Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Дослідження прявлення гнучкості у дітей різного шкільного віку

Державний вищий навчальний заклад

“Запорізький національний університет”

Міністерства освіти і науки України

Кафедра теорії і методики

фізичного виховання і туризму

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «ДОСЛІДЖЕННЯ ПРЯВЛЕННЯ ГНУЧКОСТІ У ДІТЕЙ РІЗНОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ»

Виконала: Гармаш Костянтин Ігорович студент групи 1228 (ОПС)_________________________________________

Керівник: доцент кафедри ТМФВ

Запоріжжя

2011

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………...3

РОЗДІЛ 1. ЛІТЕРАТУРНИЙ ОГЛЯД …………………………………5

1.1. Визначення гнучкості як фізичної якості та задачі її розвитку…5

1.2. Види гнучкості……………………………………………………..7

1.3. Фактори, від яких залежить прояв гнучкості…………………….7

1.4. Методика розвитку гнучкості…………………………………….10

1.5. Вікова динаміка природного розвитку гнучкості……………….14

1.6. Види контролю за розвитком гнучкості………………………….18

РОЗДІЛ 2. ЗАВДАННЯ, МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ

ДОСЛІДЖЕННЯ ………………………………………………………. 22

2.1. Задачі дослідження…………………………………………………22

2.2. Методи дослідження……………………………………………….22

2.3. Організація дослідження…………………………………………...23

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА

ЇХ ОБГОВОРЕННЯ……………………………………………………..24

ВИСНОВКИ…………………………………………………………......31

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ…………………………………………………32

ВСТУП

В якості навчальної дисципліни теорія і методика фізичної культури покликана бути головним загально профілюючим предметом професійної освіти спеціалістів з фізичного виховання та спорту.

Одним із базових понять цього предмету є поняття «фізичне виховання».

Фізичне виховання – це вид виховання, специфіка змісту якого передбачає навчання рухам і виховання фізичних якостей людини.

Фізичне виховання являє собою процес вирішення певних виховних і освітніх задач, якому властиві всі ознаки педагогічного процесу. Відмінні ж особливості фізичного виховання визначаються в основному тим, що це є процес, який забезпечує системне формування рухових вмінь та навичок та спрямований розвиток фізичних якостей людини, сукупність яких у кінцевому рахунку визначає її фізичну дієздатність. [2]

Актуальність теми. Предмет «Основи здоров’я і фізична культура» вивчається у загальноосвітніх навчальних закладах. Його основна мета – збереження і зміцнення здоров’я, розвиток основних фізичних якостей та рухових здібностей, підвищення рівня фізичної підготовленості учнів. Розвивальні та оздоровчі цілі цього шкільного предмету полягають у розвитку в учнів основних фізичних якостей і рухових здібностей, рухової активності, яка є основою розвитку людського організму, його органів і систем.

Фізичні якості віддзеркалюють рухові можливості людини в основі яких лежать її природні задатки. До основних фізичних якостей людини відносять: силу, прудкість, витривалість, спритність і гнучкість. Комплексна оцінка фізичної підготовленості учнів (державні тести), яка проводиться на початку і наприкінці кожного навчального року проводиться саме за показниками розвитку фізичних якостей. [1]

Гнучкість – це вміння виконувати рухи з великою амплітудою

У фізичному вихованні головною є задача забезпечення такого ступеня розвитку гнучкості, яка б дозволила учням успішно засвоювати основні життєво важливі рухові дії (вміння та навички) та з високою результативністю проявляти інші рухові здібності – координаційні, швидкісні, вилові, витривалість. Вчитель повинен забезпечити при цьому гармонійний розвиток рухомості у всіх суглобах (плечові, кульшові, гомілковостопні, променевозап’ястні, ліктьові, колінні та суглоби хребта). [8]

Отже гнучкість як фізична якість сприяє розвитку інших рухових якостей і як окрема якість дозволяє більш ефективно засвоювати нові вміння та навички, таким чином роблячи більш ефективним навчально-виховний процес. Дана робота спрямована на те аби дослідити прояв цієї важливої фізичної якості у дітей різного шкільного віку .

Об’єкт дослідження: процес розвитку гнучкості у дітей різного шкільного віку за весь період відвідування загальноосвітньої школи

Суб’єкт дослідження: учні трьох вікових груп (молодшої, середньої та старшої) приблизно однакового рівня фізичної підготовленості).

