Взаємовідносини між страховими організаціями і банками

міністерство  освіти і науки україни

львівська державна фінансова академія

Кафедра фінансів суб’єктів господарювання

 

 

 

 

 

Індивідуально науково-дослідне завдання

 

з предмету : Страховий менеджмент

на тему: Взаємовідносини між страховими організаціями і банками

 

 

 

 

 

                              

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Львів 2013

 

План

Вступ

1.Поняття, структура та класифікація страхового ринку

2. Поняття і види банків

3.Форми взаємодії страхової  та банківської систем та причинно-наслідкові  зв’язки цих систем

Висновок

Список використаної літератури

 

Вступ

Стабільність і динамічний розвиток вітчизняної економіки  в значній мірі залежить від стану  страхового і банківського сегментів  фінансового ринку, а також від  обґрунтовано побудованої системи  їхніх взаємовідносин. Така система потенційно забезпечує ефективний вплив на сукупні фінансові потоки, фінансову стійкість банківських і страхових установ та якість їхніх послуг. Сталий і позитивний характер розвитку фінансового ринку приводить до того, що його учасники, цілком ґрунтовно обмежені у  своїй специфічній діяльності законодавством, поступово розробляють та впроваджують сумісні послуги і продукти, які свідчать про активізацію інтеграційних процесів у їхній діяльності.

Актуальним в даний  час є поглиблене теоретичне дослідження механізмів співробітництва банків і страхових компаній на макро- і мікрорівнях. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню сутності, конкретних форм прояву та організаційно-економічного механізму інтеграції банківських і страхових інститутів присвячено праці  вітчизняних та зарубіжних авторів: В. Корнєєва, Т. Андрушківа, А. Адамчука, С. Чорних, І. Шубенко, Р. Сабодаша, В. Козлової, І. Кожевникова та інших. Завдяки їхнім розробкам сучасного наповнення й розвитку набули теорія і практика інтеграційних процесів у діяльності банків та страхових компаній. Водночас в умовах постійних змін інформаційно-технологічного середовища недостатньо дослідженими залишаються принципи, стадії, критерії та новітні форми взаємодії банків і страхових компаній, що обумовлює об’єктивну необхідність подальшого дослідження окремих аспектів інтеграції обох фінансових інститутів.

Метою даної роботи є  дослідження організації процесу  співпраці банків та страхових компаній.

 

1.Поняття, структура та класифікація страхового ринку

Страховий ринок - це особливе соціально-економічне середовище, сфера економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу виступає страхова послуга, формуються попит та пропозиції на неї.

Структурно страховий  ринок може бути охарактеризований  як:

- форма організації економічних відносин у сфері грошового обігу щодо формування та використання страхового фонду й інших фондів, а також ресурсів страховика за допомогою купівлі-продажу страхових продуктів;

- середовище, у якому  функціонують страхові компанії;

- механізм перерозподілу  фінансових ресурсів страхувальників  та страховиків;

- сукупність страховиків,  страхувальників, посередників, що  беруть участь у реалізації  відповідних послуг;

- сфера економічних  відносин, де об'єктом купівлі-продажу  є страховий захист.

Обов’язковими умовами  функціонування страхового ринку є  наявність:

- об'єктів страхування,  що мають споживну вартість;

- потреби у страхових  продуктах, послугах;

- можливість прийняття  рішення про участь у страховій  угоді;

- суб'єктів страхових  відносин - страхувальників, страховиків та інших суб'єктів, що здатні задовольнити зазначені потреби або їх споживати.

Виділяють такі основні  функції страхового ринку:

1. Організація страхового захисту  за допомогою продажу страхових  полісів.

2. Акумулювання значних фінансових ресурсів з їх подальшим інвестуванням за певними напрямами.

3. Забезпечення зустрічі страхувальника  та страховика.

Класифікацію страхового ринку  можна представити наступною  структурою:

1. За територіальною ознакою: 

- місцевий (регіональний);

- національний (внутрішній);

- світовий (зовнішній).

2. За місцем споживання страхових  послуг:

- внутрішній;

- зовнішній;

- міжнародний.

3. За видами, галузями страхування:

- особистого страхування;

- страхування відповідальності;

- майнового страхування.

