Формування капіталу торговельного підприємства

Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………….…….3

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КАПІТАЛУ

ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА……………………………...…………......5

1.1. Капітал торговельного підприємства, принципи його формування…...….....5

1.2. Фактори, що впливають на  структуру капіталу торговельного

підприємства………………………………………………………………....…....…8

1.3. Методологія оцінки вартості  капіталу торговельного підприємства…...….17

РОЗДІЛ 2 ДОСЛІДЖЕННЯ  СТРУКТУРИ  І ВАРТОСТІ КАПІТАЛУ

ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА……………………………….………..... 25

2.1. Аналіз динаміки і структури  капіталу ТзОВ ТВФ „Стиль”……………...…25

2.2. Оцінка вартості капіталу  торговельного підприємства………………..……35

2.3. Аналіз чинників, що впливають  на структуру і вартість капіталу

 ТзОВ ТВФ „Стиль”…………………………………………..………………..…..42

РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ ОПТИМІЗАЦІЇ СТРУКТУРИ  КАПІТАЛУ ТзОВ ТВФ

„СТИЛЬ”………………………………………………………………...………......49

3.1. Прогнозування вартості власного  капіталу ТзОВ ТВФ „Стиль”………...…49

3.2. Перспективи оцінки вартості  умов залучення і прогнозування  вартості позикового капіталу ТзОВ ТВФ „Стиль”………………………………….......….57

3.3. Обґрунтування оптимальної структури капіталу ТзОВ ТВФ „Стиль”...…..60

ВИСНОВКИ…………………………………………………………..……...……..67

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ЛЫТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ .………….…..…...71

ДОДАТКИ……………………………………………………………….…….....…75

ВСТУП

Наявність торгівельного  капіталу є умовою створення та розвитку бізнесу. Підприємство, що відокремлено від інших здійснює господарську діяльність, повинно володіти капіталом. Пріоритетного розвитку набула методика аналізу використання торгівельного капіталу, що служила інструментом обґрунтування доцільності його використання підприємствами. Вимоги сьогодення викликали потребу застосування аналізу не тільки як інструменту контролю, але й засобу прогнозування. Значний вклад в удосконалення аналізу капіталу зробили вчені: Воробйов Ю., Пилипенко О., Питель С., Святодух В., Климко Г.Н. Незважаючи на їх значний науковий вклад у цій сфері, питання організації та методики аналізу формування торгівельного капіталу підприємств залишається найбільш дискусійним, вимагає подальших досліджень, започаткування пошуку нових підходів і напрямів та вдосконалення існуючих. При прийнятті перспективних управлінських рішень у сфері формування капіталу підприємства виникла необхідність врахування впливу всіх внутрішніх і зовнішніх чинників, що дозволить забезпечувати сумісність стратегії і тактики з можливостями підприємства, знизити вартість та визначити оптимальне співвідношення ресурсів, керувати рівнем фінансового ризику.

Проте результативність їх роботи значною мірою залежить від глибини застосування аналізу для пошуку оптимальних управлінських рішень. Трансформація економіки держави до сучасних ринкових вимог потребує створення пріоритетних умов для вітчизняних виробників і посилення їх фінансових позицій на вітчизняному та міжнародному ринках, що, у свою чергу, призводить до підвищення добробуту суспільства в цілому. Зростання потреби підприємств торгівлі в капіталі, розгортання конкурентної боротьби за обмежені ресурси фінансового ринку, необхідність їх здешевлення для підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання, зниження рівня ризиків актуалізували розширення сфер застосування аналітичного обґрунтування рішень в управлінні капіталом торгівельного підприємства, що й зумовило вибір даної теми.

Метою бакалаврської  роботи є дослідження капіталу торгівельного  підприємства та оцінка джерел його формування.

Реалізація мети дослідження  зумовила об’єктивну необхідність виявлення  і розв’язання наступних завдань:

- здійснити теоретичний  аналіз концептуальних підходів щодо визначення сутності та значення капіталу підприємства;

- уточнити економічний  зміст поняття “капітал торгівельного  підприємства” для адекватного  структурування і вдосконалення  методики аналізу структури капіталу;

- вдосконалити методику аналізу структури капіталу торгівельного  підприємства з метою об’єктивного вивчення стану та виявлення можливостей її оптимізації;

- вдосконалити методику  аналізу оптимальності структури  торгівельного капіталу підприємства  з метою пошуку резервів підвищення ефективності його діяльності;

Об’єктом дослідження  є теоретико-практичні підходи  до аналізу формування капіталу на прикладі ТзОВ ТВФ „Стиль”.

Предметом дослідження  виступають теоретичні, методологічні та практичні аспекти економічного аналізу капіталовіддачі, спрямованого на виявлення факторів і резервів підвищення ефективності управління капіталом на підприємствах торгівлі.

Робота складається:вступу, трьох взаємопов’язаних розділів, висновків, списку використаних джерел. Також містить 12 рисунків та 15 таблиць.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ КАПІТАЛУ ТОРГОВЕЛЬНОГО  ПІДПРИЄМСТВА

1.1. Капітал  торговельного підприємства, принципи  його формування

Для здійснювання виробничої діяльності будь-якому підприємству необхідні певні ресурси –  матеріальні, фінансові, трудові. Згідно засадам класичної політичної економії матеріальні та фінансові ресурси розглядаються і визначаються як виробничі фонди, або “капітал”. Іноземна економічна думка щодо тлумачення сутності та ролі засобів праці, а також і засобів виробництва в цілому вживає термін “капітал”. У вітчизняній економічній науці з огляду на засоби праці частіше вживається термін “фонди”. Вживання різної термінології – явище не випадкове, не формальне і потребує, цілеспрямованого пояснення з точки зору категоріального апарату.

Зробимо визначення категорії “капітал”, що відображає відносини експлуатації (привласнення частки вартості, створеної іншими людьми), а саме, коли власник засобів виробництва, який авансує свої чи позичені гроші на придбання цих засобів виробництва, наймає робітників (купує їхню робочу силу), організовує процес виробництва певної продукції (послуг) і, здійснивши її реалізацію, привласнює додаткову вартість у вигляді прибутку, доходу, створену найманими робітниками [12, с. 77].

Щодо категорії “фонди” виникла і стала вживатись в умовах командно-адміністративної системи як антипод категорії “капітал”. Це було обумовлено тим, що відповідно до радянських догм панування державної та кооперативно-колгоспної форм власності, повністю виключається навіть можливість експлуатації, бо кожний робітник розглядався одночасно і як  співвласник засобів виробництва, і як учасник виробничого процесу. І тому йому належала вартість усього виробленого продукту, більша частина якого згодом поверталася йому у вигляді зарплати і виплат з суспільних фондів споживання, а менша – використовувалася на утримання державних органів (апарату управління, армії, правоохоронних органів тощо) [32, с. 72].

Ринкова економіка дозволяє перейти до вживання категорії “капітал”, проте у вітчизняній економічній літературі продовжується застосування термінів “фонди”, “основні фонди”. Тому, розглядаючи сутність основних фондів підприємства, ми маємо всі підстави вважати, що в умовах ринкової економіки вони набувають ознаки капіталу.

Капітал – одна з провідних  категорій економічної теорії. Це категорія історична, вона відображає конкретний історичний етап розвитку товарного господарства, певні за змістом відносини між товаровиробниками: коли просте товарне виробництво  перетворюється у капіталістичне, тобто таке товарне виробництво, де провідні позиції займає капітал.

Багато дослідників  вважали, що капітал – це сукупність засобів виробництва, які приносять  доход їхньому власникові. А. Сміт розглядав капітал як запас, що використовується для господарських потреб і приносить доход [40, с. 96]. 

Науковець Д. Рікардо відносився до капіталу як до тієї частини багатства суспільства, що зайнята у виробництві і необхідна для приведення в дію праці [37, с. 9].

Вчений Дж. С. Міль вважав, що капітал – це попередньо накопичений запас продуктів минулої праці, який забезпечує необхідні для виробничої діяльності будівлі, охорону, знаряддя і матеріали, а також харчування та інші засоби існування для робітників на час виробничого процесу [28, с. 35].

Дослідник А. Маршал трактував капітал як сукупність речей, без яких виробництво не могло б здійснюватися з однаковою ефективністю, але які не є безплатними дарами природи [26, с. 120].

Перелічені підходи до визначення капіталу відрізняються тим, що вони звертають увагу лише на речову форму капіталу, хоча навіть з цього боку не врахована така частина капіталу, як грошовий капітал, котрий ніяк не можна ототожнювати з засобами виробництва і який призначається для придбання факторів виробництва, забезпечення безперервності руху капіталу у сферах виробництва та обігу. Отже, капітал – це авансована вартість, яка в процесі свого руху приносить більшу вартість, тобто сама зростає.

Перетворення звичайних грошових знаків на капітал включає як суто технічні, техніко-організаційні, так і соціально-економічні відносини. Якщо розглядати капітал як певне інвестування, що дає змогу отримувати доход, то до нього треба віднести і вкладення коштів у робочу силу. Цей підхід, запропонований Г. Беккером, Дж. Мінсером та іншими вченими, має назву “концепції людського капіталу”.

До фізичного капіталу західні  економісти відносять засоби виробництва, різні джерела енергії тощо, а  до людського капіталу – надбані  знання, навички, досвід, енергію людини – працівника тощо. Вкладання, спрямовані на здобуття працівниками освіти, кваліфікації, інформації, на підтримання здоров’я, виховання дітей отримали термін “інвестиції в людський капітал”.

Чим вище співвідношення між основним та оборотним капіталом на користь  останнього, чим скоріше відбуваються виробничі цикли, тим швидше може обертатися весь авансований капітал. Звідси стає зрозумілим, чому торгівельні капітали, незначні за розміром, починають своє функціонування в тих сферах, де ефективний розмір підприємства не потребує великого капіталу (особливо оборотного), а авансована сума досить швидко повертається назад. І, навпаки, чим триваліший період оберту капіталу, тим більший треба авансувати оборотний, а отже і весь капітал. Для здійснювання виробничої діяльності будь-якому підприємству необхідні певні ресурси – матеріальні, фінансові, трудові. Згідно засадам класичної політичної економії матеріальні та фінансові ресурси розглядаються і визначаються як виробничі фонди, або “капітал”.

Щодо визначення торгівельний капітал – одна з провідних категорій економічної теорії. Це категорія історична, вона відображає конкретний історичний етап розвитку товарного господарства, певні за змістом відносини між товаровиробниками: коли просте товарне виробництво перетворюється у капіталістичне, тобто таке товарне виробництво, де провідні позиції займає капітал [10, с. 142].

Тому нову вартість в цілому і додаткову зокрема, створює робоча сила, а засоби виробництва лише переносять свою вартість на продукт, не означає, що постійний капітал не відіграє ніякої ролі у виробництві додаткової вартості. Безпосередньо не створюючи її, він є найважливішим фактором, що впливає на розміри додаткової вартості. Процес праці неможливий без знарядь і предметів праці, отже, і виробництво вартості та додаткової вартості без них неможливе, і навпаки, без живої праці, носієм якої є робоча сила, засоби виробництва не можуть функціонувати.

Таким чином, слід відрізняти дві сторони  обговорюваного питання – економічну, де, доцільним є застосування відомого терміну “торгівельний капітал” підприємства, та бухгалтерську, якій більш притаманні терміни “основні засоби”, оскільки вітчизняні підприємства за своїм розвитком ще не отримали ознак дійсно капіталістичних. Рівень нематеріальних активів більшості підприємств мізерний, а інтелектуальна власність знаходиться на стадії зародження.

1.2. Фактори,  що впливають на структуру  капіталу торговельного підприємства

Економічний механізм зв’язку  зазначених концепцій дозволяє використовувати  в процесі управління підприємством  взаємозв’язану систему критеріїв і методів. Використання зазначеної системи дозволяє оптимізувати структуру капіталу з одночасною мінімізацією середньозваженої його вартості і максимізації ринкової вартості підприємства.

В теорії структури торгівельного  капіталу виокремлюють такі теоретичні концепції:

- традиційна концепція;

- концепція індиферентності;

- компромісна концепція;

- концепція протиріччя інтересів  [11, с. 146].

В їх основу покладено різні підходи  до можливості оптимізації структури  капіталу підприємства та виокремлення пріоритетних факторів, що визначають механізм оптимізації. Традиційна концепція структури капіталу ґрунтується на положенні про можливість оптимізації структури торгівельного капіталу шляхом урахування різної вартості окремих його складових. Теоретичною базою цієї концепції є твердження, що вартість власного капіталу підприємства завжди вище, ніж вартість позичкового капіталу.

Виходячи із більш низького рівня  вартості позичкового капіталу в  співставленні з власним, дана концепція  механізму оптимізації структури капіталу передбачає: за рахунок підвищення питомої ваги позичкового капіталу знижується показник середньозваженої вартості капіталу підприємства і відповідно - підвищується ринкова вартість підприємства (рис.1.1.) .

Рис.1.1. Формування структури і середньозваженої вартості капіталу відповідно з традиційною концепцією [16, с. 124]

Практичне використання цієї концепції передбачає максимізацію застосування позичкового капіталу в господарській діяльності підприємства (це може призвести до втрати фінансової стійкості та банкрутства). Тому така одно факторна модель формування структури капіталу зазнала критики. В основу концепції індиферентності покладено положення про неможливість оптимізації ні за критерієм мінімізації середньозваженої його вартості, ні за критерієм максимізації ринкової вартості підприємства, оскільки вона не впливає на ці показники. Ця концепція була вперше висунута американськими вченими, які розглядали механізм формування структури капіталу та ринкової вартості підприємства у зв’язку з функціонуванням ринку капіталу. В процесі розробки даної концепції функціонування ринку капіталу має певні обмеження:

- ринок є досконалим;

- на ринку діє єдина  для всіх без ризикова ставка відсотка;

- усі підприємства  можливо класифікувати за рівнем  ризику діяльності на підставі  показників розміру очікуваного доходу та ступеня вірогідності його отримання;

- вартість залученого  капіталу не пов’язана з діючою  системою оподаткування прибутку;

- до розрахунку вартості  окремих елементів капіталу не  включено витрати, пов’язані  з його купівлею-продажем.

Автори теорії шляхом математичних розрахунків довели, що ринкова вартість підприємства залежить від сумарної вартості його активів. З урахуванням положень і базових умов дана концепція передбачає, що ринкова вартість підприємства, а відповідно й середньозважена вартість його капіталу не залежить від структури капіталу (рис.1.2.).

У подальших своїх  дослідженнях, усунувши низку обмежень, автори даної концепції змушені були визнати, що механізм формування ринкової вартості підприємства знаходиться в певному зв’язку зі структурою його капіталу.

Основними формами цих  зобов'язань є короткострокові  кредити банків і короткострокові позикові засоби (як передбачені до погашення в майбутньому періоді, так і не погашені у встановлений термін), різні форми кредиторської заборгованості підприємства (по товарах, роботам і послугам; по виданих векселях; по отриманих авансах; по розрахунках з бюджетом і позабюджетними фондами; по оплаті праці; з дочірніми підприємствами; з іншими кредиторами) і інші короткострокові фінансові зобов'язання.

У процесі розвитку підприємства в міру погашення його фінансових зобов'язань виникає потреба в  залученні нових позикових засобів. Джерела і форми залучення позикових засобів підприємством дуже різноманітні.

Рис.1.2. Формування середньозваженої вартості капіталу відповідно до концепції її незалежності від структури капіталу (концепція Ф.Моділ’яні та М.Міллера) [31, с. 58]

Оптимізація структури  капіталу є однієї з найбільш важливих і складних задач, розв'язуваних у  процесі фінансового управління підприємством. Оптимальна структура капіталу являє собою таке співвідношення використання власних і позикових засобів, при якому забезпечується найбільш ефективна пропорційність між коефіцієнтом фінансової рентабельності і коефіцієнтом фінансової стійкості підприємства, тобто максимізується його ринкова вартість.

Процес оптимізації  структури капіталу підприємства здійснюється в декілька етапів (рис. 1.3):

Аналіз капіталу підприємства. Основною метою цього аналізу  є виявлення тенденції динаміки обсягу і складу капіталу в плановому  періоді і їхнього впливу на фінансову стійкість і ефективність використання капіталу.

На першій стадії аналізу  розглядається динаміка загального обсягу й основних складених елементів  капіталу в зіставленні з динамікою  обсягу виробництва і реалізації продукції; визначається співвідношення власного і позикового капіталу і його тенденції; у складі позикового капіталу вивчається співвідношення довго - і короткострокових фінансових зобов'язань; визначається розмір прострочених фінансових зобов'язань і з'ясовуються причини прострочення.

Рис. 1.3 Зміст  основних етапів процесу оптимізації  структури

капіталу підприємства [14, с. 142]

На другій стадії аналізу  розглядається система коефіцієнтів фінансової стійкості підприємства, обумовлена структурою його капіталу. У процесі проведення такого аналізу розраховуються і вивчаються в динаміку наступні коефіцієнти:

а) коефіцієнт автономії. Він дозволяє визначити в якому  ступені використовувані підприємством  активи сформовані за рахунок власного капіталу, тобто частку чистих активів підприємства в загальній їхній сумі;

б) коефіцієнт фінансового лівериджу (коефіцієнт фінансування). Він дозволяє встановити яка сума позикових засобів залучена підприємством на одиницю власного капіталу;

в) коефіцієнт довгострокового  залучення позикових коштів. Він характеризує відношення суми довгострокового позикового капіталу до загальної суми власного капіталу і довгострокового залученого капіталу;

г) коефіцієнт фінансової залежності. Цей коефіцієнт є оберненим  до коефіцієнта автономії. Зростання цього показника в динаміці означає збільшення частки позикових коштів по фінансуванню підприємства;

д) коефіцієнт маневреності власного капіталу. Він показує, яка  частка власного капіталу використовується для фінансування поточної діяльності;

е) коефіцієнт забезпеченості оборотних коштів власним оборотним капіталом. Збільшення величини показника свідчить про зміцнення фінансового стану підприємства;

ж) коефіцієнт співвідношення необоротних і власних коштів. Він характеризує рівень забезпечення необоротних активів власними коштами.

Аналіз фінансової стійкості  підприємства дозволяє оцінити ступінь  стабільності його фінансового розвитку і рівень фінансових ризиків, що генерують  загрозу його банкрутства.

На третій стадії аналізу  оцінюється ефективність використання капіталу в цілому й окремих його елементах. У процесі проведення такого аналізу розраховуються і розглядаються в динаміку наступні основні показники:

а) період обороту капіталу. Він характеризує число днів, протягом яких здійснюється один оборот власних і позикових засобів, а також капіталу в цілому. Чим менше період обороту капіталу, тим вище за інших рівних умов ефективність його використання на підприємстві, тому що кожен оборот капіталу генерує визначену додаткову суму прибутку;

б) коефіцієнт рентабельності усього використовуваного капіталу. По своєму чисельному значенню він відповідає коефіцієнту рентабельності сукупних активів, тобто характеризує рівень економічної рентабельності;

в) коефіцієнт рентабельності власного капіталу. Цей показник, що характеризує досягнутий рівень фінансової рентабельності підприємства, є одним з найбільш важливих, тому що він служить одним із критеріїв формування оптимальної структури капіталу;

г) капіталовіддачі. Цей показник характеризує обсяг реалізації продукції, що припадає на одиницю капіталу, тобто у визначеній мірі служить показником ефективності операційної діяльності підприємства;

З урахування зазначеного, зміст компромісної концепції капіталу зводиться до того, що за умов реально  функціонуючого ринку капіталу цей показник складається під впливом багатьох факторів, які мають протилежну спрямованість впливу на ринкову вартість підприємства. Зазначені фактори за своїм сумарним впливом формують певне співвідношення рівня доходності та ризику використання капіталу підприємства за умов різної структури. Рівень доходності капіталу визначає показник середньозваженої його вартості, а рівень ризику формує показник питомої ваги залученого капіталу в загальній сумі і генерує загрозу банкрутства підприємства

Точка компромісу, запропонована на рис.1.4., визначає оптимальну структуру капіталу підприємства за умов мінімального значення показника середньозваженої вартості капіталу. Разом з тим, рівень доходності та ризику в процесі формування структури капіталу кожне підприємство обирає самостійно.

З урахуванням зазначених теорій основними критеріями оптимізації  структури капіталу виступають:

- оптимальний рівень  доходності та ризику;

- мінімізація середньозваженої  вартості капіталу підприємства;

- максимізація ринкової вартості підприємства  [7, с. 140].

Рис.1.4. Формування оптимальної структури капіталу та його середньозваженої вартості відповідно до компромісної концепції 

[8, с. 19].

Пріоритетність критеріїв оптимізації структури торгівельного капіталу підприємство визначає самостійно, що передбачає врахування цільової структури капіталу.

Основним джерелом фінансування підприємства є власний капітал. Під власним капіталом розуміють  сукупність економічних відносин, що дозволяють включити в господарський оборот фінансові ресурси, які належать або власникам, або самому господарюючому суб'єкту. До його складу входять статутний капітал, накопичений капітал (резервний і додатковий капітали, нерозподілений прибуток) та інші надходження (цільове фінансування, благодійні пожертвування тощо).

Якщо підприємство збиткове, то власний капітал зменшується  на суму збитків. Значну частку в складі внутрішніх джерел становлять амортизаційні  відрахування від використовуваних власних основних коштів і нематеріальних активів. Вони не збільшують суму власного капіталу, а є засобом його реінвестування. До інших форм торгового капіталу належать прибутки від здавання в оренду майна, розрахунки із засновниками тощо. Вони не відіграють помітної ролі у формуванні торгового капіталу підприємства.

Прибуток повинен створювати умови для самофінансування діяльності, інвестування розширеного відновлення  підприємств. Одержання прибутку окремими суб’єктами господарювання свідчить про позитивні макроекономічні тенденції до збільшення валового внутрішнього продукту, доходів державного бюджету. Основним джерелом поповнення торгового капіталу підприємства є прибуток підприємства (рис.1.5.) [13, с. 30].

Рис.1.5. Фактори  структури капіталу підприємства

Через недостачу внутрішнього фінансування для скорочення потреби  в капіталі у виробничій діяльності звертаються до зовнішнього фінансування. Основну частку у складі зовнішніх  джерел формування власного капіталу утворює додаткова емісія акцій. Державним підприємства може надати безоплатну фінансову допомогу держава. До числа інших зовнішніх джерел належать матеріальні і нематеріальні активи, які передають підприємству безоплатно фізичні і юридичні особи в порядку добродійності.

На реальну величину власного капіталу впливає також  заборгованість засновників із внесками у статутний капітал і вартість акцій, викуплених в акціонерів, з  метою їх наступного перепродажу  або анулювання. Тому ці статті віднімаються з його суми.

Модель управління прибутком  суб'єкта господарювання нерозривно пов'язана  із іншими функціональне організаційними  блоками фінансового менеджменту  на підприємстві, забезпечуючи методологічну  основу прийняття управлінських  фінансових рішень, при цьому, основу таких рішень складають проблеми фінансування потреби підприємства у капіталі, що безпосередньо пов'язано із необхідністю ідентифікації джерела фінансових ресурсів для її покриття та забезпечення їх мобілізації. Зважаючи, що ефективно функціонуючий суб'єкт господарювання орієнтується на покриття потреби у капіталі на операційну діяльність за рахунок грошових потоків, які генеруються в результаті її здійснення, виникає об'єктивна необхідність узгодження абсолютної величини потреби підприємства у капіталі із параметрами та фінансовими показниками цільового планування та прогнозування прибутку суб'єкта господарювання.

1.3. Методика оцінки вартості капіталу торговельного підприємства

 Економічна ефективність  викриває характер причинно-наслідкових зв'язків виробництва. Вона відображає не сам результат, а то, якою ціною він був досягнутий. Тому ефективність найчастіше характеризується відносними показниками, які розраховуються на основі двох груп характеристик - результатів та витрат. Це не виключає розглядання в системі показників ефективності і самих абсолютних значень вказаних параметрів.

Кількісна характеристика ефективності виробництва (ЕВ) знаходить  відображення в загальній формулі (3.1) , яка має вигляд:

                                          ЕВ = Е / В,                         (3.1)

де Е  -  величина економічного ефекту (результату);

    В  -  витрати  ресурсів, що забезпечують економічний ефект [23, с. 95].

При цьому слід мати на увазі, що, зазвичай, перелік ресурсів підприємства, котрі визначають його ефективність, не є вичерпним, тобто в конкретних умовах на ефективність діяльності підприємства можуть істотно впливати ті чи інші фактори.

 У зарубіжній практиці  для характеристики результативності  господарювання широко застосовується термін “продуктивність системи виробництва і обслуговування”, коли під продуктивністю розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, інформації) для виготовлення різноманітних товарів і надання послуг. Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи - це, по суті,  терміни-синоніми, що характеризують ті самі результати діяльності. До цього лише можна додати, що загальна продуктивність системи є поняттям ширшим, ніж продуктивність праці та прибутковість виробництва.

До показників порівняної економічної ефективності В.С. Кулішов відносить суму приведених витрат, суму ефекту за звітний рік, індекс початкових інвестицій, величину ефекту від додаткового вкладення коштів.

Цанко Ю.С. ґрунтується  на системі показників, яка, на його думку, повинна виконувати чітко визначені функції щодо практичної реалізації вимог критерію ефективності. Він виділяє декілька груп показників ефективності виробництва. Наприклад, до другої групи він відносить натуральні показники ефективності використання землі, робочої сили, основного капіталу і оборотних засобів, тобто ресурсного потенціалу. Їх сукупність дає змогу аналізувати вплив факторів виробництва на його результативність, фінансові результати тощо [25, с. 62].

У рамках даної роботи нами будуть розглянуті проблеми оцінки і виміру економічної ефективності управління конкретної частини виробничих ресурсів, а саме  – основного виробничого капіталу.