Виникнення тоталітаризму

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….….3

РОЗДІЛ  1. Виникнення тоталітаризму………………………………………….5

РОЗДІЛ 2. Передумови виникнення тоталітарного режиму…………………...8

РОЗДІЛ 3. Ознаки тоталітарного режиму……………………………………...11

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………...13

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ………………………………………………………...14

ВСТУП

Політичний режим включає  в себе як політичні інститути, так  і методи здійснення державної влади; обсяг прав і свобод людини; методи вироблення політичних рішень; характер взаємовідносин між державою і громадянським  суспільством. Поряд з цим режим  вказує на соціальну природу влади: положення особистості в суспільстві, які групи пануючого класу  знаходяться при владі, на підтримку  яких соціальних верств опирається ця влада.

 Дослідження політичного  режиму дозволяє скласти реальне  уявлення про політичну влади  в конкретній країні в певний  період часу. Спектр політичних  режимів сучасного світу розкривається  в таких поняттях, як демократія, авторитаризм і тоталітаризм.

Термін "тоталітаризм" походить від лат. totalis – весь, цілий, повний. Його було введено у використання італійським філософом Д. Джентіле, який вважав, що держава, відіграючи першорядну роль у долі нації, повинна володіти необмеженою владою і встановити всеохоплюючий, тотальний державний контроль над суспільством.

Пізніше цей термін був  використаний лідером італійських  фашистів Б. Муссоліні для характеристики свого руху, який поставив за мету створення  тоталітарної держави. Саме до фашистських  режимів спочатку й застосовувався термін "тоталітаризм". Проте з  формуванням цілісної теоретичної  концепції тоталітаризму це поняття  було перенесене і на комуністичні режими [2, с. 35].

У встановленні тоталітарного  режиму вчені виділяють декілька стадій:

1. Революція або державний переворот – швидка зміна встановленого режиму, соціальної та економічної сфери, переважно насильницьким шляхом.

2. Консолідація влади  - утримання влади в руках єдиної  партії. Поділяється на декілька  етапів:

а) Усунення опозиційних партій і незалежних фракцій.

б) Усунення очевидних і вигаданих ворогів.

3. Зосередження влади у руках єдиного вождя.

Творці теорії тоталітаризму (Г. Арендт, З. Бжезинський) підкреслювали структурну подібність фашистських і комуністичних держав.

Соціальну базу тоталітаризму  складають маргінальні та люмпенізовані  групи і соціальні прошарки, які  виникають в нових економічних  умовах і які найбільш сприятливі до пропаганди тоталітарних ідей. Політичними  провідниками тоталітаризму є масові вождистські партії, які виникли  у першій чверті XX ст. і прагнули до монополізації державної влади, претендуючи водночас на творення "нового світу" або "нового світового порядку". Таким чином, за наявності необхідних умов і приходу до влади тоталітарних партій тоталітаризм із галузі теоретичних  уявлень перетворювався в реальну  політичну практику. Протягом 20—30-х  років, а потім другої половини 40-х  років тільки в Європі тоталітарні  і наближені до них режими були встановлені у 17 країнах з 27 [ 2, с. 257].

Метою реферату є дослідження  виникнення тоталітаризму, становлення його концепцій, головних ознак та передумов виникнення.

Актуальність теми зумовлена  проблемами, які виникли на території  пострадянських країн, необхідністю їх подолання, тому детальне вивчення природи  тоталітарної влади, ознак та передумов  є важливим кроком на шляху до побудови нових держав.

Розділ 1. Виникнення тоталітаризму

У XIX ст. для багатьох французьких  соціалістів, німецьких філософів  основним стало прагнення до насильного перетворення суспільства, насильне встановлення загального добра і щастя. Тоталітарні  ідеї розвиваються в працях Руссо, Фіхте, Гегеля, Маркса, Ніцше тощо. З початком XX ст. тоталітарні ідеї втілювалися в конкретні масові соціальні рухи – комуністичний (соціалістичний), фашистський (націонал-соціалістський) та ін. Загальна риса тоталітарних моделей устрою людського суспільства – всезагальність держави. Соціально-економічно допускається планування і регулювання всіх соціальних і господарських аспектів діяльності, не залишає за індивідом свободи в прийнятті рішень, підпорядковуючи його колективній волі тощо. Тоталітарне управління претендує па монопольне право володіння істиною і зазнає неприязні до інакомислення і незгоди [ 3, c.435].

