Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Вища освіта в Німеччині

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Кіровоградський національний технологічний університет

Факультет обліку та фінансів

Реферат

з дисципліни:Університетська освіта

на тему: Вища освіта в Німеччині

Виконала: студентка 1 курсу

Перевірила:

Кіровоград 2013

Зміст

Вступ………………………………………………………………………ст.2

Система вищої освіти Німеччини. Загальні відомості ……………ст.3

Інститути вищої освіти ……………………………………………….....ст.5

Навчальний процес………………………………………………………ст.8

Доступність вищої освіти……………………………………………….ст.10

Система управління вищою освітою………………………………….ст.11

Вища освіта Німеччини та Болонський процес……………………..ст.13

Висновки………………………………………………………………….ст.15

Список літератури………………………………………………………ст.16

ВСТУП

Німеччина вважається серцем Європи і не тільки через географічне розташування, але й тому, що це справжній осередок наукових розробок та батьківщина видатних людей, яких вона подарувала світові. Кант, Ейнштейн, Бетховен, Бах, Гете - це далеко не весь перелік тих, хто прославив країну далеко за її межами. На світовій арені Німеччина займає провідне місце поміж найстабільніших країн, крім того вона є одним з найактивніших членів Європейського Союзу.

Політика держави дозволяє якомога щільніше поєднати процес навчання та наукових досліджень, адже в країні важливими осередками новітніх розробок є вузи.

Потужна науково-технічна база завжди була основним козирем німецьких вузів. Тому Німеччину по праву називають країною вузів та вчених і мислителів. Витоки такого твердження беруть початок з глибокої давнини. Ще в період Середньовіччя сюди стікалося студентство до університетів Гейдельберга, Кельна чи Грайфсвальда зі всієї Європи. До речі, Гейдельберзький університет, заснований у 1386 році на кшталт паризької Сорбонни, функціонує й понині та є найпрестижнішою школою юриспруденції у Європі.

Вже на початку XX століття третина Нобелівських лауреатів була вихованцями німецьких вузів. Їх революційні відкриття змінили світ. Саме німецькі науковці відкрили туберкульозну паличку та рентгенівське випромінювання і подарували світові теорію відносності.

Сучасна Німеччина підтримує репутацію країни з потужним науково-дослідницьким потенціалом. До того ж неабиякою перевагою держави є те, що її гнучка політика всіляко заохочує науковців та талановитих студентів зі всього світу вступати до лав одного зі своїх вузів, причому у більшості випадків безкоштовно.

Система вищої освіти Німеччини.Загальні відомості.

Сучасний етап реформи вищої освіти в Німеччині почався одночасно з об'єднанням країни в 1991 р. і був зумовлений, з одного боку, необхідністю модернізації та інтернаціоналізації освіти, а з іншого боку, - необхідністю реформування системи освіти колишньої НДР з метою створення загальнонаціональних стандартів якості освіти.

В останнє десятиліття Німеччина досить успішно справлялася з рішенням цих двох задач і сьогодні німецька система освіти користується визнанням у всьому світі, будучи для багатьох країн прикладом та орієнтиром для розробки освітньої політики.

Німецька система освіти являє собою приклад збалансованого розмежування управлінських повноважень між центром, суб'єктами федерації (землями) і самими освітніми установами. Система вищої освіти Німеччини характеризується гармонійним поєднанням старих університетських традицій та інноваційних методів управління освітою, фундаментальнї теоретичнї освіти та науково-дослідної діяльності, доступності і високої якості освіти.

Німеччина зберегла вірність своїй багатій на зміни 2000-літньої історії. У цій державі, розташованій у самому центрі Європи, одними з перших з'явилися університети. Перший німецький університет — це університет у Гейдельберзі був заснований у 1З86 році.

Серед більш ніж 300 вищих навчальних закладів Німеччини особливе місце займають університети. Для вступу в німецький університет найкраще навчатися в коледжі довузівскої підготовки (Studienkolleg) два роки. Хто не вчитися за програмою довузівської підготовки, повинний здати іспит на підтвердження рівня знань німецької мови (Feststellungspruefung).

