Криміналістика в системі наукових знань

Зміст

Вступ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  . c.2    

Розділ 1.   Виникнення криміналістики як науки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . с.6     

            1.1 Поняття та сутність криміналістики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .с.6   

            1.2 Система, задачі, методи і джерела криміналістики . . . . . . . . . .с.8

Розділ 2.  Історія розвитку криміналістики в Україні та в інших країнах .с.18

           2.1 Історія розвитку криміналістики як науки . . . . . . . . . . . . . . . . . .с.18

           2.2 Розвиток  криміналістики в УРСР . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . с.33

           2.3 Сучасний  стан криміналістики в Україні  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . с.41

Розділ 3. Місце криміналістичної науки в системі наукового знання . . . . .с.46

            3.1 Розвиток наукових уявлень про природу криміналістики як                        науки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .с.46

            3.2 Природа науки криміналістики . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .с.53

            3.3  Місце криміналістики  в  системі юридичних наук . . . . . . . . . . .с.56

            3.4  Зв’язок криміналістичної науки з природними і технічними науками . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . с.76

Висновки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . с.80

Список використаних джерел . . . . . . . . . . . . .  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . с.85

Додатки

Вступ

          Вибираючи дану тему, я орієнтувався на її вчорашню, сьогоднішню й очевидно завтрашню актуальність. Злочинність була завжди. Завжди і скрізь злочинність відображала в собі які – то соціальні проблеми суспільства. Змінюється суспільство – змінюється злочинність. Злочинність пост – радянського суспільства придбала досі небачені якісні риси. Тим часом методи вивчення злочинності, як і методи реагування на злочинність залишилися колишніми. Це привело до того, що ми не тільки не можемо ефективно протидіяти злочинності, але і не знаємо належною мірою саму злочинність. Статистика показує стійке, хоча і невелике зниження злочинності за 1997 – 1999 рр.[16 ]

Криміналістика як наука споконвічно була створена для того, щоб озброїти знаннями спеціалістів які борються зі злочинністю. Коли простого життєвого досвіду і здорового глузду стало недостатньо, для захисту суспільства від злочинності воно зробило соціальне замовлення на галузь знання, що дала б адекватну відповідь на це негативне соціальне явище. Криміналістика виникає як наука, що увібрала в себе досягнення інших наук і, що переломила їх у світлі своїх задач.

     Становлення криміналістики складалося протягом багатьох років, формувалося уявлення про неї, розроблялися нові ідеї, доводилися існуючі. Весь цей процес становлення ставив перед собою одну мету - створення науки, що втілила б у собі потрібні елементи інших наук, накопичений досвід поколінь і сформувалася для однієї мети – систематизувати наявні знання в одну науку – криміналістику.

Результати багаторічних криміналістичних досліджень дозволили сформувати міцні наукові основи боротьби зі злочинністю кримінально-правовими засобами.

     На цей  і інші важливі питання я  постарався дати відповідь у дипломній роботі.

     Крім цього, заслуговує на увагу сама актуальність обраної теми, саме питання, що ж представляє із себе криміналістика як наука, адже представлення про неї змінювалось протягом довгого періоду часу, ставилися здогади, висувалися теорії і т.д.

Дати визначення криміналістики як науки можна тільки попередньо досліджувавши об'єкт, природу, предмет, функції  криміналістики.

      Варто докладно зупинитися на місці криміналістичної науки в системі інших наук, оскільки вона досліджує взаємодію, як матеріальних об'єктів, так і людей. На відміну від інших суміжних наук, криміналістика вивчає не тільки соціальні явища в сфері кримінально – правових відносин, але й органічну і неорганічну природу – об'єкт пізнання природних і теоретичних наук.

      Визначення предмета криміналістичної науки нерозривно зв'язано з юридичною природою, задачами, цілями дослідження.

       Діяльність по розкриттю і розслідуванню має різні аспекти і вивчається не тільки криміналістикою, але і кримінально – процесуальним правом, судовою психологією і т.п. Кожна з наук і дисциплін володіє в цьому об'єкті своїм предметом вивчення.

     Саме по цьому заслуговує уваги питання про місце криміналістичної науки, її предмет і задачі і т.п.

          Поняття і вивчення криміналістики як навчальної дисципліни так само заслуговує на увагу внаслідок складності, що стоячих перед нею задач: систематизувати наявний науковий досвід у систему курсу, що дозволить навчити бажаючих з максимальною користю при одержанні нових потрібних знань.

