Облік і аудит основних засобів

Дипломна робота

Облік і аудит основних засобів на ЗАТ „Лукор”

 В C Т У П

Для нормального функціонування будь-якої ланки  ринкової економіки конче потрібно, щоб учасники, приймаючи рішення, мали правдиву та об’єктивну інформацію про майно, грошовий та фінансовий стан, результати роботи¾прибутки, доходи чи збитки, а також про особливості їх досягнення (на підставі попередніх даних) як на своєму підприємстві, так і в партнерів. Таку  інформацію надає лише  система бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік як самостійна галузь знань формувався протягом тисячоліть (близько 8-9 тис.років).

Розвиток  класичних ринкових відносин змусив бухгалтерський облік  сформуватися науково та юридично (приблизно в XI — XIX    ст.) як засіб управління (керування) діяльністю торговельних компаній  і банків. Власників уже не задовольняв  примітивний облік у  прибутково-видаткових книгах, які були поширені  протягом тривалого часу. Для управління торговельними компаніями  та банками потрібний був суцільний  і безперервний облік, який давав би необхідну  інформацію і забезпечував  повсякденний контроль  за наявністю і рухом  вкладеного капіталу та визначення  стосунків з партнерами.

Відтак  постійно поглиблювалися  й удосконалювалися  управлінські функції  бухгалтерського обліку. Він став засобом розумового узагальнення  сучасного способу виробництва, перетворився  на об’єктивну необхідність.

Сфера застосування бухгалтерського обліку–підприємства, організації, установи виробничої, комерційної, кредитно-банківської та інших видів діяльності, а через узагальнення даних  бухгалтерського обліку  та звітності - ті чи інші галузі, економіка окремих країн, світова економіка в цілому.

Бухгалтерський облік сьогодні - це система безперервного, суцільного  і  взаємозв’язаного спостереження за створенням (і грошовим вираженням) суспільного продукту і пов’язаними  з ним процесами обміну, розподілу та перерозподілу, за наявністю і рухом майна господарства, його майновими відносинами. Мета такого обліку – здобути та систематизувати інформацію, потрібну для управління діяльністю господарства будь-якого масштабу та рівня. Можна сміливо констатувати, що нині бухгалтерський облік  став невід’ємною складовою управлінської системи  світової економіки. Без нього неможливе управління  будь-якою її ланкою. Недарма бухгалтерський облік називають „мовою бізнесу”.

Бухгалтерський облік використовується в усіх сферах  підприємницької діяльності—виробничій, комерційній, банківській, страховій, у всіх галузях та підгалузях господарювання—промисловості, сільському господарстві, будівництві тощо. У кожній сфері (виді) діяльності, у кожній галузі господарювання бухгалтерський облік має специфічні особливості. Проте вихідні положення  бухгалтерського обліку єдині, спільні для всіх видів діяльності і в усіх галузях господарювання.

Бухгалтерський облік як інформаційна система поділяється на  відкриту частину, тобто таку, що може бути опублікованою, та закриту, яка становить комерційну таємницю  підприємства. Перша формує  поняття фінансового обліку (економіко-правова система), друга-внутрішньогосподарського (управлінського), виробничого (виробничо-комерційна система) обліку. Що ж до вихідних положень, то вони єдині, спільні як для фінансового, так і для внутрішньогосподарського  бухгалтерського обліку.

Моїм завданням є розкрити тему ”Облік і аудит нематеріальних активів” ЗАТ „Лукор”, показати як ведеться облік на даному підприємстві, а також як відображається він у документах. Перевірити наскільки правильно ведеться бухгалтерський облік підприємства, правильність заповнення документів і так далі.

1  ОГЛЯД  ЕКОНОМІЧНОГО  ТА ФІНАНСОВОГО СТАНУ СУБ’ЄКТА ГОСПОДАРЮВАННЯ

1. Особливості галузі досліджуваного підприємства

Хімічна промисловість  складається з кількох галузей: гірнича хімія (видобування сировини), основна хімія (виробництво мінеральних добрив, неорганічних кислот і соди) та хімія органічного синтезу (виробництво полімерних матеріалів) .

До провідної галузі основної хімії належить виробництво мінеральних  добрив: азотних, калійних, фосфорних, комбінованих, гранульованих.