Програма коледжу має п'ять напрямків:

Т - курс закінчується здачею екзаменів з математики і фізики (або хімії – на вибір),
М - курс - біологія або хімія, фізика або математика,
W - курс - математика й економіка,
S - курс - іноземна мова, історія або соціальні науки, або географія, або
німецька література,
G - курс - історія, німецька література, англійська або соціальна науки, або географія,

Скрізь, крім S, потрібно також здача екзамену з німецької мови. Щоб поступити в коледж, теж потрібно підтвердити знання німецької мови (досить, наприклад, пред'явити сертифікат ZMP — Zentrale Mittelstuffen Pruefung — Інститут ім. Ґете).

Вузи Німеччини можна умовно поділити на університети загального профілю (Universitaeten) і технічні (Technishe Universitaelen), об'єднані вищі школи — технічні (Technishe Hochschulen) і професійні (Fachhochschulen), a також гуманітарні вищі навчальні заклади. До складу останніх входять коледжі мистецтв (Musikhochschulen, Kunsthochschulen), педагогічні вузи (Paedagogishen Hochschulen), вузи з підготовки чиновників і священиків.

Від спеціальних вузів університети відрізняються тим, що надають право одержати ступені кандидата і доктора наук. Крім університетів і прирівняних до них вузів, у німецькій системі вищої освіти близько 30 років тому з'явилися спеціальні вищі навчальні заклади.

Інститути вищої освіти

Система вищої освіти Німеччини об'єднує 345 навчальних закладів, переважна більшість (близько 98%) яких є державними (недержавні вузи зобов'язані мати державну ліцензію на викладання). У вузах Німеччині навчаються близько 1 млн. 800 тис. студентів Основу системи вищої освіти складають 92 класичних ,технічних і загальних університету і 22 вузи, статус яких прирівняно до університетського: педагогічні інститути, медичні коледжі, філософсько-теологічні і церковні коледжі і коледж спорту.

До вузів не університетського типу належать 183 професійні вищі школи (університети прикладних наук), що дають професійну освіту в сферах бізнесу, економіки, сервісу, сільського господарства і прикладного мистецтва і 46 музичних та мистецьких коледжів.

Крім перерахованих, до системи вищої освіти Німеччини входять декілька державних і приватних коледжів з підвищення професійної підготовки, які поєднують теоретичну підготовку з практикою на виробництві.

Найбільш відомим і престижним вищим навчальним закладом Німеччини є, заснований ще в 1386 р. за зразком паризької Сорбонни, Гейдельберзький університет. З XIX ст. Гейдельберг користується репутацією кращої в Європі школи юриспруденції. Серед викладачів цього університету були філософи Гегель і Ясперс, хімік Гельмгольц, вісім лауреатів Нобелівської премії. У рамках Гейдельберзького університету існує 15 факультетів - біології, хімії і біохімії, медицини, права, філософії, східних мов, сучасних мов, політичних наук, спорту і здоров'я та ін При університеті відкрито ряд спеціалізованих дослідницьких центрів - зокрема, Інститут Південної Азії і Гейдельберзький інститут ядерної фізики ім. Макса Планка. Іноземні студенти становлять близько 12% (25 тис. осіб) від загального числа студентів Гейдельбергського університету.

Друге місце в рейтингу німецьких університетів займає, розташований в Мюнхені і заснований в XV ст., університет Людвіга. Цей вуз відомий найбільшим в Європі медичним факультетом. Крім нього, університет об'єднує 19 факультетів. Загальна чисельність студентів мюнхенського університету - 44 тис. чоловік.

Починаючи з XIX ст., зразком для всієї Європи став Берлінський університет, заснований в 1810 р. Вільгельмом фон Гумбольдтом. До Другої світової війни студентам цього університету викладали Альберт Ейнштейн, Макс Планк і Макс Вебер.

До числа найстаріших класичних університетів також відносять університети Фрайбурга, Тюбінгена Марбурга і ряд інших міст.

Найбільш відомими технічними університетами є Технічний університет Гірнича академія Фрайбурга, Дрезденський технічний університет, Мюнхенський технічний універсітет, а також прирівняні до них за статусом вищі технічні школи в Ахені і Дармштадті. При цьому межа між технічними університетами і просто університетами часто умовна: так, університет в Ростоку має технічний факультет, а, наприклад, у технічному університеті КаролоВільгельміна у Брауншвайзі є відділення гуманітарних і суспільних наук .

