Особливості комунікативних бар’єрів організації

 

 

                   МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

 

Факультет психології

 

         ПАНІХІНА Юлія Дмитрівна

 

 ОСОБЛИВОСТІ КОМУНІКАТИВНИХ БАР’ЄРІВ ОРГАНІЗАЦІЇ

 

       Дипломна  робота

 

Спеціальність 7.040101 Психологія. Спеціалізація:

“Психологія праці і управління

 

 

 

“До захисту допущено” Науковий керівник :

Протокол №_____ від ”_____” ____2009 р.     Куриця Алла Іванівна

___________________Т. в. о.  зав. кафедри

психології освіти, праці і управління Науковий консультант:

Сич В. М.                                                             канд.псих.наук Сич В.М.                    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Кам’янець-Подільський

2009р.

                                                 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП…………………………………………………………………..3

1.ТЕОРЕТИЧНЕ ВИВЧЕННЯ  ПРОБЛЕМИ КРМУНІКАТИВНИХ БАР’ЄРІВ В РГАНІЗАЦІЇ……………………………………………....5

     1.1.Комунікативні  зв’язки в організації…………………………….5

     1.2.Причини  виникнення комунікативних бар’єрів в організації..12

2.ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИВЧЕННЯ КОМУНІКАТИВНИХ БАР’ЄРІВ В ОРГАНІЗАЦІЇ…………………………………………….30

     2.1.  Методика експерименту……………………………………….30

     2.2. Кількісний  та якісний аналіз результатів……………………...35

3.ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ КОМУНІКАЦІЙ В ОРГАНІЗАЦІЇ..47

     3.1. Підвищення ефективності комунікацій в організації…………47

3.2. Шляхи  подолання  комунікативних бар’єрів в організації………51

ВИСНОВКИ……………………………………………………………..58

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….63

ДОДАТКИ……………………………………………………………….68

ВСТУП

 

 

Для ефективного функціонування будь - якої організації необхідно забезпечити належні комунікації. Однак управлінська практика дає можливість констатувати, що створення ефективної надійної системи обміну інформацією, яка б відповідала вимогам повноти, достатності, оперативності, гнучкості – одна з найскладніших проблем в організації. Серед явищ, що ускладнюють спілкування в організації, а іноді призводять до повного його блокування, провідну роль відіграють комунікативні бар’єри. Тому дуже актуальним є вивчення комунікативних бар’єрів в організації, щоб в подальшому запобігти їх виникнення для покращення і підвищення продуктивності діяльності робітників.

 Отже, виникає необхідність  всебічного вивчення такого феномена, як комунікативні бар’єри в організації, як важливого фактора, що впливає на продуктивність діяльності праці працівників, на взаємовідносини з співробітниками та керівниками, використовуючи сучасні методики дослідження й розробки рекомендації з їх оптимізації. На підставі вище сказаного темою дипломної роботи була обрана: ”Особливості комунікативних бар’єрів в організації.”  

Об’єктом даного дослідження виступають комунікативні бар’єри в організації.

 Предметом дослідження є психологічні особливості комунікативних бар’єрів у працівників організації .

Мета дослідження полягає у розкритті змісту комунікативних бар’єрів  серед працівників організації та вивченні шляхів подолання комунікативних бар’єрів.

Відповідно до мети поставлені наступні завдання роботи:

1. Розкрити актуальність комунікативних бар’єрів в організації;
2. Встановити причини виникнення труднощів комунікативного процесу;
3. Здійснити емпіричне дослідження комунікативних бар’єрів в організації;
4. Надати шляхи подолання бар’єрів спілкування.

          Методика та організація дослідження: при проведенні дослідження застосовувалися наступні методики, які дають можливість вивчити комунікативні бар’єри в організації та психологічні чинники, що впливають на їх виникнення:

1.Анкета „Комунікативні бар’єри в організації”, розроблена Л. М. Карамушкою.

2.Методика „Діагностики “перешкод” у встановленні емоційних контактів” за В. В. Бойком.

3.Методика„Діагностики домінуючої стратегії психологічного захисту у спілкуванні” за В. В. Бойком.

4. Методика „Діагностики комунікативної установки” за   В. В. Бойком (визначення загальної комунікативної толерантності).

Дані методики ми проводили  в Управлінні праці та соціального  захисту населення. Наша вибірка  складала 26 респондентів, які мали різний вік.

