Взаємовідносини України з країнами СНД

Вступ ………………………………………………………………………….…. 3

Розділ 1. Загальна характеристика взаємовідносин України з країнами СНД

1.1.Співдружність незалежних держав та їх співробітництво ………………. 4

1.2.Економічні проблемі  СНД …………………………………………………. 8

1.3. Відносини України із Росією …………………………………………….. 12

Розділ 2. Інтеграційні відносини  України з країнами СНД 

2.1.Аналіз стану зовнішньоторгівельної  політики України з країнами  СНД..13

2.2. Співробітництво з країнами-учасницями СНД …………………….……..16

2.3. Вільна торгівля в рамках СНД …………………………………….……... 20

Розділ 3. Перспективи взаємовідносин України з СНД 

3.1. Перспективи інтеграційних  процесів в СНД…………………………….. 22

3.2. Перспективи направлення  взаємовідносин у зовнішньоторгівельній  сфері України та СНД…………………………………………………………………… 24

3.3. Стратегічні засади розвитку зовнішньоторговельних зв’язків України з країнами СНД……………………………………………………………………… 25

 Висновок …………………………………………………………………….…. 31

 Перелік посилань

Вступ

Актуальність теми. Визначення країн СНД як потенційно важливого регіону для активізації зовнішньоекономічної діяльності та розвитку української економіки обумовлюється тісною взаємодією в межах колишнього єдиного народногосподарського комплексу; можливістю доступу до сировинних ресурсів; відносною близькістю ринків збуту продукції; можливістю обміну продукцією, яка є менш конкурентоспроможною в інших регіонах світу; залишками кооперації між підприємствами країн Співдружності.

На сучасному етапі  розвитку і взаємодії України  з країнами СНД існують проблеми, які полягають у посиленні  нерівномірності розвитку країн, скороченні обсягів зовнішньої торгівлі внаслідок  встановлення торговельних бар’єрів через відсутність реального  впровадження нормативно-правових положень. Для вирішення цих проблем  постає необхідність розроблення зовнішньоторговельної  стратегії на основі удосконалення  механізму регулювання зовнішньої торгівлі, що надасть можливості ефективної взаємодії з країнами–торговельними партнерами та здійсненню внутрішніх економічних перетворень на основі співдружності України та СНД.

Окремі аспекти вдосконалення  зовнішньоекономічного механізму  інтеграції України та торговельно–економічного співробітництва України з країнами СНД, її участі в різноманітних інтеграційних  об`єднаннях розглядалися у працях українських вчених Бураковського  І.В., Гальчинського А.С, Дудченка М.А., Кістерського Л.Л., Макогона Ю.В., Поручника А.М., Соколенка С.І., Філіпенка А.С., Шниркова О.І. та інших.

 Метою роботи є співробітництво  України в рамках СНД.

Згідно з метою дослідження  в роботі були поставлені і вирішені такі завдання:

• узагальнення співдружність незалежних держав та їх співробітництво;
• визначення проблеми розвитку Співдружності Незалежних Держав (СНД);
• комплексна оцінка напрямів Стратегічні засади розвитку зовнішньоторговельних зв’язків України з країнами СНД; 
  

Розділ 1. Загальна характеристика взаємовідносин України  з країнами СНД

1.1. Співдружність незалежних держав та їх співробітництво

Розвал Радянського Союзу та створення СНД в 1991 році були тільки початком перебігу складних інтеграційних  і дезінтеграційних процесів на терені останньої імперії світу. СНД  виявилась політично й економічно неспроможною, нестабільною структурою. Неефективність функціонування Співдружності  зумовлена її суперечливою природою, яка закладена в концепцію  її існування.

Список ради глав держав СНД (таб. 1.1).

Таблиця 1.1 - Рада Глав держав СНД

Власне, СНД виникла як механізм розв'язання протиріч, що виникли в  часи “перебудови” ще у колишньому СРСР між союзним Центром і  периферією, яку утворювали радянські  республіки. Боротьба відцентрових і  доцентрових тенденцій розвитку призвела до утворення нових незалежних держав з власним розумінням своїх національних інтересів, тоді як функції “центру” перехопила одна з новоутворених держав - Російська Федерація, яка проголосила себе спадкоємницею СРСР і згодом почала спрямовувати свою політику на відновлення Союзу, тобто знову почала “збирати землі” навколо Москви.

