Методи і механізми регулювання конфліктних ситуацій

З М І С Т

ВСТУП

Актуальність теми. Проблеми соціально-трудових конфліктів і соціальних механізмів їх попередження і вирішення стали актуальними у зв'язку з трансформаційними процесами, які відбуваються в сучасній Україні. Демократичний розвиток українського суспільства створив нову ситуацію в соціально-трудових відносинах, коли значна частина функцій по їх врегулюванню переходить від держави до сторін цих відносин: найнятим робітником і працедавцем.

Соціально-трудовий конфлікт є одним з найважливіших чинників суспільного розвитку, особливо в  соціально-економічній сфері, в соціально-трудових відносинах. В умовах трансформації  українського суспільства на окремих  її етапах соціально-трудові конфлікти іноді важко було відокремити від інших, які відбувалися майже у всіх сферах суспільного життя, політичній, соціально-культурній, соціально-економічній щодо перерозподілу власності на засоби виробництва і в інших.

Разом з тим перехід до іншої системи соціально-економічних відносин супроводжується кризовими явищами, на тлі яких соціально-трудові конфлікти набувають великої гостроти і посилюються їх негативні функції і наслідки.

Це актуалізує необхідність в ефективних засобах вирішення гострих суспільних протиріч, соціальних конфліктів, в соціальних технологіях такого їх попередження та вирішення, розробка і застосування яких спиралася б на знання цих соціальних механізмів. У зв'язку з цим проблема вивчення цих механізмів набуває особливого значення, тим паче, що на даний момент вони вивчені недостатньо.

У теоретичному плані  розробленість теми можна розділити  на декілька рівнів. Найбільш розроблені питання конфліктології. Основи теоретичної  конфліктології заклали К.Маркс, Г.Зіммель, Е.Дюрккйм, М.Вебер.

Теорія соціального  конфлікту розроблена Р.Дарендорфом, Л.Козером, Й.Галтунгом, К.Боулдінгом, Л.Крісбергом, С.Карінгером, М.Дайчем, Дж.Г.Ськоттом, Дж.Тернаром.

Значний внесок у розвиток теоретичної конфліктології внесли А.Г.Здравомислов, А.А.Ручка, В.В.Танчер, Е.І.Степанов, Л.А.Нечипоренко, В.Н.Кудрявцев, А.М.Бандурка, В.А.Друзь, А.К.Зайцев, Е.І.Головаха, І.Е.Бекешкина, Е.Ю.Звонков, В.М.Шаленко, А.Ішмуратов, Ф.М.Бородкин, Н.М.Коряк та інші.

Менш розроблена тема соціальних механізмів. Значний внесок в розробку поняття соціальних механізмів і в дослідження особливостей дії соціальних механізмів в різних сферах соціуму внесли Т.І.Заславськая, Р.В.Ривкина, О.Р.Лацис, В.В.Радаєв, А.В.Кочетков, Н.І.Дряхлов, А.Н.Кравченко, А.І.Кравченко, В.В.Щербіна, Г.В.Ізокин, В.Е.Піліпенко, Л.Б.Холод, В.І.Вихрова.

У сфері соціально-трудових відносин і, зокрема, у врегулюванні соціально-трудових конфліктів дія  соціально-трудових механізмів, на наш  погляд, досліджувалася в конфліктологічних працях опосередковано через проблему їх врегулювання і без теоретичного обгрунтування поняття "Соціальні механізми".

Зв'язок роботи з науковими  програмами, планами, темами. Автор  як відповідальний виконавець брав участь в проведенні досліджень НДІ соціально-трудових відносин Міністерства праці і соціальної політики України: "Розробка рекомендацій щодо ведення колективних переговорів і укладання колективних договорів, угод всіх рівнів (Генеральної, галузевої і регіональної) з коментарями відповідних їм норм, встановлених законодавством" (1999 р., державний реєстраційний № 0199U001164), "Шляхи зменьшення впливу реструктуризації вугільної промисловості на стан соціальної напруженості у вугільних регіонах Донбасу" (2002 р., державний реєстраційний № 0102U004167), "Шляхи активізації колективно-договірної роботи в недержавному секторі економіки: аналіз стану та розробка пропозицій" (2002 р., державний реєстраційний № 0102U004175), "Шляхи підвищення ефективності взаємодії Мінпраці України, інших органів виконавчої влади з профспілками та організаціями роботодавців у вирішенні питань соціально-трудових відносин" (2003 р., державний реєстраційний