Предмет дослідження: показники розвитку гнучкості у дітей трьох вікових груп.

Ціль дослідження: експериментальне обґрунтування розвитку гнучкості у дітей різного шкільного віку.

Задачі дослідження:

1.Визначити показники розвитку гнучкості у дітей різного шкільного віку;

2. Оцінити вікову динаміку розвитку гнучкості;

3. Порівняти отримані результати з літературними джерелами.

РОЗДІЛ 1

Літературний огляд

1.1. Визначення гнучкості як фізичної якості та задачі її розвитку

Гнучкість – це морфофункціональні властивості опорно-рухового апарату, які визначають амплітуду різноманітних рухів спортсмена. Термін «гнучкість» більш прийнятний для оцінки сумарної рухомості в суглобах усього тіла. Коли ж йдеться про окремі суглоби, то правильніше говорити про їх рухомість (рухомість у гомілковостопних суглобах, рухомість у плечових суглобах). [11]

Ступінь розвитку гнучкості є одним із основних факторів, що забезпечує виконання різноманітних вправ. Так , за умови недостатньої гнучкості різко ускладнюється і уповільнюється процес засвоєння рухових навиків. Недостатня рухомість у суглобах обмежує рівень прояву сили, швидкісних і координаційних здібностей, погіршує внутрішньом’язову і міжм’язову координацію, що призводить до зниження економічності роботи і часто є причиною пошкодження м’язів і зв’язок. Низький рівень розвитку гнучкості є причиною зниження результативності уроку, спрямованого на розвиток інших фізичних якостей. [15]

Доведено, що ефективність силової підготовки значно збільшується, якщо збільшується амплітуда рухів. Це дає змогу проявити більшу силу за рахунок використання еластичних властивостей м’язів на початку рухів, а також забезпечити стимулююче навантаження в усіх фазах діапазонів рухів. [5]

В процесі фізичного виховання не слід намагатися досягти гранично можливого розвитку гнучкості. Її слід розвивати лише до такого обсягу, який забезпечує безперешкодне виконання необхідних рухів. Гіпертрофована гнучкість – що виходить за межі анатомічної будови суглобів – не виправдана ніякими міркуваннями, бо вона порушує гармонію розвитку і вступає в суперечність з педагогічними задачами. [8]

Виділяють також анатомічну гранично можливу рухомість, яка обмежується будовою відповідних суглобів. Виконуючи звичні рухи людина використовує лише незначну частину гранично можливої рухомості. При виконанні окремих елементів рухомість у суглобах може досягти 85-90 % від анатомічної і більше.

Якщо рівень розвитку є достатнім, то досяжна амплітуда рухів у різноманітних суглобах перевищує необхідну для ефективного виконання контрольних вправ. Ця різниця визначається як резерв гнучкості. [5]

Виконання вправ на гнучкість сприяє зміцненню суглобів, підвищенню міцності й еластичності м’язів, зв’язок та сухожиль, удосконаленню координації, ефективному оволодінню технікою фізичних вправ, уникненню травм. Між рівнем розвитку гнучкості у різних суглобах залежності не існує. Для життєдіяльності людини найбільше значення має рухливість хребта, кульшових і плечових суглобів. [6]

Рухливість, що проявляється урізних суглобах, має у деяких випадках специфічну назву. Рухливість хребта називається гнучкістю, рухливість у кульшових суглобах – обертальність. [7]

В стратегічному аспекті цілеспрямовані тренування гнучкості слід планувати перш за все у молодшому та середньому шкільному віці, а у старшому обмежитися підтриманням досягнутого рівня. [8]

Рівень гнучкості перш за все обмежується напруженням м’язів-антагоністів. Тому гнучкість значною мірою залежить від здатності поєднувати напруження м’язів, що виконують рух, із розтягненням м’язів, що розтягуються. [17]

1.2. Види гнучкості

Розрізняють активну і пасивну гнучкість.

Під активною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за рахунок активності груп м’язів, що оточують суглоб. Вона залежить не лише від ступеня рухомості в суглобах, але і від сили м’язів, що беруть участь у переміщенні відповідної ланки тіла. [20]

Під пасивною гнучкістю розуміють здатність людини виконувати рухи з великою амплітудою за допомогою зовнішніх впливів (партнер, прилад, обтяження тощо). [6]

Показники пасивної гнучкості завжди вищі, ніж активної. Активна гнучкість реалізується при виконанні різноманітних фізичних вправ і тому на практиці її значення вищі, ніж пасивної гнучкості, яка є відображенням величини резерву для розвитку активної гнучкості.