До числа найбільш відомих нових університетів, які виникли в останні 30-40 років на вершині стрімкого розвитку системи вищої освіти в Німеччині, можна віднести Рурський університет у Бохумі , університети в Констанці , Регенсбурзі , Білефельді . Нові університети і приватні ВНЗ в більшості своїй (мабуть, за винятком університету в Бохумі) не можуть конкурувати з класичними університетами за різноманітністю напрямів підготовки, зате в них ведуться експерименти з впровадження сучасних методів навчання, вони часто мають кампуси, що в цілому не характерно для німецьких вузів.

Професійні вищі школи (університети прикладних наук) - наймолодший, але користується все більшою популярністю тип навчальних закладів, де заняття ведуться з великим практичним ухилом - тут готують фахівців у галузі інженерної справи, економіки, сільського господарства, дизайну, а також у соціальній сфері. Ці вузи відрізняються укороченим циклом навчання (включаючи трирічну теоретичну підготовку і рік практичної роботи), великим професійним досвідом викладачів, а також наявністю тісних контактів з промисловими фірмами, що приваблює в них все більшу кількість абітурієнтів. На даний момент у фахових вищих школах навчається приблизно чверть всіх німецьких студентів. Серед найбільш престижних і популярних професійних шкіл можна відзначити економічну школу в Ройтлінгене , професійні вищі школи в Кельні і Мюнхені.

З 1970-х рр.. у двох німецьких землях - у Гессені та Північному Рейні-Вестфалії - існують вищі навчальні заклади широкого профілю (об'єднані вищі школи), що об'єднують під одним дахом різні типи вузів, що дозволяє вибрати профіль, терміни навчання і вид диплома. Новинкою для Німеччини став створений в 1976 р. Заочний університет у Хаген.

Випускникам німецьких вузів, що мають статус університету, присвоюються такі академічні ступені: спочатку дипломованого фахівця (DiplomIngeneur, Diplom-Mathematiker для тих, хто закінчив базовий курс технічного, економічного і природно-математичного профілю) або магістра (Magister Artium, що вивчали гуманітарні науки), потім , після закінчення додаткового циклу навчання - доктора (Doktor). Випускникам вузів не університетського типу видається диплом із зазначенням типу вузу (Diplom FH). Довчившись на старших курсах університету, вони також можуть отримати університетський диплом. В останні роки німецькі ВНЗ активно почали підготовку і за програмами бакалавра (Bachelor) і магістра (Master).

Навчальний процес у німецьких вузах триває довше, ніж в інших країнах. Незважаючи на те, що регламентовані терміни навчання складають чотири-п'ять років, на практиці навчання триває в середньому більше шести років. Середній вік абітурієнтів - 21, 5 року, випускників - 27,5 років, тобто помітно вище, ніж в інших країнах (у Великобританії перший випускний іспит в університеті здається приблизно в 23 роки, у США - у 24 роки, у Франції - у 26 років), що пояснюється 13літній навчанням у школі, проходженням служби в армії (або альтернативної служби), а також прагненням до початку навчання у вузі одержати яку-небудь професію

Навчальний процес

Навчальний рік у німецьких вузах розділений на 2 семестри; зимовий і літній. Оскільки розпочати навчання в німецькому вузі можна з будь-якого семестру (зимового — з вересня-жовтня, літнього — з березня-квітня), є два

терміни прийому документів; на зимовий семестр треба зареєструватися до 15 липня, на літній — до 15 січня.

Навчання в будь-якому німецькому вузі поділяється на базовий курс (Grundstudium) І наступний професійний курс (Hauptstudium), кожен тривалістю мінімум 4 семестри. Перший затверджується здачею проміжних іспитів (Zwischenprüfung) або переддипломного іспиту (Diplom-Vorpruefung). У цей період навчальний план має включати 20 і більше годин занять у тиждень з обов'язкових предметів і семінари (кількість обов'язкових годин може змінюватися в залежності від факультету). У завершальний період навчання з'являється більше предметів на вибір.

У навчальному процесі застосовують різні види занять: лекції, семінари, контрольні роботи, практичні заняття та екскурсії. Під час семінарів, контрольних і практик вимагаються усні чи письмові роботи, за які студент отримує курсовий сертифікат, необхідний як під час заключного іспиту, так і під час переходу на наступний рівень навчання. Він є головним засобом контролю якості навчання упродовж навчального року. Розширюється залучення старших студентів до різного виду тьюторської роботи з молодшими студентами (оплачуваної).

