Розвиток ринку страхових послуг в Україні та світі

Вступ

     На  сучасному етапі розвитку суспільства  ринок страхових послуг  має  суттєву важливість. Увага до удосконалення  структури та якості страхових послуг збільшується через значну роль страхових  послуг в розвитку економіки різних країн, що в першу чергу залежить від рівня задоволення потреб споживачів, а також визначення найліпшого і найприбутковішого способу виконання послуг.

     Підприємства, що надають страхові послуги згодом все більше розуміють значення людського  фактору, тому що вони надаються особисто, а їх реалізація залежить від роботи багатьох людей на підприємстві. Слід зазначити наявність певних складностей у визначені якості страхових послуг, тому що у споживачів немає чітких критеріїв оцінки, але виробник послуг повинен враховувати і це.

     Актуальність обраної теми полягає в тому, що ринок страхування є одним з основних напрямків розвитку малого та середнього бізнесу за останні два десятиріччя. Страхові послуги є невід’ємною частиною економіки будь-якої країни, а також підприємства,  що забезпечує економічне зростання, підвищення споживацьких вимог, узгодження попиту і пропозиції в сфері обслуговування. Підвищення якості та ефективності страхових послуг є актуальною проблемою на сьогодні. Незаперечним є одночасний процес надання і споживання страхових послуг з урахуванням особливостей кожної галузі. Не менш важливу роль у наданні страхових послуг відіграє людський фактор, який присутній у виробництві послуг.

     Особливо  актуальною є проблема формування та подальшого розвитку страхового ринку  для країн із перехідною економікою, зокрема, для України, де в ХХІ столітті відбуваються кардинальні зміни в економічній системі. Процеси ринкової трансформації національної економіки зумовлюють необхідність проведення наукового дослідження міжнародного ринку страхування та розробки шляхів ефективного використання світового досвіду у галузі страхування для подальшого розвитку ринку страхування України, що забезпечить успішне здійснення економічних реформ, стабільний розвиток національної економіки, подальшу інтеграцію у світове господарство.

     Дослідження проблеми розвитку страхування охоплює  економічні, правові і соціальні  аспекти та має вкрай важливе  значення як з теоретичної, так і  з практичної точок зору.

     Створення сприятливих умов для розвитку страхування  в Україні потребує проведення глибоких теоретичних досліджень та надання наукових рекомендацій, які можуть стати важливим чинником ефективного функціонування національного страхового ринку. Дослідження механізму використання потужного потенціалу страхування у ринковій економіці дозволить повніше використовувати його в умовах України.

     Мета  і задачі дослідження. Метою дослідження є визначення умов та особливостей розвитку сфери страхування для забезпечення ефективного функціонування національного ринку страхових послуг у період становлення ринкової економіки, адаптація світового досвіду у галузі страхування відповідно до національних особливостей, становлення в Україні цивілізованого страхового ринку, що забезпечить успішне здійснення економічних реформ, стабільний розвиток національної економіки, подальшу інтеграцію у світове господарство, розвиток світової економіки та міжнародних відносин.

    Відповідно до поставленої мети визначено такі головні завдання:

     - виявити сутність й функції страхування у ринковій економіці, обґрунтувати необхідність страхового захисту та визначити ролі категорій страхування у системі економічних відносин;

     - охарактеризувати структуру страхування та механізму взаємодії його суб’єктів у ринковій економіці;

     - проаналізувати міжнародний ринок страхування за макроекономічними показниками, висвітлити практику страхування у країнах із ринковою економікою для практичного застосування в умовах України;

     - оцінити сучасний стан та тенденції розвитку національного ринку страхування в умовах переходу до економіки ринкового типу;

     - розглянути проблеми розвитку ринку страхових послуг, подальші шляхи створення умов для якісного поліпшення сфери страхування.

     Об’єктом  дослідження є діяльність страхових компаній на вітчизняному та зарубіжному ринках.

     Предмет дослідження – є теоретичні, методологічні та методичні аспекти функціонування ринку страхових послуг та його регулювання.

     Інформативною базою дослідження послугували праці вітчизняних та закордонних фахівців, які присвячені ринку страхування.

