Зміст та місце податкового обліку в системі бухгалтерського обліку підприємства

1.Теоретичне завдання.

Зміст та місце податкового обліку в  системі бухгалтерського обліку підприємства.

Бухгалтерський облік  є складовою загальної економічної  інформаційної системи. Вихідним матеріалом і кінцевим продуктом будь-якого обліку є певна інформація. Для здійснення збору, обробки та контролю за великими обсягами інформації необхідно мати у наявності стандартизовану інформаційну систему, яка забезпечує зворотний зв`язок у системі управління організацією, що оперує даними про активи організації, капітал і зобов`язання, відбиває кругообіг матеріальних цінностей, випуску і реалізації продукції.  Система бухгалтерського обліку включає ряд підсистем, так однією із складових є податковий облік. Характерною рисою податкового обліку є його мінливість, яка пов`язана з нестабільним  економічним середовищем та податковою

політикою держави.

Як відомо для різних видів звітності дані формуються у кількох видах колись цілісного бухгалтерського обліку: в управлінському  – для управлінської, у фінансовому  – для бухгалтерської (фінансової) звітності та в так званому податковому обліку – для податкової звітності. Це пов`язано з тим, що різні користувачі хочуть бачити таку інформацію про підприємство, яка б повною мірою задовольняла саме їх інтереси. Так, потенційні інвестори планують вкладати кошти у підприємство, яке має стабільні фінансові результати; податківці бажають постійно отримувати відрахування до бюджету; керівництво та власники підприємства мають одночасно дві мети  – залучити

якомога більше інвестицій і сплатити якомога менше податків. Останні й прагнуть показати для  потенційних інвесторів більший прибуток, тоді, як для оподаткування його зменшити. Зробити це можна тільки через збільшення витрат.  Для того, щоб запобігти цьому, “держава жорстко регламентує витрати, які не пов`язані безпосередньо з виробничою діяльністю” [15, с. 50].

Саме це й стало основною причиною виникнення податкового обліку, який ведуть за вимогами органів оподаткування. Ці вимоги суттєво відрізняються від вимог облікового законодавства, що впливає на зменшення ролі бухгалтерського обліку в підготовці інформації для звітності (користувачів). Відтепер він служить базою даних в основному для управлінської та фінансової (бухгалтерської) звітності, й лише рагментарно – для податкової, яку складають на основі даних податкового обліку. Підготовка внутрішньої й зовнішньої звітності покладена на один і той самий бухгалтерський апарат, який змушений виконувати не тільки великий обсяг паралельної роботи, а й здійснювати з одними й тими самими даними різноманітні маніпуляції. Цього можна уникнути, якщо знайти шляхи узгодження вихідних даних для всіх видів звітності. Особливо це потрібно для зовнішньої звітності – Фінансової та податкової.

Аналіз наукової літератури із зазначеного питання дає змогу  стверджувати, що йому приділяється достатня увага. Зокрема, його висвітлювали в  роботах Л. Словінська, З. Задорожний, О. Малишків, О. Мурашко, А. Алексєєва, В. Квітко, Л. Городянська, Л. Здихальська, Т. Дуда, П. Гнатюк, Н. Кос та ін. Більшість  авторів [2-12] роблять спроби наблизити  ці два види обліку. Зокрема, Л. Ловінська пропонує таке наближення провести регулюванням податкових різниць [12, с. 192-207], З. Задорожний вбачає вихід у виділенні окремих субрахунків чи аналітичних рахунків, на яких обліковувалися б витрати [3, с. 98]. Л. Здиханська та Т. Дуба пропонують максимально використовувати дані бухгалтерського обліку для визначення податкових зобов`язань. А також розробити методику взаємоузгодження бухгалтерського і податкового обліку  [9]. Однак про створення інформації для двох видів звітності у системі одного, бухгалтерського, обліку майже не йдеться. Між тим такі можливості існують. Їх потрібно лише відшукати та змістовно обґрунтувати.

За результатами дослідження світового досвіду взаємозв`язку бухгалтерського і податкового обліку  можна робити висновок,  що підхід до цього питання не є однозначним і залежить від таких факторів, як загальна економічна ситуація в країні, податкова політика держави, міжнародні відносини, законодавче регулювання бухгалтерського обліку, інформаційні потреби користувачів фінансової та податкової інформації, розподіл бухгалтерського обліку на фінансовий, податковий та управлінський,  тощо. Також дане питання достатньо гостро стоїть і в Україні.

