Дослідження економічної безпеки і конкурентоспроможності країн

ЗМІСТ

ВСТУП

Глобалізація  стала важливим реальним аспектом сучасної світової системи, однією з найвпливовіших сил, що визначають подальший хід розвитку системи світогосподарських зв’язків. Вона стосується виробництва товарів і послуг, використання робочої сили, інвестицій в «фізичний» і людський капітал, технології і їх розповсюдження з одних країн в інші. Все це впливає на ефективність виробництва, продуктивність праці, конкурентоспроможність та економічну безпеку держав.

Сучасні проблеми формування світового устрою за умов глобальної економічної кризи, поєднані з нестабільністю в політичній та економічній системах України  та необхідністю перегляду системи регулювання економічних процесів на всіх рівнях, зумовлюють необхідність вивчення, теоретичного обґрунтування та побудови нових систем забезпечення конкурентоспроможності та економічної безпеки країни.

Серед українських учених, що працюють в  зазначеному напрямі, слід виділити: Л.Антонюк, О.Білоруса, В. Білозубенко, В.Будкіна, С.Воронцова, Г.Дарнопиха, О.Дерев’янко, Н.Єрмошенко, Б.Кравченко, В.Дергачову, В.Ліпкан, Ю.Макогона, С.Мочерного, О.Новікову, Г.Пастернак-Тарнушенко, Г.Черніченка та ін.

Проте, незважаючи на достатньо високий рівень розвитку сучасної наукової думки щодо побудови систем економічної безпеки та забезпечення конкурентоспроможності, потребує подальшого розвитку система наукових знань щодо забезпечення економічної безпеки та конкурентоспроможності країни. в умовах глобалізації.

Актуальність та наукова значущість окресленої проблеми зумовили вибір  теми випускної роботи, постановку мети і завдань дослідження.

Метою випускної роботи є розвиток теоретико-методологічних основ дослідження міжнародної конкурентоспроможності  та розробка науково-практичних рекомендацій щодо дотримання вимог економічної безпеки при забезпеченні конкурентоспроможності національних економік в умовах глобалізації .

Для досягнення зазначеної мети було поставлено і вирішено такі завдання:

• вивчити сутність і механізми формування зовнішньоекономічної стратегії держави в контексті її економічної безпеки теоретичні основи формування стратегічного підходу до забезпечення міжнародної економічної безпеки держави;
• дослідити теоретико-методологічні засади дослідження конкурентоспроможності країни;
• узагальнити теоретичні аспекти впливу глобалізації на стан міжнародної конкурентоспроможності;
• охарактеризувати передумови розвитку міжнародної конкурентоспроможності національної економіки вплив приєднання України до СОТ на рівень міжнародної конкурентоспроможності України;
• здійснити аналіз конкурентних переваг України в умовах глобалізації детермінант економічної безпеки в системі конкурентних переваг України;
• запропонувати перспективи побудови стратегії економічної безпеки в системі конкурентних переваг України. 

Об’єктом  дослідження є забезпечення міжнародної  конкурентоспроможності та економічної  безпеки національних економік в  умовах глобалізації.

Предметом дослідження є теоретико-методичні засади й організаційно-економічний механізм забезпечення економічної безпеки країн при визначенні напрямків формування міжнародної конкурентоспроможності національних економік в умовах посилення процесів глобалізації.

У процесі дослідження використано діалектичний метод наукового пізнання, а також загальнонаукові методи пізнання: (системний підхід, методи статистичного аналізу і узагальнення даних, методи структурно-функціонального аналізу). В процесі дослідження системний підхід використано для теоретичних узагальнень та визначення понять «економічна стратегія», «економічна безпека»; методи статистичного аналізу і узагальнення даних – для дослідження динаміки зовнішньоекономічної діяльності України та її конкурентних позицій; методи структурно-функціонального аналізу – в процесі побудови 5-факторної економіко-математичної моделі впливу макроекономічних чинників на рівень зростання ВВП.

Інформаційну базу дослідження  становлять офіційні звіти та аналітичні публікації провідних міжнародних економічних організацій, українські та зарубіжні статистичні збірники, Закони України, Укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України стосовно проблем регулювання зовнішньоекономічної діяльності України, матеріали Державної геологічної служби України міжнародні економічні угоди, нормативні документи Європейського Союзу, Співдружності незалежних держав, Організації Чорноморського економічного співробітництва з тематики дослідження.