№ 0103U004492), а также в качестве руководителя в научно-исследовательских работах: "Практика застосування положень Закону України "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" при розв'язанні колективних трудових спорів на підприємствах, в організаціях установах та галузях економіки" (1999 р., державний реєстраційний № 0199U001153), "Вивчення та узагальнення практики діяльності місцевих органів виконавчої влади у вирішенні питань соціально-трудових відносин і соціального партнерства на регіональному  та виробничому рівнях" (1999 р., державний реєстраційний № 0199U001154), "Розробка пропозицій щодо формування системи моніторингових досліджень у сфері соціально-трудових відносин в аграрному секторі економіки" (2000 р., державний реєстраційний №0100U001854), "Зіставлення практики законодавчого регулювання соціально-трудових відносин в Україні та в країнах СНД і Східної Європи" (2002 р., державний реєстраційний № 0102U004176), "Розробка механізмів попередження та розв'язання конфліктів на підприємствах вугільних регіонів в умовах структурної перебудови галузі" (2003 р., державний реєстраційний №0103U004496).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є з'ясування характеру, ролі, змісту компонентів соціальних механізмів попередження і вирішення соціально-трудових конфліктів, напрямів їх дії і наслідку впливу на соціально-трудову конфліктність.

Для досягнення поставленої  мети необхідно було виконати наступні завдання:

• проаналізувати поняття, функції, умови загострення і розповсюдження соціально-трудових конфліктів;
• вивчити особливості соціально-трудових конфліктів в сучасний період;
• зробити аналіз поняття, особливостей, складових частин і напрямів дії соціальних механізмів попередження і вирішення соціально-трудових конфліктів;
• визначити вплив соціальних механізмів на соціально-трудову конфліктність і необхідність корекції цього впливу.

Об'єкт дослідження. Об'єктом  дослідження є умови виникнення і особливості вирішення соціально-трудових конфліктів. 

Предметом дослідження  є  соціальні механізми, що породжують соціально-трудові конфлікти і сприяють їх  попередженню та вирішенню, а також їх вплив на соціально-трудову конфліктність.

Методи дослідження. Використовувалися  методи соціологічних опитів, контент-аналізу змісту документів і повідомлень в пресі, спостереження та інші. Методологічною основою дослідження є структурно-функціональний і генетичний аналіз. Теоретичною – аналіз концепцій і методів різних соціологічних шкіл, що дозволило відтворити повноту дії соціальних механізмів попередження і вирішення колективних трудових конфліктів.  Автор спирався на теоретичні ідеї  Т. Парсонса, А. Шюца, Н. Лумана, П. Сорокина, Дж. Хоманса, М. Вебера, К.Маркса, Р. Зіммеля, Р. Дарендорфа и    Л. Козера і вітчизняних соціологів.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що вперше здійснений системний аналіз соціальних механізмів попередження і вирішення соціально-трудових конфліктів. В результаті проведеного дослідження були отримані наступні нові результати:

- вперше на основі  узагальнення раніше певних понять  соціальних механізмів визначено  поняття соціальних механізмів  попередження і вирішення соціально-трудових  конфліктів як сукупності соціальних явищ і процесів, визначальне попередження і вирішення соціально-трудових конфліктів;