     Значний внесок у вивчення і розвиток страхових правовідносин, зокрема майнових, внесли праці представників дореволюційної доби. Зокрема це роботи В.Р.Ідельсона, Д.І.Мейєра, Г.Ф.Шершеневича тощо. Правові питання майнового страхування в економічних зв’язках радянського періоду частково висвітлювалися: Є.Н.Гендзехадзе, К.О. Граве, Л.А. Лунцем, О.С.Іоффе,  В.К. Райхером, та ін.

     Висвітленню проблем страхових правовідносин присвяченні праці представниці сучасного періоду М.Я.Шимінови. Також, питанням страхових правовідносин було присвячено праці В.В. Аленичева, Д.А. Петрова, Є.О.Суханова.

     В останні роки відчувається значна зацікавленість українських вчених до аналізу страхових правовідносин присвячені праці Є.М. Білоусова, В.В. Луця, В.П. Янішена.

     В дослідженні було опрацьовано монографії, зокрема, - В.Д.Базилевича, О.Д.Василика, А.А. Гвозденка, О.Д.Заруби, М.С. Клапківа, Ф.В. Коньшина, Л.І. Рейтмана, С.С.Осадця та ін., присвячені страхуванню в сфері економіки.

     Їх  дослідження є величезним внеском  та основою для подальшого вивчення  ринку страхування. Однак, проблеми, пов'язані з формуванням, розвитком та удосконаленням ринку страхових послуг вивчені ще недостатньо, що і визначило вибір теми бакалаврської роботи.

     Бакалаврська  робота складається із вступу, основної частини та висновків. У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються мета, завдання, предмет, інформативна база дослідження. В основній частині досліджується поставлена проблема. У висновках сформульовано основні результати  дослідження.

РОЗДІЛ  1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ СТРАХОВОГО РИНКУ

1. Страховий ринок та його структура

    Поняття «страховий ринок» в собі містить два складових елементи - ринок і страхування. Деякі економісти розглядають ринок як відносини з приводу купівлі-продажу, інші на перше місце ставлять наявність певних інститутів, які зводять покупців і продавців. Примирити ці сторони можна шляхом тлумачення ринку і як взаємовідносин з обміну, і як структури, що дозволяє його здійснювати. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) [1, с.3]. Отже, страховий ринок — це особлива соціально-економічна структура, така сфера грошових відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страховий захист, формуються пропозиція і попит на нього. Страховий ринок розглядають також як форму організації грошових відносин з формування та розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства, або ж як сукупність страхових організацій (страховиків), які беруть участь у наданні страхових послуг [7, с.49].

    На  практиці страховий ринок — це складна інтегрована система, яка поєднує різноманітні структурні ланки. Первинною ланкою страхового ринку є страхове товариство, або страхова компанія. Саме тут відбувається процес формування і використання страхового фонду, формуються одні та проявляються інші економічні відносини, переплітаються особисті, групові, колективні інтереси.

    У структурі страхового ринку виділяють  ринок страховика і ринок страхувальника. Коли попит на страхові послуги значно перевищує їхню пропозицію, то це ринок страховика. На практиці переважає ринок страхувальника. Перед потенційним страхувальником відкривається багато можливостей вибрати конкретні умови договору страхування. Страхувальник порівнює різні варіанти страхових продуктів, оцінює відповідність бажань (страхового інтересу) гарантіям, які надають відповідно до того чи іншого договору страхування [10, c.40].

    Структура страхового ринку може бути охарактеризована в інституційному та територіальному  аспектах.

    В інституційному аспекті вона має приватну і публічну основу. Представлена акціонерними, корпоративними, приватними та державними страховими компаніями. У територіальному аспекті можна виділити місцевий (регіональний) страховий ринок, національний (внутрішній) і світовий (зовнішній) страхові ринки. Розвиток ринкових відносин усуває територіальні перепони на шляху суспільно-економічного прогресу, посилює інтеграційні процеси, сприяє входженню національних страхових ринків у світовий. Прикладом такої інтеграції може бути створення загальноєвропейського страхового ринку країн-учасниць ЄС [21, c.78].

    Залежно від масштабів попиту та пропозиції на страхові послуги можна виділити внутрішній (регіональний), зовнішній і міжнародний страхові ринки.

    Внутрішнім (регіональним) страховим ринком називають місцевий ринок, у якому є безпосередній попит на страхові послуги.

    Зовнішнім страховим ринком називають ринок, який виходить за межі внутрішнього ринку.

    Під світовим (міжнародним) страховим ринком розуміють пропозицію і попит на страхові послуги в масштабі світового господарства.

