Виникнення і розвиток грошових відносин

1. Виникнення і розвиток грошових відносин

Гроші посідають значне місце у ринковій економіці. Вони забезпечують життєдіяльність кожної з ринкових структур, сприяють подальшому розвитку процесу суспільного відтворення матеріальних та нематеріальних благ, їх виробництву, обміну, розподілу та споживанню. Грошові відносини є найскладнішим елементом ринку. Вивчення сутності грошей, функцій, що виконують гроші, аналіз їхнього розвитку та, впливу грошей і грошової політики на стан економіки здійснює грошова (монетарна) теорія, яка є складовою загальної економічної теорії. Економічна ж теорія, як наука, виникла завдяки аналізу грошових відносин.

У монетарній теорії є багато течій і напрямків, що з'явилися в процесі розвитку цієї науки. Вони формуються на різних, часто протилежних, засадах, але все це розмаїття шкіл можна згрупувати в декілька напрямків, залежно від того, що ми візьмемо за основний принцип класифікації. Якщо в основу класифікації покласти якісні аспекти грошової теорії, тобто природу грошей, їхню сутність, вартість та купівельну спроможність, то усі існуючі теорії грошей можна розділити на такі чотири: металістична теорія грошей, номіналістична, кількісна та марксистська.

Фінанси, кредит, гроші виступають основними регулювальниками як економіки, так і суспільних відносин взагалі. Ці регулювальники і забезпечують постійний розвиток суспільства. Безпосередні умови для виникнення фінансових відносин створюють грошові відносини. Але поява грошей не означала появу фінансів - фінанси є певна частина грошових відносин. Наявність фінансів передбачає обов'язкове існування грошей. Виконуючи функцію засобу звертання гроші за певний період стають капіталом, тобто тією самовозрастною вартістю, що забезпечує отримання додаткового приросту в ході реалізації продукту - додаткової вартості.

Грошові відносини перетворилися в фінанси коли рух грошей придбав відому самостійність. Внаслідок виробництва товарів і їх реалізації формуються грошові прибутки, формуються фінансові ресурси підприємства у вигляді різноманітних фондів. З'являється самостійна сфера діяльності кожного підприємства, що виходить за рамки його виробничих функцій, але представляюча собою частину виробничих відносин, суть якої полягає в певній системі організації грошових потоків. Ця частина і є фінанси.

Фінанси підприємства являють собою систему грошових відносин, що виражають формування і використання грошових фондів в процесі кругообігу ресурсів підприємства, формування його грошових прибутків та накопичень[31, c. 25-26].

Фінанси підприємств забезпечують кругообіг основного та оборотного капіталу, взаємовідношення з державними органами, податковою системою, бюджетами, банками і іншими кредитними установами, страховими компаніями і так далі. У кожній державі будь-яка державна система включає фінансову систему. Вона складається з двох підсистем:

- загальнодержавні фінанси;

- фінанси господарюючих суб'єктів.

Форми вияву фінансів підприємств:

Відносини з іншими господарюючими суб'єктами в процесі формування і розподілу виручки (нематеріальні відносини):

- штрафи, пені, неустойки;

- відносини оренди;

- випуск і реалізація цінних паперів;

- спільна діяльність;

- комерційне кредитування;

- відносини з працівниками  по виплаті заробітної плати. У цей час доцільно виділяти самостійну групу фінансових відносин, які складаються у підприємства зі своїми працівниками з приводу розподілу прибутку: виплати дивідендів, виплати за паї в статутному капіталі.

2)Сутність грошей.

 Гроші служать необхідним активним елементом і складовою частиною економічної діяльності суспільства, відносин між різними учасниками і ланками відтворювального процесу.

Характеристика сутності грошей (функції грошей).

Участь у здійсненні різних видів економічних відносин.

Участь в розподілі валового національного продукту (ВНП), у придбанні нерухомості, землі.

Тут прояв сутності неоднаково, так як різні можливості грошей пояснюються різними соціально-економічними умовами.

Участь у визначенні цін, що виражають вартість товарів.

