Виникнення і природа економічних систем

Виникнення і природа економічних систем

Економічна система

Соціальну систему можна визначити як високоорганізовану цілісність людей (особистостей), їх соціальних груп, що об*єднані різноманітними зв*язками і взаємовідносинами в процесі створення матеріальних і духовних благ.

Фундамент соціальної системи складає економічна система. Її елементами (складовими) виступають:

• Продуктивні сили;
• Техніко-економічні та організаційно-економічні відносини;
• Відносини власності;
• Господарський механізм.

Конкретна історична форма власності і сукупність економічних відносин, які відповідають даним продуктивним силам і взаємодіють з ними, розвиваються на основі дії об*єктивних економічних законів. Такі взаємозв*язки визначають сутність економічної системи.

Структурні елементи, що формують різноманітні економічні системи, неоднорідні за своїм змістом. Вони поєднують у собі загальні та специфічні основи та похідні, нові, що народжуються, та відмираючи старі економічні форми (або господарськи елементи). Наприклад в Україні та інших постсоціалістичних республіках директивне планування замінюється так званим індикативним (тобто рекомендуючим) плануванням.

Слід підкреслити, що в нових ринкових умовах структурні елементи економічної системи характеризуються більшим динамізмом, рухомістю, гнучкістю і , в той час, суперечливістю розвитку.

Економічна система включає різні сфери функціонування, різні рівні господарювання її суб*єктів.  Сучасна економічна система не є сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною субординованою системою кількох рівнів, що взаємодіють. У вітчизняних економічних виданнях рівні економічної системи та їхні основні суб*єкти визначають так:

Глобальний економічний рівень

Світова (планетарна) економіка                  економіка міждержавних об*єднань

            Посада                                                                    посада

На цьому рівні до суб*єктів відносять: а) міжнародні та міждержавні фінансово-економічні інституції (Світовий банк – СБ; Міжнародний валютний фонд – МВФ; Європейський банк реконструкції і розвитку – ЄБРР і ін..); б) світові підприємницькі структури (СПС).

Макроекономічний рівень

До суб*єктів макроекономічного рівня відносяться:

• Суспільно-державні економічні інституції;
• Територіально-регіональні галузеві об*єднання;
• Вільні економічні зони;
• Територіально-виробничі комплекси.

      Мегаекономічний рівень

Суб*єктами цього рівня є : інфраструктурні інституції окремих ринків, банківські, біржові, податкові та інші установи і об*єднання.

Мікроекономічний рівень

Локальна економіка                                                   індивідуальна економіка

Суб*єктами базового макроекономічного рівня виступають підприємства, фірми, організації, установи, сім*ї, домашні господарства.

Взаємозв*язок, взаємодія та взаємодоповнення економічних рівнів є запорукою стійкості, динамічності та ефективності системи. Економічна система має бути мобільною, комплексною та своєчасно реагувати на зміни навколишнього господарського середовища.

Центральне місце в економічній системі належить людині, як основній продуктивній силі суспільства. В той же час їй доводиться мати справу з організацією виробництва. З останнім пов*язане поняття технологічного способу виробництва, що відображає поєднання засобів праці з організацією виробництва.

Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки. У відповідності з трьома етапами розвитку науки і техніки розрізняють технологічні способи виробництва, які ґрунтуються на:

1. Ручній праці – початок 16 – кінець 18 століття
2. На машинній праці – початок 19ст.. коли відбулася промислова революція, і до середини 50-х років 20 століття;
3. На автоматизованій праці – розпочався наприкінці 50-х років 20 ст. у зв*язку з розгортанням науково-технічної революції. З середини 70-х рокіу НТР вступила в новий етап свого розвитку, який зв*язаний з електронізацією матеріального виробництва та надання послуг та обігу.

З кінця 20 ст. у найбільш розвинутих країнах світу все більшу роль відіграє інформація. Вона веде до появи нового типу суспільства – інформаційного.

