Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Фінансовий аспект забезпечення матеріальними засобами ЗСУ

ЗМІСТ

Вступ...…………………………………………………………………………… 3

Розділ 1. Теоретичні основи забезпечення Збройних Сил України матеріальними засобами………………………………………………………………. 6

Порядок закупівлі товарів для потреб Збройних Сил України за державні кошти…………………………………………………………………………. 6
Основні завдання та структура системи матеріального забезпечення Збройних Сил України…………………………………………………....... 13
Становлення та розвиток системи матеріального забезпечення Збройних Сил України………………………………………………………………… 18

Розділ 2. Особливості фінансування матеріальних потреб Збройних Сил України за територіальним принципом………………………………….. 25

Реалізація територіального принципу в системі матеріального забезпечення Збройних Сил України…………………………………………….. 25
Фінансування матеріальних потреб Збройних Сил України…………... 34
Економія фінансових ресурсів за рахунок реалізації територіального принципу в Збройних Силах України…………………………………… 40

Розділ 3. Шляхи вдосконалення системи матеріального забезпечення Збройних Сил України за територіальним принципом………………….. 43

Висновки………………………………………………………………………. 49

Список використаних джерел…...………………………………………….. 51

Додатки

ВСТУП

Актуальність дослідження. Із здобуттям Україною незалежності розпочався важкий і суперечливий процес будівництва Збройних Сил України. Який на сьогодні залишається незавершеним, у першу чергу через неймовірно швидкі темпи життя. Кожен день у світі відбуваються політичні, економічні або культурні зміни, які здійснюють вплив на внутрішньополітичне становище держави. Сучасні глобалізаційні і інтеграційні процеси ставлять перед Україною нові завдання і вимоги. На сьогоднішній день Україна дотримується політики позаблоковості. Пріоритетним напрямком зовнішньої політики незалежної держави є участь в удосконаленні та розвитку європейської системи колективної безпеки, продовження конструктивного партнерства з Організацією Північноатлантичного договору та іншими військово-політичними блоками з усіх питань, що становлять взаємний інтерес, забезпечення інтеграції України в європейський політичний, економічний, правовий простір. Для реалізації у повній мірі поставлених завдань необхідно вивести Збройні Сили України на якісно новий рівень, зокрема важливим аспектом у цьому напрямку є удосконалення системи забезпечення матеріальними засобами військ. Останнім часом у світі простежується стійка тенденція зростання матеріально-технічних потреб військ як у мирний, так і воєнний час. Сучасні локальні війни і збройні конфлікти вимагають значних обсягів матеріально-технічних ресурсів та проведення спеціальної ресурсної підготовки віськових операцій. Водночас, потреби Збройних Сил України у фінансових ресурсах задовольняється не в повній мірі. Тому актуальність дослідження обумовлена необхідністю зміцнення воєнно-економічної безпеки держави, шляхом підвищення рівня забезпеченості Збройних Сил України матеріально-технічними ресурсами в рамках обмежень, що випливають з економічних і фінансових можливостей держави. Крім того надзвичайну актуальність має дослідження ролі територіального принципу у формуванні фінансового аспекту системи забезпечення Збройних Сил України. Оскільки, сьогодні в Україні відбувається переосмислення територіального фактору при вирішенні економічних проблем країни. Зокрема, врахування територіального чиннику при формуванні системи забезпечення Збройних Сил України матеріальними засобами дозволяє більш раціонально використовувати ресурси країни.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування шляхів і методів матеріального забезпечення Збройних Сил України, зокрема фінансового аспекту, із врахуванням територіального принципу.

