Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Опорядження каменеподібних поверхонь високоякісною штукатуркою

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Любешівський технічний коледж Луцького НТУ

Дипломна робота на тему:

«Опорядження каменеподібних поверхонь високоякісною штукатуркою»

Виконав:

Учень 10 групи

Сидорук Р.

Любешів 2013

Зміст

Вступ.
Основні відомості про штукатурні роботи.
Знаряддя та матеріали необхідні при оштукатуренні.
Склад штукатурки та порядок ведення робіт.
Підготовка каменеподібних поверхонь.
Виконання високоякісної штукатурки.
Вимоги та недоліки.
Охорона праці.
Графічна частина.
Список використаної літератури.

Вступ

Штукатурення — це процес нанесення на поверхню штукатурного розчину. Залежно від складу розчину розрізняють штукатурки звичайні та декоративні. Шар штукатурки вирівнює поверхню конструкції, надаючи приміщенню або фасаду будівлі завершеного вигляду. Крім того, він поліпшує звуко- і теплоізоляційні якості конструкції, захищає зовнішні стіни від руйнівної дії атмосферних факторів. Дерев'яні конструкції після штукатурення стають важкогорючими.

Штукатурний розчин, нанесений на поверхню, залежно від того, який в'яжучий матеріал входить до його складу, твердне під дією повітря, вологи та інших факторів. Сила зчеплення розчину з поверхнею залежить від її шорсткості, властивостей в'яжучого матеріалу і тих хімічних процесів, які відбуваються на межі зіткнення розчину з поверхнею. Тому ми й спостерігаємо, що цементні і вапняні розчини міцно утримуються на кам'яних поверхнях і практично не зчеплюються з дерев'яними. Саме тому, якщо потрібно обштукатурити дерев'яну поверхню цементним або цементно-вапняним розчином, її попередньо оббивають металевою сіткою. Вапняно-гіпсові і гіпсові розчини добре зчеплюються з різними поверхнями, в тому числі й дерев'яними.

Штукатурити можна кам'яні, дерев'яні, бетонні, саманні, глинобитні та інші поверхні. Якщо штукатурка звичайна, то створюються умови для подальшого фарбування поверхні.

Звичайні штукатурки виконують цементними, вапняними, глиняними, вапняно-гіпсовими та іншими розчинами, які після висихання сіріють. Отже, поверхні, поштукатурені звичайними розчинами, потрібно фарбувати водними або неводними малярними сумішами.

Декоративні штукатурки виконують кольоровими розчинами, до складу яких входять пігменти, а також кольоровий кам'яний дрібняк, слюда або інші декоративні заповнювачі. Такі штукатурки не потребують фарбування, тому їх доцільно застосовувати для фасадів будівель, а також внутрішніх поверхонь у будівлях громадського призначення (холи, вестибюлі тощо). Залежно від складу розчину декоративні штукатурки поділяють на кольорові вапняно-піщані, теразитові і каменеподібні. До декоративних відноситься також багатокольорова штукатурка сграфіто.

2. Основні відомості про штукатурні роботи

Штукатурні роботи належать до одного з основних видів опоряджувальних робіт.

Штукатурка – це опоряджувальний шар, який наносять на поверхні різних конструктивних елементів будівель і споруд, що вирівнює ці поверхні чи надає їм певної форми й фактури.

Оштукатурюють як внутрішні приміщення. Так і зовнішні поверхні будівель і споруд. За способом нанесення на поверхню штукатурка буває мокрою (монолітною) і сухою.

Виконання монолітної штукатурки складається з пошарового нанесення. Розрівнювання і загладжування розчину на поверхні будівельних конструкцій.

Суха штукатурка (мал. 1) – це листи, які прикріплюють до поверхні. Застосовують суху штукатурку для опорядження внутрішніх приміщень.

За якістю розрізняють три види штукатурки: просту, поліпшену й високоякісну.

Проста штукатурка складається з набризку і ґрунту й застосовується для згладжування нерівностей будівельних конструкцій. Виконують її для оштукатурювання тимчасових будівель, а також стін підвальних і цокольних поверхів.