Теоретичне  значення роботи: в дипломній роботі уточнено значення таких понять як комунікація та комунікативний процес; розкрито зміст рівнів та шляхи подолання комунікативних бар’єрів в організації; визначено напрямки підвищення якості комунікації в організації.

Практична значимість роботи полягає в наступному: результати дослідження можуть бути використані у підготовці психологів для надання психологічної допомоги даної проблеми

Структура роботи. Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновку, додатків та списку використаних джерел. Робота містить 7 таблиць та 4 рисунка.  Загальний обсяг дипломної роботи складає 71 аркуш.

 

РОЗДІЛ 1.ТЕОРЕТИЧНЕ ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМИ КОМУНІКАТИВНИХ БАР’ЄРІВ В ОРГАНІЗАЦІЇ

 

 

 

1.1. Комунікативні зв’язки в організації

 

 

 

„Парадокс спілкування: щоб розкрити свою індивідуальність, людині потрібно вступити в спілкування з іншими людьми. Але саме для того, щоб вступити в спілкування з іншими людьми, свою індивідуальність треба обмежити”.

                                                                                      П.С.Таранов

Успіх будь-якої спільної діяльності людей залежить від стану, рівня розвитку, напрямів і видів комунікацій, сприйняття і використання працівниками інформації несловесних знаків (погляду, виразу обличчя тощо)

В значній мірі цей  успіх обумовлюється змістом  і структурою комунікаційного процесу як на міжособистісному, так і на організаційному рівнях, вмінням застосовувати сучасні інноваційні технології (Гірняк О.М., Лозоновський П.П.)

Комунікації – це обмін інформацією, на основі якої керівник отримує дані, необхідні для прийняття рішень, і доводить їх до працівників організації. Проблема ефективних комунікацій – одна з ключових у діяльності керівників, оскільки за їх  допомогою здійснюється обмін повідомленнями, що виражені різними  символами та мають певне смислове навантаження (Тарновська Н.Л. і Пушкар Р.М.) [15].

Комунікації (лат.сommunico – спілкуюся із кимось) в міжособистісних відносинах ототожнюється з тим, що людина думає перед виголошенням інформації, як висловлюється, доносить свою думку до співрозмовника, як отримує від нього інформацію про правильність інтерпретації думки, реакцію на неї, як відбувається процес обговорення.                                                                                                                 

Комунікаційний процес - це процес обміну інформацією між двома або більш людьми. Його мета - забезпечити передачу і розуміння інформації, що є предметом обміну. Якщо взаємне розуміння не досягається, то комунікація не відбулася, з чого виходить, що обоє сторони грають в ній активну роль.

Існує чотири базові елементи комунікаційного процесу:

1. Відправник — особа, що генерує ідею або що збирає інформацію і передає її;
2. Повідомлення - безпосередньо інформація;
3. Канал - засіб передачі інформації (усна передача, наради, телефонні переговори, письмова передача, службові записки, звіти, електронна пошта, комп'ютерні мережі);

4 Одержувач (адресат) - особа, якій призначена інформація і яке інтерпретує її.

 

 

 

Рис. 1.1 Етапи комунікативного процесу.

 

Комунікаційний процес обміну інформацією включає взаємозв'язані етапи:

1. Зародження ідеї або відбір інформації;
2. Вибір каналу передачі інформації;
3. Передача повідомлення;
4. Інтерпретація повідомлення [1;2]                                                                                                                             

Специфіка міжособистісної  комунікації. Вона виявляється в  таких аспектах:

