Взаємодія державних органів у сфері запобігання та протидії корупції

Взаємодія державних органів у сфері запобігання та протидії корупції

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Суб’єкти боротьби з корупцією
2. Принципи взаємодії державних органів  
   у сфері запобігання та протидії корупції
3. Види, форми взаємодії суб’єктів у сфері запобігання  
   та протидії корупції

ВИСНОВОК

ЛІТЕРАТУРА

ВСТУП

Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції»  з метою активізації діяльності спеціальних органів, що здійснюють виявлення проявів корупції вимагає  визначити механізми взаємодії  цих органів з іншими, на які  згідно з законодавством покладаються обов’язки оперативного, технічного, інформаційного та іншого забезпечення діяльності боротьби з корупцією.

Значна увага до питань взаємодії правоохоронних органів  у цій сфері боротьби приділяється вищими посадовими особами держави. Так, у своїх виступах Президент України В.Ф. Янукович звертав увагу на той факт, що успіху у сфері запобігання та протидії корупції можна досягти лише за рахунок постійного прогнозування корупційної ситуації у державі, впровадження у діяльність правоохоронних органів принципів взаємодії, наступальності, системності та комплексності у протидії корупції.

Необхідність  взаємодії у боротьбі з корупцією обумовлюється: загостренням криміногенної ситуації у державі; посиленням активності злочинних угруповань, які намагаються увійти до органів влади; прискорення темпів транснаціоналізації корупції та деякими іншими. Така ситуація примушує удосконалювати спільні зусилля правоохоронних та інших державних органів у галузі протидії корупції, своєчасно виявляти негативні тенденції у соціально-економічній обстановці, сприяти усуненню причин та умов корупції, налагоджувати дійовий обмін інформацією, здійснювати профілактику корупційних правопорушень у відповідних сферах державного життя.

Таким чином, об’єктивна необхідність взаємодії обумовлюється, з одного боку, спільністю задач, які стоять перед різними відомствами, органами та підрозділами у сфері запобігання  та протидії корупції,з іншого боку – відмінностями в їх функціональному  та структурному стані. Крім цього необхідність взаємних дій виступає як об’єктивна умова забезпечення цілісності системи при внутрішній та міжсистемній взаємодії.

Особливості взаємодії суб’єктів  у сфері запобігання та протидії корупції:

1) це специфічний вид спільної суспільно-корисної діяльності;

2) це особливий вид правовідносин, переважно правоохоронного характеру;

3) наявність декількох (не менше двох) суб’єктів;

4) погодженість спільних заходів за метою, місцем, часом та методами; д)диференціація функцій суб’єктів

5) спрямованість функціонування взаємодіючих суб’єктів на боротьбу з корупцією в усіх її проявах;

6) наявність нормативної бази взаємодії, яка містить в основному норми адміністративного права;

7) здійснення переважно в рамках адміністративно-правових інститутів;

8) рівноправність суб’єктів, котрі взаємодіють на одному рівні, виділення ієрархічних рівнів в організації взаємодії;

9) наявність спільної програми дій та необхідного інформаційного забезпечення;

10) врахування при організації взаємодії методів і засобів, властивих кожному суб’єкту взаємодії.

Таким чином, взаємодія суб’єктів  у сфері запобігання та протидії корупції як адміністративно-правова  категорія – це врегульована переважно  адміністративно-правовими нормами, погоджена за метою, часом і місцем діяльність суб’єктів у сфері  запобігання та протидії корупції, при якій вони справляють взаємний вплив один на одного і на суспільні  відносини, опосередковані існуванням корупції, з метою попередження, виявлення та припинення корупційних  діянь, усунення причин та умов, що їм сприяють, шляхом найбільш доцільного поєднання  сил, засобів і методів, властивих  цим суб’єктам.

Система заходів протидії корупції спрямована на зменшення її обсягів, зміну характеру корупційних  проявів, обмеження впливу корупції на соціальні процеси, збільшення ризику для корупціонерів, усунення соціальних передумов корупції, причин та умов корупційних діянь, виявлення, припинення та розслідування проявів корупції, притягнення осіб, винних у вчинені  корупційних правопорушень, до юридичної  відповідальності, поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних  осіб, усунення наслідків корупційних  діянь, має здійснюватися відповідними суб’єктами і базуватися на певних засадах.

