Бальнеологічні ресурси Закарпаття

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ БАЛЬНЕОЛОГІЧНИХ РЕСУРСІВ

1.1.         Визначення поняття бальнеологічні ресурси

1.2.         Історія дослідження бальнеологічних ресурсів Закарпаття

РОЗДІЛ ІІ. БАЛЬНЕОЛОГІЧНІ РЕСУРСИ ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

2.1. Класифікація бальнеологічних ресурсів

2.2. Термальні джерела Закарпаття

2.3. Мінеральні води

2.4. Озокеритолікування

РОЗДІЛ ІІІ РОЛЬ БАЛЬНЕОЛОГІЧНИХ РЕСУРСІВ У РОЗВИТКУ ЛІКУВАЛЬНО-ОЗДОРОВЧОГО ТУРИЗМУ

3.1.         Бальнеологічні курорти Закарпаття

3.2.         Сучасний стан курортно - лікувальних закладів

3.3.         Екологічний стан Закарпатської області

3.4.         Перспективи розвитку бальнеологічних курортів Закарпаття

ВИСНОВОК

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

ДОДАТКИ

ВСТУП 

Закарпаття має значний потенціал для того, щоб стати осередком лікувально-оздоровчої рекреаційної діяльності світового рівня. ЇЇ запорукою є ефективне освоєння та використання існуючого туристично-рекреаційного потенціалу, що значною мірою визначається наявністю, розвитком та економічною діяльністю мережі лікувально-оздоровчих закладів туристично-рекреаційного обслуговування, які складають її матеріально-технічну базу та інфраструктуру. Зазначена складова, по-перше, забезпечує життєдіяльність туристів (послуги розміщення, харчування, транспорту); по-друге, задовольняє специфічні туристично-рекреаційні потреби (послуги лікування, оздоровлення, екскурсійне, культурне, побутове обслуговування).

Враховуючи екологічний стан території Закарпатської області (через прояв економічної кризи та надмірного впливу суспільства на природне довкілля) швидко зростає захворюваність, а відповідно, і задоволення зростаючих суспільних потреб у проведені рекреації, зокрема в бальнеолікуванні (лікуванні мінеральними водами і пелоїдами), що і зумовили актуальність обраної теми бакалаврської роботи.

Об'єктом дослідження є бальнеологічні ресурси Закарпаття та сформований на їх основі бальнеологічний комплекс.

Предметом дослідження – визначення потенціалу бальнеологічних ресурсів Закарпатської області, прогнозування напрямів їх цільового та раціонального використання, охорони і збереження.

Мета і завдання дослідження. Основною метою роботи є вивчення сучасного стану ресурсів мінеральних вод і пелоїдів та їх поширення для розвитку санаторно-курортного господарства у межах області.

Для досягнення даної мети слід вирішити такі завдання:

1.                 вивчити історію дослідження бальнеологічних ресурсів Закарпатської області;

2.                 охарактеризувати основні термальні джерела області;

3.                 охарактеризувати основні джерела мінеральних вод;

4.                 охарактеризувати географію лікувальних грязей;

5.                 дослідити основні санаторно-курортні комплекси області та охарактеризувати їх сучасний стан;

6.                 охарактеризувати екологічний стан області;

7.                 визначити економічну ефективність використання лікувальних ресурсів даного регіону.

При написанні роботи мною були використані загальнонаукові та конкретно наукові методи дослідження такі як: картографічний, аналізу і синтезу бібліографічних та інтернет-ресурсних даних, історичний, екологічного моніторингу, математичного моделювання.

Бакалаврська робота складається з вступу, трьох розділів, висновку, списку використаної літератури у кількості 50 найменувань та додатків. Обсяг роботи – 60 друкованих сторінок.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ БАЛЬНЕОЛОГІЧНИХ РЕСУРСІВ

1.1.         Визначення поняття бальнеологічні ресурси та їх значення

Серед природних туристичних ресурсів найбільше значення для індустрії туризму та лікувально-оздоровчої рекреаційної діяльності мають кліматотерапевтичні, водні, бальнеологічні і ландшафтні складові, які доцільно об'єднувати у клас ресурсів першого порядку (див. рис. 1). Основою оздоровчо – лікувальної рекреаційної діяльності є природні ресурси, а саме мінеральні і термальні води, лікувальні грязі

