Злочинність в Україні

Сучасний стан злочинності в Україні і тенденції  її' розвитку 

Для злочинності  в Україні протягом 1972-1999 pp. характерні п'ять

основних періодів: 

Перший (1972-1977) –  час відносної стабілізації, протягом якого число

зареєстрованих  злочинів становило в середньому 140 тис. щороку, а

середньорічний  темп приросту дорівнював +1,7 %. 

Другий (1978-1983) –  час значного зростання рівня злочинності, протягом

якого число зареєстрованих злочинів зросло з 142 тис. у 1972 р. до 237

тис. у 1983 p., середньорічний темп приросту становив +9,0 %. 

Третій (1984-1988) –  час відносної стабілізації зареєстрованих злочинів.

Середній рівень злочинності за цей період – 242 тис., середньорічний

темп приросту +0,6 %. 

Четвертий (1989-1995) – час стрімкого зростання числа зареєстрованих

злочинів. За ці роки рівень злочинності збільшився у 2,6 раза при

середньорічному темпі приросту +15,1 %. 

П'ятий (1996-1999) –  період стабілізації та поступового  зменшення

кількості зареєстрованих злочинів. Цей показник скоротився з 641860 до

558716 злочинів. Темп  скорочення в середньому за  рік становив 3,4 %. 

Наведені дані певною мірою відображають об'єктивні процеси, які

відбуваються в  суспільстві. Перший період стабілізації рівня

злочинності, на наш  погляд, є прямим наслідком позитивного впливу

економічних реформ кінця 60 – початку 70-х років, що зумовили

уповільнення негативних процесів в економіці. В 1977 р. розпочалося

згортання реформ та зміцнення адміністративних методів  управління

економікою. Негативні  тенденції в промисловості та сільському

господарстві, знову  почали наростати, що й відбилося  на криміногенній

обстановці в  Україні. 

В 1983 р. були вжиті  заходи щодо зміцнення дисципліни та правопорядку в

країні. Пізніше було розпочато великомасштабні полі- 

60 

тичні та економічні реформи (перебудова). В це п'ятиріччя внаслідок

низки об'єктивних та суб'єктивних чинників рівень злочинності залишався

незмінним. Далі розпочалася  глибока соціально-економічна криза, яка

зумовила різке зростання злочинності. З 1997 р. спостерігається

поступове скорочення рівня зареєстрованої злочинності, що зумовлено

посиленням стабілізаційних  тенденцій в економічній, політичній та інших

сферах життя суспільства. Певний вплив на коливання рівня злочинності

справляли і деякі  чинники функціонування правоохоронної системи – зміни

кримінального законодавства, ослаблення уваги до забезпечення повноти

реєстрації злочинів органами внутрішніх справ'. 

Оцінка нинішнього стану злочинності в Україні  буде неповною без

порівняння її з відповідними показниками в  інших країнах світу (див.

таблиці 1-3). 

Таблиця 1 

Коефіцієнти злочинності  в Україні та країнах, що межують з нею, в

агу до правових норм і до влади, породжує,

особливо у молоді, цинізм і аморальність. Характерним  прикладом може

бути ставлення  до виконання вимог податкового  законодавства. 

Треба мати на увазі  й те, що в умовах переходу до ринкової економіки

держава не фінансує (або фінансує дуже обмежено) культурну  сферу життя.

Тому низькопробні твори мистецтва – кіно-

фільми, естрада, книги, часописи – захопили ринок. Так званий шоу-бізнес

теж значною мірою  криміналізований, адже справжнього  мистецтва там немає

або воно відходить  на другий план перед усілякими "технологіями

розкрутки" поп-дів, "крутих" рок-ансамблів, на виступах яких часто

розповсюджуються  наркотичні засоби і психотропні  речовини. 

Індустрія відпочинку, додержуючись гасла: "продається все, що

купується", пропонує далеко не культурні розваги, все  це не сприяє

підвищенню духовності суспільства, а навпаки, призводить до

спустошеності, насамперед молоді, яка її некритично сприймає. До того ж

масова культура, як правило, не має національного  забарвлення, а саме

українська культура є основою духовності народу, виховання  кращих рис

людини, почуття  патріотизму. Як наслідок, далеко відійшли від

спілкування з  широким глядачем театри, філармонії, колективи народної

творчості, навіть звичайні кінотеатри, різко скоротилася мережа клубів.

