Методи зниження кредитного ризику комерційного банку в період ринкової нестабільності

План

Глава 1. : Теоретичні  засади управління кредитним ризиком  комерційного банку.

1. Сутність та види ризиків комерційного банку
2. Джерела виникнення та методи оцінювання кредитного ризику
3. Методи управління кредитним ризиком комерційного банку в умовах нестабільності.

Глава 2. : Аналіз управління кредитним ризиком на прикладі бази проходження практики - ФІЛІЯ ВАТ КБ «НАДРА» ОДЕСЬКЕ РУ

2.1 Аналіз структури  і якості кредитного портфелю

2.2 Особливості  формування кредитної політики  банку за умов ринкової  нестабільності

2.3 Управління ризиком як необхідний елемент антикризового  менеджменту банку.

Глава 3. :Рекомендації щодо оптимізації ризик-менеджменту  банків в період фінансово-кредитної  кризи.

3.1  Зарубіжний досвід щодо мінімізації кредитного ризику

3.2 Проблими, та рекомендації щодо управління кредитним ризиком банків в період фінансово-кредитної кризи

Висновок

Список літератури

Вступ

Актуальність  теми. Економіка України кінця двадцятого сторіччя поставила перед кожним суб'єктом підприємницької діяльності низку  завдань. Серед найголовніших - управління ризиками. Їх поява обумовлена специфікою та особливостями ринкового механізму, зокрема, свободою дій, яка надається кожному суб'єкту господарювання. А сьогодні, коли в умовах ринкового механізму спостерігається світова економічно - фінансова криза, яка не обійшла й Україну питання управління банківськими ризиками, в тому числі й кредитним ризиком для банків усієї країни стоїть крайнє гостро.

Банки відіграють величезну роль у вдосконаленні  ринкових відносин в країні. В даний час як аксіома сприймається той факт, що розвиток ринкових відносин, що базуються на вільній конкуренції, немислимо без різноманітного і якісного надання суб'єктам ринку банківських послуг.

Створення стійкої, гнучкої й ефективної банківської інфраструктури - одна з найважливіших і в той же час складних завдань для країни. Саме банківська система при правильному управлінні та усунення всіх стримують її розвиток проблем може стати провідним ланкою в здійсненні економічної політики, що забезпечує економічне зростання. Поняття банку органічно пов'язане з поняттям ризику, бо банки виконують функцію перерозподілу ризиків фінансового ринку.

Банківські  керівники у більшості випадків вирішують як головну не проблему отримання максимального прибутку від операцій, а проблему досягнення оптимального співвідношення між прибутковістю та ризикованістю операцій. Ризик є в кожній банківській операції.

Кредитний ризик  визначається науковцями як внутрішній ризик в основній діяльності банку. Його суть полягає у вірогідності збитків від непогашення позичальником основної суми боргу та процентів за кредитом.

Проте невиконання  боржником своїх зобов'язань перед  банком не обмежується лише несплатою  процентів і неповерненням позики. У цьому разі підривається репутація фінансово-кредитного інституту, тому що значний обсяг проблемних кредитів веде до загрози неплатоспроможності банку, яка відлякує потенційних вкладників і інвесторів. Підвищення втрат від позичкових операцій викликає відплив із банку кваліфікованих спеціалістів через зниження обсягу прибутку як джерела їхнього матеріального заохочення. Слід враховувати й необхідність для фінансово-кредитного закладу здійснювати додаткові витрати , пов’язані із стягненням проблемного кредиту, а також те, що певна частина банківського капіталу "мертвіє" в непродуктивних активах, що знижує доходність банку.

Ця проблема виявляється актуальною для України, бо закінчився період отримування значних  інфляційних прибутків. Перед банками  постала необхідність переходу від  екстенсивних методів  роботи до інтенсивних (таких, що вимагають поліпшення якості кредитного портфеля). А останні в свою чергу передбачають активізацію внутрішнього потенціалу банка. Зупиняючись на кредитуванні, це означає  високий професіоналізм при роботі із позичальником, це застосування останніх наукових розробок, та інше.

Мета  і завдання дослідження. Основною метою дипломної роботи є розробка організаційно-методичних рекомендацій з удосконалювання управління кредитним ризиком комерційного банку.

