Визначення вартості бізнесу

Міністерство  освіти і науки України

Київський університет  культури

Миколаївський факультет менеджменту і бізнесу  КУК

Кафедра менеджменту

 

 

 

 

 

 

Реферат

з дисципліни "Потенціал і розвиток підприємства"

на тему: Визначення вартості бізнесу

 

 

 

 

 

 

 

Виконав студент 4 курсу, групи ЕКО-1,

Максименко Н.М.

 

 

 

 

 

Миколаїв, (2013)

Зміст

Вступ

1. Поняття оцінки майна  підприємства

2. Мети й етапи процесу оцінки  майна

3. Інформаційне забезпечення оцінки  діяльності

4. Принципи оцінки майна підприємства

Висновки

Література

 

 

Вступ

 

Ціль оцінки й вибір  стандарту вартості при оцінці майна  підприємства здійснюють на основі трьох  підходів: дохідного, ринкового (порівняльного) і витратного.

При оцінках з позиції  дохідного підходу визначальним фактором є дохід, що впливає на величину вартості об'єкта.

Потенційний валовий  дохід — валовий дохід за умови  повного завантаження об'єкта дохідної нерухомості й своєчасної виплати  орендної плати.

Дійсний дохід від  об'єкта нерухомості — грошові  вступи за винятком втрат від недовикористання, а також невнесення орендної плати.

 

 

1. Поняття оцінки майна підприємства

 

Під майном підприємства розуміються матеріальні й нематеріальні  активи, що є об'єктами власності  підприємства.

Активами підприємства вважаються господарські кошти, контроль над якими організація одержала в результаті фактор, доконаних, її господарської діяльності і які повинні принести їй економічні вигоди в майбутньому. Це економічні ресурси, сформовані за рахунок інвестованого в них капіталу, що характеризуються вартістю, продуктивністю й здатністю генерувати дохід. Постійний оборот активів у процесі їх використання пов'язаний з факторами часу, ризику, ліквідності.

Активи матеріальні  — група активів підприємства, що мають речовинну (матеріальну) форму. У групу матеріальних активів  входять:

- основні кошти;

- незавершене будівництво;

- устаткування, призначене до монтажу; виробничі запаси сировини й матеріалів;

- запаси товарів;

- обсяг незавершеного проведення;

- запаси готової продукції, призначеної до реалізації, та інші необоротні й оборотні активи.

Активи як майнові  об'єкти підприємства ухвалюються до бухгалтерського обліку в якості основних коштів, якщо одночасно виконуються  наступні умови:

- об'єкт призначений для проведення продукції, виконання робіт, надання послуг або для управлінських потреб організації;

- об'єкт призначений для використання протягом тривалого часу, тобто строку корисного використання тривалістю понад 12 місяці або звичайний операційний цикл, якщо він перевищує 12 місяців;

- не передбачається наступний перепродаж даного об'єкта;

- об'єкт здатний приносити організації економічні вигоди (дохід) у майбутньому.

Одиницею бухгалтерського  обліку основних коштів є інвентарний  об'єкт.

Дані по основних коштах як діючих, так і перебувають на консервації або в запасі відображаються в балансі підприємства по залишковій вартості. У розмірі фактичних витрат на придбання показуються земельні ділянки, об'єкти природокористування (вода, надра й інші природні ресурси).

Розшифрування руху основних коштів підприємства протягом звітного року, а також їх склад на кінець року приводяться в додатку до бухгалтерського балансу (форма № 5).

Активи необоротні (довгострокові) — сукупність майнових цінностей  підприємства, багаторазово що брав участь у процесі його господарської  діяльності, що й переносять на продукцію використану вартість частинами.

У практиці обліку до них  відносять майнові цінності (активи) усіх видів зі строком використання більш одного року.

Активи оборотні (поточні) — сукупність майнових цінностей  підприємства, що обслуговують поточний господарський процес і повністю споживаних протягом одного операційного (виробничо-комерційного) циклу. У практиці обліку до них відносять майнові цінності (активи всіх видів зі строком використання менш одного року).

