Баланс підприємства, методика його складання та використання в управлінні

ЗМІСТ

ВСТУП

На сьогоднішній день розвиток економіки України потребує від підприємства підвищення ефективності виробництва, конкурентоздатності продукції і послуг на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, ефективних форм господарювання і управління виробництвом, активізації підприємництва і мобілізації невикористаних резервів. Важлива роль у реалізації цієї задачі приділяється аналізу господарської діяльності підприємств. З його допомогою виробляються стратегія і тактика розвитку підприємства, плани й управлінські рішення, здійснюється контроль за їх виконанням, виявляються резерви підвищення ефективності виробництва, оцінюються результати діяльності підприємства, його підрозділів і працівників.

Неодмінною умовою повного та якісного аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства є уміння складати та читати фінансову звітність, і, зокрема, основну її форму – бухгалтерський баланс.

Баланс – це не тільки один з елементів методу бухгалтерського обліку та документ бухгалтерської звітності, а й суттєве джерело інформації для управління, планування, організації виробництва, аналізу та контролю як для внутрішніх, так і для зовнішніх користувачів.

Реформування бухгалтерського обліку та прийняття національних Положень (стандартів) бухгалтерського обліку призвело до вдосконалення форм і змісту фінансової звітності в Україні. Зокрема, було підвищено й аналітичні якості балансу, що забезпечило розширення можливостей щодо поліпшення прийняття управлінських рішень. Однак питання щодо змісту показників балансу, групування його статей, послідовності та структурованості подання інформації для аналізу фінансового стану підприємства залишаються актуальними для практичних потреб різних груп користувачів інформації фінансової звітності.

Питання формування, методики складання та аналізу фінансової звітності, зокрема балансу, досліджуються у працях вітчизняних науковців і фахівців у галузі обліку і економічного аналізу, зокрема: Ф. Ф. Бутинця, А. М. Герасимовича, В. М. Жука, В. П. Завгороднього, Г. Г. Кірейцева, М. В. Кужельного, Г. Я. Козака, А. М. Кузьминського, Г. М. Мельничука, Є. В. Мниха, В. М. Пархоменка, В. К. Савчука, В. В. Сопка, М. Г. Чумаченка, А. Д. Шеремета та інших. Водночас ще не вирішені в достатній мірі питання методології та практичного застосування Міжнародних стандартів фінансової звітності, а також потребує удосконалення й існуюча система аналізу фінансового стану підприємств для забезпечення користувачів достовірною інформацією щодо оцінки якості управління.

Метою дипломної роботи є дослідження теоретичних і практичних аспектів методики складання балансу підприємства та використання в управлінні.

Для досягнення мети були поставлені наступні завдання:

– визначити суть і значення балансу в управлінні підприємством;

– розкрити принципи та вимоги до складання балансу підприємства;

• здійснити характеристику фінансово-господарської діяльності та постановки обліково-аналітичної роботи суб’єкта дослідження;
• описати етапи складання балансу підприємства;
• розкрити зміст, інформаційне забезпечення і порядок складання балансу;
• розглянути формування показників балансу із застосуванням комп’ютерних технологій;
• надати напрямки удосконалення балансу підприємства;
• провести аналіз майна підприємства та джерел його формування, ліквідності та платоспроможності підприємства, а також фінансової стійкості підприємства

Об’єктом дослідження виступає організація та методика складання балансу підприємства.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні підходи до складання фінансової звітності.

Суб’єктом дослідження обрано Товариство з обмеженою відповідальністю «Ріком», яке є суб’єктом середнього бізнесу і складає звітність за повним переліком.

Юридична адреса ТОВ «Ріком»: 61046, Харківська область, місто Харків, Фрунзенський район, вулиця Багратіона, 6. Основним видом діяльності є дослідження і розробки в галузі технічних наук.

Методологічну основу дослідження склали загальнонаукові та спеціальні методи: логічні, синтезу, аналізу, порівняння, які використовувалися для виявлення спільних та відмінних рис між національним та міжнародним законодавством щодо методики складання балансу, між підходами науковців відносно тлумачення основних понять, а також при аналізі даних про фінансові результати діяльності підприємства.