Відповідно до зазначеної мети поставлені такі завдання:

проаналізувати теоретичні основи забезпечення Збройних Сил України матеріальними засобами і уточнити порядок закупівлі товарів для потреб Збройних Сил України за державні кошти;
виокремити основні завдання та дослідити структуру системи матеріального забезпечення Збройних Сил України;
прослідкувати становлення та розвиток системи матеріального забезпечення Збройних Сил України;
висвітлити особливості фінансування матеріальних потреб Збройних Сил України за територіальним принципом;
дослідити реалізацію територіального принципу в системі матеріального забезпечення Збройних Сил України та охарактеризувати фінансування матеріальних потреб Збройних Сил України;
прослідкувати економію фінансових ресурсів за рахунок реалізації територіального принципу в Збройних Силах України.
запропонувати шляхи вдосконалення системи матеріального забезпечення Збройних Сил України за територіальним принципом.

Об’єктом дослідження є фінансовий аспект процесів забезпечення матеріальними ресурсами Збройних Сил України за територіальним принципом.

Предметом дослідження є теоретичне підґрунтя здійснення фінансування матеріально-технічних потреб Збройних Сил України за територіальним принципом.

Інформаційною базою дослідження слугували нормативно-правові акти щодо фінансового забезпечення воєнної сфери, дані Міністерства фінансів України, Міністерства оборони України, Генерального штабу ЗСУ (web - сайт МОУ), Біла книга (оборонна політика України), монографічні дослідження і публікації у вітчизняних і зарубіжних періодичних виданнях.

Структура та обсяг роботи. Бакалаврська робота складається із вступної частини трьох розділів, висновку, списку використаних джерел та літератури з найменувань, та додатків. У першому розділі висвітлені теоретичні основи забезпечення Збройних Сил України матеріальними засобами. З’ясовано порядок закупівлі товарів для потреб ЗСУ, розглянута структура матеріального забезпечення та виокремленні основної завдання. Крім того висвітлений процес становлення системи матеріального забезпечення. У другому розділі увага була приділена висвітленню особливостей фінансування системи матеріального забезпечення. Аналітичним шляхом у третьому розділі запропоновані шляхи вдосконалення системи матеріального забезпечення.

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи забезпечення Збройних Сил України матеріальними засобами

Порядок закупівлі товарів для потреб Збройних Сил України за державні кошти

Важливе значення для системи забезпечення матеріальним засобами Збройних Сил України займає порядок закупівлі товарів за державні кошти. Відповідальним структурним підрозділом апарату Міністерства оборони України який здійснює державні закупівлі є Департамент державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України. Він призначений для забезпечення організації та проведення комітетом з конкурсних торгів Міністерства оборони України державних закупівель за централізованими розрахунками, постачання матеріальних ресурсів (пально-мастильних матеріалів та спеціальних рідин, продовольства, речового, ветеринарного майна) і надання лазне-пральних послуг та послуг з харчування для потреб Збройних Сил України.

Основними завданнями Департаменту є забезпечення, постачання матеріальних ресурсів згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України та організація контролю за якістю харчових продуктів, що постачаються для Збройних Сил України[23].

Департамент відповідно до покладених на нього завдань:

забезпечує організацію та проведення комітетом з конкурсних торгів закупівель для потреб Збройних Сил України;
здійснює оперативну взаємодію зі структурними підрозділами Міністерства оборони України та органами військового управління Збройних Сил України з питань забезпечення організації та проведення процедур закупівель;
забезпечує оприлюднення необхідної інформації щодо процедур закупівель у засобах масової інформації та мережі Інтернет;
готує та подає звітні документи щодо здійснення процедур закупівель до установ і організацій за формами та в терміни, визначені законодавством у сфері державних закупівель;
готує та укладає встановленим порядком договори (контракти) та угоди на закупівлю та постачання матеріальних ресурсів, у тому числі для виконання мобілізаційних завдань та в особливий період, у межах наданих повноважень, відповідно до визначених потреб у межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, та здійснення контролю за їх виконанням;
організовує контроль за якістю пально-мастильних матеріалів та спеціальних рідин, ветеринарного майна та послуг з харчування;
здійснює фінансово-економічне супроводження правочинів та розрахунки з постачальниками (надавачами послуг, виконавцями робіт) на постачання матеріальних ресурсів;
веде оперативний облік використання коштів, здійснює своєчасне складання фінансової та бюджетної звітності;
організовує роботу щодо взяття бюджетних зобов’язань, укладення договорів, отримання товарів та послуг на виконання бюджетної програми;
здійснює ветеринарно-санітарний контроль за переміщенням харчових продуктів, потужностями (об’єктами), що використовуються для їх виробництва, переробки, зберігання та обігу;
забороняє отримання на забезпечення військ (сил) харчових продуктів, сировини тваринного походження, кормів та інших підконтрольних вантажів, що не відповідають вимогам нормативних документів та ветеринарно-санітарним вимогам;
веде претензійно-позовну роботу в межах повноважень;
здійснює керівництво установами, що функціонально підпорядковані Департаменту, та підтримання їх бойової і мобілізаційної готовності на належному рівні;
планує і здійснює заходи щодо переведення Департаменту на функціонування в умовах особливого періоду, організовує заходи щодо готовності до функціонування в умовах особливого періоду установ, що функціонально підпорядковані Департаменту [23].