Виготовлення товарів (надання послуг) здійснюється людьми за допомогою знарядь праці, з використанням предметів праці. Вироблені товари володіють вартістю, яка визначається сукупним обсягом перенесеної вартості знарядь і предметів праці, і знов створеної живою працею вартості.

Є засобом загальної обмениваемости на товари, нерухомість, твори мистецтва, коштовності та ін

Ця особливість грошей стає помітною при порівнянні з безпосереднім обміном товарів (бартером). Справа в тому, що окремі товари також здатні обмінюватися на інші на умовах бартеру. Однак, подібні можливості обміну обмежені рамками взаємної потреби і дотриманням вимоги еквівалентності таких операцій. Тільки грошам притаманна властивість загальної безпосередній обмениваемости на товари та інші цінності.

Покращують умови збереження вартості.

При збереженні вартості в грошах, а не в товарах зменшуються витрати зберігання, і запобігається псування. Тому краще зберігати вартість у грошах.

Ці функції можуть виконуватися тільки при участі людей. Саме люди, використовуючи можливості грошей, можуть визначати ціни товарів, застосовувати гроші в процесах реалізації й платежів, а також використовувати їх як засіб нагромадження. Такий підхід до функцій грошей означає, що гроші представляють інструмент економічних відносин у суспільстві.

Еволюція грошей

Еволюція грошей являє собою двоєдиний процес: зв’язок усієї грошової змінюваної системи з її металевою основою; різний ступінь і різні напрями розвитку окремих функцій грошей та їх конкретних форм.

За сучасних умов грошима служать не золоті, а кредитно-паперові гроші. Чому це відбулося? Звичайно золото і сьогодні не втратило спроможність виконувати функцію міри вартості, оскільки воно не загубило своїх властивостей. Але відбулися важливі зміни в зовнішніх умовах функціонування золота як грошей.

Еволюція функції грошей як міри вартості пов’язана з процесом демонетизації золота, тобто втрати благородними металами (сріблом, золотом) грошових функцій. Так, срібло перестало бути грошима ще наприкінці ХIХ ст., а золото — в середині ХХ ст. Процес демонетизації відображає розвиток товарно-грошового механізму, його організаційних форм та інструментарію.

В умовах високорозвинутої товарної форми процес ціноутворення повністю відривається від своєї золотої основи і здійснюється на основі кредитних грошей, що не мають власної внутрішньої вартості. Докази цьому такі: ціна золота формується під впливом спекулятивного попиту і перевищує ціну виробництва; рух ціни золота відокремлений від зміни купівельної спроможності конвертованих валют, у тому числі долара; зміна товарних цін не відповідає зміні ціни на золото.

Під час Першої світової війни золото остаточно зникло з обігу. Це було першим етапом демонетизації золота. У багатьох країнах припинився розмін банкнот на золото. Це відбувалося шляхом впровадження золотозлиткового стандарту (грошова система, за якої банкноти розмінюються не на золоті монети, а на золото в злитках). Потім був уведений золотодевізний стандарт (грошова система, за якої банкноти розмінюються на девізи, або іноземну валюту). У 30-х роках вільний розмін банкнот на золото був припинений у всіх капіталістичних країнах і більше не відновлювався.

Другим етапом демонетизації золота стало подальше послаблення не тільки фактичного, але й формального зв’язку паперових грошей з офіційним золотим запасом, що тривало до останніх років. Отже, курс паперових грошей тепер не залежить вирішальною мірою від золотого запасу держави.

Наступним етапом процесу еволюції грошей став випуск дебет-карток, що дістали поширення завдяки системі автоматичної видачі готівки. Ця система розрахунків за допомогою ЕОМ має назву «електронні гроші». Можливість переходу від паперових носіїв інформації у грошовій сфері до електронних імпульсів відкривається з впровадженням новітніх досягнень в автоматизації та комп’ютеризації регулювання грошового обігу.