Орієнтуючись у своєму розміщенні  на певну сировину, споживача, трудові ресурси,  хімічні підприємства утворюють промислові центри і вузли. Вузли хімічної промисловості особливого розвитку дістали в районах видобутку хімічної сировини. Окремі з них складаються з багатьох підприємств, розміщених у територіальній близькості, мають прямі  виробничі або опосередковані довкіллям зв’язки  (під’їзні шляхи, водні ресурси).

Основними центрами виробництва азотних добрив (аміачна вода, аміачна селітра, сульфат амонію) є Дніпродзержинськ, Запоріжжя, Алчевськ, Горлівка, Лисичанськ, Сіверськодонецьк. Вони розміщуються в районах коксохімічного виробництва.

Друга група підприємств, що виробляють добрива, тяжіє до споживача і розміщується в районах видобутку  природного газу та на трасах газопроводів. Так виникли виробництва в Черкасах, Рівному, Одесі.

У Донбасі  на базі використання відходів  чорної і кольорової металургії, а також природної хімічної сировини сформувалися Слов’янсько-Артемівський, Лисичансько-Рубіжанський, Горлівський, Маріупольський,  вузли хімічної промисловості. Особливо потужним є Лисичансько-Рубіжанський вузол у Луганській області.

Слов’янсько-Артемівський вузол  має своєрідну для Донбасу сировинну базу. В Горлівському вузлі на базі коксохімії виробляють азотні добрива. Великі вузли хімічної промисловості сформувалися в Прикарпатті і Донбасі. В Прикарпатті найбільшим  є Дрогобицько-Роздольський і Калусько-Долинський. До Дрогобицько-Роздольського вузла входять ВО”Сірка” в Новому Роздолі, виробництво калійних добрив у Стебнику, хімічні підприємства і виробництва  в Бориславі, Жидачеві, Стрию, нафтопереробка у Дрогобичі і Дашаві, а також завод технічного вуглецю.

Вузол хімічної промисловості утворився на основі видобутку  і переробки сировини у Присивашші.

Спеціалізацію виробництва в хімічній промисловості слід здійснювати одночасно з кооперуванням, що створює сприятливі умови для організації неперервних технологічних процесів, створення спеціалізованої техніки, нових форм організації праці, впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва; підвищує рівень використання устаткування і виробничих потужностей; спрощує виробничу структуру хімічних підприємств; удосконалює матеріально-технічне постачання і збут; активно сприяє зростанню продуктивності праці. Утилізація відходів дає змогу успішно розв’язувати проблеми охорони навколишнього середовища.

            Основні перспективи розвитку хімічної промисловості:

1. Хімізація народного господарства України сприяє широкому використанню мінеральних добрив у різних галузях та сферах народного господарства, впровадженню хімічних технологій у промисловості й сільському господарстві, інтенсифікації виробничих процесів, економії витрат суспільної праці.
2. Україна має потужну сировинну базу для розвитку хімічної промисловості: унікальні родовища самородної сірки у Прикарпатті (Роздол, Язів, Яворів), значні родовища калійних солей (Калуш-Голинська і Стебницька групи), практично необмежені поклади кам’яної солі в Донбасі (Артемівськ, Слов’янськ), Закарпатті (Солотвин) і Прикарпатті (Болехів, Дрогобич). Невичерпні запаси самосадної солі в озерах і лиманах Причорномор’я та Криму. Особливо багате на хлоридні солі натрію, магнію і брому озеро Сиваш. Сировинну базу хімічної промисловості України становлять також вугілля, продукти коксового виробництва, горючі гази і нафта. Завдяки розгалуженій системі трубопроводів підприємства органічної хімії наближаються до районів масового споживання її продукції.
3. У хімічній промисловості використовуються різні види енергії: електричну, теплову, механічну, світлову, штучний холод. Енергоносіями є електричний струм, пара, гаряча вода, паливо, охолоджена вода, повітря, інертні гази. Хімічна промисловість належить до енергомістких. За енергомісткістю її продукції можна виділити три групи підгалузей. Однією із перспектив розвитку хімічної промисловості є зменшення енергомісткості виробництва за рахунок впровадження досягнень науково-технічного прогресу.

Головними причинами, що стримують розвиток хімічного виробництва — обмеженість окремих сировинних ресурсів (фосфатів, нафти, газу), висока вартість готової продукції через зростання цін на паливо та електроенергію. Більше завантажені підприємства, продукція яких йде на експорт.