Кращі солісти  і колективи стали елітарними, інші змушені вести боротьбу

за виживання. 

Заради прибутків  насаджується психологія вседозволеності, сексуальної

свободи. Скажімо, статеве життя широко демонструється на екранах і в

книжковій продукції  під приводом того, що це є невід'ємною частиною

людського буття. Напоказ виставляються всілякі збочення, прикладом для

наслідування стають педерасти, лесбіянки, бісексуали і транссексуали.

Широко рекламується проституція, дискутується доцільність її

легалізації. Порнографія, хоч формально і визнана предметом  злочинної

діяльності, фактично широко розповсюджена, в тому числі  серед підлітків.

Між тим західні  кримінологи вже давно довели, що існує тісний зв'язок

між порнографією та злочинністю і не лише сексуальною. 

Другим криміногенним  фактором, що випливає з масової  культури, є

пропаганда відвертого насильства, жорстокості, знущання з  людини,

підступності як норм поведінки. Особливо негативно це впливає на

підростаюче покоління. Адже йому прищеплюються ідеали суспільства, в

якому фактично немає місця вічним цінностям, які завжди були

пріоритетними в Україні: благородство, доброта, повага до людини.

Водночас формується сексуально-агресивна мотивація, зростає

захворюваність  на СНІД та венеричні недуги. 

Пряме відношення до стимулювання злочинності мають  пияцтво і наркоманія,

яким суспільство  протистоїть у нерівній боротьбі, адже асигнування на

неї не відповідають ступеню загрози наркотизації країни. Більше того,

лунають голоси, що вживання "слабких" наркотиків не згубне для здоров'я

людини, що потрібно дозволити їх легальне розповсюдження і це, мовляв,

може збити хвилю  поширен

ня важких наркотиків, хоч практика інших країн, де проводилися такі

де проводилися  такі

експерименти, не дає підстав для позитивних висновків. 

Таким чином, пропагування негативних стереотипів поведінки, яке фактично

заполонило всі засоби масової інформації, призводить до їх засвоєння

нестійкими людьми, які і "втілюють" їх потім у життя. Куди складніше

формувати високу духовність, благородство, повагу до людини. У битві

добра зі злом, активному ствердженні моральних засад суспільства на

переломному етапі його розвитку чільне місце має належати інтелігенції,

передусім юридичним  і творчим її колам. Проте треба  констатувати, що

кількість закладів, які готують юристів в Україні (а їх близько двохсот)

далеко не завжди відповідає їх якості. Деякі з них, не маючи достатнього

числа кваліфікованих фахівців, готують майбутніх юристів на низькому

рівні, що не забезпечує виконання ними своїх професійних обов'язків. 

Що стосується творчої інтелігенції, то значна її частина занадто

політизувалася  чи комерціалізувалася, а дехто просто обслуговує певні

політичні та фінансові  клани. Вкрай потрібні митці, які  могли б

піднестися до Шевченківських висот розуміння потреб країни і готовності

покласти всі свої сили на її олтар. Без духовної єдності нації, без

національної ідеї, яка б гуртувала весь народ, не буде і

соціально-економічного поступу. 

Звичайно, ми розглянули далеко не всі економічні, соціальні, політичні

та ідеологічні  чинники, які детермінують сучасну  злочинність в Україні.

Як вважають деякі  кримінологи, їх налічується кілька сотень. Всі вони

тісно переплітаються, взаємодіють і видозмінюються залежно  від

кількісних та якісних змін в умовах існування суспільства. Тому для

налагодження ефективної боротьби зі злочинністю необхідно  криміногенним

факторам протиставити антикримі-ногенні, тобто зі знаком "плюс", для

прогресивного розвитку всіх сторін суспільного життя. 