РОЗДІЛ 1 
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ І КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНОСТІ КРАЇН

1. Сутність і механізми формування зовнішньоекономічної стратегії держави в контексті її економічної безпеки

Стабільний стійкий  розвиток будь-якої держави неможливий без чіткого бачення ролі і  місця цієї держави в сучасному світі, без наявності інтегральної стратегії на перспективу.

У низці країн  світу роль такої інтегральної стратегії  відіграє стратегія національної безпеки. Ця стратегія затверджується главою держави і служить базовим  програмним документом для виконавчої гілки влади. Існує принципова різниця між концепцією національної безпеки та її стратегією. Концепція національної безпеки - це система загальних поглядів на принципи забезпечення безпеки держави, особи і суспільства від зовнішніх і внутрішніх загроз.

Стратегія як програма дій на перспективу має носити активний характер, тобто бути спрямованою  на активну побудову бажаної моделі майбутнього.

Поняття стратегії  досить широко обговорюється дослідниками як в теоретичній, так і в прикладній сферах. Первинно поняття стратегії вийшло з військової сфери, а потім перейшло до науки менеджменту  як визначення реакції бізнесу на дії конкурентів (у тому числі можливі). Різні дослідники характеризували його по різному табл. 1.1.

Слід підкреслити, що у наведених визначеннях особлива увага приділяється аспекту забезпечення адекватних дій організації у відповідь на втручання з боку зовнішніх сил чи обставин. Відповідно мета стратегії розглядається як забезпечення реалізації цілей організації незважаючи на це втручання.

Таблиця 1.1

Зміст категорії  „стратегія” у різних дослідженнях 

Слід підкреслити, що у наведених визначеннях особлива увага приділяється аспекту забезпечення адекватних дій організації у  відповідь на втручання з боку зовнішніх сил чи обставин. Відповідно мета стратегії розглядається як забезпечення реалізації цілей організації незважаючи на це втручання.

На нашу думку, узагальнення наведених вище визначень  дає підстави для формулювання специфічного визначення поняття “економічна  стратегія”. Економічна стратегія - це цілісна система дій суб’єкта, спрямованих на реалізацію мети, завдань та пріоритетів його економічного відтворення з урахуванням комплексу впливів ендогенних та екзогенних чинників, розрахована на тривалий період часу.

Економічна  безпека характеризується таким станом національної економіки, який дозволяє зберігати стійкість до внутрішніх і зовнішніх загроз, здатність до розширеного самовідтворення та спроможний задовольняти потреби особи, сім'ї, суспільства, держави. Важливими складовими економічної безпеки України є сировинно-ресурсна безпека, енергетична безпека, фінансова безпека, зовнішньоекономічна безпека, технологічна безпека, продовольча безпека тощо [8, c.100].

Політика  економічної безпеки визначається на основі певних принципів, які створюють політичну та правову базу для оцінки зовнішніх і внутрішніх загроз, формування національних економічних інтересів і стратегії економічної безпеки. Автором запропоновано механізм забезпечення національної економічної безпеки держави в умовах інтеграції, що представлений на рис.1.1.

Об’єктами національної економічної безпеки  є держава, суспільство, сім’ї, окремі громадяни, підприємства, установи, організації, окремі території, а також і основні  елементи економічної безпеки.

Економічній безпеці притаманний інтегральний характер, оскільки вона є результатом спільних зусиль усієї нації, що проявляються через дії влади на всіх рівнях, наявних у держави сил, засобів, об’єднань громадян і окремих осіб.

Рис. 1.1. Механізм забезпечення національної економічної безпеки держави в умовах інтеграції

До  основних принципів забезпечення економічної  безпеки України можна віднести:

- верховенство  закону при забезпеченні економічної  безпеки;

- додержання  балансу економічних інтересів  особи, сім’ї, суспільства, держави;

- взаємна  відповідальність особи, сім’ї,  суспільства, держави щодо забезпечення  економічної безпеки;

- своєчасність  і адекватність заходів, пов’язаних  із відверненням загроз і захистом  національних економічних інтересів;

- пріоритет  договірних (мирних) заходів у вирішенні як внутрішніх, так і зовнішніх конфліктів економічного характеру;

- інтеграція  національної економічної безпеки  з міжнародною економічною безпекою.

Сучасні дослідження  у сфері менеджменту та аналізу  практики економічної політики дозволяють також сформулювати визначення стратегічної мети, напрямів, економічної стратегії, її суб'єкта й об'єкта, завдань та пріоритетів.