Практичне значення полягає у тому, що основне призначення фінансової звітності полягає у забезпеченні користувачів, як внутрішніх так і зовнішніх, повною, правдивою та неупередженою інформацією про фінансово-майновий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства з метою прийняття ними обґрунтованих та правильних рішень. Поступовий перехід українських підприємств до ведення обліку згідно з міжнародними стандартами обліку супроводжувався численними науковими дискусіями та частими змінами законодавства, метою яких було, з одного боку – гармонізувати ведення обліку та складання фінансової звітності відповідно до Міжнародних стандартів фінансової звітності, з іншого – скоротити розбіжності між бухгалтерським та податковим законодавством. У дослідженні зроблено спробу критичного огляду законодавчих змін та впровадження нових форм фінансової звітності відповідно до Національного положення стандарту бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності».

Інформаційною базою для написання роботи стали теоретичні розробки вчених, законодавчо-нормативна база, матеріали періодичних та спеціалізованих видань, а також фактичні матеріали діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Ріком».

Розділ 1

Теоретичні основи балансу підприємства

1.1 Суть і значення балансу  в управлінні підприємством

Бухгалтерія та звітність виникли тоді, коли почалась реєстрація фактів господарської діяльності. Вже біля 4000 років до н.е. у Стародавньому Єгипті на папірусі складались звіти про рух цінностей. В Стародавньому Вавилоні суворої регулярності в складанні звітів не було, але у Стародавній Греції звіти подавались суворо періодично, контролювались, мали прилюдний характер.

У літературних джерелах з історії бухгалтерського обліку можна зустріти різні відомості про час появи терміну «баланс», який припадає на кінець XIV– початок XV ст. В цілому баланс як самостійна бухгалтерська категорія виникла у кінці XVII – на початку XVIII ст., що пояснюється посиленим розвитком акціонерних товариств. До цього часу баланс складався неперіодично. Крім того, він не був узгоджений з інвентарем і не використовувався при прийнятті рішень щодо розподілу прибутку.

В епоху еллінізму (V ст. до н.е.) з появою окремого обліку хліборобства, тваринництва, виноградарства вимагалась і самостійна звітність з даних галузей. Вона передбачала відомості про стан запасів, доходів і видатків господарства. За періодичністю звітні форми поділялися на місячні, річні, трирічні. Звітність була обов’язковою та містила матеріал, який міг бути використаний для управління господарством [38, с.238].

У Римі багато уваги приділялось письмовій звітності керуючого, висувались вимоги до письменності матеріально відповідальних осіб. Епоха середньовіччя передала в спадщину сучасній бухгалтерії не тільки «інвентаризацію», а й капітуляцій Карла Великого, який вказує на необхідність один раз на рік подавати звіт про доходи. До звітності того часу ставилися вимоги щодо правильності та законності, чесності її складання.

В побутовому розумінні баланс означає рівновагу, тотожність надходжень і витрат; балансувати – дотримувати відповідності наявних господарських засобів і джерел їх утворення.

Зародження капіталізму, застосування нових методів, прийомів у господарському обліку при вели до якісного стрибка – виникнення подвійної бухгалтерії. В звітності цей стрибок проявився у виникненні найважливішої її форми – балансу. В XIV ст. баланс використовується не тільки для контролю оборотів, а й як знаряддя контролю та управління господарством.

Щодо часу появи самого терміну «баланс» думки науковців розходяться.

Р. де Рувер вважав, що слово «баланс» вперше зустрічається в фінансових звітах у 1427 р. незалежно від того, чи були на справді дані звіти балансами в сучасному розумінні цього терміну, А. Чмиреллі вказував, що термін «баланс» вперше зустрічається в звіті банку Медичі за 1495 рік.

Типовим для того часу було те, що звітність складалась нерегулярно – від 1 до 5 років. Цікавим моментом середньовічної практики було те, що різниця між дебетовими і кредитовими оборотами, що виникала в результаті арифметичних помилок, списувалась на прибутки чи збитки. Лука Пачолі вважав, що баланс – процедура, пов’язана з встановленням тотожності оборотів по дебету і кредиту рахунків Головної книги, а також зробив висновок, що баланс є наслідком подвійного запису [32, с. 27].

Розглядаючи історію розвитку бухгалтерії, доходимо висновку, що вперше поняття «звітність» було застосовано А. ді Пієтро (1586 р.) який розкрив суть бухгалтерської звітності та порядок її подання. Перші достовірні відомості про застосування терміну «баланс» в бухгалтерській практиці подаються в розрахунковій книзі певного італійського банкірського дому в 1408 р. У літературі слово «баланс» уперше з'являється в праці відомого італійського математика Луки Пачолі, що побачила світ в 1494 р., та в книжці Бенедикта Котрульї, яку було написано в 1458 р., але видано тільки в 1573 р. у Венеції. У законодавстві про баланс уперше згадує Торговий кодекс Наполеона, який було видано 1807 р.

Як зазначає Лучко М. Р., в Італії, Швейцарії, Англії, Франції з XV і до середини XVIII ст. сформувалося практичне прагнення формалізувати бухгалтерський баланс, звести весь облік (рахунки і баланс) до єдиної форми – ідентифікованої рахункової таблиці. Відсутність теоретичних узагальнень, невміння практиків розібратися в причинно-наслідкових зв'язках господарських процесів, що відбуваються, і явищ зводило сенс бухгалтерського балансу лише до рахункового прийому [5, с. 127].

Таким чином, баланс як самостійна бухгалтерська категорія виникла у кінці XVII – на поч. XVIII ст. До цього часу формування звітності відбувалося безсистемно, на основі власної професійної думки бухгалтерів,  баланс складався неперіодично. Крім того, застосовували різні підходи до формування структури та змісту балансів, а також до оцінки активів і зобов'язань. Все це створювало ризик виплати невиправдано високих дивідендів і, як наслідок, – прецеденти банкрутств підприємств. У зв'язку з цим виникла потреба розробити бухгалтерське законодавство, що регламентуватиме процедуру складання балансу та звіту про прибутки і збитки.

Наприкінці XIX – початку XX ст. виникає новий напрям в обліку – балансоведення. Воно розвивається за трьома основними напрямами: економічний аналіз балансу, юридичний аналіз балансу та популяризація знань про баланс серед користувачів [5, с. 130].

Пархоменко В. зазначає, що спочатку вели бухгалтерський облік і складали баланси виключно на користь власників господарства, які нерідко виступали одночасно і в ролі керівників. Тому формування балансів, як і ведення обліку, було конфіденційним, не призначеним для «сторонніх очей», здійснювалося «в своїх інтересах» і призначалося для внутрішніх користувачів обліково-звітної інформації [44, с. 5-6].

Що стосується вітчизняного обліку та звітності, то новим етапом розвитку було видання Вищою Радою Народного Господарства від 6 квітня 1922 року «Положення про рахівництво і звітність». Даний документ підкреслював необхідність ведення бухгалтерського обліку подвійною системою, встановлював нові форми звітності, передбачав складання зведеної звітності.

Правилами публічної звітності від 24 серпня 1926 р. державні підприємства, акціонерні товариства, банки, спілки кооперативів були зобов’язані публікувати свої звіти в газеті «Экономическая жизнь».

Надбанням НЕПу була вимога до всіх підприємств складати та подавати щомісячний баланс та передбачено спеціальну звітність про собівартість основних видів продукції. У цей час здійснюються спроби реформації балансу: баланс перегруповують – міняють місцями актив і пасив; пропонують заміну деяких понять у трактуванні балансу – «основні засоби» на «засоби праці», «власні засоби» на «внутрішні ресурси підприємства», пропонують введення поряд зі звітними показниками планових. Але більшість науковців визнають головним балансом сальдовий баланс.

У наступні роки методологія складання звітності неодноразово змінювалася. У 1938 році була проведена балансова реформа, під час якої з балансу були вилучені деякі регулюючі статті – відхилення від планової собівартості матеріалів та готової продукції [5, с. 127-130].

На початку 50-х років науковці знову зробили спроби вдосконалити форму балансу, але внесених змін у діючу форму балансу було небагато, і схема балансу майже без змін проіснувала близько двадцяти років.

Поширення зв’язків із зарубіжними партнерами показало, що бухгалтерська звітність за радянських часів, не давала необхідної вичерпної інформації для визначення реальної віддачі від потенційних інвестицій в діяльність підприємства. Першими відчули потребу в переході до загальноприйнятих принципів і стандартів бухгалтерського обліку спільні підприємства, оскільки іноземний інвестор вимагав подання звітності у прийнятному для нього вигляді. У зв’язку з цим починається новий етап розвитку звітності – реформація її відповідно до прийнятих у світовій практиці правил.

Формування бухгалтерського обліку пройшло тривалий еволюційний шлях. Кожному етапу розвитку суспільства властива своя побудова балансу, який поділявся за відповідними ознаками. Таким чином, весь шлях розвитку бухгалтерської звітності можна поділити на наступні періоди (табл.1.1) [56].

