Фінансовий лізинг в Україні

ВСТУП

Для всебічного розвитку економічних процесів у країні, активізації  підприємницької діяльності, розвитку малого та середнього бізнесу необхідно  впроваджувати нові методи фінансування реального сектору економіки, здійснювати  оновлення матеріально-технічної бази. Одним із таких методів фінансування є лізинг. Лізинг – це альтернативна форма фінансування, в якій поєдналися орендні відносини, елементи кредитування та фінансування. Використання лізингу як спеціалізованої фінансової послуги надає можливість створення або оновлення матеріальної бази та основних фондів підприємств різних організаційно-правових форм господарювання.

На сучасному етапі  розвитку України, перш за все необхідне сприяння держави, щодо розширення лізингових операцій, що в свою чергу дозволить значно розширити джерела позичкових коштів. Активне впровадження лізингових операцій є актуальним питанням розвитку економіки України, оскільки може дати поштовх структурній перебудові реального сектору економіки, оновленню основних фондів, розвитку малого та середнього бізнесу, індустріалізації виробництва, які так необхідні нашій країні.

Незважаючи на досить великий потенційний попит на цей вид послуг в Україні, він поки що розвинений досить слабо і не дає повною мірою використати всі його переваги.

Саме фінансовий лізинг пропонує більш ефективний механізм фінансування вітчизняних підприємств, що в умовах сучасної економічної ситуації в державі може позитивно впливати на зростання обсягів внутрішнього виробництва та активізацію реалізації основних засобів. Все це і зумовило вибір теми дослідження та її актуальність.

Метою дослідження є обґрунтування теоретичних та практичних засад розвитку фінансового лізингу в сучасній економічній системі України.

Для досягнення поставленої  мети у роботі передбачається вирішити ряд взаємозалежних завдань, а саме:

• вивчення теоретичних основ розвитку фінансового лізингу в Україні;
• аналіз особливостей державного регулювання у сфері надання лізингових послуг в Україні;
• проведення аналізу сучасного стану розвитку фінансового лізингу в Україні;
• вивчення зарубіжного досвіду діяльності лізингових компаній та можливостей його використання в Україні;
• дослідження проблем та перспектив розвитку фінансового лізингу в Україні.

Об’єктом дослідження  виступає фінансовий лізинг, як спосіб оновлення основних засобів.

Предметом дослідження виступають теоретичні, правові та практичні аспекти розвитку фінансового лізингу в Україні.

У процесі дослідження  використано класичні та сучасні  методи наукових досліджень, зокрема: теоретичного узагальнення, системний, діалектичний, спостереження, аналізу і синтезу, групування, порівняльного аналізу та узагальнення, статистичних вибірок, аналогії, графічний.

Вивченню та дослідженню питань щодо надання лізингових послуг приділяли увагу багато вчених-економістів, зокрема О. Білоусова, Н. Бойцун, С. Брус, Г. Купалова, О. Ладюк, Я. Онищук, Н. Погорєлова, Н. Стукало, Ю. Сюсюрка, В. Трач та ін. В свою чергу, О.С. Білоусова досліджувала процеси державної підтримки розвитку промисловості за допомогою лізингу. У працях С.І. Бруса, О.Д. Ладюка, В. Парнюка та Н.П. Погорєлової вивчається розвиток ринку лізингових послуг в Україні. Н.М. Внукова та О. Грищенко досліджували історію, аналізували сучасний стан та перспективи розвитку фінансового лізингу. Але не зважаючи на значну кількість публікацій з питань лізингу і значну кількість нармативно-правових актів, що регулюють діяльність лізингових операцій в Україні, на сьогодні, навіть не існує єдиного підходу до визначення понятту «лізинг», його форм та видів.