Визначення зазначених суб’єктів  та засад є надзвичайно важливим з точки зору забезпечення дієвості та ефективності антикорупційної діяльності, дотримання прав людини, досягнення мети зазначеної діяльності та виконання  основних завдань.

1. Суб’єкти боротьби з корупцією

Виходячи зі змісту антикорупційної  діяльності, функціонального призначення  та кола повноважень, суб’єкти протидії корупції можуть бути поділені на основні  групи, а саме:

1) які визначають і забезпечують реалізацію антикорупційної політики держави;

2) які створюють і удосконалюють нормативно-правову базу протидії корупції;

3) безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції;

4) які здійснюють судовий розгляд справ про корупційні правопорушення (суд);

5) діяльність яких спрямована на запобігання корупції;

6) які здійснюють координацію антикорупційної діяльності;

7) які реалізують контроль та нагляд за діяльністю суб’єктів безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції;

8) які здійснюють поновлення законних прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, усунення наслідків корупційних діянь;

9) які здійснюють фінансове, матеріально-технічне, інформаційне, науково-методичне забезпечення протидії корупції.

Першу групу суб’єктів  протидії складають вищі державні органи – Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, яким належить прерогатива визначення внутрішньої і зовнішньої політики держави, складовою якої є антикорупційна політика, і забезпечення її здійснення.

Відповідно до п. 3 та 6 ч. 1 ст. 85 Конституції України до повноважень  Верховної Ради України належить визначення засад внутрішньої і  зовнішньої політики, затвердження загальнодержавних  програм економічного та соціального  розвитку, а згідно з п. 12, 14, 17, 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно згідно із законами України визначаються: організація і діяльність органів  виконавчої влади, основи державної  служби; організація і діяльність прокуратури, органів дізнання і  слідства; основи національної безпеки; діяння, які є злочинами, адміністративними  або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Згідно з Конституцією України Президент України є  главою держави і гарантом додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина (ст. 112), забезпечує національну безпеку держави, здійснює керівництво у сфері національної безпеки, очолює Раду національної безпеки  і оборони України (п. 1, 17, 18 ч. 1 ст. 106). Відповідно до п. 1 та 7 ст. 116 Конституції  України Кабінет Міністрів України  забезпечує внутрішню і зовнішню політику держави, здійснює заходи щодо забезпечення національної безпеки  України, боротьби зі злочинністю. Антикорупційну політику реалізовано у відповідних  законодавчих актах цих органів  – законах, постановах, указах.

Друга група суб’єктів  здійснює законодавче (нормативно-правове) забезпечення протидії корупції. Такими суб’єктами є Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів  України, відповідні міністерства та відомства. Особливе місце серед цих органів  відведено Верховній Раді України, від якої як єдиного законодавчого  органу в нашій державі залежить якість забезпечення правового регулювання  протидії корупції.

Третю групу зазначених суб’єктів  складають суб’єкти безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері  протидії корупції. Така назва цих  суб’єктів є дещо умовною, оскільки правоохоронна діяльність містить  реалізацію всіх правоохоронних функцій. У даному разі під безпосередньою правоохоронною діяльністю розуміємо здійснення таких функцій, як оперативно-розшукова (виявлення, припинення та документування корупційних діянь), розслідування корупційних злочинів, провадження справ про адміністративні правопорушення корупційного характеру, а також здійснення певною мірою профілактичної функції.

У свою чергу, суб’єкти цієї групи поділяються на дві підгрупи:

• суб’єкти, для яких безпосередня правоохоронна діяльність у сфері протидії корупції є однією з основних функцій;
• суб’єкти, для яких така діяльність є другорядною функцією і здійснюється лише у процесі виконання ними основних функцій, що безпосередньо не пов’язані з протидією корупції.

При цьому слід зазначити, що сьогодні в Україні не існує  державного органу, для якого протидія з корупцією була б єдиною основною функцією діяльності.