Необхідно враховувати, що зв’язок між активною і пасивною гнучкістю незначний. Часто бувають випадки високої пасивної гнучкості, при невисокому рівні активної і навпаки. [19]

Рівень пасивної гнучкості є основою для підвищення активної, однак це вимагає спеціальної цілеспрямованої роботи, часто пов’язаної не лише з удосконаленням здібностей, що безпосередньо визначають рівень гнучкості, але й з розвитком сили. Зокрема, такий стан спостерігається, якщо є велика різниця між рівнями активної і пасивної гнучкості. Чим більше ця різниця, тим значніше збільшення сили впливає на збільшення рухомості у суглобах. [5]

1.3. Фактори, від яких залежить прояв гнучкості

Рухливість у суглобах залежить від низки факторів. Найголовнішими серед них є:

антропологічні особливості суглобів: їх форма, довжина суглобових поверхонь, наявність кісткових виступів та їх розміри. [6]

Як відомо, виділяють такі види суглобів: багатоосьові (кулястий, плоский), двоосьові (еліпсовидний, сідловидний, міжвиростковий), одноосьові (циліндричний, блоковидний). Особливості будови кожного виду суглобів визначають їх рухомість. Суглоби класифікуються також залежно від того, яка кількість кісток бере участь у їх творенні (прості, складні, комбіновані і комплексні). [16]

Рухи в суглобах визначаються переважно формою суглобових поверхонь. Перш за все амплітуду рухів у суглобах визначає ступінь відповідності величини і кривизни суглобових поверхонь: чим більша різниця розмірів поверхонь (інкогурентність суглобів), тим більша вірогідність зміщення кісток відносно одна одної, і чим більша кривизна поверхні, тим більший кут відхилення. Однак слід зважати на те, що амплітуда рухів у суглобах може значно обмежуватися капсулою і багатьма внутрішньокапсулярними утвореннями, насамперед – зв’язковим апаратом. [5]

На величині рухливості суглобів позначаються також індивідуальні особливості будови суглобів, зокрема виступи на кістках та їх розміри. Під впливом цілеспрямованих занять фізичними вправами не можна змінити форми суглобів, але можна досягнути позитивних морфологічних змін довжини суглобових поверхонь, що позначається на рухливості суглобів, особливо у дітей та підлітків. [13]

Сила м’язів, що здійснюють рухи у конкретному суглобі, та їх еластичність, а також еластичність зв’язок та сухожиль.

Під час розтягування м’язи можуть збільшувати свою довжину на 30–40 і навіть 50 % відносно стану спокою. [6] Тому серед факторів, що обумовлюють рівень гнучкості, слід в першу чергу виділити розтяжність м’язової тканини, яка визначається еластичними властивостями посмуговаваної і сполучної тканини, що становить понад 30% м’язової маси. Довжина м’яза значно збільшується, порівняно з довжиною у стані спокої при примусовому розтягуванні, а під впливом тренування суттєво поліпшується здатність його до розтягування. Однак надмірний об’єм м’язової маси, особливо якщо він сформований переважно за рахунок тренування в ексцентричному режимі, здатен суттєво зменшити розтяжність м’язової тканини і стати фактором, який обмежує рухомість у суглобах. У той же час при раціональній силовій підготовці, необхідному обсягу роботи, що сприяє розвитку гнучкості і поліпшенню здатності м’язів до розслаблення, значний об’єм м’язової тканини не перешкоджає прояву гнучкості. [12]

Еластичність і розтяжність сполучної тканини – зв’язок, сухожиль, фасцій, апоневрозів, капсул суглобів.