Дані про успішність заносяться в аналог нашої залікової книжки (Scheine). Тривалість навчання у вузі — від 8 до 12 семестрів. По закінченні навчання в залежності від спеціальності і типу вузу здається або дипломний іспит (Diplom), або іспит на ступінь магістра (МА), або державний іспит (Staatexmen). Знання студентів оцінюється за 6-бальною системою: дуже добре (1); добре (2); задовільно (3); достатньо (4); недостатньо (5); незадовільно (6).

Існує чотири категорії викладачів: професор, асистент, науковий працівник і викладач спеціальних дисциплін (іноземних мов, спорту тощо). Функції перших двох виконують доктори, але професор повинен мати чималий досвід і обирається за національним конкурсом. Науковий працівник мусить мати вищу освіту, виконувати наукові дослідження і проводити практичні заняття зі студентами. Увесь викладацький склад має статус державних службовців. Викладачі університетів витрачають на наукову роботу приблизно 1/3 робочого часу, їхні колеги з вищих фахових шкіл мають удвічі вище тижневе лекційне навантаження, тому на дослідження у них залишається менше можливостей.

Як і в Україні, у Німеччині прийнято видавати диплом про вищу освіту. Його одержують випускники більшості математичних, природничих, економічних і соціально-наукових факультетів. Найбільш розповсюджений ступінь, присуджуваний після закінчення навчання на гуманітарних факультетах — магістр.

Випускники університетів мають право продовжити наукову діяльність в аспірантурі (докторантурі) і по закінченні захистити дисертацію. Після закінчення аспірантури можна отримати ступінь Ph (Доктор).

Доступність вищої освіти

Більшість вузів Німеччини — державні. Безкоштовна освіта — головна перевага навчання в цій країні. Приватні платні університети теж є, але їх небагато. Безкоштовна і при цьому якісна вище освіта залучає величезну кількість абітурієнтів із самої Німеччини й інших країн. Більше шансів вступити в тих, у кого вищий середній бал Abitur і триваліший термін очікування місця (вступ йде за списком).

Причина привабливості німецької освіти криється в тому, що, зберігши старі університетські традиції, навчальні заклади Німеччини, поряд із забезпеченням студентів фундаментальною теоретичною базою, здійснюють також фахове практичне навчання.

Багато вищих шкіл Німеччини в останні кілька років організували платні магістерські програми, що передбачають можливість навчання англійською мовою. Тривалість навчання складає 3-5 семестрів.

Якщо у абітурієнта немає відповідного сертифіката Ґете - інституту, здається екзамен з німецької мови DSH (Deutsche Sprachpruefung fuer den Hochschulzugang). Він містить у собі письмове завдання, прослуховування тексту, постановку питань до обох завдань і співбесіду. Без відповідної підготовки здати його складно.

Вступних іспитів у німецьких університетах немає. Виключення складають тільки творчі спеціальності і найпрестижніші в країні спеціальності — медицина, стоматологія, філософія й ін. У вузах Німеччини можна одержати вищу освіту з більш, ніж 400 спеціальностей.

Система управління вищою освітою

У Німеччині діє трирівнева система управління освітою, що реалізується на рівні федерального центру, земель і самих навчальних закладів.

На федеральному рівні основним законом, що визначає загальні принципи функціонування системи вищої освіти в Німеччині, є Федеральний Рамковий закон про вищу освіту (Hochschulrahmengesetz, HRG), прийнятий в 1998 р. на підставі Рамкової закону про вищу освіту від 1976 р.

Федеральний центр здійснює загальне керівництво освітою: Міністерство освіти ФРН розробляє концепцію освітньої політики, визначає загальнонаціональні юридичні рамки функціонування системи освіти, виділяє кошти на розширення вузів і створення сучасної інфраструктури для ефективної діяльності ВНЗ.

Поточне управління освітою за Конституцією знаходиться в компетенції урядів земель і регулюється відповідними законами земель про вищу освіту, складеними на основі Федерального Рамкової закону.

На рівні земель керівництво освітнім процесом здійснюється земельними профільними міністерствами і стосується, перш за все, фінансових і адміністративних (кадрових) питань.

Політика федеральних земель у галузі вищої освіти координується і узгоджується (у тому числі в питаннях тривалості навчання, канікул, змісту навчальних програм, взаємного визнання дипломів, форм і рамок автономії та самоврядування вузів) основними керівними органами системи освіти:

- Постійною конференцією міністрів освіти і культури земель ФРН (KMK);

- Конференцією ректорів навчальних закладів Німеччини (HRK);

- Федеральної земельною комісією з планування освіти та розвитку досліджень (BLK);

- Радою з науки, яка є головним консультативним органом, що поєднує представників федерального уряду та урядів земель, науковців та представників громадськості.