До суб’єктів безпосередньої правоохоронної діяльності першої підгрупи відноситься ряд суб’єктів, передбачених ст. 4 Закону України "Про боротьбу з корупцією". Цією статтею встановлено, що боротьбу з корупцією ведуть відповідні підрозділи:

• Міністерства внутрішніх справ України;
• Податкової міліції;
• Служби безпеки України;
• органів прокуратури;
• інші органи та підрозділи, що створюються для боротьби з корупцією згідно з чинним законодавством.

Підрозділи, для яких здійснення безпосередньої правоохоронної діяльності є однією з основних функцій, такі: у Міністерстві внутрішніх справ  України – Головне управління по боротьбі з організованою злочинністю; у Державній податковій адміністрації  України – Управління по боротьбі з корупцією та безпеки в органах  ДПА України; у Службі безпеки  України – Головне управління по боротьбі з корупцією та організованою  злочинністю.

У Генеральній прокуратурі  України існує Управління з нагляду  за виконанням законів спеціальними підрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою  злочинністю та корупцією. Але вони не можуть бути віднесені до суб’єктів  цієї підгрупи, оскільки до їх компетенції  віднесено здійснення прокурорського нагляду за діяльністю вищевказаних спецпідрозділів МВС, СБУ, ДПА. Разом  з тим, суб’єктами цієї підгрупи слід визнавати слідчих прокуратури, які провадять слідство у справах про корупційні злочини (ч. 1 ст. 112 КПК). Що стосується інших органів та підрозділів, що створюються для боротьби з корупцією згідно з чинним законодавством, то, зокрема, таким органом певний час було Національне бюро розслідувань, яке спочатку (1997 р.) було створене відповідним Указом Президента України, а потім, фактично не розпочавши своєї правоохоронної діяльності, було ліквідоване Президентом (1999 р.).

Що стосується суб’єктів  безпосередньої правоохоронної діяльності другої підгрупи, то відповідно до ст. 12 Закону України "Про боротьбу з  корупцією" до них слід віднести слідчих, прокурорів, які за певних обставин мають право складати протокол про вчинення корупційного діяння або  іншого правопорушення, пов’язаного  з корупцією, а також органи дізнання, які у разі відмови в порушенні  кримінальної справи або закриття кримінальної справи і за наявності в діяннях  особи ознак зазначеного правопорушення зобов’язані надіслати матеріали  перевірки або досудового слідства до відповідного органу, зазначеного  у ст. 4 Закону. Крім того, до таких  суб’єктів можуть бути віднесені  підрозділи по боротьбі з економічною  злочинністю Міністерства внутрішніх справ України.

Четверта група суб’єктів  – це суди загальної юрисдикції, до компетенції яких Закон відносить  судовий розгляд справ про  корупційні правопорушення (ст. 12 Закону України "Про боротьбу з корупцією", ст. 15 КПК України).

Діяльність суб’єктів  п’ятої групи головним чином пов’язана  із запобіганням корупції в органах  державної влади та органах місцевого  самоврядування. До них відносяться  органи, які, зокрема, забезпечують проведення єдиної державної політики у сфері  державної служби, здійснюють профілактичну  антикорупційну діяльність серед службовців всіх органів державної влади  чи органів місцевого самоврядування чи певних відомств.

Таким суб’єктом є Головне  управління державної служби України, на яке як на центральний орган  виконавчої влади зі спеціальним  статусом покладається здійснення заходів, спрямованих на запобігання проявам  корупції серед державних службовців; перевірка в державних органах  та органах місцевого самоврядування додержання вимог законів України "Про державну службу", "Про  боротьбу з корупцією" та інших  актів законодавства з питань державної служби; проведення у встановленому  порядку службових розслідувань з питань додержання державними службовцями  законодавства про державну службу, про боротьбу з корупцією, а також  за фактами порушення етики поведінки  державних службовців.

До цієї групи суб’єктів  протидії корупції відносяться також  підрозділи внутрішньої (власної) безпеки  правоохоронних та деяких інших органів, одним з основних завдань яких є здійснення профілактичного антикорупційного впливу по відношенню до співробітників цих органів.