Оскільки хімічне підприємство є значним забрудником довкілля, у перспективі розвитку галузі в країні має здійснюватися без будівництва нових підприємств, за рахунок технічного переоснащення і реконструкції діючих з впровадженням ресурсозберігаючих мало- і безвідходних технологій, схеми замкнутого водообороту. Важливе значення також має перепрофілювання екологічно шкідливих виробництв на безпечні, виведення окремих підприємств за межі населених пунктів.

Історія підприємства пов’язана з розвитком калійної промисловості на Калущині. На території теперішнього міста Калуша і навколишніх сіл впродовж століть з природніх соляних джерел  примітивним способом видобували сіль. Перша письмова згадка про калуську солеварню датована 1447 роком. 

В 1804 році  при поглибленні соляної шахти  були знайдені „гіркі солі”, а в 1854 році  встановлено, що „гірка сіль”¾це каїніт. І в 1867 році  було створене перше  приватне підприємство  з експлуатації  запасів калійних руд. Засновниками його були граф Альфред Потоцький і його компаньйони.Тривалий час тут випускали  природній каїніт. В 1902 році на глибині 257 м відкрито 8-метровий  шар мінералу сильвініту і уже в 1929 році  було збудовано  збагачувальну фабрику  для переробки сильвінітових  руд в хлористий калій. В 1937 році було освоєно  випуск калімагнезії.

В 50-ті роки XX ст. були розвідані потужні поклади  калійних руд на Калуш-Голинському і Домбровському родовищах. Із  року в рік  збільшувалась кількість продукції, яка вироблялася на калійному комбінаті. В 1959 році тут було освоєно  технологічний процес  переробки  каїніто-лангбейнітових руд. Це було передумовою  для проектування і будівництва Калуського  хіміко-металургійного комбінату. Структура його виробництв  передбачала випуск продукції  на основі запасів калійних руд, природного газу і продуктів  переробки нафти Прикарпаття. Галітова руда Домбровського кар’єру буде використовуватись на виробництві  хлору і каустичної соди.

1.2 Характеристика фінансово-господарської діяльності        підприємства

1.2.1 Коротка характеристика  підприємства

В 2003 році ТзОВ „Лукойл-Нафтохім” стало переможцем конкурсу, організованого Фондом  державного майна України на створення спільного  підприємства з великим  нафтохімічним концерном „Оріана” (м. Калуш, Івано-Франківської області).

6 грудня 2000 року  було зареєстровано  ЗАТ „Лукор”, співзасновниками якого виступили ВАТ „Оріана” і ТзОВ „Лукойл-Нафтохім” (м. Київ). Статутний фонд створений шляхом  об’єднання  вкладів учасників  товариства і становив 245 млн. доларів США. П’ятидесятивідсотковим  внеском ВАТ „Оріана” до статутного фонду  став нафтохімічний комплекс, на підприємствах якого  працювало 6,5 тис.чол., ще 50% внесків ТзОВ „Лукойл-Нафтохім”—це грошові кошти, технічне обладнання, дизельне паливо та інша сировина. Найвищим керівним органом ЗАТ „Лукор” є Спостережна рада у складі 6 чоловік (по три з кожної сторони), яку очолює генеральний директор  ТзОВ „Лукойл-Нафтохім”. Вищим виконавчим органом  є правління ЗАТ „Лукор” чисельністю 11 чоловік, яке очолює голова правління.

ЗАТ „Лукойл-Нафтохім” було створене  в 1997 році з метою розвитку  нафтохімічного напрямку  діяльності ВАТ „Лукойл”. В склад компанії  входять ТзОВ „Ставролен” (м. Будьонівськ, Росія), ТзОВ „Саратоворгсинтез” (м. Саратов, Росія), ТзОВ „Ставропласт” (м. Мінеральні Води, Росія) і ЗАТ „Лукор” (м. Калуш, Україна). ЗАТ „Лукойл-Нафтохім” забезпечує збут готової  продукції за конкурентоспроможними цінами, постачає на виробництво енергоносії, виконує всі заходи  з охорони навколишнього середовища і виконує всі пункти Установчого договору ЗАТ „Лукор”.