Зміни торкнулися і функції грошей як засобу нагромадження. Вони перестали виконувати роль стихійного регулятора грошової маси в обігу. Це можна пояснити тим, що при обігу нерозмінних грошових знаків золото не може автоматично перейти зі скарбу безпосередньо в обіг. Це було можливе лише при золотому стандарті. Сьогодні золото продовжує виконувати функцію скарбу, але в обмежених масштабах, хоча за умов економічної і політичної нестабільності золото виступає як скарб, своєрідний страховий фонд держави і приватних осіб, оскільки золоті резерви гарантують державам, приватним особам відносну економічну незалежність. Тому державні і приватні золоті запаси виступають як загальне багатство. На ринках золота відбувається розмін кредитних грошей на золото. Величезні масштаби нагромадження останнього — підтвердження його ролі як засобу утворення скарбів. Кредитні і паперові гроші не можуть виконувати цю функцію, оскільки не мають власної вартості. Але їм притаманна представницька вартість, тому ці гроші виступають у ролі функції засобу нагромадження. В умовах товарного виробництва даний засіб має грошову форму та обслуговує процес відтворення (виробництво, розподіл, обмін, споживання).

Типи грошей

Історично існували три типи грошових систем — біметалізм, монометалізм і система кредитних грошей. В основі грошової системи біметалізму є два метали — золото і срібло. Однак біметалізм виявився нежиттєвою системою, адже існування двох мір вартості суперечить сутності грошей як єдиного загального еквівалента. Тому у другій половині XIX ст. у більшості європейських країн і в США утвердилась система золотого монометалізму.

Система золотого монометалізму у своєму розвитку пройшла кілька етапів:

• система золотомонетного обігу;

• система номінальних грошових знаків (банкнот) із золотозливко-вим або золотодевізним стандартом;

• система паперово-кредитного обігу, основу якої становлять кредитні гроші, що не обмінюються на золото.

Існують різні типи грошових систем , властиві країнам історично. Саме розвиток у часі і проводить до зміни систем поводження. При цьому поняття і типи грошових систем залежать від форми функціонування грошей. Таких форм розрізняють дві: товарну і власне грошову (знаки вартості). Відмінності цих форм зводяться до того, що при системах металевого обігу , гроші функціонують у формі монет, а при системах кредитних і паперових грошей , гроші обертаються у формі банкнот, векселів, чеків , казначейських білетів.

При металевому обігу виділяють такі типи грошових систем – це монометалізм і біметалізм.

Біметалізм – це система, при якій за двома дорогоцінними металами (як правило, срібло і золото) закріплюється роль еквівалента всіх товарів і цінностей. Монети з двох металів випускаються на рівних підставах.

Різновидами біметалізму є система паралельної валюти (стихійне співвідношення валюти в золоті та сріблі), подвійної валюти (це співвідношення визначає держава) і “кульгавої” валюти (монети двох металів представляють собою засоби платежу, але не на однакових підставах). Біметалізм довго існував в країнах Європи і в Росії. Але функціонування відразу двох металів суперечило природі грошей і призвело до коливання цін. У підсумку подвійна міра вартості була ліквідована. З’явилися передумови переходу до монометалізму.

Монометаллизм – така система обігу, коли лише один метал може служити загальним еквівалентом. У ньому звертаються монети (або золоті, або срібні) та інші знаки вартості, які є розмінними на метал. Золотий монометалізм встановився вперше в Англії в кінці 18 століття. Срібний монометалізм у Росію прийшов у 1843 році.

Сучасні типи грошових систем характеризуються втратою зв’язку грошей з металом; пануванням кредитних грошей, не розмінних на дорогоцінний метал, які по суті близькі до паперових; розвитком безготівкового обороту і скороченням готівкового обігу; інфляцією; контролем держави за стан грошового обігу.

Банкноти сьогодні мають кредитну природу: випускаються під приріст золотовалютних видів резервів, призначені для кредитування галузей економіки, підкоряються законам паперово-грошового обігу.

Стан грошової системи залежить від процесів відтворення, на які вона впливає, прискорюючи або стримуючи його. Паперові та кредитні гроші в сучасному суспільстві монополізовані державою. Центробанк прагне іноді компенсувати брак грошей шляхом збільшення маси грошей за рахунок додаткової емісії знаків вартості.

3) Функції грошей.

 Більш повно, комплексно, сутність грошей розкривається  у функціях та підфункціях, які вони виконують.