• у розвиток уявлень про соціальну природу соціальних механізмів виявлено, що соціальними механізмами попередження і вирішення соціально-трудових конфліктів можуть виступати елементи соціальної системи: соціальна структура, соціальні цінності, потреби та інтереси, соціальні інститути, асоціації та групи, а також дії соціальних акторів, які можуть сприяти попередженню і вирішенню соціально-трудових конфліктів як окремо, так і в комплексі, а також взаємодіючи між собою;
• встановлено, що такі соціальні механізми попередження соціально-трудових конфліктів, як соціальна інтеграція, соціальний діалог, соціальне партнерство, організації найнятих робітників і працедавців, соціально-трудова політика, ступінь організованості найнятих робітників і працедавців не істотно впливають на зниження соціальної напруженості та соціально-трудової конфліктності. Вагомішими виявилися чинники культурного характеру;
• проаналізована дія соціально-правового і соціально-економічного механізмів, інституту представництва інтересів у сфері праці як чинники впливу на соціально-трудову конфліктність. Характер прояву соціальної напруженості в соціально-трудовій сфері слабо пов'язаний з вказаними механізмами, а представництво інтересів у сфері праці виявилося не достатньо розвиненим і структурованим;
• у розвиток практики порівняльного аналізу різних парадігмальних установок зіставлені конфліктологічні, соціодраматичні, системно-функціональна та культурно-аксіологічна пояснювальні моделі впливу соціальних механізмів на розвиток конфліктності в соціально-трудовій сфері сучасної України на прикладі динаміки і особливостей соціально-трудових конфліктів і соціальних механізмів їх попередження і дозволу в Луганській області як одного з індустріальних регіонів України; порівняльний аналіз дозволив виявити, що культурно-аксіологична модель дозволяє правдоподібніше пояснити соціальні механізми появи, розвитку, попередження і вирішення соціально-трудових конфліктів в сучасній Україні;
• виявлено, що на динаміку і особливості соціально-трудової конфліктності в Україні періоду 1989-2002 рр. істотно вплинули: ціннісна система суспільства (на початку страйкового руху вона сприяла швидкому розповсюдженню соціально-трудових конфліктів, а потім значному зниженню їх гостроти і широти), яка нині знаходиться в стані трансформації; нерозвиненість інститутів представництва інтересів у сфері праці, а також такі соціальні характеристики соціальних груп, як пасивність, індиферентність, апатія, соціальна втома; нерозвиненість правової, інформаційної і організаційної підструктур соціального діалогу;
• розроблені пропозиції по подоланню стереотипів культури нераціонального типу. Для подолання негативної дії соціальних механізмів попередження і вирішення соціально-трудових конфліктів необхідно, щоб функціонування системи соціального партнерства грунтувалося на постійному економічному зростанні, доходи різних груп населення вирівнювалися до пропорцій, прийнятих в розвинених країнах, щоб система соціального партнерства, його технічна, методична і інформаційна підтримка будувалися за підтримки держави.

Теоретичне значення отриманих результатів. Теоретичне значення дисертаційного дослідження  полягає в розширенні наукових уявлень  про характер, зміст, напрямах впливу соціальних механізмів на соціальні процеси взагалі і на попередження та вирішення соціально-трудових конфліктів в сучасній Україні.

Практичне значення полягає  в розробці напрямів корекції дії  соціальних механізмів. Пропозиції щодо вказаних напрямів можуть бути використані соціальними партнерами і органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в своїй практичній діяльності по урегулюванню соціально-трудових відносин.

Емпірична база дослідження  – прикладні дослідження за участю автора як керівника, відповідальний виконавець, співвиконавець, проведені Науково-дослідним інститутом соціально-трудових відносин Мінтруда України і іншими дослідницькими організаціями.

Результати дисертаційного дослідження відбиті в 16 публікаціях, з яких:  4 статті – в спеціалізованих наукових виданнях, 7 -  в інших наукових виданнях, 5 – в доповідях і повідомленнях на науково-практичних конференціях:

1. Гуляев В. Реструктуризация угольной отрасли и уровень социальной напряженности в шахтерских регионах // Социология: теория, методы, маркетинг. –2003. – №3 – С. 93-106.

2. Гуляев В.В. Социально-трудовой  конфликт сквозь призму мультипарадигматической  социологии // Соціологічні дослідження.  Збірник наукових праць Східноукраїнського  національного університету. – Луганськ: Вид - во СНУ. –  2002. – №1 (2). –  С.14-29.