     Для підготовки майбутніх фахівців, слідчих, прокурорів суддів і т.д. криміналістика – одна з незамінних найважливіших дисциплін, покликана своїми рекомендаціями сприяти оптимальному застосуванню норм кримінального і кримінально – процесуального закону, комплексу юридичних і інших наук при виявленні, розкритті, попередженні злочинів.

      Навчальна дисципліна криміналістика покликана навчити студентів, слухачів криміналістично мислити і діяти з урахуванням придбаних знань, навичок і умінь при реалізації положень відповідних законів і підзаконних актів у рамках тієї ж юридичної спеціальності в правоохоронних органах, з якими них зв'яже доля після закінчення вузу.

     Курс криміналістики по ряду ознак істотно відрізняється від криміналістики як науки. Криміналістика має свою систему, структуру і мету, заради яких вона існує.

       Останніх два – три десятиліття криміналістика в юридичних навчальних центрах вивчалася за схемою, що дзеркально відображає систему даної науки. Зігравши позитивну роль у свій час, цей підхід уже не є актуальним тепер, оскільки відображає навіть не вчорашній, а позавчорашній рівень розвитку і стану сучасної науки і освіти.

        Двогодинна модель курсу криміналістики, побудована на базі викладених підходів, представляється більш оптимальною в порівнянні з традиційною моделлю, що складається з п'яти розділів, для продуктивного засвоєння криміналістичних знань і їхнє використання на практиці.

       Одним з позитивних її моментів є те, що пропонована конструкція розрахована не тільки на підготовку майбутніх слідчих, але і професіоналів інших юридичних спеціальностей. Цьому сприяє включення в курс матеріалів, що відображають структуру практичного проходження в кримінальному судочинстві. Загальні положення, що утримуються в ній, можуть виявитися корисними для прокурорів, оперативних працівників органів дізнання, суддів, експертів і інших учасників кримінального процесу.

       У процесі написання дипломної роботи, нами були використані різні джерела і нормативні матеріали, а також праці відомих криміналістів: Ароцкера Л. Е., Бєлкіна Р. С., Вінберга А. І., Мітрічєва С. П. і інших відомих теоретиків криміналістики. На основі зібраного матеріалу можливо будував висновки про розвиток, структуру криміналістичної науки і криміналістичної дисципліни. При написанні даної дипломної роботи, автор використовував літературу, як правило, сугубо теоретичного змісту в зв'язку з особливістю самої теми, що вимагає аналізу різних поглядів різних авторів у процесі розвитку криміналістичних ідей.

      Дипломна робота складається з вступу, розділів і висновків. У вступі висвітлюється актуальність обраної теми, питання, що будуть освітлені в самій дипломній роботі. У кожному з розділів докладно висвітлюються питання, що стосуються того або іншого аспекту криміналістичної науки та її місце криміналістики в системі наукових знань . У розділах докладно висвітлюються питання системи, місця і розвитку криміналістичної науки і дисципліни, відповідно. У висновку підводяться підсумки, робляться висновки про пророблену роботу, даються побажання по поліпшенню системи викладання.

    Таким чином, основною метою дипломної роботи, що стоїть перед мною в написанні дипломної роботи, потрібно з'ясування усі вище перераховані питання маючих своєю метою визначити роль і значення криміналістики як науки та з’ясувати для себе, яке ж місто посідає або займає криміналістика в системі наукових знань.

Розділ 1. Виникнення криміналістики як науки

1.1 Поняття та сутність криміналістики

Як усяка самостійна область наукового знання криміналістика має свій предмет, вирішує свої специфічні задачі, за допомогою великого арсеналу методів наукового дослідження. Її розвиток відбувається по визначеним законах, що представляють собою модифікацію загальних законів розвитку наукового знання: закон безперервності нагромадження наукового знання, закон інтеграції і диференціації наукового знання, закон зв'язку і взаємного впливу науки і практики і т.п.

         Поняття криміналістики може бути визначено попереднім дослідженням об'єктів, природи, предмета і функцій науки. Під об'єктом науки розуміється конкретна сфера, об'єкт дійсності; під предметом - визначений зріз (частина) об'єкта пізнання. Проблема предмета науки здобуває гостроту тоді, коли той самий об'єкт досліджується різними науками. Якщо об'єкт пізнання вивчає тільки одна наука, то потреби в розмежуванні об'єкта і предмета науки не виникає, досить визначити об'єкт науки.