Інформаційне суспільство являє собою найбільш розвинуту епоху людської цивілізації. Яка настає в результаті

• Інформаційно-комп*ютерної революції і ґрунтується на інформаційній технології;
• Автоматизації і роботизації усіх сфер і галузей економіки і управління;
• Створення єдиної новітньої інтегрованої системи зв*язку, яка надає можливість кожній людині (що закріплюється законодавством) необхідну інформацію і знання і обумовлює радикальні зміни у всій системі суспільних відносин (економічних, політичних, правових,духовних). Це забезпечує найбільший прогрес і свободу особистості, можливість її самореалізації. У найбільш розвинутих країнах світу інформаційне суспільство виникло в середині 80-х років і до кінця 20ст. пройшло перший етап свого розвитку.

Складову основу інформаційного суспільства становить інноваційно-інформаційна економіка, до якої мають перейти передові держави світу в трансформаційний період 21 століття.

Класифікація економічних систем

Прогрес людського суспільства в історичному ракурсі органічно з*єднаний із становленням та удосконаленням певного етапу економічної системи. Вона, як ми знаємо, обумовлюється панівною формою власності та відповідними соціально-економічними виробничими відносинами.

Змістовні ознаки різних форм і видів власності проявляються в економічних системах. Економічна система відображає особливу структуру суспільства, що виникає в процесі господарювання в конкретних соціально-економічних умовах, рівень розвитку продуктивних сил, господарські традиції, духовний стан народу, пануючі цінності та притаманний йому світогляд. Все це не припускає наявності ідентичних систем: вони завжди конкретно-економічні.

У своєму історичному розвитку системи проходять ряд етапів – від жорсткого антагонізму до компромісу. Суспільство 20 століття прийшло до усвідомлення руйнівного характеру класового антагонізму і почало прикладати зусилля для його подолання. Як явище глобального масштабу цей антагонізм в цілому був подоланий, проте локально проявляється ще й досі.

Отже в економічних системах зберігаються соціальні протиріччя, які продовжують бути джерелом розвитку і вдосконалення систем. В той же час більшість економічних процесів носить соціальний характер, що і визначає єдність економічного і соціального розвитку. Тобто будь-яка економічна система може бути названа соціально-економічною.

Аналіз економічних систем обумовлює необхідність їх класифікації. Вчені попереджають, що осільки соціально-економічні системи – комплексно складні утворення. Тому неможливо охопити єдиною класифікацією їх усі деталі, риси і специфіку. Класифікація соціально-економічних систем передбачає високий ступінь абстрагування. Відповідно довибору певного критерію класифікації розрізняють різні види систем.

Залежно від форм економічної діяльності і техніко-економічного укладу можна виділити такі економічні системи: замкнуте господарство4 ремісниче господарство; капіталістична економіка; колективістка економіка; корпоративна економіка. Залежно від зв*язку між виробництвом і споживанням виділяють замкнуте, або натуральне господарство; міське господарство (з розвинутим ремісничим господарством); національне господарство (функціональний поділ праці, ринковий зв*язок між елементами системи). Якщо ознакою класифікації є рівень техніко-технологічного виробництва, то виділяють такі типи систем: до індустріальне суспільство; індустріальна економіка; постіндустріальна (на основі досягнень НТР) економіка; неоіндустріальне,або інноваційно-інформаційна економіка, основу якого складає комп*ютеризація усіх процесів.

На міжнародному симпозіумі, що відбувся в Японії в кінці 20 ст., було виділено три підходи або концепції сутності економічних    систем.

Перша – структурна концепція, обґрунтовує вивчення внутрішньої будови соціально- економічної системи, її складових елементів, взаємозв*язків між ними та системою в цілому.

Друга – функціональна концепція, будується на передумові, згідно з якою соціально-економічні системи мають взаємодіяти з зовнішнім економічним середовищем не тільки в середині країни а й за її межами.