Здатність до розтягування кожного із видів сполучної тканини визначається співвідношенням і особливостями взаємодії сполучних волокон – колагенових і еластичних. Колагенові волокна складаються переважно із пучків паралельно розташованих фібрил, з’єднаних між собою цементуючою речовиною. Міцність і малу розтяжність колагену забезпечує наявність інтра- та інтеромолекулярних поперечних зв’язків між ланцюжками молекул колагену, субфібрилами, філаментами і волокнами. Еластичні волокна навпаки, добре розтяжні, що обумовлюється їх структурою. Вони являють собою спіралеподібні поліпептидні ланцюжки, з’єднані між собою ковалентними зв’язками. При розтягуванні нетривкі ковалентні зв’язки розриваються і ланцюжки подовжуються, не взаємодіючи і не обмежуючи розтяжність один одного. [14]

Переважання в сполучній тканині тих або інших волокон, особливості взаємодії колагенових волокон між собою значною мірою визначають їх розтяжність. Найменшою розтяжністю відзначаються апоневрози і фасції м’язів. Трохи більшу розтяжність мають сухожилля. Порівняно з апоневрозами, фасціями і сухожиллями, капсули суглобів відрізняються переважанням еластичних волокон, що зумовлює їх досить хорошу розтяжність і здатність до поліпшення її під впливом тренувань. [5]

Температура тіла та інтенсивність кровообігу.

Здатність м’язів, зв’язок і сухожиль до розтягування поліпшується із підвищенням їх температури та збільшенням кровообігу.

Стан психіки та емоцій.

Найсприятливішим є врівноважений стан (стан «бойової готовності»). Надмірне збудження та пригніченість негативно позначаються на прояві гнучкості, а отже і на її розвитку. [6]

1.4. Методика розвитку гнучкості

Гнучкість взаємопов’язана з іншими фізичними здібностями. Проте рухливість в одному суглобі (як вже згадувалось вище) ніяк не впливає на рухливість в інших суглобах. Тому розвивати рухливість слід у кожному суглобі окремо.

Проведені Б. М. Сєрмєєвим дослідження дозволяють говорити про ефективність наступних вправ при вибірковому розвитку гнучкості. Так для хребта застосовують нахили з різних вихідних положень, що виконуються з допомогою і без допомоги партнера, для кульшового суглоба – махи ногами у передньо-задньому і поперечному напрямку, випади, шпагат в упорі на руках з погойдуванням, вправи біля гімнастичної стінки, для суглобів плечового поясу – ривки руками у різних площинах, оберти руками, вправи з гімнастичними палками, вправи біля гімнастичної стінки. [3]

Всі вправи для розвитку гнучкості можна поділити на дві групи: активні і пасивні. До першої групи можна віднести такі вправи:

– прості рухи (типу: на рахунок «раз» – нахил, на рахунок «два» – випрямлення);

– пружинні рухи(на рахунок «раз-два-три» – пружинисті нахили, на рахунок «чотири – випрямлення);

До другої групи слід віднести вправи із самозахватами, а також із зовнішньою допомогою.

За дією на системи організму ці вправи приблизно відповідають наведеній вище послідовності (у такому ж порядку їх слід включати до комплексів при вихованні гнучкості). [4]

Розвиток рухливості у суглобах потребує щоденних вправ (іноді навіть два рази на день). На уроці їх включають у підготовчу та основну частини, як правило у кінці. Перед виконанням необхідно добре розігрітися. [7]

Загально підготовчі вправи, що використовуються для розвитку гнучкості, являють собою рухи, основані на згинанні, розгинанні, нахилах. і поворотах. Ці вправи спрямовані на поліпшення рухомості в усіх суглобах і використовуються без урахування задач (теми) уроку. Допоміжні вправи добирають з урахуванням ролі рухомості в тих чи інших суглобах для успішного удосконалення рухів, характерних для даного виду уроку, що вимагають максимальної рухомості, – згинання, розгинання, відведення, приведення, обертання. Спеціально-підготовчі вправи будують відповідно до вимог основних рухових дій, поставлених специфікою розділу програми, що вивчається. Для підвищення рухомості у кожному суглобі використовують комплекс споріднених вправ, які різнобічно діють на суглобні утворення і м’язи, що обмежують рівень гнучкості. [18]

У розвитку гнучкості розрізняють два етапи:

етап збільшення амплітуди рухів до оптимальної величини;
етап збереження рухливості у суглобах на досягнутому рівні.