3. Гуляєв В.В. Вимоги роботодавців  до якості молодої робочої  сили та їх уявлення щодо  регулювання зайнятості молоді // Вісник Академії праці і соціальних  відносин Федерації профспілок  України. – 2000. – №2. – С.4-11.

4. Гуляев В.В. Социальные механизмы  профилактики и разрешения социально-трудового  конфликта // Вісник Східноукраїнського  Державного Університету. – 1998. –  №5. – С. 36-41.

5. Гуляєв В.В. Соціальне партнерство  як механізм розвитку ринку праці // Вісник Східноукраїнського національного університету.– 2001. –8. – С. 100-104.

6. Гуляєв В.В. Соціальна напруженість  під час реструктуризації вугільної  промисловості на Луганщині // Соціологічні дослідження. Збірник  наукових праць Східноукраїнського національного університету. – Луганськ:  
Вид-во СНУ. –  2001. Вып. 1. – С. 112-116.

7. Гуляєв В.В. Соціально-трудові  відносини у 21 сторіччі // Проблеми  економіки праці, соціально-трудових  відносин та соціального захисту  населення. Збірник наукових праць. – Луганськ. – 2003. – Вып. 1. – С.96-104.

8. Гуляєв В. Соціальне напруженість  у вугільних регіонах під час  реструктуризації вугільної галузі // Бюлетень Національної служби  посередництва і примирення. –  2003. – №4. – С. 34-38.

9. Гуляєв В. Колективний договір чинник захисту чи обов'язок // Соціальний захист. – 2000. – №6. – С. 50-53.

10. Гуляєв В.В. Колективно-договірна  робота у недержавному секторі  економіки: результати прикладного  дослідження // Соціологічні дослідження.  Збірник наукових праць.  – Луганськ: Вид-во СНУ. – 2003. – №1 (3).– С. 98-116.

11. Гуляєв В.В. Інформація в  системі соціального партнерства  // Україна: аспекти праці. –  2000. №7. – С. 28-30.

12. Гуляєв В.В. Локаут // Юридична  енциклопедія ім. М.П. Бажана, 2001.

13. Гуляев В. Информация в системе социального партнерства // Управління трудовими ресурсами: проблеми і перспективи розвитку: Збірник доповідей міжнародної науково-практичної конференції. 4.2. - Хмельницький: ТУП, 1997. - С. 544-545.

14. Гуляєв В.В. Проблеми взаємодії соціальних партнерів у використанні людського потенціалу // Проблеми формування ринкової економіки: Міжвід. наук зб. Спец. вип. Управління трудовими ресурсами: проблеми теорії та практики. - К.: КНЕУ, 2001. - С. 413-418.

15. Гуляев В.В. Проблема иерархичности методов в мультипарадигматической социологии // Проблемі розвитку соціологічної теорії: Матеріали першої Всеукраїнської соціологічної конференції /Соціологічна асоціація України, інститут соціології НАН України; М.О.Шульга (наук. ред.) та ін. – К., 2001. – С. 100-103.

16. Гуляев В.В. Трансформация представительства интересов в сфере труда // Проблемы розвитку соціологічної теорії. Трансформація соціальних інститутів та інституціональної структури суспільства: Наукові доповіді і повідомлення ІІІ Всеукраїнскої соціологічної конференції / Соціологічна асоціація України, Інститут соціології НАН України. За ред. М.О.Шульги, В.М.Ворони. – К., 2003. – С. 364-366.

Апробація результатів  дисертації. Основне положення та результати дисертації докладалися автором на науково-практичних конференціях:

- Міжнародна науково-практична  конференція “Управління трудовими ресурсами: проблеми і перспективи розвитку” (Хмельніцький, 1997);

• Міжнародна науково-практична конференція "Управління людськими ресурсами: проблеми теорії та практики" (Київ, 2001);
• Міжнародна науково-практична конференція "Тенденції розвитку ринку праці в Україні та проблеми працевлаштування студентів" (Луганськ, 2001);
• Перша Всеукраїнська соціологічна конференція "Проблеми розвитку соціологічної теорії" (Київ, 2000);
• Третя Всеукраїнська соціологічна конференція "Проблеми розвитку соціологічної теорії" (Київ, 2003);