Організація і планування наукового та навчального процесів традиційно входять у сферу компетенції самих вузів. В даний час сфера компетенції навчальних закладів суттєво розширюється, що обумовлено прагненням до максимально можливої децентралізації управління, що є одним із завдань модернізації освіти в Німеччині. Земельні влади передають вузам рішення багатьох фінансових і адміністративних питань, залишаючи за собою загальну стратегічну відповідальність за сферу вищої освіти.

Традиційно ВНЗ в Німеччині управляються на постійній основі керівником - президентом або ректором, або президентських комітетом, що складається з президента, віце-президента і канцлера (головного адміністратора). Останнім часом все більша увага приділяється концепції корпоративного управління вузами, у зв'язку з чим зростає роль колегіальних органів управління (сенату та асамблеї на рівні керівництва вузу, рад департаментів на рівні підрозділів вузів), що володіють правом участі у вирішенні питань організації науково-освітнього процесу.

В умовах, коли все більше наукових досліджень носить міждисциплінарний характер, велике поширення набувають міжфункціональні структури вузів і спеціальні дослідницькі зони.

Укорінений в німецьких університетах принцип «академічної свободи» передбачає вільний вибір студентами відвідуваних лекцій і семінарів. Однак при цьому найважливіші умови і обсяги навчальної програми визначені в Академічному розпорядку, встановленому загальнонаціональним законодавством і законами земель.

Вища освіта Німеччини та Болонський процес

Будучи одним з ініціаторів і активних учасників процесу європейської інтеграції в галузі освіти, починаючи з 1999 р., Німеччина досить обережно реформує свою систему вищої освіти, прагнучи зберегти свої освітні традиції.

Ряд поправок до Закону про вищу освіту 1998р. закріпили мінімум необхідних вимог для реалізації Болонської декларації, надавши їм статус доповнюючих національну освітню систему. Тим самим вузам Німеччини було надано право вибору підготовки студентів, як за класичним, так і за новим європейським варіантом підготовки бакалаврів та магістрів. Для другого варіанту законодавством передбачено нові механізми акредитації програм і курсів, а також нова система оцінки якості освіти.

Сьогодні в Німеччині вже розробляються і впроваджуються навчальні програми, орієнтовані на отримання ступенів бакалавра та магістра. У літньому семестрі 2002 р. у вузах Німеччини завершилося 5444 бакалаврських та 367 магістерських курсів. Робоча група Європейської комісії, Ради Європи, ЮНЕСКО, Конференція німецьких ректорів (HRK) створили «Німецьке додаток до диплома». Поряд з ним дійсною є європейська версія Додатку до диплома.

Для оцінки якості і забезпечення стандартів нових навчальних курсів і присуджуються ступенів бакалавра та магістра в Німеччині створюється міжінституційна система забезпечення якості, яка доповнює вузівські системи управління якістю освіти.

В рамках цієї системи Конференція міністрів освіти і культури та Конференція ректорів університетів затвердили акредитаційну систему, що об'єднує Центральну акредитаційнумежземельну раду і різні агентства для незалежної оцінки змісту та якості нових навчальних курсів. Німеччина також включена в процес взаємодії з мережею європейських агентств оцінки якості освіти.

Законодавчьо закріплені ініціативи знайшли підтримку з боку федерального уряду та урядів земель, виражену у розробці та реалізації пілотних програм і проектів, спрямованих на структурну підтримку реформ.

Для підтримки запровадження двоступеневої системи було проведено кілька спеціальних програм: пілотна програма «Орієнтація навчальних програм на міжнародні стандарти», «Майстер +» - програма, що дозволяє легко увійти в систему вищої освіти Німеччини іноземним студентам, Програма двосторонньої інтеграції двоступеневих досліджуваних програм.