Перед початком роботи з удосконалення гнучкості визначають рівень розвитку активної і пасивної рухомості в суглобах. Чим більша між ними різниця, тим більше активна гнучкість буде залежати від сили м’язів. І чим менша ця різниця, тим більше активна гнучкість буде залежати від розтягнутості м’язів, зв’язок, сухожиль та довільного розслаблення м’язів. Виходячи з цього вчитель добирає вправи. [23]

Зрозуміло, що в руховій діяльності людина проявляє переважно активну гнучкість, але функціональною передумовою її розвитку є пасивна гнучкість, тому вдосконалення гнучкості завжди починають з пасивної, яка розвивається у 1,5 – 2 рази швидше, ніж активна. Різний час потрібен і для розвитку рухомості в різних суглобах. Швидше поліпшується рухомість у плечовому, ліктьовому, променевозап’ястковому суглобах, повільніше – в кульшовому і суглобах хребетного стовпа. Час може змінюватися і залежно від структури суглоба, м’язової тканини, віку спортсмена і, насамперед, від побудови навчального процесу. [22]

На початку кожного заняття з розвитку гнучкості треба добре розім’яти як організм загалом, так і м’язи, які будуть піддаватись розтягуванню, і вжити заходів, щоб протягом усього заняття підтримувати організм і розігрітому стані. [6]

Вправи, спрямовані на розвиток гнучкості, можуть складати програми окремих навчальних занять. Але частіше їх планують у комплексних заняттях, в яких разом із розвитком гнучкості проводиться силова підготовка спортсменів. Та найчастіше вправи для розвитку гнучкості виділяють у самостійну частину заняття, яка проводиться після інтенсивної розминки, а якій використовуються вправи з великою амплітудою рухів. Така побудова занять сприяє максимальному прояву рухомості в суглобах і виявляється найефективнішою. Вправи на гнучкість включають у розминку перед тренувальними заняттями, вони складають значну частину вранішньої зарядки. [16]

Не менш важлива послідовність виконання вправ, спрямованих на розвиток рухомості в суглобах. Лише закінчивши виконання вправ на розвиток рухомості в одному суглобі, слід переходити до вправ для наступного суглоба. Не має значення з якого суглоба починати розвивати гнучкість, хоча завжди спочатку виконують вправи, які втягують в роботу великі групи м’язів. [5]

Вправи на розтягування виконують повторним або комбінованим методом.

Тривалість вправи може коливатись від 15-20 секунд до кількох хвилин. При цьому треба пам’ятати, що досягти максимальної (для конкретного стану учнів) амплітуди можна лише через 10-15 секунд після початку вправи. Протягом наступних 15-30 с. вона зберігається, а потім, внаслідок втоми зменшується. [15]

Дослідження показали, що для розвитку гнучкості в різних суглобах треба затратити різну кількість повторень вправи на занятті.

Таблиця 1.1.

Дозування вправ з розвитку рухливості у різних суглобах в одному занятті

Суглоби

Етапи

розвитку гнучкості

збереження гнучкості

хребта

кульшові

плечові

променево-зап’ясткові

колінні

гомілковостопні

90-100

60-70

50-60

30-35

20-25

40-45

30-40

20-25

10-15

Щоб уникнути монотонності та небажаної втоми для дітей і підлітків вправи дають серіями (3-5 серій) з 10-12 повторень у кожній. [6]

Час, який щоденно витрачається на розвиток гнучкості, може варіювати від 20-30 до 40-60 хв. Ця робота по-різному розподіляється протягом дня: 20-30 % загального обсягу звичайно включають до ранкової зарядки і до розминки у підготовчій частині уроку; 70-80 % – в основній частині уроку. [21]

Для розвитку гнучкості дорослим людям треба давати у 1,5 -2 рази більшу кількість повторень вправи. Жінкам можна давати на 10-15 % менше навантаження ніж чоловікам, для досягнення того ж ефекту.

Індивідуальним критерієм достатності вправ на гнучкість є зменшення амплітуди рухів. Оптимальна тривалість статичних вправ – 6-12 секунд.

Інтенсивність роботи визначається величиною амплітуди рухів, яка повинна поступово зростати при виконанні вправ у кожному наступному повторенні або принаймні зберігатись. У пасивних вправах з обтяженням величина обтяження повинна складати у початківців 30 % від максимальної сили м’язів, що розтягуються. У вправах з самозахопами слід орієнтуватись на суб’єктивні відчуття легкого поколювання у м’язах.

Добрий ефект при удосконаленні гнучкості дає сходинкоподібна інтенсивність, при якій після досягнення біля граничної амплітуди утримують це положення 5 – 10 секунд, а потім збільшують амплітуду на 8 – 12 % і знову 5 – 10 секунд утримують це положення.