Виділяють дві моделі співіснування  підсистем бухгалтерського обліку та оподаткування: континентальну й англосаксонську. Перша модель, податковий і фінансовий (бухгалтерський) облік фактично співпадає, при цьому останній виконує всі фіскально-облікові завдання.

При англосаксонській моделі співвідношення бухгалтерського і податкового обліку передбачається існування та ведення паралельно, як бухгалтерського, так і податкового обліку. Така модель у більшості випадків функціонує через реалізацію двох варіантів: шляхом корегування облікових даних для цілей оподаткування та шляхом доповнення бухгалтерських процедур такими. Вони забезпечують в рамках системного обліку формування готових даних для податкових цілей.

Провідними вченими за період реформування системи бухгалтерського  обліку в Україні (1996-1999 р.р.) обговорювалось питання побудови фінансової звітності на основі англосакської моделі.

Такі фахівці, як В.Р. Берні, А.М. Головкін, О.В. Демешева вважають, що облікова робота, яка проводиться на підприємстві повинна підрозділятися на три види: фінансовий (бухгалтерський) облік; управлінський (виробничий) облік; податковий облік.

На сьогоднішній день у  проекті Податкового кодексу  податковий облік визначено як систему  обов`язкових форм і методів відображення платниками податків результатів господарської діяльності або інших об`єктів, пов`язаних з визначенням податкового зобов`язання з відповідних податків.

Розглядаючи практичний аспект, можна стверджувати: несамостійність  податкового обліку виявляється у тому, що його дані ґрунтуються на первинних бухгалтерських документах, які також є відправною точкою для фінансового обліку. Саме ця спільність і дає можливість говорити про систему обліку на підприємстві.

Бухгалтерський та податковий облік мають різні цілі, розробляються і регулюються різними організаціями і для реалізації цих цілей і отримання неспотвореного результату ведеться на практиці окремо. Можливість отримання показника оподаткованого прибутку з підсумкових даних фінансового обліку дійсно є, проте ця можливість має зовсім інший, відмінний від спрощення порядку обліку, зміст. При підготовці національної концепції співіснування систем бухгалтерського, і податкового обліку небезпечно копіювати методологічні підходи інших країн. Думка М.Я. Дем`яненко [7, с. 18], що явище “податковий облік” об`єднане, оскільки показує суть, що відбувається в практиці бухгалтерської роботи. Поняття терміну “податковий облік” у господарській практиці вживається у двох випадках:

– на макрорівні податковий облік є елементом податкового  механізму та являє собою сукупність правових норм, які регулюють відносини  між державою (в особі державної  податкової служби) і суб`єктами господарювання, що виникають у процесі збору, накопичення і узагальнення інформації про платників та їх діяльність, яка необхідна для належної організації  системи адміністрування податків;

– на мікрорівні податковий облік являє собою інформаційну систему, призначенням якої є об`єктивне і неупереджене визначення баз оподаткування та забезпечення можливості належного контролю за повнотою і достовірністю виконання зобов`язань перед бюджетом.

Податковий облік регулюється  як податковим так і бухгалтерським законодавством. Податковий облік будується на узагальненні даних отриманих у підсистемі бухгалтерського обліку.

Податковий облік являється  підсистемою бухгалтерського обліку, який в свою чергу являє собою  систему збору, фіксації та узагальнення інформації, необхідної для формування бази нарахування податків і податкових платежів відповідно до норм податкового законодавства, складання податкової звітності та здійснення заходів з податкового планування.

Функції, які притаманні системі бухгалтерського обліку такі, як інформаційна, контрольна та аналітична, а такі функції як фіскальна, стимулююча, автономна  –властиві лише податковому  обліку.

