Особливості захисту авторських прав на фотографічні твори

Реферат

Загальний обсяг магістерської роботи становить  77 аркушів, робота містить 5 рисунка, 38 літературних джерела, 6 додатки.

Ключові слова: фотографічний твір, автор  твору, модель, роботодавець, норма закону,  охоронний документ, власник виключних прав, майнові права, немайнові права, порушення прав, методика.

У дипломній роботі на здобуття кваліфікації магістра було проведено аналіз варіантів створення фотографічних творів, проаналізовано способи використання фотографічного твору автором а також третіми особами,  а також проведе аналіз процесу виявлення порушення прав при створенні фотографічного твору. У магістерській роботі отримані важливі практичні результати.

Зміст

Вступ 5

Розділ I. Захист авторських прав на фотографічні твори 9

1.1 Аналіз законодавчої бази в сфері захисту авторських прав 9

1.2. Аналіз законодавчої бази в сфері захисту авторських прав на фотографічні твори 15

1.3. Висновки 22

Розділ II. Дослідження проблеми захисту авторських прав на фотографічні твори 25

2.1. Загальна методика й основні методи дослідження 25

2.2. Розробка методики захисту авторських прав на фотографічні твори 26

2.3. Розробка алгоритму захисту авторських прав на фотографічні твори 46

2.4. Висновки 56

Розділ III. Оцінка вартості права на створений об’єкт інтелектуальної власності 58

Список використаниної літератури 75

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Правову охорону в Україні фотографії здобули лише після прийняття відповідного  закону про авторське право 23 грудня 1993 року. До цього часу діяли норми частини 2 статті 473 ЦК УРСР 1963 року, що обмежували термін дії авторського права на фотографію п’ятьма роками, а на збірки фоторобіт – десятьма.

На  сьогодні обсяг прав на фотографічні твори чітко визначений українським  законодавством. Автор фотографічного твору володіє виключними майновими  правами на використання свого твору  та правом забороняти або дозволяти  іншим особам:

• відтворення фотографічних творів (у періодичній пресі, книгах та іншій поліграфічній продукції) та включення їх до збірників, енциклопедій тощо;
• розповсюдження своїх творів як на території України так і за її межами;
• публічний показ та демонстрацію фотографічних творів (на телебаченні, спеціалізованих виставках, в галереях тощо);
• переробку та інші подібні зміни творів (фотомонтаж, колаж та ін.).

Виняток становлять випадки вільного використання фотографічного твору, передбачені  статтями 21-25 Закону України „Про авторське право і суміжні права”. Водночас фотограф має право заборонити використання своїх творів, якщо воно наносить шкоду честі та репутації автора.

Окремо  необхідно наголосити на творах, що створюються фотографом на замовлення певного видання. Фахівці наголошують  на важливості укладання між фотокореспондентом та виданням саме авторського договору, оскільки розповсюджений метод підписання договору найму або договору цивільно-правового  підряду позбавляє фотографа  майнових авторських прав на використання твору.

Фотографу також належать особисті немайнові  права: право на ім’я, право авторства, право на збереження цілісності твору  та право протидіяти будь-якому спотворенню  або зміні твору. Останнє право  дає можливість захищати твір від  змін, які можуть мати місце під  час додрукарської підготовки фотознімку. Кадрування, растрування, колоризація чорно-білого зображення – всі ці дії можуть здійснюватися лише із дозволу автора.

Істотно порушити права фотографа можуть і популярні серед газетярів  фотомонтаж або колаж. Вони передбачають поєднання декількох зображень або внесення змін у вже існуючий знімок. І хоча автори цих ілюстрацій самі володіють авторськими правами, їхні твори є похідними, а тому не можуть бути виконані без дозволу авторів оригіналів.

Особливий правовий статус мають зображення, отримані за допомогою спеціальних  технічних пристроїв без участі людини. Такі фотографії позбавлені авторського  задуму та творчого характеру лише фіксують дійсність без спроби її інтерпретації. Тому різноманітні метеорологічні знімки, зображення, передані з супутника, не можуть вважатися об’єктами авторського  права, що водночас не заважає їм бути власністю організації, що здійснювала  зйомку.

Водночас  порушують права інших і самі фотографи. Так до категорії суспільного  надбання помилково відносять музейні  експонати, що на думку фотографів можна  вільно фотографувати. Але закінчення строку авторського права на картину  або скульптуру ніяк не пов’язано  із правами на матеріальний об’єкт у якому втілено твір. Музеї, що володіють правами на картини  та інші твори мистецтва, мають право  дозволяти або забороняти фотографування таких об’єктів для подальшого продажу  або опублікування у засобах  масової інформації одержаних  фотознімків  та репродукцій.