„Лукойл”—найбільша російська нафтова компанія , заснована в 1991 році  як державний концерн, 1993 році була реорганізована  в акціонерне товариство  відкритого типу на базі ряду приватизованих підприємств нафтової галузі країни. Компанія швидко розвивалася, консолідуючи розрізнені активи. Це супроводжувалося ростом  обсягів виробництва, розширенням ресурсної  і збутової бази, диверсифікацію і глобалізацію бізнесу, поліпшенням  корпоративних стандартів.

„Лукойл”, починаючи з 1994 року, активно розвиває  свою міжнародну діяльність. Компанія має великі активи в країнах СНД-Азербайджані, Казахстані,Східній Європі і США в Україну „Лукойл” прийшов у 1995 році, і бізнес тут з року в рік розширюється. Сьогодні „Лукойл”  успішно працює в Криму, Одесі, Калуші. Створена компанією могутня  інфраструктура, що включає в себе переробку нафти, нафтохімію і роздрібну торгівлю.

В січні 1996 року згідно з наказом Фонду держмайна України, концерн „Оріана” набув статусу  відкритого акціонерного товариства (ВАТ „Оріана”).

В його структуру входили вісім заводів, які виробляли понад 100 видів різноманітної продукції та товарів народного вжитку. На його підприємствах  за даними 1996 року  працювало 16 тис. 836 працівників.

Працюючи в системі міжнародної компанії „Лукойл”,  поступово і працівники  ЗАТ „Лукор” матимуть усі ті соціальні блага, які сьогодні мають лукойлівці. У 2005 році  на соціальні потреби колективу ЗАТ „Лукор” згідно кошторису позареалізаційних витрат використано 10 млн. 956,1 тис. грн., що забезпечило виконання соціальних гарантій і пільг, викладених у колективному договорі між адміністрацією і профкомом ЗАТ „Лукор”.

Основну частину коштів в 2005 році у сумі 519,3 тис. грн. використано на оздоровлення  в санаторіях і базах відпочинку 581 працівника  підприємства. У літніх таборах , на узбережжі Чорного моря  відпочило 533 дитини працюючих.

Здійснюється соціальна підтримка працівників і пенсіонерів, а саме: виплачується матеріальна допомога працівникам і членам їхніх родин; працюючих, котрі мають дітей-інвалідів; одноразова допомога при виході на пенсію; матеріальна допомога непрацюючим  пенсіонерам; ветеранам війни; похорон. На ці потреби  за рік використано  681,5 тис. грн.

ЗАТ „Лукор” володіє значною кількістю необоротних активів. Бачимо, що товариство вкладає значні кошти в будівництво (451,6 тис.грн на кінець досліджуваного періоду). Зпочатку періоду до кінця величина незавершеного виробництва зросла з 154 до 375,6 тис.грн. Підприємство володіє значною часткою основних засобів, котра на початок періоду становить 79036,1 тис.грн, а на кінець періоду їхня вартість становить 77879,7 тис.грн.

Якщо аналізувати оборотні активи, то величина запасів підприємства підтримується на досить невисокому рівні: 3665,8 тис.грн на початок та 388 тис.грн на кінець звітного періоду.

Незначна величина запасів пояснюється недоцільнісю відволікати з виробництва значні оборотні кошти, котрі в той же час можуть приносити прибуток, працюючи на підприємство.

Величина товарної продукції товариства постійно зростає, що означає, що попит на продукцію підприємства є, і воно вводить нові потужності та більш продуктивно використовує наявні, щоб задовольнити попит на продукцію та не відстати від конкурентів.

Аналізуючи Баланс, можемо сказати, що дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги дещо збільшилась. Причому присутність резерву сумнівних боргів не спостерігаємо як на початок, так і на кінець аналізованого періоду.

Продовжуючи аналізувати Баланс, можна зауважити, що підприємство збільшило запас грошових коштів на рахунках у банку. Треба сказати, що товариство зберігає свої кошти в банку як в національній валюті, так і в іноземній. Грошові кошти потрібні підприємству для оперативних розрахунків з партнерами, для розрахунків з боргами, для здійснення поточної господарської діяльності. Значна частка грошових коштів товариства вкладена в цінні папери—70250 тис.грн.

З Балансу бачимо, що підприємство для здійснення господарської діяльності взяло в банку кредит, а також має кредиторську заборгованість за товари, роботи, послуги—3370,9 тис.грн. Це означає, що підприємство поступово розраховується з боргами не доводячи їх до критичної відмітки.

Незначна кредиторська заборгованість у процесі господарської діяльності—це цілком зрозуміле явище, що не викликає великих побоювань до того, як дійде до критичної відмітки.

1.2.2 Організаційна структура підприємства

       Вищим органом  акціонерного товариства є загальні  збори акціонерів. До виняткової  компетенції загальних зборів  акціонерів належать такі питання:

• визначення основних напрямків господарської діяльності товариства;
• затвердження виробничих планів та звітів господарських одиниць;
• внесення змін в установчі документи;
• обрання та відкликання членів ради товариства;
• обрання та відкликання членів виконавчих органів та ревізійної комісії;
• затвердження звітів та висновків перевірок ревізійної комісії товариства;
• затвердження порядку розподілу прибутку та формування фондів, кошторису їх витрат;
• визначення організаційної структури керівництва товариства та його підприємств;
• визначення умов оплати праці посадових осіб;
• вирішення питань про притягнення до майнової відповідальності службових осіб товариства.

Загальні збори визнаються правомірними, якщо в них беруть участь акціонери, які мають 60%  голосів. Загальні збори не можуть приймати рішень з питань , які не були включені до порядку денного. Повідомлення про збори робиться не менш як за 45 днів до їх скликання. Усі власники іменних акцій повідомляються про збори особисто. Кожний з акціонерів може вносити свої пропозиції щодо порядку денного загальних зборів, але ця процедура повинна закінчуватись приблизно за 45 днів до визначеної дати скликання зборів. У такий же строк, згідно із законодавством, акціонери, які мають у сукупності понад 10% голосів, можуть вимагати включення питань, запропонованих ними до порядку денного зборів.

На зборах голосування проводиться за принципом: одна акція дорівнює одному голосу. Збори, як правило, скликаються не менше одного разу на рік. Позачергові збори скликає виконавчий орган при зазначених у статуті обставинах, або коли цього вимагають інтереси підприємства. Позачергові збори скликаються і на вимогу наглядової ради або ревізійної комісії.

Для контролю за діяльністю виконавчих органів в акціонерному товаристві утворюється рада акціонерного товариства, члени якої не можуть бути членами виконавчого органу.

Найпоширенішим керівним органом акціонерного товариства є правління, яке вирішує всі питання діяльності товариства. Правління завжди підзвітне загальним зборам акціонерів та спостережній раді. Воно призначається для безпосереднього  виконаня їх рішень. Роботою правління керує голова, якого обирають чи призначають у відповідності з статутом товариства.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю правління і в цілому всього товариства здійснює власна ревізійна комісія. Членів ревізійної комісії обирають з числа акціонерів та представників трудового колективу. Порядок роботи ревізійної комісії затверджується загальними зборами акціонерного товариства.

Перевірки фінансово-господарської діяльності правління чи інших керівників та виконавчих органів комісія  проводить за власною ініціативою, за дорученням загальних зборів, ради акціонерного товариства, а також на вимогу акціонерів, які разом мають понад 10% голосів. Про підсумки перевірки комісія  доповідає загальним зборам  акціонерів чи наглядовій раді. Без висновків ревізійної комісії загальні збори не затверджують річного звіту та балансу акціонерного товариства.

3. Методика обліку нематеріальних активів
1. Визнання нематеріальних активів

Відповідно до ПБО 8 нематеріальними вважаються  немонетарні активи, які:

• не мають  матеріальної форми;
• не можуть бути ідентифіковані;
• утримуються підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, постачання товарів або послуг, в адміністративних цілях або для надання в оренду іншим особам.

Придбаний нематеріальний актив визнається підприємством  і відображається  в обліку та звітності, якщо він відповідає всім критеріям визнання:

    1.  Критерії   визнання активів   взагалі:

• актив контролюється підприємством внаслідок минулих подій;
• існує ймовірність одержання підприємством майбутніх економічних вигод, пов’язаних з його використанням;
• вартість активу може бути достовірно визначена.