Інформаційна функція  забезпечує податково-розрахунковий  процес, який полягає в наступному. Діюче законодавство про бухгалтерський облік і звітність регулюють  порядок ведення обліку тільки для  юридичних осіб, склад суб`єктів  податків і  суб’єктів,  що зобов`язані  вести бухгалтерський облік, не співпадає. Але в той же час податковий облік дозволяє здійснювати збір і обробку необхідної податкової інформації для правильного вирахування  податкового зобов`язання осіб, які  відповідно до діючого законодавства  вести бухгалтерський облік не зобов`язані. Контрольна функція полягає в  тому, що податковий облік дозволяє податковим органам здійснювати  більш ефективний контроль і нагляд за виконанням платниками своїх податкових зобов`язань. Функції автономності дозволяють зберегти основні принципи бухгалтерського обліку, забезпечити  виконання його основних задач, зупинити викривлення даних про реальний фінансовий стан підприємства на користь  фіскальної політики держави. Стимулююча функція полягає в спонуканні підприємств більш ефективно  використовувати наявні ресурси  шляхом обмеження можливості віднесення частини витрат на зменшення оподатковуваних  доходів. Фіскальні функції реалізують задачі держави щодо поповнення бюджету. Держава, виходячи із своїх фіскальних інтересів і податкової політики у певні періоди, через податковий облік може обмежувати граничні розміри  тих чи інших витрат. Виконання функцій податкового обліку законодавством визначено спеціальні прийоми та способи, які в своїй сукупності утворюють взаємопов`язану методологію податкового обліку як такого. У чистому вигляді податковий облік застосовується досить рідко, в той же час як методологія податкового обліку практично завжди ґрунтується на бухгалтерському обліку. Погляд на методологічну проблему зводить її до характеристики предмета і метода науки. Предмет конкретної науки фіксує її місце в системі наук. Вказує на відмінність від суміжних галузей і напрямків дослідницької діяльності. Метод є спеціальною розробленою та застосованою технологією вивчення відповідного предмета. Предмет конкретної науки фіксує в системі наук, вказує на відмінність від суміжних галузей і напрямів дослідницької діяльності. На різних етапах історичного розвитку у багатьох країнах неоднаково визначають предмет бухгалтерського обліку.

Поняття факту господарського життя лежить в основі бухгалтерського  обліку як науки , так і практики. По суті, все життя підприємства складається з безперервного  ланцюгу цих фактів, а бухгалтерський облік  призначено для кількісного оцінювання, реєстрації і відображення в реєстрах, звітності. Відносно фактів господарського життя можна розглядати два їх аспекти: науковий і практичний. У першому випадку мова йде про формалізований опис фактів, їх систематизацію, класифікацію, принципи оцінки і відображення у системі обліку тощо; у другому випадку – про практичну реалізацію процесів ідентифікації, оцінки, реєстрації, обробки і відображення фактів. Факти господарської діяльності відстежуються методом їх фіксації в первинних документах, що відображають ці факти, а документи використовуються для оцінки економічних та юридичних наслідків діяльності підприємства в результаті групування цих фактів на рахунках бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік, як практична діяльність є організованим, цілеспрямованим процесом, що пов`язаний із спостереженням, реєстрацією, групуванням, зведенням, аналізом та передачею даних про факти господарського життя. Його метою є надання інформації для прийняття управлінських рішень. Стосовно податкового обліку, його предметом є господарська діяльність підприємства, яка призводить до виникнення зобов`язань з використання та сплати податків та обов`язкових платежів державі.

Основними відмінними рисами бухгалтерського і податкового  обліку є: [20]:

1) відмінності у визначенні  прибутку до оподаткування.

В бухгалтерському обліку прибуток до оподаткування визначається за даними П(С)БО 17 „Податок на прибуток" і, в основному, являє собою різницю між доходами та витратами за мінусом непрямих податків. В податковому обліку прибуток до оподаткування визначається як різниця між скорегованим валовим доходом, скорегованими валовими витратами та амортизацією необоротних активів виробничого призначення, тобто амортизація є окремою складовою при розрахунку прибутку до оподаткування.

2) момент реалізації.

В бухгалтерському обліку методом реалізації є відвантаження продукції, виконання робіт, які призводять до зміни власника цієї продукції, робіт, послуг. В податковому обліку моментом реалізації (продажу) вважається так звана перша подія, або відвантаження товарів, робіт, послуг, або отримання грошових коштів у вигляді попередньої оплати (авансу).

3) різна звітність.

Звітністю бухгалтерського  обліку є фінансова звітність, яка включає в себе баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал, примітки до річної фінансової звітності.

Звітністю податкового обліку є податкова звітність у вигляді декларації з податку на прибуток підприємства, податкової декларації з податку на додану вартість, податковий розрахунок комунального податку, податковий розрахунок земельного податку, розрахунок податку з власників транспортних засобів, розрахунок сплати єдиного податку суб'єкта малого підприємництва, інша податкова звітність.