Нематеріальні активи підприємства — частина його майна, що представляє собою ідентифіковані не грошові, що не мають фізичної форми об'єкти, які використовуються в проведенні, при наданні товарів або послуг, для здачі в оренду іншим сторонам в адміністративних цілях.

До нематеріальних активів, використовуваних при проведенні продукції, виконанні робіт, наданні послуг протягом періоду господарської діяльності (перевищуючого 12 місяців), що й приносять економічні вигоди (дохід), ставляться:

- технічні знання;

- розробки нових процесів або систем;

- об'єкти інтелектуальної власності;

- комп'ютерне програмне забезпечення;

- патенти;

- авторські права;

- кінофільми;

- виключні права на здійснення діяльності або обслуговування;

- товарні знаки;

- фірмові марки;

- ділова репутація (гудвіл) і т.п. Положення по бухгалтерському облікові (ПБУ 14/2007) "Облік нематеріальних активів").

Склад нематеріальних активів  підприємства протягом звітного року й на кінець року приводиться в  додатку до бухгалтерського балансу (форма № 5).

Оцінка вартості активів (майна) підприємства й операцій з ними має принципове значення для суб'єктів ринку:

- покупця й продавця — при встановленні обґрунтованої ціни угоди;

- кредитора — при ухваленні рішення про надання кредиту;

- страховика — при відшкодуванні збитку;

- податкових органів — при оподатковуванні угод з нерухомістю;

- для ухвалення управлінського рішення.

При висновку орендного  договору із включенням положення про  підвищення орендної плати остання  може бути встановлена у відсотках  від ринкової вартості нерухомості.

Коли одна компанія прагне придбати іншу, те першої може знадобитися  оцінка поточної вартості активів, що належать другий.

Оцінка вартості будь-якого  об'єкта являє собою цілеспрямований  процес визначення в грошовім вираженні  його ціни з обліком потенційного й реального доходу, принесеного їм у цей момент часу.

Об'єктом оцінки є будь-який об'єкт власності в сукупності із правами, якими наділений власник (спонукуване й нерухоме майно, нематеріальні  активи, цінні папери і т.д.). Оцінка не обмежується тільки обліком одних витрат на створення або придбання об'єкта. Обов'язково враховується сукупність ринкових факторів: часу й ризику, рівня конкуренції, особливостей оцінюваного об'єкта й ін.

Підприємство в цілому або його частина можуть бути об'єктом  купівлі-продажу, застави, оренди й інших угод, пов'язаних із установленням, зміною й припиненням речових прав. Підприємство як майновий комплекс включає всі види майна, призначені для його діяльності, — у тому числі земельні ділянки, будинки, спорудження, устаткування, реманент, сировина й матеріали, продукцію, права вимоги, борги і т.д.

Результат оцінки вартості підприємства може бути його ймовірною  продажною ціною, яка відображає властивості підприємства як товару:

а) корисність для покупця;

б) витрати, що супроводжують цієї корисності.

Ринкова ціна підприємства — це грошовий захід його вартості, установлена покупцем даного виду власності в процесі торговельної угоди ( купівлі-продажу), компромісу між продавцем і покупцем. Ринкова ціна підприємства - це грошова сума, сплачена власникові підприємства за відчуження його власності на користь покупця, здійснене на відкритому ринку в умовах конкуренції.

Таким чином, ринкова  вартість оцінюваного підприємства (об'єкта), як правило, є розрахунковим  показником, а його ринкова ціна — результатом домовленості, торгу, компромісу між продавцем і покупцем.