Поставлена мета обумовила необхідність вирішення ряду взаємозалежних завдань:

• розкрити економічну сутність такого поняття як «кредитний ризик»
• виявити проблемні місця у системі захисту від кредитного ризику в досліджуваній банківській установі;
• напрацювати рекомендації щодо удосконалювання системи захисту від кредитного ризику в досліджуваній банківській установі.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є теоретико-методологічні і прикладні проблеми управління кредитним ризиком комерційного банку.

Об'єкт  дослідження. Об'єктом дослідження є система захисту від кредитного ризику філії ВАТ КБ «НАДРА» Одеське РУ .

Теоретичною методологічною основою дипломної роботи являються  основні положення і висновки, сформульовані в наукових фундаментальних  працях вітчизняних і закордонних економістів в області теорії банківської справи.

В якості емпіричної бази дослідження  використані законодавчі і нормативні документи регулюючі банківську діяльність в Україні.

Інформативною основою є  праці українських і закордонних  фахівців в області теорії і практики банківської справи в Україні; матеріали наукових конференцій; періодичної преси.

У ході дослідження використовувалися  загальнонаукові методи, методи порівнянь, угруповань, спостереження, обстеження, комплексної оцінки, аналітичні процедури й ін.

Практична значимість дослідження  полягає в тому, що в роботі зроблена спроба розкрити деякі аспекти управління кредитним ризиком комерційного банку, що забезпечують підтримання  належного рівня прибутковості  і ліквідності комерційного банку.

Глава 1. : Теоретичні  засади управління кредитним ризиком  комерційного банку.

1. Сутність та види ризиків комерційного банку.

У сучасному суспільстві  в умовах загострення конкурентної боротьби увагу до банківських ризиків  збільшується. Банки все частіше займають агресивну позицію по відношенню один до одного, проводять все більш ризиковані операції та угоди.

Ідеї попередження та зниження ризиків стають все більш популярними  як банківської наукою, так і практикою. Без поняття «регулювання ризику» не обходиться ні одна публікація, що відноситься до управління банківської діяльності. І це не випадково. Банківська діяльність відноситься до категорії економічної діяльності, де, безумовно, є ризик у взаєминах між суб'єктами. Разом з тим це анітрошки не означає, що ризик властивість виключно банківської діяльності. Несприятливі події можуть виникнути при здійсненні самих різних економічних операцій. Ці несприятливі події, однак, не є обов'язковим атрибутом самих економічних відносин, у тому числі банківської справи. Банківський ризик - це не стільки неминучість негативного ходу подій, скільки діяльність, яка може призвести до досягнення негативного результату.

При всій важливості банківських  ризиків тлумачення їх сутності до сих пір виявляється дискусійним. В цілому ряді випадків їх сутність підміняється причиною їх виникнення, тобто все зводиться до різного роду обставин, чинників, які призводять до втрат.

З термінологічної точки  зору «ризик» - від італ. risico - загроза; ризикувати. У фінансово-кредитному словнику банківський ризик трактується як «небезпека втрат, що випливають із специфіки банківських операцій, здійснюваних кредитними установами». Професор А. А. Хандруев говорить про ризик як небезпеки або можливості втрат при настанні небажаних подій. На думку В. Кузнєцова, ризик характеризує невизначеність фінансових результатів у майбутньому, обумовлену невизначеністю самого майбутнього. Ю.В. Мішальченко і І.О. Кролл розглядають ризик як ймовірність втрати банком частини своїх коштів, недоотримання запланованих доходів або твір додаткових витрат у результаті здійснення запланованих фінансових операцій.

Ризик означає невизначеність, пов’язану з настанням будь-якої події або її наслідками. Невизначеність — це результат неочікуваних змін. Для банку взагалі невизначеність — це результат неочікуваних змін процентної ставки, потоків депозитів, платоспроможності позичальників, валютних курсів тощо. Відсутність точної інформації або прогнозу про них породжує різні ризики (процентний, валютний, ризик ліквідності, кредитний). Отже, ризик — це результат невизначеності майбутнього.

Оскільки рішення  менеджерів враховують очікувані зміни, то виходить, що джерелом ризику є тільки непередбачувані зміни. Хоч очікувані  зміни не піддаються безпосередньому  спостереженню, їх можна виміряти за допомогою статистичних досліджень, використовуючи таку формулу:

Дійсна  зміна = Очікувана зміна + Непередбачувана  зміна.