Третя – еволюційна теорія соціально-економічних систем, ґрунтується на теоретичному висновку, згідно з яким кожна  система має свій життєвий цикл. Економічна система закінчує свій життєвий цикл, переходячи в іншу систему, більш життєздатну та прогресивну.

Сформувався навіть новий науковий напрям – еволюціогенетика, що вивчає механізм управління і регулювання еволюцією генетики соціально-економічних систем.

Згідно з марксистською каузальною (тобто причинно- наслідковими зв*язками) концепцією виділені спецефичні суспільно-економічні формації, матеріальною базою став певний спосіб виробництва. За Марксом зміна способу виробництва є основою переходу від первинно-общинного до рабовласницького, потім до феодального і до капіталістичного суспільства. Їм відповідали і історично утворені економічні системи.

Відомий західний економіст Й.Шумпетер. який заклав основи теорії еволюційної економіки у своїй праці «Теорія економічного розвитку» відмітив, що Марксу було властиве «розуміння економічної революції,як особливого обумовленого самою економічною системою процесу».

Отже, вивчення і класифікація економічних систем настільки складні, наскільки складна і суперечлива економічна дійсність. Однак існує загальна, об*єднуюча усі соціально-економічні системи ознака: жодна з систем не може існувати і розвиватись, не задовольняючи потреби нації і функціонуючих у цій системі суб*єктів. Сукупне і індивідуальне задоволення потреб здійснюється різними методами. Такі відмінності лягли в основу ще однієї класифікації  економічних систем.

У більшості вітчизняних та ряді зарубіжних видань прийнято виділяти три типи економічних систем: система вільного або чистого ринку; система централізовано-планової економіки; система змішаної економіки.

Звичайно, що така класифікація дещо умовна, оскільки в реальності практично кожній економічній системі в процесі утворення властиві як ринкові так  і адміністративні регулятори. Проте співвідношення між ними може істотно відрізнятися. Тому співвідношення між адміністративними і ринковими регуляторами і слід брати як визначальну ознаку.

Система вільного або чистого ринку

(економіка вільного підприємництва)

Визначення ідельної ринкової економіки було дано відомим американським економістом М.Фрідменом, який стверджував, що ідельна ринкова економіка – це система, в якій незалежні економічні суб*єкти керуються власними інтересами і для досягнення своїх приватних цілей вступають у відносини добровільно та взаємовигідно обміну одного з другим. Існують і інші варіації визначення системи вільного ринку, однак будемо вважати, що система вільного )чистого) ринку – це така економічна система. В якій рівень державного регулювання економічних процесів є найменшим, а сили вільної конкуренції, ринкового саморегулювання досягають максимального поширення.

Історичні межі цієї системи визначають приблизно з другої половини 18ст. до кінця 19 – початку 20ст., хоча окремі елементи і риси системи вільного ринку збереглися до сьогодення.

Сутність системи вільного (чистого) ринку розкривається шляхом аналізу властивих цій системі складових та особистостей. До них можна віднести:

• Приватну власність та інвестиційні ресурси – капітал, землю, засоби виробництва, природні багатства;
• Ринковий механізм регулювання макроекономічних процесів, заснований на системі вільної конкуренції. Існує так звана досконала. Або вільна конкуренція, яка передбачає наявність багатьох незалежно діючих подавців та покупців різних товарів та послуг. Ціна на ці товари встановлюється залежно від вільного співвідношення попиту та пропозиції;
• Вільне підприємництво. Однією з головних передумов існування чистого капіталізму виступає особиста свобода усіх учасників економічної діяльності – не тільки підприємця, а й найманого працівника. Вирішальною умовою економічного прогресу стала свобода підприємницької діяльності тих , хто має капітал. Вони беруть на себе функцію організації самого виробництва, мобілізації необхідних ресурсів і реалізацію вироблених товарів. Вони також приймають на себе увесь підприємницький ризик, оскільки не в змозі прогнозувати можливості реалізації товару, його ціну, отримання виручки, чи компенсує вона понесені витрати.