 

2. Мети й етапи процесу  оцінки майна

 

Мети оцінки майна  можуть бути наступними:

- поліпшення процесу поточного керування підприємством для збільшення його вартості;

- визначення вартості цінних паперів у випадку купівлі-продажу великих пакетів акцій на фондовому ринку;

- установлення вартості підприємства у випадку його купівлі-продажу цілком або частинами;

- реструктуризація підприємства — ліквідація, поглинання, злиття, виділення самостійних виробничих одиниць;

- розробка плану розвитку підприємства (майбутні доходи компанії, ступінь її фінансової стабільності, імідж і т. д.);

- визначення кредитоспроможності підприємства й вартості застави при кредитуванні;

- визначення вартості активів у процесі страхування майна підприємства при ймовірності виникнення втрат;

- визначення вартості й прибутковості інвестиційного проекту в процесі обґрунтування бізнес-плану;

- установлення оподатковуваної бази для обчислення податку на майно підприємств (податку на нерухомість);

- визначення вартості встаткування й інших основних коштів, переданих у лізинг (на умовах договору фінансової оренди;

- продаж частини нерухомості, щоб позбутися невикористовуваних будинків і споруджень, земельних ділянок і ін.;

- страхування нерухомості й визначення вартості страхуємого майна;

- одержання банківського кредиту під заставу нерухомості (іпотечного кредиту);

- здача нерухомості в оренду;

- оформлення частини нерухомості як внеску в статутний капітал новостворюваного підприємства;

- продаж окремих видів фізично й морально застарілих машин і встаткування для їхньої заміни на більш ефективні;

- передача машин і встаткування в оренду і т.д.

Якщо відповідно до законодавства  підприємство повинне здійснювати  оцінку активів в обов'язковому порядку, тоді необхідно користуватися послугами професійних оцінювачів.

У всіх інших випадках підприємство може вибирати: провести оцінку власними чинностями або звернутися до відповідних до фахівців.

Відносини з оцінювачами  будуються на взаємних домовленостях, які закріплюються в спеціальному договорі. Договір укладається в писемній формі, служить підставою для проведення оцінки й при цьому не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Процес оцінки складається  з наступних основних етапів:

- підготовчий;

- оцінка;

- заключний.

На підготовчому етапі  залежно від цілей оцінки й  можливостей визначається стандарт вартості й методи оцінки, готується  необхідна для проведення оцінки інформація, аналізується фінансовий стан і ризики оцінюваного підприємства.

На оцінному етапі  безпосередньо оцінюється підприємство (бізнес) відповідно до обраного стандарту  вартості й методами оцінки.

На заключному етапі  оцінки здійснюються необхідні коректування вартості (зокрема, на фінансове становище підприємства, на ступінь контролю, на ліквідність, якість менеджменту й ступінь диверсифікованості проведення) і складається звіт про оцінку підприємства (бізнесу).

Залежно від мети оцінки застосовуються наступні стандарти (види) вартості:

- ринкова;

- інвестиційна;

- станова;

- ліквідаційна;

- податкова;

- страхова;

- фундаментальна.

Ринкова вартість — ціна, по якій може бути укладена угода між  продавцем і покупцем за умови, що обоє діють без примусу, компетентно  й до обопільної вигоди. Найчастіше необхідність розрахувати ринкову вартість виникає при висновку угоди по переходу прав власності на підприємство й коли необхідно визначити ціну його купівлі-продажу.

Об'єктом оцінки є власний  капітал підприємства. На ринкову  вартість впливає співвідношення попиту та пропозиції.

Ринкова вартість підприємства — це результат регламентованої  процедури кількісного визначення його цінності, здійснюваної власником  або уповноваженими особами.

Ринкову вартість підприємства визначають капіталізацією його цінності (прибутковості, рентабельності), соціально-економічної значимості, унікальності, інноваційності й інтелектуалізації, що випускається продукції, робіт, послуг.

Підсумкова величина ринкової вартості підприємства залежить від прибутковості й ступеня  ризику господарської діяльності підприємства, платоспроможності потенційного покупця, наявності альтернативних об'єктів вкладення коштів і т.д.

Інвестиційна вартість — ураховує вимоги конкретного інвестора ( за рівнем ризику, прибутковості й  ін.). Розраховується якщо буде потреба прийняти інвестиційний розв'язок.