4. За типом державного регулювання:

- авторитарний (жорсткий) - конкретний  вид страхування проходить ліцензування;

- ліберальний (м'який) - нагляд за  діяльністю страхових компаній слабкий;

- змішаний поєднує два зазначених  підходи.

5. За станом попиту:

- насичений;

- ненасичений.

6. За напрямком розвитку:

- екстенсивний (передбачає  швидке зростання кількості страхових  компаній з невисоким рівнем  платоспроможності та звуженим  асортиментом);

- інтенсивний (передбачає  укрупнення страхових компаній, збільшення власного капіталу, покращення фінансового стану, розширення асортименту).

Існують наступні 3 основні  закони функціонування страхового ринку:

1. Закони попиту та  пропозиції - забезпечують виникнення  тих страхових послуг, що саме  необхідні споживачеві, та формують адекватну ціну, забезпечуючи умови конкуренції для страховиків, створюючи умови для постійного пошуку, удосконалення форм і методів організації страхового захисту.

2. Закон вартості - який  діє через ціну (розмір страхових  тарифів) та сприяє балансуванню економічних інтересів учасників страхових відносин, є індикатором якості страхового ринку.

3. Закон конкуренції  - забезпечує підвищення якості  страхових послуг, стимулює розширення  меж страхового ринку, розвиток  його інфраструктури. На страховому ринку діє безліч суб'єктивних економічних законів, які створюють правове поле держави.

 

2. Поняття і види банків

Сучасні кредитно-банківські системи мають складну, багатоланкову  структуру. Якщо за основу класифікації прийняти характер послуг, наданих  клієнтам, то можна виділити три найважливіших елементи сучасної кредитної системи:

- центральний банк;

- комерційні банки;

- спеціалізовані фінансові установи (страхові, іпотечні, ощадні).

Комерційні банки є  багатофункціональними установами, що оперують у різних секторах ринку позичкового капіталу. Великі комерційні банки надають клієнтам повний спектр послуг, включаючи кредити, прийом депозитів розрахунків і т.д. Цим вони відмінні від спеціалізованих установ, що обмежені визначеними функціями. Комерційні банки традиційно відіграють роль базової ланки кредитної системи. Переплетення функцій різних видів кредитних установ і популярність універсального типу банка створює відомих труднощів для визначення понять банк і банківська діяльність. Найчастіше головною ознакою банківської діяльності вважається прийом депозитів і видача кредитів.

Поняття «банк» має економічне і юридичне значення. У строгому юридичному змісті банк по визначенню закону України «Про банки і банківську діяльність» у редакції від 20 березня 1991 р. є «кредитна організація, що має виключне право здійснювати в сукупності наступні банківські операції: залучення у внески коштів фізичних і юридичних осіб, розміщення зазначених засобів від свого імені і за свій рахунок на умовах зворотності, платності, терміновості, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб».

Банківськими операціями по законодавству є операції, що можуть здійснювати винятково банки  й ін. кредитні організації. До таких  операцій закон України «Про банки  і банківську діяльність» відносить:

- залучення коштів фізичних і юридичних осіб у внески (до запитання і на певний строк);

- розміщення зазначених вище притягнутих засобів від свого імені і за свій рахунок;

- відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб;

- здійснення розрахунків з доручення фізичних і юридичних осіб, у тому числі банків-кореспондентів, по їхніх банківських рахунках;

- інкасація коштів, векселів, платіжних і розрахункових документів і касове обслуговування фізичних і юридичних осіб;

- купівля-продаж іноземної валюти в наявній і безготівковій формах;

- залучення у внески і розміщення дорогоцінних металів;

- видача банківських гарантій.

При цьому тільки банки  мають виключне право здійснювати  в сукупності наступні банківські операції: залучення у внески коштів фізичних і юридичних осіб, розміщення зазначених засобів від свого імені і за свій рахунок на умовах зворотності, платності, терміновості, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних і юридичних осіб.

З економічної точки  зору комерційні банки відносяться до особливої категорії ділових підприємств, що одержали назву фінансових посередників. Вони залучають капітали, заощадження населення й інші грошові кошти, що вивільняються в процесі господарської діяльності, і надають них у тимчасове користування іншим економічним агентам, що мають потребу в додатковому капіталі. Банки створюють нові вимоги і зобов'язання, що стають товаром на грошовому ринку. Так, приймаючи внески клієнтів, комерційний банк створює нове зобов'язання – депозит, а видаючи позичку – нова вимога до позичальника. Цей процес створення нових зобов'язань складає сутність фінансового посередництва. Ця трансформація дозволяє перебороти складності прямого контакту ощадників і позичальників, що виникають через розбіжність пропонованих і необхідних сум, їхніх термінів, прибутковості, і т.д.