Незважаючи  на достатню регламентацію цієї сфери  творчої діяльності, фотографи регулярно  стикаються з відвертим ігноруванням закону та неправомірним використанням  їхніх творів редакціями засобів  масової інформації. Співробітники  засобів масової інформації часто  на свій розсуд використовують потрібні їм фотографічні твори, не беручи до уваги  той факт, що у знімків також  є автори, інтереси яких необхідно  врахувати. Серед найтиповіших порушень можемо виділити:

• невиконання домовленостей про виплату гонорару;
• опублікування фотографій без згоди автора;
• заміна імені автора або відсутність посилання на нього.

Не  зважаючи на наявність певних тенденцій  у судочинстві, питання авторських прав на фотографічний твір у кожному  окремому випадку вирішується індивідуально. А порушниками давно розроблені цілі схеми, за якими фотограф практично  втрачає можливість довести своє авторство.

Окремою важливою проблемою є неправомірне використання у періодичній пресі  фотографій з мережі Інтернет. Фотограф, який випадково побачив свій знімок у газеті та звернувся до її редакції за поясненнями, у кращому випадку  отримує мізерний гонорар, а у  гіршому – йому відмовляють навіть у цьому

Тому  на сьогоднішній день дуже важливо  систематизувати заходи, які сприятимуть  захисту авторських права авторів  фотографічних творів.

Метою роботи є спрощення процедури захисту авторських прав на фотографічні твори.

Для досягнення поставленої мети треба вирішити наступні задачі:

1. Проаналізувати законодавство України у сфері захисту авторських прав на фотографічні твори;
2. Виявити проблеми які постають перед авторами фотографічних творів при створені фотографії;
3. Розробити методику виявлення правопорушень у сфері авторського права на фотографічні твори.

Об’єктом магістерської роботи є процес захисту авторських прав.

Предметом дослідження є процес захисту авторських прав на фотографічні твори.

Практична значущість результатів  дослідження полягає в тому, що розроблені методики і алгоритми захисту авторських прав на фотографічні твори сприятимуть спрощенню процедури захисту авторських прав на фотографічні твори у суді

Основні положення і висновки, подані в  роботі, ґрунтуються на аналізі чинного законодавства у сфері авторського права та суміжних права, Цивільного Кодексу, Кримінального Кодексу України та особливостями застосування цих нормативних законів.

Структура роботи визначена метою дослідження. Робота складається з вступу, двох розділів, що містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

Розді I

Захист  авторських прав на фотографічні твори

1.1 Аналіз законодавчої бази в  сфері захисту авторських прав

Захист  права інтелектуальної власності  в Україні в останні роки набуває  усе більшої гостроти, оскільки масштаби порушення цих прав стрімко зростають.

Порушення права інтелектуальної власності  можливе:

• у формі дій (посягання на право інтелектуальної власності);
• у формі бездіяльності (невизнання права інтелектуальної власності органами, через які у встановлених законом випадках має проводитися легітимація результатів інтелектуальної, творчої діяльності);
• у змішаній формі (невизнання права інтелектуальної власності з наступним незаконним використанням тим же суб'єктом результатів чужої інтелектуальної, творчої діяльності).

В Україні на сьогодні сформована нормативна база авторського права. Це не розрізнена сукупність чинних нормативних актів, а достатньо цілісна система. До її складу входять:

• Конституція України;
• Цивільний та Кримінальний кодекси України;
• Закони України: а) спеціальні, б) інші закони;
• підзаконні акти (Президента, Кабінету Міністрів України, міністерств і відомств);
• міжнародні угоди.

Конституція України є не тільки базою для  авторського права, але й чинним законом, стрижневою частиною системи  нормативних актів [1]. Норми Конституції України є нормами прямої дії, безпосередньо ними потрібно керуватися в тих випадках, коли норми галузевого законодавства суперечать Основному Закону (п.1 ст.8 розд.15 Конституції України). Значення Конституції як основного джерела авторського права, полягає також у тому, що вона є основою для появи інших законодавчих і нормативних актів. У ній сформовані загальні принципи, що набувають розвитку та деталізації в галузевих законах.

Основний  Закон є найважливішим джерелом українського авторського права  та має найвищу юридичну цінність. Усі закони й інші нормативно-правові  акти ґрунтуються на положеннях Конституції  України та повинні відповідати  їй. Конституція України гарантує однакові права всім громадянам. Стосовно сфери інтелектуальної творчої  діяльності [1] в Основному Законі йдеться : про свободу літературної, художньої та наукової творчості, право володіти, користуватися й розпоряджатися  результатами своє творчої діяльності; право на захист інтелектуальної власності, авторських прав громадян, моральних і матеріальних інтересів, які виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин “має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності” та ніхто не може використовувати чи розповсюджувати ці твори без згоди автора, якщо інше не встановлене законом (статті 41 і 54 Конституції України).