Доречно зазначити, що роль правоохоронних органів у цьому процесі не

головна, ось чому питати тільки з них про стан злочинності  у країні

принаймні некоректно, а по суті – безглуздо. Це лише вожді  комуністичної

партії додумувалися ставити перед правоохоронними  органами Радянського

Союзу завдання покінчити  зі злочинністю до якоїсь конкретної дати. Така

утопічна ідея випливала з тодішньої радянської кримінології, яка

стверджувала, що за соціалізму немає причин злочинності, а її

"безпричинне"  існування пояснювала "пережитками  капіталізму" у

свідомості людей, що явно суперечило самій же марксистській теорії,

згідно з якою суспільне буття визначає суспільну  свідомість і остання не

може бути нічим  іншим, як його відображенням. 
 
 

Умови, що сприяють злочинності, – це ті факти реальної дійсності, які

безпосередньо злочинність  не спричинюють, але їх наявність  сприяє її

існуванню. Самі ці факти кореняться в економічних, політичних, духовних

та суспільних відносинах. 

Здебільшого це недоліки у функціонуванні господарського і  державного

механізму, охороні  правопорядку, державного чи приватного майна, обліку

матеріальних цінностей  тощо. Це можуть бути і упущення в  діяльності

тей тощо. Це можуть бути і упущення в діяльності

державної адміністрації, правоохоронних та контролюючих органів, судів,

прогалини у законодавстві. Вони об'єктивно сприяють існуванню

злочинності, хоч  прямо її не породжують. 

У принципі виявлення і усунення умов злочинності – операція більш легка,

ніж аналогічні дії стосовно причин злочинності. Така діяльність вимагає

менших затрат, але здатна дати вагомі позитивні  результати. Проте й

умови злочинності  на загальному й видовому рівні усунути повністю

неможливо. Скажімо, однією з умов, що сприяє злочинності, є те, що не

всі вчинені злочини реєструються, а з-поміж зареєстрованих – не всі

розкриваються. Звичайно, однією з причин такого становища  є недоліки в

роботі правоохоронних органів. Керівництво цих органів, зокрема

внутрішніх справ, робить багато, аби усунути ці недоліки. Для скорочення

штучної латентності  змінюються критерії оцінки діяльності органів

міліції, проводиться  низка заходів кадрового, оперативно-розшукового,

слідчого, матеріально-технічного характеру. Це дає позитивні результати.

Так, зменшується  кількість злочинів (у 1995 p. зареєстровано 641860

злочинів, у 1999 p. – 558716 злочинів), у той же час підвищується їх

розкриття (у 1995 p. воно становило 49,5 %, у 1999 p. – 73,4 %). За цими

показниками стоїть напружена праця всіх служб міліції. Але чи можна

сказати, що всі недоліки міліцейської роботи, які мають як об'єктивний,

так і суб'єктивний характер, можуть бути коли-небудь усунені? Звичайно,

ні. 

Щодо умов, які  сприяють окремим злочинним посяганням, то вони можуть

бути усунені  повністю, наприклад, шляхом введення нових форм

бухгалтерського обліку, встановлення сигналізації на об'єкті. Проте

треба мати на увазі, що злочинці знаходитимуть або самі створюватимуть

нові обставини, які виступатимуть як умови вчинення злочинів. Отже,

умови – невід'ємна складова процесу детермінації. 

Наприкінці зазначимо, що викладені нами положення не повинні  сприйматися

занадто песимістично. Адже ми розглядали тільки криміногенні фактори,

які обумовлюють  злочинність. 
 

Докладніше загальна характеристика злочинності в Україні  викладена в

праці:

Як бачимо, тільки Туреччина має значно нижчий показник, ніж Україна.

Туреччина належить зовсім до іншого світу: по-перше, це ісламська

країна, а, як відомо, в таких країнах рівень злочинності значно нижчий;

по-друге, ця країна має досить стабільну економіку. Найближче до України

за коефіцієнтом злочинності є Румунія, що зумовлено  схожістю

соціально-економічної та криміногенної ситуації в цих країнах. 

Якщо порівняти  коефіцієнти злочинності країн колишнього СРСР в 1996-1998

pp., то видно,  що найвищим цей показник є  в Литві (2096 в 1998 р.) та

Росії (1755). В Білорусі коефіцієнт злочинності в 1998 p. становив 1199.