Бальнеологічні ресурси – це   природні лікувальні речовини, що використовуються для немедикаментозного лікування на курортах і в позакурортних умовах. Ці ресурси беруть участь в основному процесі суспільного виробництва – неперервному відтворенні фізичних сил і розумових здібностей людини, психічного тонусу, відновленні та підвищенні кваліфікації працівників, зростанні їх загального та фахового рівнів. До бальнеологічних ресурсів належать лікувальні мінеральні води, термальні джерела та пелоїди (лікувальні грязі). [26; 286 с.]

Використання бальнеологічних ресурсів передбачає наявність певних традицій, культури їх медико-рекреаційного споживання, достатнього рівня розвитку медицини і медичних технологій. Відсутність цих соціальних складників загальної культури відпочинку та медичного обслуговування обумовлює низький рівень використання бальнеологічних ресурсів у багатьох країнах, незважаючи на те, що надра даних регіонів містять значні запаси відповідної сировини.

Україна має широку і різноманітну бальнеологічну ресурсну базу, представлену майже всіма типами мінеральних вод: вуглекислі; радонові; сульфідні; залізисті; бромні, йодо-бромні та йодні; кременисті; води з підвищеним вмістом органічних речовин; води без специфічних компонентів тощо; торфові, мулові, сапропелеві грязі, значні поклади яких є в озерах Запорізької областей.

У північній та західній частинах України поширені торфові лікувальні грязі, які знайшли застосування на курортах Шкло, Моршин, Хмільник, Миргород, Горинь, Любень Великий, Черче, у водолікарнях відповідних областей.

Вагомим плюсом багатьох українських курортів є одночасне використання багатьох лікувальних факторів (мінеральних вод, лікувальних грязей, озокериту). Властивості природно - лікувальних ресурсів визначають спеціалізацію курортів (медичний профіль). [23; 114 с.]

До бальнеологічних ресурсів Закарпатської області відносяться мінеральні води, лікувальні грязі та озокерит. За кількістю та якістю лікувальних мінеральних вод Закарпаття займає перше місце на Україні, але в області відсутні родовища лікувальних грязей та озокериту. Тут зосереджено 620 джерел мінеральних вод, з яких більше 300 є вивченими. (див. рис. 2.1)

Як видно з таблиці лідером за даним критерієм є Свалявська зона, яка набрала 31,1 бала. З досить великим відривом за нею слідують Рахівська, Міжгірська, Берегівська, Тячівська, Хустська та Ужгородська. Слабий потенціал використання мінеральних вод має Іршавська, Великоберезнянська, Перичинська та Виноградівська рекреаційні зони. Абсолютно незабезпеченою бальнеоресурсами є Воловецька рекреаційна зона. [24; 87 с.]

В цілому структура санаторно - курортних закладів держави відповідає структурі захворюваності українців (органи кровообігу, нервова система, органи травлення, органи дихання).

Україна має найбільші й найрізноманітніші в Центральній Європі запаси ресурсів для розвитку санаторно - курортного лікування, хоча їх використання не можна назвати ефективним. Мережа оздоровчих закладів країни налічує 2,6 тис. підприємств. До мережі входять санаторії (14,9%), санаторії - профілакторії (11,7%), пансіонати з лікуванням (2,1%), бальнеологічні та грязьові лікарні (0,2%), курортні поліклініки (0,1%), будинки, пансіонати та бази відпочинку (70,5%), дитячі санаторні та оздоровчі заклади (2,2% від загальної кількості санаторно - курортних установ) (див. рис. 2).

Більшість оздоровчих закладів становлять різноманітні заклади відпочинку переважно сезонної дії, розраховані на тривалий відпочинок протягом відпустки, але за кількістю оздоровлених (34 %) вони поступаються санаторіям (39%), які працюють цілорічно.

Зростання вартості санаторно - курортного лікування негативно позначається на завантаженості санаторіїв: чисельність оздоровлених зменшується і, відповідно, зменшуються прибутки, хоча це зменшення й повільне (в середньому 18-20% на рік).