• наявність спільного комунікативного простору;
• активність учасників комунікації як суб’єктів взаємного інформування. Спрямовуючи інформацію, один учасник спілкування передбачає активність іншого, який також має орієнтуватися на мотиви, цілі, установки свого партнера, відповідно аналізувати їх;
• під час виголошування думки кожним учасником налагоджується спільна діяльність;
• активність суб’єктів комунікації передбачає не формальний „рух інформації”, а активний обмін нею;
• у процесі комунікації відбувається взаєморозуміння (непорозуміння), яке досягається наявністю зворотного зв’язку, а також значущістю інформації;
• інформація, яка дійшла до співрозмовника і повернулася назад, організовує партнерів міжособистісної комунікації в спільне інформаційне поле;
• спільний смисл у міжособистісній комунікації виробляється за умови, що інформація не просто прийнята, а й осмислена, тобто за наявності процесу спільного досягнення предмета розмови;
• характер обміну інформацією визначається можливістю взаємного впливу партнерів за допомогою системи знаків;
• ефективність комунікації вимірюється тим, наскільки значущим є взаємний вплив партнерів;
• комунікативний вплив можливий лише за умови, що індивід, який спрямовує інформацію (комунікатор), та індивід, який її приймає (реципієнт), мають єдину або подібну систему кодифікації і декодифікації;
• комунікація психологічно можлива за умови, якщо знаки закріплені за ними значення (відображення найсуттєвіших та узагальнених сторін предметів і явищ) та смисли (суб’єктивний зміст, якого набуває слово в конкретному контексті) відомі учасникам комунікативного процесу;
• учасники комунікації повинні ідентично розуміти ситуацію спілкування;
• під час обміну інформацією можуть виникнути комунікативні бар’єри [35].

Комунікації – поняття, використовуване в соціальній психології в двох значеннях:

1. Для характеристики структури  ділових і міжособових зв'язків  між людьми, наприклад, структури міжгрупового спілкування її учасників.

2. Для характеристики  обміну інформацією в людському  спілкуванні взагалі, де комунікація  виступає як одна із сторін людського спілкування – інформаційна. Комунікація включає обмін уявленнями, ідеями, інтересами, настроями, відчуттями, установками і тому подібне між людьми в ході спільної діяльності[24].

Комунікація є діяльністю соціальною і діяльнісною, до якої залучені всі учасники управлінського процесу[7].

Базою комунікацій є ефективне інформаційне забезпечення. Інформація – це сукупність повідомлень, які відображають конкретний бік явища, події, виробничо-господарської діяльності.

Сам процес обміну інформацією  під час спілкування між людьми має свою специфіку. А саме, кожний учасник комунікативного процесу  передбачає активність свого партнера. Характер обміну інформацією між  людьми визначається тим, що за допомогою системи знаків партнери можуть впливати один на одного або подібною системою знаків, або говорять однією мовою [15]. Досягти взаєморозуміння під час комунікацій, створити спільне інформаційне поле, спільний смисл дуже складно[24].

Обмін інформацією пронизує всі управлінські функції, тому комунікації  розглядаються як сполучний процес. Якщо комунікації налагоджено погано, рішення можуть бути помилковими, персонал може неправильно розуміти керівні команди, міжособистісні стосунки можуть деформуватися. Західні спеціалісти стверджують, що керівники від 50% до 90% свого робочого часу витрачають на комунікації. Це стає зрозумілим, коли враховувати, що керівники обмінюються інформацією для реалізації своєї ролі в міжособистісних стосунках, в процесі прийняття управлінських рішень, а також для виконання функції планування, організації, мотивації та контролю [14].

Для ефективного  функціонування будь-якої організації необхідно забезпечити належні комунікації. Однак управлінська практика дає можливість констатувати, що створення ефективної надійної системи обміну інформацією, яка б відповідала вимогам повноти, достатності, оперативності, гнучкості – одна з найскладніших проблем в організаціях. Тому це той, хто ефективний в комунікаціях. Комунікація є своєрідною поліфункціональною грою, іноді емоційно забарвленою.

 Вона може виконувати  такі функції:

• комунікативного контролю. Передбачає, що будь-яке повідомлення містить інформацію про розподіл контролю між учасниками спілкування. Контроль у цьому сенсі є певною сукупністю взаємо обмежень співрозмовників під час виголошування інформації і організації розмови, що обмежує вибір ними засобів спілкування. Головною властивістю контролю є переривання розмови з метою перехоплення ініціативи;
• афіліації (англ. to affiliate – приєднуватися; намагання людини бути в товаристві інших людей). Цю функцію розглядають як параметр „любов – ненависть” у комунікативних відносинах. Саморозкриття індивіда, тобто добровільне інформування про себе, на певний момент недосяжне для інших, використовується для позитивного спрямування. Синонімічною за змістом є позитивна афіліація, яку характеризує поняття „продуктивний”, „ефективний”, „відкритий”, комунікативний обмін.[2]

Комунікації  - складний процес, який включає ряд взаємозв’язаних  кроків, кожен з яких відіграє суттєву  роль у забезпеченні розуміння і  сприйняття інформації іншою особою. Найчастіше причиною низької ефективності комунікації є ігнорування  факту, що комунікація – це обмін, в якому кожному належить активна роль. В процесі комунікації відправник складає повідомлення і передає його адресатові (отримувачеві) [3].

Види і форми комунікації. Специфіка міжособистісної комунікації виявляється у конкретних ситуаціях комунікативного процесу. Залежно від спрямованості інформації виокремлюють аксіальну і ретиальну комунікації.

Аксіальна (лат. Axis – вісь) комунікація – комунікація, що спрямовує свої сигнали на окремого одержувача інформації (особу, групу).

Особливості її здебільшого  використовують у безпосередньому  міжособистісному спілкуванні.

Ретиальна (лат.rete – мережа) комунікація – комунікація, адресатами якої є багато реципієнтів.[5]

Для вивчення ефекту впливу в процесі спілкування виділяють елементи комунікаційного процесу. Так, американський психолог Лассуел у структурі комунікаційного процесу виділяє 5 елементів:

1. Хто передає інформацією (комунікатор чи передавач інформації);
2. Що передається (повідомлення, текст, щось інше);
3. Як передається інформація ( безпосередньо чи опосередковано через ЗМІ)
4. Кому передається інформація ( чи цілій аудиторії, чи впливу)
5. З яким результатом передається інформація (ефект впливу).

Ефект обміну інформацією  значною мірою залежить від відповідальності змісту повідомлення , адекватності тих знакових систем, якими користується комунікатор та людина, яка сприймає інформацію.[21]

Комунікативна природа управління виявляється в таких аспектах:

• комунікація як функція управління поділена інтегруючою здатністю, що забезпечує реалізацію інших функцій (організація, мотивація, планування і контроль);
• спілкування є принципово соціальним і діалогічним феноменом, тобто таким що здійснюється всіма учасниками управлінського процесу і стосується їх спільної діяльності;
• керівник і підлеглий у процесі обміну інформацією взаємодії та взаємного сприйняття є активними учасниками спільної діяльності;
• управлінська діяльність здійснюється в конкретному соціально-психологічному просторі, охоплюючи відносини всередині організації та її зовнішні зв’язки;
• у процесі управління реалізується комунікативний потенціал учасників спільної діяльності та спілкування (див.рис.1.2).

Усе це свідчить, що без  спілкування керівника із співробітниками, відносини у середині організації, без взаємного обміну ідеями, думками та інформацією не може бути справжньої взаємодії.

Діалогічна стратегія  управління базується на визначені  повноцінності та рівноправності учасників  взаємодії, попри відмінності між  ними за соціальним статусом, значенням, досвіду[14].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Приймання, передавання, перероблення інформації; Налогодження комунікативного  зв’язку; Розроблення мережі каналів і шляхів обміну інформацією та ін. КОМУНІКАЦІЇ ЯК КОМУНІКАТИВНА  СТРУКТУРА ОРГАНІЗАЦІЇ

                                     Рис.1.2 Комунікативна природа управління

Отже, керування комунікативним процесом передбачає виявлення бар’єрів ефективніших комунікацій і розуміння того, як їх треба долати. Тобто, участь  працівника в кожному комунікативному акті залежить від його індивідуальних властивостей (організованості, перспективності мислення, вміння концентрувати увагу на розв’язанні управлінських завдань, впевненості у собі тощо), змісту спільної діяльності, поставлених цілей, наявності умов, котрі забезпечують досягнення цілей, індивідуальних особливостей, інших учасників взаємодії, соціокультурного та етнопсихологічного контексту, соціально-економічної та політичної ситуації тощо [9].

Комунікаційні рішення, що містять регламент комунікаційних  процедур, повинні встановлюватися для кожного ієрархічного рівня менеджменту і доводитися до конкретної посадової особи.

 

 

 

1.2 Причини виникнення комунікативних бар’єрів в організації

 

 

 

Ефективність діяльності організації значною мірою залежить від успішності ділового спілкування менеджерів та персоналу,а також від особливості спілкування персоналу з клієнтами та партнерами організації. Сприяння досягненню взаєморозуміння між людьми,які працюють пліч-о-пліч, створення особистісного комунікативного комфорту для кожного працівника й організації загалом невід’ємна частина роботи організаційного психолога.