Темп виконання повторних рухів у вправах на гнучкість повинен бути повільним, особливо у першій серії. [22]

Відпочинок між вправами т їх серіями може тривати від 10 – 12 секунд до кількох хвилин, і його тривалість можна визначати за суб’єктивним відчуттям готовності до наступної вправи. За характером він може бути пасивним, якщо тривалість вправи 10 – 20 секунд, або активним, якщо тривалість вправи більша. Найбільшого тренувального ефекту можна досягти, якщо розвивати гнучкість щоденно або два рази на день. За такої умови за 3-4 місяці можна досягти 80-90 % анатомічної рухливості.

На етапі збереження рухливості в суглобах обсяг вправ можна зменшити на 50 %. Їх достатньо виконувати 3-4 рази на тиждень у поєднанні з силовими і швидкісно-силовими вправами (таблиця 1.1.). [6]

1.5. Вікова динаміка природного розвитку гнучкості

Вікові особливості грають роль у розвитку рухомості у суглобах. З віком морфологічна будова суглобів змінюється ( зменшення рухомості у зчленуваннях та еластичності зв’язок), і це призводить до обмеження Ії рухомості. Тому в учнів старшого шкільного віку гнучкість розвивається значно легше, ніж у старшокласників. У старшому віці ставиться задача не збільшення рухомості у суглобах, а збереження її на досягнутому рівні.

Розвиваючи гнучкість у су глобах у дітей, треба мати на мати на увазі насамперед ті ланки опорно-рухового апарату, які грають найважливішу роль у життєво необхідних діях: плечові, тазостегнові, гомілковостопні суглоби. зчленування кисті. [10]

У молодшому шкільному віці розтягуючи вправи застосовуються головним чином в активному динамічному режимі. Зі збільшенням маси м’язів і зменшенням деформації зв’язок доцільно застосовувати пасивні і статичні вправи.

Рухливість у суглобах у дівчаток більша, ніж у хлопців (приблизно на 20-30 %), тому об’єм навантажень для учнів чоловічої статі повинен бути більшим.

Розвиток рухливості у суглобах не повинен призводити до порушень постави, які можуть виникати через пере розтягнення зв’язок, через недостатній або, навпаки, через мірний розвиток сили окремих м’язових груп. [7]

Гнучкість природно зростає до 14-15 років, але у різних суглобах вона має різну динаміку розвитку. При цьому у дрібних суглобах розвиважться швидше. ніж у великих.

Амплітуда рухів у кульшових суглобах гетерохронно зростає до 13 років. Найвищий темп її приросту спостерігається з 7 до 8 та з 11 до 13 років.

Рухливість суглобів хребта має дещо іншу динаміку. У дівчат вона зростає до 14, а у хлопців – до 15 років.

Надалі вона стабілізується, а у 16 – 17 річному віці починає прогресивно погіршуватись.

Високі темпи її природного приросту у дівчат спостерігаються від 7 до 8, від 10 до 11 та з 12 до 14 років, а в хлопців від 7 до 11 та від 14 до 15 років. Якщо не застосовувати вправи для розвитку, то вже в юнацькому віці амплітуда рухів практично в усіх суглобах починає поступово зменшуватись.

Враховуючи сенситивні періоди розвитку рухових якостей цілеспрямовано розвивати гнучкість доцільно від 7 – 8 до 14 – 15 років. Водночас застерігаємо, що форсований розвиток гнучкості без належного зміцнення м’язів, зв’язок і сухожиль може викликати розхлябаність у суглобах і, зрештою, порушення постави, яке зустрічається саме з цієї причини навіть у художніх гімнасток. Звідси випливає необхідність оптимального поєднання розвитку гнучкості та сили. [17]

Також виділяють певні особливості у виконанні рухів з великою амплітудою у дітей різного рівня фізичного розвитку.

Максимальні показники у школярок середнього фізичного розвитку спостерігаються у 9 років. Потім цей рівень поступово знижується і до 13 років стає значним. З 13 до 14 років спостерігається достовірність у прирості, а з 14 до 15 – зниження. Вік з 15 до 17 років характеризується стабілізацією цієї здібності. Найбільш активне формування гнучкості у школярок середнього фізичного розвитку спостерігається у пубертальному періоді, а в предпубертальному та постпубертальному періодах ця здібність знижується.

Дослідження прявлення гнучкості у дітей різного шкільного віку 📙 Дипломная → 🆔 5860