Функція міри вартості. Вона полягає в тому, що вартість усіх товарів виражається у грошах, за їх допомогою порівнюються вартості різних товарів. Це можливе тому, що і на виробництво золота, і на створення товарів витрачається суспільно необхідна праця. Оскільки на виробництво різних товарів витрачалася неоднакова кількість праці, то їхня вартість в умовах панування золотого стандарту виражалася в різних кількостях золота. Вагова кількість металу, прийнятого в країні за грошову одиницю, — це масштаб цін. Держава законодавчим актом закріплює грошову одиницю. Отже, виконання грошима функції міри вартості не залежить від держави (тобто це об'єктивна функція), а масштаб цін — технічна функція, яка залежить від волі держави і встановлюється законодавчо.

Спершу грошові одиниці та їхні назви переважно були пов'язані з певною вагою благородних металів. Наприклад, фунт стерлінгів означав фунт срібла. З часом золото витіснило срібло, але назва лишилася, хоч вона вже означала значно меншу кількість золота, яка за вартістю дорівнювала фунту срібла.

Функція засобу обігу. Гроші є засобом реалізації товарів, посередником в їх обміні. У процесі обігу золоті монети поступово зношувалися, в них зменшувався вміст золота, і в обігу почали функціонувати неповноцінні гроші. Тому золоті гроші були замінені паперовими — знаками, символами вартості. Іншими причинами такої заміни є миттєве виконання грошима функції засобу обігу, необхідність зменшення витрат обігу та ін. Уперше паперові гроші з'явилися в Китаї у XII ст., в Росії — у 1769 р. Перші власні українські паперові гроші — гривні — були випущені в 1917 р. з утворенням Української Народної Республіки.

Паперові гроші — грошові знаки або символи повноцінних грошей, які наділені примусовим курсом і випускаються для витрат держави.

У процесі еволюції товарно-грошових відносин поступово створюються передумови для звуження функції грошей як засобу обігу й водночас для розширення функції засобу платежу (зокрема, кредитних грошей). Тому в розвинутих країнах виконання грошима функції засобу обігу обмежується переважно сферою роздрібної торгівлі, купівлі та продажу послуг і міжнародною торгівлею.

Функція утворення скарбів і засобу нагромадження. Гроші вилучаються з обміну, переривають свій обіг і перетворюються на скарб, засіб нагромадження, бо за них завжди можна купити будь-який товар. Оскільки для придбання предметів споживання значної цінності (житло, меблі, автомобіль тощо) необхідно попередньо накопичити певну суму грошей, то за стабільної грошової одиниці окремі особи нерідко тримають гроші вдома. Коли гроші нестабільні, їх намагаються швидко позбутися (придбати якийсь товар), вберегти від знецінення (покласти в ощадний банк або придбати на них стабільну валюту). Така ситуація породжує спекулятивний курс на стабільніші валюти, фінансові спекуляції та махінації.

Функція платежу. Цю функцію гроші починають виконувати з розвитком товарно-грошових відносин, тобто коли стають засобом оплати боргового зобов'язання, причому продавець є кредитором, а покупець — боржником. Засобом обігу в таких відносинах є вексель.

Вексель (нім. Wechsel — розмін) — письмове боргове зобов'язання, яке дає його власнику (векселетримачеві) право вимагати від боржника (векселедавця) зазначену в ньому суму платежу після закінчення встановленого терміну.

Переходячи з рук у руки, векселі утворюють вексельний обіг. Банки, які виникли ще в середньовіччя, скуповують звичайні векселі й розплачуються банківськими векселями, або банкнотами, які є кредитними грошима. Ці гроші розвинутіша форма (символ) вартості, вони певною мірою виконують основні функції грошей як загального еквівалента.

Функція світових грошей. Обіг грошей між різними країнами спочатку могло забезпечувати лише золото, яке було передусім загальним міжнародним платіжним засобом. У світовій торгівлі розрахунок між країнами відбувався через зарахування боргових зобов'язань банками. Якщо платежі країни перевищували її надходження, то вона вивозила на суму перевищення золото як засіб платежу. Крім того, золото у функції світових грошей було загальним купівельним засобом, коли країна негайно оплачувала товари.