Поліпшена штукатурка складається з набризку, ґрунту й накривки. Застосовують її в житлових і громадських, іноді в промислових будівлях.

Високоякісна штукатурка складається з набризку, ґрунту і накривки й виконується по маяках. Застосовують у громадських будівлях і житлових будинках І класу.

За призначенням штукатура класифікують на звичайні, декоративні і спеціальні.

Звичайну штукатурку застосовують для опоряджування зовнішніх поверхонь і внутрішніх приміщень. Після її висихання поверхню можна фарбувати чи обклеювати шпалерами.

Декоративну штукатурку застосовують в основному для опорядження фасадів. Для приготування цього виду штукатурки застосовують кольорові цементи, мармурове борошно і кришку, слюду та інші матеріали.

Спеціальна штукатурка за своїм призначенням може бути теплоізоляційною, акустичною, гідроізоляційною та інших видів.

При виконанні штукатурних робіт штукатурний розчин – основний матеріал. Він складається з води, в’яжучого, заповнювачів і різних добавок.

Внутрішні кам’яні та бетонні поверхні приміщень з нормальною вологістю оштукатурюють вапняним і цементно-вапняним розчином. А гіпсові – гіпсовим та вапняно-гіпсовим. Для оштукатурювання зовнішніх поверхонь і поверхонь приміщень із підвищеною вологістю використовують цементі розчини.

Штукатурні розчини у вигляді напівфабрикатів і сухих сумішей готують на розчинобетонних заводах і доставляють на об’єкти. У ряді випадків здійснюють централізовану доставку готового штукатурного розчину на об’єкти з допомогою автосамоскидів.

При підготовці поверхні під штукатурку застосовують металеву сітку, дріт, дранкові щити та інші матеріали.

При виконанні штукатурних робіт під час зведення будівель і споруд всі технологічні операції слід виконувати лише механізованим способом.

Переробку і подачу штукатурного розчину на поверхи виконують за допомогою штукатурних станцій. Вони оснащені основним розчинонасосом, комплектом розчинопроводів, розчинонасосами меншої продуктивності і комплектом форсунок. З форсунок розчин викидається і наноситься на оштукатурювань поверхню.

3. Знаряддя та матеріали необхідні при оштукатуренні.

Бригада штукатурів повинна бути оснащена комплектом необхідних інструментів. Їх наявність і правильність використання створюють умови для високопродуктивної праці.

Кельму (мал. 2 (9,10)) застосовують для накидання і розрівнювання розчину.

Сокіл (мал. 2 (11,14)) – металевий щит розміром 40 х 40 см з дерев’яною ручкою довжиною 5 см. Він призначений для переносу розчину при нанесенні його на оштукатурювань поверхню вручну.

Ківш (мал. 2 (12)) служить для накидання розчину на оштукатурювань поверхню.

Для затирання накривного шару штукатурки застосовують різні варіанти терок (мал. 2 (19)) із дерева чи синтетичного матеріалу.

Півтерка (мал. 2 (18)) призначена для вирівнювання і ущільнення штукатурного накиду, нанесеного на поверхню, чи для обладнання лузг (внутрішніх кутів) у свідому розчині. Вона складається з полотна і ручки.

Правило (мал. 2 (15)) служить для розрівнювання шару штукатурного розчину і перевірки горизонтальності чи вертикальності оштукатурених поверхонь.

Правило лузгове (мал. 2 (17)) застосовують для опорядження лузг (внутрішніх кутів) при штукатурних роботах.

Правило усеночне (мал. 2 (16)) застосовують для опорядження усенок (зовнішніх кутів).

Бучарда (мал. 2 (4)) штукатурна призначена для насічки бетонних поверхонь для одержання шорсткості.

Скребачка (мал. 2 (7)) служить для очищення поверхонь від бруду і напливів розчину. Бажано мати кілька скребачок різної ширини. Широкі скребачки застосовують на рівних поверхнях, більш вузькі – на нерівних.

Для очищення поверхонь від забруднення використовують сталеві щітки (мал. 2 (8)). Крім бучарди, для насічки поверхонь застосовують також зубила (мал. 2 (5,6)) і молоток (мал. 2 (2,3)).