У системі вільного ринку усі взаємопов*язані  суб*єкти діють у відповідності зі своїми економічними інтересами. Кожний намагається домогтися найбільшого ефекту: підприємець – прибутку, найманий робітник – заробітної плати; кредитор процентів за використану позику; землевласник – орендної плати.

Державне втручання в системі вільного (чистого) ринку обмежується, по суті, двома складниками:

а) захистом приватної власності;

б) формуванням правового середовища шляхом прийняття державою відповідних урядових наказів та постанов.

Централізовано-планова економіка

Ця система функціонувала раніше в СРСР, країнах Східної Європи, в деяких азіатських державах. Характерними рисами централізовано- планової економіки є :

• Суспільна (а в реальності державна) власність на всі засоби виробництва і економічні ресурси;
• Жорстка централізація в розподілі ресурсів і результатах виробничої діяльності;суттєве обмеження або навіть надопущення приватного підприємництва;
• Директивне планування, затратне ціноутворення, цільові капіталовкладення тощо.

Реалізація економічних процесів здійснювалася на основі монополії державної власності на засоби виробництва і абсолютизації державної влади. Централізований розподіл матеріальних благ, трудових і фінансових ресурсів проводився без участі безпосередніх виробників і споживачів, у відповідності зі здалегідь вибраними критеріями на основі централізованого планування. Значна частина ресурсів під впливом пануючих ідеологічних і політичних установок направляється на розвиток військово-промислового комплексу.

Нежиттєздатність цієї системи. Її несприятливість до нових умов життя зробили неможливим подальші соціально-економічні перетворення у всіх колишніх соціалістичних країнах. Стратегія нових економічних реформ у цих країнах нині визначається законами демократизації та ринкових перетворень в економіці.

Слід відмітити,що застосування директивних методів в економіці мало місце в різні історичні періоди. Так, у Франції в другій половині 17століття у період правління Людовика 14 життя міських ремісничих цехів було підкорено жорсткій регламентації. Стосовно кожного ремесла до деталей були визначені кількість і якість матеріалів, лісу, способ виготовлення. Вся діяльність ремісничого помислу була у межах суворих постанов. У німеччині з 1936 по 1945 роки майже не було державної власності, проте держава встановила приватним підприємствам жорсткі умови замовлення: ціни, тарифи, ставки оплати праці.

Сучасна ринкова економічна система

Антиподом централізовано-командній економії виступає ринкова економіка. Порівняно з попередніми системами ринкова економіка виявилась найбільш гнучкою: вона здатна перебудовуватися. Пристосовуватися до змін внутрішніх і зовнішніх умов.

З другої половини 20 століття коли широко розгорнулася НТР і стали швидко розвиватися виробнича і соціальна інфраструктури. Почали змінюватися форми господарської діяльності та економічні зв*язки між господарюючими суб*єктами. Істотних змін набуває господарський механізм.

Як вже було визначено, першим елементом ринкової економіки слід вважати формування приватного сектора. Одна із передумов існування ринкової системи – створення умов для вільного підприємництва. Взаємодія між виробниками і споживачами встановлюється як облік результатів діяльності.

Другий елемент – економічна відокремленість товаровиробників, яка обумовлена приватною або змішаними формами власності на базі корпоративного управління виробничими суб*єктами.

Третій елемент ринкової економіки – реформування державного сектора. Що здійснюється шляхом комерціоналізації господарської діяльності; передачі державного майна в оренду трудовим колективам; приватизації державної власності.

Четвертий елемент – формування інфраструктури ринку,її складника за своїм призначенням мають сприяти ефективній організації виробництва; комерційні банки, брокерські фірми, інвестиційні компанії, біржі підприємства оптової та роздрібної торгівлі.