Отже, дійсну зміну  можна розкласти на очікуваний і  непередбачуваний компоненти. У випадку  абсолютного передбачення або визначеності непередбачуваний компонент та очікувана зміна збігаються. Цей випадок підкреслює роль непередбачуваної зміни як джерела ризику.

Таким чином, управління ризиками можна спростити, якщо навчитися  точніше формулювати очікування і виявляти джерела непередбачуваних змін. Для оцінки таких непередбачуваних змін використовуються різні методи, що базуються на оцінці мікроекономічних та макроекономічних факторів на основі математичних моделей і статистичних методів.

В умовах широти сфери банківської діяльності та різноманіття банківських продуктів і послуг, важливо здійснити їх класифікацію. В залежності від певних критеріїв її можна представити наступним чином.

Класифікація банківських ризиків

Важливо насамперед поділяти ризики за їх рівнем. Оскільки банківський  ризик - це не тільки ризик окремо взятого  банку, але і їх сукупності, ризики доцільно розглядати як по лінії мікро-, так і макровідносин. Величина втрат, фактори, або час виходу з кризової ситуації в кожному з цих випадків можуть відрізнятися, різними можуть виявитися і інструменти управління. Ризик банківського сектора економіки багато в чому пов'язаний з економікою та політикою країни в цілому, її законодавчою базою, системою управління. Ризики, які охоплюють економіку окремо взятого банку (на мікрорівні відносин банк - клієнт), пов'язані з його діяльністю конкретної, умінням ефективно керувати що проходять через нього грошовими потоками.

Не менш різному проявляють себе ризики, пов'язані з діяльністю банків щодо створення продуктів  і послуг, виконанням операцій. Займаючись кредитними, розрахунковими, депозитними, валютними та іншими операціями, банк буде нести ризики, пов'язані з кожним конкретним видом діяльності. Мінімізуючи дані ризики, банки, з одного боку, розширюють перелік своїх продуктів і послуг, диверсифікують діяльність, з іншого - підвищують якість своїх операцій.

Суттєве значення для підвищення ефективності діяльності банку має класифікація ризиків в залежності від ступеня забезпечення його сталого розвитку. Від того, як банки управляють своєю ліквідністю, формуванням капітальної бази, погодять процентну політику по активних і пасивних операцій, вміють організувати свою роботу і забезпечити високу конкурентоспроможність на ринку банківських продуктів і послуг, залежить збалансоване, стабільне і стійке функціонування кредитної установи в економіці країни.

Практика показує, що банківські ризики при всьому їх різноманітті

відображають  специфіку діяльності кредитної  установи, вони виходять з його дії  або бездіяльності, затримки, передчасна або хибності його дій. У будь-якому разі їх наявність, представлене у цій класифікації, що вимагає від банку цілеспрямованої, планомірної діяльності, не розрізненого набору окремих заходів, а певної системи управління ризиком.

1.2 Джерела виникнення та методи оцінювання кредитного ризику

Один із найважливіших  принципів банківського кредитування полягає у тому, що наданий кредит має бути повернений у чітко обумовлені в кредитному договорі строки. Дотримання цього принципу є запорукою успішного функціонування комерційного банку. Цілком очевидно, що при наданні будь-якої позики перед банком стає проблема невизначеності того, чи буде її повернуто вчасно, і більше того, чи буде її повернуто взагалі.  Отже, у найширшому розумінні кредитний ризик — невизначеність щодо повного та своєчасного виконання позичальником своїх зобов'язань згідно з умовами кредитної угоди. Кредитний ризик — це ймовірність невиконання позичальником (контрагентом банку) зобов'язань за кредитними операціями (тобто ризик того, що сплата позичальником процентів і основного боргу за кредитними операціями проводитиметься з відхиленнями від умов кредитної угоди або взагалі не проводитиметься). За визначенням НБУ, кредитний ризик — це наявний або потенційний ризик для надходжень та капіталу, який виникає через неспроможність сторони, що взяла на себе зобов'язання виконати умови будь-якої фінансової угоди з банком або в інший спосіб виконати взяті на себе зобов'язання.

