Розвиток самостійності учнів за допомогою ІКТ

78

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

КРИВОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФІЗИКО‑МАТЕМАТИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

КАФЕДРА ІНФОРМАТИКИ ТА ПРИКЛАДНОЇ МАТЕМАТИКИ

РОЗВИТОК САМОСТІЙНОСТІ СТАРШОКЛАСНИКІВ
НА ОСНОВІ ВИКОРИСТАННЯ ІКТ

Кваліфікаційна робота

студентки денної форми навчання

спеціальності «Інформатика»,

групи І-07,

освітнього рівня «бакалавр»

Сосніної Є. О.

Науковий керівник:

кандидат педагогічних наук, доцент

Теплицький І. О.

Кривий Ріг–2011

ЗМІСТ

вступ

Розділ І. Психолого-педагогічні основи організації самостійної роботи старшоклаників

1.2. Зміст поняття «самостійна робота»

1.2. Види самостійної роботи учнів та структурні компоненти методики її організації

1.3. Інноваційні засоби комп'ютеризації самостійної роботи

1.4. Типи та моделі дистанційного навчання

1.5. Особливості навчання школярів за дистанційною
формою навчання

Висновки до І розділу

РОЗДІЛ ІІ СИСТЕМА ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ MOODLE             

2.1. Порівняльний аналіз технологічних платформ дистанційного навчанн

2.1.1. Lotus Learning Space

2.1.2. Система дистанційного навчання «Прометей»

2.1.3. Aгапa

2.1.4. Веб-клас ХПІ

2.1.5 Cистема дистанційного навчання MOODLE

2.2. Основні інструменти системи MOODLE для створення і проведення дистанційного курсу

2.2.1. Зміст

2.2.2 Взаємодія

2.2.3 Внутрішня Система Обміну Повідомленнями

2.3. Дистанційний курс: поняття і структур

2.4. Проектування дистанційного курс

2.4.1. Проектування цілей навчання

2.4.2 Проектування змісту

2.4.3 Обсяг курсу і тем

2.4.4 Структурування навчального матеріалу

2.4.5. Проектування контрольного блоку

2.4.6. Використання тестів у дистанційному навчанні.

2.4.7 Візуалізація інформації

Висновок до ІІ розділу

Розділ ІІІ Розробка дистанційного курсу «Об’єктно-орієнтоване моделювання в Alice

3.1. Загальні методичні засади курсу

3.1.1. Ціль і задачі курсу

3.1.2. Зміст курсу

3.1.3. Програма курсу

3.1.4. Структура курсу.

3.1.5. Алгоритм роботи учня над курсом:

3.1.6. Критерії оцінювання

3.2. Розробка інтерфейсу

3.2.1. Налаштування параметрів курсу

3.2.2. Розділи курсу

Висновки до розділу ІІІ

Висновки             

Джерела             

Додатки             

вступ

Сучасний стан суспільно-політичного та економічного розвитку, перехід від постіндустріального до інформаційного суспільства вимагає не просто все більше кваліфікованих спеціалістів, а фахівців, які здатні були б приймати самостійні, відповідальні рішення, швидко орієнтуючись в оточуючому середовищі. У формуванні особистості такого фахівця, школа посідає далеко не останнє місце, оскільки саме школа формує науковий світогляд дитини, вчить одержувати знання, проводити їх аналіз та синтез, узагальнення та конкретизацію, класифікацію та систематизацію, робити на цій основі логічні висновки, що ведуть до прийняття рішення.

Однак з точки зору сучасної дидактики та психології оволодіння самим змістом курсу дисципліни не веде автоматично до розвитку мислення чи творчих здібностей учнів, їх необхідно сформувати. Проблема формування особистості старшокласників, розкриття їхнього творчого потенціалу, в тому числі на уроках інформатики, вимагає пошуку нових підходів до удосконалення змісту, форм, методів та засобів навчання. А використання інформаційних комп’ютерних технологій (ІКТ) дозволяє значно підвищити його ефективність.

Мета роботи – теоретичне обґрунтування та розробка окремих компонентів комп’ютерно-орієнтованої методики самостійної роботи учнів з вивчення факультативу об’єктно-орієнтованого моделювання (ООМ) в старших класах загальноосвітніх шкіл.