Прояви тоталітаризму  стали явищем суспільного життя  давно і тільки в XX ст. склався  в певну політичну систему. Тоталітаризм не зводиться до авторитаризму або  самодержавного режиму. І хоча государ  Росії Петро Великий і король Франції Людовік XIV – могутні  правителі-деспоти, але примітивність  засобів комунікації, нерозвиненість соціальної інфраструктури визначали  їх владу не стільки ефективною та всепроникаючою, щоб назвати тотальною. Об’єктивно самодержці не володіли можливостями контролювати всіх і вся в житті підданих. Звичайно, вони вимагали і досягали зовнішньої покори, але завжди в сфері державного регулювання був присутній той або інший «пробіл». Адже частина суспільства володіла або політичним імунітетом (станові привілеї), або самостійністю в сфері економічної і господарської діяльності (відсутність планово-наказової системи керівництва економікою), або певною свободою життя (адже селян все-таки не змушували брити бороди і одягати німецькі камзоли, а старообрядців не розстрілювали за їх релігійні переконання тощо) [ 3, с. 434].

Вперше поняття тоталітаризм вжив Беніто Муссоліні для характеристики режиму, який був встановлений в  Італії в 20-х рр. ХХ ст.. Пізніше воно вже входить в ужиток як в літературі, так і в науці.

Концепція тоталітаризму – політичного режиму, державного ладу знаходить відображення в працях Франца Хайєка, Ханни Арендт, Карла Фрідріхсона, Збігнєва Бжезинсько-го та ін. Ідеї, що виправдували тоталітарну модель управління державою, беруть початок ще з глибокої стародавності.

Власне теорія тоталітаризму  сформувалась у 50-х роках як наукове  осмислення нацизму і сталінізму. У 1951 р. німецько-американський політичний мислитель Ханна Арендт опублікувала тритомну працю «Походження тоталітаризму», в якій містився філософський аналіз тоталітаризму як суспільно-історичного феномену. Вважається, що перша спроба систематизувати ознаки тоталітарного режиму була зроблена американським дослідником Карлом Фрідріхом у доповіді «Унікальний характер тоталітарного суспільства» (1954), в якій він сформулював п'ять ознак: офіційна ідеологія, якої всі зобов'язані дотримуватися і яка закликає до деякого кінцевого ідеалу суспільного устрою для всього людства; єдина масова партія, очолювана, як правило, вождем і організована суворо ієрархічно; повний контроль партії і бюрократії над збройними силами та громадськими організаціями; повний контроль над засобами комунікації; система тероризуючого поліцейського контролю з використанням фізичного і психологічного впливу. У 1956 р. у спільній праці К. Фрідріха та іншого американського політолога — Збігнєва Бжезінського «Тоталітарна диктатура і автократія» до цих п'яти ознак була додана шоста — централізоване управління всією економікою [ 1, c. 378].

 У наступні роки  концепція тоталітаризму набула  подальшого розвитку. Було, зокрема,  визнано, що головною ознакою  тоталітарного політичного режиму  є всеосяжний контроль держави  над суспільством, який спирається на систематичне використання насильства. Це режим всеохоплюючого репресивного примусу громадян до виконання владної волі, цілковитого державного контролю за діяльністю громадян, їхніх об'єднань, соціальних груп та інститутів. У ньому поширена практика надмірного одержавлення суспільного життя, яке ґрунтується на адмініструванні, примусі й заборонах, на бюрократизмі суспільного управління [ 1, с. 380 ].

Отже, зародження ідей тоталітаризму  розпочалося ще з Стародавньої Греції, але лише в ХХ ст.. ця концепція  склалася в єдину систему. Вперше термін тоталітаризм використав Беніто Муссоліні для позначення ідеології, яка склалася в Італії в 20-х рр. ХХ ст. Термін «тоталітаризм» був введений в політичний лексикон у 1925 р. лідером італійських фашистів Б. Муссоліні для характеристики створеного ним режиму. У 1929 р. газета «Таймс» вжила цей термін стосовно до режиму, що склався в Радянському Союзі. Після Другої світової війни в західній політичній науці стало загальноприйнятим позначати поняттям «тоталітаризм» режими, що існували у фашистській Німеччині, Радянському Союзі, країнах «перемігшого соціалізму».

РОЗДІЛ 2. Передумови виникнення тоталітарного режиму

Питання про коріння тоталітаризму  є складним. Дослідники не дають  однозначної відповіді на це питання. Нижче наведені найбільш типові підходи, що пояснюють феномен тоталітаризму.

 Згідно з першою  версією потенційна можливість  тоталітаризму криється в розширенні  функції державного контролю  і регулювання. Вже сам по  собі держкапіталізм, що з'явилася на рубежі ХІХ-ХХ ст., Представляв собою авторитарну тенденцію. Якщо ж процес регулювання з боку держави заходить достатньо далеко, то суспільство втрачає здатність до самоконтролю і прирікає себе на тоталітаризм [ 4, c. 15].

 Серед інших причин  можна відзначити концентрацію  ресурсів у руках держави в  період Першої світової війни,  що потенційно посилило можливості  держави в управлінні іншими  суспільними процесами. 