Функції СНД та труднощі їх реалізації. Утворення СНД в цілому можна  вважати історично виправданим  на етапі становлення нових держав пострадянського простору, але за сучасних умов, коли цей процес фактично закінчився, її існування стає проблематичним. Щоб розібратися, що є позитивним і що негативним у діяльності СНД  за останні роки, необхідно проаналізувати реальні функції та цілі, що виправдовували її існування. Відзначимо також, що кожна  з функцій має подвійну природу (відцентрову та доцентрову) згідно з різними концептуальними схемами  бачення СНД:

а) Культурно-історична функція  зумовлена спільним минулим і  полягає в підтримці відчуття солідарності народів пострадянсько простору, яке склалося за умов тривалого співжиття в межах Російської імперії та СРСР. Існує також певна гуманітарна єдність країн СНД, зокрема - подібні системи освіти, “російськомовність”, родинні зв'язки тощо. Загалом, ця функція збережена в існуванні СНД, що значно пом'якшило “шок” у населення пострадянських країн, викликаний розпадом СРСР. Було збережено режим вільного пересування через нові кордони, конвертованість документів про освіту та наукові звання, елементи спільного інформаційного простору тощо.

б) Міжнародно-правова функція. Утворення СНД сприяло більш цивілізованому вирішенню проблем, пов'язаних з трансформацією колишніх радянських республік у незалежні країни (механізм “розлучення”). Після закінчення цього процесу внаслідок укріплення національних держав, їх виходу на міжнародну арену, укладання двосторонніх міждержавних угод з РФ тощо, міжнародно-правова функція Співдружності в існуючому вигляді втрачає сенс і має отримати інше навантаження.

В ситуації, що склалася, Співдружність  як об'єднання незалежних держав поступово  трансформується у проросійську наддержавну структуру. Незважаючи на те, що “столицею” СНД за Біловезькими угодами було проголошено Мінськ, основні структури й органи СНД  перебувають у Москві.

в) Економічна функція. При  створенні СНД важливо було зберегти раціональні економічні зв'язки, що сформувалися за умов колишнього єдиного народногосподарського комплексу. Існує взаємодоповнюваність та взаємозалежність економічних систем країн - членів СНД, спільні проблеми у здійсненні економічних перетворень, які можна було б вирішувати узгоджено. Однак сподівання на створення ефективної моделі міждержавних економічних зв'язків так і не справдилися. В економічних органах СНД закріплено російське домінування.

г) Військово-політична функція  і проблеми безпеки. На початковій стадії існування СНД зберігалися елементи спільного військового командування та воєнної інфраструктури сил стратегічного призначення. З розбудовою національних збройних сил, з передачею ядерних озброєнь з України і Казахстану до РФ, із влагодженням ситуації навколо Чорноморського флоту ця функція поступово відмерла.

У відносинах між країнами СНД та РФ накопичуються економічні, політичні та правові протиріччя. Незадоволеність станом справ виявилася  на останніх зустрічах керівників держав СНД, де гостро критикувалася неконструктивна  позиція РФ.

Основними причинами нежиттєздатності та нестабільності СНД є:

1. Нерівноправність відносин  між країнами СНД, а також  претензії РФ на політичне,  економічне, інформаційне та соціокультурне  домінування.

2. Намагання РФ розглянути  весь пострадянський простір  як зону “легітимних” життєво  важливих її інтересів.

3. Несумісність вимог  РФ щодо координації зовнішньої  й економічної політики країн  СНД з повним ігноруванням  нею інтересів і пріоритетів  країн-партнерів.

4. Постійні спроби РФ  сформувати в рамках СНД новий  військово-політичний блок чи  систему колективної безпеки  (для кого і проти кого?).

5. Стратегічний курс РФ на розбудову наддержавних структур СНД під її контролем і прогресуючу інтеграцію пострадянських країн в новий потужний геополітичний блок.

Україна в СНД. Від початку  створення Співдружності з'ясувалися  дві діаметрально протилежні ідеології щодо сенсу та перспектив розвитку цієї організації. Для України ставлення до СНД було насамперед як до механізму “цивілізованого розлучення” республік колишнього СРСР, як до організації, в якій Україна перебуватиме лише певний час - до подальшої інтеграції з Об'єднаною Європою. Інформація щодо співробітництва України в рамках СНД (див. ДОДАТОК А).