      Учені виділяють два види основних об'єктів науки. До першого   віднесені злочин, злочинна  (кримінальна)  діяльність і поведінка злочинця. У криміналістичному аспекті (поведінка злочинця) - це динамічна система поведінкових актів до, під час і після здійснення злочину, спрямованих на підготовку, здійснення, приховання злочину, використання кримінального результату, сприяння або перешкоджанню розкриттю злочинного діяння або стосовних до різних варіантів деструктивного поводження (доказам поводження), що свідчать про упередженість суб'єкта до злочину.

     Зсув акценту на дослідження поводження злочинця цілком закономірно, оскільки криміналістична характеристика в сучасному розумінні є синтез інформації про злочинне і некримінальне. Поняття поведінки злочинця вбирає в себе обидві сторони поведінкових актів особи, що скоїли злочин.

     Таким чином, криміналістика вивчає поведінку злочинця найбільше повно, у всіх варіантах і на всіх етапах поведінки, а область знань, іменована криміналістичною характеристикою злочину, зв'язана з дослідженням проблем моделювання поведінки злочинця.

     Від виявлення в повному обсязі об'єктів науки залежить значною мірою адекватне визначення природи науки. Кожна наука, у тому числі і криміналістика, являє собою інформаційну модель пізнаваного об'єкта. Ідентичні по суті науки разом з тим розрізняються по природі. У структурі наукової діяльності специфіка вбачається в об'єктах пізнання і, отже, у використовуваних методах. Виходить, об'єкти і методи пізнання визначають природу тієї або іншої науки. Фундаментальний розподіл наук на три класи проведено по об'єкту  пізнання (природні, технічні і соціальні).[15]

     Криміналістика займає особливе місце в системі наук, оскільки досліджує взаємодію як матеріальних об'єктів, так і людей . На відміну від суміжних юридичних наук, криміналістика вивчає не тільки соціальні явища в сфері кримінально-правових відносин, але й органічну і неорганічну природу - об'єкт пізнання природна і теоретичних наук. Специфіка пізнавального комплексу об'єктів обумовлює необхідність активного використання в криміналістиці даних інших наук.

       Криміналістика виникла на стику суспільних, природних і технічних наук, через дію загальної закономірності їхньої інтеграції. Г.А. Матусовський простежив зв'язок криміналістики більш ніж з 64 науками: філософією, математикою, природними, технічними і юридичними науками, у тому числі з дисциплінами, розташованими на стику «материнських» і юридичних наук (судова етика, психологія, медицина, психіатрія й ін.) .[38]

       Усе сказане свідчить про інтеграційну природу криміналістики, концепція якої була запропонована Р.С. Бєлкіним у 1994 році.[18] Як правильно пише В. Д. Лаврухін, «інтеграційна природа криміналістики настільки всеосяжна, що є всі підстави віднести неї до особливого - четвертому класу наук мультінтегрційного типу. Однак, - пише він далі, - це не означає, що криміналістика - конгломерат відомостей, запозичених з інших наук; дані наук криміналістика використовує не механічно, а творчо пристосовуючи їх до рішення своїх задач. Криміналістика - самостійна наука, оскільки має свої специфічні об'єкти, предмет, методологію і задачі досліджень».

      Таким чином, найбільш удале визначення криміналістиці дала, А.А. Ейсман : криміналістика - «це наука інтеграційного типу, що вивчає поводження злочинця, процес і результати відображення розслідуваних подій у навколишньому середовищі, пізнавальну діяльність співробітників правоохоронних органів і, що розробляє з обліком установлених закономірностей методологічні теорії, науково-технічні засобів, прийоми і методи з метою оптимізації взаємозалежних процесів використання зібраної інформації в доказах по кримінальній справі, виявлення, розкриття і попередження злочину» .[30]

1.2  Система,  функції, методи, джерела криміналістики

     Наукове знання не є випадкове, розрізнене, інтуїтивне, повсякденне знання. Наукове знання відрізняється від інших видів знання поруч істотних ознак. По-перше, це узагальнене на ряді рівнів типологічне знання. По-друге, це — цілісне знання про весь комплекс істотних сторін, аспектів, зв'язків і відносин об'єкта науки. По-третє, це систематизоване на основі прийнятої інтеграційної ідеї (система - образуючого фактора) знання.

     Система науки будується з метою виявлення й опису досягнутих результатів наукового пізнання і конструювання у всій їхній повноті, а також для продуктивного використання накопиченого знання на шляху просування до нових результатів.

     Сформована система криміналістики як науки складається з п'яти частин (розділів): 1) теорії і методології криміналістики; 2) криміналістичної техніки; 3) криміналістичної тактики; 4) криміналістичної методики; 5) організація і розкриття злочинів. Перший розділ криміналістики — теорія криміналістики — відкрита, що безупинно розвивається система. Вона підрозділяється на загальну теорію і сукупність приватних теорій і навчань.

      Загальна теорія криміналістики — це ідеальна інформаційна модель, що містить опис і пояснення об'єктно-предметної області даної науки  на рівні загального знання про цю сферу практичного слідоведення. Цю область криміналістики можна навіть назвати загальною типовою інформаційною моделлю практичного слідоведення в кримінальному судочинстві.

     Кожна з приватних криміналістичних теорій (навчань) також являє собою систему теоретичних положень (представлень), але більш низького рівня. Головна відмітна риса приватної криміналістичної теорії складається  в тому, що вона містить не повномасштабне знання про об'єкт криміналістики, а лише знання про якусь сторону, аспект, частині об'єкта (про той або інший вид, напрямок ППД у кримінальному виробництві, про той або інший елемент, компонент цієї діяльності). Сказане не означає того, що загальна теорія криміналістики, як вважають деякі вчені, являє собою арифметичну суму знань, добутих у рамках приватних теорій (навчань). Загальна теорія несе в собі принципово новий, більш високий тип наукового знання про об'єкт пізнання, що формується не шляхом механічного з'єднання частин, а на основі творчо осмислених, перероблених і систематизованих результатів, отриманих при науковій розробці приватних проблем. Якісно нове системне утворення не може бути побудоване або виведено з еклектичного з'єднання систем більш низького порядку. Будь-яка сутність тотожна тільки собі і нічому іншому.

       Для створення загальної теорії, підкреслимо це ще раз, зовсім недостатньо простого додавання приватних теорій. Утім, у цьому кількісно-арифметичному підході немає ніякої необхідності, оскільки вихід на більш високий рівень знання вимагає принципово іншої методології.

      Зі сказаного аж ніяк не випливає того, що загальна і приватна теорії криміналістики — дві цілком незалежні системи, несхожі у всіх відносинах. Вони органічно, можна сказати, родинно зв'язані між собою. Їхні корені однієї природи. Вони ідуть у загальний фрагмент реальної дійсності. Взаємозалежні, взаємозалежні і взаємообумовлені, ці дві частини одного цілісного утворення знаходяться в стані постійної взаємодії, взаємовпливи і взаємозбагачення. Розвиток ідей в області загальної теорії стимулює розвиток ідей у системі часнокриміналістичних теорій. І навпаки — розвиток останньої системи сприяє розвиткові загальної теорії, сприяє виходові останньої на більш високий рівень знань.

      В останні роки відзначено бурхливий розвиток часнокриміналістичних теорій по всіляких напрямках. Удосконалюються традиційні теорії і навчання, формуються нові, що раніше були відсутні теоретичні концепції і конструкції. Одні з них мають відношення до формування і розвитку знання переважно про ті або інші сторони пізнаваної в кримінальному судочинстві системи. (Навчання про криміналістичну характеристику злочинів, про спосіб здійснення злочину, про сліди злочину, криміналістична віктимологія, теорія криміналістичної ознаки і т.д.)

       Інші теорії і навчання безпосередньо зв'язані з розробкою проблематики, що характеризує криміналістичні аспекти кримінального судочинства (теорії попередньої перевірки, тактичної операції, криміналістичного моделювання, криміналістичної ідентифікації і т.д.).

      Ще одну підсистему першого розділу криміналістики утворить методологія даної науки. Методологію можна визначити як систему засобів, методів, процедур, методичного інструментарію, використовуваних у ході наукових досліджень для одержання знання про пізнавані об'єкти і його використання при розробці наукової продукції теоретичного і прикладного характеру.

       Другий розділ криміналістики — криміналістична техніка складається з двох частин: загальних положень криміналістичної техніки; окремих галузей технічної криміналістики (трасологія, криміналістична балістика й ін.).

       У третьому розділі криміналістика розглядає проблеми криміналістичної тактики, що у свою чергу складається з двох частин: загальної й особливої.

      У загальній частині (у загальних положеннях) криміналістичної тактики розглядаються основні поняття, прийоми, правила, що можуть застосовуватися при підготовці і виробництві різних слідчих дій, а також прийоми і правила підготовки і виробництва визначених (криміналістично подібних) груп слідчих дій. Друга частина роздягнула присвячена організаційно-тактичним аспектам підготовки і виробництва окремих видів слідчих дій (наприклад, тактика проведення очної ставки і т.д.).