Кредитний ризик  характеризує економічні відносини, що виникають між двома контрагентами — кредитором і позичальником — з приводу перерозподілу фінансових активів. Оскільки між кожною парою контрагентів складаються власні відносини, які не повторюються і не можуть бути виміряні точно, то процес оцінювання кредитного ризику досить складно піддається формалізації.

До того ж власне кредитні операції супроводжуються не лише кредитним, а й іншими ризиками: процентним - якщо кредит

надається під  платному ставку, інфляційним - за умови  падання

довгострокового кредиту під фіксовану ставку, валютним коли позичка надасться в іноземній валюті та ін. Отже, в процесі управління слід чітко відрізняти кредитний ризик, пов'язаний з неповерненням основної суми боргу та процентів, від інших видів ризику, бо до них застосовуються різні методи управління.

Таким чином, проблема зниження кредитного ризику банку значною мірою залежить віл, досконалості застосовуваних банком методів його оцінювання. Ці методи можуть бути уніфіковані лише до певної міри, адже кожен банк мас власну клієнтуру, свій сегмент рийку, галузеву специфіку, конкретні можливості. Обрані банком методики мають максимально враховувати ці особливості та втілювати диференційований підхід, до оцінювання кредитного ризику, оскільки показники, за якими оцінюється діяльність одних позичальників, можуть бути зовсім неприйнятними для інших. Проте мінімальний рівень уніфікації методики оцінювання кредитного ризику с необхідним, адже це допомагає банкам розробити власну систему підтримки управлінських рішень з надання позичок і забезпечує заданий рівень якості кредитного портфеля банк).

Під час оцінювання кредитного ризику доцільно розділяти індивідуальний  та портфельний кредитний ризик.

Джерелом індивідуального  кредитного ризику є окремий конкретний контрагент банку - позичальник, боржник, емітент цінних паперів. Оцінювання індивідуального кредитного ризику передбачає оцінювання кредитоспроможності такого окремого коні паї снів, тобто його індивідуальної спроможності своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за прийнятими зобов'язаннями.

Розрізняють такі складові індивідуального кредитного ризику:

• кредитний ризик щодо позичальника;
• кредитний ризик щодо способу забезпечення позички;
• кредитний ризик щодо кредитної угоди.

Кредитний ризик щодо позичальника -  імовірність того, що кредит буде переведений до розряду проблемних (пролонгований або винесений на прострочення). Отже, кредитний ризик щодо позичальника відображає міру (ступінь) того, що позичальник може не викопати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору з урахуванням впливу керованих і некерованих чинників.

Кредитний ризик щодо способу забезпечення позички - імовірність того, що банку це вдасться за рахунок забезпечення кредиту покрити можливі втрати через невиконання позичальником своїх зобов'язань. Забезпеченням кредиту найчастіше є гарантія, порука, страхування та застава.

Кредитний ризик щодо кредитної угоди відображає імовірність того, що позичальник може не виконати своїх зобов'язань перед банком щодо повернення боргу згідно з умовами кредитного договору, і при цьому банку не вдасться своєчасно і в повному обсязі скористатися забезпеченням позички для покриття можливих втрат від неї. Отже, кредитний ризик щодо кредитної угоди (Р(С)) - це добуток кредитного ризику щодо позичальника (Р(А)) на кредитний ризик щодо способу забезпечення позички (Р(В)):

Р(С)=Р{А)*Р(В).

Портфельний кредитний ризик - міра (ступінь) ризикованості кредитного портфеля (сукупності всіх кредитних угод) комерційного банку. Портфельний кредитний ризик проявляється у зменшенні вартості активів банку (іншій, ніж унаслідок зміни ринкової процентної ставки). Джерелом портфельного кредитного ризику є сукупна заборгованість перед банком за операціями, яким притаманний кредитний ризик (кредитний портфель, портфель цінних паперів. портфель дебіторської заборгованості тощо).

Національний банк України  розробив методику оцінювання банківських ризиків, у якій визначено основні фактори кредитного ризику та параметри його оцінювання (кількість ризику, якість управління ризиком, сукупний ризик, напрям зміни ризику).