Актуальність:

   Особлива значимість самостійної роботи учнів за умов переходу від закритого навчального середовища до системи відкритої і неперервної освіти;

   залежність результатів організації самостійної роботи від способів застосування інноваційних, інформаційно-комунікаційних технологій, зокрема технологій мережного навчання;

   не розробленість методики мереже орієнтованої моделі навчання програмного забезпечення з курсу ООМ.

Об’єкт дослідження: самостійна робота учнів з вивчення факультативу об’єктно-орієнтованого моделювання (ООМ) в старших класах загальноосвітніх шкіл.

Предмет дослідження: методика організації позаурочної самостійної роботи учнів старших класів загальноосвітніх шкіл з опанування мови програмування Alice.

Задачі дослідження:

1. Розробити методичні засади організації позаурочної самостійної роботи учнів у процесі вивчення шкільного факультативу «Об’єктно-орієнтоване програмування в Alice».

2. Розробити окремі компоненти методичної системи навчання шкільного факультативу «Об’єктно-орієнтоване програмування в Alice».

3. Експериментально перевірити ефективність організації позаурочної самостійної роботи учнів у процесі вивчення шкільного факультативу «Об’єктно-орієнтоване програмування в Alice» у формі дистанційного курсу.

Практичне значення: розроблено дистанційний курс «Об’єктно-орієнтоване програмування в Alice» для учнів старших класів загальноосвітніх навчальних закладів на основі платформи дистанційного навчання MOODLE.

Розділ І. Психолого-педагогічні основи організації самостійної роботи старшоклаників

1.2. Зміст поняття «самостійна робота»

До цього часу немає єдиної думки про те, що потрібно розуміти під поняттям «самостійна робота», і це, без сумніву, гальмує розвиток практики навчання. Якщо вчитель чи директор школи не знають чітко, яка робота учнів буде самостійною, то, очевидно, що не можна говорити про розвиток самостійності школярів на уроках. Відсутність єдиного розуміння поняття не дає можливості авторам підручників і дидактичних матеріалів будувати систему самостійних робіт з позиції єдиних дидактичних вимог, незалежних від навчального предмета, але, враховуючи вікові особливості учнів, вони подають по-різному характеристику цього поняття[8].

Багато вчених вбачають в самостійній роботі різноманітні види індивідуальної і колективної діяльності учнів (таб. 1.1), розглядають її як засіб втягнення учнів в самостійну пізнавальну діяльність або розуміють її як діяльність, яку учні виконують, проявляючи максимум активності, творчості, самостійного судження, ініціативи. Хоча мало хто виокремлює роль учителя у самостійній роботі та свідомість дитини в прагненні досягти поставленої мети.

Таблиця 1.1

Трактування поняття «самостійна робота» вченими-педагогами

Розвиток самостійності учнів – це мета діяльності як вчителів, так і учнів, тому вчитель повинен створити умови для спонукання учня до самостійної роботи, такий режим самостійної діяльності, який би дав змогу реалізувати головну мету – розвиток особистості учня, її творчого потенціалу[7].

Найбільшу актуальність набуває така організація самостійної роботи, за якої кожен учень працював би на повну силу своїх можливостей.

1.2. Види самостійної роботи учнів та структурні компоненти методики її організації

Самостійна робота організовується так, щоб вона сприяла виробленню в учнів навичок та звичок до праці. Зміст роботи, форма її виконання повинні викликати інтерес в учнів, бажання виконати роботу до кінця[9].

За часом проведення у навчальному процесі самостійні роботи бувають двох тиів: на уроках та у позаурочний час.

До позаурочних організаційних форм самосійної роботи відносять:

Семінарські заняття – обговорення класним колективом підготовлених учнями доповідей, рефератів, повідомлень тощо.

Практикум – учні самостійно виконують практичні та лабораторні роботи, застосовуючи знання, навички й уміння.

Факультатив (лат. facultatis – необов'язковий) – навчальний курс, не обов'язковий для відвідування. За освітніми завданнями виділяють такі види факультативів:

з поглибленого вивчення навчальних предметів;

з вивчення додаткових дисциплін;

з вивчення додаткової дисципліни з одержанням спеціальності;

міжпредметні факультативи.

