Виникнення та розвиток класичного поняття «інновація»

Зміст

Вступ 3

Зміст визначень  категорії «інновація» в різних дослідженнях 4

Іноваційні  процеси: сутність і етапи розвитку 11

Висновок 14

Список використаних джерел 15

Вступ

Інновації розглядаються  з різних точок зору: у зв'язку з технологіями, комерцією, соціальними  системами, економічним розвитком  і формулюванням політики. Відповідно, у науковій літературі існує широкий  спектр підходів до концептуалізації інновацій.

При концептуалізації поняття  «інновації» корисно порівняти  його з іншими поняттями. Зокрема, у  науковій літературі зазначається, що поняття «інновація» часто змішується з поняттям «винахід», що позначає створення  нової технічної розробки або  вдосконалення старої. Крім того, багато удосконалення товарів і послуг було б правильніше назвати просто словом «поліпшення». Поняття «зміни»  і «креативність» також іноді  можуть бути вжиті замість поняття  «інновації».

Щоб відрізняти інновації  від перерахованих вище понять, нерідко  уточнюється, що особливість інновації  в тому, що вона дозволяє створити додаткову  цінність, дозволяє інноватору отримати додаткову цінність і пов'язана  з впровадженням. У рамках цього  погляду інновація не є інновацією до того моменту, поки вона успішно  не впроваджена і не почала приносити  користь. Поняття економічної інновації  було розроблено Йозефом Шумпетером в роботі «The Theory of Economic Development» (1934) і в буквальному перекладі означає «втілення наукового відкриття, технічного винаходу в новій технології або новому виді виробу», а саме поняття «інновація» вперше з’явилося в роботах культурологів ще в ХІХ ст. і означало введення певних елементів однієї культури в іншу.

З кінця 80-х років ХХ ст. інновації стали розглядатися у  контексті підвищення ефективності управління компаніями, чому сприяла  поява книги відомого американського спеціаліста в області менеджменту Пітера Ф. Друкера «Інновації і підприємництво: практика і принципи» (1985). Менеджери та підприємці тепер почали цілеспрямовано шукати джерела інновацій та змін, а також можливості проведення успішних нововведень.

Зміст визначень категорії «інновація»  в різних дослідженнях

У світовій економічній літературі немає однозначного визначення інновацій. Ця категорія здебільшого трактується  як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що втілюється в нових продуктах і технологіях.

Саме поняття «інновація»  вперше з’явилося в роботах культурологів  ще в ХІХ ст. і означало введення певних елементів однієї культури в  іншу. Терміни «інноваційний процес», «нові комбінації», «нововведення» вперше були використані Й. Шумпетером у праці «Теорія економічного розвитку». Різні вчені характеризують інновації залежно від об’єкта і предмета свого дослідження (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 Зміст визначень  категорії «інновація» в різних дослідженнях

Отже, наприклад, Брайн Твісс у праці «Управління науково-технічними нововведеннями» визначає інновацію як процес, у якому винахід або ідея набувають економічного змісту. Відомий угорський учений Б. Санто вважає, що інновація — це такий суспільний техніко-економічний процес, який через практичне використання ідей і винаходів приводить до створення кращих за своїми властивостями виробів та технологій; і якщо інновація орієнтована на економічну корисність, прибуток, то поява її на ринку може принести додатковий дохід. Девендра Сахал у роботі «Технічний процес: концепції, моделі, оцінки» розглядає інновації як елементи, що виводять із рівноваги всю економічну систему. Вони супроводжуються стійкими коливаннями, що продовжуються тривалою дією окремих радикальних нововведень. Польський економіст М. Хучек характеризує інновацію в трьох напрямках: функціональному, атрибутивному, предметному [108, с. 62]. За функціонального підходу акцент роблять на інновації як процесі свідомого здійснення змін у техніці, технології, організації праці. За атрибутивного — інновації розглядаються як одна з можливих реакцій підприємства на суспільні потреби. Предметний підхід стосується цілої сукупності виробів, процедур і методів, що характеризуються певними рисами. Інновація при цьому полягає в упровадженні нових видів інструментів або нових принципів користування інструментом, нової сировини чи матеріалу або в новій дії.