РОЗДІЛ 1

 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ  КОНФЛІКТІВ

1.1 Поняття соціально-трудового конфлікту

Соціально-трудовий конфлікт відноситься до соціальних явищ, про  що свідчить сама його назва. Тому методологічною основою його вивчення повинна бути методологія соціальних наук, перш за все соціологічна методологія. При цьому слід врахувати, що соціологія – наука мультипарадігматична, тобто вона розвивається на основі декількох методологічних парадігм: символічного інтеракціонізму, феноменології, біхевіоризму, функционалізму, конфліктивізму, теорії соціального обміну і інших.

Дж. Рітцер виділяє такі парадігми як структурний функционалізм і соціологію конфлікту, дефініціонистську соціологію (включаючи в останню інтеракціонізм і феноменологію), біхевіоризм. На наш погляд, проте, в соціології можна виділити значно більше число методологічних парадігм, так або інакше витікаючих з основних соціально-філософських підходів до вивчення соціальної реальності. Ця мультипарадігматичність соціології або, якщо виразитися іншими словами, методологічний плюралізм свідчить про відносність початкових соціально-філософських посилок, що поклали почало безлічі методологій. Всі вони з'являються в результаті того, що попередні парадігми виникали як необхідність вивчення тих аспектів соціальної реальності, які неможливо було досліджувати, спираючись на колишні парадігми. Разом з тим, поява нових парадігм, як правило не відміняло використання старих. Ті та інші продовжують існувати оскільки їх наочні області складають систему соціологічного знання, що постійно поповнюється. Тому соціолог до певної міри вільний у виборі тієї або іншої методологічної парадігми. Справжня наукова перспектива у змінюючомуся світі та змінних уявленнях про нього полягає не в "спорах між прихильниками різних шкіл", а у включенні корисних ідей та гіпотез різних шкіл в єдиний теоретичний "пролегомен". Так, наприклад, поступив П. М. Блау, що об'єднав ідеї функционалізму Т. Парсонса, теорій конфлікту, інтеракціонізму та обміну. Взагалі, в історії соціології 20-го століття важко знайти дослідника, який в своєму методологічному арсеналі спирався б тільки на одну парадігму.

Висловлюючись про відносність  окремих парадігм, Р. Мертон відзначав, що парадігми – це збільшувальні стекла, але дивлячись через них можна упустити стратегічно важливі масиви інформації зважаючи на обмеженість кругозору. Тому ніж більше парадигм задіяно в пізнавальному акті, тим надійніше висновки дослідника.

Як помічає Ст. Ст. Танчер, соціологічний дискурс характеризується широкою дифузією парадігмальних установок, взаємним збагаченням концепціями і поняттями. Ця дифузія зв'язана з характером самої соціальної реальності, її дискурсивністю.

Разом з тим 20-е століття характеризується появою в методологічному  арсеналі науки підходу, корисного  в будь-якій сфері досліджень, в  будь-якій науці, зокрема в соціології, а саме, системного підходу, який є  вдалою спробою перенесення на суспільство закономірностей, виявлених при вивченні функціонуванн живих організмів. Його корисність полягає в тому, що він на різних стадіях дослідження дозволяє розглядати об'єкт як систему, що складається з взаємозв'язаних елементів, і застосовувати повну і ефективну  сукупність методів. Це якраз припускає опору на як можна велику сукупність різних взаємодоповнюючих теоретичних баз, що склалися в умовах безперервної диференціації знання і його одночасного синтезу, що припускає застосування різних парадігм в одному дослідженні.

Системний підхід не можна  абсолютизувати. Головний його принцип  полягає у розгляданні явища, що вивчається, як систему, де частина залежить від цілого і навпаки, ціле залежить від частини, і явище, що разом з тим вивчається, є підсистемою системи більш високого рівня. Зрозуміло, що в безлічі випадків така залежність може бути предметом тільки більш-менш обгрунтованих гіпотез, але ніяк не встановлених наукових фактів.