Кожен з видів факультативу може поділятися залежно від дидактичної мети на теоретичні, практичні, комбіновані.

Предметні гуртки – науково-освітні гуртки, організовані з метою розширення й поглиблення знань учнів з різних предметів навчального плану школи й розвитку в них інтересу до відповідних галузей науки, художньої літератури й мистецтва, техніки тощо.

Домашня робота – самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків.

Предметні олімпіади та конкурси – науково-освітні заходи, організовані з метою розкриття здібностей та таланів дитини.

За формою організації самостійні роботи можна поділити на індивідуальні, фронтальні та групові.

За рівнем самостійної продуктивної діяльності учнів виділяють чотири типи самостійних робіт:

Відтворюючі самостійні роботи за зразком необхідні для запам'ятовування способи дій в конкретних ситуаціях, формування умінь і навичок та їх міцного засвоєння. При виконанні робіт цього типу діяльність учнів не зовсім самостійна, оскільки їхня самостійність обмежується простим відтворенням, повторенням дій за зразком. Однак, такі роботи формують ґрунт для дійсно самостійної діяльності учня. Роль учителя полягає в тому, щоб для кожного учня визначити оптимальний обсяг роботи.

Передчасний перехід до самостійних робіт інших типів позбавляє учня необхідної системи знань, умінь і навичок. Затримка на роботах за зразками – зайва витрата часу, що сприяє породженню нудьги й неробства.

Реконструктивно-варіативні самостійні роботи дозволяють на основі раніше отриманих знань та за даної вчителем ідеї самостійно знайти конкретні способи вирішення завдань. Самостійні роботи цього типу сприяють осмисленому перенесенню знань у типові ситуації, виробленню умінь аналізувати події, явища, факти, формуванню прийомів і методів пізнавальної діяльності, розвитку внутрішніх мотивів пізнання, створюють умови для розвитку розумової активності школярів.

Евристичні самостійні роботи формують уміння і навички пошуку відповіді за межами відомого зразка. Учень сам обирає шлях вирішення завдання на основі вже відомих йому знань. На даному рівні продуктивної діяльності формується творча особистість учня. Постійний пошук нових рішень, узагальнення й систематизація нових знань, перенесення їх в нові, нестандартні ситуації, роблять знання учня більш гнучкими, мобільними, виробляють уміння, навички і потреби самоосвіти.

Творчі самосійні роботи є вінцем системи самостійної діяльності школярів, яка дозволяє їм отримувати принципово нові знання, зміцнити навички самостійного пошуку знань. Психологи вважають, що розумова діяльність школярів при вирішенні проблемних, творчих завдань аналогічна розумовій діяльності творчих і наукових працівників. Завдання такого типу – один з найефективніших засобів формування творчої особистості.

До методів самостійної роботи учнів відноситься:

Читання. Метод роботи з підручником і іншими учбово-методичними посібниками сприяє розширенню наукових знань учнів, формуванню умінь самостійної пізнавальної діяльності. Метод застосовується для осмислення й закріплення наукової інформації, вже отриманої учнями на уроках, а також для самостійного первинного придбання, розширення знань без участі викладача.

Конспектування. Здійснюється учнями в двох різновидах: зі слуху і при читанні. В обох випадках вони використовують наступні способи конспектування: записують докладно без осмислення; записують головне й одночасно осмислюють записане; ведуть опорний конспект із більш глибоким осмисленням тексту.

Відеострічка. Ціль методу – допомогти учням побачити себе, свою навчальну діяльність, свої дії, по можливості не тільки навчального, але і професійного характеру, з боку. Даний метод привертає увагу тому, що учень як би відокремлює події на телеекрані і суб'єктів цих подій від себе, аналізує їх з боку "чужим поглядом".

Експертиза. Використовується для експертної оцінки дій учнів під час педагогічних, пізнавальних, ділових ігор; при аналізі рефератів, виконання дослідів, рішення різних задач, подолання конфліктних ситуацій.

Виконання вправ, рішення задач. Основна мета – формування умінь при вивченні конкретних дисциплін. При виконанні вправ учні повинні насамперед зрозуміти їх сутність, потім вибрати оптимальні шляхи своїх дій і, нарешті, пояснити і довести їх правильність або правомірність.