Йозеф Шумпетер характеризував інновацію як нову науково-організаційну комбінацію виробничих чинників, мотивованих підприємництвом. Їх здійснює підприємець, що «спрямовує засоби виробництва в нове русло» і завдяки цьому отримує підприємницький прибуток. У поняття інновації Й. Шумпетер вкладав широкий зміст та ідентифікував такі її види:

• виготовлення нового … блага…;
• упровадження нового методу виробництва…;
• освоєння нового ринку збуту;
• отримання нового джерела сировини або напівфабрикатів …;
• проведення відповідної реорганізації, наприклад, забезпечення монопольного положення.

Отже, залежно від об’єкта  і предмета дослідження інновації  можна розглядати:

• як зміни (Й. Шумпетер, Ю. Яковець та інші);
• як процес (Д. Тідд, Д. Бессант, К. Павітт, Б. Твісс, Б. Санто, вітчизняні економісти І. Школа, І. Буднікевич, О. Лапко, Д. Черваньов, Л. Нейкова та ін.);
• як результат (Х. Рігс, В. Хіпель, Р. Фатхутдінов, С. Покропивний).

Крім того, можна виділити два підходи до визначення інновацій: вузький і широкий. Згідно з першим інновація ототожнюється з новою технікою, технологією, промисловим виробництвом. Серед прихильників цього підходу багато відомих економістів, зокрема, Б. Твісс, Б. Санто, Ю. Яковець, В. Хіпель, Х. Рігс та ін. Це зумовлено такими причинами:

• великим значенням науково-технічного прогресу в економічному зростанні будь-якої країни, та технологічних зрушень у виробництві; недооцінкою прогресивних явищ та процесів, що відбуваються в організації, управлінні й соціальних умовах у суспільстві;
• досить швидко досягнутими вагомими економічними результатами технологічних інновацій (порівняно з іншими видами) та можливістю їх обчислити.

У широкому розумінні інновації  розглядаються як прибуткове використання ідей, винаходів у вигляді нових  продуктів, послуг, організаційно-технічних  і соціально-економічних рішень виробничого, фінансового, комерційного характеру. Тобто ця категорія властива інтелектуальній та виробничій практиці людини і являє собою діяльність, у процесі якої:

• формуються явища і нові продукти, послуги, які комерціалізуються в господарську діяльність;
• удосконалюються вже створені людиною об’єкти матеріальної сфери;
• розробляються методи, засоби, форми організаційного, економічного, соціального та юридичного характеру.

Прихильниками цього  напряму є М. Портер, П. Друкер, Д. Тідд, Д. Бессант, К. Павітт, Ю. Морозов та ін.

На наш погляд, аналіз різних визначень інновації дає  змогу зробити висновок, що специфічний  зміст цієї категорії становлять зміни, а отже, головною функцією інноваційної діяльності є функція змін. Отже, інновації можна трактувати в трьох аспектах:

• інновація в широкому значенні — як будь-яка зміна, що підвищує конкурентоспроможність суб’єктів господарювання;
• інновація у вузькому значенні — як процес трансформації наукових досягнень у виробництво;
• інновація, яка впроваджена в господарську практику.

Інновація — це нове явище, новаторство або будь-яка зміна, яка вноситься суб’єктом господарювання у власну діяльність із метою підвищення своєї конкурентоспроможності, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

А нововведення — це інновація, яка впроваджена в господарську практику і якісно відмінна від попереднього аналога.

Необхідно чітко розрізняти поняття «відкриття», «винахід», «інновація». Адже тільки інновація є предметом  економічного аналізу. Її поява і  поширення (або несприйняття) в економіці  безпосередньо пов’язані з економічною  оцінкою відповідної новинки  з погляду як витрат на неї, так  і її ринкового потенціалу. Тут  необхідно враховувати два моменти. По-перше, науково-технічна новизна, яка характеризує винаходи, не є обов’язковою властивістю інновації, а нововведення не завжди ґрунтується на винаходах. По-друге, винахід не має ніякого економічного значення доти, доки він не впроваджується у виробництво. До того ж винахід, який нездатний задовольнити будь-яку потребу, не має комерційного застосування. На думку Й. Шумпетера, «інновація не передбачає нічого, що варте називатися винаходом, а винахід не обов’язково індукує нововведення, він сам по собі не становить ніякого ефекту».