Шосту групу суб’єктів  складають суб’єкти, які здійснюють координацію антикорупційної діяльності. Такими органами є:

• Координаційний комітет по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України, який відповідно до ст. 8 Закону України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" координує діяльність всіх державних органів, на які цим Законом покладено обов’язки здійснювати боротьбу з корупцією;
• Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори – згідно зі ст. 10 Закону України "Про прокуратуру" вони координують діяльність по боротьбі із злочинністю органів внутрішніх справ, органів Служби безпеки, органів Податкової міліції, органів Митної служби та інших правоохоронних органів;
• Рада національної безпеки і оборони України – згідно з ч. 2 ст. 107 Конституції України та ст. 3 Закону України "Про Раду національної безпеки і оборони" вона координує діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки.

Сьому групу суб’єктів  протидії корупції утворюють органи, що здійснюють контроль та нагляд за діяльністю суб’єктів безпосередньої правоохоронної діяльності у сфері протидії корупції. Відповідно до ст. 16 Закону України "Про  боротьбу з корупцією" парламентський контроль за виконанням законів у  сфері протидії корупції здійснюється Верховною Радою України безпосередньо, а також Комітетом Верховної  Ради України з питань боротьби з  організованою злочинністю і  корупцією. Згідно з ч. 2 ст. 107 Конституції  України та ст. 3 Закону України "Про  Раду національної безпеки і оборони" контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки  здійснює Рада національної безпеки  та оборони України.

До суб’єктів цієї групи  слід віднести також суд, який здійснює судовий контроль за діяльністю вищезазначених органів при розгляді кримінальних справ про корупційні злочини, адміністративних справ про адміністративні корупційні правопорушення, вирішенні питання  щодо обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, продовження  строків тримання під вартою, проведення обшуку в житлі чи іншому володінні  особи, накладення арешту на кореспонденцію чи зняття інформації з каналів зв’язку  у справах про корупційні злочини.

Нагляд за виконанням законів  у сфері боротьби з корупцією  здійснюється Генеральним прокурором України й уповноваженими ним  прокурорами (ст. 17 Закону України "Про  боротьбу з корупцією", ст. 1 Закону України "Про прокуратуру"). В органах прокуратури цю функцію здійснюють управління та відділи по нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами та іншими державними органами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю та корупцією.

Восьма група суб’єктів  протидії корупції – це, насамперед суди, а також прокурори, державні органи та органи місцевого самоврядування, які вживають заходи і приймають  конкретні рішення стосовно відшкодування  заподіяної корупційними діяннями шкоди, поновлення порушених ними прав і  т. ін.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про боротьбу з корупцією" збитки, заподіяні державі, підприємству, установі, організації незаконним використанням  приміщень, засобів транспорту і  зв’язку, іншого державного майна або  коштів, підлягають відшкодуванню винними  особами, уповноваженими на виконання  функцій держави, на загальних підставах  і умовах матеріальної відповідальності працівників та військовослужбовців.

У разі відмови добровільно  повернути незаконно одержані особою, уповноваженою на виконання функцій  держави, кредити, позички, цінні папери, нерухомість та інше майно, вони чи їх вартість підлягають стягненню (вилученню) в доход держави у судовому порядку за заявою прокурора.

Одержання субсидій, субвенцій, дотацій, кредитів та пільг у результаті дій, передбачених п. "а" ч. 1 ст. 5 зазначеного  Закону, тягне за собою визнання укладеної угоди недійсною з  наслідками, передбаченими Цивільним  кодексом України.

Згідно з статтею 14 Закону України "Про боротьбу з корупцією" прийняті внаслідок корупційних  діянь неправомірні нормативно-правові  акти та рішення підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженими на прийняття чи скасування відповідних актів та рішень, або  визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до статті 15 зазначеного  Закону фізичні та юридичні особи, права  яких порушено внаслідок корупційних  діянь і які зазнали моральної  чи матеріальної шкоди, мають право  на поновлення цих прав і відшкодування  шкоди у встановленому Законом  порядку.

Здійснення антикорупційної  діяльності потребує специфічного правового, організаційного, кадрового, інформаційного, матеріально-технічного, фінансового, наукового та іншого забезпечення, що обумовлює необхідність створення  спеціальних органів (установ, служб, підрозділів), які і становлять дев’яту  групу суб’єктів протидії корупції. Так, науково-дослідне забезпечення протидії корупції здійснює Міжвідомчий науково-дослідний  центр з проблем боротьби з  організованою злочинністю.