Варто мати на увазі, що банки  не просто сховища грошей і каси для їхньої видачі і надання в  кредит. Вони представляють могутній інструмент структурної політики і  регуляції економіки, здійснюваної шляхом перерозподілу фінансів, капіталу у формі банківського кредитування інвестицій, необхідних для підприємницької діяльності, створення і розвитку виробничих і соціальних об'єктів.

Банки можуть направляти кошти, фінансові  ресурси у виді кредитів у ті галузі, сфери, регіони, де капітал знайде краще, ефективне застосування.

 

3.Форми взаємодії страхової  та банківської систем та причинно-наслідкові  зв’язки цих систем

 

Там, де кооперація страховиків  і кредитних організацій переходить із разових форм співробітництва в більш складні агентські й контрактні відносини народжуються інноваційні продукти. Саме вони рухають уперед весь фінансовий ринок і розвивають фінансову культуру населення.

Закордонний досвід концентрації капіталів  страхових компаній і банків, виявлення основних тенденцій цього процесу необхідні для обґрунтування ефективної стратегії взаємодії цих фінансових інституцій на ринку фінансових послуг, для законодавчо-нормативного й макроекономічного регулювання цих процесів з боку державних органів з метою захисту інтересів, у першу чергу, споживачів фінансових послуг.

Виникнення ідеї спільного просування страхових послуг припадає на 1970-1980 роки, коли вперше поліси страхування  стали продавати через відділення банків у Франції та Великобританії. Французька страхова компанія CNP вже на початку 70-х років почала продаж своїх продуктів за посередництвом банків, створивши велику дистрибутивну мережу із 30000 представництв. Цей інноваційний задум дав змогу фірмі зайняти перше місце на французькому ринку страхування життя, яке вона утримує і понині.

Приклади ефективного  спільного використання галузевих  переваг у процесі співпраці  банків та страхових компаній зустрічаються  на фінансових ринках багатьох країн. У Франції майже 60 % премії у страхуванні  життя збирається банками, а у  Німеччині - агентами, хоча в 90-ті роки ХХ століття частка продажу через банківську систему збільшувалась, проте не можна ще говорити про її домінуючу роль. Причиною є достатньо твердий поділ між системами продажу продуктів банків і страховиків. У другій половині ХХ сторіччя страхові компанії сформували великі обсяги тимчасово вільного капіталу й стали одними з головних інвесторів на фінансових ринках миру. Тенденція інтеграції банківського й страхового бізнесу має місце й у трансформаційних економіках країн, Європи, Азії і в Україні зокрема. Співробітництво вітчизняних банків зі страховиками нині розвивається за такими основними напрямами: страхування кредитів, що видаються банком; страхування різних фінансових ризиків; страхування майна, що передасться банку в заставу; страхування майна банку.

Взаємопроникнення банківського й страхового капіталу в різних країнах  по-різному регулюється законодавством. Так, у ряді країн законодавство  передбачає входження банку своїм  капіталом у страхову компанію й  навпаки. Однак у більшості випадків ці дві фінансових установи не зв'язані між собою статутними зобов'язаннями, а працюють по угодах.

Така тенденція добре  проглядається на канадському страховому ринку. В 1992 році в Канаді були уведені  законодавчі норми, які дозволяли  банкам придбання страхових компаній. Банки стали серйозними конкурентами страхових компаній, пропонуючи різноманітні страхові продукти. У європейських країнах законодавство також дозволяє формування фінансових груп при участі банківських і страхових структур.

У цілому слід зазначити світову тенденцію до глибокої інтеграції страхового й банківського капіталу. Така інтеграція неминуче визиває ріст конкуренції. Разом з тим клієнти одержують повний пакет високоякісних фінансових послуг у підрозділі однієї групи, що відповідає міжнародним стандартам і практиці створення інтегрованого простору для ділових операцій.

