Оподаткування банківської діяльності в Україні

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….….3

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОПОДАТКУВАННЯ  БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ……………………………………………………………………...…6

1.1. Податки, їх економічний зміст  та місце в банківській діяльності……..….…6

1.2. Банківські операції як об’єкт  оподаткування …………………………...…..13

1.3. Державне регулювання оподаткування банківської діяльності………..…...17

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ОПОДАТКУВАННЯ  БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ………………………………………………………………………….26

2.1. Основні види податків і  зборів, що сплачують банки……………………....26

2.2. Особливості формування прибутку банку…………………………………...31

2.3. Вплив оподаткування на ефективність  банківської діяльності…………….38

РОЗДІЛ 3. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ВІТЧИЗНЯНОЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ ТА ЇЇ ОПОДАТКУВАННЯ……………………………………………………..….48

3.1. Особливості оподаткування банківської діяльності зарубіжних країн…….48

3.2. Проблеми в системі оподаткування банків та пропозиції щодо їх вдосконалення…………………………………………………………………...….53

ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...62

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………….…64

ВСТУП

         Актуальність теми. Податки є головним джерелом наповнення державного бюджету, а з іншої сторони – важливим інструментом державного регулювання економіки. Зміна тенденцій загальноекономічної динаміки в Україні зі спаду на зростання, що розпочалася в кінці ХХ століття, вимагає і перегляду підходів щодо податкового навантаження на економіку.

Процес реформування вітчизняної податкової системи  ще не завершений. В окремих сферах економіки все ще залишаються проблеми в сфері оподат- кування, які перешкоджають реалізації її фіскального потенціалу. До найбільш

актуальних з них  у сфері банківської діяльності відносять: а) часті законодавчі  зміни в частині оподаткування; б) постійні коригування методів нарахування та сплати податків; в) неналежне виконання банками функцій податкового агента; д) право банків зменшувати оподатковуваний прибуток на суми відрахувань у резерви; ж) обмежені можливості вітчизняних банків, на відміну від зарубіжних, з одного боку, для залучення довгострокових фінансових ресурсів, а з іншого – для спрямування наявних ресурсів безпосередньо на фі- нансування суб’єктів реальної економіки тощо.

Фінансова стабільність банків стає питанням їх виживання, оскільки банкрутство в умовах ринку виступає вірогідним результатом діяльності нарівні з іншими можливостями. Надійність банків має значення не тільки для самих банків, а й для всієї країни в цілому, і, навпаки, банкрутство банків спричиняє збитки їх клієнтів (депонентів): підприємств і населення. Крім випадків кримінальних фінансових операцій, банкрутство банків звичайно є результатом банкрутства промислових і торгових підприємств (клієнтів банку), що у свою чергу викликає руйнування інших промислових і торгових підприємств, оскільки їхні кошти зберігаються на поточних та інших рахунках у банках. Наявність подібних випадків (банкрутств банків) негативно позначається на господарській діяльності всіх економічних суб'єктів, що врешті-решт відбивається і на добробуті суспільства (тому що це супроводжується падінням багатьох макроекономічних показників, таких як валовий внутрішній продукт, життєвий рівень населення країни тощо).

Для визначення надійності (стабільності) комерційного банку, перш за все, аналізують його доходи і витрати, які являються основними показниками  результативності фінансової діяльності банку. Адже, чим більшими є доходи і меншими витрати – тим більшим є прибуток банку і, звісно, більш стабільнішим є банк.

Дослідженню специфіки  системи оподаткування банків і  розробці нап-рямів податкового стимулювання їх фінансово-інвестиційної діяльності присвячені роботи багатьох учених, серед них: Н. Агафонова, С. Буряк,           М. Бутильков, О. Борисов, Д. Бекерська, А. Бризгалін, Л. Воронова,                  Л. Гончаренко, І. Д’яконова, І. Cало, О. Сєрбина, Н. Євченко, Л. Шевчук,          В. Москалюк, С. Попов, Л. Єфімова, І. Заверуха, В. Кротюк, Л. Клюско,           О. Орлюк, В. Ольховик, С. Палей, О. Поляк, А. Селіванов, Ю. Сколотяний,     О. Кірєєв, Л. Кузнєцова, П. Пацурківський, Ю. Ровінський, А. Носков,              Н. Хімічева та інші.