Вагомою інстанцією при вирішенні питань про порядок закупівлі товарів для потреб Збройних Сил є комітет з конкурсних торгів Міністерства оборони України. Варто відзначити що 17 лютого 2012 року з метою забезпечення дотримання правових та економічних засад здійснення процедур закупівель товарів, робіт і послуг за державні кошти та їх прозорості, відповідно до Закону України “ Про здійснення державних закупівель ” глава оборонного відомства Дмитро Саламатін підписав наказ № 78 “ Про утворення комітету з конкурсних торгів Міністерства оборони України та затвердження Складу комітету з конкурсних торгів Міністерства оборони України і Положення про комітет з конкурсних торгів Міністерства оборони України ”. Тоді було призначено голову комітету з конкурсних торгів Міністерства оборони України першого заступника Міністра оборони України Володимира Можаровського. Після чого комітет розпочав діяльність, і вже на початку поточного року відбулося розкриття пропозицій конкурсних торгів учасників процедур закупівлі з організації харчування у Військовому інституті телекомунікації та інформатизації Національного технічного університету України “ Київський політехнічний інститут ” та Військовому інституті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Таким чином, комітет з конкурсних торгів Міністерства Оборони України займає важливу ланку при здійснені порядку закупівлі товарів для потреб Збройних сил України і на нього покладене виконання наступних завдань:

планує проведення процедур закупівель;
складає та затверджує річний план державних закупівель;
здійснює вибір процедури закупівлі;
проводить процедури закупівель, попередню кваліфікацію учасників;
забезпечує рівні умови для всіх учасників, об'єктивний та чесний вибір переможця;
забезпечує складання, затвердження та зберігання відповідних документів з питань державних закупівель.

Рішення комітету з конкурсних торгів оформляється протоколом, який підписується усіма членами комітету, присутніми на засіданні комітету з конкурсних торгів. У разі відмови члена комітету з конкурсних торгів підписати протокол про це зазначається у протоколі із зазначенням причин відмови. Члени комітету з конкурсних торгів несуть персональну відповідальність за прийняті ними рішення відповідно до законів України.

Функції Департаменту державних закупівель виконуються на підставі Закону України від 01.06.2010 № 2289-VI «Про здійснення державних закупівель», за наступними принципами:

добросовісна конкуренція серед учасників;
максимальна економія та ефективність;
відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель;
недискримінація учасників;
об'єктивна та неупереджена оцінка пропозицій конкурсних торгів;
запобігання корупційним діям і зловживанням[6].

Державне регулювання та контроль у сфері закупівель здійснює Міністерство економічного розвитку та торгівлі України, Державна казначейська служба та інші уповноважені органи.

Державна казначейська служба перевіряє наявність та відповідність укладеного договору про закупівлю, звіту про результати проведення процедури закупівлі, а також правильність їх оформлення відповідно до законодавства, наявність оголошення про проведення процедури закупівлі.