Із середини 70-х років XX ст. внаслідок припинення розміну доларів на золото центральні банки використовують золото як світові гроші, продаючи його за іноземну валюту на приватних ринках золота, а міжнародним платіжним і купівельним засобом стали резервні національні валюти — американський долар, німецька марка та ін.

У сучасній західній економічній літературі з названих вище функцій грошей не виділяють функції засобу платежу (оскільки вона входить у засіб обігу) і світових грошей (оскільки вони виконують будь-яку функцію). Такий підхід утруднює аналіз процесу генезису сучасних грошей, не дає змоги комплексно розкрити їх сутність.

4)

Грошовий обіг - це неперервний рух грошей у сфері обігу та їх функціонування як засобу платежу й обігу. За його допомогою здійснюється розширене відтворення. Поряд з кредитом та фінансами він виступає складовою частиною єдиного грошового обороту і водночас становить самостійне економічне явище, що має свою особливу специфіку й механізм впливу на економіку. Опосередковуючи рух реальних товарів і послуг у процесі суспільного відтворення, грошовий обіг вимагає лише строго визначеної маси грошей.

Вилучення грошей зі сфери обігу можливе лише в разі зменшення у ній маси товарів або значного збільшення швидкості обігу грошової одиниці. За умов золотомонетного стандарту зайві гроші автоматично залишають сферу обігу, перетворюючись у скарби. За наявності паперових грошових знаків кожен суб'єкт економічних відносин для отримання реальних товарів чи послуг прагне знову спрямувати гроші в обіг, щоб не зазнати збитків від можливого їхнього знецінення. Оскільки вилучення грошей з обігу вимагає значних витрат, то держава, вдаючись до регулювання їхньої кількості, такі витрати перекладає на інших суб'єктів ринку і насамперед на широкі верстви населення. Саме така політика, покликана стабілізувати економіку, фінанси й грошовий обіг, здійснюється нині в Україні.

Стабільність грошового обігу залежить насамперед від стану економіки. В суспільстві, де збалансовані процеси відтворення в народному господарстві, підтримується й стабільний грошовий обіг. Більше того, він активно впливає на стан і розвиток економіки. Там же, де виникли диспропорції у відтворювальному процесі, де спостерігається падіння виробництва валового національного продукту, а держава не може збалансувати надходження та видатки, грошовий обіг підривається інфляційними процесами.

Грошовий обіг здійснюється в межах певної грошової системи, яка в ринковій економіці є провідною ланкою і відіграє домінуючу роль у саморозвитку господарських процесів. Грошова система включає такі складові частини: товар, що відіграє роль загального еквівалента; грошову одиницю - масштаб цін; узаконений засіб обігу та платежу (банкноти, казначейські, чи скарбницькі, білети, монети), порядок випуску банкнот і казначейських білетів (паперових грошей) в обіг.

Грошовою одиницею України стала гривня. Порядок її виготовлення і введення в обіг та підтримання стабільності розроблено Національним банком. Перевага гривні полягає в тому, що на відміну від безконтрольного й незабезпеченого випуску карбованців вона надходитиме в обіг в обмеженій кількості лише під реальні товари, тому не буде переповнювати канали обігу. Всі гривні є банківськими білетами, тобто банкнотами, що теж дуже важливо.

На перший погляд може здатися, що особливої різниці між банкнотами і казначейськими білетами нібито немає: обидва види грошей забезпечені товаром. Проте, якщо банкноти випускаються в обіг від імені Національного банку, то казначейські білети - від імені уряду держави. Коли перші забезпечені всіма активами банку (золотом, коштовностями, іноземною валютою) й обмежено випускаються під реальні товарно-грошові угоди, то казначейські білети забезпечені державним майном, випускаються примусовим курсом для задоволення поточних потреб держави, тому часто не зв'язані з товарною масою. Отже, банкнотний обіг значною мірою є незалежним від органів держави, більше захищений від знецінення і краще гарантує стабільність грошового обігу.