Проведення дослідів. Вивчення деяких дисциплін передбачає проведення дослідів у лабораторних умовах.

Навчальні дослідження. До навчальних досліджень відносяться наукові роботи, реферати, проекти. Виконання учбово-дослідницької роботи учнів жадає від них високого ступеня самостійності і пізнавальної активності.

Конструювання й моделювання та навчальне проектування. Планування явних цілей за їхньою пріоритетністю, передбачення умов та обмежень їхньої реалізації, контроль процесу й результатів за рахунок точного планування цілей, розроблення системи проміжних (часткових) цілей і завдань за етапами діяльності.

1.3. Інноваційні засоби комп'ютеризації самостійної роботи

На сьогодні актуальною є проблема раціональної організації самостійної роботи на основі застосування комп'ютера, яка пов'язана з оптимальним вибором способів застосування комп'ютера, які допомагають при організації самостійної роботи учнів досягти максимально можливих результатів навчання за певний час при мінімальних витратах сил і часу учнів і викладачів [11].

Існує необхідність виділити нову форму застосування комп'ютера, тому що він широко використовується як засіб доступу до глобальної мережі Інтернет. Цю форму можна позначити як провайдер.

Таким чином, виділяють наступні форми застосування комп'ютера при організації самостійної роботи учнів: репетитор, квазівикладач, інструментальний засіб, провайдер.

При використанні комп'ютера в формі репетитора кожна дія учня перебуває під контролем комп'ютерної програми. Такі системи отримали назву адаптивних гіпермедіа систем.

Коли комп'ютер забезпечує проходження учнями окремого етапу заняття, тобто здійснює одну з функцій: оцінка поточного рівня знань, піднесені нового матеріалу, вироблення одного або кількох практичних умінь, контроль знань і практичних умінь тощо, мова йде про використання комп'ютера в формі квазівикладача.

Комп'ютер-провайдер забезпечує доступ до практично необмеженого обсягу інформації, дає можливість проведення її самостійного пошуку, відбору і сортування. Комп'ютер є також засобом комунікації в режимі on-line і off-linе.

В даний час існує тенденція переходу від управління навчальною діяльністю викладачем до самоврядування в процесі навчання на основі застосування дистанційного навчання.

1.4. Типи та моделі дистанційного навчання

На сьогодні існує кілька десятків класифікацій типів та моделей дистанційної освіти і навчання. Відповідно до генезису дистанційного навчання виділяють такі типи: кореспондентське навчання, зовнішнє навчання, подовжене навчання та відкрите навчання [5].

Кореспондентське. Для самонавчання використовуються автономні матеріали (переважно друковані), а для встановлення контакту з навчальними центрами використовуються переважно поштові служби або телефон.

Термін «зовнішнє навчання» застосовується до навчання, що здійснюється поза основною територією навчального закладу, наприклад, в аудиторії, що перебуває за межами кампусу, передбачає розмаїтість засобів доставляння матеріалів, включаючи комп’ютерні конференції.

Термін «подовжене навчання» звичайно відноситься до курсів, в яких не застосовується система заліків (кредитів).

Відкрите навчання – сучасна форма навчання, спрямована на отримання якісних знань у поєднанні з більш повним розвитком особистості і незалежності, творчості, ініціативності, інтелігентності тощо).

Педагогічна доктрина відкритого навчання в центрі ставить надання учням можливості вибору

– місця навчання:вдома, на робочому місці, у навчальному закладі;

– темпу навчання – із чітко заданим темпом або без чіткої структури;

– моментів початку та завершення навчання;

механізмів підтримки – допомога тьюторів на вимогу, аудіоконференції.

Н. В. Морзе пропонує класифікацію моделей дистанційного навчання за ступенем дистанційності [12], зазначаючи при цьому, що навчання, в якому застосовуються технології і ресурси Інтернету може бути:

повністю дистанційним з використанням електронної пошти, чатів, відеозв’язку;

очно-дистанційним, коли частина очних занять у класі є порівняною з кількістю занять, що проводяться вчителем дистанційно;

доповнювати очну форму з окремими параметрами, наприклад, вчитель проводить заняття з учнями в очній формі, але при цьому використовуються матеріали з мережі Інтернет – так звана Інтернет-освіта.

