Визначте свободу, принципи та умови здійснення підприємницької діяльності

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ ФІНАНСІВ

УКРАЇНСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ФІНАНСІВ

ТА МІЖНАРОДНОЇ ТОРГІВЛІ

Факультет Фінанси і кредит

Кафедра  Соціально – гуманітарних дисциплін.

          Напрям підготовки 6.030508

Форма навчання  Денна

ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАВЧАЛЬНЕ  ЗАВДАННЯ

з дисципліни  « ГоСПОДАРСЬКЕ ЗАКОНОДАВСТВО»

Визначте свободу, принципи та умови  здійснення підприємницької діяльності.

  Виконав  студент

  II курсу, групи 22ф            Деревянко В.М.

        підпис  прізвище, ім’я, по батькові

Перевірила                      Канунікова О.Р.       

      підпис    прізвище, ім’я, по батькові

Харків 2012

Статтею 1 Закону України "Про підприємництво" від 7 лютого 1991 р. підприємництво визначено як безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб'єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством. Створення (заснування) суб'єкта підприємницької діяльності юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством. Матеріальну основу підприємницької діяльності становить власність. Власність як економічна категорія - це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ одним особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб. Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для підприємницької діяльності. Власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству. Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Всі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про підприємництво" суб'єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути: громадяни  України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або  дієздатності; юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України "Про власність".

Не допускається заняття  підприємницькою діяльністю таких  категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Законом України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р. та ст. 5 Закону України "Про боротьбу з корупцією" від 5 жовтня 1995 р. державним службовцям або іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, заборонено займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, через посередників або підставних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об'єднань кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Заборона безпосередньо  займатися підприємницькою діяльністю керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування встановлена Декретом Кабінету Міністрів України "Про впорядкування діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств" від 31 грудня 1992 р.

Свобода підприємницької  діяльності.

Суб'єкти підприємницької  діяльності (підприємці) мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Проте в деяких видах діяльності у зв'язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління підприємництво застосовуватися не може.

Перелік таких видів  діяльності встановлює Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів  України. Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Крім обмеження  суб'єктивного складу підприємництва законодавством України, зокрема Законом України "Про підприємництво", встановлено певні обмеження" які стосуються здійснення окремих видів підприємницької діяльності.

Ці обмеження полягають:

-по-перше, у тому, що окремі види підприємництва (господарської діяльності) мають право здійснювати лише певні суб'єкти.

Так, діяльність, пов'язана  з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України "Про обіг в Україні наркотичних  засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів". Діяльність, пов'язану з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов'язану з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробкою, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою, можуть здійснювати тільки державні підприємства та організації, а проведення ломбардних операцій - також і повні товариства. Частинами 2-4 ст. 4 Закону України "Про підприємництво" встановлено також інші обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності.

-по-друге, обмеження у здійсненні підприємницької діяльності полягають у забороні здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлює Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" від 1 червня 2000 р.1, без спеціального дозволу (ліцензії). Цей Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Дія Закону поширюється  на всіх суб'єктів господарювання, проте  ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у  сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах (ст. 2 Закону).

Відповідно до ст. 9 Закону ліцензуванню підлягають, зокрема, такі види господарської діяльності:

- пошук (розвідка) корисних копалин;

- виробництво, ремонт  вогнепальної зброї, боєприпасів  до неї, холодної зброї, певної  пневматичної зброї, а також  торгівля зазначеними видами  зброї та боєприпасами до неї; 

- виробництво вибухових  речовин і матеріалів (за переліком,  що його визначає Кабінет Міністрів України);

- видобування уранових  руд; 

- видобування дорогоцінних  металів і дорогоцінного каміння,  дорогоцінного каміння органогенного  утворення, напівдорогоцінного каміння  тощо (всього стаття налічує 60 найменувань видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню).

Суб'єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через  уповноважений ним орган чи особу  звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії.

