Дослідження психічних особливостей хворих на цукровий діабет

Міністерство освіти і  науки, молоді та спорту України

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка

Психолого-педагогічни факультет

Кафедра психології

Дослідження психічних  особливостей хворих на цукровий діабет.

Діпломна робота

Студентки V курсу

(групи П-512)

Іващенко Лесі Володимирівни

Науковий керівник:

Доц. Перетятько Л.Г.

Захищено__ _________20__р.

З оцінкою_________________

Науковий керівник__________

Полтава 2013

ЗМІСТ

ВСТУП.............................................................................................................

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ  АНАЛІЗ МЕДИЧНИХ І ПСИХОЛОГІЧНИХ  АСПЕКТІВ ПРОБЛЕМ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТА...................................................

1.1. Загальні відомості про цукровий діабет........................................

1.2. Психіка людини та соматичні захворювання.......................................

 1.3. Психологічні особливості реагування у хворих на цукровий діабет.

Висновки до першого розділу..........................................................

РОЗДІЛ ІІ. ЕТАПИ  ТА МЕТОДИЧНА ПРОЦЕДУРА ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ ХВОРОГО НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ......................................................................................................

2.1. Огляд та обгрунтування вибору методик..............................................

2.2. Оцінка особистісних  якостей (за М. Д. Саксом та В. Леві)................

2.3. Визначення рівня тривожності за Ч. Д. Спілберегером (в адаптації Ю. Л. Ханіна).............................................................................................

2.4. Визначення особливостей  міжособистісних стосунків у  людей із різними соматичними  захворюваннями (за Т.Лірі)..............................................

Висновок до другого розділу.....................................................................

РОЗДІЛ III. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ ХВОРИХ НА ЦУКРОВИЙ ДІАБЕТ.................................................................................

3.1 Планування  та проведення емпіричного дослідження...................

3.2. Типи міжособистісних взаємодій хворих на цукровий діабет.............

3.3. Система відношень хворих на цукровий діабет..............................

3.4.  Особистісна та ситуативна тривожність хворих на цукровий діабет

Висновок до третього розділу.......................................................................

ВИСНОВОК......................................................................................

СПИСОК ВИВКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.................................... 
Вступ

Тема пов”язана з особистісними  змінами хворих на цукровий діабет у теперішній час є все більш  актуальною. Це захворювання вважається одним з найважчих, не тільки тому, що викликає не зворотні зміни в організмі, ця недуга і серйозний психологічний іспит для хворого. На сам перед треба зрозуміти, що вступати в суперечку з діабетом справа без перспективна. Ви свідомо в ній програєте, а от навчитися жити з ним необхідно. Дані останніх досліджень підтверджують, що у людей, які страждають цукровим діабетом, часто буває ряд психологічних проблем і психічних розладів. Такі порушення не тільки заподіють страждання, але також впливають на лікування і результат самого цукрового діабету. Дефіцит інформації щодо особистісних змін хворих на цукровий діабет є проблемою на теперішній час.

Будь-яке хронічне захворювання, незалежно від його походження впливає  на людину, спричинює різноманітні психологічні реакції  на недугу. Таким  чином, формується нове сприйняття себе та ставлення до хвороби. При цьому  різноманітні хронічні хвороби можуть спричинювати однотипні життєві  обставини.

Довгий час основним аспектом дослідження у галузі клінічної  психології та патопсихології було порушення  функціонування психічних процесів. Проте на сучасному етапі розвитку психологічної науки вчені почали надавати суттєво значення вивченню особливостей реагування людини на появу  та розвиток психічних захворювань.

Дослідженню різних аспектів реагування на появу та розвиток тих  чи інших захворювань присвячені роботи Ф. Александера, Н. Пезешкіана, В. Райха.

У вітчизняній психології варто відзначити роботи А. Є. Личко, Р. А. Лурії, Н. Я. Іванова, К. К. Яхіна, В. Д. Мендєлєвича,  що значно сприяли  виявленню специфічних особливостей, що притаманні психічними чи  соматичним хворим.