Значна кількість наукових робіт, зокрема вітчизняних економістів, спрямована на дослідження механізму сплати окремих податків банківськими установами та проблеми їхнього відображення в бухгалтерському обліку. Але при цьому не приділяється достатньої уваги проблемам впливу окремих податків на фінансові результати діяльності банків та оцінки бюджето- утворюючої ролі банківських установ під час формування дохідної частини

Державного бюджету  України.

Мета дослідження - узагальнення теоретичних і прикладних аспектів оподаткування банківських установ та окреслення можливих шляхів вдосконалення банківської системи в контексті новацій податкового законодавства України. Для її досягнення в роботі поставлено і вирішено комплекс теоретичних і практичних завдань банківської діяльності в Україні.

Завданням роботи є:

• вивчити податки, їх економічний зміст та місце в формуванні доходів банку;
• дослідити банківські операції як об’єкт оподаткування;
• визначити державне регулювання оподаткування банківської діяльності;
• ознайомитися з основними видами податків і зборів, що справляють банки;
• з’ясувати собливості формування прибутку банку та вплив оподаткування на ефективність банківської діяльності;
• висвітлити особливості оподаткування банківської діяльності зарубіжних країн;
• проаналізувати проблеми в системі оподаткування та пропозиції щодо їх вдосконалення.

Об’єктом дослідження  є :

• Дослідити теоретичні основи системи оподаткування банківської діяльності шляхом вивчення сутності податків, їх економічного змісту та місця у формуванні доходів банку;
• Вивчити банківські операції як об’єкт оподаткування.

Предметом є фінансово-економічні відносини, що виникають в процесі оподаткування банківської діяльності.

Інформаційною базою  дипломної роботи є оновлений Податковий Кодекс України № 2755-17 від 03.02.2013 року, закони України, що стосуються банківської діяльності, та інші чинні нормативно-правові акти, статистичні та періодичні матеріали.

Структура і обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які поділяються на дев’ять підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 58 стор. Список використаних джерел містить 14 найменувань.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ОПОДАТКУВАННЯ  БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1. Податки, їх економічний  зміст та місце в банківській діяльності

Сукупність загальнодержавних  та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому Податковим кодексом України порядку, становить податкову  систему України.¹ Виникнення податків сягає сивої давнини. В Київській Русі податки з'являються вже в перші роки виникнення цієї держави. Давньоруські податки не запозичуються з інших країн, а мають своє власне, національне походження. Одним з найдавніших прямих податків Київської Русі, що проіснував на українських землях, було подимне. Назва походить від одиниці оподаткування - "диму". Тобто, "дому", селянського двору. Платили подимне натурою та часткового грішми. Інший древній податок - полюддя. Він збирався під час щорічних об'їздів Київської Русі князем та його дружиною. І ще одним джерелом наповнення казни було поплужне. Це земельний податок, одиницею оподаткування якого був плуг. Поплужне йшло на військові витрати, утримання велико - князівського двору та на дипломатичні місії. Цікаво, що ці три види податків так узвичаїлись, що й продовжили існувати тоді, коли Київської Русі не стало. Спочатку в землях Галицько-Волинського князівства, а потім за часів литовсько-української та литовсько-польської держави.

Княгиня Ольга, розвиваючи і вдосконалюючи традиційну систему податків, збагачує їх оброками, втілює в життя рентні відносини. Останні стали важкою розплатою за смуту і нестабільність життя на Русі в ХІІ-ХІІІ ст. В епоху середньовіччя Русь сплачувала податки Литовській, Польській і Московській державам, час від часу, збільшуючи кількість прямих і непрямих, звичайних і надзвичайних податей, яких нараховувалося більше 30.

З XV століття вводиться такий прямий грошовий податок як половщина. Спочатку його сплачували селяни, виходячи з  кількості худоби і землі. Згодом половщину почали сплачувати всі державні категорії залежного селянства. Понад триста років проіснував на українських землях такий натуральний податок як поштучне, запроваджений литовцями. Його сплачували селяни від кількості худоби та птиці, витканого полотна, ряден, рушників.