Форми функціональних зв'язків  між банками й страховими компаніями визначають взаємовигідні відносини  між ними (рис. 1), а управління фінансовими  потоками обох організацій стає більш ефективним:

інвестиційна діяльність страхових компаній є серйозним  фінансовим ресурсом для банків, особливо в частині довгострокового кредитування;

участь банків в управлінні страховим капіталом обумовлено потребою в страховому захисті банківської діяльності й залученні клієнтської бази страховиків;

інтерес страхових організацій  в управлінні банківським капіталом  обумовлений необхідністю надійного  розміщення своїх фінансових ресурсів, можливістю розширення клієнтської  бази, потребою в надійному банківському супроводі страхових операцій і т.д.

Концепція банківського страхування полягає в інтеграції банків і страхових компаній для  координації продажів, об’єднанні страхових і банківських продуктів, каналів їхнього поширення або  виходу на ту саму клієнтську базу, а також доступу до внутрішніх фінансових ресурсів партнера. Характер інтеграції конкретних установ, послуг, каналів поширення послуг, внутрішніх фінансових ресурсів може бути всіляким.

Рис. 1. Основи функціональних взаємин банківських установ  та страхових організацій

Треба зауважити, що у  відповідності з чинним законодавством України діяльність банків та страхових  компаній регулюється різними законами. Українське законодавство не передбачає можливості злиття страхових компаній та банків, тому взаємодія банків та страхових компаній в Україні практично здійснюється через концепцію bancassurance.

До найпоширеніших форм співробітництва й конвергенції страхових компаній і банків відносяться:

1. Початкова форма  співробітництва, що обмежується  наданням страховою компанією  послуг клієнтам банку й самому  банку на договірних основах.  Ця форма не є по суті bancassurance, оскільки відсутні конвергенція каналів продажів і загальних продуктів.

2. Форма агентських  відносин, що допускає поширення  страхових послуг з угоди з  банком через його агентську  мережу. Це фаза й основа більш  тісного співробітництва в рамках  поширення продуктів страхових послуг за угоди з банком через його мережу або, наприклад, кредитів або інших банківських послуг клієнтам страховика через його агентську мережу.

3. Форма кооперації, при  якій партнери утворюють альянс, створюючи на договірній основі  режим найбільшого сприяння у всіх областях співробітництва. Це вищий ступінь співробітництва, що вимагає координації загального бізнесу на довгостроковій постійній основі.

4. Форма контролю допускає  застосування механізму контролю  аж до злиття й поглинання, за допомогою якого банк або страховик має намір досягти своїх стратегічних цілей.

5. Форма фінансового  супермаркету є вищою фазою  інтеграції банку й страхової  компанії. При цьому структури  банку й страхової компанії  повинні бути тісно інтегрованими  між собою не тільки на рівні фронт-офісних структурних підрозділів, які забезпечують загальне використання каналів продажів фінансових послуг, але й на рівні головного офісу.

Таким чином, взаємини банків і страхових організацій необов'язково припускають взаємні вкладення  в капітал. Основою взаємодії можуть бути партнерські відносини. Загальним у діяльності банків і страхових організацій є наявність значної клієнтури у двох сторін:

банківські установи й страховики здійснюють різні фінансові  послуги великому числу юридичних  і фізичних осіб;

страхові компанії на партнерській основі мають можливість використати банки для просування своїх страхових продуктів, у  той час як банки забезпечують відповідний розрахунково-касовий  супровід;

і навпаки, страхові організації, надаючи свої приміщення банкам, дозволяють останнім просувати банківські продукти й послуги по розрахунково-касовому обслуговуванню.

Таким чином, інтеграція має різноманітні форми: від створення  спільних фінансових продуктів і  надання спільними зусиллями  різних видів послуг до утворення "фінансових супермаркетів" і банківсько-страхових груп.

Важливою й досить перспективною формою взаємин банків і страхових організацій є  сфера перестрахування. Закордонна практика свідчить, що страхові організації  починають використати банківські технології в перестрахуванні. Страхові контрагенти приймають форми договорів про кредитування при настанні певної умови. Із премій формується депозит, а страхове відшкодування є кредитом, що виплачується з акумульованих і майбутніх коштів на депозиті.