Отже, тільки корисність надає економічну цінність продукту будь-якого виду людської діяльності, зокрема й винахідницької. А тому інновація — це економічний феномен. Й. Шумпетер уважав, що технічний прогрес є могутнім чинником, оскільки він дає змогу підприємцю тимчасово отримувати такі прибутки, які значно перевищують галузеву норму. Дані, що характеризують розвиток економіки високорозвинутих країн, повністю підтвердили його погляд. Як відомо, частка нових чи вдосконалених технологій, продукції, обладнання, які містять нові знання чи рішення, у розвинутих країнах становить від 70 до 85 % приросту валового внурішного продукту.

Перше інноваційне спостереження  було зроблене М. Кондратьєвим у 20-х роках. Він установив, що світова економіка зазнає циклічних коливань з періодом від 44 до 55 років. «Довгі хвилі Кондратьєва» пов’язують із зміною основних технологій, що є яскравим підтвердженням вирішальної ролі інновацій у циклах економічного розвитку. Й. Шумпетер помістив поняття «хвилі Кондратьєва» у свою теорію циклічних процесів ділової активності, пов’язавши цикли з інноваційною діяльністю. Він стверджував, що поява групи нових технологій веде до економічного буму, а це, у свою чергу, зумовлює насичення ними ринку. На його думку, довгі хвилі утворюються від кожного базового нововведення і являють собою велику кількість інновацій, що мають поліпшувальний характер.

Крім того, Й. Шумпетер зробив найбільший внесок у розвиток еволюційної економічної теорії у ХХ ст. Він визначив два «класи» суб’єктів, а саме:

• новаторів — «особливий клас», що проектують, розробляють і впроваджують інновації, створюють нові фірми чи модернізують старі, впливають на зміни в інституціональній структурі;
• консерваторів, що користуються поширеними технологіями, випускаючи традиційну продукцію, і прагнуть до незмінності інституцій.

Неокласики ігнорували цю класифікацію і не могли повноцінно аналізувати економічну еволюцію та технологічний прогрес як її основний чинник. Як ідеальний ринок вони розглядали також модель досконалої конкуренції, а Й. Шумпетер заперечив цю тезу: «Упровадження нових методів виробництва і нових товарів із самого початку несумісні з досконалою (миттєвою) конкуренцією. Але це означає, що з ними несумісне те, що ми, власне, називаємо економічним прогресом. І дійсно досконала конкуренція — автоматично або в результаті спеціальних заходів — тимчасово руйнується і завжди руйнувалася скрізь, де з’являлось будь-що нове… [112, с. 151]. Учений трактував інновації як відхід від рутинної поведінки і стверджував, що вони неухильно приводять до порушення ріноваги. А саме нерівноважний стан неокласики розглядають як небажаний, який необхідно подолати. Й. Шумпетер, як основоположник еволюційної теорії, нерівноважність оцінював як одну з основних умов розвитку. Тому за економічним бумом настає спад, під час якого проходить реорганізація структури цін, витрат, масового виробництва. У процесі спаду часто виявляється власна динаміка розвитку. Як сформулював Й. Шумпетер, «депресія — це реакція економічної системи на бум чи адаптація до ситуації, у якій опинилась система в результаті буму.

Й. Шумпетер указав на технічну інновацію як економічний засіб  досягнення високого прибутку на противагу  теорії економічного зростання Дж. фон Неймана, у якій НТП не брався до уваги.

Концепція нерівномірності  інноваційної активності посідає важливе  місце в сучасних дослідженнях науково-технічного прогресу. З кінця 70-х років ХХ ст. в роботах західноєвропейських  і американських дослідників  — Г. Менша, Д. Сахала, К. Фрімена, Я. Ван Дейна, Дж. Кларка та інших отримала продовження еволюційна теорія. Вони досліджували механізм впливу інновацій на розвиток економіки: увели поняття стадійності розвитку нововведень і їх дифузії (передавання і застосування) у галузевому та регіональному аспектах, висунули гіпотезу про їхній кластерний характер.