З XVI століття приходить в Україну  так зване Магдебурзьке право, яке  стає визначальним у податковому  та митному регулюванні. Магдебурзьке право — це письмовий королівський дозвіл на місцеве самоврядування, куплене мешканцями окремих міст і містечок, або дароване жителям окремих міст за особливі заслуги перед короною. Міський голова чи бургомістр за Магдебурзьким правом був найвищою виконавчою та судовою особою в місті. Він мав право встановлювати розміри податків та мита, відміняти їх чи звільняти від них окремих громадян, розглядав усі майново-боргові спори і виносив по них рішення. Міське населення було особисто вільним. Ковалі, гончарі, ювеліри, крамарі об'єднувались в окремі цехи і сплачували фіксовані податки колективно. Завдяки Магдебурзькому праву почали швидко розвиватися міста. Чотириста років тому воно було запроваджено в Києві. За часів Магдебурзького права було запроваджено помірне торговельне мито. І сплачувалось воно з певної міри привізного товару. Розмір помірного був сталим і декілька століть не мінявся: два гроші за одну одиницю товару. Часто помірне торговельне мито органами міського управління змінялось іншими вимогами.

За часів Гетьманщини частину  податків, що стягувалися з населення  було скасовано. Шляхта, козацька старшина були звільнені від податків повністю. Лише міщани і селяни платили стацію - податок на утримання війська, а також сплачували податок з промислових прибутків.²

Повна руйнація українських податкових національних традицій, яка передбачала помірність і доцільність оподаткування, розпочалася з втратою Україною її незалежності і повного поневолення Російською Імперією. Ламаючи адміністративну систему України, яка за своєю демократичною суттю та універсальністю випереджала більшість адміністративних систем країн Європи, Російська Імперія почала запроваджувати й свої податки. Помірне мито було замінене Московським податком, що становив 5 відсотків від продажної ціни товару. Було введено подвірне оподаткування. Тобто, запроваджено нову систему оподаткування населення прямими податками. Запровадження подвірного оподаткування значно збільшило кількість платників податків за рахунок введення в їх число тих категорій населення, що раніше були звільнені від оподаткування: "задвірних", "ділових людей", половників та інших. Загальну суму подвірного визначав уряд на чолі з урядником, а сільська громада чи міське управління розподіляли суму податку між всіма дворами. Подвірне оподаткування зберігалось до запровадження подушного, тобто до XVIII століття. Основний прямий податок Російської імперії подушне запроваджено в Україні в першій половині XVIII століття. Його сплачувало все чоловіче населення країни, крім дворян, духовенства і осіб, що перебували на державній службі. Розмір податку щороку визначався сумою, необхідною для утримання армії і флоту, і постійно збільшувався. У XVIII столітті подушне становило близько 50 відсотків усіх надходжень до державного бюджету Російської імперії. Подушне сплачували до кінця 19 століття. З появою іноземних капіталістичних інвесторів і розвитком в пореформений час сільськогосподарського і ремісничо-промислового підприємництва, подушна подать відміняється і вводяться майнові, та інші прямі податки.

В роки революції і громадянської  війни податкова система змінюється прямим визиском, експропріацією. Елементи цивілізованого регулювання економіки шляхом запровадження прямих і непрямих податків запроваджуються в період коротко часового НЕПу. Сталінізація спростила податкову систему і в умовах тоталітарної системи вона стала по суті номінальною і набрала вироджених форм. Потреби в спеціальному податковому органі в умовах загальнодержавної форми власності на засоби виробництва не було. У складі Міністерства фінансів та його підрозділів в областях, районах, містах виділялись відповідні підрозділи держдоходів. Вони несли відповідальність за дотриманням діючого порядку справляння бюджетних доходів і за виконання плану надходжень платежів до бюджет).

Разом з набуттям Україною незалежності у 1991 році почала створюватися та інтенсивно розвиватися нова податкова система. Вона значною мірою відрізняється від тієї, що існувала в умовах командно адміністративної системи — з особливостями, характерними для всіх республік колишнього СРСР. Податкова система України, що формується нині, з одного боку, сягає своїм корінням у систему доходів державного бюджету колишнього СРСР, з іншого боку, потребує змін і реформ, що відповідали б вимогам становлення в країні ринкової економіки. Створена у 1991 році податкова система України зазнала численних значних змін, але так і не досягла прийнятного для уряду та суспільства стану.³

В наш час податки є обов'язковими платежами, що вилучаються державою з доходів юридичних чи фізичних осіб до відповідного бюджету для фінансування витрат держави, передбачених її конституцією та іншими законодавчими актами. Податок - це форма примусового відчуження результатів діяльності суб'єктів, реалізуючих своє податкове зобов'язання, в державну або комунальну власність, вноситься до бюджету відповідного рівня (або цільового фонду) на підставі закону (чи акту органа місцевого самоврядування) і виступає як обов'язковий, нецільовий, безумовний, безоплатний та безповоротній платіж. На перший погляд, податки виражають односторонні відносини держави з підприємцями та населенням під час їх сплати, але з іншого боку податки дають змогу мати зворотній зв'язок із платниками завдяки фінансуванню відповідних витрат.