У 2002 р. послугами санаторіїв країни скористалися 3,1 млн. осіб, з яких біля 11% - іноземні громадяни, більшість яких прибули з сусідніх країн: росіяни (70,2%), білоруси (15,8%), молдовани (9,8%), поляки (0,8%), литовці (0,7%) та інші.

Спеціалізована мережа дитячих санаторних закладів (місткістю 26,1 тис. ліжок з можливістю розгортання в місяць максимального завантаження до 35 тис. ліжок) становить 38,5% від загальної чисельності санаторіїв і розрахована переважно на тривале лікування та оздоровлення дітей різного віку. Щорічно в санаторіях оздоровлюються понад 220 тис. дітей. Ще понад 55 тис. дітей щорічно проходять профілактично - санаторне лікування у позаміських санаторно - оздоровчих закладах. [34; 54 с.]

1.2.         Історія дослідження бальнеологічних ресурсів Закарпаття

Вперше відомості про лікувальні мінеральні води карпатського регіону датуються кінцем XVI – початком XVIІ століття. Першими вченими, які займалися дослідженням мінеральних вод і спробували їх описати, були Н. Радзивілл і польський королівський лікар Войцех Очко. Активне вивчення мінеральних вод Карпатського регіону тривало в пе­редвоєнні роки. Так, вчені С.З.Сайдаковський, К.І.Маков та А.Є.Бабінець звели дані про підземні (прісні та мінеральні) води західних областей України.

Перші відомості про використання мінеральних вод у лікувальних закладах на Закарпатті належать до ХVІ - ХVІІ століття. Були це примітивні водолікарні - "купальні", а також викопані в землі ями біля виходу мінеральних джерел. У 1600 році поблизу села Лумшори Перечинського району, приватними особами був організований лікувальний заклад, який у XVIII столітті  почали називати "Курортом Лумшори".

У 1755 році  власник більшості мінеральних джерел Свалявщини - граф Шенборн Євген-Ервін направив до Відня (тодішньої столиці Австро-Угорської імперії) для аналізу мінеральних води Неліпинського і Сусківського джерел, але результати цих аналізів залишилися невідомими.

У 1796 році хімічний склад мінеральних вод  Закарпаття вивчав відомий вчений, почесний член Московського фізико - хімічного товариства і Петербурзького товариства лікарів та природознавців, професор хімії й ботаніки медичного факультету єдиного на той час Угорського університету - Пауль Китайбел.[8; 31 с.]

Наприкінці XVIII століття поблизу поселення Міжгір'я (Волове) приватні підприємці відкрили водолікарню для вуглекислих купалень. У XIX столітті біля неї були споруджені невеликі помешкання. В 1900 році після визначення хімічного складу мінеральних вод джерела "Сойми" цей район визнано курортною місцевістю. Найбільшого розвитку курорт Сойми набув у 1910-1914 роках, але в період першої світової війни він був повністю знищений. Приватні підприємці на місці попереднього курорту відкрили невеличку водолікарню, яка також незабаром перестала існувати. (див. рис. 6)

У 1800 році у селі Неліпино відкрито Сваляво-Неліпинський курорт. Власне, це був перший досить примітивний курорт з дерев'яною водолікарнею і кількома приміщеннями для помешкань, готелем "Єлизавета". Значним досягненням стало те, що на курорті був лікар, який й орендував курорт. Цей заклад функціонував на базі двох мінеральних джерел: гідрокарбонатно - натрієвого з вмістом вуглекислоти (джерело "Стефанія") та іншого, аналогічного, з вмістом заліза ("Залізисте Джерело"). У 1887 році курорт значно розширився; відкриті водолікарня на 24 ванни, житловий фонд на 90 спальних кімнат.  У 1907 році  він сягає максимального розвитку - 130 кімнат. Під час першої світової війни значна частина курорту була знищена, а в 30-ті роки він перестав існувати. [8; 33 с.]

У 1826 році на околиці поселення Свалява була збудована невелика водолікарня для мінеральних купалень. У 1856 році лікарем Карловським був організований Свалявський лікувальний пансіонат (філіал курорту Неліпино), але він існував недовго і згодом був перетворений у цех для розливу мінеральних вод Свалява.