Україна за рівнем злочинності посідає четверту сходинку (1141). Далі

йдуть Казахстан  і Молдова, в яких спостерігається  істотне зниження рівня

злочинності. У  країнах, які розташовані на Кавказі та в Середній Азії,

коефіцієнт злочинності  в 4-4,5 раза менший. Така розбіжність  пояснюється

великою різницею між Україною та вказаними країнами в характері

економічних відносин та ментальністю суспільства (див. табл. 2).

      1155

Зазначимо також, що в Японії коефіцієнт злочинності  значно менший, ніж у

розвинутих країнах  Європи і Північної Америки. Це характерно й для інших

азіатських країн і пов'язано, очевидно, з особливостями їх

соціально-економічного розвитку, традиціями життя у замкнутій громаді,

впливом релігії. 

Як показують  наведені дані та оцінки експертів ООН, загальна злочинність

у світі продовжує зростати. Середній коефіцієнт становить 6 – 8 тис.

злочинів на 100 тис. населення. 

64 

В Україні в 1999 р., як і в попередні роки, зменшилася кількість

виявлених осіб, які вчинили злочини. В 1999 р. було виявлено 316995

таких осіб, що на 4 % менше показника минулого року. Коефіцієнт

злочинної активності у розрахунку на 100 тис. населення знизився з 665

до 626 у 1999 р. (-5,9 % за 1996-1999 pp.). 

Доволі суперечливими  є показники динаміки за окремими видами злочинів. У

1999 p. зареєстровано  зменшення кількості випадків  звалтування (-3,4 %);

грабежів державного чи колективного майна (-16,6 %) та індивідуального

майна громадян (-5,4 %); розбійних нападів з метою  заволодіти державним

або колективним  майном (-32,6 %) та індивідуальним майном громадян (-1,7

%); крадіжок приватного  майна (-5 %); вимагання (-2 %), хуліганських

проявів (-15,4 %), крадіжок автомобілів (-30,8 %); розкрадань державного

чи колективного майна шляхом привласнення, розтрати або зловживання

посадовим становищем (-1,4 %) та деяких інших. У той же час  збільшилась

кількість зареєстрованих умисних вбивств із замахом (+1,3 ); умисних

тяжких тілесних ушкоджень (+1,5 %); 

умисних тілесних ушкоджень середньої тяжкості (+3,8 ); крадіжок

державного чи колективного майна (+3,5 %), шахрайств з метою заволодіти

державним або  колективним майном (+0,9 %) та індивідуальним майном

громадян (+3,7 %); економічних  злочинів (+0,6 %), злочинів, пов'язаних з

наркотиками (+6,8 %); випадків хабарництва (-5 ). 

Наведені дані свідчать про процес трансформації злочинності в Україні,

який полягає  в переході частини осіб від відкритих злочинних посягань

насильницької та корисливо-насильницької спрямованості  до вчинення

замаскованих злочинів корисливого характеру, пов'язаних з використанням

ринкової інфраструктури. 

Вивчення помісячної реєстрації злочинів дає можливість визначити місяці

істотного зростання  та зниження рівня злочинності. До перших належить

лютий (1996 p. +37,3 %, 1997 p. +21,9 %, 1998 p. +19,7 %, 1999 p. +21,3

%), березень (відповідно +1,3 %, +4,7 %, +7,7 % та +8,7 %), червень

(+4,5 %, +3,0 %, +5,7 % та +5,1 %), вересень (-1,5 %, +1,8 %, +4,9 % та

+6,4 %) і грудень  (+16,2 %, +19,4 %, +17,3 % та +34,3 %). До місяців,

протягом яких фіксується зменшення кількості  зареєстрованих злочинів,

можна віднести січень (-34,6 %, -30,5 %, -20,4 % та -21 %), квітень

(-9,2 %, -1,4 %, -11,5 % та -12 %), травень (+0,8 %, -4,5 %, 

-3,8 % та -5 %), липень (-4,2 %, -2,4 %, -4,9 % та -6,1 %), серпень

(+2,1 %, -3,5 %, -6,7 % та -2,2 %) і листопад (-1,6 %, 

-5,8 %, -3,6 % та -7,1 %). Помісячні коливання рівня злочинності

зумовлені періодами  підвищення чи зниження загальної соціаль-

ні періодами  підвищення чи зниження загальної соціаль- 

з і_і7» 65 

і ^а.^ 

ної активності населення. Певний вплив на ці показники мають  також

особливості реєстрації злочинів в органах внутрішніх справ. 