Державна казначейська служба може не допустити зняття коштів з рахунку у наступних випадках :

відсутності або невідповідності встановленим законодавством вимогам необхідних документів;
відміни процедури закупівлі;
набрання законної сили рішенням суду про визнання результатів процедури закупівлі недійсними;
на період призупинення процедури закупівлі [6].

У разі виявлення порушень вимог законодавства у сфері закупівель Державна казначейська служба повідомляє про наступні випадки Міністерство економічного розвитку і торгівлі України та орган оскарження.

Департамент державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України для здійснення закупки товарів повинен оприлюднити на веб-порталі наступні дані :

оголошення про проведення процедури закупівлі – після публікації в державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель, але не пізніш як за 30 днів до дня розкриття пропозицій конкурсних торгів або кваліфікаційних пропозицій, якщо цим Законом для окремих процедур закупівлі не встановлено інший строк;
обґрунтування застосування процедури закупівлі в одного учасника одночасно з оголошенням про проведення процедури закупівлі;
відомості щодо рішення Уповноваженого органу про погодження або відмову у погодженні застосування процедури закупівлі в одного учасника – не пізніш як через 15 робочих днів з дати видачі листа-погодження (листа про відмову у погодженні);
документацію конкурсних торгів або кваліфікаційну документацію після публікації оголошення про проведення процедури закупівлі в державному офіційному друкованому виданні з питань закупівель, але не пізніш як за 30 днів до дня розкриття пропозицій конкурсних торгів або кваліфікаційних пропозицій, якщо для окремих процедур закупівлі не встановлено інший строк;
зміни до документації конкурсних торгів або кваліфікаційної документації та роз'яснення до неї (у разі наявності) – протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення про їх внесення, але не пізніш як за сім днів до дати розкриття пропозицій конкурсних торгів або кваліфікаційних пропозицій;
протокол розкриття пропозицій конкурсних торгів, цінових пропозицій, кваліфікаційних пропозицій – протягом трьох робочих днів з дня розкриття пропозицій конкурсних торгів, цінових пропозицій, кваліфікаційних пропозицій;
інформацію про відхилення пропозицій конкурсних торгів, цінових пропозицій, кваліфікаційних пропозицій та підстави такого відхилення у вигляді протоколу – протягом трьох робочих днів з дня прийняття такого рішення;
повідомлення про акцепт пропозиції конкурсних торгів або цінової пропозиції – протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення про визначення переможця процедури закупівлі;
повідомлення учасників про результати процедури закупівлі – протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення про визначення переможця процедури закупівлі;
повідомлення про результати проведення попередньої кваліфікації – протягом трьох робочих днів після її завершення;
оголошення про результати процедури закупівлі – після публікації в державному офіційному друкованому виданні з питань державних закупівель, але не пізніш як через сім днів з дня укладення договору про закупівлю або прийняття рішення про відміну торгів чи визнання їх такими, що не відбулися;
повідомлення про відміну торгів чи визнання їх такими, що не відбулися, повідомлення про відміну процедури закупівлі в одного учасника (у разі наявності) – протягом трьох робочих днів з дати прийняття такого рішення;
звіт про результати проведення процедури закупівлі – протягом трьох робочих днів з дня його затвердження;
інформацію про одностороннє розірвання договору про закупівлю (у разі наявності) – протягом п'яти робочих днів з дня прийняття такого рішення [6].

Отже, порядок закупівлі товарів для потреб Збройних Сил України за державні кошти є регламентованим і багатоступеневим процесом, який повністю контрольованим з боку керівництва. В основу організації процесу закупівель діють принципи відкритого доступу до інформації, дотримання конкуренції та максимальної економії та ефективності.

Основні завдання та структура системи матеріального забезпечення Збройних Сил України.

Важливе значення для підтримання боєздатності військ займає система забезпечення Збройних Сил України матеріальними засобами. Матеріальне забезпечення – це комплекс організаційно побутових заходів, що спрямовані на задоволення матеріальних потреб Збройних Сил України. Забезпечення військ матеріальними засобами включає в себе комплекс заходів по:

визначенню потреби і витребуванню матеріальних засобів, розподілу виділених ресурсів;
організації отримання матеріальних засобів;
застосуванню, нормуванню та витраті матеріальних засобів;
фінансовому плануванню закупівлі матеріальних засобів.

