Визначення понять валюти, валютного курсу та валютно-курсової стабільності в Україні

ВСТУП

Як відомо, валюта відіграє важливу роль у житті  держави.

Валюта  у своєму функціонуванні торкається багатьох сфер діяльності держави, людей  та підприємств: перебуває у вигляді  монет, казначейських білетів, які  перебувають в обігу, підлягають обміну на грошові знаки, знаходяться  на рахунках у банках та у інших  фінансово-кредитних установах.

Не менш важливою складовою валютного сектору  є валютний курс. Він визначається залежно від багатьох факторів, що мають здібність дуже швидко змінюватися, що становить собою проблему для  держави. Також валютний курс залежить від таких чинників, як співвідношення попиту та пропозиції на ту чи іншу валюту.

Нестабільність  у валютно-курсовому плані –  це одне з найважливіших завдань  валютної політики, яку проводить  держава, тому що саме коливання курсів валюти може призвести до великих  проблем у найрізноманітніших структурах діяльності країни, а насамперед –  у фінансовій сфері.

Держава повинна визначити ті фактори, що можуть загрожувати стабільності її валюти та впливати на них по мірі своїх  можливостей. Це допоможе їй уникнути тих проблем, про які піде мова у цьому рефераті.

Саме  тому тема нестабільності валютного  курсу та проблеми, що виникають  унаслідок цього, є досить актуальною у наш час та потребує уваги  і детального розгляду.

1.Визначення понять валюти, валютного курсу та валютно-курсової стабільності в Україні

Валюта  України — це грошові знаки, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, кошти на рахунках, а також у внесках у банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України.

Іноземна валюта — це іноземні грошові знаки, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України.

Іноді під валютою України розуміють  як власне валюту України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у цій валюті, а під  іноземною валютою — як власне іноземну валюту, так і банківські метали, платіжні документи та інші цінні папери, виражені в іноземній валюті або банківських металах [6].

Валютний  курс — це співвідношення між національними  грошовими одиницями (валютами) різних країн, що виявляється під час  їх обміну. По суті, валютний курс —  це "ціна" грошової одиниці однієї країни, що виражена в грошових одиницях іншої країни [5].

Найчастіше курс валюти визначається залежно від співвідношення попиту і пропозиції на ту чи іншу валюту [6].

Потреба встановлення валютного курсу випливає з особливостей виконання грішми функцій світових грошей. Українська гривня, як і будь-яка інша національна грошова одиниця, є законним купівельним і платіжним засобом тільки на території України. За межами України гривня має бути обмінена на ту валюту, яка є законною для певної країни.

Нормальне функціонування національної грошової системи не можливе без державного встановлення і регламентації порядку  готівкового і безготівкового грошового  обігу. НБУ повинен контролювати грошовий обіг, сприяти забезпеченню стабільності національної грошової одиниці, регламентувати емісію готівки, вдосконалювати правила здійснення безготівкових  платежів, форм розрахунків, способів і порядку платежів, контролювати касові операції у народному господарстві.

Інституцією, яка здійснює грошово-кредитне і  валютне регулювання в Україні, є Національний банк України —  незалежний фінансово-економічний  орган, який не підпорядкований ні Президенту, ні Кабінету Міністрів, ні Верховній Раді. НБУ прово-дить незалежну грошову (монетарну) політику. Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України. Керівними органами Національного банку є Рада Національного банку України та Правління Національного банку України[5].

Для встановлення курсів іноземних  валют відносно національної використовується валютне котирування. Котирування  здійснюють центральні або найбільші  комерційні банки країн. На національних ринках набір валют, що котируються, може значно відрізнятись. Це залежить від специфіки національного валютного ринку.

При котируванні валют визначаються курси попиту та пропозиції. Курс попиту (bid) є курсом, за яким фінансові посередники (найчастіше комерційні банки) купують, а споживачі продають валюту. За курсом пропозиції (offer) фінансові посередники  продають, а споживачі купують  валюту. Різниця курсів, або спред попиту-пропозиції (bid-ask spread), є прибутком фінансових посередників.

Для визначення курсу національної валюти використовують різні методи. Одним із традиційних методів визначення валютного курсу є метод, що грунтується на порівнянні ринкових цін на золото. При цьому порівнюються ціни на золото в іноземних та в національній валютах і визначається поточний валютний курс.