Особливості соціальної ситуації, у якій опиняється людина із появою хвороби, можуть змінювати весь стиль  життя: установки, плани на майбутнє, відношення до себе та оточуючих. Всі  ці зміні виявляються предметом  психічної активності хворого і  виявляються в особливому новоутворенні  – картині хвороби.

Вивчення тієї особливої  життєвої ситуації. В якій опиняється людина із соматичним чи нервовим захворюванням  висуває на перший план теми, важливі для вирішення загальнотеоретичних питань психології особистості. Аналіз психічної діяльності хронічних хворих відкриває перед дослідниками широкий спектр можливих протиріч розвитку.

Зважаючи на це важливим є виявлення  специфічних особливостей реагування на хворобу та характерологічних  рис, що виявляються під впливом  хвороби.

Саме тому метою нашої роботи стало дослідження психічних особливостей хворих на цукровий діабет.

 У роботі розглядається психосоціальні  значення цукрового діабету і  його лікування, викладається  ряд психологічних проблем і  психічних розладів, що звичайно  виникають у людей, що страждають  цим захворюванням, і лікування його клінічних проявів. 

Об’єктом: хворі на цукровий діабет.

Предметом психічні особливості хворих на цукровий діабет.

Гіпотезою дослідження є припущення про те, що люди, хворі на психічні захворювання характеризуються специфічними особливостями особистості та типом психологічного реагування.

Для підтвердження  даної гіпотези важливим є вирішення  ряду завдань:

-виявити загальні особливості  психологічного реагування  досліджуваних  на психічні захворювання;

- окреслити коло специфічних  типів реагування на захворювання  у людей з різними психічними  хворобами;

-    виявити психологічні  особливості хворих на цукровий  діабет.

- розглянути основні діагностичні  методики, що призначені для встановлення  характерних типів реагування  досліджуваних на захворювання.

-визначити рівень реактивної  та особистісної тривожності  у досліджуваних;

- встановити особливості  самосприйняття та відносин досліджуваних  із оточуючими;

- дослідити особливості  особистості хворих на цукровий  діабет.

Дана робота складається  із трьох розділів: теоретичного, методичного та емпіричного. До кожного розділу подано висновоки та загальний висновк. У кінці роботи міститься список використаної літератури та додатки.

У першому розділі пропонується загальний медичний та психологічний  аналіз цукрового діабету.  Зарубіжних та вітчизняних психологічних джерел щодо впливу психічних хвороб на психіку  людини. Визначаються основні типи реагування пацієнта на хворобу та лікування.

У другому розділі подано загальні вимоги до організації емпіричного  дослідження, принципи підбору діагностичних  методик. Також пропонується ряд  методик, що допомагають визначити  особливості психологічного реагування людини на те чи інше захворювання.

У третьому розділі пропонується опис емпіричного дослідження, проведеного  із групою хворих на цукровий діабет група  А(І) та здоровими людьми група Б(І). Подається кількісний та якісний аналіз отриманих результатів.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНИЙ  АНАЛІЗ МЕДИЧНИХ І ПСИХОЛОГІЧНИХ  АСПЕКТІВ ПРОБЛЕМ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТА.

1.1.  Загальні відомості про цукровий  діабет.

Цукровий діабет - ендокринне захворювання, обумовлене абсолютною або відносною інсуліновою недостатністю, що приводить до порушення всіх видів обміну речовин, перш за все вуглеводного, ураження судин, нервової системи, а також інших органів і тканин.

Цукровий діабет - розповсюджене хронічне захворювання, що викликається недостатньою кількістю ендогенного інсуліну або його зниженою ефективністю. Існують дві основні форми захворювання. Цукровий діабет 1-го типу часто називають інсулінозалежним. Він звичайно розвивається в дитячому або підлітковому віці, починається гостро з появи виражених ознак нездужання, стомлюваності, втрати маси тіла, спраги, інфекційних захворювань, а іноді й коми. Цукровий діабет    2-го типу називають інсулінонезалежним. Він має тенденцію розвиватися в осіб з надлишковою масою тіла й людей похилого віку, часто протікає безсимптомно й виявляється при звичайному дослідженні сечі, у той час як особи з даним захворюванням звертаються за допомогою із приводу якого-небудь захворювання [12].