Стратегічна мета - орієнтир діяльності владного суб'єкта, сенс його розвитку. Вона полягає у  забезпеченні тривалого всебічного прогресу суб'єкта стратегії і виходить з усвідомлення причин його виникнення і закономірностей розвитку.

Стратегічні напрями  визначають шляхи досягнення мети, виходячи із системних характеристик  суб'єкта.

Стратегічні завдання являють собою конкретні цілі на довготерміновий період, що реалізують стратегічні напрями та виходять з характеристик об'єкта стратегії.

Стратегічні пріоритети визначають важливість окремих стратегічних завдань у формуванні економічної  стратегії суб'єкта [20, c.35].

Метою державної економічної стратегії є всебічний розвиток соціально-економічної системи та досягнення соціально-економічної стабільності, максимального добробуту суспільства. Тому суб'єкт стратегії - держава - має ототожнювати себе з цілим суспільством, оскільки власне існування держави як елементу суспільної системи зумовлене стабільністю та гармонійним розвитком останньої.

Тому, об’єктом державної економічної стратегії  є соціально-економічна система  в цілому, що є категорією значно більш широкого порядку, ніж держава. За  умов недостатнього впливу синергетичного ефекту ринкової економіки, властивого розвиненим ринковим системам зростає значення економічних стратегій окремих економічних суб'єктів. Це загроза цілісності економічної системи та процесам суспільного відтворення. Через те, що підприємства та об'єднання часто не мають достатніх обсягів інформації, їхні економічні стратегії є переважно недосконалими та незбалансованими, об'єктивно йдуть урозріз з економічною стратегією держави. Різне спрямування інтересів громадян, підприємств, організацій та об'єднань може зорієнтувати їх на пошук власної економічної вигоди за рахунок нехтування державними інтересами. Однак у стратегічній перспективі інтереси цих економічних суб'єктів та інтереси держави збігаються. Тому головною функцією державної стратегії є впровадження схеми суспільної поведінки, що сприятиме пошуку компромісу між інтересами економічних суб’єктів i пріоритетами, завданнями, напрямами економічної стратегії держави. Таким чином, державна політика надає стихійному розвиткові певної організованості, координуючи дії окремих суб’єктів i груп [34, c.732].

Орієнтиром державної  стратегії має виступати суспільний інтерес, суть якого полягає у  тривалому і збалансованому суспільному  прогресі. Тому, неминучий конфлікт інтересів, що виникає в процесі їхнього узгодження, зменшується настільки, наскільки державна економічна політика наближається до переслідування об'єктивно зумовленого суспільного інтересу. Це досягається за допомогою відповідної інституційної системи влади, що покликана вірно збирати і переробляти інформацію про передумови та наслідки управлінських рішень, створювати адекватні засоби координації інтересів [25, c.282].

Як зазначалося  вище, державна економічна стратегія - це діяльність, спрямована на вироблення і досягнення довготермінових орієнтирів. Однак конкретні економічні інтереси завжди підпорядковуються реалізації конкретних, реальних завдань. Тому стратегічне управління потребує обов'язкової підсистеми виконання, якою виступає економічна тактика [34, c.702].

Економічна тактика - це форма реалізації економічної  стратегії, комплекс заходів впливу суб'єкта на перебіг конкретних економічних  процесів з метою надання їм параметрів, визначених завданнями економічної  стратегії [34, c.902].

Завданнями економічної тактики є вивчення потенційних можливостей та закономірностей реакції об'єкта на тактичні заходи, розробка відповідних способів та найефективніших засобів впливу, власне здійснення цих заходів. Очевидно, що суб'єкт та об'єкт економічної тактики держави являють собою конкретизацію суб'єкта й об'єкта економічної стратегії [34, c.432].

Економічна стратегія  в діалектичному взаємозв'язку з  економічною тактикою складають  економічну політику держави. Економічну політику держави можна визначити як діяльність органів державної влади й управління з визначення стратегічної мети, напрямів, завдань і пріоритетів, засобів економічної тактики для їхнього досягнення, а також застосування цих засобів.

1.2. Теоретико-методологічні засади  дослідження конкурентоспроможності країни

У сучасних умовах процесу глобалізації і інтернаціоналізації, що посилюється, проблеми міжнародної  конкуренції виходять на перший план. Показником визнання провідної ролі конкуренції для успішного функціонування ринкового господарства є той факт, що в багатьох країнах світу, включаючи країни з перехідною економікою, до теперішнього часу прийняті закони про конкуренцію і створені національні органи, що займаються цими питаннями.