 Тоталітаризм виводиться  з перемоги тоталітарних ідеологій.  Духовну передумову подібних  ідеологій ХХ ст. дослідники намагаються  вивести з ідей минулого, зокрема,  з політичної філософії Платона,  Т. Макіавеллі, Ж.-Ж.  Руссо, Ф.  Гегеля. Встановлюється генетичний  зв'язок тоталітаризму з соціалістичною  теорією К. Маркса і В.І. Леніна. "Провина" покладається і  на філософію Просвітництва XYIII ст., Яка, борючись з релігією, створила культ розуму і міфологізована  саму раціональність. Просвітителі  звинувачуються в тому, що сприяли виникненню соціальних утопій, які претендують на перебудову світу на засадах здорового глузду і гармонії [ 5, c. 64].

 Більш поширений підхід, який виводить тоталітаризм з  об'єктивних тенденцій розвитку  сучасної цивілізації, зокрема,  з її технізації. Цей підхід  простежується в роботах М.  Бердяєва, який вважав, що технічна  ера, породжена торжеством раціонального  світогляду, означала встановлення  особливого панування не тільки  над природою, а й над людиною.  На думку філософа, техніка перетворює  цілісного індивіда в окрему  робочу функцію, робить його поведінку легко контрольованим і керованим. Слідом за М. Бердяєвим ряд дослідників під технікою розуміють не просто влада машин, а особливий спосіб організації маніпулювання людьми.

 З позиції соціально-політичного  підходу коріння тоталітаризму  бачаться в активності "масової  людини", в розширенні форм  його політичної участі. Цей ракурс  дослідження сходить до робіт  іспанського мислителя Х. Ортеги-і-Гассета ("Повстання мас") і німецькій дослідниці Х. Арендт ("Походження тоталітаризму"), М. Бердяєва. Масове суспільство формується як результат модернізації кінця ХІХ - початку ХХ століття. Масове суспільство стало зручним об'єктом маніпулювання з боку вождів [5, c. 64].

 Модернізація, особливо  в її прискореному варіанті, характерному  для Німеччини і Росії, а  пізніше і для азіатського  регіону, призвела до різкого  розмивання традиційних структур. Почуття розгубленості і страху за свою безпеку, відчуття соціальної і національної ущемлення породили психологічний феномен, який отримав назву - "втеча від свободи" (термін Е. Фромма).

 Четвертий підхід доповнюється  соціально-психологічної трактуванням  тоталітаризму. Так, Е. Фромм, спираючись на концепцію "соціального характеру", намагається пояснити конформізм і слухняність особистості при тоталітаризмі не тільки зовнішнім тиском з боку лідерів, а певними універсальними якостями несвідомого у психіці людини (наприклад, агресивністю), які проявляються у специфічних конкретно- історичних умовах. Тоталітаризм трактується Фроммом як вираз нездатності масової людини нести особисту відповідальність за свою долю, що проявляється в спробі перекласти її на сильного лідера, перед яким він відчуває одночасно і страх і повагу [5, c. 65].

 Це дозволяє поглянути  на тоталітарну диктатуру в  іншій площині: особлива духовна  сутність цього режиму формується  не тільки як результат маніпулювання  свідомістю народу, але і на  основі психічних імпульсів, що  йдуть від мас до вождів. Не прийнявши цей вектор в розрахунок, неможливо зрозуміти ні саму природу культу вождів, ні причини відносної стійкості тоталітарних режимів.

 В основі мотивації  пошуку вождів, здатних "залізною  рукою" відновити громадський  порядок і гарантії безпеки,  лежать: незадовільність сучасною  цивілізацією в силу необхідності  мислити і діяти раціонально,  нести тягар відповідальності  за прийняття рішень і дії;  страх перед все більш складними  проблемами, які несе в собі  технічна ера, і страх перед  хаосом і анархією, розпадом традиційних  зв'язків, які спостерігаються  в період гострих криз і  революційних перетворень. 

 Як конкретизацію попередніх  двох підходів можна розглядати  версію "невчасної модернізації". Спізніла модернізація - це стрибок менш розвинених країн до рівня більш передових. Вона являє собою форму форсованого розвитку, коли робляться спроби швидкого переходу суспільства на новий економічний, технологічний і соціальний рівень. Супроводжуючі це розвиток економічні кризи, різка майнова диференціація населення в поєднанні з проблемами бідності і голоду, породжують соціальну напругу в суспільстві і політичну нестабільність. Правлячі еліти, намагаючись зберегти суспільну стабільність, роблять ставку на недемократичні механізми влади [ 4, c. 17].

Отже, вчені визначають багато передумов до виникнення тоталітаризму. Головними умовами виникнення та розвитку тоталітаризму є індустріальна стадія розвитку суспільства, наявність засобів масової інформації, колективістський світогляд, могутній державний апарат, особливості соціальної психології.