У комплекс заходів по забезпеченню матеріальними засобами також включаються планування, накопичення, утримання встановлених запасів та їх ешелонування, обслуговування та ремонт технічних засобів, транспортування матеріальних засобів всіма видами транспорту, підготовка, розміщення і переміщення складів, підтримання живучості всієї системи забезпечення як в мирний, так і у воєнний час.

Забезпечення арсеналів, складів, баз та інших установ центрального підпорядкування матеріальними засобами, належного їм за табелями і нормами, здійснюється постачальними управліннями Міністерства оборони України від підприємств виробників (центрів забезпечення), на території яких вони дислокуються.

Військові частини, окремі батальйони, які входять у склад з`єднань, наказом командира з`єднання можуть прикріплятись на всі види забезпечення до найближчої частини з`єднання, яка веде самостійно військове господарство. У військових частинах, що перебувають на забезпеченні у інших військових частинах, господарська діяльність організується відповідно до діяльності, яка ведеться підрозділами цих частин.

Норми та особливості забезпечення військових частин та з`єднань озброєнням, бойовою та іншою технікою, боєприпасами, пальним та іншими матеріальними засобами, а також порядок зберігання, експлуатації (використання) і ремонту озброєння, бойової та іншої техніки визначаються відповідними наказами (директивами), положеннями, настановами і керівництвами по видах Збройних Сил, родах військ та службах.

Найважливішими завданнями командирів, начальників та усього особового складу військових частин та з`єднань є постійний розвиток військового (корабельного) господарства, впровадження наукової організації праці при його веденні, постійне поліпшення матеріально-побутових умов та задоволення культурних потреб

Під матеріальними засобами варто розуміти усі види озброєння, бойової та іншої техніки, ракети, боєприпаси, ракетне паливо, мастильні матеріали і спеціальні рідини, продовольство, речове, інженерне, хімічне та інше майно, яке використовується для задоволення потреб військ.

Основними завданями системи матеріального забезпечення військ є:

безпосереднє забезпечення з'єднань, частин і підрозділів матеріальними засобами;
утримання встановлених запасів матеріальних засобів;
підвезення матеріальних засобів (у тому числі і води),
евакуація несправного і непотрібного для бою вітчизняного, атакож трофейного озброєння, техніки і майна;
заправлення бойової та іншої техніки пальним;
організація харчування і забезпечення хлібом особового складу;
лазнево-пральне обслуговування, а також ремонт, дезінфекція та дезінсекція речового майна.

Провідну роль в системі матеріального забезпечення займає Тил Збройних Сил України. Тил Міністерства оборони України організаційно входить до складу центрального апарату Міністерства оборони України і є основним органом управління тилом Збройних Сил України.

У своїй практичній діяльності Тил керується Конституцією й законами України, постановами Верховної Ради України, указами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами, директивами Міністра оборони України та начальника Генерального штабу Збройних Сил України.

Тилове забезпечення військ (сил) організовується і здійснюється в усіх видах оперативної, бойової та повсякденної діяльності військ (сил) із метою підтримання їх у боєздатному стані, створення сприятливих умов для виконання поставлених завдань.

Тил Збройних Сил України у сучасному розумінні – це сполучна ланка між економікою держави й військами (силами). Через органи тилу безпосередньо здійснюється передача військам (силам) необхідних матеріальних засобів.

Тил Збройних Сил України організаційно складається з трьох постачальних Центральних управлінь (забезпечення пально-мастильними матеріалами, продовольчого та речового забезпечення), автотранспортного управління та служби ветеринарної медицини.