У праці відомого німецького економіста Г. Менша «Технологічний пат: Інновації долають депресію» зроблено висновок, що висока концентрація базисних нововведень дає змогу подолати «технологічний пат» і започатковує економічне зростання на якісно новій основі [148, с. 14]. На його думку, у моменти, коли базисні нововведення вичерпують свій потенціал, виникає ситуація «технологічного пату», що визначає застій в економічному розвитку. Учений уводить в інноватику це нове поняття і визначає, що промисловий розвиток — ніщо інше, як перехід від одного технологічного пату до нового. Дослідник пояснює нерівномірність інноваційної активності особливостями функціонування ринкової економіки. Якщо дохідність фінансових операцій вища середньої дохідності фінансових інвестицій, то економіка виявляється не підготовленою до інвестування. У разі зниження норми прибутку в грошово-кредитній сфері, менше як у промисловості, фінансова сфера готова інвестувати в реальний сектор. Упровадження базисних інновацій виявляється єдиною можливістю прибуткового інвестування у фазі депресії, яку Г. Менш уважає генератором умов для появи новинок. Він припускає можливе пасивне очікування закінчення депресії. Отже, учений спробував пов’язати темпи економічного зростання і циклічність із появою базових нововведень, оскільки в результаті їх появи виникають нові підприємства, цикли розвитку яких взаємопов’язані. Деякі концепції дослідника носять суперечливий характер і тому були розвинуті іншими авторами.

Г. Менш підтримав гіпотезу Й. Шумпетера про те, що інновації з’являються в економічній системі не рівномірно, а як цілісна система нових продуктів і технологій. «Інновації рідко залишаються ізольованими. Вони мають тенденцію до утворення кластерів, адже спочатку деякі фірми, а потім більшість наслідують… успішну інновацію».

Іноваційні процеси: сутність і етапи розвитку

Зрозуміло, що інновації  в економіці не виникають раптово  і нізвідки. Появі новинок передує  певний тривалий процес їх розроблення, створення і впровадження (освоєння), який дістав назву інноваційного  процесу.

Інноваційні процеси  характеризуються як сукупність безперервно  виникаючих, якісно нових, прогресивних з технічного погляду явищ, що забезпечують зміну поколінь техніки і технології, підвищують конкурентоспроможність суб’єктів  господарювання.

Важливість значення інноваційного процесу вперше узагальнив Й. Шумпетер, який уважав причиною розвитку економіки намагання отримати надприбутки, що утворюються за рахунок тимчасової монополії, яка виникає у зв’язку з упровадженням інновацій.

Інноваційний процес дослідники розглядають з різних позицій, а  саме:

• як лінійне здійснення науково-дослідницької, науково-технічної, виробничої діяльності та маркетингу;
• як паралельно-послідовне здійснення НДДКР і комерціалізації новинок;
• як тимчасові етапи життєвого циклу інновації;
• як процес фінансування інновацій.

Сукупність науково-технічних, технологічних і організаційних змін дослідники визначають як інноваційний процес, а період створення і комерціалізації називають інноваційним циклом. Перетворення ідеї в товар проходить етапи фундаментальних (ФД), прикладних (ПД), конструкторських досліджень (КР), а також маркетингу, виробництва, збуту.

Інноваційна діяльність є  надзвичайно складним процесом і  залежить від різноманітних зовнішніх  умов (історичних, соціально-економічних  тощо), а також від мети, на досягнення якої спрямована. Відомий учений Р. Росвелл виділяє кілька поколінь моделей інноваційного процесу (табл. 1.3). Історичний огляд природи інноваційного процесу показує, що розвиток ішов від простих лінійних моделей до більш складних діалогових.

Таблиця 1.3 П’ять поколінь інноваційного процесу

Отже, інновація пов’язує різні за характером і методами управління сфери господарської діяльності: науку, виробництво, інвестиції, збут продукції. Крім того, вони визначають сутність та специфіку інноваційних процесів і, відповідно, особливості управління ними. У процесі створення організаційно-економічного механізму управління необхідний облік кількості та особливостей нововведень, які утворюють ці процеси. Тому класифікація інновацій є важливим етапом їх аналізу. Необхідність систематизації зумовлює комплексний характер інновацій, їхню багатогранність, різноманітність сфер і методів використання. Питання їх типології дуже важливі як для теорії, так і для практики менеджменту. Класифікація інновацій за різними групами не тільки конкретизує структуру об’єкта, а й виявляє в ньому проблемні зв’язки. Вітчизняні і зарубіжні дослідники висловлюють широке коло думок щодо структури сукупності інновацій, складу та характеристики класифікаційних ознак.

Висновок

У ХХІ ст. економічне зростання  забезпечуватиметься насамперед науково-технічним  прогресом та інтелектуалізацією основних чинників виробництва в усіх сферах народного господарства. Питома вага нових знань, що втілюються в товарах, технологіях, освіті, організації виробництва  в розвинутих країнах становить  від 70 до 85 % приросту ВВП. Тому в глобальній економічній конкуренції виграють держави, які забезпечують сприятливі умови для інноваційної діяльності, пов’язані з розробленням, упровадженням і використанням новинок.