Російські геополітики вважають, що орієнтація України на Захід і  спроби від'єднатись від сфери впливу РФ неминуче призведуть до створення  перманентного джерела внутрішніх конфліктів. Не утруднюючи себе пошуком  аргументів, вони приписують українцям  сподівання, що начебто вони, спираючись на підтримку Заходу, прагнуть поступово  вигнати частину росіян з України, українізувати решту росіян і  російськомовних українців. Власне, такі уявлення скоріше віддзеркалюють спосіб мислення самих росіян, ніж  спосіб мислення українців (яким це робити і не спадає на думку).

Для України та деяких інших  республік головна притягальна  сила СНД полягала як раз у ліквідації центру. Вони категорично відкидають ідею створення нового центру в Москві. Саме тому Україна постійно наголошує  на своєму статусі асоційованого  члена і ретельно уникає тісної участі у політичному та військовому  співробітництві. Молдова проголосила, що її участь обмежена виключно економічною  сферою. Туркменистан та Азербайджан  здебільшого утримуються або  відмовляються підписувати угоди  СНД, брати участь у реальній кооперації.

Більшість саммітів СНД теж  закінчувалися провалом. Провідні міністерства України дійшли висновку, що підготовлені у Москві пропозиції щодо митного  і монетарного союзів разом з пропозиціями Російської Федерації по приєднанню України до запропонованого економічного союзу як повноправного члена є передчасними. Особливо беручи до уваги, що пропозиції України щодо захисту економічного суверенітету країн СНД не були враховані при підготовці відповідних документів.

Майбутнє СНД. Неодноразове перенесення зустрічей на найвищому  рівні лідерів країн СНД свідчить про їхнє прохолодне ставлення до майбутнього Співдружності. Фактично країни СНД мають між собою  мало спільного, крім історичного минулого. Вектори пріоритетних інтересів  окремих країн СНД все більше набувають відцентрового від  СНД спрямування.

Зростає критика на адресу РФ, яка намагається використати  структури Співдружності у власних  інтересах, зневажаючи інтереси інших  її членів, що найбільшої гостроти набуло на самміті лідерів країн СНД  у Кишиневі.

1.2.Економічні  проблемі СНД

У 1991 р. усі держави СНД  почали економічні реформи, які характеризуються як загальними так і специфічними мірами. Але лібералізація цін зумовила неефективність багатьох коопераційних зв'язків, а лібералізація, зовнішньоекономічній діяльності виявила не конкурентоспроможність більшість виробництв. Приватизація власності породила некерованість і безвідповідальність в економічній сфері.

Економічне зростання, що позначилося останніми роками в  країнах СНД, поки не в силах здолати деформації відтворювального процесу, що склалися в них. Можна говорити лише про деяке послаблення їх негативних наслідків для макроекономіки за минуле десятиліття. В середньому по країнам СНД за 1991-2000 рр. ВВП знизився на – 34, объеми промислового виробництва - на 40, продукція сільського господарства - на 28, інвестиції в основний капітал - на 67. Майже в усіх країнах Співдружності ще не досягнуто до реформаційного рівня ключових економічних показників.

У Росії посилення сировинної спеціалізації промисловості і  структури вітчизняного експорту призвело до надмірної імпортної залежності внутрішнього ринку, загрозливого зростання  державного зовнішнього боргу, що супроводжується неконтрольованим витоком російського капіталу за кордон.

Більшість держав Співдружності  переорієнтували зовнішньоекономічні  зв'язки на треті країни. Так, обсяг  торгівлі Росії з країнами Співдружності  знизився з 138,1 млрд. дол. в 1991 р. до 19 млрд. в 1999 р. Вартість взаємних товарних поставок все більше зростає, а їх фізичний обсяг скорочується. По ряду важливих товарів (нафтопродукти, алюміній, целюлоза, цукор, вершкове масло, легкові автомобілі та ін.) ціни в торгівлі між країнами СНД перевищили рівень світових, що нерідко робить більш дешевої їх закупівлю поза межами угруповання

Перехід на світові ціни призначив високий рівень незбалансованості  структури промисловості, створив  сприятливі умови для розвитку сировинних галузей і несприятливі - для переробних, в першу чергу для машинобудування, легкої і харчової промисловості. Хоча в окремих випадках частка взаємної торгівлі досить висока, її загальний  обсяг в рамках Співдружності, як і раніше поступається обсягами торгівлі з далеким зарубіжжям. Росія, як і раніше, залишається для більшості країн Співдружності їх основним партнером, що пояснюється в основному залежністю від її поставок енергоресурсів, окремих видів сировинних товарів і машино-технічної продукції. Частка Росії в зовнішньоторговельному обороті окремих країн СНД складає від 54 до 88%. Вельми істотно її участь і в торговельному обороті з далеким зарубіжжям (78% експорту і 57% імпорту).