Станова вартість — ціна, яку кредитор сподівається одержати від продажу на ринку активу у  випадку неплатоспроможності позичальника. Оцінюється, коли підприємство є предметом  застави при залученні кредитних  ресурсів або у випадку забезпечення інших зобов'язань.

Ліквідаційна вартість — ціна роздільного продажу активів  за винятком усіх зобов'язань підприємства й витрат на продаж. Оцінюється у  випадку ліквідації підприємства.

Податкова вартість — розраховується для цілей оподатковування відповідно до вимог представників податкових органів.

Страхова вартість — визначається з метою страхування майна  і являє собою витрати на відтворення  точної копії об'єкта (відбудовна вартість) або на створення іншого об'єкта, аналогічного по функціях (вартість заміщення). Об'єктом оцінки в цьому випадку є майно (активи) підприємства.

Фундаментальна вартість — це ринкова  вартість, якої мав би актив, якби ринок  мав про нього повну інформацію. Визначається для цілей фінансового  аналізу й керування.

Балансова вартість підприємства не розглядається в якості стандарту  вартості й, як правило, не використовується з метою оцінки бізнесу, тому що включає  тільки вартість активів балансу  й тому не дає повної вистави про  вартість підприємства.

Після визначення стандарту вартості для оцінки вибирають підхід і методи оцінки вартості.

Виділяють наступні підходи до оцінки вартості майна підприємства: ринковий (порівняльний), витратний (майновий), дохідний.

Ринковий (порівняльний) підхід означає, що найбільш імовірною величиною вартості оцінюваного підприємства може бути реальна ціна продажу ідентичної компанії, яка склалася на ринку.

Витратний підхід (майновий підхід, підхід на основі активів) укладається в  оцінці поточної вартості тих або  інших елементів майнового комплексу підприємства і його нематеріальних активів. При цьому вартість активів підприємства розглядається з погляду понесених витрат, тобто визначається сумою витрат на його відтворення або заміщення з обліком фізичного й морального зношування.

При витратному підході  підприємство розглядається як комплекс майна й майнових прав (нематеріальних активів). У цьому зв'язку застосовувати  його доцільно у випадках продажу  активів при ліквідації підприємства, при страхуванні майна, тобто  якщо виникає необхідність оцінки майнового комплексу підприємства.

Витратний підхід може бути єдиним в оцінці майнового комплексу  підприємства, оскільки:

- для неефективних, неприбуткових, підприємств витратний підхід дозволяє одержати прийнятну для продавця ціну, тому що враховує саме вартість активів і не бере до уваги потенційну прибутковість;

- для оцінки бізнесу витратним підходом існує необхідна статистика ( на відміну від порівняльного підходу).

Дохідний підхід розглядає  підприємство як актив, що приносить  дохід у майбутньому, що і є основною перевагою даного підходу. Одним з головних недоліків підходу є прогнозний характер інформації, на основі якої здійснюється оцінка.

Перераховані підходи  до оцінки майна підприємства (бізнесу) доповнюють один одного. Як правило, залежно від цілей оцінки, умов, стану об'єкта оцінки, зовнішнього середовища вартість підприємства оцінюють відразу декількома методами ( двома-трьома), найбільш підходящими для конкретної ситуації в рамках зазначених вище підходів, а потім розраховують підсумкову величину як середньозважену (методом математичного або експертного зважування). При виборі питомої ваги кожного окремого методу беруть до уваги такі фактори, як: характер діяльності підприємства, ціль оцінки й використовувані методи визначення вартості, кількість і якість даних, використовуваних кожним методом, і ін.

За результатами проведення оцінки складається звіт. Звіт містить  наступні розділи:

- найменування й реквізити замовника;

- інформацію про підприємство;

- майнові права відносно оцінюваних об'єктів;

- ціль оцінки й стандарт вартості;

- дату оцінки й дату складання звіту;

- прийняті допущення й обмеження при оцінці вартості;

- використану інформацію;

- обґрунтування обраного методу (методів);

- підсумковий висновок про вартість підприємства (об'єкта);

- заява про відсутність особистої зацікавленості, неупередженості оцінювача і його кваліфікаційні дані.