Причинами виникнення цукрового  діабету можуть бути порушення центральної  нервової регуляції, психотравми, спадковість, інфекційні захворювання підшлункової залози, надмірне споживання вуглеводів.

Основні ознаки захворювання: велике вживання води, тому що відчувається постійна спрага й сильне сечовиділення; ненаситний апетит; м'язова слабкість, сверблячка шкіри.

Виокремлюють  наступні форми цукрового діабету:

- легка (порушення вуглеводного  обміну лікується за рахунок  дієти з малим змістом вуглеводів  і жирів, раціональної організації  праці й відпочинку, зниження  маси тіла до нормальних розмірів);

- середня (у лікуванні  використають інсулін у невеликій  кількості або антидіабетичні  препарати);

- важка (строга дієта,  високі дози інсуліну, лікують  у стаціонарі, працездатність істотно  порушена, багатьох переводять на  інвалідність).

На відміну від дорослих цукровий діабет у дітей протікає важко. Ці особливості обумовлені інтенсивністю  тих обмінних процесів, які властиві дитинству. Потреба в гормонах, що мають анаболітичну дію, у дітей  дуже велика. Інсуліну властива анаболітична дія, тому і потреба дітей в  інсуліні більша, ніж у дорослих. Захворювання у дітей характеризується бурхливим його початком. У початковому  періоді у дитини відмічається загальна слабкість, схуднення при хорошому апетиті, дратівливість, зниження успішності в школі, нудота, блювота, іноді нічне  нетримання сечі, що указує на декомпенсацію  цукрового діабету.

У підлітків велике значення має емоційний чинник, що впливає  на перебіг захворювання. На жаль, батьки не завжди можуть створити дитині сприятливу соціально-психологічну атмосферу  удома. Це підсилює у хворого відчуття своєї неповноцінності в порівнянні з однолітками. Подолати ці проблеми допомагають розроблені програми з  навчання хворих і їх родичів, консультування з психологом.

Підбір адекватної дози інсуліну представляє певні труднощі, тому можливо завищення дози й розвиток хронічного передозування інсуліну або синдрому Сомоджи. У дітей з синдромом Сомоджи відзначають погане самопочуття як наслідок частих нападів слабкості, головного болю, запаморочення, порушеного сну, "розбитості" і сонливості протягом дня. Сон стає поверхневим, тривожним, часті кошмарні сновидіння. Уві сні діти плачуть, кричать, а при пробудженні у них наголошується сплутана свідомість і амнезія. Після таких ночей хворі протягом всього дня залишаються млявими, капризними, дратівливими, похмурими і апатичними. Нерідко у дітей спостерігають несподівані, невмотивовані зміни настрою і поведінки. Іноді на тлі гострого відчуття голоду хворі проявляють нез'ясовний негативізм до їжі і наполегливо відмовляються від неї. У багатьох хворих спостерігаються раптові порушення зору у вигляді мигтіння яскравих крапок, "мушки", появи "туману", "пелени" перед очима або двоїння.

У осіб середнього віку і  людей похилого віку перебіг цукрового  діабету сприятливіше, ніж у молодих. Частіше цукровий діабет виникає  поступово і поволі прогресує  впродовж декількох років. У цій  групі переважають хворі, схильні  до ожиріння. У чоловіків може швидко знижуватися статева активність. У жінок в клімактеричний період нерідко виникає декомпенсація  цукрового діабету, що обумовлено надзвичайною лабільністю нервової системи.

