми правильної літературної вимови. Унормована вимова необхідна  для того, щоб мова могла нормально  і ефективно функціонувати як найважливіший засіб комунікації, оскільки розбіжність у вимові ускладнює спілкування, уповільнює розуміння висловленої думки.

     Орфоепія  –невід’ємна складова частина культури укр мови, однією з основних вимог  якої є те, що мовлення має відбуватися  відповідно до загальноприйнятих і узвичаєних у цій мові норм вимови і наголошування слів. Отже, норми правильної літ мови обов’язкові для всіх, хто користується укр літ мовою в її усній формі.

       Орфрепія має практичне значення  для всіх, оскільки вивчення правил літературної вимови  забезпечує високу культуру мовлення.

     До  форм писемного професійного спрямування  належить текст – синтаксична  одиниця, що складається із речень різних типів і характеризується специфічними мовними засобами залежно від  стилів мови. Основні види текстів [8, с. 68]:

     1. власне наукові тексти ( статті, дипломні  роботи, підручники, посібники, енциклопедії);

     2. технічні тексти (виробничо-технічні, інструктивні тексти, довідкові);

     3. науково-ділові( описи винаходів,  технічна документація);

     4. офіційно-ділові (юридичні, управлінські, ділові листи);

      5. науково-публіцистичні.

     Одним із типів оформлення текстів є  анотування і реферування.

     Анотація  – це короткий стислий виклад змісту книги, статті; викладаються найголовніші моменти наукового тексту своїми словами або з використанням речень з тексту.

     Реферат – це вид наукового тексту, що комбінує тексти одного чи кількох  різних авторів, але на одну і ту саму тему.

     Конспект (від латинського “огляд’) –  це короткий виклад запису змісту якогось  твору або усного викладання.

       Рецензія – це критичний відгук  на художній твір, наукову працю.  Складається з 2-х частин: 1) ознайомлення  з роботою, 2) дається її оцінка. Основні реквізити рецензії: заголовок,  текст, підпис, дата, печатка.

3. Основні закони  спілкування

     Спілкування  людей здійснюється згідно певних законів.  Закони спілкування  (комунікативні  закони ) - це особливі  закони. Це не такі  закони, як закони фізики, хімії або математики. У чому ж  їх особливості?

     По-перше,  більшість із  законів   спілкування   -  нежорсткі, імовірнісні.  І якщо, наприклад,  закон  всесвітнього  тяжіння  не виконувати  на  Землі  не  можна - просто  не  вийде,  він  завжди проявить себе, то щодо  законів   спілкування  справа йде  не  так часто можна привести приклади, коли той або інший  закон  через ті або інші обставини не виконується.

     По-друге,  комунікативні  закони  не  передаються  людині  при  народженні, вони не "дістаються йому по спадку" - вони засвоюються людиною в ході  спілкування, з досвіду, з комунікативної практики.

     По-третє,     закони      спілкування     можуть    з    часом  видозмінюватися.

     По-четверте,   закони   спілкування  частково розрізняються  у  різних  народів,  тобто мають певне національне забарвлення,  хоча багато в чому носять загальнолюдський характер [18, с. 158].

     Необхідно  розмежовувати  загальні   закони    спілкування   і  правила   спілкування. Загальні  закони спілкування (комунікативні закони)  описують, що відбувається між співбесідниками  в  процесі спілкування.  Комунікативні  закони  відповідають на  питання  "що відбувається  в  процесі   спілкування?".  Комунікативні    закони реалізуються в  спілкуванні  незалежно від того, хто говорить, про що, з якою метою, в якій ситуації і т.д.