      У четвертому і п'ятому розділах криміналістики розглядаються проблеми відповідно криміналістичної методики розслідування й організації розкриття злочинів.

      Заключний (п'ятий) розділ криміналістики складається з загальних положень (теоретичних основ даного розділу), а також методик організації розкриття злочинів, методик розслідування визначених категорій (груп, видів і різновидів) злочинів.

     Криміналістика — «живаючи», що динамічно розвивається область наукового знання, що чуйно прислухається до запитів практики, увесь час тримаючи руку на пульсі її потреб і адекватно реагуюча на них. Вона не піддана кон'юнктурним впливам, у меншому ступені, чим інші юридичні науки, залежить від зміни політичних режимів, економічних курсів, соціальних катаклізмів. Вона не умоглядна, а природна й об'єктивна по своїй суті і реальна, як реальна злочинність і необхідність боротьби з нею. Цим і пояснюється безперервність криміналістичних досліджень теоретичного і прикладного характеру.

Пізнання криміналістикою комплексу перерахованих об'єктивних закономірностей і об'єктивно діючих факторів необхідно для рішення задач, що стоять перед нею.

Як відзначає Н.А. Селіванова, «задачі криміналістики визначають сенс існування і напрямок розвитку криміналістичної науки».[45] Розрізняються загальна (або головна) задача, спеціальні і конкретні задачі. Загальна задача, що вирішує криміналістика разом з іншими науками родинної групи, що досліджують злочинність як соціальне явище, - це як пише Н.І. Порубов, «забезпечення швидкого і повного розкриття злочину, викриття винних, запобігання і припинення всіх кримінально карних зазіхань, тобто сприяння боротьбі зі злочинністю своїми специфічними криміналістичними засобами і методами». З цієї загальної задачі випливають спеціальні задачі, характерні саме для даної науки, що відображає її специфіку. Узагальнивши перераховані в літературі, до їхнього числа віднесемо: вивчення закономірностей виникнення, збирання, дослідження оцінки і використання доказів як необхідна умова розвитку теоретичних основ криміналістики і підвищення ефективності її рекомендацій; розробка й удосконалювання технічних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій зі збирання, дослідженню і використанню доказів; розробка й удосконалювання організаційних тактичних і методичний основ попереднього наслідку і судового розгляду; розробка й удосконалювання криміналістичних засобів, прийомів, методів попередження злочину; вивчення криміналістики закордонних країн, використання позитивного досвіду, накопиченого за рубежем, установлення двосторонніх і багатобічних зв'язків з метою боротьби зі злочинністю.

        Загальна і спеціальна задачі криміналістики реалізуються через рішення конкретних задач науки.

       Конкретна задача — це та, котру наука вирішує на даному етапі, що носить більш-менш тимчасовий характер. Конкретну задачу може вирішувати криміналістика в цілому, тобто всі її розділи; рішенням конкретної задачі може займатися один з розділів науки або навіть одна з частин цього розділу. Іншими словами, обсяг конкретних задач може бути різним, причому самі задачі можуть відноситися як до теорії науки, її зв'язкам з іншими областями знання, так і до наукового «продукції», потреба в якій виникла в практиці.

      Поряд з конкретними задачами, що стоять перед криміналістикою в цілому, на цьому етапі ставляться і більш вузькі задачі: розробка методики розслідування розкрадань державного і суспільного майна, наукових основ окремих видів криміналістичної експертизи (С. П. Мітрічєв), вишукування способів застосування фізичних методів у криміналістиці, дослідження мікрочастинок (А. І. Вінберг), розробка проблем криміналістичної версії і планування розслідування (Г. Н. Александров) і ін.[22]

        На початку сучасного етапу розвитку криміналістики — етапу створення загальної теорії науки — поряд із задачами чисто теоретичного характеру формулюються конкретні задачі практичного змісту: розширення обсягу використовуваних у криміналістичній тактиці даних психології і логіки, застосування досягнень кібернетики, розробка питань попереднього дослідження об'єктів експертизи слідчим, методики встановлення в процесі розслідування причин і умов, що сприяють здійсненню злочинів .

        Нарешті, у даний час називають такі конкретні задачі науки, як перегляд системи тактичних прийомів, класифікація способів здійснення злочинів, розробка тактики судових дій, рекомендацій з використання в розслідуванні допомоги громадськості, тактики нових слідчих дій  і ін.