Довгострокове кредитування банками здійснювати набагато простіше при взаємодії зі страховими компаніями, які володіють "довгими грішми". Банки й страхові компанії, що входять  у банківсько-страхові групи, вирішують  проблеми з капіталізацією за рахунок перерозподілу коштів усередині групи. Банківські послуги й послуги зі страхування, пропоновані спільно, прекрасно доповнюють один одного. Банківсько-страхові групи акумулюють величезні кошти, які інвестуються також і за допомогою інвестиційних і пенсійних фондів. У цілому банківсько-страхові групи працюють відповідно до концепції "фінансового супермаркету".

На відміну від всіх традиційних фінансових інститутів "супермаркети" дозволяють запропонувати  клієнтам комплексні програми інвестиційного, страхового й банківського обслуговування. При цьому витрати при здійсненні різних фінансових операцій істотно знижуються. Крім того, створюється єдиний центр фінансових послуг.

Рис. 2. Форми співробітництва  банків і страхових організацій

Розвиваючи концепцію  фінансового супермаркету, його учасники створюють загальну ідеологію діяльності на фінансовому ринку, впроваджують загальну корпоративну культуру, здійснюють погоджену маркетингову й фінансову політику. У результаті все це приводить до конкурентних переваг як об'єднання в цілому, так і окремо взятих компаній, що входять у дане об'єднання.

 

 

Висновок

 

Отже,зростаюча роль фінансового  посередництва, перш за все банків та

страхових компаній в  умовах формування клієнтоорієнтованого обслуговування,призводить до необхідності розробки та впровадження нових фінансових продуктів та послуг на основі їхньої інтеграції. 

Основними економічними умовами розвитку взаємовідносин між банками та страховими компаніями є інтеграційні  процеси, а теоретичною основою цієї взаємодії - використання положень сучасної теорії фінансів перш за все в контексті аналізу загальних і специфічних функцій банків та страховиків. Актуальність ирішення вказаних проблем в Україні підтверджується стрімким  розвитком і структурною зміною міжнародної фінансової архітектури, появою новітніх фінансових технологій і їхнім стрімким переміщенням в світовому просторі. Державі необхідно створювати умови для зміни ролі і місця фінансового сектора як важливого сегмента економіки з метою більш повного дослідження його найважливішої функції 0 - мобілізації та інвестування фінансових ресурсів в стимулювання економічного зростання. А банківським установам і страховикам треба шукати нові форми взаємодії і співпраці, які б дали змогу зробити інтеграцію

більш прозорою і взаємовигідною.

 

Список використаної літератури:

 

1. Адамчук Н.В. Международная  практика страхования депозитов  // Страховое дело. – 2007. – №5. – С.7-13.

2. Андрушків Т. Банки як субьекти фінансових ринків України. Роль і перспективи. // Банківська справа. – 1998. – № 2. – С.50-53.

3. Кожевников И. Н. Взаимоотношения  страхових организаций и банков. – М.: «Анкил». – 2005. – 112 с.

4. Козлова Е. Система комплексной защиты от рисков ипотечного жилищного кредитования // Страховое дело. – 2007. – №2. – С. 32-36.

5. Корнєєв В. В. Банківське посередництво на ринку фінансових послуг // Економіка України. – 2002.-№6. – с.16-23.

6. Сабодаш Р.Банківське страхування. Форми існування в Україні // Цивільне право. – 2006. – №2. – С.30-32.

7. Черных С. И. Страхование  вкладов физических лиц в коммерческих  банках // ЭКО. – 2007. – № 7. –  С.172-179.

8. Шубенко І.А.Страхуваня кредитних  ризиків // Економіка АПК.-2003.-№8.-С.94-101.

9. Уманців Ю.М. Інтеграційні процеси  на страховому ринку в умовах  глобалізації світової економіки  // Фінанси України. - 2002. - №5. - С. 143-147.

10. Грищенко Р. Тенденції банківського бізнесу: злиття банків, страхових

компаній та пенсійних фондів [Текст]  // Вісник НБУ. – 2004. – Лютий. – С. 15-17.

11. Клапків М. С. Страхування фінансових ризиків:[Текст]Монографія.-Тернопіль: Економічна думка, Карт-бланш. - 2002. - 570с.

12. Фурман В. М. Стратегічні альянси страхових компаній та банків: зарубіжний досвід та перспективи створення в Україні [Текст] // Страхова справа, 2002. - №3(7).-с. 88-90.

13. Фурман В. М. Світовий досвід комплексного страхування банківських

ризиків [Текст] // Банківська справа. – 2004. – № 1. – С. 118-122.