Скандинавія: специфіка зовнішньополітичної співпраці

Міністерство освіти і науки  України

Чорноморський державний університет  імені Петра Могили

Кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики

Дипломна робота

за спеціальністю 6.030201

Скандинавія:

специфіка зовнішньополітичної  співпраці

Студент - виконавець:

Нетилько Роман Сергійович

__________________________

студент 4 курсу, 491 групи

Науковий керівник:

Тригуб Олександр Петрович

к.і.н., доцент

__________________________

Рецензент:

Простова О.І.,

к.пол.н.____________________

«Допущено до захисту»

Зав. кафедри _________________

«_____» ________________2010 р.

Миколаїв – 2010 

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Скандинавські країни за останні 20 років перетерпіли істотні зміни, пов’язані із радикальними змінами в Європі, розпадом СРСР. З’явилися нові фактори, які створюють підвалини для сприятливої співпраці в регіоні, тим самим посилюючи його стабільність. Якщо раніше домінантами визначалися військово-політичні аспекти, то на сьогодні в країнах Північної Європи на перший план виходять проблеми безпеки, але вже іншого характеру – соціально – економічного, екологічного та гуманітарного характеру. Регіон став ще активніше розвивати транскордонну і субрегіональну співпрацю, тим самим не тільки закріплюючи старі форми, але і знаходження нових форм взаємодії.

Країни Північної Європи, населення  яких нараховує всього 0,4% від усього населення світу, зуміли вирватися  у лідери не тільки на європейському, але і на світовому рівнях і  такі показники, як рівень розвитку економіки країн, ступінь розвитку інновацій, конкурентоздатність, боротьба проти корупції, відсутність криміналізації суспільства, розвиток інформаційних, комунікаційних технологій та охорона оточуючого середовища входять в рамки світових показників, на які можуть рівнятися інші країни.

Актуальність дослідження співпраці  країн регіону полягає у розгляді і виявленні особливостей соціально – орієнтованої північноєвропейської моделі економічного розвитку, як одної з найрозвинутіших в світі за рівнем загального благоустрою в умовах розвитку інформаційного суспільства та глобалізації, у розгляді традиційних проблем, з якими доводиться зіткатися і які є надзвичайно важливими для Скандинавських країн, а саме проблемах демократичного розвитку, забезпечення прав громадян і, як наслідок, загальний розвиток і виховання громадянського суспільства, особливості культурного розвитку північноєвропейського регіону, у визначенні місця Північної Європи в сучасному світі.

Об’єктом роботи є специфіка зовнішньополітичної співпраці країн Скандинавського регіону.

Предметом дослідження є Скандинавські країни.

Територіальні рамки цього дослідження обмежені територією сучасних «традиційних» північних країн, регіону Баренцева і Балтійського морів. Такі географічні обмеження дозволяють виправдати наукові можливості даного дослідження.

Хронологічні межі роботи охоплюють період від 1960-70-х рр. та перших спроб ефективного економічного підйому і кооперації до сучасності із визначенням досягнень за цей тривалий період часу.

Мета і завдання роботи. Кооперація країн Півночі Європи є багатогранною і об’єднує широкий спектр їх зовнішніх інтересів. Тому основну мету роботи автор вбачає у вивченні розбудови зовнішньої співпраці Скандинавських країн в період з 1960 по сучасні роки.

Виходячи із цієї мети, визначені такі завдання роботи:

• простежити розвиток поглядів на специфіку проблем розбудови відносин і кооперації між країнами;
• визначити особливості зовнішньої кооперації Скандинавських країн у спектрі їх регіональних інтересів;
• виявити основні тенденції та напрямки розвитку цих відносин на Півночі Європи в період з 1960 по сучасні роки;
• з’ясувати історичну необхідність цих зв’язків задля визначення факторів їх розвитку та їх впливу у сучасному світі.

Для досягнення поставленої в роботі мети використані методи наукового аналізу задля дослідження феноменів, систематизації та коректуванню нових знань в процесі спостереження хронологічного розвитку відносин країн Півночі, об’єктивний погляд на переваги і недоліки моделі розвитку суспільства, для побудування і формулювання остаточних висновків. Методи порівняння були використані в ході зіставлення скандинавської моделі розвитку і особливостями північноєвропейської демократії та її різновиди, порівняно з європейськими моделями. Використання історико – системного дослідження задля спостереження етапів розвитку економічного, політичного та культурного діалогу між країнами. Використання аналітичного методу задля зрозуміння і досягнення аргументованої картини розвитку, класифікація особливостей системи. Поєднання цих методів дозволяє дослідити специфіку зовнішньої співпраці у північноєвропейському регіоні.

Наукова новизна отриманих у процесі дослідження результатів полягає в тому, що в дипломній роботі:

- здійснено комплексний розгляд кооперації Скандинавських країн та їхньої специфіки в період з 1960 по теперішні роки. При цьому, особливу увагу приділено особливостям зовнішнього діалогу на економічних, політичних та культурних аспектах і проблемам цих країн в розробці методів їхнього подолання;

- внаслідок недостатніх досліджень цієї тематики на українських теренах здійснено спробу визначити характер взаємодії країн, їх особливості і несхожості на політику більшості європейських країн, їхнього впливу на розвиток в регіоні. Визначено історичну значимість та роль діяльності країн Північної Європи задля досягнення загального благоустрою в своїх країнах, що вже стали світовим зразком для інших країн;

- досліджено перспективи регіону та використання цих переваг не тільки у власному розвитку, а і в розвитку відносин з іншими країнами та залученню їх до спільної кооперації.

Стан розробки теми дослідження  та її джерельна база. Історіографія, яка торкається теми дослідження, розділена і систематизована за проблемно-хронологічним принципом. Ураховуючи те, що більша частина історії кооперації Скандинавських країн не досліджується в Україні, то й у роботі окремо розглядаються етапи наукових досліджень як скандинавських, так і російських фахівців. Окрему увагу приділено аналізу робіт російських дослідників.

Приводом для початку всебічного дослідження проблем кооперації на Півночі Європи стало непопулярність і не розвинення цієї тематики на теренах нашої країни.

Особливості Скандинавської моделі розвитку були широко розписані у праці  Павлової О.К. [1], яка виражає специфіку зв’язків у загальному вигляді, що визначає загальні погляди на особливості відносин країн Півночі Європі і надане для ознайомлення з основними аспектами, що не відображають в повному обсязі всіх проблем і перспектив цих країн.

Величезний вклад був зроблений у працях Дерябіної Ю.С. та Антюшіної Н.М. [2], які визначили і втілили особливості Скандинавської моделі економічного розвитку, розвинули поняття Північного виміру та його перспектив, зробили детальний аналіз сучасної ситуації на Півночі Європи від зародження і інтенсифікації зв’язків у ХХ ст., починаючи з 60 рр. і до ХХІ ст., і згідно з статистичними даними Норвезької щорічної збірки зі статистики економічного порівняння країн Північної Європи [3] роблять детальний аналіз надбань економічної співпраці цих країн та недоліки Європейських систем. Робиться порівняння і надаються зауваження щодо втрати державами свого впливу, якщо вони будуть втягнуті у процеси євроінтеграції. До критиків слід також віднести роботу Перефільєвої О.Є [4], яка детально описує в свої роботі особливості Датської соціальної політики і робить наголос на особливих вадах, які може отримати ця система перейнявши соціальний досвід ЄС.

Потрібно вказати на те, що однією з найрозвинутіших країн цього  регіону є Швеція і особливістю є саме Шведська модель загального розвитку, яка детально описується у працях Аксьонова С.М., Антропова В.В. та Волкова А.В. [5]. На відміну від цих праць, праця випущена під редакцією Мартинова В.А. [6] вказує на проблеми постіндустріального розвитку Швецької моделі і не є настільки радикальною у своєму вираженні. Проблемою є те, що багато авторів вважають, що Швеція досягла апогею свого розвитку і досвід ЄС не стільки допомагає, скільки шкодить цьому. В цій праці розглянуті основні моменти, які поєднують спільні принципи традиційної Швеції із гармонійним поєднанням політики інших Європейських країн. Крім того, надаються певні прозорі аргументи з боку Філіппової Л.В. [7] щодо участі Швеції у валютній політиці, підкреслюючи її важливу роль у сфері Скандинавської співпраці.

Дослідження, в яких були яскраво  виражені особливості політичної взаємодії та , відображені у наукових публікаціях Сиченкової Є.В [8], яка підкреслює історичну необхідність таких зв’язків у регіональних масштабах та визначає перспективи розвитку відносин з огляду співпраці в області регіональних організацій. В області політики глобалізації особливості співпраці досить повно продемонстровані у праці Яковец Ю.В. [9], який розглядає глобалізацію і цивілізаційну взаємодію з позиції Скандинавських країн і важливість їхньої участі у сучасних процесах.

Джерельна база дослідження охоплює значне коло джерел, частина якого вводиться до наукового обігу вперше. Матеріали, використані при написанні роботи, умовно можуть бути поділені на кілька груп.

Матеріали міжнародних конференцій, самітів та зустрічей. У цій групі представлені документи Швеції і Росії, представлений спільний проект Швецького центру РГГУ з питань метаморфозів шведської ідентичності з широкого спектру питань врегулювання сучасних проблем відносин у регіоні [10].

Наукові публікації представлені в праці Юнеса Кхаледа [11], кандидата економічних наук з огляду проблем соціально – економічного розвитку регіону, в особливості на прикладі Швеції та у праці Косова Ю.В. [12], який вказує на необхідність зв’язків, зважуючи на особливості Балтійського регіону. НАУКОВІ ПУБЛІКАЦІЇ – ЦЕ НЕ ДЖЕРЕЛО, ЦЕ ІСТОРІОГРАФІЯ

Методологічну основу дипломної роботи складає сукупність підходів щодо розуміння політичної співпраці, її важливість у регіональному вимірі, продемонстровані Фокіною В.В. [13]. Під час дослідження значення цих відносин на перший план відносяться традиційні історичні відносини. При цьому слід визнати, що істотну роль у вивченні цієї співпраці також грає принцип історизму. Це положення набуває широкого застосування як в процесі висвітлення генези тієї або іншої теорії міжнародних відносин в історичній ретроспективі, так і в розумінні самої суті Скандинавських країн і їх манери ведення політики. Звідси й визначальне значення принципів об’єктивізму та історизму, без яких не можна говорити про наукове розуміння історичних явищ в міжнародній і регіональній політиці як такої.

Основним методом дослідження  є проблемно – хронологічний  метод, який дозволяє розглянути особливість  зв’язків протягом певного періоду часу і динаміці цих відносин. Важливою умовою досягнення поставленої цілі та розв’язання задач є нормативний аналіз, що ґрунтується на дослідженні системних явищ у процесі виникнення та розвитку відносин Скандинавських країн. Крім того, присутня критична оцінка наявних джерел.

При розгляді документів широко використовується метод порівняльного аналізу. Цей  метод застосовується також при  вивченні міри ефективності відносин, порівняльний аналіз також використовується у зіставленні європейської моделі із скандинавською для визначення переваг скандинавської моделі розвитку. Наявний матеріал було піддано ретельному порівнянню.

Таким чином, увага до загальнотеоретичної  та методологічної структури вчень  про розбудову міжнародних зв’язків та історичний аналіз джерел з тематики, знайомство з історією цих зв’язків – необхідна база для коректної інтерпретації співпраці Скандинавських країн та вияву логіки подальшого прогресу цих відносин.

Практичне значення роботи полягає в тому, що її написано в наукових та навчальних цілях, і безпосередньо адресовано викладачам, студентам та аспірантам гуманітарних факультетів, отримані в роботі результати можуть використовуватися як рекомендації для істориків, політиків, дипломатів, фахівців з міжнародного права, журналістів тощо.

Розділ I

Економічна співпраця  Скандинавських країн

1.1. Місце Північної Європи у світовій економіці

Виходячи з кількісних параметрів, Північна Європа і її складові країни займають досить скромне місце у  світовій економіці. Дійсно, чисельність  її населення складає близько 24,9 млн. людей, ближчими за аналогами по кількістю населення є Республіка Корея (21, 7 млн.) і Узбекистан (26 млн.) [1].

Населення Північної Європи в 2006 році складало 7,9% чисельності ЄС, але створений ними ВВП досягає 11,6% від ЄС, а ВВП на душу населення – 122% від середнього по ЄС. Безробіття у Північній Європі нижче, ніж в ЄС (1,9% проти 1,5%) [2].

Більш вагомими масштабами відрізняється  територія Північної Європи. Як приклад, Швеція – одна з найбільших країн  Європи за територією, знаходиться на 5 місці на континенті за розмірами займаємої території. Однак значна частина території північноєвропейських країн (за виключенням Данії) розташована в полярних та приполярних областях, владарювання над якими не представляє собою значної економічної переваги.

Якщо враховувати роль і місце  Північної Європи, беручи до уваги  якісні характеристики, то вона стає помітним феноменом в європейській та світовій економіках, на які наклав відбиток розвиток сучасної цивілізації. Скандинавські  країни і Фінляндія в останні 10-15 років перебувають в лідерах світової економіки по рівню та якості економічного розвитку.

В 2005 році за статистичними даними OECD (Організація економічного співробітництва і розвитку), Норвегія вийшла на 2-е місце серед країн-членів цієї організації за розмірами ВВП на душу населення, Данія – на 7-е, Швеція – на 12-е, Ісландія – на 6-е, а Фінляндія – на 15-е місце [3].

Незважаючи на невелику питому вагу у світовому виробництві, Скандинавські  країни і Фінляндія, враховуючи високий розвиток спеціалізації і кооперації в промисловому виробництві, в деяких його видах роблять значний внесок у світове виробництво і торгівлю. Як приклад, їх частка значна у виробництві засобів мобільного зв’язку, використання мережі Інтернет у торгівлі і обслуговуванні, виробництві приладів для виробництв целюлозо – паперової промисловості, військової техніки, риби та рибних консервів, сиру, вершкового масла, м’ясомолочної продукції, ліфтів і іншого підйомно – транспортного обладнання і т.д.

 Спеціалізація північноєвропейських країн першочергово склалася на основі їх переваг у природних факторах виробництва, які існували за рахунок наявності лісних багатств (усі країни Північної Європи, крім Данії та Ісландії), залізної руди (Швеція), руд кольорових металів (Ісландія, Норвегія, Фінляндія), рибних ресурсів (Ісландія, Данія, Норвегія), сприятливих умов для ведення сільського господарства (Данія). Але по мірі технічного і економічного прогресу поступово підвищувався ступінь переробки тієї природної сировини, якою Північна Європа була здавна збагачена. Поступово стали з’являтися, а потім і розширюватися нові, нетрадиційні види виробництв, такі як машинобудування. Сьогодні отримали переважний розвиток такі наукоємкі галузі, як: інформаційні технології, засоби зв’язку, біотехнологія, фармацевтика та ін.

Значно виражена експортна направленість  економічного розвитку Північної Європи. Дві третини вироблених в Данії  продуктів харчування йде на експорт, причому половина – в ЄС, хоча доля аграрної продукції в сукупному експорті країни знижується. Однак Данія продовжує залишатися найбільшим експортером яловичини в світі – вона вийшла на 6-е місце в світі за її виробництвом. Доля експорту в датському виробництві вершкового масла, сиру, м’яса перевищує 4/5. Датська “Ново Нордіск” є світовим лідером з виробництва інсуліну (50% світового виробництва) і промислових ензімов (ферменти). Вона займає лідируючі позиції в світі по багатьом напрямкам досліджень і виробництв в галузі біотехнології і фармацевтики, в тому числі виробляє гено – інженерний інсулін, антибіотики, вітаміни та ін. Датська компанія “Х. Лундбек” є найбільшим в світі виробником препаратів для лікування захворювань центральної нервової системи і знеболюючих препаратів. Датська фірма “Хальдор Топсе”, яка виробляє 25% світового виробництва сірчаної кислоти, розробила технологію безвідходного виробництва сірчаної кислоти. Датський виробник слухових апаратів “ДжейЕн Ресаунд” утримує 25% світового ринку. Данія займає 1-е місце серед країн – членів ЄС за об’ємом виробництва продуктів харчування на душу населення. Датський експорт м’ясних продуктів в сім разів перевищує середній для 15 країн ЄС показник, а риби і морепродуктів – в 12 разів.

Норвегія, окрім виробництва нафти  та газу, спеціалізується у рибальстві і марікультурі, морських перевезеннях, кольоровій металургії, хімії, суднобудуванні, гідроенергетиці, інформаційних послугах. Норвегія – найбільший в світі експортер сжиженого природного газу, який займає третю позицію в світі після Саудовської Аравії та Алжиру. За експортом нафти Норвегія також знаходиться на третій позиції після Саудовської Аравії та Росії. В Норвегії нафтогазова промисловість, рибальство і судноплавство носять експортно – орієнтовний характер. 90% виловленої риби і 90% здобутої нафти відправляється на експорт, а її торговий флот є одним з найкрупніших в світі і за рахунок цього країна отримує близько 1/5 своїх валютних доходів. Норвегія займає 1-е місце в світі за виробництвом електроенергії на душу населення. Завдяки збереженню державного контролю над виробництвом вуглеводів на норвезькому шельфі норвезька держава не має зовнішньої заборгованості, що є показником ефективного використання своїх природних і економічних ресурсів і високої економічної безпеки [4].

Експортна спеціалізація Ісландії є майже монокультурною, внаслідок браку природних ресурсів основне місце в її експорті поділяється на дві товарні групи: риба та алюміній. Ісландія (як і Норвегія) є одним з найбільших експортерів риби і морепродуктів. Крім того, більше 18% промислового експорту Ісландії займає алюміній, тому що країна багата на дешеві джерела енергії, які використовуються для його виплавки.

Швеція і Фінляндія є великими експортерами наукоємкої продукції  електроніки. За даними компанії “Еріксон”, кількість користувачів їхньої продукції в світі перевищило 500 млн. людей. Швеція займає вагоме місце в світовому експорті звукозаписного обладнання і засобів дальнього зв’язку, є одним з передових в світі експортерів продукції для розваг (музикальні записи та ін.). Фінляндія вийшла на одно з перших місць за часткою наукоємкої промисловості в експорті країни (більше 1/4). Промислове виробництво Фінляндії високо спеціалізовано – її доля на світовому ринку машин для виробництва паперу і паперової маси, лісозаготовчих машин, кранів та підйомного обладнання, мобільних телефонів коливається в діапазоні 37-45%.

Але найголовніший вклад північноєвропейські  країни внесли у золотий фонд людського  досвіду, здійснив на практиці північноєвропейську  модель соціально орієнтованого  економічного розвитку, перехід до якої був реалізований мирним, еволюційним шляхом. Особливістю північноєвропейського шляху соціально – економічного розвитку є зіставлення соціальної орієнтації з інноваційною і екологічною направленістю розвитку [5]. Також досить велике значення для усього людства мають успіхи північноєвропейської цивілізації у досягненні екологічно – дружнього варіанту індустріального розвитку. На основі переплетіння цих трьох особливостей, які характеризують північноєвропейський розвиток (соціальна, інноваційна і екологічна орієнтації), можна вважати, що північноєвропейська модель представляє собою особливий варіант у рамках європейської цивілізації. Саме північноєвропейські країни неухильно виконують рішення ООН щодо надання допомоги країнам, що розвиваються у сумі 0,7% від ВВП країни. А у Норвегії асигнована допомога щодо країн третього світу сягає 1% ВВП, що, безумовно, допомагає країні завоювати довіру і користуватися підтримкою в різних міжнародних організаціях з боку країн, що розвиваються. Ці кошти направляються безпосередньо в країни, що отримують допомогу або розподіляються через різні органи ООН.

Важливою  рисою північноєвропейської моделі розвитку є висока гнучкість і  адаптованість до змін на світовому  ринку, висока здібність до новацій, відносна незалежність від шаблонів, схильність до засвоєння новітніх досягнень технологічного і суспільного розвитку, прояв високих адаптаційних можливостей, а також готовність до соціальних нововведень. Як приклад, Норвегія стала піонером розвитку нового типу господарської діяльності людини, яка отримала назву аквакультура або марікультура. Швеція і Фінляндія стали лідерами в розвитку інформаційного суспільства, яке засноване на широкому розповсюдженні комп’ютерів і засобів мобільного зв’язку, а Данія зі Швецією – в промисловому освоєнні нових досягнень у біотехнології та генній інженерії. Данія, Ісландія і Швеція наразі досить ефективно використовують свої зусилля щодо використання екологічно чистих джерел енергії: енергії вітру, геотермальної енергії, біопалива. Гренландія, Лапландія, Шпіцберген і Ісландія стали піонерами в розвитку північного екстремального і екологічного туризму та ін. Кількість туристів в Ісландії зростає щорічно на 10%, а частка прибутків від туризму збільшилась в цій країні в два рази за останні 30 років [6].

Північноєвропейські країни, використовуючи свої унікальні  умови, перетворилися в світових лідерів в деяких областях, які  відносяться до їхньої міжнародної  спеціалізації. Наприклад, Норвегія займає 4-е місце в світі за тоннажем свого торгового флоту, знаходиться на 1-ому місці за виробництвом електроенергії на душу населення. Фінляндія займає 1-е місце в світі за виробництвом криголомів, судів – лайнерів, спеціалізованих суден, обладнання для целюлозо – паперової промисловості, є лідером щодо виробництва засобів мобільного зв’язку на душу населення. В Гельсінкі розміщено найбільший в Європі завод з виробництва фарфорових речей, а в Норвегії та Ісландії – потужні заводи з виплавки алюмінію. Швеція є одним з найбільших експортерів озброєння і військової техніки: її доля на світовому ринку озброєнь перевищує її долю в промисловому виробництві.

Як відомо, рівень економічного розвитку і місце, яке займається в системі міжнародного розподілу праці, в значній мірі визначається розмірами і складом  економічних і природних ресурсів, які мають дані країни.

Серед усіх північноєвропейських країн Данія  є найбіднішою за своїми природними ресурсами, якщо не рахувати Ісландію. Однак в неї найкращі умови  для розвитку сільського господарства. Традиційно Данія була імпортером палива, але після відкриття нафти на морському шельфі вона перетворилася в експортера палива. За оцінками експертів Данії і Норвегії вистачить запасів вуглеводів приблизно на 10 років, виключення – природний газ Норвегії (30 років). На території самої Данії є поклади бурого вугілля і торфу, а в датській автономії – Гренландії є кам’яне вугілля. Є також сировина, яка необхідна для виробництва буд. матеріалів: крейда, вапняк, глина, інертні матеріали. На о. Гренландія винайдені великі поклади уранових та цинкових руд, рідкісних металів (торій і молібден). Води Данії і особливо її автономних територій багаті на рибні ресурси. На Борнхольмі ведеться добування каоліну, який застосовується у виробництві кераміки і в целюлозо – паперовій промисловості, а також граніт, який використовується при будуванні доріг і домів. Гренландія є більш багатою на природні ресурси, ніж її метрополія Данія: на найбільшому острові в світі є залізна руда, золото, кам’яне вугілля, уранова руда, але вони не добуваються внаслідок важких кліматичних умов. Поблизу морського шельфу Гренландії винайдені поклади нафти.