Серед явищ, що ускладнюють спілкування в організації,а іноді призводять до повного його блокування,провідну роль відіграють комунікативні бар’єри. У загальному вигляді комунікативні бар’єри можна визначити як перешкоди на шляху передачі інформації від комунікатора (відправника інформації) до реципієнта (одержувача).[23]

 Перешкоди, що виникають  у сфері комунікацій, поділяють  на перешкоди в комунікаціях між особами та в організаційних комунікаціях.

До бар`єрів на шляху  міжособових комунікацій відносять:

1. перешкоди, що зумовлені сприйняттям;
2. семантичні бар`єри;
3. невербальні перешкоди;
4. поганий зворотній зв`язок;
5. невміння слухати.
6. Перешкодами в організаційних комунікаціях є:
7. викривлення повідомлень;
8. інформаційні перевантаження;
9. незадовільна структура організації.[36]

 У налагодженні зворотного зв’язку важливе значення має вміння слухати, тобто уважно приймати повідомлення, чітко виділяти в ньому істотне, правильно інтерпретувати почуте. Слухання має бути активним. Воно передбачає контакт очима, активну міміку і жести, запитання, перефразовування сказаного, концентрацію на головному, терпимість до огріхів мови і поведінки співрозмовника, дискусії лише після цілковитого усвідомлення позиції іншої сторони [5].

Комунікативні бар’єри з’являються  під впливом зовнішніх факторів з боку об’єкта або ситуації взаємодії.

Спілкування може відбуватися „різними мовами” через різницю культурно  зумовлених норм спілкування, при взаємодії представників різних культур, різної вікової категорії тощо.

Можуть відігравати роль і такі фактори як відсутність зворотного зв’язку при комунікативному  контакті, помилки у розумінні  смислу, неувага до підтексту.[17]

Бар’єри у спілкуванні  поділяються на:

• внутрішні бар’єри особистості, пов’язані з нормами, установками, цінностями, а також з такими особистісними рисами як ригідність, конформність, слабка воля тощо;
• зовнішні – поза особистістю: нерозуміння з боку іншої людини, надлишок або ж брак інформації тощо [6].

В умовах людської комунікації  можуть виникати абсолютно специфічні комунікативні бар'єри. Вони не пов'язані  з вразливими місцями в якому-небудь каналі комунікації або з погрішностями  кодування і декодування, а носять соціальний або психологічний характер.

З одного боку, такі бар'єри  можуть виникати через те, що відсутнє загальне розуміння ситуації спілкування, викликане не просто різною мовою, на якій говорять учасники комунікативного  процесу, але відмінностями глибшого плану, що існують між партнерами. Це можуть бути соціальні (політичні, релігійні, професійні) відмінності, які не лише породжують різну інтерпретацію тих же самих понять, що вживаються в процесі комунікації, але і взагалі різне світовідчування, світогляд, світобачення. Такого роду бар'єри породжені об'єктивними соціальними причинами, приналежністю різним культурам, і при їх появі особливо виразно виступає включеність комунікації в ширшу систему суспільних стосунків. Комунікація в цьому випадку демонструє ту свою характеристику, що вона є лише сторона спілкування. Природно, що процес комунікації здійснюється і за наявності цих бар'єрів: навіть військові противники ведуть переговори. Але вся ситуація комунікативного акту значно ускладнюється завдяки їх наявності.

З іншого боку, бар'єри при комунікації можуть носити  чисто виражений психологічний характер. Вони можуть виникнути або унаслідок індивідуальних психологічних особливість тих, що спілкуються (наприклад, надмірна соромливість одного з них, скритність іншого, присутність у когось риси, що отримала назву «некомунікабельність»), або через тих, що склалися між тими, що спілкуються особливого роду психологічних стосунків: неприязнь по відношенню один до одного, недовір'я і так далі Не випадково в сучасній соціальній психології спеціально розробляється проблеми брехні і довіри. В цьому випадку особливо чітко виступає той зв'язок, який існує між спілкуванням і відношенням [25].

Комунікативний процес перервати або ж стати бар’єрами  ефективних комунікацій можуть кілька чинників. Їх розділяють на два класи: індивідуальні бар’єри та організаційні бар’єри.