   2. Критерії визнання нематеріальних  активів:

• немонетарний актив;
• не має матеріальної форми;
• може бути ідентифікований;

- утримується з метою використання  протягом періоду                           більше        одного  року або операційного циклу, якщо він перевищує один рік, для:

1.виробництва;

2.торгівлі;

3.адміністративних цілей;

4.надання в оренду іншим особам.

Всі активи підприємство отримує внаслідок минулих подій. Операції  або події,що очікуються в майбутньому, не приводять до появи активів.

Критерій щодо можливості достовірної оцінки вартості активу застосовується незалежно від того, чи був нематеріальний актив придбаний, отриманий ззовні, чи створений на підприємстві.

Для визнання нематеріальних активів, створених на підприємстві, відповідно до вимог ПБО 8 застосовуються додаткові критерії визнання:

1.Витрати на створення нематеріального  активу класифікуються на етап  досліджень та етап розробок.

Дослідження—заплановані підприємством дослідження, які проводяться ним уперше з метою отримання і розуміння нових наукових та технічних знань.

Розробка—застосування підприємством результатів досліджень  та інших знань для планування і проектування нових або значно вдосконалених матеріалів, приладів продуктів, процесів, систем або послуг до початку їхнього серійного виробництва чи використання.

2.Витрати на дослідженя визнаються витратами під час їх здійснення. Якщо підприємство не може відокремити етап дослідження від етапу розробок у процесі створення наматеріального активу, тоді всі витрати розглядаються як витрати на дослідження.

3.Нематеріальний актив, отриманий в результаті розробки, слід відображати в Балансі за умови, якщо підприємство має:

- намір, технічну можливість та  ресурси для доведення нематеріального  активу до стану, у якому він  придатний для реалізації або  використання;

-  можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання нематеріального активу;

-   інформацію для достовірного  визначення витрат, пов’язаних з розробкою нематеріального активу.

Якщо нематеріальний актив не відповідає переліченим вище критеріям визнання, то витрати, пов’язані з його придбанням чи створенням, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені, без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом.

Прикладом витрат, які не ведуть до виникнення нематеріального активу і підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені є:

• витрати на дослідження (інші операційні витрати);
• витрати на підготовку і перепідготовку кадрів (адміністративні витрати);
• витрати на рекламу і просування продукції на ринку (витрати на збут);
• витрати на створення, реорганізацію, переміщення підприємства або його частин (адміністративні витрати);
• витрати на підвищення ділової репутації підприємства (адміністративні витрати).

Крім того, не слід визнавати нематеріальним активом розроблені самим підприємством торгові марки, заголовки, назви видань, переліки клієнтів та інші подібні за своєю суттю об’єкти. 

1.3.2 Класифікація нематеріальних  активів

В обліку і фінансовій звітності нематеріальні активи поділяються  за кількома ознаками.

1. За способом  отримання:
• створені власними силами.
• отримані іншим шляхом:

1. придбані за грошові кошти;
2. придбані в обмін на інші активи;
3. придбані в обмін на інструменти капіталу;
4. отримані внаслідок об’єднання підприємств;
5. отримані безоплатно;
6. придбані за рахунок коштів цільового фінансування.

2. За групами:

1. права користування природними ресурсами;

2. права користування майном;
3. права на знаки для товарів і послуг;
4. права на об’єкти промислової власності;
5. авторські і суміжні з ними права;
6. інші нематеріальні активи.

Класифікація нематеріальних активів за способом отримання пов’язана з особливостями  їх визнання та оцінки в обліку і звітності.

У розрізі груп повинен бути організований облік нематеріальних активів за субрахунками рахунку 12”Нематеріальні активи”.

Група нематеріальних активів—сукупність однотипних за призначенням та умовами використання нематеріальних активів.

До підсумку Балансу включається різниця  між первісною вартістю нематеріального активу та сумою його зносу.

1.3.3 Оцінка і переоцінка нематеріальних активів.

Придбані або створені нематеріальні активи зараховуються на Баланс  за первісною вартістю (таблиця 1.1). Собівартість внутрішньо створених активів визначається в сумі витрат, здійснених з дати, коли нематеріальний актив почав відповідати критеріям визнання. Не можна здійснювати перерахунок витрат, визнаних у звіті про фінансові результати за попередні звітні періоди.

Переоцінка за справедливою вартістю на дату Балансу здійснюється для тих нематеріальних активів, для яких існує активний ринок.