Включення країн СНД у  світову економіку - головне досягнення їх незалежного господарювання. Загальний  обсяг експорту з СНД в інший  світ склав в середині 90-х рр. 80 млрд. дол. Проте загальний обсяг  зовнішньої торгівлі не відповідає їхньому  економічному потенціалу. На країни СНД  припадає лише 4,5% світового обороту. Експорт товарів і послуг в  країни поза СНД у розрахунку на душу населення в середині 90-х рр. становив у середньому по Співдружності всього 277 дол. на рік.

В експорті країн СНД знизилася  частка готових товарів і послуг, а також комплектуючих виробів, зросла частка необробленої сировини. Більше 40% експорту Росії - сира нафта  і природний газ, майже третину  загального обсягу експорту Білорусії  становить сира нафта (реекспорт  з Росії), 80% експорту Азербайджану - нафта і продукти її переробки; 52% експорту Казахстану - кам'яне вугілля, нафта сира, продукти її переробки, феросплави, мідь і мідні необроблені  сплави, латунь, алюміній; 50% експорту центральноазіатських республік - бавовняне волокно.

Утворена у зв'язку з  падінням вітчизняного виробництва  нішу на споживчому ринку країн СНД  все інтенсивніше заповнює імпортна продукція. У 1991 р. товарне забезпечення роздрібного товарообігу приблизно  на 90% формувалося за рахунок продукції  власного виробництва, а в 2000 р. в  Росії і на Україні, наприклад, воно наполовину складалося з імпортних  товарів, за окремими видами одягу і  взуття - на 60-80%. Між тим надмірна залежність внутрішнього ринку від  імпортних поставок продовольства  і споживчих товарів створить загрозу економічної безпеки  .

Стабільне положення на споживчих  ринках Співдружності в останні  роки досягнуто багато в чому за рахунок імпортної продукції. Все  більше проявляється тенденція залежності від країн далекого зарубіжжя  не тільки в сфері високотехнологічних  виробництв, але й звичайних споживчих  товарів. При цьому вони витісняють неконкурентоспроможні товари національних виробників. В результаті цілі галузі виявилися витісненими з ринку.

Структури імпорту та експорту країн Співдружності свідчать про  те, що в далеке зарубіжжя стійко поставляються поновлювані товари, а в ближнє надходять споживчі товари. Крім того, немає ефективного  механізму, який переорієнтував б виручку  від зовнішньоекономічної діяльності країн СНД у сферу реального  виробництва. Вона йде або в офшори, або поповнює спекулятивний капітал, що діяв на фінансовий ринок.

Одна з найгостріших проблем  економічного розвитку країн СНД  на початку XXI ст. - погашення та обслуговування зовнішнього боргу. Сумарний обсяг  державного зовнішнього боргу Росії  в 2000 р. склав 158,4 млрд. дол., у тому числі 103,6 - борги колишнього СРСР і 54,8 - РФ. Україна входить до числа 30 країн  світу, які мають зовнішній борг понад 12 млрд. дол. За відносним рівнем заборгованості лідирує Киргизстан, чий зовнішній борг склав по відношенню до ВВП 104%, а до експорту товарів  і послуг - 228%. За витратами на обслуговування зовнішнього боргу Туркменістаном виділяється 14,5% до ВВП і 31% до експорту (5-е місце в світі) .

Незбалансованість торгівлі і низька платоспроможність країн-учасниць СНД призвели до утворення їх заборгованості великої Росії - понад 8 млрд. дол. Незважаючи на те, що частина боргів була переоформлена  в технічні кредити, прострочена  заборгованість за постачання за прямим господарськими договорами постійно росте  і може бути віднесена до розряду  безнадійних боргів. Тільки за енергоресурси  країни ближнього зарубіжжя заборгували  Росії більше 2,5 млрд. дол., в тому числі Україна - 1,4 млрд. дол. При цьому  Росія продає газ країнам Заходу по 110 дол. за 1000 м3, а Україні - за 80, Вірменії - на 53 і Грузії - по 50 дол.. Уряд РФ і зараз розглядає можливість збільшення обсягів кредитування партнерів по інтеграції, тоді як надання нових кредитів слід було б пов'язати з поверненням боргів, їх трансформацією в державні борги, або, що більш ефективно, майновим забезпеченням боргу. У рахунок погашення заборгованості держава-боржник може передавати свої об'єкти власності або пакети акцій приватизованих підприємств, що представляють інтерес для кредитора.