На стадії кількісного оцінювання кредитного ризику визначається набір показників, а також установлюється, який метод найдоцільніше обрати для оцінювання кожного з факторів кредитного ризику. Урахування комплексу факторів дає можливість оцінити кількість кредитного ризику (Додаток №  )

ДОДАТОК №

Якісний аналіз полягає у  встановленні сутності кредитного ризику, ідентифікації його джерел (чинників) і вимагає ґрунтовних знань, досвіду  та інтуїції у цій сфері діяльності.

Урахування  зазначених факторів дає можливість оцінити якість управління ризиком (Додаток № ).

ДОДАТОК №

Процедура якісного аналізу ризику включає:

•  аналіз та діагностику ситуації, обтяженої  ризиком;

•  визначення основних суперечностей, домінуючих тенденцій, ступеня керованості ситуації з  боку банку;

• виявлення  інтересів основних учасників ситуації, їхнього ставлення до ризику;

•  формування управлінських цілей та завдань, які виникають перед банком у  даній ситуації;

• відбір можливих методів та засобів досягнення поставлених  цілей та завдань;

•  аналіз основних чинників, які впливають на прийняття рішень, розподіл їхна керовані та некеровані параметри ризику;

•  здобуття інформації про можливі діапазони  значень некерованих

параметрів  ризику;

• генерування  набору альтернативних варіантів розвитку ситуації;

• виявлення  пріоритетів банку в кожному  з варіантів розвитку

ситуації;

•  оцінювання згенерованих альтернативних варіантів;

•  розроблення  відповідного способу дій або  програми, яка є найкращою з  погляду переведення обтяженої  ризиком ситуації у більш сприятливу для банку.

Кредитний ризик оцінюється за чотирма параметрами:

1)  кількість  ризику — вимірюється сумою  можливих фінансових втрат; характеризується  як незначна, помірна, значна;

2) якість управління  ризиком — визначається ступенем  адекватності системи виявлення, вимірювання, управління та моніторингу ризиків тим наявним ризикам, які бере на себе банк; характеризується як висока, така, що потребує вдосконалення, низька;

3) сукупний ризик  — це узагальнений висновок  щодо рівня ри-зиковості, який визначається з урахуванням оцінок кількості ризику та якості управління з урахуванням відносного значення кожного. На оцінку сукупного ризику можуть вплинути пом'якшувальні фактори, наприклад страхування. Сукупний ризик характеризується як низький, помірний, високий;

4)  напрям  ризику — ймовірна зміна сукупного  рівня ризику протягом наступних  12 місяців. Оцінюється як такий,  що зменшується, стабільний, зростає.  Напрям ризику впливає на стратегію  нагляду, дає змогу визначити,  які додаткові наглядові заходи  можуть бути вжиті для зниження ризикованості діяльності банку.

Щоб зробити  висновки щодо сукупного кредитного ризику та напрямів його зміни ураховуватися мають як кількість кредитного ризику, так і якість управління кредитним ризиком,. За результатами перевірок кредитних інспекторів сукупний кредитний ризик банку може бути: низьким, помірним та високим. Напрям зміни кредитного ризику повинен бути визначений  як такий, що зменшується, стабільний і такий, що зростає.

Методи оцінювання ризику мають визначити 3 основні компоненти ризику:

• розмір – сума можливих втрат;
• імовірність настання негативної події;
• тривалість періоду впливу ризику.

На сьогоднішній день існує велика кількість методів  оцінки кредитних ризиків. Для оцінки кредитного ризику банки використовують різні моделі. Одні з них побудовані з використанням великих масивів інформації про минулий досвід кредитування (на основі статистичних даних вираховуються закономірності), інші зводяться до аналізу інформації і порівняння її із низкою спеціально визначених критеріїв (але це потребує певних припущень, що знижує об’єктивність рішення).

Застосування  кількісної оцінки кредитоспроможності  клієнта передбачає присвоєння певної групи тому або іншому виду кредиту, тому або іншому типу позичальника і визначає в  балах значення різних характеристик потенційного позичальника. Потім просто підраховується загальна кількість балів і порівнює з моделлю надання позики або відмови в її видачі. э часом все більшого поширення набуває метод, заснований на бальній оцінці позикоотримувача. Критерії, по яких проводиться оцінка позичальника, чітко індивідуальні для кожного банку, базуються на його практичному досвіді і періодично переглядаються.