Дещо іншу класифікацію пропонують Є. С. Полат [15] та В. В. Олійник [14]. На їхню думку найважливішими технологіями дистанційного навчання є: ТV-технологія, кейс-технологія, мережна та змішана технології.

ТV-технологія (в інших джерелах трансляційна модель) передбачає застосування у процесі навчання різних систем телебачення (кабельне, супутникове. Мережне тощо.) та спеціальних освітніх програм.

Кейс-технологія дистанційного навчання дістала свою назву через комплект засобів навчання, який розміщено у кейсі і надається суб’єкту навчання з моменту його зарахування на курс.

Кейс-комплект, як правило, містить: навчальну програму, список літератури (основної, додаткової, факультативної), методичні вказівки з вивчення курсу, навчально-практичні посібники (опорний конспект, план-конспект лекцій), тести (вхідні, проміжні, ідентифікаційні та підсумкові) аудіо- та відеоматеріали, комп’ютерні навчальні програми у звичайному чи у мультимедійному варіантах, робочі зошити та рекомендації з організації самостійної роботи учня і план-графік його самостійної роботи.

Мережна технологія дистанційного навчання (рис. 1.1) на сьогодні є педагогічною технологією високого рівня. Її основним принципом є застосування у навчанні телекомунікаційних мереж, у тому числі й Інтернет, найсучасніших інформаційних технологій подання, відображення, корекції, оновлення та зберігання навчальних матеріалів.

Мережне навчання пропонується використовувати у тих випадках, коли виникають перешкоди отримання якісної освіти шляхом очного навчання (для дітей з фізичними вадами, для дітей із віддалених населених пунктів або сіл), для ліквідації пропусків у знаннях, а також для поглиблення знань з того чи іншого предмету (для обдарованих дітей). У такому разі створюються спеціальні, автономні курси дистанційного навчання з окремих навчальних предметів, розділів чи тем програми або ж віртуальні школи та університети.

Реальне впровадження мережного навчання вимагає значних організаційних зусиль, відповідних інтелектуальних ресурсів, матеріально-технічного та фінансового забезпечення.

Рис.1.1 Мережні інформаційно-комунікаційні технології

Органічне та педагогічно обґрунтоване поєднання елементів різних технологій дистанційного та денного навчання передбачається в змішаних технологіях дистанційного навчання. Накопичений досвід вітчизняних та світових тьюторів показує, що дана модель є найбільш перспективною на всіх рівнях впровадження дистанційної освіти.

Впровадження у практику навчання старшокласників спеціалізованих профільних курсів дистанційного навчання дозволить вирішити певні проблеми профільного навчання, урізноманітнити його напрямки Відповідно до профорієнтаційних інтересів учнів, надати учням можливість більш чіткої професійної орієнтації та підготовки до вступу у відповідний вищий навчальний заклад.

Крім того, інтеграція дистанційного та денного навчання досить перспективна і в умовах навчання за індивідуальними програмами. Пропонується частину навчального матеріалу, який не потребує значних інтелектуальних зусиль для його засвоєння, перенести на вивчення за дистанційною формою. Така заміна могла б не просто значно розвантажити денний час учня, а й створити умови для продуктивної самостійної творчої діяльності, забезпечуючи при цьому гармонійний інтелектуальний розвиток учня-старшокласника та досягнення однієї з основних цілей сучасної освіти – формування умінь працювати з інформаційними ресурсами.

Кожна із зазначених моделей специфічна і вибір тієї чи іншої моделі обумовлюється перш за все конкретними дидактичними задачами, які ставить перед собою вчитель при організації дистанційного навчання [1]. Реалізація цих задач у значній мірі залежить від обґрунтованого вибору платформи дистанційного навчання.

1.5. Особливості навчання школярів за дистанційною
формою навчання

У більшості випадків, дистанційне навчання школярів повинно розглядатися як додаткове до традиційного класно-урочного навчання. Так, елементи дистанційного навчання можуть стати незамінними для таких груп учнів:

- учням сільських шкіл для отримання якісної освіти;

- обдарованим дітям для поглиблення знань, перевірки ступеня самореалізації під час участі в олімпіадах різного рівня, для виконання робіт МАН на високому науковому рівні;

- учням випускних класів для підготовки до складання зовнішнього незалежного тестування;

- невстигаючим дітям для формування інтересу до навчання чи його поновлення, підвищення якості навчання;

- учням, які з різних причин пропускали заняття (активісти, спортсмени) для усунення прогалин у знаннях.