Таким чином, можна позначити  ряд проблем, пов'язаних з економічним  розвитком країн-учасниць СНД: деіндустріалізація виробництва і зниження його ефективності, деформації відтворювального процесу  перетворення країн СНД в ресурсні сегменти світового ринку через  занадто сильного розвитку добувної промисловості, зниження частки готових  товарів в експорті країн СНД, проблеми з погашенням зовнішнього боргу. Ці проблеми є на даний момент найбільш гострими і вимагають невідкладного рішення. 

1.3. Відносини України із Росією

Історія української-російських відносин досить давня і суперечлива. Починаючи від виникнення Київської  Русі по даний час український  та російський народи живуть по сусідству, економічно- та культурно співпрацюють, конкурують, інколи не знаходять спільну мову.

Сьогодні Україна для  Росії є стратегічним партнером  в СНД і на міжнародній арені. Для народів наших країн характерні традиційно дружні, теплі, практично  родинні стосунки. Це дуже благодатне підґрунтя, на якому зусиллями керівництва  наших країн, простих росіян та українців  ми будуємо нову систему міждержавних відносин. Засновується вона на засадах  рівноправності, добросусідства, взаємовигідного  співробітництва. Зрештою, все це і  є складові стратегічного партнерства  для майже 200 мільйонів людей, які  живуть на величезному просторі, від  Карпат до Тихого океану.

Російська Федерація —  держава-сусід України, кордон із якою проходить на північному сході та сході країни. Відносини із нею  мають стратегічне значення  для  України і значною мірою визначають її зовнішню, а часом і внутрішню  політику.

З часу розпаду Радянського  Союзу відносини між двома  країнами часто були складними і  наразі перебувають у станi покращення.

Відносини двох держав за президентства  Леоніда Кучми були найбільш сприятливими і певною мірою добросусідськими. Певний час урядам двох країн вдавалося  домовлятися із деяких важливих питань двосторонніх відносин: зокрема був  розділений Чорноморський флот, означений  державний кордон і укладений  Великий договір 1997 р., за яким Росія  відмовилася від територіальних претензій і визнала існуючі  кордони України.

Найгострішим із суперечливих питань останнього часу стало протистояння в районі півострова Тузла (Крим). Також  від часу демократичних виборів  Україна занепокоєна висловлюваннями і діями деяких російських політиків з питань Криму, російської мови в Україні, визнання Голодомору.

Значне погіршення російсько-українських  відносин відбулося під час і  особливо після Помаранчевої революції 2004 р. Офіційна Москва не тільки втручалася в президентські перегони восени 2004 р.[3], але й розцінила перемогу демократичних сил, як виклик її впливу на терени України. Це знайшло своє продовження у відвертій пропагандистській  війні особливо під час газової  кризи 2005 р. З того часу за різних урядів України, стосунки між двома державами  залишалися напруженими, зокрема стосовно постачання російських енергоносіїв через  територію України та, визнання Голодомору 33-го року геноцидом, можливого вступу України до НАТО та статусу російської мови в Україні. Основним невдоволенням  української сторони залишається  дуже часте втручання Росії у  внутрішні справи України.

Незважаючи на складні  міждержавні відносини, на неформальному  рівні стосунки між українцями і  росіянами залишаються здебільшого  позитивними та добросусідськими, але  загальне втручання російської влади  в суверенні справи України призводить до поступового зниження довіри між  двома народами.

Розділ 2. Інтеграційні відносини України з країнами СНД

2.1.Аналіз стану  зовнішньоторгівельної політики  України з країнами СНД

Головною особливістю  відносин України з країнами –  членами Співдружності незалежних держав є висока їх залежність від  позаекономічних, суто політичних чинників. Разом з тим ціла сукупність економічних  факторів визначає цей регіон як потенційно особливо важливий для розвитку українського господарства. Найвагоміші з них  – історичні традиції взаємодії  в межах єдиного народногосподарського  комплексу, відносна близькість ринків збуту продукції, можливість обміну продукцією, що менш конкурентоспроможна  в інших регіонах світу, залишки  колишньої виробничої кооперації між  підприємствами різних країн тощо.

Але на шляху використання цих сприятливих передумов збереження й розгортання взаємовигідних економічних  відносин дуже часто поставали і  постають перешкоди політичного  характеру, що найвиразніше виявлялися у відносинах між Україною та Росією.