Розділ 3. Ознаки тоталітарного  режиму

Розробка теорії тоталітаризму  була започаткована працями Фрідриха Хайєка "Шлях до рабства" (1944 р.), Ганни Арендт "Витоки тоталітаризму" (1951 р.), Карла Фрідриха і Збігнева Бжезінського "Тоталітарна диктатура і влада" (1956 р.). Саме в цих книгах вперше було проведено порівняльний аналіз тоталітарних режимів у Німеччині та СРСР, дана соціологічна і політологічна характеристика тоталітаризму.

Усі розробники концепції  тоталітаризму визначають дві головні  особливості тоталітарного суспільства:

1. Тоталітарні політичні режими відрізняються прагненням контролювати не лише дії, а навіть емоції і думки населення. Їм властиве тотальне (всеохоплююче) проникнення в усі сфери суспільного, і навіть приватного життя людей.

2. Тоталітарні режими спроможні створювати для себе атмосферу масової підтримки, мобілізуючи суспільство (або його значну частину) в ім'я єдиної, ідеологічно обґрунтованої мети, що має загальносуспільне значення [ 2, c. 260].

Усі вище перераховані прихильники  концепції тоталітаризму вважають, що до основних ознак даного режиму можна віднести такі:

1. Політична система ґрунтується  на ідеології, яка пронизує  всі сфери життя суспільства.  Відкрита незгода з нею карається  як найтяжчий злочин. Тоталітарна  ідеологія ґрунтується на соціальних  міфах, а закладена в ній  мета слугує засобом легітимації  режиму.

2. Основною ланкою в  політичній структурі суспільства  є єдина, добре організована, побудована  за ієрархічним принципом масова  політична партія на чолі з  лідером, як правило, харизматичного  типу. Політизуючи всі органи  державної влади, партія зрощується  з державою.

3. Управління здійснюється  через терор, який направляє  партія і таємна поліція. Приводом  для терору є систематичне  формування "образу ворога" і  на цій основі — агресивної  політичної свідомості як соціально-психологічного  фону для репресій.

4. Засоби масової інформації  перебувають під монопольним  контролем держави, що дозволяє  маніпулювати суспільною свідомістю  творити її.

5. Армія контролюється  партією і урядом.

6. Державний контроль  над економічною сферою суспільства  (державна власність, командно-адміністративна  система управління економікою  тощо).

 Отже, тоталітаризм —  це режим всеохоплюючого репресивного  примусу громадян до виконання  владної волі, цілковитого державного  контролю за діяльністю окремих  громадян, їх об'єднань, соціальних  груп та інститутів.

ВИСНОВКИ

Таким чином, тоталітарний режим являє собою політичний режим, при якому держава прагне до цілісного, всеохоплюючому контролю за життям усього суспільства в цілому і кожної особи окремо. Основними ознаками тоталітарного режиму є наступні: централізоване керівництво та управління економікою; загальний контроль за поведінкою індивіда у соціальній сфері; визнання керівної ролі однієї партії в політичній сфері і здійснення нею своєї диктатури, панування офіційної ідеології; зосередження в руках держави і партії всіх засобів масових комунікацій ; концентрація в руках партії і держави всіх засобів збройного насильства.

 Держава здійснює тотальний контроль над усіма сферами життєдіяльності суспільства в цілому й окремого індивіда в тому числі. Серед політологів утвердилося і більш коротке визначення тоталітаризму - це закрита система, в якій все - від виховання дітей до випуску продукції - контролюється з єдиного центру.

 Тоталітарні режими традиційно поділяють на "ліві" і "праві" форми. Вони розрізняються характером ідеологій, т.ч. цілями і завданнями, які ставлять перед масами партії-гегемони: "народний капіталізм" і завоювання світового панування (фашистська Італія і Німеччина); побудова комуністичного суспільства і світова революція (комуністичні режими в СРСР, країнах Східної Європи і Азії, на Кубі).

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Шляхтун П.П. Політологія (теорія та історія політичної думки): Підручник. – К., 2002. Щедрова Г.П., Барановський Ф.В., Новакова О.В., Пашина Н.П. та ін. “Основи політології”: Навчальний посібник. - Луганськ: вид-во СНУ ім. В.Даля, 2005. - 170 с.
2. Політологія: Підручник / За ред. М.М. Вегеша.— 3-тє вид., перероб. і доп. — К.: Знання, 2008. — 384 с.
3. Політологія. Підручник // За загальною редакцією проф. Кремінь В.Г. проф. Горлача М.І. – Харків “Єдінорог”, 2001. - 640 с.
4. Сумбатян Ю.Г. Тоталітаризм - політичний феномен ХХ століття / / Соціально-гуманітарні знання. - 2001. - № 1.
5. Циганков А.П. Політичні режими: структура, типологія, динаміка. М., 2005. – 413 с.