Перші роботи по теорії конкуренції можна  спостерігати ще в роботах ранніх класиків економічної теорії. Меркантилізм, якого в 17-18 ст. дотримувалася більшість економістів, ґрунтувався на тому, що багатство нації визначається об'ємом дорогоцінних металів, що є у неї. Тому, накопичення золота, срібла і інших коштовностей виявилося найнеобхіднішою умовою забезпечення гідного місця нації в світі. Це накопичення, на думку меркантилістів, стимулювалося розвитком виробництва і реалізацією товарів на зовнішньому ринку. За таких обставин необхідно скорочувати імпорт, щоб запобігти відтоку повноцінних грошей за кордон [7, с. 7].

Згідно  цієї теорії для посилення позицій  нації в світі необхідними  умовами вважалися сильна армія, військово-морський і торгівельний флоти і міцна виробнича база, як гаранти високої норми накопичення дорогоцінних металів. Фактично країна для зміцнення власних стабільних позицій не мала права на зменшення експорту і збільшення імпорту – сальдо торгівлі повинне бути тільки позитивним. Згодом були виявлені і доведені істотні недоліки меркантилізму. Концентрація зусиль, скерованих на контроль і врегулювання економічної діяльності, почала поступатися місцем поглядам інших теоретиків, які поставили під сумнів основні ідеї теорії меркантилізму. Так, Адам Сміт обґрунтував, що багатство нації полягає в її здатності виробляти кінцеві товари і послуги, а не у володінні дорогоцінними металами. Таким чином, доводив він, на основі особистих інтересів і конкуренції складається найкраще для нації співвідношення, яке реалізується  в підвищенні національного благополуччя і процвітання. А. Сміт також обґрунтував доцільність експорту країною тих товарів, виробництво яких абсолютно ефективне, тобто на одиницю продукції витрачається менше одиниць праці в порівнянні з потенційним торговим партнером.

Д. Рікардо, розвиваючи ідеї А. Сміта, вказував на існування порівняльних переваг. Порівняльні переваги ґрунтуються на різній кількості праці для виробництва певних видів товарів, де є порівняльні переваги під час обміну з іншими країнами, країна одержує позитивний ефект від торгівлі. Таким чином, завдяки інтенсифікації обміну між країнами, збільшується як виробництво товарів і послуг, так і споживання в країні, що позитивно впливає на економіку обох країн [18, c.34].

Розвиток економічної  думки через неточність пояснень і наявність суперечностей в класичних моделях призвів до формування неокласичної моделі міжнародній торгівлі. Ця модель розглядає дві різні ситуації: перша, коли умови виробництва в обох країнах однакові і існує різниця в попиті; друга, коли в умовах рівноцінного попиту існують різні умови виробництва. На основі цієї моделі встановлено, що взаємний виграш двох країн від торгівлі може бути встановлений. Благополуччя обох країн, які беруть участь в обміні, в першому випадку збільшується тому, що вони обмінюються тими товарами, на які існує великий попит усередині країни. Виграш виникає, коли бажана кон'юнктура підтримується за рахунок збільшення споживання тієї продукції, якій віддають перевагу резиденти іншої країни. Таким чином країни обмінюються товарами і прагнуть до взаємного підвищення добробуту.

Ще один важливий висновок неокласиків: країна одержує  виграш від міжнародного товарообміну кожного разу, коли умови міжнародної  торгівлі відрізняються від національного  співвідношення цін в умовах автаркії [7, с.7]. Таким чином, обмін здійснюється під впливом цінових умов на зовнішньому і внутрішньому ринках: у країну ввозиться переважно дешевий товар, а експортується товар, який має високу ціну на світовому ринку.

У своїх розробках  представник неокласичної теорії Б. Олін зробив наступний висновок: товари, які вимагають для свого виробництва значних витрат у формі надмірних чинників виробництва і невеликих витрат дефіцитних чинників, експортуються в обмін на товари, які виробляються з використанням чинників виробництва в зворотній пропорції. Так в прихованому вигляді експортуються надмірні і імпортуються дефіцитні чинники виробництва [20, с.34]. Проте, реальність декілька відрізняється від теоретичних висновків, оскільки модель не може враховувати всіх чинників впливу на кон'юнктуру.