Система оцінки кандидата в позичальники PARSER і CAMPARI використовуються в англійських клірингових банках.

PARSER:

Р  - Person -  інформація про персону потенційного позичальника, його репутації.

А - Amount - обгрунтування суми кредиту; що запрошується,

R - Repayment -  можливість погашення;

S  - Security -  оцінка забезпечення;

Е  - Expediency -  доцільність кредиту;

R  - Remuneration -  винагорода банку   (процентна   ставка)   за   ризик надання кредиту.

CAMPARI:

С - Character -  репутація позичальника;

А  - Ability  - оцінка бізнесу позичальника;

М -  Means -  аналіз необхідності звертання за позикою;

Р  - Purpose  - мета кредиту;

А - Amount  - обгрунтування суми кредиту;

R - Repayment -  можливість погашення позики;

I  - Insurance  - спосіб страхування кредитного ризику.

У практиці американських банків застосовується  "правило п'яти С":

CAPACITY -  здатність погасити позику;

CHARACTER  - репутація позичальника (чесність, порядність, старанність);

CAPITAL -  капітал, володіння активом як передумова можливості погашення позикової заборгованості;

COLLATERAL -  наявність забезпечення. застави;

CONDITIONS  -  економічна кон'юнктура і її перспективи.

В останні десятиріччя  в західних банках розробляються  методи оцінювання якості потенційних позичальників за допомогою різних статистичних моделей, які називають класифікаційними. Класифікаційні моделі відіграють роль статистичних прийомів, за допомогою яких об'єкти спостереження можна розбити на групи. Такі моделі є корисними як засоби систематизації інформації і підготовки для прийняття управлінських рішень.

Z-модель Альтмана використовується для оцінювання ймовірності банкрутства підприємства-позичальника. Значення ключового параметра «Z» визначається за допомогою рівняння, змінні якого відображають деякі ключові характеристики підприємства-позичальника. Якщо для даного підприємства коефіцієнт перевищує певну граничну величину, то воно зараховується до надійних. Якщо ж одержаний коефіцієнт нижче від критичної величини, то надавати позичку такому підприємству не рекомендується.

Z-модель Альтмана має такий вигляд:

Z=1,2 X 1+ 1,4  X 2 + 3,3Х₃ + 0,6X4 + 1,0X5,

де:

X 1=    

X 2=          

X 3=

X 4=

X 5 =

Правила класифікації для  рівняння  такі:

1) якщо Z< 2,675, фірму відносять до групи банкрутів;

2) якщо Z> 2,675, фірму відносять до групи успішних. Альтман установив, що при значенні Z від 1,81 до 2,99 модель дає збої, і означив цей інтервал як «ділянка невідання». Модель Альтмана може бути використана як додатковий інструмент для оцінювання:

1) ділових кредитів;

2) управління очікуваними надходженнями;

3) процедур внутрішнього контролю;

4) інвестиційних стратегій.

Отже, модель Альтмана придатна як для оцінювання загальної  діяльності підприємства (через Z-оцінки), так і виявлення проблемних місць (через індивідуальні показники). Що ж стосується оцінювання ділових кредитів, то Альтман пропонує використовувати його кількісну модель як доповнення до якісного та інтуїтивного підходу службовців кредитних відділів банків. Але він зазначає, що модель не дає бальної оцінки кредиту. На його думку, модель і розраховані через неї Z-оцінки можуть бути цінним інструментом визначення загальної кредитоспроможності клієнтів.

Модель нагляду  за кредитами Чессера призначена для прогнозування випадків невиконання позичальником умов кредитного договору. При цьому в «невиконання умов» Чессер включає не лише непогашення позики, а й будь-які інші відхилення, які роблять її менш вигідною для кредитора, ніж було передбачено спочатку. Чессер використовував дані чотирьох комерційних банків з трьох штатів за 1962—1971 р. Він вибрав дані за 37 успішними кредитами та за 37 невдалими (за якими не були виконані початкові умови). В останньому випадку дані характеризували становище за рік до порушення умов договору. Були також представлені дані щодо 21 пари кредитів за два роки до порушення умов договору. У модель Чессера входили такі шість змінних: