Система пенсійного страхування в Україні

Дипломна робота

Система пенсійного страхування в Україні

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Теоретичні засади дослідження системи пенсійного страхування в Україні.

1.1. Суть, функції та  структура пенсійного страхування.

1.2. Форми та види  пенсійного страхування.

1.3. Еволюція та історичні  етапи розвитку системи пенсійного  страхування.

Розділ 2. Формування системи  пенсійного страхування в Україні.

2.1. Етапи реформування  пенсійної системи в Україні.

2.2. Визначення трудового  та страхового стажу у вітчизняному  пенсійному забезпеченні.

2.3. Розвиток системи  недержавного пенсійного страхування.

Розділ 3. Шляхи реформування системи пенсійного страхування  у вітчизняній економіці.

3.1. Покращення законодавчого  забезпечення реформування системи  пенсійного забезпечення в Україні.

3.2. Запровадження персоніфікованого  обліку у системі загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування.

3.3. Розвиток нагромаджувальної  пенсійної системи та управління  її коштами в Україні.

Висновки

Додатки

Список використаних джерел

ВСТУП

Продуктивна праця людини, її прагнення до покращення якості свого життя, добробуту, піднесення соціального статусу були і є  одним з головних чинників суспільного  прогресу. Проте, на жаль, реалії життя  є такими, що з об’єктивних причин не кожна людина взагалі у змозі реалізувати себе як активний член суспільства, а більшість людей, які впродовж свого життя мали таку можливість, з часом її втрачають. Тому проблема соціального забезпечення людини в старості, у разі хвороби та каліцтва є однією з най актуальних для кожного цивілізованого суспільства, яке будується на принципах загальнолюдської моралі і дбає про своїх непрацездатних членів.

У різні часи і в  різних країнах питання соціального  забезпечення вирішувалися по-різному  – розв’язання їх через сімейне  утримання непрацездатних, через благодійництво, шляхом утворення різних громадських і професійних об’єднань, покликаних здійснювати відповідну підтримку. Проте ці заходи не мали системного характеру і послідовності, були скоріше окремими спробами вирішення проблеми, а не її комплексним розв’язанням.

Однією з найважливіших  складових діяльності держави у  галузі соціальної політики є законодавче  регулювання та організація пенсійного забезпечення громадян. З переходом  економіки України від командно-адміністративної системи до ринкових відносин стара державна система пенсійного забезпечення перестала виконувати свою основну функцію – забезпечення гідного прожиття непрацездатних громадян. Безумовно, головною причиною вкрай незадовільного пенсійного забезпечення на сучасному етапі є економічна криза і пов’язані з нею низькі надходження до Пенсійного фонду, до державного та місцевих бюджетів, але надзвичайно важливими є і суто демографічні фактори, які сьогодні є чи не найбільш серйозним бар’єром на шляху реформування системи пенсійного забезпечення в Україні.

За даними Міністерства праці і соціальної політики, на сьогодні в Україні налічується  близько 15 млн. пенсіонерів: 5,3 млн. ветеранів  війни; близько 7 млн. ветеранів праці; 2,3 млн. інвалідів; 3,5 млн. потерпілих внаслідок аварії на ЧАЕС; майже 2 млн. одиноких громадян похилого віку. Щорічно кількість пенсіонерів т а інвалідів зростає. Отже, чинна законодавча база з урахуванням чинника природного зростання кількості непрацездатних громадян обумовлює значне навантаження на працююче населення. З урахуванням дітей і пенсіонерів, сьогодні один працюючий фактично утримує одного непрацездатного. У тому не тільки пенсійна система, а й чинна система соціального забезпечення в цілому, яка перестане бути ефективною і тягарем лягла на державу, не відповідає вимогам часу та потребує термінового реформування. Головною метою такого реформування є перехід до страхової соціальної системи та зближення з існуючими системами соціального забезпечення країн з розвиненою ринковою економікою.

Невідкладним завданням  є реформування у сфері пенсійного забезпечення. Нагальність його розв’язання  зумовлюється цілою низкою проблем, серед яких у першу чергу слід назвати низький рівень пенсій, невідповідність  розміру пенсій трудовому внеску громадян протягом працездатного періоду, існування значних переваг та пільг у пенсійному забезпеченні окремих категорій працівників при однаковому рівні відрахувань на пенсійне забезпечення та інші.

Процес реформування пенсійного забезпечення в Україні  вже розпочато – прийнято низку законів, спрямованих на підвищення ефективності такого забезпечення, проведено реорганізацію органів, що його здійснюють. Важливого значення в процесі реформування пенсійної системи, а отже, соціального забезпечення в цілому, набуло прийняття 9 липня 2003 року Верховною Радою України законів України «Про недержавне пенсійне забезпечення» і «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та інших законів, спрямованих на вдосконалення існуючої солідарної пенсійної системи.

Пенсійне страхування є важливою складовою соціальної політики держави, яка спрямована на задоволення потреб людей, підвищення їх добробуту, забезпечення соціальної справедливості, стабільності та злагоди у суспільстві.

РОЗДІЛ 1

Теоретичні  засади дослідження 

системи пенсійного страхування в Україні

1.1. Суть, функції  та структура пенсійного страхування.

У процесі реформування пенсійного забезпечення в Україні  відповідно до пріоритетних напрямів реформування пенсійного забезпечення, визначених Указом Президента України від 13 квітня 1998 р. № 291 та відповідно до статті 2 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року, який набув чинності 1 січня 2004 року, в Україні запроваджується трирівнева система пенсійного забезпечення, яка включає: загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і добровільне додаткове пенсійне забезпечення. Основу пенсійної системи в Україні складає система державного пенсійного страхування, яке базується на засадах страхування. Державна пенсійна система охоплює всіх непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій.

Система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.

Перший рівень – солідарна  система загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування, що базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати  пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку передбачених Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».

Другий рівень – накопичувальна система загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування, що базується на засадах накопичення коштів застрахованих осіб у Накопичувальному фонді та здійснення фінансування витрат на оплату договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат на умовах та в порядку, передбачених законом.

Запровадження цієї системи  відбудеться після досягнення Україною певних критеріїв економічного розвитку. Ця система передбачає акумулювання персоніфікованої частини внесків громадян, які обліковуватимуться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках і накопичуватимуться у єдиному державному Накопичувальному фонді. Виплати з накопичувального пенсійного фонду здійснюються після виходу особи на пенсію і разом з пенсією, що виплачуватиметься з солідарної пенсійної системи з поточних надходжень, в загальній сумі забезпечить розмір пенсій на рівні більш як 50 відсотків заробітної плати працівника, яку він одержував до виходу на пенсію. Кошти в розмірах, що обліковуватимуться на індивідуальному накопичувальному рахунку, будуть належати застрахованій особі і передаватимуться спадкоємцям у встановленому законодавством порядку. Активи Накопичувального пенсійного фонду використовуватимуться для внутрішніх інвестицій в національну економіку, що, у свою чергу, сприятиме збільшенню надходження коштів до Пенсійного фонду і виплати пенсій із поточних надходжень за солідарною системою. Учасниками накопичувальної системи будуть особи, яким на момент введення такої системи до призначення пенсії залишиться не менше двадцяти років. [2, c. 25-26].

Третій рівень – це система недержавного пенсійного страхування, що основується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень і яка забезпечує застрахованій особі після виходу на пенсію отримання, крім пенсії за загальнообов’язковим державним пенсійним страхування, додаткової пенсії шляхом добровільних пенсійних внесків до недержавних пенсійних фондів, які стануть основою цієї системи, в тому числі і ті, що створені за корпоративними та професійними ознаками.

Громадяни України можуть бути учасниками та отримувати пенсійні виплати одночасно з різних рівнів системи пенсійного страхування в Україні.

Основною складовою  системи державного пенсійного забезпечення є чинна, так звана солідарна, пенсійна система, яка діє на території  України протягом століття. Вона розвивається, вдосконалюється і пристосовується до суспільного життя з огляду на економічне і політичне становище в державі. Ця система спирається на принцип «негайної виплати», коли страхові внески до Пенсійного фонду негайно виплачуються пенсіонерам, тобто відбувається солідарний (горизонтальний)  перерозподіл доходів нинішніх працівників на користь нинішніх пенсіонерів. Іншими словами можна сказати, що відбувається солідарність поколінь, коли працююче нинішнє покоління утримує нинішніх пенсіонерів, які, у свою чергу, працювали і утримували пенсіонерів того часу.

Згідно Закону України  «Про пенсійне забезпечення», а зокрема  статті 1 «Право громадян України на державне пенсійне забезпечення» визначено, що громадяни України мають право  на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв’язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Іноземні громадяни  та особи без громадянства, які  проживають в Україні, мають право  на пенсію нарівні з громадянами  України на умовах передбачених законодавством або міждержавними угодами.

Пенсійне забезпечення громадян України, що проживають за її межами, провадиться на основі договорів (угод) з іншими державами. [2, c. 30-35]

У системі з пенсійного забезпечення, першорядне місце посідають  органи законодавчої і виконавчої влади. Вони відіграють провідну роль у керівництві всією системою соціального захисту України.

Вищим органом законодавчої влади є Верховна Рада України  – орган загальної компетенції. Вона відповідно до Конституції України  приймає закони про форми і види пенсійного забезпечення, затверджує основні джерела його фінансування та витрати з Державного бюджету на ці цілі. Визначає розмір обов’язкових страхових внесків тощо.

Вищим органом у системі  виконавчої влади є Кабінет Міністрів  України. До його компетенції належать питання, пов’язані з реалізацією та виконанням законодавства з пенсійного забезпечення. Кабінет Міністрів видає підзаконні нормативні акти з питань здійснення пенсійного забезпечення, щороку подає на затвердження Верховної Ради Державний бюджет, складовою якого є витрати на пенсійне забезпечення, вживає заходів до виконання Державного бюджету, затверджує бюджет Пенсійного фонду України тощо.

Одним із центральних  органів державної виконавчої влади, що здійснює функції управління соціальним забезпеченням у країні, є підвідомче Кабінету Міністрів України Міністерство праці і соціальної політики України.. Це міністерство є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зайнятості, соціального захисту населення, соціального страхування, оплати. Нормування та стимулювання праці, охорони і умов праці, пенсійного забезпечення, соціального обслуговування населення, соціально-трудових відносин, трудової міграції. Через систему підпорядкованих йому органів Міністерство забезпечує реалізацію права громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного надання соціальної підтримки, в тому числі державної допомоги малозабезпеченим громадянам, у разі втрати працездатності, досягнення пенсійного віку; здійснення державного нагляду за діяльністю фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування та контролю за додержанням вимог законодавства під час призначення та виплати пенсій.

На Міністерство праці  України у сфері пенсійного забезпечення покладені такі функції, як:

• здійснення державного нагляду у сфері загальнообов’язкового державного соціального страхування та за додержанням вимог законодавства щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій у солідарній системі, взаємодії Пенсійного фонду України з фондами загальнообов’язкового державного соціального страхування;
• організація роботи органів соціального захисту населення, пов’язаної з перевірками правильності призначення та виплати пенсій органами Пенсійного фонду України, взаємодія з центральними органами виконавчої влади, підприємствами, установами і організаціями з питань застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість у яких дає право на пільгове пенсійне забезпечення;
• організація та координація в межах своєї компетенції роботи з підготовки нормативно-правової бази з питань пенсійної реформи;
• виконання інших функцій, що випливають з покладених на нього завдань. [2, c.37]

Коло повноважень Міністерства досить широке, але більшість із них Міністерство праці і соціальної політики України виконує через систему обласних, міських, районних, районних в містах управлінь соціального захисту населення, що входять до складу відповідних місцевих державних адміністрацій за принципом подвійного підпорядкування.

Так, відповідно до Типового положення про головне управління праці  та соціального захисту  населення обласної, Київської міської  д державної адміністрації і  управління праці та соціального  захисту населення Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 вересня 2000 р. № 1498 (із змінами), управління у сфері пенсійного забезпечення здійснює такі функції:

• організовує роботу, пов’язану з пенсійним страхуванням громадян (після передачі функцій призначення та виплати пенсій Пенсійному фонду здійснює контроль за їх призначенням та виплатою); надає практичну, консультаційно-правову та організаційно-методичну допомогу; сприяє створенню єдиного автоматизованого банку даних персоніфікованого обліку в системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, розвитку недержавних систем пенсійного забезпечення, впровадженню та розвитку багаторівневої пенсійної системи;
• разом з органами Пенсійного фонду сприяє забезпеченню відшкодування підприємствами витрат на виплату пенсій, призначених у зв’язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням працівників;
• організовує через засоби масової інформації роз’яснення нормативно-правових актів про працю, охорону праці, зайнятість, загальнообов’язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення, соціальний захист та обслуговування населення. [2, c. 38]

Пенсійний фонд України  є центральним органом виконавчої влади, що здійснює керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, провадить збирання. Акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для їх виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду України. Діяльність Пенсійного фонду України спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України.

Положення про Пенсійний  фонд України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1992 р. №39, а в новій редакції – Указом Президента України від 1 березня 2001 р. № 121 (зі змінами) визначено  основні завдання Пенсійного фонду України:

• участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування;
• забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій, допомоги на поховання та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України;
• ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення в межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України.

Пенсійний фонд України  виконує такі функції:

1. бере у межах своєї компетенції участь у розроблені прогнозних показників економічного і соціального розвитку України;
2. планує доходи та видатки;
3. прогнозує і моделює надходження коштів до бюджету Пенсійного фонду України та ефективний розподіл фінансових ресурсів Пенсійного фонду України для забезпечення соціальних виплат;
4. розробляє і в установленому порядку подає пропозиції щодо встановлення або зміни ставок страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування та збору на обов’язкове д державне пенсійне страхування;
5. організовує, координує та контролює роботу органів Пенсійного фонду України [5, пункт 1-2]

Згідно Закону України  «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», а зокрема статті 72 «Джерела формування коштів Пенсійного фонду» визначено:

1. страхові внески на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, крім частини внесків, що спрямовуються до Накопичувального фонду;
2. інвестиційний дохід, який отримується від інвестування резерву коштів для покриття дефіциту бюджету Пенсійного фонду в майбутніх періодах;
3. кошти державного бюджету та цільових фондів, що перераховуються до Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом;
4. благодійні внески юридичних і фізичних осіб;
5. добровільні внески;
6. інші надходження відповідно до законодавства Стаття 73 цього Закону «Використання коштів Пенсійного фонду» визначає напрями їх використання:

а) виплату пенсій;

б) надання соціальних послуг;

в) фінансування адміністративних витрат, пов’язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду;

г) оплата послуг з виплати  та доставки пенсій;

д) формування резерву  коштів Пенсійного фонду.

Накопичувальний фонд створюється  Пенсійним фондом як цільовий позабюджетний  фонд. Джерелами формування коштів Накопичувального фонду є:

1. страхові внески застрахованих осіб, що спрямовуються до Накопичувального фонду;
2. інвестиційний дохід, що утворюється внаслідок розміщення та інвестування коштів Накопичувального фонду в порядку, встановленому законом;
3. суми від фінансових санкцій, застосованих відповідно до Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування за порушення встановленого законодавством порядку нарахування, обчислення і сплати страхових внесків, щ спрямовуються до Накопичувального фонду та використання коштів цього фонду, а також суми адміністративних стягнень, накладених відповідно до закону на посадових осіб та громадян за ці порушення. [71]

Отже, можна визначити  головну функцію системи пенсійного страхування, суть якої полягає у  формуванні в спеціальних страхових  фондах фінансових потреб учасників  страхової системи в разі настання соціальних ризиків, тобто ризиків, пов’язаних із суспільною діяльністю людини, її здоров’ям матеріальним забезпеченням у старості.

Відповідно основними  завданнями системи пенсійного страхування  є:

• створення та забезпечення функціонування страхових інституцій;
• акумуляція у страхових фондах необхідних фінансових ресурсів через цільові платежі страхувальників, тобто осіб, які спрямовують частину власних коштів на користь осіб, які потребують захисту від страхових ризиків;
• забезпечення збереження та відтворення цільового використання коштів страхових фондів;
• розподіл ресурсів страхових фондів між застрахованими особами вразі виникнення страхового ризику у вигляді страхових виплат – пенсій;
• регулювання відносин між учасниками страхової системи – страховиком, страхувальниками та застрахованими особами.

Отже, в загальному можна сказати, що із запровадження трирівневої системи пенсійного страхування певною мірою врегулювались питання пенсійного забезпечення непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника у виплаті пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій.

1.2. Форми та  види пенсійного страхування.

В Україні розрізняють  дві форми пенсійного страхування: загальнообов’язкове державне пенсійне страхування і добровільне додаткове  пенсійне забезпечення.

Система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування яка входить до системи державного пенсійного страхування в Україні має дворівневу структуру:

- перший рівень –  солідарна система, яка базується  на засадах солідарності і  субсидування та виплати пенсій  і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду;

- другий рівень –  обов’язкова накопичувальна система,  яка базується на засадах накопичення  коштів застрахованих осіб у  Накопичувальному фонді та фінансування  витрат на оплату договорів  страхування довічних пенсій та одноразових виплат.

У рамках солідарної системи  страхування законодавчо запроваджено різноманітні форми підтримки пенсіонерів. Така підтримка передбачає певний рівень часткового перерозподілу пенсійних  коштів на користь:

- осіб, які працювали  у шкідливих і тяжких умовах – підвищений розмір пенсії за рахунок пільгового врахування стажу роботи в таких умовах, набутого до 1 січня 2004 року, а також право на достроковий вихід на пенсію;

- осіб, які працювали  на педагогічній роботі, в окремих  медичних закладах, соціальних працівників, артистів і спортсменів, які мають право на пенсію за вислугу років;

- осіб, які не мали  можливості набути достатньо  великого страхового стажу (мали  низькі заробітки, перебували  у відпустці по догляду за  дитиною, доглядали за інвалідом І групи тощо) і мають право на мінімальну пенсію та надбавки до пенсії; [7, c.44]

Обов’язкова накопичувальна система є принципово новим елементом  системи загальнообов’язкового  державного пенсійного страхування  не тільки для України, а й для багатьох країн світу, що протягом останніх 20 років реформували свої пенсійні системи.

Головною ознакою цієї системи є те, що в ній, на відміну  від солідарної, не відбувається негайної виплати пенсійних коштів, які  надійшли у вигляді страхових  внесків. Такі кошти спрямовуються на формування реальних індивідуальних накопичень застрахованих осіб. З метою збереження цих заощаджень забезпечується їх інвестування в інструменти грошового, фондового ринків, об’єкти нерухомості, банківські метали та інші активи, дозволені Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» [7, 3]

Добровільне додаткове  пенсійне забезпечення передбачає третій рівень, тобто це система недержавного пенсійного страхування, яка є складовою  частиною системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб, крім випадків, передбачених законами, у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов’язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Нинішня система в  Україні передбачає різноманітні види державного пенсійного страхування  за різними законами.

Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення»  від 5 листопада 1991 р., а зокрема статті 2 «Види державних пенсій» визначено такі види:

а) трудові пенсії (за віком; по інвалідності, в разі втрати годувальника; за вислугу  років);

б) соціальні пенсії.

Право на трудову пенсію мають особи. Зайняті суспільно корисною працею при додержанні умов призначення пенсії, які передбачені в Законі України «Про пенсійне забезпечення»:

а) особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового  характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами підприємств та організацій за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України;

б) особи, які займаються підприємницькою  діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно її праці, - за умови сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;

в) члени творчих спілок, а також  інші творчі працівники, які не є  членами таких спілок, - за умови  сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України;

г) працівники воєнізованих формувань, які не підлягають державному соціальному  страхуванню, особи начальницького і рядового складу фельд’єгерської  служби Міністерства зв’язку України;

д) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, статисти, клінічні ординатори, аспіранти, докторанти;

е) особи, які стали інвалідами у  зв’язку з виконанням державних  чи громадських обов’язків або у  зв’язку з виконанням дій по рятуванню  людського життя, охороні державної  колективної та індивідуальної власності, а також по охороні правопорядку;

є) особи, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або дитиною-інвалідом  віком до 16 років, а також за пенсіонером, який за висновком медичного закладу  потребує постійного стороннього догляду;

ж) члени сімей осіб, вказаних у ЗУ «Про пенсійне забезпечення, а зокрема статті 3 «Особи, які мають право на трудову пенсію», і пенсіонерів з числа цих осіб – у разі втрати годувальника. [8, стаття 3]

Право на соціальну пенсію мають  усі непрацездатні, непрацюючі громадяни, які не мають права на трудову пенсію.

Особам, які мають одночасно  право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором, за винятком пенсій інвалідам внаслідок  поранення, контузії чи каліцтва, що їх вони дістали при захисті Батьківщини  або під час виконання інших обов’язків військової служби, або внаслідок захворювання, пов’язаного з перебуванням на фронті чи з виконанням інтернаціонального обов’язку.

Особливим видом державної пенсії, яка не входить до названих видів  і призначається обмеженому, визначеному законом колу громадян, є пенсії за особливі заслуги перед Україною.

Згідно статті 9 цього Закону «Добровільне страхування додаткової пенсії»  визначено, що поряд з державним  пенсійним забезпеченням трудящі  мають право укладати договори добровільного страхування додаткової пенсії. Джерелом для виплати додаткової пенсії в системі Української державної страхової комерційної організації є страховий фонд, який складається на 50 процентів з особистих внесків трудящих і на 50 процентів – з коштів державного бюджету України.

Термін «пенсія» походить від латинського  pension – тобто «платіж». В сучасних умовах пенсію можна розглядати як грошову виплату (з розрахунку на місяць), яка призначається відповідно до встановлених державою правил громадянам, що досягли встановленого законом пенсійного віку, чи які набули спеціального стажу (вислуги років) встановленої тривалості, або яким встановлена інвалідність чи які втратили годувальника, чи за інших обставин, передбачених законом, за рахунок коштів Пенсійного фонду, Накопичувального пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, недержавних пенсійних фондів, а також коштів, асигнованих на ці цілі державою з Державного бюджету.

Пенсії за віком на сьогодні – це основний вид матеріального забезпечення непрацездатних громадян, що стосується життєво-важливих інтересів мільйонів пенсіонерів «У загальній чисельності пенсіонерів нашої країни (а їх близько 15 мільйонів осіб) 10 мільйонів або 70 процентів – це пенсіонери за віком» [2, c.84]

Для призначення пенсії за віком, крім досягнення певного віку, що є для цього основною підставою, необхідна ще наявність трудового стажу, характер та тривалість якого, якісно впливає на вид та розмір пенсії за віком. Отже, пенсія за віком – це така пенсія, яка призначається з досягненням особою певного віку та водночас набуттям нею необхідного трудового (страхового) стажу. Пенсійний вік для призначення цього виду пенсії для чоловіків – після досягнення 60 років і при стажі не менше 25 років; жінок – після досягнення 55 років і при стажі не менше 20 років. Цей вид пенсії призначається довічно. Воно не залежить від фактичного стану працездатності. І саме цим цей вид пенсії відрізняється від пенсії по інвалідності. З призначенням цього виду пенсії працівник може продовжувати працювати на тій же роботі чи посаді, де він працював до призначення пенсії.