Незважаючи  на важливість конституційних норм, більшість  з них діють повною мірою лише через інші правові норми та в  поєднанні з ними визначають поведінку  учасників інформаційних відносин. Отож з’являється така ієрархічна сходинка, котру посідають інші, найвищі за юридичною силою після  Конституції України, нормативні документи  – закони України.

Авторське право - складова частина цивільного права. Найвищу юридичну цінність в  цивільному праві має Цивільний  кодекс і, зрозуміло, він широко застосовується у регулюванні авторських правовідносин.

У новому Цивільному кодексі [2], що набув чинності в січні 2004 року, є книга, названа „Право інтелектуальної власності”, вона складається з 12 розділів і лише 2 з них присвячені проблемам авторського права.

Загальні  засади захисту права інтелектуальної  власності від порушень встановлені  ст.418 гл.35 Цивільного Кодексу, яка зазначає, що таке право інтелектуальної власності  є непорушним. Воно належить його володільцю як природне право, внаслідок чого ніхто  не може бути позбавлений права інтелектуальної  власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно  до цих засад, які у свою чергу  ґрунтуються на положеннях Конституції, захист права інтелектуальної власності  здійснюється судом.

Зокрема ст.432 Цивільного Кодексу [2] встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до ст.16 Цивільного Кодексу. Отже, для суб'єкта права інтелектуальної власності існує можливість вимагати, щоб суд застосував такі загальні для всіх цивільних відносин способи захисту:

• визнання права (наприклад, визнання права інтелектуальної власності на фотографічні твори, визнання права використання відповідного фотографічного твору тощо),
• визнання правочину недійсним (наприклад, визнання недійсним ліцензійного договору на фотографічний твір);
• припинення дій, які порушують право (наприклад припинення використання фотографічного твору без згоди його автора);
• відновлення становища, яке існувало до порушення права (наприклад, вилучення і знищення незаконно виданого тиражу рекламних листівок);
• примусове виконання обов'язку в натурі (наприклад, вимога до видавця про виконання його обов'язку за договором про видання фотографічних творів);
• зміна правовідношення (наприклад, зміна умов авторського договору на вимогу автора у вигляді реакції на порушення з боку видавця),
• припинення правовідношення (наприклад, дострокове розірвання ліцензійного договору у випадку його порушення);
• відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;
• відшкодування моральної (немайнової) шкоди;
• визнання незаконними рішень, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Суд може також захистити цивільні права  та інтереси, пов'язані з інтелектуальною  власністю п.2 ст. 432 Цивільного Кодексу [2], застосувавши спеціальні способи захисту права інтелектуальної власності та постановивши рішення про:

• застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;
• зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;
• вилучення з цивільного обігу товарів, виготовлених або введених у цивільний обіг з порушенням права Інтелектуальної власності (контрафактних фотографічних виробів);
• вилучення з цивільного обігу матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;
• застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;
• опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

У тих випадках, коли порушення права  інтелектуальної власності стосується майнових прав його суб'єкта на певний матеріальний субстрат, для їх захисту  можуть бути використані засоби захисту  права власності, встановлені гл.29 Цивільного Кодексу.

Новий Кримінальний Кодекс України, прийнятий  в 2001 році, і його подальші редакції та зміни від 22 травня 2003 року та 9 лютого 2006 року покликаний забезпечити захист прав авторів і виглядає більш  дієвим, ніж Цивільний кодекс.

Новий Кримінальний Кодекс України [3] виділив порушення саме у сфері авторського права у окрему ст.176. В ній чітко визначене коло об’ єктів авторського права і суміжних прав у разі незаконного відтворення, тиражування і розповсюдження творів науки, літератури і мистецтва; відтворення та розповсюдження комп’ютерних програм і баз даних, виконань відеограм, фонограм і програм мовлення; незаконне тиражування та розповсюдження їх на аудіо- й відеокасетах, дискетах та інших носіях інформації; інше порушення авторського права і суміжних прав, якщо це завдало матеріальної шкоди у значному розмірі, - настає кримінальна відповідальність у вигляді штрафу від 200 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі - н. м.) або виправних робіт на термін до 2-х років або позбавлення волі на такий самий термін з конфіскацією всіх примірників творів, матеріальних носіїв комп’ютерних програм, баз даних, виконань, фонограм, програм мовлення, обладнання та матеріалів, призначених для їх виготовлення. Повторне порушення карається штрафом від 1000 до2000 неоподатковуваних мінімумів або виправними роботами на термін до двох років або позбавленням волі на термін від двох до пяти років з конфіскацією... Ті ж дії, вчинені службовою особою з використанням службового становища, караються штрафом від 2000 до 3000 н. м. Чи позбавленням волі на термін до шести років з позбавленням права займатися певною діяльністю до трьох років.