Необхідно враховувати, що відносно соціальних систем (явищ) системний підхід слід застосовувати вельми обережно, не забуваючи, про те, що його застосування в соціальних науках носить обмеження, пов'язані із специфікою соціальних утворень, складається з людей здатних самостійно мотивувати свою поведінку, діяти відповідно до своїх цілей. Застосовуючи системний підхід і аналізу соціального конфлікту ми повинні пам'ятати, що розгляд його як система або підсистема – вельми умовно. Він швидше за все не система, а стан системи.

Системний підхід і методологічний плюралізм не виключають деякої ієрархії методів, яка може бути вибрана самим дослідником залежно від того, що стоїть перед ним заданий. У методології вивчення соціальних явищ на перше місце ми б поставили загальнонауковий принцип сходження від конкретного через абстрактне до осмисленого конкретного, або іншими словами, рух наукової думки від реальності через абстрактне до реальності, що зрозуміла. Цей метод розробляли Ф. Бекон, До. Маркс, а стосовно соціології - за допомогою понять "Ідеальний тип" і "конструюючий тип" - М. Вебер і Г.П.Беккер.

Ф. Бекон конструюючи  свій метод наукового дослідження, вважав, що нове знання виходить шляхом сходження від частотностей до аксіом, індуктивно виведених думок. Спочатку воно індукується в аксіомах нижнього рівня. Потім шляхом узагальнення створюються аксіоми більш високого рівня. І, нарешті, сходять до більш загальних аксіом. Методологія Ф. Бекона передбачала перевірку теоретичних положень чуттєвим досвідом. Причому під цим досвідом в даному контексті малося на увазі щось близьке з поняттям "досвід", "експеримент", "практика".

К. Маркс услід за Г. Гегелем розробляє метод сходження  від абстрактного до конкретного. Основна  ідея цього методу полягає в тому, що дослідник стикаючись з реальністю, намагається внести до неї деякий порядок, осмислити її. Для цього шляхом абстрагування виділяються деякі властивості. На рівні теорії ці властивості шикуються в певну модель і ця модель накладається потім на реальність. Таким чином реальність "схоплюється" дослідником.

Можна сказати, що Ф. Бекон, Г. Гегель и К. Маркс розвивали один метод, який в цілому можна було б назвати рухом від реальності через абстракцію до реальності, що зрозуміла. Стикаючись з реальністю, дослідник сприймає її цілісно, як феномен, і намагаючись зрозуміти її, виділяє в ній безліч властивостей, які виступають в свідомості абстракціями, оскільки від цих властивостей відділяється все випадкове і неістотне. Але це тільки перший етап розуміння. На другому етапі, як говорив К. Маркс, свідомість повертається до конкретної, відтворює його "як духовно конкретне". Реальність по Марксу - початковий пункт пізнання, але в свідомості вона виступає як результат синтезу безлічі абстракцій. Ф. Бекона, Г. Гегеля і  К. Маркса можна вважати родоначальниками синтетичного методу пізнання. Другий етап в цьому русі більше розроблений. "Дослідження на етапі руху від наочно-конкретного до абстрактного далеко не завжди відображається у викладі, процес же наукового викладу теоретичного знання постає як сходження від абстрактного до теоретичного конкретного...". Цей процес може складатися з декількох циклів сходження у вигляді "спіралі" і герменевтичних кіл.

Разом з абстрагуванням і синтезом в соціології застосовується ідеальна типізація.

Ідеальний тип, поняття  М. Вебера, сформульоване ним для осягнення реальності, на відміну від абстракції або аксіоми не представляє чистої властивості або класу об'єктів, а деякий ряд, який можна було б назвати неправильним класом або класом з розмитими межами. Ідеальний тип позначає якусь сукупність властивостей, кожне з яких не обов'язково є у всіх об'єктів даного класу. Але в цілому всі об'єкти більш менш схожі на ідеальний тип. Отже, тут ми маємо справу з складною абстракцією, яка поки що служить не для повного та адекватного віддзеркалення реальності, а всього лише для одного з моментів її збагнення, коли реальність, що порівнюється з ідеальним типом, аналізується як щось, що може мати ту або іншу зовнішність залежно від дії тих або інших чинників.