У 1832 році у долині річки Синявки на базі сірководневого мінерального джерела споруджується примітивна водолікарня для лікування ревматичних хворих, а в 1873 році водолікарня реконструюється й значно розширюється. Створюється пансіонат, а район оголошується курортним місцем.

У 1890 році в м. Ужгороді діяла купальня "Квасна Вода" на базі вуглекислого залізистого джерела (колишній дитячий майданчик на вул. Панаса Мирного), яка була побудована ще на початку XIX століття. Численні прояви вуглекислих вод у районі м. Ужгорода зафіксовані навіть на глибині 10-15 м при копанні колодязів населенням для водозабезпечення. (див. рис.9)

В 1946 році почали працювати санаторій "Синяк" для лікування захворювань серцево - судинної системи і опорно - рухового апарату та санаторій "Поляна" для лікування захворювань шлунково - кишкового тракту. У колишньому замку графів Шенборнів відкритий кліматичний загальносоматичний санаторій "Карпати". (див. рис.10)

У 1958 році відкриваються санаторії "Шаян", "Верховина" та "Гірська Тиса". (див. рис. 12)

У санаторії "Синець" (Мукачівський район), селах Тарасівці, Тереблі, Лазах (Тячівський район) виявлені сірководневі, а в с. Розтоці (Воловецький район) - метанові джерела. В останні роки виявлені великі запаси термальних вод у селах Розовка, Гараздовка, Івановка, Пасіка і Шаян. [8; 43 с.]

Особливу групу складають вуглекислі мінеральні води тринадцяти родовищ: Келечинського, Заньковецького, Майданського, Верхнебистрянського, Вучковського, Колочавського на Міжгірщині, Пасіцького на Свалявщині, Кобилецько-Полянського, Рахівського, Білинського, Квасовського на Рахівщині, Ужоцького на Великоберезнянщині й Ужгородського. Ці води містять біологічно цінні мікроелементи (залізо, марганець, мідь, цинк і миш'як) і можуть бути використані при досить специфічних захворюваннях органів і систем.

Закарпатські мінеральні води є чудовою базою для організації курортного лікування. На основі цілющого сірководневого джерела "Синець", дуже близького по своїх якостях до відомого "Мацесте", відкритий добре обладнаний санаторій для лікування ревматизму, радикулітів і серцево-судинних захворювань. Чудесний лісопарк, гірське повітря, мінеральні води - прекрасні передумови для лікування і відпочинку.

Широкою популярністю користається санаторій "Карпати", куди на лікування і відпочинок приїжджають люди з усіх кінців України, Росії й інших країн . Санаторій знаходиться поблизу с. Чинадієво Мукачівського району. Чудовий лісопарк, озеро, оксамитові галявини - усе це створює сприятливі умови для лікування хворих. Недалеко від санаторію знаходиться будинок відпочинку "Берегвар". (див. рис. 11)

У 1965 році прийняли перших відвідувачів два нових великих санаторії - "Квітка полонини" і "Сонячне Закарпаття" у Свалявскому районі. Вони створені на базі мінеральних джерел типу "Боржомі", а лікують у них захворювання органів травлення. (див. рис. 13 і рис. 14)

Здравниця "Шаян" розкинулася серед гір на лівому березі Тиси, за 7 км від села Вишкова. Обидва санаторії добре обладнані, їхній профіль - той же, що і попередніх. (див. рис. 16)

Працюють в області кілька будинків відпочинку і пансіонатів. Дуже популярні серед відпочиваючих будинок відпочинку "Берегвар" і пансіонат "Гірська Тиса".

Санаторії мають добре обладнані лікувально - діагностичні кабінети і водолікарні. Щорічно закарпатські здравниці розширюються - будуються нові спальні корпуси, будинки допоміжних служб. Великі запаси різних мінеральних вод, їх високі лікувальні властивості, прекрасні природні і кліматичні умови дозволяють у найближчі роки існуючі здравниці розширити.

Зараз ведуться широкі розвідувальні роботи у всіх районах Закарпаття. Відкрито багаті родовища різних мінеральних вод, уточнюються запаси вод уже відомих джерел. Незабаром біля цілющих джерел виростуть корпуса нових санаторіїв і пансіонатів. [7; 28 с.]