    За  галузевою ознакою розрізняють  ринок особистого страхування і ринок майнового страхування, в якому виділяють ринок страхування відповідальності. Кожний із цих ринків можна поділити на окремі сегменти, наприклад, ринок страхування від нещасних випадків, ринок страхування домашнього майна тощо.

    Учасниками  страхового ринку є продавці, покупці  і посередники, а також їхні асоціації. Категорію продавців становлять страхові та перестрахувальні компанії. У ролі покупців виступають страхувальники. Посередниками між продавцями та покупцями є страхові посередники (страхові агенти і страхові брокери).

    Специфічний товар, який пропонують на страховому ринку, - страхова послуга. Її споживча вартість — забезпечення страховим захистом. Ціна страхової послуги виражається у страховому тарифі. Її складають на конкурентній основі, зіставляючи попит і пропозицію.

    Перелік видів страхування, якими може скористатися страхувальник, становить асортимент страхового ринку.

    Брати участь у ринкових відносинах як страховик  може також і держава через  систему державних страхових  організацій.

    Сучасний  рівень розвитку страхового ринку в  індустріально розвинутих країнах  характеризується посиленням тенденцій  до монополізму в страховій справі, концентрації нею капіталу. 3 огляду на це виділяють чотири організаційні форми виявлення цієї тенденції.

    Горизонтальна інтеграція — це зосередження в руках невеликої кількості великих страхових компаній значних обсягів страхової премії і страхових послуг.

    Вертикальна інтеграція — це проникнення страхових компаній в інші сфери, тісно пов'язані зі страховою справою (банківська, біржова діяльність).

    Створення міжнаціональних  страхових компаній.

    Диверсифікація — розширення сфери діяльності страховика у різних підприємствах інших галузей, які не перебувають у прямому зв'язку зі страховою справою. У цьому виражається намагання середніх і дрібних страховиків вижити в умовах гострої конкурентної боротьби й отримати стійкі доходи від суміжних підприємств для покриття витрат з основної діяльності, тобто страхової справи.

    Виділяють такі основні типи диверсифікації:

1. страхові компанії стають частиною концерну;
2. страхові компанії починають самостійно володіти підприємствами в інших галузях матеріального виробництва;
3. страхові компанії створюють дочірні компанії у фінансово-кредитній сфері [18, c.120].

1.2. Суб’єкти страхового ринку 

    Головними суб'єктами страхового ринку є страховики, страхувальники та страхові посередники. Кожний з них виконує свою функцію, має свою специфіку та механізм реалізації економічних інтересів.

    Страховиками  є фінансові установи, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України «Про господарські товариства» з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про страхування», а також ті, що одержали у встановленому порядку ліцензію на ведення страхової діяльності. [1].

    В окремих випадках, визначених законодавством України, страховиками вважаються державні організації, які створені і діють  відповідно до Закону України «Про страхування».

    Страховик створюється в організаційно-правовій формі акціонерного, повного, командитного товариства або товариства з додатковою відповідальністю.

    Страховик реєструється в місцевому органі виконавчої влади як суб'єкт підприємницької діяльності та заноситься до реєстру.

    Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який займається видами страхування, іншими, ніж страхування життя, установлено в сумі, еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займається страхуванням життя, — 1,5млн євро за валютним обмінним курсом валюти України. Статутний фонд страховика повинен бути сплачений виключно в грошовій формі. Допускається формування статутного фонду страховика цінними паперами, що випускаються державою, за їх номінальною вартістю в порядку, визначеному Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України, але не більше 25% від загального розміру статутного фонду. Заборонено використовувати для формування статутного фонду векселі, кошти страхових резервів, бюджетні кошти, а також кошти, одержані в кредит, позику та під заставу, і вносити нематеріальні активи.

    Загальний розмір внесків страховика до статутних  фондів інших страховиків України  не може перевищувати 30% його власного статутного фонду, в тому числі розмір внеску до статутного фонду окремого страховика не може перевищувати 10%. Ці вимоги не поширюються на страховика, який здійснює види страхування, інші, ніж страхування життя, у разі здійснення ним внесків до статутного фонду страховика, який здійснює страхування життя.

    Підприємства, установи та організації не можуть стати страховиками шляхом внесення змін до установчих документів, якщо вони попередньо займалися іншим видом діяльності, навіть у разі виконання вимог законодавства. Наприклад, страховик, який отримав ліцензію на страхування життя, не має права займатися іншими видами страхування.

    Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування  і фінансова діяльність, пов'язана  з формуванням, розміщенням страхових  резервів та їх управлінням.

    Ліцензію  видають на здійснення окремого виду страхування, вона одночасно дає право на проведення перестрахування за цим видом страхування. Страховик (перестраховик) України має право приймати ризики перестрахування лише з тих видів добровільного й обов'язкового страхування, на проведення яких він отримав ліцензію.

    Укладення страховиком України (цедентом, перестрахувальником) договорів перестрахування з  перестраховиками (страховиками, страховими брокерами) — нерезидентами, у тому числі з тими, які мають свої представництва в Україні, дозволено  у випадках, передбачених нормативно-правовими актами України.

    Страховик зобов'язаний дотримуватись обов'язків, визначених ст. 20 Закону України «Про страхування» [1].

    Страхові  виплати страховик проводить  у порядку та на умовах, визначених  ст. 25  Закону України  «Про  страхування» [1].

    Страховик зобов'язаний на підставі ведення журналу  реєстрації страхових вимог (заяв) страхувальників  щодо виплати страхової суми або  страхового відшкодування формувати  резерв збитків (резерв заявлених, але  не виплачених збитків) та забезпечувати його ліквідне розміщення [1].

    Страховик зобов'язаний дотримуватись умов забезпечення платоспроможності відповідно до вимог  ст. 30 Закону України «Про страхування» і нормативно-правових актів, які  встановлюють відповідні вимоги [1].

    Страховик зобов'язаний:

• формувати, обліковувати і розміщувати страхові резерви в порядку та на умовах, визначених ст. 31 Закону України «Про страхування» і відповідними нормативно-правовими актами. Якщо страхова сума за окремим об'єктом  страхування перевищує 10% від суми сплаченого статутного фонду, сформованих вільних резервів та страхових резервів, страховик зобов'язаний укласти договір перестрахування;
• вести бухгалтерський облік, формувати фінансову звітність та інші звітні дані відповідно до вимог законодавства України з урахуванням особливостей, передбачених ст. 31 та 33 Закону України «Про страхування»;
• проводити аудиторську перевірку та оприлюднювати публічну бухгалтерську звітність відповідно до вимог ст. 34 Закону України «Про страхування» та інших нормативно-правових актів.

    Страховик та його відокремлений підрозділ  повинні бути забезпечені комп'ютерною  технікою і програмним забезпеченням  та комунікаційними засобами (телефон, факс, Е-mail), що відповідають установленим вимогам.

    При провадженні діяльності з обов'язкових видів страхування страховик зобов'язаний:

    — утворювати централізовані страхові резервні фонди згідно з вимогами відповідних нормативно-правових актів;

    — дотримуватися порядку та правил їх проведення, застосовувати форми типового договору, розміри страхових сум та максимальні розміри страхових тарифів або методику актуарних розрахунків, установлені Кабінетом Міністрів України [1].

    Страховик має право розпочати страхову діяльність у разі, якщо:

• облікова і реєструюча система відповідає вимогам, встановленим нормативно-правовими актами;
• внутрішні правила страховика відповідають вимогам законів України та нормативно-правових актів державних органів, що здійснюють регулювання та нагляд за ринками фінансових послуг;
• професійні якості та ділова репутація персоналу відповідають вимогам, установленим нормативно-правовими актами [1].

    Страхувальниками  вважають юридичних осіб та дієздатних громадян, які уклали зі страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України [1].

    Страхувальники можуть укладати зі страховиками договори про страхування третіх осіб (застрахованих осіб), які можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування [1].

    Страхувальники  мають право при укладанні  договорів страхування призначати громадян або юридичних осіб для отримання страхових сум (страхового відшкодування), а також замінювати їх до настання страхового випадку.

    Страхувальник зобов'язаний:

• своєчасно вносити страхові платежі;
• укладаючи договір страхування, надати інформацію страховикові про всі відомі йому обставини, які мають суттєве значення для оцінки страхового ризику, і надалі інформувати його про будь-яку зміну страхового ризику;
• повідомити страховика про інші чинні договори страхування щодо цього об'єкта страхування;
• вживати заходів для запобігання та зменшення збитків, завданих унаслідок настання страхового випадку;
• повідомити страховика про настання страхового випадку в термін, передбачений умовами страхування. Умовами договору страхування можуть бути передбачені також інші обов'язки страхувальника [1].