4) різні регістри та первинні документи.

Первинними документами  в бухгалтерському обліку є затверджені відповідними постановами Кабміну документи з обліку заробітної плати, матеріалів, грошових коштів тощо.

5) в податковому обліку при визначенні об'єкта оподаткування суттєве значення має використання звичайних цін при продажі нижче яких виникає додатковий об'єкт оподаткування з податку на прибуток і ПДВ, якщо такий продаж здійснюється пов'язаним особам.

Крім вище названих відмінних ознак  бухгалтерського і податкового  обліку, ці два види обліку мають  і спільні ознаки. До їх числа можна віднести:

- обидва види обліку ведуть одні і ті ж бухгалтера;

- обидва види обліку ґрунтуються на одній і ті й ж первинній документації, за виключенням податкових накладних;

-немає відмінностей в обліку розрахунків з Пенсійним фондом і фондами соціального страхування;

-в бухгалтерському і податковому  обліку можуть використовуватися  ті ж самі регістри обліку, за виключенням книг обліку  придбання і продажу товарів,  робіт, послуг, а при спрощеній  системі - книг обліку доходів  і витрат.

Слід зазначити, що найбільш значні розбіжності в обліку та звітності  стосуються двох об`єктів обліку  –витрат і доходів. Очевидно це пов`язано  з тим, що саме доходи і витрати формують кінцевий результат роботи будь-якого підприємства: за однієї й тієї самої величини доходу, якщо витрат більше, отримують менший прибуток; і навпаки, якщо менше витрат – більший прибуток. Якщо прибуток більший, то з нього має бути сплачений у бюджет більший податок; а якщо прибуток менший, то й податок, що підлягає сплаті в бюджет, буде меншим.

Як відомо, в системі цілісного  бухгалтерського обліку, узагальнюючи однакові вхідні дані, отримані з первинних  документів на рахунках бухгалтерського  обліку виводили одну велику величину результату: або прибуток, або збиток. Він був єдиним для всіх користувачів облікової інформації, в тому числі  слугував базою для системи оподаткування. Однак з переходом до ринкової економіки до нас прийшли нові правила обліку, поширені у міжнародній  практиці; фінансового  – за національними  положеннями (стандартами) бухгалтерського  обліку П(С)БО), складеними на основі міжнародних стандартів з бухгалтерського обліку (МСБО), і податкового обліку – за законами та стандартами податкового законодавства.

За вимогами різних користувачів облікової  інформації розроблені різні методики обчислення кінцевого результату роботи підприємства: одна застосовується у  системі оподаткування і податковому  обліку; інша  – у фінансовому, де готується інформація для кредиторів, потенційних інвесторів, власників  тощо; третю методику використовують різні керівники підприємств  та його підрозділів  – в управлінському обліку. Отже первинні бухгалтерські  документи, в яких відображені одні й ті самі факти господарської  діяльності одного й того самого суб`єкта господарювання, є базою даних  для різноманітних інтерпретацій  залежно від цілей користувачів. Різниця буває настільки суттєвою, що в одному обліку (наприклад, у  бухгалтерському) отримують прибуток, тоді як у податковому – збиток. Це суперечить принципам логіки, за якими на основі одних і тих самих даних має бути отриманий один результат: прибуток або збиток, який би слугував одночасно і основою для звітності, і базою для оподаткування. Інакше,  не забезпечується достовірність як одна із важливих ознак бухгалтерського обліку.

Центральне місце тут займає документальна обґрунтованість,  вона і забезпечує достовірність. Якщо ж показники, отримані на основі одних  і тих самих документів у одному обліку кардинально відрізняються  від показників у іншому, то це дає  привід дійти висновку, що достовірності  в сучасному обліку немає. Відповідно до  цього первинний документ як база даних і для обліку, і  для будь-якої звітності, і для  аналізу (економічного, статистичного  тощо) дає різну вихідну інформацію за запитами тих чи інших користувачів. Відбувається не що інше, як маніпулювання  обліковими даними. Про це свідчить анонімне анкетування бухгалтерів, проведене Фондом інтенсивних технологій макроекономіки. Згідно з ним 80 % респонденті  вдавалися до маніпулювання даними при складанні фінансової звітності  [4]. Ця ситуація настільки поширилася, що окремі фахівці сміливо заявляють про регулярне викривлення (фальсифікацію) звітності. Зокрема, А. Рабошук наголошує: “На жаль, з реформуванням до українського облікової практики перенесено недоліки західної системи контролю і, як наслідок, маємо суцільну фальсифікацію звітності в державі” [16]. Його підтримує Ф. Бутинець, який зазначає, що сучасний бухгалтерський облік не виконує покладених на нього завдань: власник не впевнений, що облік гарантує йому збереження та примноження майна, а керівник не відчуває в ньому потреби як засобу управління бізнесом. Фальсифікація обліку та звітності, привласнення майна, його неефективне використання стали нормою бухгалтерського життя [2, c. 216].