Постановою Верховної  Ради України від 12 жовтня 1994 р. № 199 відповідні органи та підрозділи зобов’язані  дотримуватися спеціального порядку  комплектування, матеріально-технічного, військового, фінансового та соціально-побутового забезпечення спеціальних підрозділів  по боротьбі з корупцією та організованою  злочинністю СБУ.

У межах своїх повноважень  певні заходи стосовно протидії корупції можуть здійснювати також інші суб’єкти, зокрема державні органи, – Національний банк України, ДПА, Державна контрольно-ревізійна  служба, Рахункова палата України, Антимонопольний  комітет України, Фонд державного майна  України, органи місцевого самоврядування, об’єднання громадян, ЗМІ.

2. Принципи взаємодії державних органів  
   у сфері запобігання та протидії корупції

Принципи взаємодії суб’єктів  щодо запобігання та протидії корупції необхідно розуміти як систему установок, керівних начал, відправних положень, які відбивають об’єктивні закономірності розвитку правоохоронних відносин у сфері запобігання та протидії корупції на сучасному етапі існування суспільства і визначають сутність взаємовідносин між суб’єктами, які взаємодіють з метою виконання покладених на них загальних та індивідуальних завдань.

До основних принципів  взаємодії суб’єктів у сфері  запобігання та протидії корупції можна  віднести:

1) Принцип законності – цей принцип полягає в обов’язковому виконанні законів і відповідних ним правових актів усіма суб’єктами боротьби з корупцією.

2) Принцип науковості (наукової обґрунтованості, об’єктивності) –передбачає цілеспрямований вплив на корупцію в цілому або на окремі її прояви на основі пізнання та використання об’єктивних законів та закономірностей правоохоронної діяльності у цій сфері в інтересах ефективного забезпечення боротьби з нею.

3) Принцип плановості – дозволяє враховувати велику кількість обставин, які можуть виникнути в процесі взаємодії, за рахунок розробки чітких програм узгоджених дій та можливості прогнозування зміни оперативної обстановки. Діяльність взаємодіючих суб’єктів повинна також базуватися на положеннях відповідних директивних документів, які містять у собі завдання держави щодо запобігання та протидії корупції.

4) Принцип гласності – полягає у своєчасному, широкому та регулярному інформуванні громадян про діяльність суб’єктів у сфері запобігання та протидії корупції шляхом звітування відповідних структур перед населенням, обговорення важливіших питань та рішень, що приймаються, та створення системи антикорупційного виховання та навчання.

5) Принцип безперервності – цей принцип означає, що функції взаємодії суб’єктів боротьби з корупцією потребують постійного здійснення і погодження дій відповідних органів та їх структурних елементів протягом тривалого часу. Постійність взаємодії опосередковується тим, що корупція не є тимчасовим явищем для суспільства. Здійснюючи негативний вплив на його розвиток, вона вимагає вжиття планомірних та постійних заходів щодо її мінімізації.

6) Принцип системності – цей принцип означає, що суб’єкти взаємодії повинні виступати як взаємопов’язані елементи, наділені своїм місцем та роллю у ході здійснення заходів щодо запобігання та протидії корупції, а їх дії, що об’єднанні однією цільовою програмою, повинні спрямовуватися на досягання єдиної мети.

Важливим при цьому  є виділення головної на даний  момент проблеми протидії корупції і  концентрації основних зусиль на її розв’язанні. Це може бути проблема прийняття відповідного закону, утворення певного державного органу, проведення адміністративної реформи, вдосконалення системи  контролю за доходами та витратами  осіб, уповноважених на виконання  функцій держави.

7) Принцип комплексності – проявляється у здійсненні невідкладних короткострокових, довгострокових, постійних заходів соціально-політичного, організаційно-управлінського, правового та іншого характеру, спрямованих на подолання корупції. Цей принцип передбачає: досягнення єдності цілей та основних напрямів у сфері запобігання та протидії корупції; взаємодію наявних сил та засобів усіх суб’єктів протидії корупції на усіх рівнях суспільства; врахування об’єктивних та суб’єктивних умов, що визначають вибір найбільш ефективних засобів і методів вирішення нагальних питань; врахування наявності та цілеспрямоване використання організаційно-технічних, правових та соціально-економічних факторів; постійну перевірку ефективності антикорупційної діяльності.