П*ятим елементом ринкової економіки є ціни. Вони можуть бути предметом особливого дослідження. Проте зробимо два зауваження. Перше – ціни складаються в результаті співвідношення попиту і пропозиції, що коливається в залежності від поточної кон*юк тури. Друге – ціни визначають сферу дії ринкових відносин обміну у відповідних географічних межах.

Механізм функціонування ринкової економіки має складну структуру і охоплює усі сфери господарського життя. Ця економічна структура обумовлюється:

• Формами власності (державна, приватна, муніципальна, змішана);
• Структурою товаровиробників ( державні, орендні, кооперативні, приватні підприємства, підприємства індивідуальної трудової діяльності), яка залежить від питомої ваги тієї чи іншої форми господарюючих суб*єктів;
• Особливостями сфери товарного обігу;
• Рівнем приватизації та роздержавлення структурних підрозділів господарства;
• Видами торгівлі, що використовуються в країні.

Перелічені характеристики можуть проявлятися по різному в залежності від конкурентних умов, що приводить до формування специфіки в кожній країні. Процес становлення ринкової економіки вимагає розвитку процесів лібералізації, зменшення ролі державного втручання в господарське життя.

Можна систематизувати основні риси та визначити відмінності системи вільного (чистого) ринку від сучасної ринкової системи.

Порівняльні особливості систем вільного (чистого) ринку та сучасного ринкового господарства

Національно-державні різновиди змішаної економіки

В економіці країн світу в сучасний період склалися і продовжують складатися відповідні співвідношення між ринковим і державним регулюванням. Причому ці регулятори можуть мати різну питому вагу в економічній системі суспільства. Систему з найменшим втручанням держави визначають як систему вільного ринку; з найбільшою часткою втручання – як централізовано-планову, або командну; і приблизно з середньою часткою втручання – як змішану економіку.

Система змішаної економіки в суасних умовах є домінуючою у світі. Що стосується України, то її економіка переважну частину 20 століття розвивалася як економічна система централізовано- планового типу. Починаючи з 90-х років економічна система України трансформується у напрямку посилення ролі ринкових регуляторів.

Щоб розкрити сутність змішаної економіки, зупинимось на її основних рисах та особливостях. Економічна система змішаного типу зберігає деякі риси, що притаманні вільному ринку:

• Зберігається значна, як правило, переважаюча частка приватної власності. Змішаною називають економіку ще й тоді, коли беруть до уваги співіснування різних форм власності. В змішаній економіці США, наприклад, розподіл підприємств за формами власності на ресурси (у процентах до загальної кількості) складає: приватні без використання найманої праці – 70%; приватні з використанням найманої праці – 28%; державні – 2%;
• Вільне підприємництво;
• Прагнення в економічній діяльності найповніше реалізувати економічний інтерес;
• Функціонування ринкового координаційного механізму;
• Розвиток конкуренції. Обмеження сфери конкуренції приводить до: 1) виникнення монополістичних об*єднань, які намагаються проводити узгоджену політику у сфері ціноутворення та спільного визначення ринків збуту; 2) формування великих економічних комплексів, що концентрують виробництво певних товарів; 3) поширення узгоджених дій у процесі спеціалізації та кооперування виробництва і використання ресурсів на основі технічного прогресу, появи нових технологій і видів продукції. В національній ринковій економіці періодично виникають такі «хвороби» або негаразди, як коливання ділової активності (приводить до зменшення обсягів національного виробництва); зростання безробіття; диспропорції у сфері ціноутворення,  процеси інфляціі і дефляції; диференція або розбіжності у забезпеченні доходами певних категорій населення та інші.

Отже, ринковий механізм не в змозі вирішити усі проблеми економічного розвитку, зокрема, формування та забезпечення нових соціально-економічних цілей, науково-технічного прогресу, регулювання соціальних відносин, проблем зайнятості, екології, міждержавної інтеграції тощо. Тому в системі змішаної економіки зростає регулювальна роль держави у здійсненні економічних і правових процесів.