До  нормативно-правових актів українського законодавства [18], що регулюють авторські правовідносини, належать закони України:  “Про авторське право і суміжні права”, “Основи законодавства про культуру”, “Про інформацію”, “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, “Про інформаційні агентства”, “Про кінематографію”, “Про телебачення і радіомовлення”, “Про власність”, “Про видавничу справу”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення відповідальності за порушення прав на об’єкти права інтелектуальної власності” та ін.

Першу редакцію Закону України “Про авторське  право і суміжні права” було прийнято в грудні 1993 р. Та проголошений Україною курс на інтеграцію в ЄС вимагав  внесення певних змін до законодавства  та його гармонізації з нормами ЄС. Це зумовило появу нової редакції Закону 22 травня 2003 р. Закон містить  преамбулу, 6 розділів і 53 статті.

Сьогодні  – це один з основних законів, які  регулюють діяльність в контексті  дотримання авторських прав. У разі виникнення темпоральних та ієрархічних  колізій між нормами різних законів, пріоритет належатиме цьому Закону, оскільки при цьому треба діяти  за принципом specialia genegalibus derogant (спеціальний закон має перевагу перед загальним).

За  змістом і трактуванням юридичних  норм Закон максимально наближений до найавторитетнішої міжнародної  угоди – Бернської конвенції  про охорону літературних та художніх творів. Однак, характерною рисою  українського Закону є його ринкова  спрямованість. Він значно розширює права учасників авторсько-правових відносин і дає можливість вільно розпоряджатися правами, що їм належать. І якщо в цьому аспекті порівнювати  Бернську конвенцію та Закон України  “Про авторське право і суміжні  права”, необхідно визнати, що останній значно випередив Конвенцію, акцентуючи увагу на так званих “вторинних” , тобто майнових, правах. Справді, в  межах національних систем і в  міжнародних конвенціях, відповідно до традицій континентального (європейського) права, особливе значення надається  володінню автором первинними  правами. Та не менш важливим є регулювання  відносин, які виникають у зв’язку  зі створенням і подальшим використанням  твору, тобто на етапі, пов’язаному  з економічною реалізацією автором  отриманих у межах Закону широкомасштабних прав. Бернська конвенція більшу увагу  приділяє моральним правам автора, й тільки у ст.6 наявне побіжне  згадування майнових прав. Реальність сьогодення поставила матеріальні  права, що є джерелом прибутку для  автора, на перше місце. Тож неабиякою  заслугою українського законодавства  є орієнтація на економічний характер відносин.

1.2. Аналіз законодавчої бази в  сфері захисту авторських прав  на фотографічні твори

Правову охорону в Україні фотографії здобули лише після прийняття  відповідного закону про авторське право 23 грудня 1993 року.

В пункті 10 частини 1 статті 8 Закону України  “Про авторське право і суміжні  права” [4] (далі - Закон) одним із об’єктів авторського права визначено фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії. Та проте, ні в законі, ні в інших міжнародних нормативно-правових актах, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, немає визначення терміну “фотографічний твір”. Автори “Словника-довідника з інтелектуальної власності за редакцією Святоцького та Дроб’язка, під фотографією розуміють сукупність методів відтворення зображень за допомогою проектування відображуваних ними світлових променів на поверхню світлочутливого матеріалу і наступного одержання цих зображень на непрозорому або прозорому матеріалі; зображальний оригінал (авторський, видавничий), що становить собою позитивне зображення, одержане на фотопапері (фотовідбиток) для поліграфічного репродукування.

Глосарій  термінів з авторського права  і суміжних прав Всесвітньої організації  інтелектуальної власності (далі - ВОІВ) [13] дає наступне визначення: “фотографічне зображення – зображення реальних об’єктів, яке отримується на поверхнях, чутливих до світла та інших випромінювань”. Група спеціалістів ВОІВ дає наступне визначення: “фотографія – нерухоме зображення, яке отримується на поверхні, чутливих до світлового та іншого випромінювання, незалежно від технічної природи процесу отримання зображень (хімічного, електронного чи іншого)”. Тобто, як бачимо, на сьогоднішній день у світі ще немає єдиного підходу до визначення терміну “фотографія”, не говорячи вже про термін “фотографічний твір”, і тому суддям при вирішенню питань щодо порушення авторського права на фотографічні твори, доводиться керуватися лише своєю інтуїцією та людською совістю.