Дозоване фізичне навантаження сприяє поліпшенню кровообігу, збільшується споживання кисню і інтенсивніше виводяться з організму проміжні продукти обміну речовин. Режим фізичної активності робить позитивний вплив  на хворих цукровим діабетом. Чинниками, які обумовлюють сприятливу дію  фізичного навантаження, є: часткове засвоєння глюкози без інсуліну в працюючих м'язах; підвищення скріплення інсуліну еритроцитами; зниження рівня  глікемії; зменшення потреби в  інсуліні; значне збільшення утилізації жирних кислот і кетонових тіл  в працюючих м'язах; підвищення толерантності  до вуглеводів. Протипоказані всі  види важкої атлетики, силові види спорту, особливо при діабетичній ретинопатії, альпінізм, марафонський біг. Не рекомендується участь в спортивних змаганнях, оскільки вони супроводжуються великими фізичними  і психоемоційними навантаженнями.

Діабет у дорослих нерідко  супроводжується астенічною симптоматикою  у вигляді підвищеної стомлюваності, зниження працездатності, порушень сну, головного болю, емоційної лабільності. Характерна підвищена збудливість  і виснаженість нервових процесів, ослаблення активної уваги, зниження пам'яті  на поточні події, підвищена лабільність  вегетативної нервової системи, нав'язливі сумніви, нав'язливі спогади, нав'язливий  страх, дратівливість, що переходить у  пригніченість і тривожність  із фіксацією на дрібних образах, відволікання. Поєднання деякої егоцентричності  й підвищеної самооцінки з великою  емоційністю в ряду хворих було досить суттєвою основою багатьох психотравмуючих  переживань. Хворі на цукровий діабет мають також схильність застрявати на різних емоційних конфліктах, мають підвищену тривожність і боязкість, що не супроводжується посиленою руховою активністю, некритичність, норовливість, упертість, деяку інтелектуальну негнучкість. Нерідко відзначаються млявість, зниження настрою із пригніченістю [12].

Як зазначає Д. Н. Ісаєв: "Майже  у всіх хворих спостерігається астенічний стан різної вираженості: втома, зниження працездатності, послаблення уваги, головні болі після навантажень, схильність до гіперемії, дисомнія і  т. д. Вираженість астенії залежить від ступеня важкості діабету, посилюється  при його декомпенсації. У 17 % дітей  прояви астенії стійкі, втома у  них визивається мінімальною  напругою, супроводжується головними  болями, сонливістю, заторможеністю, явною  дратівливою слабістю чи гіперестезичною  слізливістю" [72].

Депресивний психоз із тривогою або без неї - найпоширеніший розлад у хворих на цукровий діабет. Багато вчених звертають увагу на наявність  у осіб з цукровим діабетом депресій. Так, М. Ю. Дробижев та Т. А. Захарчук відмічають у пацієнтів із цим ендокринним захворюванням легкі депресії. Багато авторів згадують про те, що вони спостерігають депресивні стани переважно в дебюті захворювання. Причому підкреслюється, що ці депресії звичайно діагностуються протягом місяця після встановлення діагнозу ендокринного захворювання. У літературі можна зустріти окремі описи депресії у хворих цукровим діабетом, що виникають при важкому плині ендокринного захворювання, що супроводжується частими комами. Так, А. К. Добржанською (1973) описані депресивні стани, що протікають з емоційною лабільністю, плаксивістю у хворих, які перенесли діабетичні коми. У дослідженні, проведеному М. М. Жаріковим, описані хворі цукровим діабетом, у яких депресивні стани протікають зі скаргами на почуття нудьги, безрадісність [56].

1.2. Психіка людини та соматичні захворювання.

Вплив соматичних захворювань на психіку  людини.

Можливість соматичних психосоматичних  взаємовпливів встановлена давно. Відомо, що життєрадісні люди, оптимісти, гумористично оцінюючи життєві ситуації менш хворіють і довше живугь. Відомо, що рани у воїнів загоюються швидше, якщо їх надихають великі ідеї, які  супроводжуються підняттям настрою. Психосоматичні взаємовпливи, як психосоматичні хвороби, являють собою об'єктивну  реальність. Серед складових хвороби  синдромальних картин постійно співіснують  ознаки соматичного неблагополуччя і симптоми зміни психіки.