Результати оцінки є  основою для прийняття як поточних, так і інвестиційних розв'язків. У першому випадку власники, керівники  підприємства одержують інструмент керування вартістю підприємства, в іншому випадку з'являється можливість показати потенційному інвесторові або кредиторові процес створення вартості підприємства.

 

3. Інформаційне забезпечення  оцінки діяльності

 

Інформація, використовувана в процесі оцінки, повинна бути достовірної, точної й представницької. Інформацію в процесі оцінки вартості підприємства (об'єкта) підрозділяють на зовнішню й внутрішню. Зовнішня інформація характеризує умови діяльності підприємства в регіоні, галузі й економіці, внутрішня — дає вистава про діяльність підприємства.

Обсяг і характер зовнішньої інформації різняться виходячи із цілей  оцінки. Інформацію доцільно надавати в достатньому обсязі й орієнтованої на оцінюваний об'єкт.

Макроекономічні параметри  включають інформацію про те, як впливають на діяльність підприємства основні фактори макроекономічного характеру:

- темпи росту валового внутрішнього продукту (ВВП);

- рівень інфляції;

- зміна обмінного курсу валют;

- зміна облікової ставки банківського відсотка;

- новації в податковім законодавстві;

- рівень політичної стабільності в країні й ін.

Блок зовнішньої інформації крім макроекономічних показників включає  галузеві показники: умови конкуренції, ринки збуту товарів і послуг, доступність використовуваних у проведенні сировини й матеріалів і ін. Умови функціонування підприємства в галузі можуть вплинути на вартість оцінюваного об'єкта.

Внутрішня інформація характеризує поточну діяльність підприємства й  включає:

- історичний аспект діяльності підприємства;

- характеристику постачальників;

- виробничі потужності;

- менеджмент;

- внутрішню фінансову інформацію (бухгалтерський баланс, звіт про прибутки й збитки, звіт про рух грошових коштів і ін.);

- іншу інформацію, що має безпосереднє відношення до оцінки вартості підприємства.

Аналіз маркетингової  стратегії припускає вивчення наступної  інформації:

- обсяг продажів за минулий і поточний періоди й прогноз на майбутнє;

- собівартість продажів;

- прогнозована зміна обсягу попиту на продукцію підприємства;

- виробничі потужності підприємства;

- періоди життєвих циклів товарів.

Ціль аналізу поточної бухгалтерської звітності — визначення фінансового стану підприємства: його фінансової стабільності, платоспроможності, ділової й ринкової активності на дату оцінки, дійсної величини чистому прибутку, рентабельності активів і власного капіталу, а також ринкової вартості необоротних і оборотних активів.

Залежно від цілей  оцінки змінюються напрямки фінансового  аналізу. Наприклад, якщо оцінюється ринкова  вартість неконтрольного пакета акцій акціонерного товариства, те потенційного інвестора більшою мірою цікавлять прогнозна оцінка рентабельності суспільства і його здатність виплачувати прийнятні дивіденди.

У звіті за результатами проведення оцінки вказується, що обсяг  зібраної й використаної в процесі оцінки інформації є необхідним і достатнім для підсумкового висновку про вартість підприємства (об'єкта).

 

4. Принципи оцінки  майна підприємства

Принцип заміщення полягає  в тому, що максимальну вартість визначають мінімальною ціною, по якій може бути придбаний інший об'єкт власності з аналогічною корисністю. Даний принцип покладено в основу трьох традиційних підходів до оцінки вартості: дохідного, ринкового (порівняльного) і витратного. Що заміщає об'єкт не завжди може бути точним аналогом, але необхідно, щоб він був схожий на оцінюваний об'єкт. Оцінна вартість не повинна перевищувати мінімальної ціни на аналогічні підприємства (об'єкти) з такою ж корисністю. Слід мати у виді, що за об'єкт недоцільно платити більше, чим може коштувати створення нового об'єкта з такою ж корисністю в розумний термін.