Ужгород, що є адміністративним центром Закарпатської області, розташований у живописній вузькій 30 - 40 км смузі передгір'їв, які відокремлюють Ужгородсько - Хустський або Вулканічний хребет Українських Карпат від Закарпатської низовини, що простягається на південь у напрямі до р. Тиси. Північна її межа починається від м. Ужгород. Мальовничі невеликі вершини навкруги міста оздоблені гірськими потоками, чудовими маленькими озерцями та густими лісами. Нижче на схилах розкинулись багаті виноградники. Над містом, якому виповнилось понад 1100 років височить один із найстаріших і найкрасивіших замків Закарпаття, заснований у VIII столітті. Ще в 1631 році в міській інвентарній книзі занесено запис про існування в Ужгороді мінеральних джерел. Вуглекислі залізисті води Ужгорода стають широко відомими і починають використовуватись не лише для пиття, а і в купелях.

На одному із численних джерел у центрі міста під Замковою горою на правому березі р. Малий Уж була збудована водолікарня (купелі) "Квасна вода". (див. рис. 9)

Будова водолікарні проіснувала до початку Другої світової війни. Нині на цьому місці розміщується аптека по продажу мінеральних вод "Жива вода", магазин "Мінеральні води".

У цьому ж районі на одному з джерел ще з XIX сторіччя існував бювет мінеральної води, яку широко використовувало населення міста. [30; 36 с.]

Прославлена своїми лікувальними властивостями Полянська квасна вода почала використовуватися не тільки для питного вживання, а й для ванн, коли на базі джерела Полянської мінеральної води у 1868 році в с. Поляна у місцевості, оточеній прекрасними буковими лісами, на лівому березі р. М. Пиня чотирма підприємцями була заснована "Полянська купіль" з 40 помешканнями та 20 ванними кабінами. Дерев'яні споруди постійно руйнувалися. В 1887 році Boleman І. так описує Поляну: "Джерело оточене дерев'яними будовами, купальних будов немає". В 1907 році споруди курорту були повністю знищені пожежею, а з 1913 року він знову почав відбудовуватися. В 1935 році це вже був один із найсучасніших і відомих курортів, де лікувалися літом та взимку. Окремі його споруди збереглися до 1945 року. Найкраща панорама курорту Поляна, розташованого на схід від підніжжя г. Зубок, відкривається з її вершини.

Із 1946 року на бальнеологічному курорті Поляна на базі колишньої "Полянської купелі" функціонує санаторій "Поляна" на 500 місць з використанням мінеральної води, отриманої уже зі свердловин, пробурених на Полянському родовищі мінеральних вод на обох берегах р. М. Пиня. В умовах санаторію "Поляна" мінеральна вода використовується для питного лікування, вуглекислих мінеральних ванн, кишкових промивань, інгаляцій та інших методів порожнинного введення. (див. рис. 7)

Розлив Полянської мінеральної води із цих свердловин під назвою "Поляна-Купіль" розпочався в 1973 році на Свалявському заводі мінеральних вод Лужанського заводоуправління мінеральних вод, продовжився фірмою "Мрія". Промисловий розлив мінеральної води , як і інших мінеральних вод Свалявщини, започатковано МПП "Алекс".

Відновлення розливу Полянської мінеральної води під назвою "Поляна Квасова" розпочато у 1946 році вже зі свердловин східної частини Ново-Полянської ділянки Полянського родовища на заводі розливу мінеральної води "Поляна Квасова" (на місці колишнього заводу) та Свалявському заводі мінеральних вод. На базі мінеральної води Поляна Квасова зі свердловин, пробурених на західній частині Ново - Полянської ділянки родовища на лівому березі р. В. Пиня біля потока Безіменний, у 1965 році на бальнеологічному курорті Поляна було відкрито санаторій "Сонячне Закарпаття" на 400 місць. Ці свердловини також використовуються для розливу мінеральної води "Поляна Квасова".

Мінеральні води цих джерел розливалися і експортувалися не тільки в різні куточки Австро-Угорської Імперії, а й за її межі. З ними широко знайомлять чисельні видання кінця XIX - початку XX сторіччя, реклами, ілюстровані путівники. [7; 157 с.]