У заяві про видачу ліцензії мають міститися такі дані:

1) відомості про суб'єкта  господарювання-заявника: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити,  ідентифікаційний код - для юридичної  особи; прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи;

2) вид господарської  діяльності, вказаний згідно зі ст. 9 Закону (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію. У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва  про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької  діяльності або копія довідки  про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій  України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа. Рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі приймає орган ліцензування у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, який регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності. Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду якщо: заяву подано (підписана) особою, яка не має на це повноважень; документи подано з порушенням встановлених вимог. Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку. За видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлює Кабінет Міністрів України. Плата за видачу ліцензії вноситься після того, як прийнято рішення про видачу ліцензії.

У ліцензії зазначаються:

- найменування органу  ліцензування, що видав ліцензію;

- вид господарської  діяльності, вказаний згідно зі ст. 9 Закону (в повному обсязі або частково), на право провадження якої видається ліцензія;

- найменування юридичної  особи або прізвище, ім'я, по  батькові фізичної особи-суб'єкта  підприємницької діяльності;

- ідентифікаційний код  юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності;

- місцезнаходження юридичної  особи або місце проживання  фізичної особи-суб'єкта підприємницької  діяльності;

- дата прийняття рішення  про видачу ліцензії та його номер;

- строк дії ліцензії;

- посада, прізвище та ініціали  особи, яка підписала ліцензію;

- дата видачі ліцензії.

Строк дії ліцензії на провадження  певного виду господарської діяльності встановлює Кабінет Міністрів України  за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але він не може бути меншим ніж три роки.

Ліцензія може бути анульована.

Анулювання ліцензії - це позбавлення ліцензіата органом ліцензування права на провадження певного виду господарської діяльності.

Підставами для анулювання ліцензії є:

- заява ліцензіата про анулювання  ліцензії;

- акт про повторне порушення  ліцензіатом ліцензійних умов;

- рішення про скасування державної  реєстрації суб'єкта господарювання;

- нотаріально засвідчена копія  свідоцтва про смерть фізичної особи-суб'єкта підприємницької діяльності;

- акт про виявлення недостовірних  відомостей у документах, поданих  суб'єктом господарювання для  одержання ліцензії;

- акт про встановлення факту  передачі ліцензії або її копії  іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності;

- акт про встановлення факту  неподання у встановлений строк  повідомлення про зміну даних,  зазначених у документах, що додавалися  до заяви про видачу ліцензії;

- акт про невиконання розпорядження  про усунення порушень ліцензійних умов;           - неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності.

Рішення про анулювання ліцензії набирає  чинності через десять днів з дня  його прийняття. Якщо ліцензіат протягом цього часу подасть скаргу до експертно-апеляційної ради, дія даного рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття відповідного рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування. Рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.

Умови здійснення підприємництва

Однією з головних умов здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація підприємництва. Заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації тягне  за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої (ст. 164 Кодексу про адміністративні правопорушення). Якщо ці дії вчинено протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі ж порушення, фізична особа, винна у їх вчиненні, може бути притягнена до кримінальної відповідальності у вигляді штрафу від ста до двохсот п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк (ч. 1 ст. 202 КК).

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності здійснюється відповідно до ст. 8 Закону України "Про підприємництво" і детально регулюється Положенням про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740.

Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради народних депутатів або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання цього суб'єкта, якщо інше не передбачено законом.

Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором, який передбачає передачу засновникові у власність або користування приміщення, частини приміщення (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного користування майном, про спільну діяльність, установчий договір тощо).