Нова роль держави

У країнах зі змішаною економікою сформувалася нова роль держави. Державне втручання в економіку є об*єктиво необхідним для будь-якої системи: ринкової чи командно- адміністративної. В останній держава бере на себе всі права і обов*язки з виробництва і розподілу всіх товарів і послуг. Однак така система, як засвідчує історичний досвід, показала свою неефективність. У ринковому господарстві держава не має права вільно розпоряджатися ресурсами, капіталом і виробленими товарами – це прерогатива виробників і споживачів. І все ж регулювальні функції держави набувають важливого значення.

Історично склалися два провідних методологічних підходи до регулювання ринкової економіки розвинутих країн. Перший – кейнсіанська концепція (теорія державного регулювання господарського механізму); другий – синтез неокласичних, скоріше консервативних доктрин невтручання держави в господарське життя суспільства.

Обидві ці теоретичні течії мають загальні основи. Вони розглядають державу як суб*єкт економічної системи, що володіє певною власністю і господарськими функціями для проведення економічної політики, направленої на вирішення стратегічних цілей суспільства. Різниця між концепціями зводиться в основному до методів державного впливу. Так, австрійський економіст Хаєк доводить, що  держава повинна виконувати лише роль «нічного вартового», не втручаючись в економічні процеси.

Дж.М.Кейс і пост кейнсіанські представники вважають, що контроль за станом параметрів ринку є однією з головних функцій держави. Так, неокласична школа і її представники вважають, що шляхом ефективної кредитно-грошової і фіскальної політики можливо здійснити інтеграцію мікро- і макровтручання держави у визначенні рівнів доходів різних верств населення, координацію інвестиційної політики, стимулювання прогресивних галузевих структур.

  У цілому в ринкових умовах державне регулювання економіки являє собою систему заходів законодавчого, виконавчого і судового характеру, що здійснюються правомочними державними установами з метою пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов господарювання, що змінюються.

Отже, змішана економіка – це така економічна система, в якій регулювання економічних процесів здійснюється як ринком так і державою без домінуючої переваги одного з них.

Ринок визначає більшість економічних рішень в багатьох розвинутих країнах світу, проте роль держави у розподілі економічних ресурсів і товарів, у координації діяльності економічних суб*єктів і вирішенні зовнішньоекономічних проблем є досить істотною.

У результаті регулювання економічних процесів виникає система партнерства ринку і держави, без домінування одного над іншим. Практика функціонування ринкових сил і участі держави показує, що такий механізм у системі змішаної економіки може діяти досить ефективно. Однакового співвідношення «розподілу обов*язків» між ринком і державою для всіх країн не існує. Кожна країна має знайти своє оптимальне співвідношення, виходячи із особливостей соціально-економічного і політичного розвитку.

У розвитку західних країн процес переходу до змішаної економіки обумовлений дією двох тенденцій, без яких сучасна ринкова система тут не може існувати:

• Розвиток дрібного бізнесу, який поглинає робочу силу, що виштовхується великим капіталом внаслідок зростання продуктивності праці;
• Державним втручанням з метою підтримки рівноваги в економіці і стабільності в суспільстві. Держава в цих країнах діє активно: існує система прогнозування, планування і координація діяльності державного і приватного секторів.

Економіку сучасної України, якщо виходити із формальних ознак, можна також віднести до змішаної. Їй властиві такі риси:

По перше поряд з державними існують недержавні підприємства, а саме: приватні підприємства з колективною формою управління (акціонерні та викуплені трудовими колективами), кооперативи, різні форми товариств, малі та середні підприємства, спільні підприємства;

По-друге, регулювання здійснюється як за допомогою  ринкових важелів так і державою;

По-третє, набувають розвитку сучасні форми конкуренції, різні форми підприємництва, ринковий механізм регулюється за участю державного законодавства.

Аналіз західних теорій і світового досвіду державного регулювання у системі змішаної економіки розвинутих країн дозволяє розглянути основні моделі організації економічних систем окремих країн світу.