Місто Свалява розташоване на найстародавнішому шляху Закарпаття, який веде від Верецького перевалу, "Великих Руських воріт", в Дунайську низину. Назва Свалява пов'язана зі словом "сіль", у тому сенсі, що тут знаходяться соляні мінеральні джерела (Я. Штернберг, 1991). Про Свалявське джерело мінеральної води вперше згадується у звіті Dolhai А. для короля Матяша у 1463 році. У 1709 році це джерело відвідав Ракоці Ференц II, тодішній глава Мукачівського герцогства.

Подальша історія мінеральної води Свалява, як і інших відомих мінеральних вод цього краю (Полянської, Плосківської, Оленівської, Лужанської), тісно пов'язана з періодом існування Мукачівсько - Чинадіївської домінії, що входила до Березької жупи, яка у 1728 році перейшла у володіння династії Шенборнів на Закарпатті. Найбільший розквіт домінії починається з першої половини XIX століття в період правління графа Ервіна - Фрідріха, який був одночасно і головою Березького комітету.

У 60-70 роках були побудовані залізниці, що давали вихід із Закарпаття у центральні райони Угорщини, Трансільванію тощо. У 1887 році завершилося прокладання залізниці Мукачево - Свалява - Лавочне - Стрий, що з'єднала Закарпаття з Галичиною. Мінеральні води вивозились до Відня, Парижу, Будапешта, в Галичину.

Хоча перші записи про Свалявську мінеральну воду відносяться до XV століття, перші свідчення про вивіз Свалявської мінеральної води з'являються в добу правління останнього Ракоці (1676-1735), тоді з домінії вивозили разом із винами і квасну воду буркутів у бочках аж до Москви, її ставили на рівні з "єгерською". Про вивіз Свалявської мінеральної води є відомості в 1800 році, коли згадується Редліх Сем'єн, власник ресторану у Львові, що возив Свалявську мінеральну воду для реалізації у своєму ресторані як високо вартісний напій. [7; 158 с.]

Перші згадки про Неліпинські води відносяться до 1755 року, коли граф Шенборн, у володінні якого знаходились ці джерела, відправив до Відня на дослідження Сусківську і Неліпинську воду хоча результати цих досліджень залишились невідомими. В 1795 році Неліпинську, Пасіцьку, Свалявську, Голубинську воду вивчав Sebeok А.

Неліпинські вуглекислі лужні води набули такої слави, що їх почала відвідувати і аристократична знать. Це вимусило владу заснувати тут у 1800 році упорядковані купелі. Вони постійно розширювались, модернізувалися і невдовзі стали визнаним і популярним курортом, що налічував 68 жилих помешкань, 22 ванних кабін, в якому був лікар. Одним із орендаторів Свалявського філіалу курорту був лікар K. Карловський . У 1871 року Неліпино стало однією з зупинок залізниці. Так, в 1879 році курорт відвідало 385, а в 1880 році - 419 людей. Працював він тільки з травня по жовтень. Не менш знаменитим тут був і липовий парк, засаджений при заснуванні курорту.

Найбільш показаними для лікування тут були захворювання шлунка, печінки при жировому переродженні та застою жовчі, легенів, сечового міхура, подагра, ревматизм, особливо, що супроводжувались остеопорозом, захворювання селезінки, нервові розлади та ін. Вода для питного лікування із джерела "Стефанія" використовувалася на місці й тільки ті, хто тут лікувалися, могли вивозити її додому.[7; 161 с.]

Історія шаянських вод пов'язана з віковою історією Марамороша, його столиці м. Хуст, Хустського Замку на вершині замкової гори, який охороняв дороги з Молдавії, Польщі, Трансільванії, так званий "соляний шлях" вивозу кам'яної солі з Солотвинських солекопалень ще в 892 році.

Хоча цілющі джерела Марамороша були відомі з прадавніх часів, згадки про мінеральні джерела на південно-східних околицях смт. Вишково, колишньому "коронному місті", що знаходиться на відстані 20 км від м.Хуст, з'являються починаючи з 1753 року у працях ВеІ М., Platini, dr.Lenhossek M., Muller B. та Tognio L.

Відомо, що тут в 1818 році на базі цих вуглекислих гідрокарбонатних залізистих мінеральних вод була заснована одна з найстаріших і відомих купалень Марамороської жупи "Замкова Купіль" у підніжжя Замкової гори.