При встановленні валютного курсу  методом "споживчого кошика" визначається ціна стандартного набору товарів та послуг ("споживчого кошика") в  різних валютах. Порівнянням цін "споживчого кошика" в різних валютах з ціною в національній валюті визначається відповідний валютний курс.

Ще одним ефективним методом  визначення валютного курсу, що враховує не тільки поточну ситуацію в економіці, а й середньо- та довгострокові перспективи розвитку, є метод, що грунтується на порівнянні ефективних виробничих витрат. При визначенні валютного курсу цим методом порівнюються показники продуктивності праці, рівні заробітної плати, рівні ринкових процентних ставок тощо [6].

Як визначено у Ст.8 Декрету Кабінету Міністрів «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» щодо валютного курсу» :

     1.  Для  валютних операцій  використовуються валютні (обмінні)  курси іноземних валют,  виражені  у валюті України,  курси валютних  цінностей в   іноземних   валютах,   а   також   у   розрахункових (клірингових) одиницях.     Зазначені     курси     встановлюються Національним банком  України  за погодженням з  Кабінетом Міністрів України.

     2. Національний  банк  України   може  встановлювати  граничні  розміри маржі за операціями  на  міжбанківському валютному ринку України уповноважених банків  та  інших фінансових  установ, що одержали   ліцензію   Національного банку України,  за  винятком операцій, пов'язаних із строковими (ф'ючерсними) угодами.  
     3. Національний  банк  України може  встановлювати граничні розміри маржі за операціями купівлі  і  продажу  іноземної  валюти готівкою  національного  оператора  поштового  зв'язку [1].

Курсова стабільність або стабільність валютного  курсу (тобто «ціна» грошей на валютному  ринку) без перебільшень можуть вважатися  одним з головних завдань державного управління. В цьому контексті  буде доречно згадати думку міністра Російської імперії графа С.Ю.Вітте, з якою не можливо не погодитись, що «…сила будь-якої держави, її міжнародний  авторитет визначаються не кількістю  гармат і чисельністю солдатів, а  насамперед стійкістю її грошової одиниці».

Курсова стабільність визначається насамперед ціновою стабільністю, низьким і передбачуваним рівнем інфляції, а також можливістю кращого адаптування до внутрішніх і зовнішніх потрясінь, що в більшій мірі забезпечується в умовах стабільного та збалансованого курсоутворення. Однак запровадження режиму курсової стабільності може як сприяти отриманню позитивного ефекту, так і призвести до певних втрат для суб’єктів господарювання, населення, держави. Враховуючи сучасні умови, в яких здійснюється державна політика курсоутворення, що безпосередньо пов’язано з динамікою валютного курсу, його стабільністю, постає необхідність у визначенні змісту, поняття курсової стабільності й доцільності її запровадження на грошовому ринку України.

Нескінченна наукова дискусія щодо доцільності  курсової стабільності, велика кількість прихильників протилежної думки, а саме гнучкого або плаваючого курсоутворення, зумовлюють постановку даного питання в ряд проблемних та до кінця не визначених в економічній і науковій сферах. Водночас курсова стабільність безпосередньо впливає на попит, пропозицію національної та іноземних валют, а отже, і на весь монетарний ринок держави. 

Питанням  курсової стабільності, її показників, змісту та поняття, взаємозв'язку з  грошовою та ціновою стабільністю, економічному зростанню в державі  присвячено велику кількість публікацій і праць іноземних та вітчизняних  вчених-економістів. Проте ретельний  аналіз вітчизняних джерел показує, що проблемам застосування курсової стабільності, її взаємозв'язку з державним пріоритетом цінової та грошової стабільності приділяється недостатньо уваги [3].

2.Проблеми валютно-курсової стабільності в Україні

Як підтвердили  останні події на грошових ринках майже всіх країн світу, в тому числі й в Україні, гроші являються  нестійким і чи не найвразливішим елементом ринкової економіки. Навіть тимчасово розладнана грошова система  державного управління та регулювання, непрогнозовані коливання валютних курсів здатні прискорити різкі коливання  цін і зайнятості, дестабілізувати  експортно-імпортні операції, розбалансувати державний бюджет.

Курсова стабільність в першу чергу впливає  на стабільність цін у країні. За умов цінової стабільності держава, в особі центрального банку, лише повинна слідкувати за відповідністю грошової маси та обсягу реальної товарної продукції. І навпаки, якщо не досягнута курсова стабільність, відбувається дестабілізація цін, їх збільшення або зменшення, інфляція або дефляція, як наслідок, невідповідність ВВП країни грошовій масі. При такій ситуації центральний банк вимушений вдаватися до емісії і збільшення пропозиції грошей або вживати заходи по вилученню зайвих грошей на монетарному ринку.