Для державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - юридичної особи подаються такі документи:

- рішення власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу про створення юридичної особи (крім приватного підприємства), якщо власників або уповноважених ними органів два і більше, таким рішенням є установчий договір, а також протокол установчих зборів (конференції) у випадках, перебачених законом;

- статут, якщо відповідно до законодавства це необхідно для створюваної  організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності;

- реєстраційна картка встановленого зразка, яка є водночас заявою про державну реєстрацію;

- документ, що засвідчує сплату власником (власниками) внеску до статутного фонду суб'єкта підприємницької діяльності в розмірі, передбаченому законом;

- документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

Громадяни, які мають  намір здійснювати підприємницьку діяльність без створення юридичної  особи, подають реєстраційну картку встановленого зразка, яка водночас є заявою про державну реєстрацію, копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера фізичній особі - платнику податків та інших обов'язкових платежів і документ, що засвідчує внесення плати за державну реєстрацію.

За державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької  діяльності вноситься плата (реєстраційний  збір):

- для громадян-підприємців - 1,5, для юридичних осіб -неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- за прискорену (протягом одного дня) державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єктів підприємницької діяльності - потрійний розмір відповідного реєстраційного збору;

- за державну реєстрацію змін (доповнень) до установчих документів суб'єктів підприємницької діяльності - 30 відсотків реєстраційного збору.

Органам державної реєстрації забороняється вимагати від суб'єктів  підприємницької діяльності додаткові  документи, не передбачені Законом  України "Про підприємництво". Державна реєстрація суб'єктів підприємницької  діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним номером фізичної особи-платника податків та інших обов'язкових платежів.

У п'ятиденний термін від дати реєстрації органи державної  реєстрації надсилають примірник реєстраційної картки з позначкою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органові й органові державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України.

Свідоцтво про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької  діяльності та копія документа, що підтверджує  взяття його на облік у державному податковому органі, є підставою  для відкриття рахунків у будь-яких банках України та інших держав за вибором суб'єкта підприємницької діяльності і за згодою цих банків у порядку, що встановлюється Національним банком України.  У такому самому порядку проводиться і перереєстрація суб'єкта підприємницької діяльності. Підстави перереєстрації зазначені в ст. 8 Закону України "Про підприємництво", відповідно до якої перереєстрація проводиться у разі зміни назви, організаційно-правової форми суб'єкта підприємницької діяльності, а також форми власності. Безпосередньо підприємницьку діяльність можуть здійснювати не лише суб'єкти - юридичні особи, а й створені ними філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи. За загальним правилом, вони не потребують державної реєстрації (суб'єкт підприємницької діяльності повідомляє про відкриття зазначених підрозділів орган державної реєстрації шляхом внесення додаткової інформації до своєї реєстраційної картки). Виняток становлять представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які мають бути зареєстровані відповідно до ст. 5 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" у порядку, встановленому Інструкцією про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, затвердженою наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 18 січня 1996 р. № 30.

Принципи здійснення підприємницької діяльності

Підприємницька діяльність - це досить складна форма господарювання, яка будується за певними принципами. Що це за принципи?

1. Вільний вибір видів  діяльності.

2. Залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян.

3. Самостійне формування  програми діяльності та вибір  постачальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до чинного законодавства.

4. Вільний найм працівників.

5. Залучення й використання  матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством.

6. Вільне розпорядження  прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством.

7. Самостійне здійснення  підприємцем - юридичною особою  зовнішньоекономічної діяльності,  використання  будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Поруч з певною свободою підприємницької діяльності і рівністю можливостей для всіх підприємців, існують і певні законодавчі обмеження підприємництва. Що мається на увазі?

1. Певні види діяльності  можуть здійснюватися лише державними підприємствами. Так, згідно з ст.4 Закону "Про підприємництво" такими видами діяльності є виготовлення й реалізація наркотичних засобів, зброї й вибухових речовин, а також цінних паперів і грошових знаків.

2. Уряд встановлює  перелік видів діяльності, яким  можна займатися лише за ліцензіями. Ліцензії видає Кабінет Міністрів України або встановлений ним орган.

3. Дозвіл на право  займатися тією чи іншою діяльністю  необхідний лише тоді, коли використовується земля або інші природні ресурси. Такий дозвіл дають місцеві Ради народних депутатів, які розпоряджаються цими ресурсами.