       Крім деталізації напрямків наукових досліджень, конкретні задачі мають значення для визначення потенціалу криміналістичної науки, тобто наявності в ній визначених можливостей для рішення цих задач. Ці можливості, зрозуміло, багато в чому залежать від суспільних запитів і інтересів, що визначають не тільки виділення засобів на наукові дослідження, але і суспільну оцінку їхніх результатів. «Однак, — як правильно вказує І. Г. Герасімов, — яку би важливу роль ні грала «суспільна атмосфера», що складається навколо науки, її можливості істотно залежать від особливостей самої науки, від стану і рівня її розвитку».[27] Комплекс параметрів, що характеризують і визначають власні можливості науки, звичайно і позначається як потенціал науки.

      Загальна і спеціальна задачі криміналістики реалізуються через рішення на даному етапі ряду конкретних задач, що носять більш-менш тимчасовий характер. Конкретна задача може вирішуватися криміналістикою в цілому (тобто всіма її розділами) або одним з її розділів або навіть однієї з частин цього розділу. Таким чином, обсяг конкретних задач може бути різним, а самі задачі можуть відноситься як до теорії науки, її зв'язками з іншими областями знання, так і до наукового «продукції», замовлення на яку науці дає практика боротьби зі злочинністю. Конкретні задачі відіграють значну роль при визначенні напрямків розвитку криміналістики, зосередження наукового потенціалу на розробці дійсно актуальних для практики проблем.

        Методи криміналістики — це способи рішення наукових задач у процесі криміналістичних досліджень теоретичного і прикладного характеру. По своїй назві, процедурним моментам і деяким іншим ознакам методи криміналістики нерідко збігаються з тими методами, що використовуються в практиці правозастосовуючих органів.[51] Однак методи науки не можна плутати з методами практики, не можна підмінювати методами практики методи науки і навпаки, оскільки одні від інших відрізняються цілями і задачами, формою, суб'єктами застосування, навкруги і характером пізнаваних об'єктів, умовами одержання і використання знань про них. Не можна також не враховувати, що часто те, що є методом рішення якої-небудь задачі на практиці, відноситься до числа продуктів, результатів наукової творчості, знання, отриманого на основі застосування яких-небудь методів науки.

У криміналістичних наукових дослідженнях застосовуються:

1)загальнонаукові пізнавальні методи, теоретично осмислені філософською і деякими іншими науками (до їхнього числа відносяться спостереження, вимір, опис, порівняння, експеримент, моделювання, математичні методи і т.д.);                                                                                                                             2)галузеві методи, теорія  яких розробляється у фізику, хімії, соціології й в інших конкретних галузях науки (вони підрозділяються на природно-наукові і методи гуманітарних наук); 3)специфічно криміналістичні (спеціальні методи криміналістики). Причому останні чисто криміналістичними не є. Вони являють собою специфічні модифікації яких-небудь більш загальних методів, що відповідним чином адаптовані, пристосовані для цілей криміналістичних досліджень з урахуванням їх специфіки.

        Як показує аналіз практики наукових криміналістичних досліджень, у них найбільше часто в останні роки використовуються наступні методи: логіко-юридичний аналіз; системно-структурний підхід; принципи цілісності, системності, історизму, інтерв'ювання й анкетування; гіпотеза; спостереження; вимір; опис; експеримент; моделювання; ідентифікація.

Основними джерелами  інформації криміналістичних досліджень є:

      — закони й інші нормативні акти (включаючи підзаконні), що регулюють боротьбу з правопорушеннями, інші сфери діяльності і відносини, досліджувані в кримінальному процесі;

     — дані кримінальної, моральної і народногосподарської статистики;

— матеріали кримінальних і інших справ, різних перевірок, проведених правоохоронними органами, інші документи прокурорської, слідчої, експертної, оперативно-розшукової, судової практики, а також документи і дані контролюючих органів, використовувані в роботі з виявлення, розкриттю, попередженню злочинів;

— теоретична, методична, довідкова література, науково-технічні досягнення, інші продукти наукової творчості в сфері юридичні і неюридичної, а також дані, що характеризують досвід і результати їхнього практичного використання в різних областях народного господарства, оборонного комплексу, у слідчій практиці;

     — думки, оцінки, висновки, ідеї, пропозиції, інші ініціативи визначених груп населення (слідчих, прокурорів, експертів, суддів, працівників органів дізнання, свідків, потерпілих, обвинувачуваних і т.д.), корисні з погляду оптимізації наукових досліджень і впровадження отриманих результатів у практику боротьби зі злочинністю.[12]