Штукатурний схил (мал. 2 (26)) являє собою відрізок гладкою стрижневий металевої арматури з гострим конусом. Призначається для відважування вертикальної прямої лінії і порівняння відхилень вертикальної поверхні. Часто складається з комплекту у якому крім самого схилу знаходиться капроновий шнур.

Водяний рівень (мал. 2 (23)) використовується в будівництві та ремонті для визначення горизонтального рівня . Він представляє собою шланг довжиною 5м-25м і на кінцях знаходяться прозорі колби з вимірювальними рисками . Щоб почати користуватися водяним рівнем , буде достатньо залити в нього воду . Водяний рівень ще називають гідрорівнем . Його використовують при заливанні стяжки , монтажі підвісних стель , при фундаментних роботах тощо . Одним словам , його використовують там де потрібно визначити горизонтальний рівень .

Будівельний рівень (мал. 2 (22)) використовується не сам по собі, а в сукупності з правилом, до якого він міцно кріпиться одній з бічних сторін.

Совок з хитною ручкою (мал. 2 (13)).

4. Склад штукатурки та порядок ведення робіт

Як правило, штукатурка складається з набризку і ще двох шарів, які наносять окремо – ґрунту і накривки. Кожен шар має певне призначення.

Набризк накидається шаром 3...9 мм на попередньо зволожені стіни. Наявність пропусків при нанесенні набризку не допускається. Рідкий розчин набризку затікає в порожнини і нерівності поверхні, що забезпечує добре зчеплення всього штукатурного шару з оштукатурюванню поверхнею. Розчин з ящика набирають на сокіл, а потім кельмою невеликими частинами накидають на оштукатурювань поверхню. При цьому роблять різкий рух кистю руки. Оштукатурюючи стелю, сокіл тримають під місцем накидання розчину. Більш продуктивне накидання розчину ковшем. Нанесений шар набризку не розрівнюють, а тільки видаляють звисаючі частини розвину. Виняток становлять випадки, коли виконується тонка штукатурка (затирка по бетону).

Після того як набрезк висохне і поверхня побіліє, приступають до нанесення ґрунту. Його наносять кельмою із сокола чи ковшем з ящика. Для гнуту використовують більш густий розчин, ніж для набризку.

Ґрунт служить основним шаром штукатурного накиду. Він вирівнює оштукатурювань поверхню й утворює основну товщину штукатурки Якщо товщина штукатурки велика, ґрунт наносять кількома шарами. При цьому товщина кожного шару не повинна перевищувати 15...20 мм, оскільки товстіші шари сповзають. Нанесений ґрунт розрівнюють пів теркою, яку притискують до поверхні і рухають по стіні горизонтально, а потім знизу вверх. В лузгу (внутрішні кути) розчин наносять ковшем, а розрівнюють луговим правилом. На ясенках (зовнішніх кутах) нанесений розчин розрівнюють усеношним правилом.

Необхідно ретельно слідкувати за тим, щоб перший шар ґрунту, як і набрезк, наносився суцільним шаром без пропусків. Це забезпечить добре зчеплення всього шару штукатурки з поверхнею.

При накиданні розчину з використанням сокола і кельми виконують кілька операцій. З ящика розчин набирають кельмою на сокіл і підносять сокіл до місця накидання на стінку. Порції розчину беруть кельмою із сокола і накидають на оштукатурювань поверхню. Сокіл при цьому тримають у лівій, а кельму у правій руці. При накиданні порції розчину роблять різкий рух кистю руки з різкою зупинкою. Розчин не повинен розбризкуватись. Необхідно, щоб він лягав на поверхню рівномірними порціями. Набирають кельмою порції розчину від краю сокола до його середини. Тримають сокіл злегка нахиленим до стіни. Накидання розчину кельмою з сокола потребує певних навичок, які досягаються тренуванням.