У переважній більшості  областей відбулося зменшення зареєстрованих

злочинів (див. табл. 4). 

Таблиця 4 

Динаміка кількості  зареєстрованих злочинів в областях у 1999 р. 

Області, в яких відбулося зменшення кількості  зареєстрованих злочинів (у

% до попереднього  року) 

      Області, в яких відбулося зростання зареєстрованих злочинів (у % до

попереднього року) 
 
 
 

Найістотніше зменшився  рівень злочинності в Запорізькій, Одеській,

Волинській, Херсонській  областях та м. Києві. Значне збільшення

кількості зареєстрованих злочинів спостерігалося лише в м. Севастополі,

Хмельницькій та Чернівецькій областях. Зазначимо також, що в

Харківській, Рівненській, Львівській, Житомирській та Черкаській

областях стан злочинності проти минулого року не зазнав істотних змін.

Група областей, для  яких характерний найвищий коефіцієнт злочинності,

залишилась незмінною. До неї входять Дніпропетровська (1687), Запорізька

(1586), Луганська  (1465), Харківська (1451) області, Автономна

Республіка Крим (1371), Миколаївська (1265) та Херсонська (1089)

області. Таким  чином, регіонами з високим рівнем злочинності, як і в

попередні роки, є  Схід та Південь країни. 

Наявна статистична  інформація не дає можливості точно  визначити так

звану ціну злочинності. Але за деякими показниками можна  встановити

приблизні масштаби та динаміку матеріальних збитків, заподіяних

злочинами (див. табл. 5).

З наведеної таблиці видно, що кількість заяв і повідомлень про злочини,

які дістали підтвердження, в 1999 p. збільшилася на 4,1 %. Продовжує

зменшуватися кількість  заяв і повідомлень, за якими було порушено

кримінальні справи. Їх частка від заяв та повідомлень  про вчинення

злочинів, що дістали  підтвердження, зменшилася з 42,3 % у 1996 p. до 35

% в 1999 p. Зростає  у 1999 р. на 10,8 % кількість заяв  і повідомлень про

вчинення злочинів, за якими було відмовлено у порушенні  кримінальної

справи, їх частка від заяв і повідомлень про  вчинення злочинів, що

дістали підтвердження, також зростає. В 1999 p. вона збільшилася до 62,1

%. 

Тривалі попередні  спостереження свідчать про схожість показників

динаміки зареєстрованої злочинності та кількості заяв і  повідомлень про

вчинення злочинів, що надійшли до ОВС. Розходження між ними, що

я між ними, що

намітилось протягом 1996-1999 pp., дає підстави стверджувати, що ОВС,

працюючи в умовах перевантаження, змушені обмежувати кількість заяв і

повідомлень, за якими  порушуються кримінальні справи, і відповідно

кількість злочинів, що реєструються. Таким чином, рівень зареєстрованої

злочинності не повною мірою відображає криміногенну ситуацію, що

склалася, і головну  тенденцію злочинності. 

За результатами опитування експертів, у країнах СНД поза реєстрацією

залишається від 40 % (загальнокримінальні) до 95 % (економічні,

посадові) злочинів. Вибіркові дослідження свідчать про те, що кількість

направлених правоохоронними  органами на судово-медичну експертизу осіб,

у яких були встановлені  тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, в

5-6 разів перевищує  число зареєстрованих злочинів, пов'язаних із

заподіянням тілесних ушкоджень. 

69 

В ході опитувань  учнівської молоді м. Києва, проведених

Науково-дослідним  інститутом Національної академії внутрішніх справ

України в 1998 і 1999 pp., було виявлено, що в 1998 p. постраждало  від

злочинних посягань 64,5 % опитаних, причому 48,6 % з них – більше одного

разу. В 1999 p. відсоток осіб, які стали потерпілими від  злочинів

аналогічного типу, становив 51,7 %, з них 77,2 % постраждали більше

одного разу (див. табл. 7). 

Наведені дані свідчать про те, що ступінь віктимізації населення є дуже

високим. Ця констатація  є справедливою навіть з урахуванням обмеженого

характеру опитувань, можливих помилок при оцінці протиправних дій.