Для України  слова «зниження» і «дефляція» поки що недосяжні. За даними Державного комітету статистики України, індекс споживчих  цін до попереднього року у січні  грудні 2008 року становив 122,3%, за відповідний  період 2009 — 112,3% та за січень-червень 2010 року — 105,9 %. Стрімке зростання цін і висока інфляція фактично стають візитною карткою країни. Ці ознаки економічної нестабільності, помножені на політичну нестабільність, зумовили в 2008-2009 році економічний спад та коливання валютних курсів.

На думку  фахівців, негативні тенденції в  економіці України характеризувалися: падінням фондового ринку, глибоким «провалом» курсу гривні, ажіотажним попитом вкладників банків, погіршенням  банківської ліквідності, стагнацією галузей промисловості. При цьому  ми втратили головне — спокій власного економічного суб'єкта, його впевненість і здатність вести передбачувану і ефективну господарську діяльність, а також бажання внутрішніх та зовнішніх інвесторів вкладати кошти в національну економіку. Таку велику ціну заплатили держава і населення за цінову, курсову та політичну нестабільність.

Крім  цього, курсова нестабільність викликає недовіру до власної грошової одиниці, підштовхує суб'єктів господарювання на всіх рівнях, від пересічного громадянина до банківських установ, до хеджування валютного ризику. Хеджування по-українськи означає, як мінімум, перевести всі свої залишки грошових коштів у іноземну валюту і, як максимум, ще й перевести великі валютні запаси подалі від України, бажано в офшорну зону. Всі пам'ятають черги біля банків для зняття депозитів та в пунктах обміну валют восени 2008 року — весною 2009, а потім нескінченний грошовий потік десятків мільярдів доларів, які «втекли» з України за кордон. Проте надмірна «любов» до іноземних валют та податкових гаваней ( офшорних зон) в тій чи іншій мірі спостерігається на протязі всіх років незалежності України. Науковцями-економістами навіть надано життя терміну «доларизація» економіки країни, що означає перевагу використання іноземної валюти перед національною валютою у багатьох економічнихстосунках і операціях в державі ( перекази в Україну та з України, купівля — продаж нерухомості, валютні депозити, валютні кредити тощо) [3].

У сучасних динамічних умовах ринкових відносин економічні інструменти валютної політики передбачають використання різноманітних  засобів стимулювання економічної  зацікавленості суб'єктів ринку  у здійсненні тих чи інших валютних операцій з метою впливу на динаміку обмінного курсу та інші макроекономічні  параметри розвитку національного  господарства.

Валютна інтервенція – це пряме втручання  центрального банку в операції на валютному ринку з метою регулювання курсу національної валюти через операції з купівлі-продажу іноземних валют.

Спрямованість валютної інтервенції визначається метою, яку ставить перед собою центральний банк – підвищити чи знизити обмінний курс національної валюти.

Головними цілями проведення валютних інтервенцій є:

- підтримання  на певному рівні курсу національної  грошової одиниці з тим, щоб  не допустити її знецінення  або необґрунтованого зміцнення;

- стабілізація  кон'юнктури валютного ринку країни, тобто врівноваження попиту і  пропозиції на іноземну валюту;

- утримання  курсу національної валюти на  штучно заниженому рівні для стимулювання збільшення обсягів експорту та підтримки конкурентоспроможності на зовнішніх ринках.

Купівля центральним банком національної валюти і, відповідно, продаж іноземної на валютному ринку зменшує обсяг валютних резервів і монетарну базу. Аналогічним чином купівля іноземних активів і продаж національної валюти веде до зростання валютних резервів і грошової бази. Подібні операції, які позначаються на монетарній базі, називаються нестерилізованими інтервенціями (unsterilized intervention).

Нестерилізовані валютні інтервенції – це ті інтервенції, за яких зміна валютних резервів центрального банку призводить до зміни грошової маси в країні. У результаті проведення нестерилізованих інтервенцій змінюється обмінний курс національної валюти. Проте це може також негативно вплинути і на динаміку внутрішніх цін (якщо грошової маси стає забагато) або на платіжний оборот і обсяги виробництва (якщо грошей в економіці недостатньо).