Під час намазування розчину сокіл в горизонтальному положенні одним боком приставляють впритул до поверхні стіни. Затиллям кельми швидкими рухами порції розчину зсовують із сокола і намазують на поверхню. Мазки розчину можуть бути горизонтальні й вертикальні. При намазуванні на стелю сокіл тримають під місцем роботи. Але розчин не зсовують, а набирають затиллям кельми.

Подальше намазування на поверхню стелі роблять аналогічно. При намазуванні проміжного шару ґрунту йому надають деякі шорсткості. Це необхідно для забезпечення зчеплення з наступними шарами.

Накривка – третій шар штукатурного накиду. Накривку наносять після того, як ґрунт повністю просохне. Роблять накривку з рідкого розчину, процідженого через сітку. Проціджування необхідне для видалення великих частинок, які можуть зіпсувати поверхню при опоряджу ванні. Товщина накривки звичайно становить 2...4 мм і залежить від того, як вирівняний ґрунт. Накривка вирівнює поверхню ґрунту, утворюючи гладенький шар розчину, який можна легко затерти. Нанесений тонким шаром розчин накривки відразу ж розрівнюють пів теркою. Після цього поверхню затирають дерев’яною теркою.

Закриття виконують круговими рухами терки, а потім врозгін. Виконуючи затирання, намагаються одержати поверхню без виступів і впадин. Якщо розчин встиг підсохнути, поверхню перед затирання змочують водою, розбризкують її щіткою. При затиранні окремі горбки розчину зрізуються. Рухаючись по штукатурці, полотно терки переміщує розчин по поверхні, яку затирають, заповнюючи ним окремі впадини і одночасно ущільнюючи розчин. У місцях підвищень на штукатурці натискання на терку посилюють, а на впадинах послаблюють. Розчин, який зрізується теркою, використовують для підмазування пропусків і раковин.

Затирання при великих обсягах робіт можна виконувати затиральними машинами. Вони обладнані шліфувальним диском. Притискаючи диск до оброблюваною поверхні і переміщуючи його, затирають накривний шар до зникнення подряпин, раковин, горбків.

5. Підготовка каменеподібних поверхонь

Підготовка до оштукатурювання полягає в тому, щоб надати поверхні шорсткості і видалити з неї бруд, жирові плями, пил, висолювання. Використовують для цієї мети щітки, скребачки, бучарду, зубило і молоток. Природної шорсткості поверхні не досить для міцного зчеплення її з розчином, тому на поверхнях під час їх підготовки створюють штучну шорсткість.

На гладеньких бетонних поверхнях необхідно робити насічку. Забруднені місця очищають скребачками, щіткою чи вирубують. Запилені місця обмітають і промивають водою.

Цегляні поверхні стін, виконані у пустошовку, перед штукатуренням обмітають від пилу і змочують водою. Цегляні поверхні з швами, заповненими розчином, а також бетонні поверхні насікають троянкою (Б), зубилом (В) чи бучардою, утворюючи на них похилені борозни завглибшки 3-5 мм на відстані 5-8 см одна від одної (Г). Для прискорення роботи застосовують електро-відбійний молоток (А), у патрон якого вставляють троянку. Насікати поверхні треба тільки в захисних окулярах, користуючись справним інструментом.

Після насікання поверхню очищають від пилу і змочують водою, щоб під час штукатурення вода з розчину не так швидко всмоктувалась у поверхню. Кам'яні поверхні очищають від різних плям металевими щітками, а напливи з затверділого розчину та камені, що виступають, зрубують зубилами. Очищати поверхню від пилу можна віничками, щітками або за допомогою стисненого повітря, що подається в приміщення по шлангах від компресора. Змочують і промивають поверхні водою, набризкуючи її щітками або з шлангів, приєднаних до водопровідної сітки. Штукатурити починають через 1-2 год після змочування поверхні. Перед оштукатурюванням стиків різнорідних поверхонь їх попередньо затягують сіткою. Це стосується стиків дерева з бетоном і дерева з цеглою. Швидкість висихання штукатурного шару на різних матеріалах неоднакова. Наявність сітки на таких стиках дозволяє уникнути тріщин. Найчастіше використовують сітку з отворами від 10х10 до 30х30 мм.