Вся сукупність податків, зборів, відрахувань  і платежів державі становлять її податкову систему, яка має свою структуру, тобто класифікацію податків залежно від різних ознак.

При введенні податки  наділяються певними функціями  або призна-ченням. Кожен податок виконує передусім фіскальну функцію, тобто забезпечує надходження коштів до бюджету для задоволення потреб суспільства. Важливо підкреслити стабільність фіскальної функції податків. Остання визначає не тільки формування переліку надходжень до бюджету, а й механізм цих надходжень, який діє на постійній, стабільній основі, та забезпечує централізоване стягнення податків.⁴

Регулююча функція виступає свого роду доповненням попередньої  та торкається як регулювання виробництва, так і регулювання споживання. При цьому регулюючий механізм здійснюється незалежно від бажань держави. Часто  під регулюючою функцією розуміють  лише надання пільг окремим галузям або виробникам. Проте податкове регулювання - більш складний механізм, який враховує не тільки податкове тиснення, але й перспективи того чи іншого виду діяльності, рівні дохідності та інше.

Розподільча функція  являється відображенням фіскальної: поповнити казну, а потім розподілити одержані кошти. Але на стадії розподілу ця функція тісно переплітається з регулюючою функцією. Наприклад непрямі податки, які регулюють споживання, створюють фундамент для перерозподілу коштів з одних платників до інших. Це дозволяє говорити про існування первинного і вторинного перерозподілу за допомогою податків.

Стимулююча функція створює орієнтири для розвитку або згортання виробництва. Як і регулююча, вона може бути пов'язана з застосуванням механізму пільг, зміною об'єкту оподаткування, зменшенням бази оподаткування, Іноді цю функцію розглядають як різновид регулюючої. Як підтверджує світовий досвід, надання податкам стимулюючих і регуляційних функцій потребує тривалого опрацювання порядку їх обчислення, сплати, надання пільг.

Контрольна функція реалізується в ході оподаткування при регламентації  державою фінансово - господарської  діяльності підприємств і організацій, отриманні доходів громадянами, використанні ними майна. За допомогою  цієї функції оцінюється раціональність, стабільність податкової системи, перевіряється, наскільки податки відповідають реалізації цілі при сучасних умовах.⁵

Податки класифікують за такими ознаками:

1. За економічним змістом об’єкта  оподаткування: 

- податки на доходи,

- податки на споживання,

- податки на майно, 

- податки на різні  дії, 

- інші податки. 

2. За рівнем встановлення:

- загальнодержавні,

- місцеві. 

3. За формою оподаткування: 

- прямі,

- непрямі. 

4. За способом стягнення: 

- розкладні 

- окладні. 

5. За порядком використання:

- загальні,

- спеціальні.

6. За платниками податків:

- податки з юридичних  осіб,

- податки з фізичних  осіб,

- податки змішаного  складу.

7. За ступенем врахування  фінансового стану платника:

- реальні,

- особисті.

Оподаткування банківської діяльності в Україні здійснюється за вимогами тих же законодавчих актів, що й оподаткування всіх інших юридичних осіб-суб’єктів господарювання. Проте, банки як фінансові посередники в економіці країни здійснюють специфічні операції, пов’язані з перерозподілом фінансових ресурсів із тих секторів економіки, де ці ресурси є тимчасово вільними, у сфери, де відчувається в них потреба, тобто діяльність банків суттєво відрізняється від діяльності інших підприємств. Тому в податковому законодавстві зазвичай прописуються окремі норми щодо оподаткування операцій фінансових установ, насамперед банків. Окрім того, особливість банківської діяльності, яка пов’язана в основному із роботою з коштами клієнтів (фізичних і юридичних осіб), а не з власними коштами, є причиною підвищених ризиків, що також треба враховувати при оподаткуванні.⁶

З вищевказаного можна  сказати, що банки обкладаються великою кількістю різноманітних відрахувань і зборів, тому дуже важливим в цій діяльності є доцільний вибір системи оподаткування, який допоможе правильно регулювати банківську діяльність, і сприяти покращенню фінансових результатів.