Таблиця 1.1

Етапи розвитку бухгалтерської звітності [5, с.127-130]

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 р. № 996-ХІV усі юридичні особи, які створені відповідно до чинного законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також представництва іноземних суб’єктів господарювання зобов’язані вести бухгалтерський облік і подавати фінансову звітність [47].

Основним компонентом фінансової звітності є баланс.

Термін «баланс» походить від латинських «bis» – двічі та «lanx» – чаша, ваги, звідки «bilanx» означає дві чаші як символ рівноваги. З часом, у багатьох мовах з'явились слова, близькі до слова «bilanx»: італійське – la bilancia, французьке – lа balance, англійське – balance і т.д. [58, с. 158].

Згідно зі статтею 14 Закону № 996, підприємства зобов'язані подавати баланс разом з квартальною та річною фінансовою звітністю органам, до сфери управління яких вони відносяться, трудовим колективам на їх вимогу, власникам відповідно до установчих документів, якщо інше не передбачено цим законом, органам виконавчої влади та іншим користувачам [47].

Форма балансу та порядок його заповнення в Україні до 2013 року регулювався Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс» [46]. А починаючи з 2013 регламентується Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73 [39] та Методичними рекомендаціями щодо заповнення форм фінансової звітності, затверджених наказом Мініфіном України від 28.03.13 р. № 433 [35].

На думку Задорожного З. В., термін «баланс» означає два поняття.

Перше – це один з елементів методу обліку. В цьому випадку баланс визначають як спосіб економічного групування і загального відображення стану господарських засобів підприємства за складом і розміщенням та за джерелами їх утворення і цільовим призначенням у грошовій одиниці на певну дату.

Друге – це одна із форм звітності. В цьому розумінні баланс визначають як звітна таблиця, одна з форм бухгалтерської звітності, що містить відомості про стан і розміщення господарських засобів підприємства на певну дату [16, с.185].

Таким чином, можемо зробити висновок, що бухгалтерський баланс – це спосіб узагальненого відображення в грошовій одиниці стану господарських засобів та джерел їх утворення на певну дату у формі звітної таблиці, складеної бухгалтером для внутрішніх та зовнішніх користувачів з метою прийняття ними управлінських та інвестиційних рішень.

Шиян Д. В., на відміну від Задорожного З. В., зазначає, що баланс представляє собою узагальнюючий документ бухгалтерського обліку, який містить взаємопов’язані повідомлення про засоби підприємства і джерела їх формування, а також інформацію в грошовій одиниці про фінансовий стан підприємства на певну дату, та відображає співвідношення між економічними ресурсами підприємства та вимогами на них [63, с. 67].

Дупай М. М. розглядає баланс як таблицю, що відображає майнову статику, а інколи й динаміку господарства і зазначає, що він є тісно пов'язаним із поточним обліком господарської діяльності, його організацією, формами і методами [15, с. 39].

Але існують ще й інші підходи та погляди, коли баланс розглядають як принципово незалежне від системи бухгалтерського обліку поняття. Проте в прихильників такого напряму втрачається баланс як облікова категорія, як облікове поняття [56].

У зв'язку з цим відомий український учений-економіст Онищенко В. П зробив спробу більш ґрунтовно визначити поняття балансу, розглядаючи його не просто як таблицю чи форму вираження результатів облікової реєстрації, а як сукупність конкретних властивостей господарства, притаманних йому реально, незалежно від того, наскільки і як вони відображуються рахівництвом. Такий баланс, підкреслює Онищенко, В. П., репрезентує в кожному господарстві сукупність усього обчисленого, усього того, що в господарстві підлягає грошовій оцінці [42, с. 39-40].

Цал-Цалко Ю. С. вважає, що баланс є центральною обліковою категорією, квінтесенцією, серцевиною бухгалтерської діяльності. У ньому як в дзеркалі відображається рівень фінансового благополуччя суб'єкта господарювання. Вчений підкреслює, що бухгалтерський баланс є основним джерелом інформації про майновий і фінансовий стан підприємства. Її користувачі за балансом можуть зробити висновок не лише про минулий період діяльності, а й на перспективу. Показники балансу на початок і на кінець звітного періоду відображають зміни у складі необоротних та оборотних активів, капіталу і зобов’язань, фінансовий стан підприємства. За ними можна визначити інвестиційну привабливість суб’єкта господарювання [57, с. 52].