Регулювання грошового обігу здійснюється на основі використання законів грошового обігу. Рівновага товарної й грошової маси залежить від трьох факторів: кількості проданих товарів, рівня товарних цін, швидкості обертання грошової одиниці. Всі ці фактори безпосередньо залежать від стану й рівня виробництва, використання переваг суспільного поділу праці, рівня продуктивності праці. Закономірності тут такі: 1) чим розвинутіший суспільний поділ праці, тим більша кількість товарів продається; 2) чим вищий рівень продуктивності праці, тим нижчі вартість і ціна товарів. За золотовалютного обігу потрібна кількість грошей для безперешкодної реалізації товарів підтримується автоматично, бо скарби залежно від стану виробництва постійно діяли як відводні й приводні канали для припливу або відпливу грошей з обігу.

Україна розбудовує новий паперо-грошовий обіг. Підтримувати товарно-грошову рівновагу в нас зобов'язаний Національний банк.

Звичайно, найкращий спосіб підтримування збалансованості - швидке розширення якісної товарної маси в Україні, особливо за допомогою роздержавлення й приватизації, переведення державного сектора на засади комерційного розрахунку, підтримки соціальне значущих галузей суспільного виробництва, розбудови економіки відкритого типу, інтегрованої у світовий простір. Цінова політика має орієнтуватися на вільні ціни світового ринку. Нормальну кількість грошей для підтримки даної товарної маси забезпечить внутрішня, а потім зовнішня конвертованість національної грошової одиниці.

Більш ефективною є політика прискорення швидкості обертання грошової маси, якої можна досягти, скажімо, переходом до щотижневих виплат заробітної плати, широким упровадженням кредитних грошей та розширенням безготівкових розрахунків, введенням електронних карток споживача та іншими заходами. Все це дало б змогу проводити гнучку політику грошового обігу, своєчасно вилучати надлишкову масу грошей з обігу й підтримувати фінансову стабільність.

Величезні потенційні можливості криються в забезпеченні бездефіцитного державного бюджету України та ліквідації невпинної кредитної експансії.

Отже, Національний банк України повинен ефективно виконувати свою головну функцію регулятора грошового обігу.

5)

Інфляція: суть, причини, види та шляхи подолання.

Інфляція є основною проблемою в багатьох країнах, що розвиваються. Вона не обійшла й республіки колишнього Радянського Союзу (в тому числі й Україну), які стали на шлях створення ринкових економічних відносин. Інфляція означає зростання загального рівня цін (або, іншими словами, це є падіння купівельної спроможності грошей, підвищення грошової вартості життя). Купівельна спроможність грошової одиниці — це та маса товарів, яку можна придбати за цю грошову одиницю. В умовах зростання загального рівня цін купівельна спроможність кожної окремої грошової одиниці буде зменшуватись, тобто на кожну грошову одиницю можна буде придбати все менше товарів.

Рівень інфляції показує, як змінилися ціни в економіці. Цей показник вимірюється за допомогою індексів цін (індексу споживчих цін, дефлятора ВВП тощо) як різниця між значенням цього індексу за певний період (у відсотках) та 100%. Темп інфляції показує, як змінилася сама інфляція за певний період (прискорилась чи сповільнилась).

Протилежним до інфляції поняттям є дефляція, яка має місце, коли загальний рівень цін падає і купівельна спроможність грошей підвищується. Дефляція трапляється вкрай рідко.

Дезінфляція означає сповільнення темпів інфляції. В Україні періоди дезінфляції траплялися в 1995-1996 рр., коли високі темпи інфляції, що вимірювалася чотиризначними числами, були зменшені завдяки застосуванню активної стабілізаційної політики.

Девальвація – здійснюване державою у законодавчому порядку зниження обмінного курсу власної грошової одиниці щодо валюти іншої країни. Девальвація є одним із варіантів грошової реформи, спрямованої на оздоровлення грошового обігу, стабілізацію національної валюти.

Ревальвація – фактичне підвищення національного валютного курсу щодо грошової одиниці інших країн або щодо міжнародних грошових одиниць. Механізм впливу ревальвації на економіку протилежний девальвації.

В економіці немає якогось одного виду інфляції, оскільки вона виникає під впливом багатьох факторів. Одні види інфляції зумовлює попит, інші — пропозиція. Тому й розрізняють два типи інфляції:

інфляція попиту;

інфляція пропозиції.