1.2. Банківські  операції як об’єкт оподаткування  банківської діяльності

Вся господарська діяльність банку – здійснення банківських  угод  має назву статутна діяльність. Її проведення вимагає від  банку значних витрат, але крім витрат виникають доходи, як результат діяльності банку.

        Витрати – це зменшення економічної  вигоди у звітному періоді,  у формі вибуття або використанні  активів чи збільшення забов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу за винятком розподілу капіталу між учасниками (акціонерами) чи його вилучення. Зростання банківських витрат, які неузгодженні зі збільшенням його прибутку може істотно погіршити фінансовий стан навіть крупному та авторитетному банку.⁷

       Доходи - це збільшення  економічних вигод протягом звітного  періоду у формі припливу або  зростання  активів, або зменшення  зобов`язань, що спричиняють збільшення  капіталу і не є внесками  акціонерів.

       Дохід банку складається з операційного доходу. Він залежить від:

-         норми прибутку та активні  операції 

-         розміру плати за надані послуги 

-         величина та структура активів  

Результатом співставлення  доходів та витрат є фінансовий результат статутної діяльності, який виступає у вигляді прибутку чи збитків.

       Поняття  доходності  банку   відображає   позитивний    сукупний   результат   діяльності   банку у всіх   сферах  його  господарсько-фінансової і комерційної діяльності. За  рахунок доходів банку покриваються  усі його    операційні   видатки,   включаючи адміністративно-управлінські,  формується  прибуток  банку,  розмір  якого визначає рівень дивідендів, збільшення власних коштів і розвиток пасивних і активних операцій.

          Для оцінки доходів та видатків  необхідно розрахувати загальну суму доходів банку, отриманої їм за період, із наступним поділом її на види доходів, що надійшли від проведення різноманітних видів банківських операцій.

Доходи банку прийнято розділяти на процентні і непроцентні.

  До процентних  доходів банку відносяться:

• нараховані й отримані відсотки по позичках у гривневому виразі;
• нараховані й отримані відсотки по позичках в іноземній валюті.

 Структура процентних  доходів банку може бути подана  також у вигляді: 

• процентних доходів, отриманих по міжбанківських позичках;
• процентних доходів, що надійшли по комерційних позичках.

 Непроцентні доходи  складають: 

 ·        доходи від інвестиційної діяльності (дивіденди по цінних паперах,  доходи від участі в спільній  діяльності підприємств і організації  й ін.);

 ·        доходи від валютних операцій;

 ·        доходи від отриманих комісій  і штрафів; 

 ·        інші доходи.

  Процентні витрати  складають: 

 • нараховані і  сплачені відсотки в гривнях; 

 • нараховані і  сплачені відсотки у валюті.

  До непроцентних  витрат відносять:

 ·        операційні витрати: 

 сплачені комісійні  по послугах і кореспондентських  відносинах;

 витрати по операціях  із цінними паперами;

 витрати по операціях  на валютному ринку; 

 ·        витрати по забезпеченню функціонування  банку: 

 витрати на утримання апарата управління;

 господарські витрати; 

 ·        інші витрати: 

 штрафи, пені, неустойки  сплачені; відсотки і комісійні  минулого років і т.д. 

  Найбільше значними статтями операційних витрат банку традиційно є витрати:

•   по виплаті відсотків по поточних і строкових вкладах;

• пов'язані з виплатою комісійних іншим банкам і іншим  фінансово-        кредитним  заснуванням за надані послуги;

• по утриманню й експлуатації будинків і устаткування;

• на заробітну плату персоналу;

 • на створення спеціальних резервів. ⁸

          У останні  роки спостерігається зріст питомої  ваги видатків на виплату відсотків  по вкладах клієнтів. Це пояснюється,  по-перше, підвищенням рівня процентних  ставок по депозитах у результаті  посилення конкурентної боротьби і по-друге, збільшенням питомої ваги депозитних рахунків у загальній сумі притягнутих коштів.

          Банки, що виконують міжнародні  розрахункові операції, сплачують  комісійні банку, що виконує  доручення на здійснення операцій (акредитивних, інкасових і ін.).  Але кінцевим платником виступає клієнт банку, із доручення якого проведена операція.  Банк у повному обсязі списує з його рахунку сплачену їм комісію.