Основними завдання Тилу Збройних Сил України:

визначення потреби військ (сил) у матеріальних засобах по службах тилу;
розміщення замовлень через виконавчі органи Державної влади на їх виготовлення підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності національної економіки держави, їх отримання та доведення до об`єднань, з`єднань, частин (установ, підрозділів та військовослужбовців);
проведення ветеринарних заходів;
накопичення, утримання запасів матеріальних засобів по службах тилу та забезпечення ними військ (сил);
забезпечення базування авіації та Військово-Морських Сил;
проведення комплексу заходів щодо забезпечення живучості тилу, його захисту, оборони, охорони та маскування;
підвезення усіх видів матеріальних засобів та здійснення військових перевезень;
здійснення заходів торговельно-побутового, квартирно-експлуатаційного і фінансового забезпечення;
підготовка, експлуатація, технічне прикриття, відновлення шляхів сполучення та транспорту сумісно з органами Міністерства транспорту України;
виконання заходів технічного забезпечення військ (сил) по службах тилу [23].

Безпосередньо на Тил Збройних Сил України покладено планування і контроль за використанням коштів, визначення потреби у продукції та послугах тилового призначення для потреб ЗС України; планування забезпечення по службах тилу у мирний час та в особливий період; організація централізованого постачання майна від центрів (об’єднаних центрів) забезпечення до військових частин; оперативне управління службами тилу видів Збройних Сил України, з’єднань, частин та установ з питань матеріального забезпечення; організація прийому і контролю якості продукції та послуг, що надходять від підприємств-постачальників тощо.

Водночас за видами Збройних Сил України залишаються завдання щодо планування та забезпечення військ (сил) матеріальними засобами специфічної (видової) номенклатури через підпорядковані центри забезпечення, бази і склади.

Сучасний процес матеріально технічного забезпечення є результатом двадцятирічного формування Збройних Сил незалежної України. За умов складної економічної ситуації і недостатнього фінансування трансформаційні зрушення щодо покращення матеріально-технічного забезпечення Збройних Сил були незначними, враховуючи, що основу організаційної моделі складали пережитки попередньої епохи. Тому на сучасному етапі виникла потреба трансформацій структури матеріального забезпечення. В основу реорганізаційних моделей було покладено територіальний принцип, про ефективність останнього можна казати спираючись на досвід передових країн. Для забезпечення військ (сил) за територіальним принципом, незалежно від їх підпорядкованості, сплановано формування об’єднаних центрів забезпечення військ (сил) матеріальними засобами загальновійськової номенклатури у Західному, Південно-Західному та Південному регіонах України, в АР Крим як в мирний час, так і в особливий період.

Отже, матеріальне забезпечення сучасного війська має пріоритетне значення, оскільки досвід військових сутичок і малих війн у новітній період у Світі показує необхідність створення ефективної, економічно обґрунтованої структури матеріально-технічного забезпечення з чітко визначеними завданнями. На сьогоднішній день в основу побудови такої структури взято територіальний принцип, який дозволяє ефективніше здійснювати управління і є економічно доцільним, оскільки сприяє раціональному використанню матеріальних і фінансових ресурсів. Сьогодні будівництво такої моделі залишається пріоритетним напрямком реорганізації Збройних Сил України відповідно її зовнішньополітичного статусу.

Становлення системи матеріального забезпечення Збройних Сил України.

Від дня створення Збройних Сил України постала проблема в організації єдиної, всебічної системи матеріально-технічного забезпечення. В цьому підрозділі я розглянув процес становлення системи матеріально-технічного забезпечення, та дослідив причини її реструктуризації.

З 1992 року у складі центрального апарату Міністерства оборони України існували Озброєння та Тил з відповідними управліннями (службами) та вертикаллю управління. Очолювали Озброєння і Тил заступники Міністра оборони з озброєння – начальник Озброєння Збройних Сил та з тилу – начальник Тилу Збройних Сил. (Додаток А)

Протягом десяти років було проведено низку змін як якісного, та кількісного характеру. Змінювалися структура, склад, назва, посади та підлеглість. Результатом реструктуризації стало створення Озброєння та Тилу Збройних Сил, які існували на окремих штатах у складі Міністерства оборони України.