В якості інформаційної бази дослідження використано економічну літературу вітчизняних та зарубіжних авторів, законодавчі, нормативні та інструктивні документи, які регламентують лізингово-інноваційну діяльність, матеріали міжнародних та регіональних конференцій. Емпіричною базою дослідження послужили дані Державного комітету статистики України та Українського обє’днання лізингодавців.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФІНАНСОВОГО ЛІЗИНГУ В УКРАЇНІ

1. Поняття, функції лізингу та особливості здійснення лізингових операцій в Україні

На сьогодні  в економічній  літературі не існує єдиного міжнародного визнаного поняття  «лізинг» (від  англійського «to leaus», що означає «брати в оренду», «наймати»). Це обумовлено як складним змістом, що відображає даний  термін, так і відмінностями в законодавстві, системі звітності і оподаткування в різних країнах. В одних країнах під лізингом розуміють тільки довгострокову оренду, тому там прийнято чітко відмежовувати від нього поняття оренди і прокату. В інших країнах і ці останні поняття відносять до різновидностей лізингу.

Таким чином, можна виділити основні визначальні риси лізингу:

• трок лізингу майна порівняльний з періодом амортизації цього майна;
• тип лізингованого (орендованого) майна визначається лізингоодержувачем (орендатором);
• наявність посередника в угоді, який бере на себе обов’язки власника майна;
• визначеність всієї лізингової операції домовленістю з майбутнім лізингоодержувачем про оренду майна на певних умовах;
• періодична, але гнучка виплата лізингових платежів;
• можливість викупу лізингового майна.¹

Законодавчою базою  для операцій з лізингу в Україні  є Цивільний Кодекс України ² та Господарський Кодекс України ³ (стосовно операцій лізингу між господарюючими суб'єктами); Податковий кодекс ⁴ (стосовно оподаткування лізингових операцій); Закон України «Про фінансовий лізинг» ⁵, ЗаконУкраїни  «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ⁶; Конвенція УНІДРУА «Про міжнародний фінансовий лізинг».

В Законі України “Про фінансовий лізинг” наведене наступне визначення лізингу: “Лізинг – це підприємницька діяльність, яка спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів і полягає в наданні лізонгодавцем у виключне використання на визначений строк лізингоодержувачу майна, що є власністю лізингодавця або набувається ним у власність за дорученням і погодженням з лізингоодержувчем у відповідного продавця майна за умови сплати лізингоодержувчем періодичних лізингових платежів.” На перший погляд, це визначення розкриває природу лізингу, однак воно обмежує коло лізонгодавців тільки суб’єктами підприємницької діяльності, фактично забороняє сублізинг.⁷

Відповідно до п.37 Положення НБУ  “Про кредитування”, лiзинг – це відносини  між юридичними особами, що виникають  у разі оренди майна i супроводжуються укладанням лізингового договору. У цьому ж пункті вказується, що лiзинг є формою майнового кредиту. У Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” поняття лізингу також  ототожнюється з поняттям оренди.⁸

Не дивлячись, що в деяких документах оренда i лізинг ототожнюються, слід розрізняти поняття оренди та лізингу майна. Між орендою i всіма видами лізингу є істотні вiдмiнностi, а саме⁹:

- оренда – це двостороння угода мiж орендодавцем i орендатором, а лiзинг – щонайменше трьохстороння, де, крім лiзингодавця i лiзингоодержувача, є ще продавець лізингового майна. При деяких видах лізингу одна юридична особа може виступати в ролi двох суб’єктів. Так, при зворотному лiзингу продавець являється одночасно i лiзингоодержувачем. Лiзингова угода оформляється, як правило, двома договорами: купiвлi-продажу – мiж продавцем i лiзингодавцем та власне лiзингу – мiж лiзингодавцем i лiзингоодержувачем;

- дiяльнiсть лiзингодавця принципово вiдрiзняється вiд дiяльностi орендодавця. Якщо останнiй здає в оренду своє майно , то лiзингодавець передає в лiзинг майно, яке вiн спецiально придбав, як правило, по прямiй вказiвцi майбутнього лізингоотримувача; сутнiсть діяльності лiзингодавця міститься в фiнансуваннi тимчасового користування лiзингоотримувачем майна шляхом надання йому майнового кредиту;