Україна може посісти належне  місце в Європі та світі лише в  разі опанування науково-технологічної  моделі економічного розвитку, підвалини  якої мають бути закладені вже  на початку політики економічного зростання. Для цього існують об’єктивні підстави — наявність визнаних у  світі власних наукових шкіл та унікальних технологій у галузі розроблення  нових матеріалів, біології, радіоелектроніки, фізики низьких температур, електрозварювання, інформатики, телекомунікацій та зв’язку, здатних забезпечити розвиток високотехнологічного виробництва на рівні найвищих світових стандартів. Незважаючи на великі втрати, Україні вдалося не лише зберегти, а й в окремих аспектах навіть зміцнити ядро науково-технічного потенціалу. Усе це підтверджує обґрунтованість стратегічного вибору інноваційного шляху розвитку країни, як визначальної передумови її відродження в якості технологічно розвиненої держави.

Інновації є рухомою силою  економічного розвитку. Вони вдосконалюють  виробництво і водночас змінюють сферу обігу, ведуть до створення  кращих за своїми властивостями виробів, технологій, прибутків.

 Незважаючи на увагу,  що приділяється зарубіжними  науковцями різноманітним аспектам  інноваційної сфери, вона потребує  подальших досліджень. Як зазначає  один з відомих американських  фахівців Е. Тоффлер, «ні одна  з проблем, з якими стикається  американський бізнес, не є більш  важливою і менш вивченою, ніж  проблема нововведень». Необхідність  вивчення закономірностей інноваційного  розвитку тим більше важлива  тепер, коли людська цивілізація  вступила у новий етап свого  розвитку — інформаційне суспільство,  основу життєдіяльності якого  складають процеси виробництва,  розповсюдження і використання  інформації. При цьому мова йде  не про інформацію взагалі,  а перш за все інформацію, яка  втілена в знання законів розвитку  природи і суспільства, принципів  їх практичного використання.

Список використаних джерел

1. Азгальдов Г. Г., Костин А. В. Интеллектуальная собственность, инновации и квалиметрия // Экономические стратегии, 2008. — № 2(60). — С.162-164.
2. Андрощук Г. Стимулювання інноваційної діяльності // Стратегія економічного розвитку України. — 2001. — Вип. 1—3. — С. 177—184.
3. Антонюк Л. Л., Поручник А. М., Савчук В. С. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації: Монографія. — К.: КНЕУ, 2003. — 394 с.
4. Бажал Ю. Інвестиційно-інноваційні ресурси еконмоічного зростання // Стратегія економ. розвитку України. — 2000. — Вип. 1. — С. 34—36.
5. Гершман М. А. Инновационный менеджмент — М.: Маркет ДС, 2008. — 200 с. — ISBN 5-7958-0150-6.
6. Кирьяков А. Г. Воспроизводство инноваций в рыночной экономике (Теоретико-методологический аспект). — Ростов-на-Дону: Изд-во РГУ, 2000.
7. Краснокутська Н. В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. — К.: КНЕУ, 2003. — 504 с.
8. Микитюк П.П. Інноваційний менеджмент: Навчальний посібник. – Тернопіль: Економічна думка, 2006. – 295 с.
9. Орлов А. И., Орлова Л. А.Современные подходы к управлению инновациями и инвестициями // Экономика XXI века. — 2002. — № 12. — С. 3—26.
10. Питер Друкер. Бизнес и инновации — М.: Вильямс, 2007. — 432 с. — ISBN 0-88730-618-7.
11. Тычинский А. В. Управление инновационной деятельностью компаний: современные подходы, алгоритмы, опыт. — Таганрог: ТРТУ, 2006.
12. Харгадон Эндрю. Управление инновациями. Опыт ведущих компаний = How Breakthrouths Happen. The Surprising Truth About How Companies Innovate — М.: Вильямс, 2007. — 304 с. — ISBN 1-57851-904-7.
13. Шпак А. П. Передача технологій в Україні: ситуація і проблеми // Наука та наукознавство. — 2000. — № 1—2. — С. 14—21.
14. Шумпетер Й. Теория экономического развития. — М.: Прогресс, 1992. — 231 с.
15. Шумпетер Й. Капитализм, социализм и демократия. — М.: Экономика, 1995. — 540 с.