Існує багато розбіжностей між бухгалтерськими  даними та потребами фіскальних органів  щодо витрат. Їх можна зменшити або зовсім ліквідувати лише за умови інтеграції вимог бухгалтерського та податкового законодавства. У зв`язку з цим доцільно нагадати досвід ведення обліку початку 90-х роках минулого століття, коли у системі цілісного бухгалтерського обліку створювалася інформація для всіх без винятку користувачів.

Прийняття Верховною Радою України 4 листопада 2011 року Закону України "Про  внесення змін до Податкового кодексу  України та деяких інших законодавчих актів України щодо спрощеної  системи оподаткування, обліку та звітності" №4014-VI — важливий крок у напрямку поліпшення податкового клімату для підприємців України. Закон України №4014-VI набирає чинності з 1 січня 2012 року. [21].З цього часу спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб’єктів господарювання встановлюватиметься виключно в умовах Податкового кодексу України.

При підготовці цього Закону пройдено нелегкий шлях. Адже базою для підготовки цього документу послугували не тільки раніше підготовлений підрозділ 1. Спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва розділу XІV. Спеціальні режими оподаткування Податкового кодексу України, а й попередній досвід щодо негативного відношення до редакції цього розділу підприємницької спільноти, та як наслідок, його вилучення при прийнятті Кодексу. 

Норми цього Закону чітко регламентують:

• критерії перебування на спрощеній  системі;

• порядок переходу платника на спрощену систему оподаткування і навпаки;

• порядок визначення доходу;

• ведення обліку та складання звітності;

• порядок видачі та анулювання свідоцтва платника єдиного податку;

• відповідальність платника єдиного  податку за недотримання норм кодексу, безумовно підтримуються ДПС України.  

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України  та деяких інших законодавчих актів  України щодо спрощеної системи  оподаткування, обліку та звітності" (від 04.11.2011 № 4014) передбачено:

• збільшення обсягів річного доходу, що дає право перебувати на спрощеній системі; прив'язку ставок єдиного податку до розміру мінімальної заробітної плати; встановлення з метою оподаткування 4 категорії платників;

• не встановлення надбавки, що застосовується до фіксованих ставок податку за кожного найманого працівника фізичної особи;

• скасування обмеження віднесення на витрати платника податку на прибуток витрат на придбання товарів (робіт, послуг) у фізичних осіб — платників єдиного податку.

• обмеження сфери застосування спрощеної системи оподаткування  для окремих видів господарської  діяльності;

• встановлення відповідальності платника податку за застосування іншого способу  розрахунків, провадження діяльності, не зазначеної у свідоцтві, перевищення граничного обсягу доходу тощо;

• встановлення підстав для анулювання органами податкової служби свідоцтва платника єдиного податку, тощо. 

 В розрізі фізичних осіб: 

1. Групи платників податків, які  застосовують спрощену систему  оподаткування, обліку та звітності  

Відповідно до Закону фізичні особи  — підприємці, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на три групи:

— до першої групи віднесено підприємців, які не використовують працю найманих осіб, здійснюють виключно роздрібний продаж товарів з торговельних місць на ринках та/або провадять господарську діяльність з надання побутових послуг населенню і обсяг доходу яких протягом календарного року не перевищує 150 тис. грн. 

Для таких підприємців встановлюється ставка податку в межах від 1% до 10% мінімальної заробітної плати (10-100 грн.). 

— друга група — підприємці, що протягом календарного року використовують працю не більше 10 найманих осіб та обсяг доходу не перевищує 1 млн. грн., які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства. Ставка — від 2% до 20% мінімальної заробітної плати (20-200 грн.). 