Якщо  ж центральний банк хоче уникнути підпорядкування грошово-кредитної  політики зовнішнім цілям, то йому необхідно  усунути коливання грошової маси. Зробити це можна, якщо він одночасно  з валютною інтервенцією проводитиме  компенсаційні операції на відкритому ринку з купівлі (продажу) державних  цінних паперів. Валютна інтервенція  з компенсацією називається стерилізованою інтервенцією (sterilized intervention).

Стерилізовані валютні інтервенції – це такі інтервенції, за яких зміна іноземних  активів центрального банку компенсується  відповідною зміною його внутрішніх активів.

У результаті стерилізованих інтервенцій ревальваційного  спрямування за незмінного обсягу грошової маси в економіці, тобто пасивів  центрального банку, змінюється структура  його активів: збільшуються обсяги внутрішніх активів (вкладення у державні цінні  папери) та зменшуються обсяги зовнішніх  активів (резерви в іноземній валюті). У разі девальваційної спрямованості інтервенції зміна структури активів центрального банку матиме протилежний характер: зменшуються вкладення у цінні папери і збільшуються резерви в іноземній валюті.

За таких  обставин стерилізація як елемент валютної політики має передусім, зовнішній  ефект, спрямований на підтримання стабільності національної валюти на світових фінансових ринках. Крім того, метою центрального банку при проведенні стерилізованих валютних інтервенцій, окрім досягнення відповідних ефектів на зовнішніх валютних ринках, є вплив на відповідні очікування суб'єктів національного валютного ринку з огляду на спрямованість грошово-кредитної і валютної політики [4].

Докладніше  важливість валютно-курсової стабільності можна прослідкувати за дослідженнями вченої Я.В. Белінської на прикладі валютної ситуації в Україні 2008 року.

У січні-листопаді 2008 р. розвиток валютної сфери України був вкрай неоднозначним. Якщо у травні 2008 р. переважали передумови для ревальвації гривні, то на початку осені – для її девальвації.

Великі  обсяги припливу іноземного капіталу (за 9 міс. 2008 р. – 14,7 млрд. дол. США, що в 1,5 раза більше, ніж у 2007 р.) зумовили суттєве переважання в пропозиції іноземної валюти над попитом. Викуп надлишкової пропозиції до золотовалютних резервів вимагав від Національного банку України активних стерилізаційних операцій і супроводжувався збільшенням грошової пропозиції. З цих причин і з огляду на необхідність гальмування темпів інфляції та послаблення боргового навантаження на вітчизняні фінансові та нефінансові корпорації1 21 травня 2008 р. Національний банк України підвищив офіційний курс гривні до долара США з 5,05 грн./дол. США до 4,85 грн./дол. США.

Такий крок Національного банку України  наблизив офіційний курс до ринкової ситуації та дозволив врівноважити ринок без потреби проведення масованих валютних інтервенцій з викупу валюти. На думку низки експертів, одним із потужних аргументів на користь зміцнення Національним банком України офіційного курсу гривні стало значне зростання залишку на Єдиному казначейському рахунку, що посилило ризики неконтрольованого монетарною владою виведення на ринок значного обсягу вільних коштів.

Хоча  упродовж літніх місяців у валютній сфері зберігалася відносна стабільність (курс на міжбанку коливався в межах 4,50–4,65 грн./дол. США, а офіційний – утримувався на рівні 4,85–4,86 грн./дол. США), ревальваційний тиск зберігався. Статистика валютних інтервенцій свідчить, що вже 22–

23 травня 2008 р. Національний банк України  змушений був виходити на ринок  для купівлі валюти, причому лише за ці два дні міжнародні резерви збільшилися на 574 млн. дол. США. Усього за червень-серпень міжнародні резерви Національного банку України зросли з 34 до 38 млрд. дол. США, обсяг валютних інтервенцій склав 4,74 млрд. дол. США.