Індивідуальні бар’єри. Ефективні комунікації можуть бути перервані суперечливістю або невідповідністю  сигналів. Іншою проблемою є брак довіри. Керівник надсилає суперечливі  сигнали, якщо в понеділок він дає розпорядження щось зробити певним чином, а в середу призначає зовсім іншу процедуру. Керівник надсилає невідповідні сигнали, коли каже, що сповідує відкриту політику і хоче, щоб підлеглі заходили до нього, однак тримає двері зачиненими і нервує, коли хтось заходить. Проблеми довіри виникають, коли відправника інформації не вважають достовірним джерелом інформації. Йому можуть не довіряти або вважати необізнаним з предметом зацікавлення. Якщо політика впіймають на приховуванні інформації або коли керівник ухвалив низку неправильних рішень, то ймовірність, з якою їх вислухають і їм повірять, значно зменшиться.

В екстремальних випадках люди можуть говорити про щось, що вони знають мало або зовсім нічого. Деякі  люди просто змушені з різних причин ініціювати обмін комунікаціями. Керівник змушений сказати підлеглим, що бюджет буде скорочено, хоча він знає, що для них це повідомлення буде невтішним. Так само підлеглий може бути змушений передати інформацію керівництву, хоча боїться результатів або відчуває, що цей захід буде даремним.

Двома іншими індивідуальними  бар’єрами ефективних комунікацій  є невміння слухати та упередження  проти чогось. Деякі особи не вміють слухати: коли хтось до них говорить, вони можуть дрімати, озиратися навколо, читати або прислуховуватися до іншої розмови. Оскільки вони не зосереджуються на тому, про що говорять, то можуть не сприйняти частини або й цілого повідомлення.

Одержувачі теж можуть перешкодити комунікаційному процесу, якщо вони мають про щось свою тверду думку. Наприклад, менеджер може почути, що його новий шеф неприємний і з ним важко, піде на зустріч упередженим і не оцінить належно того, що шеф скаже [15].

Люди реагують не на те, що в дійсності відбувається в їх оточенні, а на те, що сприймається як дійсне. Приділення уваги до деяких факторів, що впливають на сприйняття в процесі обміну інформацією, дозволяє не допустити зменшення ефективності комунікацій, своєчасно викинувши перешкоди, зумовлені сприйняттям.

Одна з таких перешкод виникає з причини конфлікту  між сферами компетенції, основами суджень відправника й одержувача. Люди можуть інтерпретувати одну ту саму інформацію по-різному залежно від накопиченого досвіду. Інформація, що вступає в протиріччя з нашим досвідом або раніше засвоєними поняттями, часто або повністю відкидається, або викривляється в залежності з цим досвідом або поняттями. Як наслідок, ідеї, закодовані відправником, можуть виявитися викривленими й не повністю зрозумілими [25].

Організаційні бар’єри. Інші бар’єри ефективних комунікацій  стосуються організаційних умов, у яких відбуваються комунікації. Зокрема, проблеми семантики виникають, коли слова мають різні значення для різних людей. Слова і фрази, такі як прибуток, зростання випуску та окупність капіталовкладень, можуть мати позитивне значення для керівників, однак менш позитивне для працівників. Коли ми вступаємо в інформаційний контакт, ми використовуємо символи, за допомогою яких намагаємося обмінюватися інформацією й домагатися її розуміння. Відправник кодує повідомлення за допомогою вербальних і невербальних символів. Найуживанішими символами в повсякденному житті є слова. Оскільки слова (що є символами) можуть мати різні значення для різних людей, тому те, що хтось намагається повідомити, необов`язково буде інтерпретоване й зрозуміле таким же чином одержувачем інформації. Прикладом може слугувати англійське слово tip (кінчик). Офіціантом це слово може бути інтерпретоване як чайові; азартним гравцем на перегонах — персональна інформація; для поліграфіста tip — це спеціальний пристрій, наконечник[15].

Семантичні варіації часто стають причиною невірного  розуміння, оскільки у багатьох випадках не є факт, що одержувач інформації може точно зрозуміти значення якогось слова, яке використовує відправник. Наприклад, керівник, що каже підлеглому, що звіт він вважає «адекватним», може мати на увазі, що він повен і відповідає меті. Натомість підлеглий може декодувати слово «адекватний» у тому значенні, що він простий і потребує значного покращення. Також можуть бути випадки, коли одержувач не знає значення якогось слова чи мовного звороту відправника. Наприклад, коли підлеглий каже керівникові, що партнери були «сатисфіковані» (тобто залишилися задоволені), то керівник може просто не зрозуміти значення цього виразу й подумати, що зустріч закінчилася провалом [34].