Спочатку  були сумніви, чи можна взагалі розглядати фотографію як об’єкт авторського  права, адже достатньо лише натиснути  кнопку фотоапарату і одержати зображення, яке характеризується недостатнім  ступенем охорони, щоб воно охоронялося  законом. Однак Бернська конвенція  зробила правильний підхід щодо порушеного питання: вона передбачила для фотографічних  творів менший ступінь охорони ніж  для інших творів. Було передбачено, що за державами, які ратифікували Бернську конвенцію залишається право  вибирати строк охорони фотографічних  творів та творів прикладного  мистецтва, що охороняються в якості художніх творів, проте цей строк не може бути меншим за 25 років з моменту створення твору. На сьогоднішній день, згідно чинного Закону, всі особи, що використовують фотографічні твори, повинні дотримуватися майнових прав автора на протязі всього життя автора та 70 років після його смерті (окрім випадків передбачених законодавством).

У Директиві 93/98/ЄЕС зазначено [17], що фотографічний твір повинен розглядатися як самобутній, якщо він є продуктом індивідуальної творчості автора, що відображає його особистість, але без врахування інших критеріїв, таких як цінність або призначення, проте держави-члени можуть передбачити охорону і для інших фотографій.

У ряді країн визначений досить-таки високий ступінь оригінальності фотографічних творів [23], тобто, щоб фотографія охоронялася авторським правом, потрібно, щоб цей твір був самобутнім та бути продуктом індивідуальної творчості автора, що відображає його особистість.

В деяких країнах, наприклад, в Франції, Німеччині, законодавством захищаються  всі фотографії, але слід уточнити, що якщо це фотографічний твір, тобто  він є оригінальним, то він захищається  авторським правом, на всі інші фотографії поширюється законодавство з  суміжних прав, що передбачає менший строк  захисту. Слід зауважити,також, що в  деяких країнах запроваджено дуже низький  рівень оригінальності, а то й взагалі  не вимагається: це більш притаманно країнам англо-саксонської системи, в цих випадках майже всі фотографії охороняються авторським правом.

Більш вдалий підхід щодо вирішення цієї проблеми, саме в системі континентального права, тому що надати всім фотографіям однаковий рівень захисту – це було б нерозумно та несправедливо по відношенню до фотографічних творів, які відрізняються своєю неповторюваністю.

Слід  зазначити, що внаслідок факту створення  фотографічного твору в автора (фотографа) виникає авторське право на цей  твір, при чому для виникнення авторського  права не вимагається здійснення будь-яких формальностей, реєстрацій тощо. В цьому разі у автора виникають  особисті немайнові права автора (моральні права) та майнові права. В  першому випадку, згідно статті 14 Закону України ”Про авторське право  і суміжні права”, автору належать такі особисті немайнові права:

• вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;
• забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;
• вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;
• вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

Але, не всі фотографи зазначають своє ім’я на своєму примірнику твору. Їм слід було б взяти приклад у своїх колег ще з дореволюційної Росії [16]. Кожний фотограф на звороті кожної фотографії, яку він передає іншій особі, ставив штамп, що містив у собі ім’я фотографа та заборону публікації даної фотографії без спеціального дозволу фотографа. При цьому вказувалася адреса фотостудії, за якою кожна особа, що бажає використати цю фотографію могла знайти відповідного суб’єкта, якому належать відповідні авторські права та отримати відповідний дозвіл. Якби кожний фотограф скористався б цим методом, імовірно що стало б менше порушень авторського права на фотографічні твори, тим більше враховуючи сучасний стан комп’ютеризації та впровадження інших технічних засобів.

В іншому випадку, в разі створення  твору, у автора виникають майнові  права, відповідно до статті 15 Закону, до майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать:

• виключне право на використання фотографічного твору;
• виключне право на дозвіл або заборону використання  фотографічного твору іншими особами.

Виключне  право на використання твору  автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати фотографічний твір у будь-якій формі і будь-яким способом. А виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання фотографічного твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти:

• відтворення фотографічних творів;
• публічне виконання і публічне сповіщення фотографічних творів;
• публічну демонстрацію і публічний показ;
• будь-яке повторне оприлюднення фотографічних творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення;
• переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни фотографічних творів;
• включення фотографічних творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо;
• розповсюдження фотографічних творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору;
• подання своїх фотографічних творів до загального відома публіки, таким чином, що її представники  можуть  здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором (у Інтернеті);
• здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу;
• імпорт примірників фотографічних творів.