Аналогічну роль в  русі від конкретного, або краще, від реальності, через абстрактне до усвідомленої реальності грає і поняття конструюючий тип, введене в соціологію Р. Беккером. Конструюючий тип відрізняється від ідеального типу більшою синтезуючою здатністю. Він є більш цілеспрямованою спробою дослідника рухатися від реальності до теорії і тому претендує, на чіткіші межі класу об'єктів, які він допомагає осмислити. Щоб виконати цю роль, він повинен існувати в деякому континуумі на шкалі з полюсами у вигляді крайніх значень. Завдяки цьому, будь-якому об'єктові класу можна підібрати відповідну конструкцію ідеального типу і з її допомогою пояснити його. Оскільки новий тип - конструюючий, то в конструкцію можна ввести який завгодно елемент реальності, прослідкувати який завгодно каузальний або функціональний зв'язок. Евристична здатність конструюючого типу стає значно вищою, ніж у ідеального типу, що дає підставу його творцям прирівнювати його до теорії. Стосовно соціально-трудового конфлікту конструювання реальності означає введення в конструкцію різних теоретичних положень, по різному пояснюючих суть і особливості даного конфлікту і що пропонують різні моделі його дозволу.

Реальність, "схоплена" в абстракціях, ідеальних типах  і конструйованих типах, і навіть в систематичних теоріях - далеко не повна. Людина, живе в реальності, "схопленій" соціальним запасом знань, який "типізації" включає лише як складова частина. Отже, суть соціально-трудового конфлікту і механізми його дозволу не можуть бути осягнуті повною мірою і остаточно. З розгортанням соціальної реальності як продукту діяльності людей, яка здійснюється ними на основі певного соціального запасу знань, уявлення про соціально-трудовий конфлікт завжди матимуть деяку відносність, обумовлену цим запасом.

Всі спроби встати на грунт монометодологізму неминуче приведуть до редукціонізму і, як вважав Е.Гуссерль, до кризи науки, оскільки редукціонізм шукає аргументи в абсолютизації окремих рис невичерпного процесу пізнання, тоді як абсолютно альтернативні точки зору обидві можуть виявитися істинними в різних відносинах до реальності, а реальність, як відомо, невичерпна. Причому, настійність альтернативних теоретизувань така, що багато хто вважає за краще не чекати експериментального підтвердження початкових теоретичних допущень (гіпотез), а активно розробляти декілька версій, декілька інтерпретацій емпіричних фактів, сподіваючись, мабуть, верифікувати теорії або теоретичні положення після та економнішим способом, шляхом порівняння наслідків з реальністю.

Соціальна конфліктологія розвивалася в руслі безлічі гуманітарних і суспільствознавчих наук, найбільшою мірою в соціології, економіці, психології і політології.

У соціології представники конфліктологічної парадігми (Г.Зіммель, До. Маркс, Р. Дарендорф, Л. Козер) досліджували питання природи і функцій соціального конфлікту, розглядаючи його як атрибут суспільства і суспільного    розвитку.      Представники        системною     і      структурно-функціональної школи (Р. Спенсер, Э. Дюркгейм, Т. Парсонс, Р. Беккер) аналізували соціальний конфлікт в основному як джерело і прояв дисфункцій в суспільній системі.

У економіці соціально-трудовий конфлікт вивчався у зв'язку з поведінкою суб'єктів трудових відносин на ринку  праці і в соціально-трудовій сфері, у зв'язку з ефективністю підприємства, тиском організацій найнятих робітників на працедавців з метою перерозподілу прибутків.

У психології досліджувався  переважно внутрішньоособовий і  міжособовий конфлікт. Разом з  цим більшість основних психологічних  шкіл внесли чималий внесок до конфліктології, розробляючи питання взаємозв'язку психологічного і соціального конфлікту з соціальними і біологічними чинниками, пристосуванням до соціального середовища і боротьбою за виживання, з природженими і придбаними якостями людини, такими як агресія, симпатія і антипатія, з психологічними комплексами і структурами особи.