У вересні 2000 р. Конференція міністрів освіти і культури прийняла основні критерії для введення кредитної системи та модульного принципу навчання, а з 1 жовтня 2001 р. федеральний уряд і уряди земель підтримали новий пілотний проект «Розвиток системи кредитів у закладах вищої освіти», в який включилися тринадцять земель з 33 проектами. Проект спрямований на забезпечення порівнянних стандартів для розподілу кредитів за модулями основній (обов'язковій) програми навчання, введення адаптованої системи для екзаменаторів та впровадження кредитної системи в навчальний та екзаменаційний процес. Розвитку кредитної системи сприяла підтримка Групи розвитку, що складається з представників федерального уряду, урядів земель, зовнішніх експертів від Конференції ректорів, Німецької служби академічних обмінів (DAAD), Центрального агентства розвитку та акредитації в Ганновері (ZEVA). Протягом 2000-2001 рр.. 185 вузів Німеччини адаптували європейську систему перезарахування одиниць (ECTS) по 1340 дисциплін (в бакалаврських, магістерських і традиційно вивчаються курсах).

Для сприяння мобільності студентів і викладачів незалежна комісія у вересні 2001 р. підготувала для Федерального міністерства закордонних справ спеціальну доповідь з питань міграції до Німеччини, основні положення якого були включені до Федерального урядовий імміграційний білль.

Для поліпшення становища іноземних студентів, викладачів і дослідників в Німеччині робиться ряд заходів, покликаних адаптувати іноземців до німецьких умов освіти: вводяться спеціальні служби для реєстрації іноземців, комплексні служби по соціальному забезпеченню в німецьких університетах, організовуються безкоштовні курси німецької мови і т.д. У 2000 р. Конференція ректорів схвалила тест «TestDaF» (німецька як іноземна), що дозволяє іноземцям оцінити свій рівень знання німецької мови.

Німеччина бере активну участь у комплексних програмах та проектах міжвузівського міжнародного співробітництва, таких, наприклад, як: Міжнародний проект Юнітек, організуючий стажування студентів інженерних спеціальностей у Швейцарії, Іспанії, Голландії, Італії, Великобританії, установа Центральної наукової «Міжнародної школи передових технологій» (ISAT) при Кайзерівсько університеті, створення консорціуму співпраці з вищої освіти Веймарського університету з вузами США, Голландії та Італії, а також низці інших проектів.

Висновок

Таким чином, сьогодні Німеччина є прикладом успішної та ефективної модернізації та інтернаціоналізації вищої освіти, які підвищують конкурентні переваги класичної традиційної німецької системи освіти і сприяють загальному соціально-економічному благополуччю цієї європейської країни.

Вища освіта в Німеччині на сучасному етапі є не лише відображенням всіх переваг і недоліків сучасного німецького суспільства, а й несе в собі славетні традиції класичної німецької освіти епохи Просвітництва. За тривалий період становлення німецької нації вища освіта Німеччини переживали часи злетів і падінь. На її стан впливали і гуманістичні ідеї видатних німецьких мислителів, і прагматизм науково-технічного прогресу, і згубна ідеологія нацизму. Представник німецької нації ввібрав в себе практично всі переваги й недоліки класичного жителя Західної Європи.Німецька нація дала світові цілу плеяду видатних вчених, філософів, мислителів, державних діячів. Це не є випадковим: Отто фон Бісмарк свого часу говорив, що Німеччина своєю могутністю і славою зобов'язана в першу чергу своїй освіті.Національною особливістю освіти в Німеччині завжди було виховання високоморальної особистості. Пріоритети надавались не навчанню, а моральному становленню і вдосконаленню особистості в процесі виховання в традиціях гуманістичної етики. Ідеалом німецької системи освіти була особистість, наділена такими рисами: самовизначенням, доброзичливістю, справедливістю, вольовими зусиллями, внутрішньою свободою вибору, самостійністю, вмінням розрізняти добро і зло, поважати порядок, правила, закони, дисципліну, підкорятися нормам, які існують в суспільстві, усвідомленням обов'язку перед іншими, державою, суспільством.Криза, яку переживає сьогодні вища освіта Німеччини, пов'язана як із зовнішніми (економічними, соціально-політичними), так і з внутрішніми (психологічними) чинниками. Фіхте вважав, що шлях до морального відродження Німеччини пролягає через сферу морального виховання, головне в якому не накопичення знань, а розвиток розуму, ініціативності, самостійності і формування характеру високоморальної особистості.Звернення до здобутків німецької класичної філософії, відродження гуманістичних принципів, втілення в життя теоретичних положень видатних німецьких психологів, є, на наш погляд, тим шляхом виходу з кризи вищої освіти не лише в Німеччині, а й по всій Європі, який намагаються знайти сьогодні провідні освітяни, педагоги, психологи, державні діячі.