          Видатки банку на утримання  й експлуатацію будинків і  устаткування, оплату персоналу  і соціальні посібники носять  щодо постійний характер.  Їхня  питома вага в загальній сумі  видатків банку дуже значний. 

 Визначена частина  коштів банка витрачається на створення резервів.  Інші видатки в рахунку прибутків і збитків банку показуються по статті «Інші операційні видатки».  Це внески, видатки на рекламу, інвентар і матеріали, на оплату послуг аудиторських фірм, судові і транспортні витрати, а також деякі види податків.

          Зріст операційних видатків не  тільки відбиває несприятливий  стан кон'юнктури ринку, на  якому банк залучає ресурси,  але і може свідчити про  погіршення менеджменту.  Особлива  увага заслуговує оцінка двох  груп статей: видатки, пов'язані з забезпеченням функціонування банку (особливо адміністративно-господарські) і видатки, пов'язані з підвищенням ризикованості банківської діяльності (створення обов'язкових і інших страхових резервів). ⁹

          Одна з основних цілей банків - це одержання прибутку, що є джерелом виплати дивідендів акціонерам (пайовикам), створення фондів банку, базою підвищення добробуту робітників банку і т.д.  Прибуток банку являє собою різницю між його доходом і витратами, тобто це – фінансові результати діяльності банку, які відображаються в звіті про фінансові результати банку.

          Відповідно до діючої методики, банки визначають прибуток або  збитки від своєї діяльності  раз в квартал, в останній  операційний день кварталу. Протягом  кварталу прибутки і витрати враховуються наростаючим підсумком. Розподіл прибутку банку здійснюється по підсумкам діяльності за рік відповідно до рішення загальних зборів акціонерів (пайовиків) банку.

          Після сплати податків і штрафів,  що накладаються податковою інспекцією, Національним банком України і іншими органами  з прибутку банку проводяться відрахування в його резервний фонд в розмірі не менш ніж  5 % прибутку, що залишається в розпорядженні банку. Потім  здійснюються відрахування в фонди економічного стимулювання банку, на добродійні і спонсорські заходи, на виплату винагород керівництву банку. З суми, що залишилася виплачуються дивіденди акціонерам (пайовикам). Якщо і після цього залишається нерозподілений прибуток, він може бути направлений на індексацію акцій (паїв) або ж на приріст капіталу банку.

          Збитки банку по підсумкам  діяльності за рік покриваються  за рахунок резервного фонду,  а при його недостатності -  за рахунок зменшення капіталу.

При збитковій діяльності банку акціонерами (пайовиками) або Національним банком України вирішується питання про доцільність його подальшого функціонування: збереження, реорганізація або ліквідація. ¹⁰

Для збільшення прибутку банку та його загального оздоровлення необхідно провести ряд реформ у законодавстві, спрямованих на обмеження нелегальних, напівлегальних та конфліктуючих з державною політикою дій, а також залучити більшу аудиторію клієнтів, що в загальній сукупності забезпечить системі правильне функціонування та розвиток.

1.3. Державне  регулювання оподаткування банківської діяльності

Банк – це підприємницька структура, метою якої є отримання прибутку. Прибуток банку залежить від багатьох чинників, серед яких виділимо екстенсивні (розширення бізнесу, збільшення обсягів залучених коштів, наданих кредитів) та інтенсивні (скорочення витрат, збільшення продуктивності праці, зменшення кількості працівників). Податки та інші обов'язкові платежі належать до категорії витрат. Однак менші податки не завжди означають більший прибуток. Не виключено, що зменшення обсягу сплати одних податків призведе до збільшення обсягу сплати інших податків, а також до фінансових санкцій зі сторони контролюючих органів.

Державне регулювання  зачіпає тією чи іншоюмірою економічні інтереси всіх суб'єктів різних сегментів  ринку. Одним із важливих сегментів ринку є ринок грошових і позичкових капіталів, який базується переважно на банківській системі. Банки є дієвим інструментом держави у реалізації її економічної політики. Водночас банки, як елемент ринкової інфраструктури, забезпечують розвиток економіки на мікрорівні. Окрім цього, грошово-банківська система є не тільки об'єктом державного податкового регулювання, а й джерелом доходів державного бюджету.¹¹