- учням різних класів для самореалізації, загального розвитку та систематизації знань, уникнення прогалин у знаннях через непередбачувані обставини (наприклад, карантин).

А для дітей з індивідуальними особливостями, через які вони не можуть відвідувати школу (фізичні вади, перебування у лікарнях, колоніях тощо), дистанційне навчання за умов створення відповідних інфраструктур може стати основною і єдиною формою одержання середньої освіти.

Дистанційне навчання знімає багато психологічних проблем, пов'язаних із комунікабельністю школярів, дозволяє їм бути більш відвертими. Можливість попрацювати над своєю думкою допомагає учням усувати огріхи усного спілкування.

Н. В. Морзе визначає типи дистанційного навчання, які відрізняються між собою за ступенем дистанційності, індивідуалізації і продуктивності [12]:

    Школа – Інтернет;

    Школа – Інтернет – Школа;

    Учень – Інтернет – Учитель;

    Учень – Інтернет – Центр;

    Учень – Інтернет –...

Як зазначає В. В. Сташенко, «навчальний процес при дистанційному навчанні містить у собі всі основні форми традиційної організації освітнього процесу та поєднує дослідницьку і самостійну роботу учнів, при цьому реалізація цих форм значно змінюється» [16].

Вирішуючи одну із задач сучасної освіти, застосування дистанційних форм навчання урізноманітнює види й форми навчальної діяльності школярів. Складовими навчальної діяльності дистанційного учня є:

    пізнавально-продуктивна діяльність;

    комунікативна діяльність;

   методологічно-змістова діяльність;

    психолого-виховна діяльність;

    технічна діяльність.

Пізнавально-продуктивна діяльність учнів реалізується у таких формах, як дистанційні творчі олімпіади, проекти і курси. Основною метою такої діяльності в дистанційному навчанні є набуття і розвиток учнями умінь створювати творчий продукт з використанням засобів телекомунікації.

Комунікативна діяльність учнів під час дистанційного навчання передбачає винесення творчого продукту, створеного у результаті пізнавально-продуктивної діяльності, на обговорення в електронні конференції та дискусійні чати. Форми організації комунікативної діяльності поділяються на: асинхронні (електронна пошта, телеконференція, форум, дошка оголошень, гостьова книга) і синхронні (чат-уроки і чат-конференції у режимі реального часу).

Методологічно-змістова діяльність учнів передбачає суттєве збільшення самостійного правління учнями пізнавально-продуктивною діяльністю, розвиток у них умінь, спрямованих на самоуправління своєю навчальною діяльністю.

Психолого-виховна діяльність учнів полягає у вихованні особистісних умінь для підсилення самостійності учня у дистанційному навчальному процесі:

   уміння бути здатним до самоосвіти, людиною, яка може вчасно реагувати на стрімкі зміни в соціальній та технічній областях життя;

   цілеспрямованість, самодисципліна і наполегливість;

   позитивне ставлення до навчання за дистанційною формою тощо.

   Технічна діяльність полягає у набутті специфічних знань, умінь та навичок.

Висновки до І розділу

На сучасному етапі розвитку освітніх технологій організація позаурочної самостійної роботи з інформатики із залученням мережних інформаційно-комунікаційних технологій повинна включати елементи одного з видів комп’ютерної технології навчання, а саме дистанційного, електронного чи мобільного, які поступово набувають поширення у вітчизняній системі освіти.

Визначальною особливістю сучасних систем дистанційного навчання є те, що за відповідного методичного забезпечення вони стають динамічними навчальними середовищами, що можуть бути використані для підтримки різних форм організації навчання. Перспективним є інтеграція традиційних та інноваційних педагогічних технологій, зокрема, через застосування засобів дистанційного навчання у  шкільній класно-урочній формі організації навчального процесу. А для дітей з індивідуальними особливостями, через які вони не можуть відвідувати школу (фізичні вади, перебування у лікарнях, колоніях тощо), дистанційне навчання за умов створення відповідних інфраструктур може стати основною і єдиною формою одержання середньої освіти.