Успадкована система забезпечення та створені органи управління функціонували під єд

,иним керівництвом Міністерства оборони і Генерального штабу (начальник Генерального штабу був, також, першим заступником Міністра оборони України). Тобто планування, замовлення, визначення потребу ресурсах, необхідних для виконання покладених на війська (сили) завдань, розробка, закупівля та постачання Збройним Силам озброєння і військової техніки, матеріально-технічних засобів здійснювалися в загальній системі управління матеріально-технічним забезпеченням. Незважаючи на різноманітні труднощі того періоду, було розпочато формування матеріально-технічних основ боєздатності військ.

Зазначена структура матеріального забезпечення проіснувала певний період та була достатньо ефективною. Згодом об’єктивні причини змусили скорегувати погляди керівництва на існуючу систему забезпечення. По-перше, після розмежування функцій і повноважень Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України керівництво Генерального штабу Збройних Сил України було позбавлено можливості безпосереднього впливу на процес закупівлі, модернізації та ремонту озброєння, військової техніки та іншого, що негативно вплинуло на розвиток Збройних Сил. По-друге, вході реформування та подальшого розвитку Збройних Сил система забезпечення ставала все більш не збалансованою, громіздкою та затратною. Вона не враховувала структурну перебудову війська, можливості економіки держави щодо його утримання. Запаси матеріальних засобів не забезпечували вирішення усього комплексу завдань підготовки та життєдіяльності військ .

І нарешті, в умовах вкрай обмеженого фінансування, не застосовувався досвід збройних сил провідних країн світу щодо створення єдиної системи матеріального забезпечення та не враховувалися тенденції розвитку їх систем матеріального забезпечення, особливо в частині, що стосується впровадження аутсорсингу, тобто передачі завдань з обслуговування, утримання інфраструктури, охорони військових містечок (об’єктів) підприємствам промислового комплексу держави та структурам малого і середнього бізнесу.

Стратегічним оборонним бюлетенем України на період до 2015 року було сплановано впровадження нової, більш гнучкої системи всебічного забезпечення Збройних Сил України. З метою централізації керівництва цією системою було передбачено формування в Генеральному штабі Збройних Сил України Командування сил підтримки та забезпечення Збройних Сил України. Реалізація зазначених трансформацій розпочалася у 2004 році шляхом інтеграції технічного та тилового забезпечення в єдину систему логістики з перерозподілом відповідних функцій між Міністерством оборони України та Генеральним штабом Збройних Сил України.

На Міністерство оборони України покладені завдання щодо забезпечення Збройних Сил матеріально-технічними ресурсами відповідно до потреб, визначених Генеральним штабом Збройних Сил, у межах коштів, передбачених державним бюджетом, та контролю за їх ефективним використанням. Для цього в Міністерстві оборони України було створено відповідні департаменти та управління, які відповідають за придбання, модернізацію, ремонт обхідного озброєння, військової техніки, матеріальних ресурсів, постачання їх до Збройних Сил, проведення реалізації та утилізації надлишкового озброєння, військової техніки, матеріально-технічних засобів.

На Генеральний штаб покладено завдання щодо здійснення заходів із всебічного забезпечення Збройних Сил України, визначення потреби в озброєнні та військовій техніці, матеріально-технічних засобах, контролю повноти та якості їх отримання.

Так, у 2005 році на базі Головного управління оперативного забезпечення Збройних Сил України та Головного управління логістики Генерального штабу Збройних Сил України було сформовано Командування сил підтримки Збройних Сил України. Його основним завданням було визначено планування організації та здійснення оперативного, матеріального забезпечення, накопичення, утримання матеріально-технічних засобів та безпосереднє забезпечення ними з’єднань, військових частин. (Додаток Б)

Функціонування системи організовано централізовано та децентралізовано за територіальним принципом, з намаганням залучити до виконання функцій забезпечення та обслуговування цивільні структури.

Фінансовий аспект забезпечення матеріальними засобами ЗСУ 📙 Дипломная → 🆔 22829