Слід  наголосити, що відхід Національного  банку України від фіксованого  курсу не супроводжувався запровадженням чіткої доктрини валютно-курсового  регулювання. Це призвело до невизначеності на валютному ринку України, посиленій  різкими змінами ситуації на світових валютних ринках. Так, у середині липня 2008 р. курс долара США на міжнародних ринках почав стрімко зростати на тлі очікуваної за підсумками другого кварталу рецесії в єврозоні. Це відповідним чином позначилося на чинниках, які мають велике значення для курсу української валюти, а саме:

- зменшився  приплив капіталу до банківського  сектору у зв'язку зі світовою фінансовою кризою, нестачею ліквідності і перетіканням ресурсів у доларові активи;

- різко зріс попит на долари на міжбанківському і готівковому валютному ринках, внаслідок дій Нафтогазу України, пов'язаних із дворазовим підвищенням цін на паливо з 2009 р., зростання потреби вітчизняних банків у доларових ресурсах в умовах відносного надлишку гривневої ліквідності (залишки на коррахунках на 01.10.2008 досягли 24,2 млрд. грн.), та «втечі» населення від національної валюти;

- в очікуванні  девальвації гривні активізувався  відплив капіталу з країни, зацікавленого в отриманні курсового прибутку – з березня по жовтень 2008 р. нерезиденти продали облігації внутрішньої державної позики на суму 1,3 млрд. грн. У підсумку від'ємне сальдо за операціями купівлі-продажу нерезидентами внутрішніх облігацій банків склало 413 млн. дол. США, за операціями з цінними паперами уряду – 226 млн. дол. США;

- зменшилася  експортна виручка внаслідок  падіння світових цін на металу серпні 2008 р. на 15–20%;

- продовжилося  зростання обсягів імпорту.

В цих  умовах заяви представників монетарної влади про небажання витрачати  резерви на згладжування спекулятивних  коливань на міжбанківському ринку  через негативний вплив валютних інтервенцій на ліквідність банківської  системи спровокували панічні настрої  не лише у вітчизняних агентів валютного ринку, але й у великих стратегічних інвесторів. У підсумку курс долара США на міжбанківському валютному ринку у вересні-жовтні підвищився з 4,6 до 5,6 грн./дол.США (або на 11 % з початку року). Це змусило Національний банк України суттєво розширити межі курсового коридору (замість 4,85 ±4% вони були встановлені на рівні 4,95 ±8%), активізувати проведення

валютних  інтервенцій, обмежити банківську маржу  між курсом купівлі і продажу готівкової валюти до 5% (потім її було знижено до 3%), проводити валютні аукціони зі 100% передоплатою як форму більш жорсткого розподілу валюти. Національний банк України вирішив застосовувати жорсткі санкції у випадку купівлі валюти для імпорту, що не завозиться в Україну, а також здійснення авансових платежів за імпорт, окрім критичного. Однак зупинити стрімке падіння курсу гривні не вдалося і курс досяг 7,3–7,5 грн./дол. США на кінець листопада із паралельним виникненням чорного ринку валюти та практичним зникненням іноземної валюти в обмінниках. В цих умовах Національний банк України скасував всі обмеження на готівковому ринку і практично відмовився від підтримання курсу.

Неможливість  зупинити девальваційні тенденції  пов'язана з тим, що дестабілізаційні тенденції у грошово-фінансовій сфері України мають об'єктивне  системне підґрунтя:

1. Погіршення  поточного сальдо торговельного  балансу. 

2. Зниження  стабільності банківської системи  та сповільнення кредитної

активності, ускладнення доступу до зовнішніх  запозичень.

3. Згортання  інвестиційних процесів

4. Зниження  динаміки доходів і погіршення  якості життя громадян України.

Слід  зазначити, що поточна стабільність фінансової системи залежить від  ефективного вирішення двох суперечливих завдань – забезпечення на належному  рівні банківської ліквідності  та підтримання курсу гривні. Отже, на відміну від розвинених країн, де першочерговим завданням визнано  максимально можливе забезпечення банків фінансовими ресурсами, в  Україні рівноважливим завданням  стало втримання курсової стабільності, що дещо обмежує можливості Національного  банку України у врегулюванні ситуації. Адже одночасне проведення масштабних валютних інтервенцій і  операцій з рефінансування може істотно  виснажити міжнародні резерви Національного  банку України та стимулювати  грошову пропозицію. Разом з тим  намагання Національного банку  України обмежити обсяги банківського кредитування не відповідає середньо- і довгостроковим цілям фінансової стабілізації – стимулювання ділової  та інвестиційної активності, збереження довіри населення до вітчизняних  банків, підвищення фінансової стійкості  останніх [2].

3. Рекомендації щодо розв’язання проблем у сфері валютно-курсового регулювання

Результати  дослідження доводять, що курсова  стабільність як досягнення стратегічних, довгострокових завдань валютної політики і монетарного регулювання економіки  в цілому передбачає не тільки забезпечення зовнішньоекономічної діяльності, а  й стимулювання економічного зростання, оптимального рівня зайнятості та цінової  стабільності в державі [3].