Представники неокласичного  напряму, як і деякі ранні класики, теоретично стверджують, що виграш від  обміну передбачається для всіх учасників  обміну. Проте нерідко, і особливо в сучасних умовах, при здійсненні зовнішньої торгівлі суперечності постійно переслідують країни. За таких обставин особливе значення набуває визначення умов, які формують конкурентоспроможність національної економіки, і дій, яких потрібно дотримуватися урядам для забезпечення гідного місця нації в світі. Вузький підхід, за якого конкурентоспроможність національної економіки визначається курсом валюти, відсотковими ставками, бюджетним дефіцитом, наявністю дешевої робочої сили, значної сировинної бази і протекціонізмом, поступився місцем ширшому розумінню тих чинників, які створюють стабільне і скероване на постійний розвиток конкурентоспроможне середовище в країні.

Так, М.Портер в своїй  теорії конкурентних переваг встановив, що багато країн, які успішно розвиваються і стабільно займають високі позиції  на світовій арені, зіштовхувались з браком природних ресурсів і робочої сили (Німеччина, Швейцарія, Швеція), великим бюджетним боргом (Японія, Італія, Корея), високими відсотковими ставками (Італія, Корея) падінням курсу національної валюти (Німеччина, Швейцарія). Продовжуючи свою думку, М.Портер відзначив, що ні курс обміну валют, ні позитивне торгівельне сальдо, ні частка в світовому експорті, ні створення великої кількості робочих місць (якщо ці місця малопродуктивні), ні навіть низькі витрати праці на одиницю продукції (якщо це створено за рахунок низької заробітної платні) самі по собі не визначають високу конкурентоспроможність національної економіки. [49, с. 8] Головними в конкурентоспроможності є ті чинники, за рахунок яких досягнутий позитивний ефект в економіці.

Конкурентоспроможність – це складна економічна категорія, яка може розглядатися на декількох рівнях:

- конкурентоспроможність  товару

- конкурентоспроможність  товаровиробника

- галузева конкурентоспроможність

- конкурентоспроможність  країн.

Між всіма  цими рівнями конкурентоспроможності існує тісна внутрішня і зовнішня залежність.

Поняття конкурентоспроможності країн вводить  М. Портер. Саме національна конкурентоспроможність, із його точки зору, визначає успіх  або неуспіх в конкретних галузях  виробництва і те місце, яке країна займає в системі світового господарства[16, с. 28]. Портер показує, що, не зважаючи на все зростаюче значення глобалізації, національна конкурентоспроможність визначається набором чинників, залежних від конкретних, локальних умов.

Конкурентна перевага країни на міжнародному ринку визначає деякий набір детермінант, «національний ромб», як його називає М. Портер. Він включає чотири компоненти: умови чинників, умови попиту, споріднені і підтримуючі галузі, стратегія фірми, її структура і конкуренти. Існують дві додаткові змінні, що в значній мірі впливають на обстановку в країні: випадкові події і державна політика. До випадкових подій М. Портер відносить ті, які керівництво фірми не може контролювати. Держава повинна виконувати роль каталізатора конкурентоспроможності. За допомогою своєї політики держава може робити вплив на всі чотири компоненти  національного ромба, але цей вплив може бути позитивним і негативним.

Конкурентоспроможність  галузі є мезорівнем конкурентоспроможності країни. Під нею слід розуміти ефективність роботи окремих галузей національного господарства, особливість якої полягає в розмежуванні і виявленні ознак, які характерні для кожної галузі окремо і в сукупності і описують ступінь її життєздатності і динамічності при різних варіантах розвитку економіки даної країни і миру в цілому [28, с. 203]. Дуже важливим є той чинник, що галузь є органічною частиною національної господарства. У цьому ракурсі, чинником конкурентоспроможності галузі є ступінь виконання галуззю специфічних функцій, виконання яких об'єктивно покладене на неї процесом розвитку національної економіки.

Конкурентоспроможність  компанії – це можливість використовувати  свої сильні сторони і концентрувати  зусилля в галузі товарів або  послуг, де вона може зайняти позиції  лідера на внутрішніх і зовнішніх ринках. До головних компонентів, які визначають конкурентоспроможність компанії, відносяться: стратегія фірми, наявність матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, інноваційного потенціалу, ефективність менеджменту.

Під конкурентоспроможністю товару розуміється комплекс споживацьких, цінових і якісних характеристик товару, визначаючих його успіх як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку. Конкурентоспроможність товару можна визначити тільки порівняно з товарами-аналогами. Товарна конкурентоспроможність знаходиться в прямій залежності від різнопланових чинників.