- роль лiзингоодержувача бiльш активна, ніж роль орендатора. При першiй передачi майна в лiзинг лiзингоотдержувач, як правило, самостiйно знаходить виробника (власника) лiзингового майна i вибирає конкретний вид майна. На вiдмiну вiд орендатора лiзингоодержувач надiляється правами та обов’язками покупця. Хоча формально покупцем є лiзингодавець, майно передається продавцем безпосередньо лiзингоодержувачу. При цьому останнiй здiйснює всi процедури, пов’язанi з прийомом майна;

- у випадку оренди орендодавець несе вiдповiдальнiсть перед орендатором за виявленi недолiки об’єкта оренди, а при лiзингу лiзингодавець вiдповiдає за такi недоліки лише тодi, коли вiн сам вибирав продавця (постачальника) об’єкта лiзингу або втручався у вибiр лiзингоодержувачем постачальника майна, виду майна, його характеристик тощо.¹⁰

Основними функцiями, якi виконує лiзинг є: фiнансова, виробнича та збутова.

Фiнансова функцiя лізингу  найбільш виражена, оскiльки кошти вкладаються  в основнi фонди. Лiзинг при цьому являється доповненням до традицiйних джерел коштiв для задоволення iнвестицiйних потреб пiдприємства.

Виробнича функцiя міститься  в оперативному i гнучкому рiшенню  лiзингоодержувача своїх завдань  шляхом тимчасового використання, а  не  придбання машин i обладнання у власнiсть. Лiзинг найбiльш ефективний по вiдношенню до високовартiсної, з найбiльшим ризиком морального старiння технiки.

Збутова функцiя лiзингу  полягає в розширеннi кола споживачiв  та завоювання нових ринкiв збуту,  а також виступає інструментом активного маркетингу¹¹.

Основними елементами лізингової операції є: об’єкти лізингу, суб’єкти лізингу, строки лізингу та лізингові платежі.

Об’єктом лізингу, як визначено ст.2 Закону України “Про фінансовий лізинг”¹², може бути будь-яке нерухоме та рухоме майно, що може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами, майно, не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

В класичній лізинговій угоді беруть участь три суб’єкти лізингу:

- лізингодавець – суб’єкт підприємницької діяльності, в тому числі банківська або небанківська фінансова установа, яка передає в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

- лізингоодержувач – суб’єкт підприємницької діяльності, який отримує в користування об’єкти лізингу за договором лізингу;

- продавець лізингового майна – суб’єкт, який виготовляє майно (машини, устаткування тощо) та/або продає власне майно, що є об’єктом лізингу.

В залежності від тривалості розрізняють лізинги: короткостроковий ( до 1 року), середньостроковий ( від 1 до 3 років), довгостроковий ( більше 3 років)¹³.

В умовах ринкових відносин лізинг дає можливість вижити малим, середнім і великим підприємствам. Підприємству-виробнику лізинг вигідний перш за все тим, що:

- з його допомогою підтримується тісний зв’язок між виробниками і споживачами техніки. Вся інформація про недоліки у використовуваному устаткуванні надходить до підприємства-виробника, яке усуває їх, підвищуючи конкурентоспроможність своєї продукції, та розширює можливість її збуту;

- збуваючи продукцію за лізингом, виробник вирішує проблему отримання плати за неї, що зміцнює його фінансове становище;

- створюються передумови для скорочення витрат на рекламу, аналіз ринку, пошук споживачів. Тут за виробника все це робить лізингова компанія, а він може сконцентрувати свої зусилля, в тому числі фінансові, на вирішення виробничих завдань по зниженню собівартості продукції;

- в особі лізингової компанії виробник находить постійного оптового споживача, який готовий оплатити сто відсоткову вартість замовлення зразу, тому виробник може надати знижку через відсутність ризику неплатежу;

- збільшуються обсяги продажу за рахунок підвищення попиту на допоміжне обладнання, оснащення, інструмент, що використовується під час експлуатації об’єктів лізингової угоди¹⁴.