Люба хвороба, навіть якщо вона не супроводжується руйнівними змінами мозкової діяльності, обов'язково змінює психіку хворого внаслідок  появи нових, відсутніх до хвороби  форм реагування хворого на хворобу. В цих випадках мова піде про вплив  страхів, неспокою, хвилювання хворого в наслідок хвороби (своєрідних аутопсихогеній) на його особистість. Таке хвилювання має. як правило, складний характер і включає хвилювання суто індивідуальні (чим загрожує мені ця хвороба?), які завжди тісно взаємопов'язані з хвилюваннями, які мають суспільний (соціальний) характер, в зв'язку з відношеннями до даної хворюби, які склалися в суспільстві, з особливостями її соціального звучання. Останній варіант опасань найбільш яскраво виявляється при заразних, соціально небезпечних хворобах (чума, холера, сифіліс).

Порушення, які відбуваються в результаті розвитку соматичної хвороби, встановленого в організмі гомеостазу діяльності систем і органів супроводжується  змінами характеру нервової імпульсації, яка надходить від таких систем (органів) в головний мозок, зміною вісцерально  церебральної (соматопсихічної) рівноваги. В результаті змінюється фізіологічні параметри вищої нервової діяльності, що і складає фізіологічний механізм відхилень в психічній діяльності. Зворотній зв'язок вносить нові якості, видозмінюючи соматопсихічну рівновагу  в цілому і специфіку психіки  хворого.

Діапазон  варіантів усвідомлення хвороби

Взаємовідносини між об'єктивним змістом хвороби і усвідомленням  її розкривається краще на відносно простій моделі. Різна рана на долонній поверхні останньої фаланги вказівного пальця правої руки. Поверхня її чиста, кровотеча припинилася швидко, це звичайне, як правило, нешкідливе пошкодження  тканин. Разом з тим зовнішня типовість  такої рани у різних хворих супроводжується  неоднаковою оцінкою, усвідомленням  її: від повного душевного спокою і байдужості, сприйняття такої рани як незначного явища до панічної охопленості  страхом з супроводжуючими вегетативними  порушеннями.

У одного хворого спостерігалась саме така невгамовна реакцію. Його уява малювала картини катастрофи, спочатку через " можливості повторної кровотечі", а пізніше у зв'язку з "можливістю зараженням правцем". Протягом тижня, коли вже зникли сліди самої рани, в хворій зміні свідомості його продовжували змінюватись уявлення про катастрофічні наслідки.

В "усвідомленні хвороби" розрізняють  ряд істотних взаємопов'язаних аспектів.

По-перше, все нові для  індивіда зміни в організмі, відображені  в свідомості. З часом, в результаті аналогічних або близьких хворобливих  станів або затяжного перебігу хвороби, накопичені в суб'єктивному досвіді  знання про хворобу, співвідносяться, хвороба усвідомлюється все більш  повним і детальним. Маннасейн В. В. вважав, що в умовах, коли група  уявлень була пов'язана з хворобливими явищами в організмі, легко виникає  схильність до того, щоб при повторенні цих явищ повторювались і відомі уявлення.

По-друге, в неперервній  єдності з таким процесом хвороби  в свідомості хворого формується індивідуальне відношення до змін, які відбуваються в організмі, до самої хвороби, її можливим індивідуальним і суспільним наслідкам. Таке відношення спочатку знаходить відображення в  особливостях загального суб'єктивного  переживання хвороби, в змінах самопочуття  хворого. Воно може зберігатися лише в межах внутрішніх переживань або  набувати різних форм виявлення зовні (слова, жести, скарги, поради, прохання, вчинки).