Основний  скарб Ісландії – геотермальна енергія, руда та рибні ресурси. Ісландія, як і Норвегія, є світовим чемпіоном  з виробництва і споживання електроенергії на душу населення. Її перевага – це геотермальна енергія, яка використовується не лише для виробництва електроенергії, а і для опалювання і постачання великих промислових підприємств. Вона є приблизно в два рази дешевшою за електроенергію, яка отримується на основі спалювання твердого палива. Крім того, її перевага в тому, що це – поновлювальне джерело енергії. Така енергія є найдешевшою і екологічно чистою. Всі ТЕС і мережі енергопостачання в Ісландії належать Ісландській національній енергетичній компанії (ІНЕК), половина акцій якої знаходиться у власності держави. Розподілом енергії в сільський місцевості займається Ісландська національна електрична компанія (ІНЕК), яка також знаходиться під контролем уряду. В Ісландії лише 1/5 частина землі є прилаштованою для сільського господарства (як і в Норвегії) і лише 6% прилаштовано для рослинництва. Овочі, фрукти і квіти вирощують у теплицях з використанням геотермальної енергії. Ще у 1970-х рр. було досягнуто ліміту щодо вилову риби і використано перехід до раціонального використання рибних ресурсів. Упор робиться на підвищення ступеню переробки виловленої риби, а не на збільшення вилову.

Коли  були винайдені нафта і газ  на континентальному шельфі Північного моря, місце цих країн в світовій економіці кардинально змінилось, а Норвегія перетворилась на своєрідний європейський Кувейт. Пошуки нафти велися з середини 1960-х рр., але перше родовище було відкрито у 1969 р. в районі Екофіск у норвезькій частині Північного моря. З середини 1990-х рр. Норвегія не опускається нижче 3-ього місця в світі за експортом нафти. Нафта приносить близько половини експортних прибутків Норвегії. У країни великий потенціал гідроенергетики, завдяки якому вона отримує багато дешевої електроенергії. Майже вся електроенергія виробляється на ГЕС. Завдяки цьому Норвегія вийшла на 1-е місце в світі за видобутком електроенергії на душу населення (показник в два рази вище, ніж в США), що дозволяє розвивати енергоємні види виробництв, в тому числі для поступової поставки продукції за кордон. Третя частина виробленої в країні енергії використовується для виплавки металів (алюмінію, магнію, цинку), про що свідчить найбільший алюміневий комбінат “Сундаль” в Європі, який знаходиться у Норвезькій власності.

Основним  природним ресурсом Фінляндії є  ліс, який покриває 3/4 частини фінської території. Кислотні дощі, які причинили значну шкоду лісам Центральної Європи, і сам процес індустріалізації, який супроводжувався на перших етапах активною вирубкою лісів, майже не торкнувся Фінляндії. Країна має великі запаси торфу, який використовується, як паливо. На півночі Фінляндії розташовані поклади залізної руди, кобальту, міді, нікелю, цинку та хрому. Золото, срібло і титан отримують в якості побічного продукту після виплавки металевих руд. Слюда добувається в основному на експорт. Фінляндія відчуває енергетичну залежність від імпорту палива, за рахунок місцевих видів палива задовольняється лише 1/3 частина потреб ТЕЦ.

Що стосується Швеції, то ліс, залізна руда і гідроенергія послужили основою розвитку шведської  промисловості з самого початку епохи індустріалізації. Поклади залізної руди були знайдені в Лапландії біля Кіруна в кінці ХІХ ст. На сьогодні руда вивозиться у норвезький порт Нарвік по норвезькій залізній дорозі, яка обслуговується шведською компанією. В північній провінції Швеції Норланд ведеться добування міді, золота, свинцю, срібла, цинку. Поклади срібла, залізної руди і міді раніше розроблялися і в Центральній Швеції, але наразі вони вже майже вичерпані і добування не ведеться внаслідок низької рентабельності. Доля Швеції у світовому об’ємі добування залізної руди дорівнює 2%; помітна її доля в світовому добуванні міді, свинцю та цинку. Маються також поклади уранової руди, які не розроблюються внаслідок екологічних та політичних міркувань.