Величина лізингових платежів може бути вища, ніж процентна  ставка по кредитам. Але в умовах економічної кризи, коли практично  відсутнє середнє та довгострокове  кредитування, лізинг може бути успішно використаний для вирішення питань капіталовкладень. Дане положення виправдовується також наданням клієнту, крім позики, реального її наповнення у вигляді машин і устаткування, а також іншого майна, що особливо актуально в умовах існуючого в Україні великого морального і фізичного зносу практично всіх основних фондів.¹⁵

Як бачимо, лізингові  операції мають великі переваги. Традиційне уявлення про лізинг, як примітивну довгострокову оренду майна, безнадійно застаріло. В той же час слід відмітити ряд недоліків, які притаманні лізингу, а саме:

- кількість учасників лізингової угоди більше, ніж при купівлі майна за рахунок позики, тому операції відрізняються досить складною організацією;

- на підготовку фінансової лізингової угоди може знадобитися більше часу, ніж на підготовку контракта на купівлю; вищі можуть бути і адміністративні витрати, тому вважається, що ціна лізингу може бути нижче або рівній ціні позики тільки при наявності певних податкових пільг¹⁶.

Сьогодні існують об’єктивні причини, які спонукають банки нехтувати такою вельми необхідною для України формою бізнесу, як лізинг. Основними з них є:

- неможливість надавати послуги довготермінового характеру через політичні та економічні негаразди в країні;

- придбання банком об’єкту лізингу для подальшої передачі його лізингоотримувачу можливе лише за рахунок власного капіталу;

- можливість для банку мати у власності нерухоме майно загальною вартістю до 10% від обсягу власного статутного капіталу;

- високі процентні ставки за кредитами від Національного банку;

- відсутність інвестиційних пільг для банка-лізингодавця ¹⁷.

Отже, лізинг – це один з найефективніших способів збільшення активності виробників та пожвавлення роботи як малих, так і середніх та великих підприємств. В Україні на сьогоднішній день вже склалися основні передумови його розвитку: створено основу інфраструктури ринку лізингових послуг; сформовано первинну законодавчу базу щодо врегулювання лізингової діяльності; організаційно оформлено методичні основи з побудови взаємовідносин суб’єктів лізингової діяльності.

1.2. Економічна сутність та значення фінансового лізингу

Законом України “Про фінансовий лізинг” визначено що фінансовий лізинг – це договір, згідно з яким лізингоотримувачу передається у користування на визначений договором термін майно (предмет лізингу), яке спеціально придбане лізингодавцем відповідно до визначених у договорі з лізингоотримувачем специфікації та умов, яке лізингоотримувач може отримати у  власність після закінчення терміну користування ним та у випадку оплати повної визначеної договором ціни. ¹⁸

Особливими ознаками фінансового лізингу є:

• довгостроковий характер такої послуги;
• господарське відношення до об'єкта як до власності;
• виключне право лізингоотримувача на користування майном протягом усього терміну дії лізингової угоди;
• можливість придбання об'єкта за залишковою вартістю після закінчення строку лізингової угоди;
• страхування та відповідальність за майно, як правило, несе лізингоотримувач;
• можливість реалізації опціону на купівлю лізингоотримувачем об'єкта лізингу за залишковою вартістю після закінчення основного терміну лізингу¹⁹.

Основні фонди, передані у фінансовий лізинг, включаються  до складу основних фондів орендаря. В операціях фінансового лізингу на початкових стадіях беруть участь три суб'єкти:

• виробник або продавець устаткування, який, уклавши угоду купівлі-продажу або поставки, втрачає право власності (право повного господарського відання) на зазначене устаткування;
• орендодавець (лізингова компанія), який укладає договір купівлі-продажу (поставки) з виробником і стає власником устаткування;
• орендар, який отримує майно у володіння та користування і здійснює орендні платежі.²⁰

Об’єктом (предметом) лізингу  може бути будь-яке майно, що належить до основних фондів (засобів) і яке не заборонене до вільного обігу на ринку, а також нематеріальні активи. З урахуванням цього можна виділити такі групи об’єктів лізингу:

а) рухоме майно: обладнання промислового призначення (верстати, устаткування, технологічні лінії, енергетичне обладнання, складське обладнання і майно); транспортне обладнання: повітряні, наземні та водні транспортні засоби, обладнання для їх експлуатації (судна, літаки, вертоліти, автомобілі, в тому числі спеціальні, залізничі вагони, контейнери та інше); будівельна техніка; оргтехніка, конторське обладнання; ліцензії, ноу-хау, комп’ютерні програм тощо;

б) нерухоме майно: будівельні споруди і споруди виробничого, торговельного або комунально-побутового призначення; споруди (нафтові та газові свердловини, гідротехнічні та транспортні споруди) ²¹.