Щодо джерел у місцевості Шаян на південно-західній околиці Вишкова, то в 1876 році вони згадуються в переліку мінеральних джерел як "Sajani kulso forras" та "Sajani belso forras" (Шаянське зовнішнє та внутрішнє джерело). На період 1935 тут існує водолікарня з 4 ванними кімнатами та 19 покоями для гостей, де використовуються вуглекислі хлоридно - гідрокарбонатні залізисті шаянські джерела. ( див. рис. 9)

На базі Шаянського родовища вуглекислих мінеральних вод в живописній місцевості Шаян, розташованій в Солотвинській западині Закарпатського прогину, оточеній невисокими горами з округлими вершинами - Великий (477 м), Середній (325 м) і Малий Шаян на курорті Шаян у 1952 році було відкрито санаторій "Шаян" на 150 місць.

Лікувальні властивості води як при зовнішньому використанні в купальнях, так і питному застосуванні були відомі населенню ще з XVIII століття. Наприкінці XIX ст. поблизу поселення Міжгір'я (Волове) в с. Сойми приватні підприємці на джерелах мінеральних вод на лівому березі р. Репинки відкрили водолікарню, де відпускали вуглекислі ванни, а на початку XX століття тут були споруджені невеликі помешкання для житла. [7; 163 с.]

Санаторій "Верховина" на курорті Сойми, розташованому в низькогір'ї на висоті 600 м, було відкрито у 1950 році на базі свердловин мінеральних вод, пробурених на лівому березі р. Ріки. Збереглось також одне з джерел мінеральної води Сойми.

Розлив мінеральної води "Сойми" зі св.№4-Р 1999 році розпочало Українсько-Німекцьке ТОВ" Сойми-ЛТД" на заводі розливу мінеральних вод на території курорту.

В 50-ті роки були пробурені свердловини на правому березі ріки у 2 км від села. Розлив мінеральної води Келечинська з використанням різних методів стабілізації заліза періодично проводився з 1987 року зі св. № 359 з глибини 110 м (Воловецький завод продтоварів, Міжгірський завод "Електрон") зараз відновлюється фірмою "Царська криниця".

На даний час вона використовується для питного лікування в гематологічному реабілітаційному відділенні санаторію "Верховина" курорту Сойми. [7; 148 с.] Етапи розвитку

В Україні санаторно - курортна справа є одним з найдавніших видів рекреації. З ХІХ століття відомі бальнеологічні курорти Передкарпаття та Закарпаття, Поділля, Полтавщини, грязьові курорти Криму та Одещини, які зазнали особливого розвитку у ХХ столітті. Так, перші заклади в Україні, які почали функціонувати, використовуючи мінеральну воду для лікування, виникли у Шклі (1576), Саках (1799), Трускавці (1827), Одесі (1829), Моршині (1877); лікувальні властивості грязей - на узбережжі Куяльницького лиману (1833), поблизу Голої Пристані (Гопри) (1895).

В ринкових умовах сьогодення санаторно - курортна справа в Україні зазнає структурних змін. В першу чергу вони торкнулися організаційно - управлінських засад: зростаюча комерціалізація діяльності, вихід на ринок санаторно - курортної пропозиції, подальша сегментація даного ринку відповідно до змін попиту обумовили зміну форм власності (зокрема, розширилась колективна та приватна складові) та управлінської структури. Так, за даними Державного комітету статистики в 2002 році санаторно - курортні заклади тривалого перебування за формами власності розподілялися наступним чином: державні - 40%, колективні - 55%, приватні - 0,8%, міжнародних організацій - 4,2%.

Санаторно - курортна справа в Україні спирається на діючий Закон України "Про курорти", прийнятий у жовтні 2000 року, та відповідну нормативно - правову базу, яка регламентує діяльність даної сфери, забезпечуючи доступність санаторно - курортного лікування для всіх громадян, і в першу чергу для інвалідів, ветеранів війни і праці, учасників бойових дій, громадян, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, дітей, хворих на туберкульоз тощо, економне та раціональне використання природних лікувальних ресурсів та їх охорону. [9; 34 с.]