Спочатку усвідомлення хвороби, яка є новим досвідом для хворого, може істотно не змінювати психіку. Але, як правило, більш, або менш подовжене  відображення хворобливих змін, які  відбуваються у внутрішніх органах, в свідомості і супроводжуюче  ускладнення відношення до хвороби  вносить змінні або стійкі зміни  в клініку.

Ці зміни при одній  і тій же хворобі і при однакових  об'єктивних зрушеннях в системах (органах) організму виявляються  різними в зв'язку з преморбідними  особливостями його особистості. Відображення в свідомості виникаючих хворобливих  змін у внутрішніх органах відбувається в єдності з формуванням з  відношенням хворого до них. Так  як між відображенням в свідомості хворого і об'єктивним характером її також ніколи не виникає повної відповідності.

Діапазон варіантів усвідомлення хвороби представлений таким  різноманіттям, в себе включене безмежне різноманіття індивідуальності людей. Явища анагнозії (суб'єктивна недооцінка, заперечення об'єктивно існуючої хвороби). Гіперногнозія (різні форми  суб'єктивної переоцінки об'єктивних соматичних порушень). Між ними знаходиться  велика кількість проміжних станів усвідомлення хвороби. Аногнозії частини  спостерігаються при повільному, поступовому розвитку хвороби, симптоми якої формуються непомітно (хронічний  туберкульоз легень). Гіперногнозії  супроводжуються гостро, катастрофічно  розвиваючимся соматичним захворюванням (напади стенокардії, інфаркти міокарда).

Особливості усвідомлення хвороби, і в першу чергу гілерногностичного варіанту його, отримують відображення не лише в змісті переживання хвороби, а і усій поведінці, особливо повно  представлені в скаргах: в їх змісті, емоційній зафарбованості, ступені  близькості, актуальності для хворого. Так, хворі на виразку шлунка, охоплені страхом, часто вперто настоюють  на тому, що в них стійкі виснажливі кровотечі, тоді, як при динамічному  досліджені вмісту гемоглобіну в  крові не виявляється його зниження.

Образно явище аногнозії  порівнюють з "втечею від хвороби", а гіперногнозії - з "заглибленням в хворобу". "Усвідомлення хвороби", "внутрішня картина" її охоплює, таким чином всі хвилювання хворого, нав'язані зі своїм станом. Сюди входить  уявлення про значення для нього  ранніх виявів хвороби, особливості  зміни самопочуття в зв'язку з  ускладненням порушення на етапі  зворотного розвитку хвороби і відновлення  стану здоров'я після її припинення, уявлення про можливі наслідки хвороби  для себе, сім'ї, подальшої продуктивності професійної діяльності, про відношення до нього в період хвороби членів сім'ї, співробітників, медичних працівників.

Практично немає таких  боків життя хворого, які б  не знаходили відображення у видозміненому  хворобою стані. Інакше кажучи, хвороба - це життя в змінених умовах, які  повинні розглядатись уважно, забезпечуватись  допомогою. Всі особливості усвідомлення хвороби можна поділити на дві  групи: звичайні форми усвідомлення хвороби представляють собою  лише особливості психіки хворої людини, а саме він потребує повсякденного  розумного, турботливого підходу лікаря.

Стан хвороби, який супроводжується  аномальними реакціями на неї, які  виходять за рамки типових для  даної людини, а тим більш породжувані  внутрішньою хворобою стійкі порушення  психіки хворого є вже хворобливим  станом психіки, яку доповнюють і  ускладнюють клінічну картину основної хвороби. Найбільш частими психологічними конфліктами є виникаюча в  ході хвороби невідповідність між  зберігаючимися або навіть ростучими  потребами хворого і його зменшуваними можливостями. Клінічні варіанти зміни  психіки при соматичних хворобах можуть бути систематизовані:

Масивні розлади психіки, виникаючі на висоті хвороб, які  супроводжуються лихоманкою, що нерідко  набуває характеру психоза. Найбільш частою і типовою формою таких  порушень є стан делірія, гострий  страх, дезорієнтування в оточуючому середовищі, що супроводжується зоровими ілюзіями і галюцінаціями. Граничні форми нервово-психічних порушень - найбільш поширена клінічна картина  порушень психіки при хворобах внутрішніх органів. Вони можуть бути соматичного походження (неврозоподібні) або психічного (невротичні порушення).