— до третьої групи належать особи, які мають не більше 20 найманих осіб та обсяг доходу не перевищує 3 млн. грн. Ставка для цієї групи — 3% від отриманої виручки за умови сплати ПДВ або 5% без сплати ПДВ. 

Платники єдиного податку повинні  здійснювати розрахунки за відвантажені товари (виконані роботи, надані послуги) виключно в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій). 

При розрахунку загальної кількості  осіб, які перебувають у трудових відносинах з платником єдиного  податку — фізичною особою, не враховуються наймані працівники, які перебувають:

• у відпустці у зв’язку з  вагітністю і пологами;

• у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею передбаченого законодавством віку. 

2. Ставки єдиного податку 

Фіксовані ставки єдиного податку  встановлюються сільськими, селищними  та міськими радами для фізичних осіб — підприємців, які здійснюють господарську діяльність залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць. 

У разі здійснення платниками єдиного  податку першої і другої груп кількох  видів господарської діяльності застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку, встановлений для таких видів господарської діяльності. Якщо вказані платники єдиного податку здійснюють господарську діяльність на територіях більш як однієї сільської, селищної або міської ради застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку, встановлений для відповідної групи таких платників єдиного податку. 

Ставка єдиного податку встановлюється для платників єдиного податку  першої, другої і третьої груп у  розмірі 15%:

1) до суми перевищення обсягу  доходу, визначеного для відповідної групи;

2) до доходу, отриманого від провадження  діяльності, не зазначеної у свідоцтві платника єдиного податку, віднесеного до першої або другої груп;

3) до доходу, отриманого при застосуванні  іншого способу розрахунків, ніж зазначений у цій главі;

4) до доходу, отриманого від здійснення  видів діяльності, які не дають  права застосовувати спрощену  систему оподаткування. 

3. Податковий період 

Податковим (звітним) періодом для  платників єдиного податку:

— першої групи є календарний  рік.

— другої — третьої груп є календарний  квартал. 

4. Умови перебування на спрощеній  системі 

Платники єдиного податку, які  у календарному/податковому кварталі перевищили граничний обсяг доходу:

— першої групи (понад 150 тис. грн.) — за заявою з наступного календарного кварталу переходять на застосування ставки єдиного податку, визначеної для платників єдиного податку другої або третьої групи, або відмовляються від застосування спрощеної системи оподаткування;

— другої групи (понад 1 млн. грн.) —  за заявою в наступному податковому (звітному) кварталі переходять на застосування ставки податку для третьої групи, або відмовляються від застосування спрощеної системи оподаткування

— третьої групи (понад 3 млн. грн.) — зобов’язані перейти на сплату інших податків і зборів, встановлених Кодексом.

При цьому, вказані платники до суми перевищення зобов’язані застосувати  ставку єдиного податку у розмірі 15%. 

Платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності  з таких податків і зборів:

1) податку на доходи фізичних  осіб у частині доходів (об’єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані згідно з цією главою;

2) податку на додану вартість  з операцій з постачання товарів,  робіт та послуг, місце постачання  яких розташоване на митній  території України, крім податку  на додану вартість, що сплачується  фізичними особами, які обрали  ставку єдиного податку у розмірі 3%;

3) земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності;

4) збору за провадження деяких  видів підприємницької діяльності;

5) збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Нарахування, сплата та подання звітності  з інших податків і зборів, здійснюються платниками єдиного податку в порядку та розмірах, встановлених Кодексом. 

Спрощена система оподаткування  не поширюється на фізичних осіб —  підприємців, які здійснюють:

діяльність з організації, проведення азартних ігор;

• обмін іноземної валюти;

• виробництво, експорт, імпорт, продаж підакцизних товарів (крім роздрібного  продажу паливно-мастильних матеріалів в ємностях до 20 літрів, пива та столових вин);

• видобуток, виробництво, реалізацію дорогоцінних металів і дорогоцінного  каміння, у тому числі органогенного утворення;

• видобуток, реалізацію корисних копалин;

• діяльність у сфері фінансового  посередництва, крім діяльності у сфері  страхування, яка здійснюється страховими агентами, визначеними Законом України "Про страхування", сюрвейєрами, аварійними комісарами та аджастерами, визначеними розділом ІІІ Податкового  кодексу України;