8) Принцип наступальності – сутність цього принципу полягає у реалізації суб’єктами боротьби з корупцією законодавчих вимог щодо проведення активного пошуку фактів корупції, здійсненні відповідних організаційних та процесуальних дій для об’єктивного вирішення справи, застосуванні заходів щодо виявлення та усунення причин та умов, що сприяють корупції.

Друга група принципів  – спеціальні. Ці принципи взаємодії  доповнюють та конкретизують загальні, є похідними від них та загальних  принципів управління, а саме:

1) Принцип спільності інтересів – цей принцип базується на одновекторній спрямованості інтересів сторін, що взаємодіють у сфері запобігання та протидії корупції. Подібна спільність інтересів походить від соціальної природи суб’єктів, їх призначення та покладених на завдань.

2) Принцип «головної ланки» – діяльність суб’єктів у порядку взаємодії, спрямована на вирішення основного завдання, яке є найбільш важливим у загальному ланцюгу подій і виконання якого дозволить розв’язати усю сукупність проблем. Такою «головною ланкою» для суб’єктів боротьби з корупцією є запобігання корупційним проявам, виявлення і припинення корупційних діянь, усунення шкідливих наслідків, які вона викликає.

3) Принцип «маневреності» (оперативності та гнучкості) - згідно з ним запланована діяльність повинна піддаватися корегуючому впливу у відповідності зі змінами оперативної обстановки, для більш ефективного використання сил, засобів, форм та методів, які є у розпорядженні учасників взаємодії.

Це дуже важливий принцип, оскільки корупція є явищем з високим  рівнем динаміки: постійно змінюються існуючі види корупційних діянь  і з’являються нові, що потребує негайного прийняття з їх боку активних заходів щодо подолання  цих проявів. Тому, у систему заздалегідь  передбачених заходів щодо протидії корупції обов’язково повинні вноситися  положення, що є адекватними конкретним умовам та змінам у характері взаємодії  та корупційній ситуації.

4) Принцип паритетності (рівності) – суб’єкти, що взаємодіють під час виконання завдань щодо запобігання та протидії корупції повинні виступати один перед одним як рівнозобов’язані. Це відсутність відносин підпорядкування і наявність власних форм діяльності, покладення обов’язків з організації взаємодії на певного суб’єкта спільної діяльності.

5) Принцип спеціалізованості (оптимального використання можливостей взаємодіючих суб’єктів) – сутність цього принципу полягає в тому, що у боротьбі з корупційними правопорушеннями необхідно забезпечити використання окремими суб’єктами тих сил, засобів, методів та форм, які їм властиві, походять з їх правової та соціальної природи. Застосування суб’єктом невластивих для нього методів та засобів діяльності може призвести до значних втрат сил, часу, зниження ефективності застосування притаманних йому прийомів боротьби з корупцією.

6) Принцип пропорційної відповідальності за наслідки взаємодії –встановлення для усіх взаємодіючих суб’єктів рівної (солідарної) відповідальності за виконання спільного завдання, або встановлення відповідальності лише за той обсяг роботи, котрий був покладений на них відповідно до їх компетенції, що є більш доцільним.

7) Принцип посилення управляючих параметрів системи – цей принцип означає, що взаємодія частин системи, кооперування сил та засобів підпорядковане підвищенню ефективності діяльності, поліпшенню якості заходів щодо запобігання та протидії корупції, скороченню строків їх виконання, зменшення матеріальних витрат.

8) Принцип непересічення компетенції – він означає, що співробітництво суб’єктів не повинно спричиняти взаємопередачу прав та обов’язків, котрими кожний з них наділений – взаємодіючи сторони зобов’язані діяти в рамках власної компетенції.

9) Принцип комплексного використання сил та засобів взаємодіючих сторін – суть цього принципу полягає в тому, що виконуючи свої основні задачі, суб’єкти правоохоронної діяльності повинні одночасно вирішувати завдання щодо боротьби з корупцією. Комплексний підхід дозволяє не тільки раціонально розподіляти наявні сили та засоби, але й притягувати до боротьби з корупцією додаткові можливості, збільшувати тиск на неї у разі ускладнення оперативної ситуації.