Якщо треба нанести великий шар штукатурки, на поверхню набивають цвяхи і обплітають їх дротом. Цвяхи можна забивати в будь-якому порядку. Використовують при цьому цвяхи довжиною не менше подвійної товщини шару штукатурки. Головка забитого цвяха повинна бути дещо нижчою від шару штукатурки, яку наносять. Після того як марками чи маяками намічено товщина штукатурного шару, набиті цвяхи обплітають дротом.

Замість плетення по цвяхах можна використовувати металеву сітку з отворами середньої величини. Під сітку в ряді випадків підкладають рейки чи дранку. Це роблять для одержання зазору між сіткою і поверхнею.

Металеві конструкції, які підлягають оштукатурюванню, спочатку фарбують олійними фарбами, потім обплітають дротом чи металевою сіткою і після цього оштукатурюють.

Для визначення товщини штукатурного шару стіни провішують. Для цього використовують висок. Горизонтальність стелі перевіряють водяним рівнем.

Знайдену таким чином товщину штукатурного шару закріплюють на поверхні за допомогою марок (при поліпшеній) чи маяків (при високоякісній штукатурці).

Після завершення всіх робіт по підготовці поверхонь приступають до нанесення штукатурного накиду.

Виконання високоякісної штукатурки

При механізованому (ручному) способі нанесення розчин накидають чи намазують. Проте при одному й другому способах преший шар, який називається набризком, накидають. Це пов’язано з тим, що намазувати можна лише досить густі розчини. Для набризку ж використовують рідкі

розчини.

Як правило, штукатурка складається з набризку і ще двох шарів, які наносять окремо – грунту і накривки. Кожен шар має певне призначення.

Набризк накидається шаром 3...9 мм на попередньо зволожені стіни. Наявність пропусків при нанесенні набризку не допускається. Рідкий розчин набризку затікає к порожнини і нерівності поверхні, що забезпечує добре зчеплення всього штукатурного шару з оштукатурюванню поверхнею. Розчин з ящика набирають на сокіл, а потім кельмою невеликими частинами накидають на оштукатурювань поверхню. При цьому роблять різкий рух кистю руки. Оштукатурюючи стелю, сокіл тримають під місцем накидання розчину. Більш продуктивне накидання розчину ковшем. Нанесений шар набризку не розрівнюють, а тільки видаляють звисаючі частини розвину. Виняток становлять випадки, коли виконується тонка штукатурка (затирка по бетону).

Після того як набрезк висохне і поверхня побіліє, приступають до нанесення грунту. Його наносять кельмою із сокола чи ковшем з ящика. Для гнуту використовують більш густий розчин, ніж для набризку.

Грунт служить основним шаром штукатурного накиду. Він вирівнює оштукатурювань поверхню й утворює основну товщину штукатурки Якщо товщина штукатурки велика, грунт наносять кількома шарами. При цьому товщина кожного шару не повинна перевищувати 15...20 мм, оскільки товстіші шари сповзають. Нанесений грунт розрівнюють пів теркою, яку притискують до поверхні і рухають по стіні горизонтально, а потім знизу вверх. В лузгу (внутрішні кути) розчин наносять ковшем, а розрівнюють луговим правилом. На ясенках (зовнішніх кутах) нанесений розчин розрівнюють усеношним правилом.

Подальше намазування на поверхню стелі роблять аналогічно. При намазуванні проміжного шару грунту йому надають деякі шорсткості. Це необхідно для забезпечення зчеплення з наступними шарами.

Накривка – третій шар штукатурного накиду. Накривку наносять після того, як грунт повністю просохне. Роблять накривку з рідкого розчину, процідженого через сітку. Проціджування необхідне для видалення великих частинок, які можуть зіпсувати поверхню при опоряджу ванні. Товщина накривки звичайно становить 2...4 мм і залежить від того, як вирівняний грунт. Накривка вирівнює поверхню грунту, утворюючи гладенький шар розчину, який можна легко затерти. Нанесений тонким шаром розчин накривки відразу ж розрівнюють пів теркою. Після цього поверхню затирають дерев’яною теркою.

Вимоги та недоліки

Вимоги до якості штукатурних робіт залежать від категорії штукатурки. Показником категорії є величини допустимих нерівностей поверхні. При простій штукатурці нерівності не повинні перевищувати 5 мм, при поліпшеній – 3 мм і при високоякісній – 2мм.

Величину нерівності поверхні перевіряють після висихання накривного шару.

При огляді поверхні штукатурки можуть виявитися маленькі горбки з білою плямою посередині. Їх називають дутиками. Вони утворюються в результаті використання невитриманого вапна. Частинки вапна, які потрапили в штукатрку, починають через деякий час гаситись. Штукатурку з такими дефектами видаляють. Ділянку поверхні оштукатурюють знову.

Поверхня штукатурки може мати тріщини різних розмірів. Вони утворюються від швидкого висихання штукатурки на протягом чи при ягом чи при високій температурі, а також від надлишку в’яжучого матеріалу чи заповнювачів у розчині при незадовільному перемішуванні останнього. Нанесення наступного шару штукатурки на непросохлих розчин призводить до утворення тріщин. Причиною їх може бути використання дуже товстої набивної дранки чи нанесення тонких шарів штукатурки на її поверхню.

Іноді спостерігається спочування штукатурки. Цей дефект може з’являтися через нанесення штукатурного розчину на перезволожені поверхні. Нанесення розчину на занадто суху поверхню також небажане, оскільки може призвести до відшарування штукатурки. В результаті незадовільної обробки поверхня штукатурки може мати раковини і грубу шорсткість.

Якість штукатурки визначають шляхом її зовнішнього огляду й відповідних обмірів. Для визначення нерівностей до оштукатуреної поверхні прикладають правило. Це дає змогу легко виявити виступи і впадини, допустимі величини яких були наведені раніше.

Охорона праці

Правила техніки безпеки при виконанні штукатурних і облицювальних робіт

При виконанні штукатурних і обицювальних робіт необхідно працювати на справних риштуваннях, помостах, колисках та інших пристроях, дотримуючись вимог щодо їхнього виготовлення і встановлення, а також додержуючись правил техніки безпеки під час роботи на висоті.

Ручний інструмент, яким працює опоряджувальник, має бути справним. Дерев'яні ручки інструмента виготовляють із твердої деревини (бук, граб, береза), допустима вологість якої не більше 12 %. Вони повинні бути добре оброблені, пошліфовані і міцно з'єднані з інструментом.

Під час підготовки кам'яних поверхонь під штукатурку за допомогою ударних інструментів слід працювати в рукавицях і захисних окулярах.

Робітники, зайняті гасінням вапна, повинні працювати у спецодягу, гумових чоботях і рукавицях, респіраторі і окулярах.

Під час роботи із застосуванням штукатурних розчинів і мастик для закріплення плиток і лінолеуму, до складу яких входять леткі токсичні компоненти, слід користуватись захисними пристроями (респіратор, гумові рукавиці, окуляри тощо). Усі працюючі з такими матеріалами повинні пройти спеціальний інструктаж з правил безпечної роботи.

Брати руками будь-який розчин, незалежно від його складу, заборонено.

Хлорне вапно, що застосовується як протиморозний компонент штукатурного розчину, необхідно зберігати в закритій тарі. Хлоровану воду слід готувати на відкритому повітрі або в приміщеннях з примусовою вентиляцією.

Робоче місце оператора штукатурного агрегату повинно бути обладнано двостороннім зв'язком з робочими місцями штукатурів, що працюють з форсунками.

Робітники, що наносять штукатурний оббризк вручну або за допомогою форсунки, повинні працювати у захисних окулярах.

Очищають засмічену форсунку лише після зупинки штукатурного агрегату і перекриття на ній регулювальних кранів.

Відбір розчину із стояка розчинопроводу, що знаходиться під тиском, дозволяється лише при наявності на кінці патрубка крана або спеціального пристрою, що гасить силу струменя вилітного розчину.

Опорядження каменеподібних поверхонь високоякісною штукатуркою 📙 Дипломная → 🆔 10912