4. Окремими видами  діяльності можна займатися лише  за наявністю кваліфікаційного атестата. Наприклад, щоб займатися медичною діяльністю, потрібен диплом лікаря. Для кулінара вимагається здача екзамену на знання технології і т.д. У всіх цих випадках необхідно отримати дозвіл місцевої Ради.

Задача

Спільне підприємство «У» (СП «У») звернулося до територіального відділення Антимонопольного комітету із заявою про недобросовісну конкуренцію збоку виробничої комерційної фірми «М» (далі – ВКФ «М»).

Для маркування частини  своєї продукції (солодкі газові напої, столова вода) ВКФ «М» використовувала  етикетки, ідентичні етикетам СП «У»  із незначною модифікацією (зрізана  крайка). При цьому на етикетках  залишився знак із логотипом СП «У». Крім того, ВКФ «М» використовувала для найменування своєї столової води назву «У» (похідне від назви СП «У»).

Кваліфікуйте дії ВКФ  «М».

Розв’язок

Згідно зі статтею 490 Цивільного Кодексу України про «Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування» часиною 2 зазначається, що майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною.

Згідно зі статтею 495 ЦКУ  про «Майнові права інтелектуальної  власності на торговельну марку» зазначається:

1. Майновими правами інтелектуальної власності на торгівельну марку є:

1. право на використання торговельної марки;
2. виключне право дозволяти використання торговельної марки;
3. виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання;
4. інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної  власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.

         Згідно зі статтею 33 Господарськго Кодексу України про «Неправомірне використання ділової репутації суб’єкта господарювання» частиною 1: неправомірним використанням ділової репутації суб’єкта господарювання визнаються: неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки; неправомірне використання товару іншого виробника; копіювання зовнішнього вигляду виробу іншого виробника; порівняльна реклама, та частиною 2: неправомірним є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, комерційного найменування, торговельної марки, інших позначень, а також належних іншій особі рекламних матеріалів тощо, що може призвести до змішування з діяльністю іншого суб’єкта господарювання, який має пріоритет на їх використання. Таким чином, можна зазначити, що ВКФ«М» буда використана недобросовісна конкуренція. Згідно зі статтею 32 ГКУ «Недобросовісна конкуренція» частиною 2 визначається що недобросовісною конкуренцією є неправомірне використання ділової репутації суб’єка господарювання, створення перешкод суб’єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг у конкуренції, неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, а також інші дії, що кваліфікуються відповідно до частини першої цієї статті.

Отже, Антимонопольний комітет України повинен винести рішення згідно зі статтею 251частиною 2 про «Накладання штрафів за порушення антимонопольно-конкурентного законодавства» згідно з яким вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, юридичними особами, що не є суб’єктами господарювання, тягне за собою накладання на них Антимонопольним комітетом України штрафу у розмірі, передбаченому законом, та статтею 255 ГКУ про «Відшкодування збитків» зазначається збитки, заподіяні зловживанням монопольним сановищем, анти конкурентними узгодженими діями, дискримінацією суб’єктів господарювання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, а також збитки, заподіяні внаслідок вчинення дій, визначених цим Кодексом як недобросовісна конкуренція, підлягають відшкодуванню за позовами зацікавлених осіб у порядку, встановленому законом. Також, згідно зі статтею 229 Кримінального Кодексу України про «Незаконне використання товарного знака» частини 1 в якій зазначається, що незаконне використання чужого знака для товарів чи послуг, фірмового (зареєстрованого) найменування, маркування товару, якщо це було пов’язане з отриманням доходу у великих розмірах, - карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста до двохсот годин, або виправними роботами на строк до двох років.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Конституція України.

2. Господарський Кодекс Ураїни.

3. Цивільний Кодекс України.

4. Кримінальний Кодекс України.

5. Саніахметова Н. О. Правовий захист підприємництва в Україні: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2004.

6. Трудове право України: Підручник / - К.: Т-во "Знання", КОО, 2003.