Хворий відрізняється  від здорової людини тим. що в нього  поряд із змінами функціонування внутрішніх органів і самопочуттям якісно змінює сприйняття і відношення людини до оточуючих подій, до самого себе, створює особливе положення  серед близьких людей і в суспільстві. Спостерігається перебудова інтересів  від зовнішнього світу до власних  відчуттів, функцій власного тіла, обмеження  інтересів. При цьому змінюється особливість з усіх боків: ефективна  налаштованість, моторика, мова. При  сенсорній загрозі для життя  і благополуччя людини можуть порушитись сприйняття часу у вигляді його прискорення  або уповільнення.

Великого значення набувають  спогади, вираженість і деяке  насильництво яких можуть бути пов'язані  з інтоксикацією, викликаною хворобою. Психіка хворого з початку  захворювання перебуває в незвичному стані, бо в зв'язку з хворобою порушується  звичайний ритм життя, праці, відпочинку, сну і бадьорості. Відбувається перебудова в значенні відчуттів. Велике значення для хворого мають обходи. Часто  в присутності хворого користуються незрозумілими термінами, не знаючи, яку реакцію це викликає у людини.

Не менш складний період видужування, коли у хворого повинна  настати компенсація або примирення з дефектом, який виник з цим  новим положенням в сім'ї, суспільстві.

Підхід до стану хвороби  на основі цілісного розуміння організму  завжди враховує складні взаємовідношення, які існують між психічним  станом людини, настоєм сприйняття оточуючого світу, поведінка і плани. Затяжне соматичне захворювання, необхідність місяцями і роками знаходитись  в стаціонарі, "особливе положення  хворого", в деяких випадках призведе до зміни особистості у вигляді  патологічного розвитку, при якому  виникають риси характеру, раніше не властиві цій людині. Ці риси характеру  можуть перешкоджати або утруднювати  лікування, призводити до інвалідності, створювати конфлікти в лікувальних закладах, викликати негативне становлення оточуючих.

При зростаючій інтоксикації у хворих порушується сон, апетит, з'являється роздратованість, підвищена вразливість, плаксивість. Сон поверхневий, світло, шум, розмови стають неприємними. На фоні астенічних симптомів (дратлива слабкість) іноді з'являються нав'язливі страхи за своє здоров'я або не властиві раніше істеричні реакції. Деякі хвороби супроводжуються станом депресії - це з проявів такою захворювання як виразковий коліт. Виразність і якість змін психічної діяльності при соматичному захворюванні залежать від багатьох причин, в першу чергу від природи самого захворювання, як впливає воно прямо або посередньо на мозкову діяльність; від типу протікання, гостроти розвитку хвороби.

Так, пои гострому і бурхливому початку, наявності вираженій інтоксикації спостерігаються порушення, які  досягають запаморочення свідомості, при повільному, підгострому, хронічному протіканні частіше - невротичні симптоми, яким характерні гострота, виразність хворобливих переживань, яскравість, образність останніх, хвороблива уява, підсилена фіксація на тлумаченні змінного самопочуття, внутрішнього дискомфорту, охоппеність хвилюванням за своє майбутнє, збереженість критики, тобто  розуміння цих порушень як хворобливих. Невротичні порушення мають часовий  зв'язок з попередньою травмою  і конфліктом.

Зміст хворобливих хвилювань  часто пов'язаний з формулою психотравмуючої  обставини. В гострому періоді розвитку хвороби - порушення свідомості і  астенічні симптоми, потім можуть спостерігатись зміни характеру, особистості, психоорганічні симптоми, астенія. Важливу  роль в зміні психічної діяльності соматичного хворого відіграють реактивність організму, його звичні форми  реагування на оточуючі події.