Послуги фінансового лізингу мають право надавати:

• фінансові установи, які внесені до Державного реєстру фінансових установ у порядку, встановленому законом;
• юридичні особи, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають визначене законом та нормативно-правовими актами Держфінпослуг право надавати послуги фінансового лізингу²².

Фактично фінансовий лізинг являє собою форму дострокового кредитування купівлі і має такі різновиди: лізинг з обслуговуванням; ліверидж у лізинг; лізинг у «пакеті».

Лізинг з обслуговуванням  поєднує фінансовий лізинг з договором  підряду і передбачає надання  певних податкових послуг, які пов’язані  з утриманням і технічним обслуговуванням  зданого у найм майна.

Ліверидж лізинг –  особливий вид фінансового лізингу. За цією угодою велика частка (за вартістю) зданого в оренду обладнання береться у найм у третьої сторони (інвестора) і в першій половині терміну оренди здійснюються амортизаційні відрахування за орендоване обладнання.

Лізинг у «пакеті» – лізингова система фінансування магазину, заводу, лікарні та ін. у цілому. Як правило, будинок, інтер’єр, інвентар даються у кредит, обладнання ж дається за договором лізингу ²³.

Останнім часом політика держави та органів місцевого  самоврядування свідчить про зрушення в концептуальних уявленнях про значення фінансового лізингу та застосування його в практиці ²⁴.

Таким чином, фінансовий лізинг як альтернативний спосіб інвестування прискорює оновлення матеріально-технічної бази, створює конкуренцію у сфері виробництва та фінансових послуг, надає забезпечення інвестиціям в умовах економічної нестабільності, можливість залучення іноземних інвестицій, збільшення податкових надходжень до бюджету за рахунок активізації підприємництва, розширення виробництва та створення нових робочих місць.

1.3. Державне  регулювання фінансового лізингу в Україні

Лізингові компанії є  суб’єктами господарювання, діяльність яких забезпечує задоволення потреб юридичних і фізичних осіб щодо одержання  майна у тимчасове користування. Практика здійснення лізингових операцій потребує чіткого нормативно-правового забезпечення. Нормативно-правове регулювання діяльності лізингових компаній в Україні здійснюється: Цивільним Кодексом України ²⁵ та Господарським Кодексом України ²⁶; Податковим кодексом ²⁷ (стосовно оподаткування лізингових операцій); Законами України: «Про фінансовий лізинг» ²⁸, «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» ²⁹; нормативно-правовими актами Президента України, Кабінету Міністрів України, Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг тощо. Оскільки правове забезпечення лізингової діяльності відіграє провідну роль у питаннях державного регулювання, у таблиці 1.1 наведемо основні нормативні акти, які висвітлюють сутність поняття “лізинг” в Україні.

Таблиця 1.1

Характеристика положень основних нормативних актів, що висвітлюють сутність поняття “лізинг” в Україні*

* Джерело: Кірик Т.В. Особливості правового регулювання лізингової діяльності в Україні: проблеми та перспективи розвитку [Текст] / Т.В. Кірик [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_gum/Vzhdtu_econ/2011_4/50.pdf

Розглядаючи дані табл. 1 бачимо, що певні положення кодексів, а саме ст. 806, 807, 808, 809 Цивільного кодексу України та ст. 292 Господарського кодексу України взагалі не узгоджені між собою. При цьому в Цивільному кодексі України термін “фінансовий лізинг” не вживається, але йдеться, що особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (ч. 3 ст. 806). У Господарському кодексі України зазначено, що лізинг може бути двох видів – фінансовий чи оперативний, однак, не наголошується, в чому саме полягає відмінність між ними. До того ж зазначені кодекси не визначають, в чому полягає різниця між лізингом та орендою та чим лізинг відрізняється від інших видів найму.

Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовий лізинг відноситься до фінансової послуги, а його регулювання здійснює уповноважений орган з регулювання діяльності фінансових установ ³³. Указом Президента України від 9 грудня 2010 р. №1085 ³⁴ центральним органом виконавчої влади в сфері регулювання ринків фінансових послуг було визначено Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг, а нині Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі – Нацкомфінпослуг).

Слід зазначити, що до компетенції Нацкомфінпослуг належить регулювання ринків фінансових послуг та нагляд за небанківськими фінансовими інститутами, для яких надання фінансових послуг, в тому числі і з фінансового лізингу. Основними напрямками нагляду Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, щодо діяльності лізингових компаній є:

• внесення інформації про лізингові компанії до Державного реєстру фінансових установ;
• взяття на облік юридичних осіб – суб'єктів господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, але мають визначену законами та нормативно-правовими актами Нацкомфінпослуг можливість надавати послуги фінансового лізингу;
• отримання від суб'єктів нагляду Нацкомфінпослуг звітності (електронної) щодо надання фінансових послуг;
• проведення виїзних та безвиїзних перевірок фінансових установ;
• застосування заходів впливу та накладення адміністративних стягнень у разі порушення законодавства України про фінансові послуги ³⁵.

Визначною подією для всієї лізингової індустрії  на шляху створення умов її ефективного  функціонування та розвитку стало прийняття  в 2004 р. Закону України «Про фінансовий лізинг». Як зазначено у преамбулі  Закону, він покликаний визначити «загальні правові та економічні засади фінансового лізингу»³⁶. Правові засади даного закону є більш прогресивними порівняно з нормами старої редакції Закону України «Про лізинг», який діяв до 2004 року.

Але, на думку Гриценко В.В., однією з головних характерних відмінностей Закону України «Про фінансовий лізинг» порівняно зі старим Законом «Про лізинг», є закріплення права лізингоотримувача передавати майно в сублізинг. ³⁷

Дипломатична конференція  щодо прийняття Конвенції Міжнародним інститут уніфікації особистого права «Про міжнародний фінансовий лізинг». відбувалась в Оттаві у травні 1988р., де ухвалено її текст і вона стала відкритою для підписання. Законом України від 11.01.2006р. №3301-IV Україна приєдналася до даної Конвенції УНІДРУА³⁸. Конвенційні норми мають диспозитивний характер, тобто їх застосування може бути відмінено сторонами (постачальником, лізингодавцем, лізингоодержувачем), за виключенням тих положень, які мають імперативний характер у силу самої Конвенції. Конвенція визначає характеристики угоди фінансового лізингу, закріплює нерозривний зв’язок двох договорів – купівлі-продажу та лізингу: користувач має схвалити умови першого договору, постачальник має бути проінформований про існування або намір укласти другий. Положення конвенції не припиняють своєї дії лише на тій підставі, що обладнання стало невід’ємною приналежністю або включено до земельної власності. Будь-яке питання про те, стало чи не стало обладнання приналежністю або частиною нерухомості, а також про юридичні наслідки права лізингодавця та особи вирішується відповідно до права країни, на території якої знаходиться нерухомість³⁹.

Також лізингові відносини, що складаються під час морських перевезень, регулюються спеціальним  нормативним актом – Кодексом торговельного мореплавства України ⁴⁰. Але окремі положення не відповідають правовим відносинам лізингу в традиційному їх розумінні.

Отже, фінансовий лізинг є складним і багатогранним економічним явищем, яке поєднує в собі елементи оренди та кредитних зобов'язань та має ряд переваг над традиційними формами фінансування й кредитування. Важливою умовою розвитку лізингових відносин є створення сучасного мобільного законодавства, що стимулюватиме ділову активність усіх учасників лізингових угод: лізингових фірм, банків, підприємств виробничої та сервісної сфери, потенційних лізингоодержувачів, а також цілеспрямований вплив органів державного управління.