Враховуючи, що основні прояви макрофінансової нестабільності спостерігаються в Україні насамперед у грошово-фінансовій сфері, цілком природним є те, що першочергові оперативні заходи антикризової політики мають концентруватися саме в цьому секторі економічної діяльності.

Враховуючи об'єктивний і, ймовірно, довгостроковий характер глобальних кризових процесів, комплексний характер внутрішніх чинників інфляції, проблеми банківської системи, значне від'ємне сальдо торговельного балансу і несприятливі перспективи щодо стану фінансового рахунку, вагомі передумови для девальвації української валюти, пов'язані з погіршенням фундаментальних показників та ситуацією на світових валютно-фінансових ринках, політичну кризу, ключовими завданнями в грошово-фінансовій сфері слід вважати максимально можливе пом'якшення впливу світової фінансової кризи на українську фінансову систему, підвищення стійкості останньої, посилення довіри до неї.

Це засвідчує  необхідність комплексних підходів антикризової політики, які мають  не лише протидіяти поточним ознакам  нестабільності, але й забезпечувати необхідні структурні зрушення в цій сфері економіки.

Ключовими напрямами застосування державних  заходів щодо підвищення стійкості фінансової сфери є:

- посилення  нагляду за якістю капіталу фінансових установ, ліквідністю та ризиками;

- підвищення прозорості діяльності фінансових установ;

- підвищення оперативності реагування на ризики з боку органів регулювання і нагляду;

- використання  нових механізмів грошово-кредитного  регулювання та

діяльності  центральних банків.

Здійснені Національним банком України оперативні заходи відіграли важливу стабілізуючу роль. Проте в подальшому їх має бути конвертовано у

розгалужену мережу інструментів та регуляцій, які спроможні модернізувати

фінансову систему  України в напрямку підвищення її антикризової стійкості.

Недопущення надмірних курсових стрибків і підтримання стійкості банківської системи визначають необхідність:

- посилення  ролі Національного банку України  в процесах курсоутворення шляхом  як активних валютних інтервенцій,  так і підвищення жорсткості правил торгівлі на валютному ринку;

- розвитку  механізмів управління гнучким  валютним курсом з метою недопущення  його різких стрибків і збереження оптимальної динаміки реального обмінного курсу гривні шляхом зниження темпів інфляції;

- зміни  концепції регулювання руху капіталів  у напрямі зняття обмежень на приплив капіталу і посилення контролю за його відпливом за «тіньовими схемами»; - зміцнення стабільності банківської системи, розширення її ресурсних можливостей та інструментів підтримки економічного зростання;

- активізації  політики рефінансування, розгляду  можливості зменшення норм обов'язкового резервування, збільшення лімітів і послаблення вимог до застави при отриманні банками кредитів від Національного банку України;

- надання  субординованих кредитів для  підтримки вітчизняних банків;

- посилення  контролю за спекулятивними угодами  на міжбанківському валютному і ресурсному ринках;

- посилення  спроможності фінансового сектору  до ринкової «стерилізації» частини  надлишкової грошової маси, що  знаходиться на руках у населення  через розширення спектру цінних  паперів для роздрібного продажу  та розвиток фінансової інфраструктури, зокрема страхової мережі;

- розробки  механізмів заміщення зовнішніх  ресурсів у вигляді облігаційних позик, синдикованих кредитів і потоків спекулятивного капіталу внутрішніми ресурсами шляхом підвищення ролі у структурі грошової пропозиції каналу рефінансування, розміщення бюджетних коштів у банківській системі та залучення коштів населення [2].

Валютні інтервенції є досить дієвим засобом  впливу на обмінний курс національної валюти при поточному регулюванні  центральним банком валютних відносин, особливо коли перебіг господарських  процесів у країні відзначається  достатнім рівнем стабільності. Крім того, на основі проведених розрахунків  можна зробити такий висновок: незважаючи на низку заходів щодо зниження втручання Національного банку України у функціонування внутрішнього валютного ринку, він як і раніше використовує офіційні інтервенції як основний інструмент регулювання попиту та пропозиції і, як наслідок, валютного курсу [4].

Досягнення  вищезазначених цілей потребує реалізації таких заходів у сфері валютно-курсової політики: