Iнвестиційний розвиток на підприємстві

 

                                                 ЗМІСТ

 

ВСТУП………………………………………..……………………………………6

РОЗДІЛ I. СТРАТЕГІЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО РОЗВИТКУ В ПІДПРИЄМСТВІ…………………………………………………………………9

1.1. Інвестиції: визначення, види та напрямки використання…………….…….9

1.2.Роль та місце інвестиційної стратегії в діяльності підприємства…………...12

1.3. Поняття та особливість  інноваційної стратегії…………………………..….16

1.4. Суть і основи стратегічного управління підприємством………………..…..22

РОЗДІЛ II. АНАЛІЗ СТАНУ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ………… 33    

2.1.Загальна характеристика  ДП «ЗАВОД 410 ЦА»………….……33 
2.2. Мета та напрямки діяльності підприємства………………………..………..37

2.3. Організаційна структура управління підприємством………………………41

2.4. Виробнича та маркетингова  діяльність……………………………………...44

2.5. Система управління якістю ………………………………………….……….46

РОЗДІЛ III. ОХОРОНА ПРАЦІ НА ПІДПРИЄМСТВІ……………….…..…52

3.1. Охорона праці на підприємстві……………………………………..………..52

3.2. Охорона праці у відділі………………………………………………………57

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..68

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………..…..70

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                         ВСТУП

 

Ефективна діяльність підприємств  у довгостроковій перспективі, забезпеченнястійких  темпів розвитку і підвищення їх конкурентоспроможності значною мірою визначаються рівнем управління інвестиційною діяльністю.  Коло питань,  що вирішується цим  видом функціонального управління підприємством,  досить широке,  оскільки інвестиційні рішення пов'язані  з усіма видами виробничо-господарської  діяльності підприємства і стадіями його життєвого циклу та формують перспективу його динамічного розвитку.  Інвестиційна діяльність властива будь-якому  підприємству,  оскільки вона є одним  із найважливіших аспектів його розвитку.  Проте для сучасних підприємств  характерне різке зниження активності інвестиційних процесів, особливо в  зовнішньоекономічної сфері.

Проблеми підвищення інвестиційної  привабливості і активності підприємств,  їх джерел і фінансових важелів стимулювання досить складні і багатопланові.  У наукових працях вітчизняних учених (Н.І. Верхоглядова, Л.І. Білоусова, Л.А. Костирко, Л.І. Бєлоусова, А.М. Антіпов,  П.В. Круш,  Є.В. Мних)  досліджено різні  аспекти цієї проблематики.  Великий  внесок у розвиток і формування інвестиційних  механізмів зробили вітчизняні вчені  М. Чумаченко, О. Амоша, С. Аптекар.

Метою дипломної роботи  є наведення результатів дослідження  з розвитку управління діяльністю ДП «Завод 410 ЦА»

Для досягнення наміченої  мети в роботі були поставлені і  вирішені наступні завдання:

• дати загальну характеристику ДП «Завод 410 ЦА» в Україні з метою виявлення проблем і особливостей управління інвестиціями на даному етапі розвитку економіки;

• систематизувати основні  методи та оцінки підриємства;

• розглянути основні чинники, що впливають на конкурентоспроможність організацій, з метою виявлення  основного об'єкту управління;

• показати специфіку підприємства і його якісної структури і  основні особливості управління.

Об'єктом дослідження  є підприємство ДП «Завод 410 ЦА».

Предметом дослідження в  дипломній  роботі є структура  і управлінських дій, що виникають  при функціонуванні підприємств, в  умовах конкуренції.

Відокремлюють основні підходи  до визначення інвестиційних процесів:  класичної політичної економіки; концепції  Й. Шумпетера і його послідовників; теорії циклів і кон'юнктури Кондратьєва; теорії ендогенного зростання;  неокласичних і еволюційних теорій.  Інвестиційна діяльність і управління її організацією мають найбільшу віддачу при  органічному поєднанні концептуальних положень теорії інвестицій та інвестиційного менеджменту.

Трансформаційній економіці  притаманні нестабільний стан економіки,  низькі рівні доходів підприємств  і розвитку корпоративного капіталу, що зрештою призводить до низького рівня заощаджень і формування інвестиційних  ресурсів. Змінюється сама модель економічного розвитку, і цей процес вимагає  свого теоретичного і методологічного  забезпечення.

Кожна з теоретичних моделей  результативна на певному етапі  і має певний життєвий цикл.  Щоб  економіка підприємства розвивалася  стало,  необхідно своєчасно міняти ці моделі.  Для інвестування проектів,  як правило,  використають комбіновані  джерела фінансування,  як зовнішні,  так і внутрішні.

Незважаючи на достатньо  широку популярність і відносну дослідженість  окремих елементів системи управління інвестиційними процесами,  необхідно  визначити,  що система управління інвестиціями на підприємстві це упорядкована система впливу на інвестиційні процеси, що протікають на підприємстві, на основі сукупності регламентуючих положень,  які забезпечують структурним підрозділам підприємства досягнення індикативно заданих або прогнозованих результатів. 

Така система управління інвестиційною діяльністю створює  основу високих темпів розвитку підприємства і підвищення його ринкової вартості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I. СТРАТЕГІЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО РОЗВИТКУ В ПІДПРИЄМСТВІ

 

1.1. Інвестиції: визначення, види та напрямки використання

 

Інвестиції - відносно новий  для нашої економіки термін. У рамках централізованої планової системи використовувалося поняття "капітальні вкладення". Поняття "інвестиції" ширше, ніж поняття"капітальні вкладення". Інвестиції містять у собі як реальні, так і портфельні інвестиції, тобто вкладення в цінні папери й активи інших підприємств.

Сучасний економічний  словник визначає інвестиції як довгострокові  вкладення приватного чи державного капіталу у власній країні чи за рубежем з метою одержання  доходу в підприємства різних галузей, підприємницькі проекти, соціально - економічні програми, інноваційні проекти. Інвестиції дають віддачу через значний термін після вкладення.

Слово "інвестиція" походить від латинського "invest", що означає вкладати. В даний час значення інвестицій в економіці підприємства досить високе. Для того щоб підприємство могло успішно функціонувати, підвищувати якість продукції, знижувати витрати виробництва і підвищувати конкурентноздатність своєї продукції, воно повинно направляти фінансові ресурси на поточні витрати і на інвестиції.

Інвестиції забезпечують динамічний розвиток підприємства і дозволяють вирішувати такі задачі, як розширення власної підприємницької діяльності за рахунок нагромадження фінансових і матеріальних ресурсів; придбання нових підприємств; диверсифікованість діяльності внаслідок освоєння нових областей бізнесу.

Інвестування (інвестиційний процес) - це процес простого чи розширеного відтворення засобів виробництва. Це зв'язано з тим, що основні фонди підприємства піддаються зносу, машини й устаткування старіють фізично і морально і повинні замінятися. Вирішення задач максимізації прибутку підприємств у довгостроковому періоді зв'язано з залученням у виробництво новітньої техніки і технології, проведенням технічного, переозброєння і реконструкції.

Інвестиційний процес являє  собою складний комплекс робіт, що включає  наступні основні фази:

• визначення об'єкта інвестування.
• фінансування капіталовкладень.
• контроль над їхнім виконанням.

Промислове підприємство робить інвестиції, з метою збереження чи збільшення свого прибутку. При інвестуванні підприємство повинне вирішити, чи буде за визначений час маса прибутку, принесена інвестиціями, більше вартості відповідних витрат. Альтернативною вартістю інвестування буде ринковий відсоток з капіталу, узятий по сумі засобів, необхідних для придбання нового капіталу.

Інвестиції, у першу чергу  реальні інвестиції, грають винятково  важливу роль в економіці країни і будь-якого підприємства, тому що вони виступають основою для:

• Систематичного відновлення основних виробничих фондів підприємства і здійснення політики розширеного відтворення;
• Прискорення НТП і поліпшення якості продукції;
• Структурної перебудови суспільного виробництва і збалансованого розвитку всіх галузей народного господарства;
• Створення необхідної сировинної бази промисловості;
• Вирішення чи пом'якшення проблеми безробіття і т.д.

Таким чином, інвестиції потрібні для оздоровлення економіки країни і на цій основі вирішення багатьох соціальних проблем, насамперед - підйому життєвого рівня населення.

Під час економічної кризи інвестиційна діяльність в Україні значно знизилася. Попит на інвестиції падав значно швидше чим виробництво валового продукту. Однієї з причин цього, було те що інфляція значно знецінювала інвестиційні засоби. Протягом останніх років, незважаючи на значне уповільнення темпів інфляції, зменшується частина довгострокових кредитів, наданих суб'єктам господарювання усіх форм власності в загальному обсязі кредитів в економіці країни.

Пріоритетними напрямками для залучення і підтримки стратегічних інвесторів можуть бути визначені ті, де Україна має традиційні виробництва, володіє необхідним ресурсним потенціалом і формує значну потребу ринку у відповідній продукції, а саме: виробництво легкових і вантажних автомобілів; тракторо- і комбайнобудування; авіа- і ракетобудування; суднобудування; замкнутий цикл виробництва палива для АЕС; розвиток енергогенерируючих потужностей; нафтогазовидобуток, зокрема на Чорноморському шельфі; упровадження енергозберігаючих технологій; переробка сільгосппродукції; транспортна інфраструктура.

Значне поліпшення інвестиційного клімату стає однієї з найважливіших  задач економічної політики уряду. В умовах обмеженості бюджетних  ресурсів державі необхідно не тільки створити всі умови, що полегшують приплив приватних інвестицій у реальний сектор, але і зробити вкладення у вітчизняну економіку однієї з найбільш вигідних форм використання вільних фінансових ресурсів приватних інвесторів.

Інвестиційний клімат - економічні, політичні, фінансові умови, що роблять вплив на приплив внутрішніх і зовнішніх інвестицій в економіку країни.

Інвестиційний клімат - це ґрунт  для інвестицій, що характеризується цілим набором факторів. Це і макроекономічна  ситуація ( збалансованість бюджету, рівень інфляції, платіжний баланс із позитивним сальдо, розумний рівень державного боргу, солідний розмір золото - валютних резервів), і політична стабільність і передбачуваність. Немаловажні для інвесторів і такі фактори, як захищеність прав власності, рівень корпоративного керування, масштаби злочинності і корупції.

Негативний вплив на інвестиційні процеси в Україні роблять  невирішені проблеми в кредитно - грошовій сфері ( висока вартість кредиту, низький  рівень капіталізації банківської  системи і т.д.); недостатній платоспроможний  попит населення; високе податкове  навантаження на реальний сектор економіки; недостача коштів в оборотних активах підприємств; необхідність обслуговування значного зовнішнього боргу; відтіккапіталу за рубіж; відсутність контролю над застосуванням законодавчої бази і її недосконалість; недостатньо пророблена процедура банкрутства й ін.

 

 

 

 

1.2.  Роль та місце інвестиційної стратегії в діяльності підприємства

 

Для того щоб вижити в  умовах ринкових відносин, сучасне  підприємство змушене правильно формувати стратегію розвитку, для того щоб займати лідируючі позиції.

Підприємство, яке працює в умовах ринкової економіки не може існувати без чітко розробленої стратегії. Питання про розроблення стратегії розвитку підприємства, а особливо інвестиційної стратегії є досить актуальним на сьогодні. Оскільки, інвестиційна діяльність є найважливішою складовою частиною підприємницької діяльності. Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії підприємства на окремих етапах розвитку.

Слід зауважити, що питанню  формуванню ефективної інвестиційної  стратегії підприємства присвячено велику кількість наукових праць. Базовими є праці вітчизняних та закордонних науковців, таких як: С. Покропивний , О. Терещенко, І. Ансофф , І. Віханський , М. Портер, М. Книш.

На сучасному етапі  інвестиційна діяльність підприємства зводиться не тільки до задоволення їхніх поточних інвестиційних потреб, а й до передбачення напрямів і форм цієї діяльності на перспективу. У конкурентних умовах підприємства вимушені на основі наукової методології здійснювати перспективне управління інвестиційною діяльністю, ефективним інструментом якого виступає інвестиційна стратегія. Доктор економічних наук Хрущ Н.А., розглядає інвестиційну стратегію як еластичну, узагальнену модель перспективного розвитку суб’єкта господарювання, яка містить у собі визначені довгострокові стратегічні цілі, технології, ресурси і систему управління , що забезпечує її конкурентну дієздатність і адаптацію до реальної економічної ситуації.

Дослідивши поняття інвестиційної стратегії хочеться зазначити своє бачення з даного приводу. Розглянемо інвестиційну стратегію як систему довгострокових цілей інвестиційної діяльності підприємства, обумовлений загальними задачами його розвитку й інвестиційною ідеологією, а також вибір найбільш ефективних шляхів його досягнення. «Візитна картка» інвестиційної стратегії подана в табл. 1.

 

 

Таблиця 1. «Візитна картка»  інвестиційної стратегії компанії

Сутність	Інвестиційна стратегія  – це комплекс рішень, планів і заходів, пов'язаних із ефективним управлінням інвестиційними потоками.
Призначення	Підтримка корпоративної, ділової й функціональних стратегій підприємства при управлінні матеріальними, супутніми інформаційними й фінансовим потоками, в тому числі інвестиційними
Головне завдання	Формування зв'язку між  стратегіями корпоративного, ділового й функціонального рівня для ефективного у правління матеріальними, супутніми інформаційними й фінансовими потоками
Об'єкт	Інвестиційний потік
Складові	1.стратегія реального інвестування 2. стратегія фінансового  інвестування 3. стратегія інноваційного  інвестування
Спрямованість	Переміщення інвестиційного потоку з оптимальними витратами

Отже, інвестиційна стратегія  підприємства є системною концепцією, яка пов'язує і спрямовує розвиток її інвестиційної діяльності.

Існує два види інвестиційної  стратегії. Активна інвестиційна стратегія  забезпечує зростання прибутковості  до середньогалузевого рівня вкладень та передбачає відбір і реалізацію різних інноваційних проектів. За такої стратегії інвестор оцінює альтернативні інвестиційні проекти, проводить їх техніко-економічне обґрунтування, селекціонує їх, відбирає найперспективніші й формує відповідний інвестиційний портфель. Пасивна інвестиційна стратегія передбачає підтримку незмінного рівня розвитку підприємства. Реалізуючи цю стратегію, інвестор прагне зберегти вже досягнутий ним рівень показників своєї господарської діяльності за рахунок інвестицій [2].

Розробка інвестиційної  стратегії є творчим процесом, що включає постановку цілей інвестиційної  діяльності, визначення її пріоритетних напрямків і форм, оптимізацію структури інвестиційних ресурсів і їхнього розподілу, вироблення інвестиційної діяльності.

Систематизувавши існуючі  підходи до побудови механізмів формування стратегій, ми вважаємо, що загальний організаційний механізм формування інвестиційної стратегії підприємства має містити в собі довгострокові інвестиційні цілі, технології, ресурси й систему управління, що забезпечує конкурентну дієздатність до реальної економічної ситуації:

• загальне резюме (короткий опис інвестиційної стратегії);
• цілі (визначення стратегічних цілей інвестиційної діяльності);
• обґрунтування ресурсів (опис витрат на реалізацію стратегії);
• обґрунтування корисності (обґрунтовується корисність розробки реалізації інвестиційної стратегії у сформованих умовах).

Розробка інвестиційної  стратегії відіграє зачну роль у  забезпеченні ефективного розвитку підприємства. Л.С. Селіверстова зазначає такі положення, що характеризують роль розроблення інвестиційної стратегії [1].

• забезпечує механізм реалізації довгострокових загальних та інвестиційних цілей майбутнього економічного та соціального розвитку підприємства в цілому й окремих його структурних одиниць.
• дозволяє оцінити інвестиційні можливості підприємства.
• забезпечує можливість швидкої реалізації нових перспективних інвестиційних можливостей, які виникають у процесі динамічних чинників зовнішнього економічного середовища.
• враховує заздалегідь можливі варіації розвитку неконтрольованих підприємством чинників зовнішнього інвестиційного середовища і дозволяє звести до мінімуму їхні негативні наслідки для діяльності підприємства.

Ми вважаємо, що розробка інвестиційної стратегії можна  розглядати у більш ширшому значенні. Адже, вона також відображає переваги підприємства в інвестиційній діяльності порівняно з його конкурентами; забезпечує чіткий взаємозв’язок стратегічного, поточного й оперативного управління інвестиційною діяльністю підприємства; забезпечує реалізацію відповідно менталітету інвестиційної поведінки в найбільш важливих стратегічних інвестиційних рішеннях підприємства; відбувається формування значення основних критеріальних оцінок вибору реальних інвестиційних проектів і фінансових інструменті інвестування; є однією з передумов стратегічних змін загальної організаційної структури управління й організаційної культура підприємства.

В умовах ринкової економіки  існують різноманітні можливості для інвестування. Разом з тим будь-яке підприємство може мати обмежені фінансові ресурси, доступні для фінансування. Тому потрібно діяти, дотримуючись власної інвестиційної стратегії в цілому, а також враховувати позиції інвестиційної політики.

Отже, при розробці стратегії  підприємства та її адаптації в сучасному інвестиційному середовищі, інноваційний принцип розвитку повинен логічно поповнювати існуючі засади функціонування, посісти щільне місце в системі управлінських підходів та працювати на користь підприємства.

 

 

 

1.3. Поняття та особливість інноваційної стратегії

 

Стратегічне управління інноваціями  є складовою інноваційного менеджменту. Воно вирішує широкий спектр питань планування та реалізації інноваційних проектів і програм, які розраховані  на якісні зміни в діяльності організації  на ринку, виробництві або соціальній сфері підприємства (організації-). 
Поняття «стратегія» (грец. strategos — мистецтво перемагати) у сучасному розумінні — це сукупність усіх дій управлінського характеру, спрямованих на зміцнення позицій організації (підприємства, корпорації) і задоволення споживачів, які сприяють досягненню місії та цілей організації1. 
Стратегія — це комплексний план, що орієнтує організацію не на сьогодення, а на перспективу. Метою стратегії є забезпечення не стільки поточного успіху, скільки прискореного постійного розвитку організації в умовах конкуренції, лідерства на ринку.

Існує багато визначень управлінської  стратегії. В огляді, присвяченому питанням стратегії в науковій літературі, Р. Сміт' характеризує дану тему як «термінологічне  мінне поле». Такі поняття, як стратегічне  планування, корпоративне планування, корпоративна стратегія, стратегічний менеджмент, стратегія бізнесу застосовуються дуже широко і часто як синоніми. Проте деякі вчені розділяють ці терміни.

Інноваційна стратегія —  один із засобів досягнення цілей  організації, який відрізняється від  інших засобів своєю новизною, передусім для даної організації, для галузі ринку, споживачів, країни в цілому. 
Слід зазначити, що будь-які стратегічні кроки організації мають інноваційний характер, оскільки вони так чи інакше грунтуються на нововведеннях в економічній, виробничій, збутовій чи управлінській сферах. Наприклад, одна з характерних для ринкового господарювання стратегій — продуктова — спрямована на розвиток нових видів продукції та технологій, сфер і методів збуту, тобто базується виключно на інноваціях. Це стосується й інших типів стратегій. Так, стратегія розвитку організації передбачає забезпечення сталих темпів її зростання та функціонування в перспективі і ґрунтується на використанні науково-технічних досягнень у сфері техніки, організації, технології, управлінні, тобто на комплексі інновацій.

Проте з метою планування інноваційних процесів доцільно стратегії інновацій розглядати окремо. Стратегія нововведень (інноваційна політика) передбачає об'єднання цілей технічної політики та політики капіталовкладень і спрямована на впровадження нових технологій і видів продукції, послуг. У цьому розумінні стратегічне управління інноваціями орієнтується на досягнення майбутніх результатів безпосередньо через інноваційний процес. 
За своїм змістом інноваційна стратегія враховує основні базисні процеси в організації і в її зовнішньому середовищі, можливості зростання інноваційного потенціалу організації.

Саме інноваційні стратегії  є основою сучасного інноваційного  менеджменту в умовах постійних  змін навколишнього середовища. 
Кризова ситуація в інноваційній сфері української економіки зумовлена насамперед відсутністю інноваційної стратегії в управління інноваційною діяльністю. На думку дослідників [148, 149], головною метою інноваційної стратегії в нашій державі є запобігання розпаду науково-інноваційної сфери і створення передумов для швидкого та ефективного впровадження технічних і технологічних інновацій у всіх сферах господарської діяльності, забезпечення структурно-технологічної передумови як на рівні підприємств, так і економіки в цілому.

В основі розробки інноваційної стратегії мають лежати стратегічні  управлінські рішення, які:

• орієнтовані на майбутнє і на постійні зміни середовища; 
  пов'язані з залученням значних матеріальних ресурсів, широким використанням інтелектуального потенціалу;
• характеризуються гнучкістю, здатністю адаптуватися до змін ринкових умов;
• ураховують неконтрольовані організацією зовнішні чинники.

Інноваційними стратегіями  можуть бути: інноваційна діяльність організації, що спрямована на одержання  нових продуктів, технологій і послуг; застосування нових методів НДДКР, виробництва, маркетингу й управління; перехід до нових організаційних структур; застосування нових видів  ресурсів і нових підходів до використання традиційних ресурсів. Відносно внутрішнього середовища інноваційні стратегії підрозділяються на кілька великих груп: продуктові (портфельні, підприємницькі, бізнес-стратегії, скеровані на створення і реалізацію нових виробів, технологій і послуг); функціональні (науково-технічні, виробничі, маркетингові, сервісні); ресурсні (фінансові, трудові інформаційні, матеріально-технічні); організаційно-управлінські (технології, структури, методи управління). Це спеціальні інноваційні стратегії. 
Інноваційні стратегії є також однією зі складових економічної стратегії і з цього боку можуть розглядатися як набір правил, методів і засобів пошуку найкращих перспективних для організації напрямів розвитку науково-технічних досліджень, ресурсної політики для їх реалізації.

В основі розробки інноваційної стратегії лежать такі підходи:

• визначення пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, виходячи з цілей і завдань базисних стратегій фірми;
• скорочення кількості рівнів в управлінні з метою прискорення процесу «дослідження — виробництво — збут»; 
• максимальне скорочення строків розроблення інноваційних проектів і впровадження нововведень, використовуючи певні принципи організації роботи: паралельне та інтегральне вирішення інноваційних завдань.

              Прийняття інноваційної стратегії здійснюється на вищому рівні керівництва організацією й управління службою НДДКР. Вище керівництво встановлює орієнтири для керівників служб НДДКР, які вони використовують для визначення локальних цілей і стратегій, приймають рішення відносно обсягу, інтенсивності роботи, характеру використання одержаних результатів. Виходячи з зазначеного, розрізняють такі групи стратегічних рішень:

• виділення асигнування;
• фундаментальні дослідження;
• оцінка результатів;
• відкриття;
• патенти;
• сфери та напрями досліджень;
• звіти про дослідження; » товарний знак.

На середньому рівні управлінської  ієрархії приймаються рішення щодо визначення конкретних цілей НДДКР, строків одержання результатів  досліджень і розробок та їх реалізації з метою забезпечення швидкого виходу інновацій на ринок.

Обмежені ресурси і  матеріально-технічна база мають використовуватись  таким чином, щоб забезпечити  максимальне зростання вартості капіталу. Зазвичай це пов'язано з вибором певної лінії поведінки з деякої кількості альтернатив. Для того щоб в умовах невизначеності вибрати її оптимальний варіант, необхідно мати комплекс правил для прийняття інноваційних рішень, які максимі-зують або мінімізують очікувані результати, а також ураховувати інфраструктурне забезпечення інноваційної стратегії.

І. Ансофф виокремлює чотири групи правил, що визначають напрями  дій при визначенні інноваційної стратегії:

• правила, які використовуються для оцінки діяльності фірми тепер і в майбутньому;
• правила, за якими складаються стосунки фірми з її оточенням. Вони визначають, які види продукції та технології фірма розроблятиме, яким чином досягатиме переваг над конкурентами. Ці правила називаються продуктово-ринковими стратегіями;
• правила, згідно з якими встановлюються відносини та процедури всередині фірми;
• правила, за якими фірма провадить оперативну діяльність. 
  На рис. 1 показано інфраструктурне забезпечення інноваційної стратегії.