    У разі смерті страхувальника-громадянина, який уклав договір майнового  страхування, права й обов'язки страхувальника переходять до осіб, які одержали це майно в спадщину. Страховик або  будь-хто зі спадкоємців має право на переукладення договору страхування [1].

    В інших випадках права й обов'язки страхувальника можуть перейти до іншого громадянина чи юридичної особи  лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено договором страхування.

    У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, його права й обов'язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до чинного законодавства покладено обов'язки щодо охорони прав і законних інтересів застрахованих.

    Якщо  в період дії договору страхування  страхувальник втрачає права  юридичної особи внаслідок реорганізації, то права й обов'язки, які виплавають з договору страхування, переходять до правонаступника страхувальника за згодою страховика.

    У випадку визнання судом страхувальника-громадянина недієздатним, його права й обов'язки за договором страхування переходять до його опікуна, а дія договору страхування цивільної відповідальності припиняється з часу втрати ним дієздатності. У випадку визнання судом страхувальника-громадянина обмежено дієздатним, він виконує свої права й обов'язки страхувальника за договором страхування лише за згодою піклувальника.

    Основними страховими посередниками на страховому ринку України є страхові агенти, страхові (перестрахові) брокери.

    Страхові  агенти — це громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика і виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору зі страховиком.

    Страхові  брокери — це громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у визначеному порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та виконують посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

    Під агентською діяльністю розуміють діяльність суб'єктів підприємницької діяльності, уповноважених діяти від імені та на підставі доручення одного або більше страховиків, рекламування, консультування, пропонування страхувальникам страхових послуг та проведення робіт, пов'язаних з укладанням та виконанням договорів страхування (підготовка й укладення договорів страхування, роботи, пов'язані з обслуговуванням договорів), у тому числі оформлення всіх потрібних документів для своєчасної виплати страхових сум або страхового відшкодування, а також здійснення цих виплат.

    Брокерська діяльність — це професійна діяльність суб'єктів підприємницької діяльності на користь страхувальника або перестрахувальника (цедента), спрямована на визначення його потреби в отриманні страхових послуг, консультування, надання допомоги у розробці умов договору страхування, пошук страховиків, які відповідають вимогам страхувальника, ведення переговорів та укладення договорів страхування за дорученням страхувальника, проведення розрахунків за договорами страхування, підготовка документів для врегулювання питання про збитки у разі настання страхового випадку.

    Перестрахові  брокери — юридичні особи, які здійснюють за винагороду посередницьку діяльність у перестрахуванні від свого Імені на підставі брокерської угоди зі страховиком, який має потребу у перестрахуванні як перестрахувальник. 

1.3 Об'єднання страховиків та їх функції

     У більшості країн світу страховики створюють свої професійні об'єднання (асоціації), метою яких є захист інтересів своїх членів, вживання заходів у тому разі, коли цих інтересів торкнуться дії або наміри органів влади, співробітництво з будь-яким іншим об'єднанням, що має споріднений напрямок діяльності.

     Результатом першої угоди між страховиками вважають утворення в 1791 році Союзу Лондонських  товариств страхування від вогню.

     За  своїм статусом об'єднання страховиків не мають права здійснювати комерційну діяльність.

     Для країн із розвиненим страховим ринком є характерне злиття дрібних і середніх об'єднань страховиків.

     З 1985 року ефективно працює Асоціація  британських страховиків (АБС), яка  виникла внаслідок злиття кількох організацій. Близько 440 компаній, що охоплюють 95 % всього страхового бізнесу країни, активно підтримують цю асоціацію. АБС ставить перед собою завдання підвищити рівень суспільного усвідомлення місця страхування в економічній і соціальній структурі Великої Британії. І це в країні, страховий бізнес якої розвинений надзвичайно. У штаті АБС налічується понад 270 експертів, консультантів та інших висококваліфікованих фахівців. Крім АБС, тут діє ще багато інших об'єднань страховиків і їхніх посередників.

     З початком формування страхового ринку  в Україні постала потреба  координувати дії страховиків з  багатьох питань, що становлять спільний інтерес. Страховики можуть створювати спілки, асоціації та інші об'єднання  для координації своєї діяльності, захисту інтересів своїх членів та виконання спільних програм, якщо їх утворення не суперечить чинному законодавству.