Принцип очікування укладається  у визначенні поточної вартості доходу, який може бути отриманий у майбутньому  від володіння підприємством. При  цьому доцільно враховувати обсяг  і тривалість одержання очікуваного майбутнього доходу, тобто зміна вартості грошей у часі. Процес приведення майбутніх доходів до їхньої поточної вартості називають дисконтуванням.

Принцип внеску означає, що прибутковість будь-якої економічної  діяльності визначається впливом чотирьох факторів проведення: землею, робочою силою, капіталом і керуванням. Для оцінки підприємства слід знати внесок кожного фактору у формування доходу. Даний принцип означає, що включення додаткового активу в майно підприємства економічно вигідно для нього, якщо приріст вартості вище витрат на придбання цього активу. Вартість кожного фактору повинна відшкодовуватися з доходів, створюваних підприємницькою діяльністю. Спочатку повинні бути зроблені виплати за фактори робочої чинності, капіталу й керування, а сума, що залишився, коштів іде на відшкодування користування земельним учасником.

Принцип залишкової продуктивності земельної ділянки означає, що власникові дається можливість витягати максимальний дохід або до межі мінімізувати витрати  на користування ім. Залишкову продуктивність земельної ділянки встановлюють як чистий дохід після того, як оплачені видатки на робочу силу, експлуатацію капіталу й менеджмент. Виробничі фактори враховують тільки виходячи з їхньої ролі у відтворенні.

З даної точки зору застаріле технологічне обладнання зажадає повної заміни, демонтажу й монтажу нового обладнання, що повинне враховуватися при оцінці вартості підприємства.

Принцип, що збільшуються або зменшуваних доходів говорить, що в міру додавання ресурсів до основних факторам проведення прибуток (чистий дохід) буде зростати прискореними темпами, а потім темп росту чистого доходу вповільнюється.

Принцип збалансованості (пропорційності) укладається в тому, що якщо земля мало забудована, її віддача  невисока. Якщо занадто багато забудови — віддача землі також невисока. В обох випадках земля використовується неефективно. Усі фактори проведення повинні перебувати в певному співвідношенні один з одним, щоб загальні доходи від землі досягали свого максимального значення. При дотриманні принципу збалансованості можна затверджувати, що будь-якому типу землекористування відповідають оптимальні величини різних факторів проведення, при комбінації яких досягається максимізація вартості земельної ділянки.

Принцип економічної  величини (розміру) проявляється в тому, що ділянка землі із удалим місцем розташування, який занадто малий або дуже великий для можливих користувачів, може втратити в ціні на ринку. Економічний розмір — це площа земельної ділянки, необхідна для досягнення оптимального масштабу землекористування виходячи з ринкових умов у данім місці розташування.

Принцип економічної  величини аналогічний принципам  збалансованості, хоча й розглядається  в іншій ситуації (стосовно до місця  розташування даної земельної ділянки).

Принцип економічного поділу означає, що майнові права можна розділяти й з'єднувати таким чином, щоб збільшити загальну вартість об'єкта власності для його власника. Економічний поділ має місце, якщо права на нерухомість можуть бути підрозділені на два або більш майнових інтересу, у результаті чого зростає загальна вартість об'єкта.

Принцип залежності заснований на тому, що місце розташування об'єкта є одним з найбільш важливих факторів, що впливають на вартість нерухомості. Якість місця розташування залежить від того, наскільки фізичні характеристики об'єкта відповідають прийнятому в даному регіоні типу землекористування, а також його близькості до економічної інфраструктури. Якщо в навколишній системі землекористування або в економічнім середовищі об'єкта нерухомості відбуваються зміни, то це може вплинути на його вартість. Потоки доходів від об'єкта нерухомості залежать від того, як місце розташування об'єкта пов'язане з ринком користувача.