Інфляція попиту спостерігається, коли сукупний попит зростає швидше за виробничий потенціал економіки, а тому ціни, намагаючись зрівноважити попит та пропозицію, зростають.

Інфляція пропозиції (витрат) виникає через зростання витрат у періоди високого безробіття та неповного використання виробничих ресурсів.

Таким чином причиною інфляції є порушення закону грошового обігу, внаслідок чого кількість наявних неповноцінних грошей в обігу перевищує потребу в них. Це й викликає зростання загального рівня цін. Провідним чинником інфляції є зростання грошової маси. Проте саме по собі зростання грошової маси не спричиняє інфляції. Інфляція з'являється лише тоді, коли темпи зростання грошової маси випереджають не тільки темпи зменшення швидкості обігу грошової одиниці, а й темпи зростання суспільного продукту, реалізацію якого й обслуговує грошова маса.

Отже до факторів інфляції відносять:

зростання грошової маси;

зростання швидкості обігу грошової одиниці та зменшення загального обсягу суспільного продукту.

Вплив кожного з цих чинників може призвести до порушення законів грошового обігу, внаслідок чого кількість неповноцінних грошей в обігу перевищить потреби в них, що і зумовить початок процесу інфляції чи знецінення грошей.

Інфляція не лише відображає у своєму розвитку динаміку цін, а й вимірюється останньою. Вона є обернено пропорційною величиною цінової динаміки. Якщо протягом року ціни зросли на 10 %, то можна сказати, що на такий самий відсоток грошова одиниця знецінилася чи втратила свою купівельну спроможність. В залежності від того, яким темпом зростають ціни, розрізняють три види інфляції:

повзуча інфляція (якщо ціни зростають темпом до 10% на рік);

галопуюча інфляція (при темпах зростання цін від 10 до 100% на рік);

гіперінфляція (темпи зростання цін перевищують 100% на рік)

Однак потрібно пам'ятати, що не за всіх умов інфляція проявить себе у відкритому зростанні цін. В умовах установлення твердих адміністративних цін, що фіксуються державою, неминуче відбудеться зміна форм інфляції. У такому разі порушення закону грошового обігу (через надмірність грошової маси) не зможе проявити себе у прямому зростанні цін. Проте ступінь забезпечення товарною масою кожної грошової одиниці різко зменшиться і всю грошову масу не можна буде повністю реалізувати. З'явиться надлишок грошей та дефіцит товарів. Це буде означати реальне знецінення всієї грошової маси, тобто відбуватиметься інфляція.

Отже, існує дві форми інфляції — відкрита та придушена.

Відкритою називають інфляцію, якщо порушення законів грошового обігу (коли кількість неповноцінних грошей в обігу є надмірною порівняно з потребою в них) проявляється у підвищенні цін.

Придушеною називають інфляцію, якщо порушення законів грошового обігу (коли кількість неповноцінних грошей в обігу є надмірною порівняно з потребою в них) призводить до появи дефіциту товарів, а не до підвищення цін.

Потрібно зазначити, що в умовах інфляції гроші поступово припиняють виконувати таку свою функцію, як засіб збереження вартості. А це призводить до того, що їх все більш неохоче починають брати і в обмін на свій товар, намагаючись якомога швидше їх позбутись, і все менше роблять заощаджень у грошовій формі. Через це нормальне життя суспільства, в якому обмін уже став нормою, починає порушуватись, що викликає потребу в стабілізації купівельної спроможності грошової одиниці.

Використовують такі методи подолання інфляції:

обмеження емісії грошей (емісія — це випуск в обіг додаткової кількості грошей).

заходи щодо стимулювання зростання суспільного продукту. (Наслідком цього також стає зменшення темпів інфляції та стабілізація купівельної спроможності грошей).

заходи щодо підвищення довіри до національної грошової одиниці. У такому разі населення вже не буде намагатись якомога швидше позбутись цієї грошової одиниці. Остання знову зможе виконувати функцію засобу збереження вартості, що приведе і до зростання грошових заощаджень).