Друга особливість відносин України з іншими країнами СНД  пов'язана з повільним перебігом  економічних реформ у цьому регіоні. Крім трьох прибалтійських республік, що рішуче відкинули різні варіанти участі в Співдружності й швидко адаптуються до європейських параметрів господарського розвитку, всі інші пострадянські держави або зберегли переважно директивну модель економіки (Туркменістан, Білорусь), або спромоглися  лише на половинчасті, несистемні та суперечливі  заходи щодо трансформації економічних  основ суспільства. Внаслідок цього  всі вони до останнього часу перебували в стані глибокої економічної  кризи. Падіння валового внутрішнього продукту в більшості з них  закінчилося лише в 1998-1999 рр., а в  Україні та Молдові – аж у 2000 р. [6].

Скорочене відтворення ВВП  неминуче призводило в першій половині 90-х років до згортання потреб в обміні товарами й послугами. Деяке  зростання взаємного товарообігу  було пов'язане в основному з  розширенням товарного обміну між  учасниками Митного союзу (Росія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, а також Таджикистан, які в жовтні 2000 р. утворили нову організацію – Євразійське економічне співтовариство). Україна не спромоглася  збільшити свої поставки до інших  країн Співдружності. Її експорт  у регіон СНД у 1999 р. склав лише 79,3% вартості поставок у 1992 р., а при  зростанні вивозу до цих країн  у 2000 р. його вартісна величина практично  дорівнювала показникові першого  року незалежності нашої держави (4100 млн. дол. у 1992 р. та 4497 млн. дол. у 2000 р.) .

Ще однією особливістю  співробітництва України з країнами цього регіону є непропорційне  регіональне спрямування її зовнішньоекономічних зв'язків із домінуванням у них  одного партнера – Росії.

Від торгівлі з РФ суттєво  залежить український експорт (24,1% загального вивозу у 2000 р. та 79,1% вивозу до країн  СНД) та особливо імпорт (41,7% та 72,4% відповідно). Висока, а стосовно регіону СНД  – панівна позиція Росії в  українському експорті та її цілковите  домінування в імпорті України  самі по собі свідчать про значну залежність від російського партнера. Рівень цієї залежності зростає ще більше за рахунок кількох додаткових факторів.

При аналізі українсько-російських економічних відносин уже звичайним  висновком е констатація того, що саме з РФ Україна одержує переважну  частку товарів так званого критичного імпорту (насамперед енергоносіїв та комплектуючих  для вітчизняного машинобудування) і що лише Росія (разом з іншими країнами СНД) у сучасних умовах спроможна  поглинути неконкурентоспроможні  в інших регіонах світу українські вироби. Недостатньо уваги в такому аналізі приділяється низці не менш важливих факторів залежності України  від економічного співробітництва з Росією .

Серед цих факторів необхідно  вказати на невеликі потенційні можливості географічної диверсифікації зовнішньої торгівлі України в межах СНД. У 2000 р. наступне за РФ місце серед  її торговельних партнерів посідав  Туркменістан, частка якого в зовнішній  торгівлі вкрай нестабільна (від 5 до 9%) залежно від можливостей оплати поставок туркменського газу. Далі йдуть Білорусь та Казахстан, суттєвому  розширенню відносин з якими заважає  пріоритет їхнього співробітництва  з членами Митного союзу, який обмежує зв'язки з іншими країнами.

Зовнішньоторговельний обіг товарів, послуг, робіт з країнами СНД у вартісному відношенні склав 16071,4 млн. дол. США, що на 1,1% більше, ніж  в 2001 році. Обсяги експорту зменшились на 0,3% і дорівнювали 6807,6 млн. дол. США. Імпорт збільшився порівняно з 2001 р. на 2,2% і досяг 9263,8 млн. дол. США. Негативне  сальдо в 2002 р. склалося у сумі 2456,3 млн. дол. США проти 2237,7 млн. дол. США у  попередньому році.

Таким чином, у сучасних умовах економічна складова відносин "Україна  – СНД" фактично зводиться до взаємин двох країн – України  та Росії, яка до того ж відіграє вирішальну роль у визначенні загальної політики САЕС щодо третіх держав (на його членів у 2000 р. припадало 37,9% зовнішньої торгівлі України в цілому та 86,39% торгівлі з країнами СНД). Щодо інших геополітичних складових цих відносин (зовнішньополітичних пріоритетів, орієнтації владних структур, ментальності населення тощо) домінанта в комплексі зв'язків України з сукупністю держав СНД виражена не так однозначно, але фактор економічної залежності від РФ справляє суттєвий вплив і на ці складові .