Кожне підприємство повинно здійснювати фінансово-господарську діяльність відповідно до свого статуту. Для цього йому необхідно мати основні й оборотні засоби, нематеріальні активи, певні кошти, здійснювати фінансові вкладення тощо. Інформація про наявність і рух майна та джерела його утворення має надходити своєчасно, а періодично її треба узагальнювати для більш ефективного використання в управлінні, для здійснення контролю за збереженням засобів виробництва, вивчення складу та цільового використання господарських засобів. З цією метою засоби господарства та джерела їх утворення на підприємствах об'єднують в економічно однорідні групи, що знаходить відображення в бухгалтерському балансі [54, с. 110-111].

Дані балансу використовуються всередині підприємства для планування його діяльності, контролю грошових потоків, а також податковими органами, кредитними установами, органами державного управління та іншими зовнішніми користувачами інформації [64].

Багатовимірність поняття «бухгалтерський баланс», що зустрічається у науковій літературі та різноманітність бухгалтерських балансів, що використовуються у практичній діяльності зумовлюють необхідність його класифікації.

Проблемами класифікації бухгалтерського балансу на різних етапах його еволюції займалися такі вчені, як М. Арінушкін, І.П. Бабенко, М.О. Блатов, А.Я. Локшин, Я.В. Соколов.

Дослідження наукових праць вчених, присвячених класифікації бухгалтерського балансу дали можливість узагальнити класифікаційні ознаки, характерні для бухгалтерського балансу на сучасному етапі його розвитку (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Класифікація бухгалтерського балансу

Залежно від стадії життєвого циклу підприємства виділяють вступний, поточний, реорганізаційний та ліквідаційний баланс.

Вступний, або як його іще називають, початковий баланс складається при відкритті рахунків у Головній книзі і, є початковим етапом облікового циклу. У вступному балансі вартість активів підприємства, дорівнює вартості, вкладеного у нього власниками капіталу, зобов’язання у вступному балансі рівні нулю.

Поточний баланс складається через рівні, чітко визначені законодавством, проміжки часу.

Реорганізаційний баланс складається у випадку реорганізації підприємства, що може здійснюватися у наступних формах: злиття,

 приєднання, поділ, виділення.

Ліквідаційний баланс складається у процесі ліквідації підприємства.

Залежно від включення у валюту балансу підсумків за регулюючими статтями виділяють баланси-брутто та баланси-нетто [31 с. 57-58].

Баланс-брутто – це баланс, в валюту якого включено сальдо як основних, так і регулюючих рахунків, що використовуються для наукових досліджень, удосконалювання інформаційних функцій балансу та інше.

Баланс-нетто (чистий) – це баланс, в валюту якого не включено сальдо регулюючих рахунків: «Знос основних засобів», «Знос нематеріальних активів» та інше. У сучасних умовах зросло значення балансу-нетто, тому що він дозволяє визначити реальну вартість майна підприємства [6, с.154].

Іншою класифікаційною ознакою балансу є формат представлення даних. Розрізняють горизонтальний та вертикальний формати балансу.

Горизонтальний формат представлення даних у балансі передбачає відображення активу балансу ліворуч, а пасиву - праворуч. При цьому підсумки активу і пасиву мають бути рівними. У горизонтальній формі баланс подається у Бельгії, Італії, Німеччині, Португалії, Росії, США, Франції.

Вертикальний формат балансу передбачає спочатку відображення усіх статей активу балансу, а під ними - статті пасиву. Рівність активу і пасиву зберігається. Вертикальний формат балансу використовується у Великобританії. У Нідерландах законодавчо закріплені дві форми балансу, що можуть використовуватися – вертикальна і горизонтальна, а у Швейцарії – формат представлення даних у балансі взагалі не регламентується державою, підприємство обирає його на власний розсуд.

Залежно від сфери діяльності підприємства в Україні розрізняють баланс підприємства, баланс бюджетної установи та баланс банку. При цьому, Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку передбачено складання звичайної та скороченої форми бухгалтерського балансу підприємствами форма № 1 «Баланс» та форма № 1-м «Баланс», що відрізняються між собою ступенем аналітичності інформації щодо активів, власного капіталу та зобов’язань.

Наступною класифікаційною ознакою бухгалтерського балансу є часова спрямованість, відповідно до цієї класифікаційної ознаки розрізняють звітний та прогнозний баланси.

Звітний баланс відображає стан майна підприємства на конкретний момент часу, є констатацією результату завершеного облікового циклу і складається на підставі фактичних даних за рахунками бухгалтерського обліку.