Становлення соціальної роботи з сім’єю в зарубіжних країнах

ЗМІСТ

   
ВСТУП

Актуальність дослідження.

Сім’я є надзвичайно важливим соціальним інститутом в державі. Саме від цього інституту значною мірою залежить перспектива розвитку всього суспільства. Роль сім’ї у суспільстві незрівнянна за своєю силою ні з якими іншими соціальними інститутами, тому що саме в ній формується і розвивається особистість людини, відбувається оволодіння соціальними ролями, необхідними для безболісної адаптації індивіда в суспільстві. Сім’я виступає як перший виховний інститут, зв’язок з яким людина відчуває протягом усього свого життя. Саме в сім’ї закладаються основи моральності людини, формуються норми поведінки, розкриваються внутрішній світ і індивідуальні якості особистості. Вона сприяє не тільки формуванню особистості, а і самоствердженню людини, стимулює її соціальну, творчу активність, розкриває індивідуальність.

Психологічний баланс сім’ї  полягає у поєднанні індивідуальних потреб, цілей, цінностей, звичок у загальносімейні, у формуванні на основі емпатії диспозицій до взаєморозуміння, взаємодопомоги, в  оптимізації сімейного мікроклімату. Потенційний соціальний ризик може реалізуватись в несприятливих економічних і психологічних умовах для виховання дітей, конфліктах, пияцтві, алкогольній і наркотичній залежності її членів, жорстокому ставленні всередині сім’ї. Можливими варіантами поведінки є залишення батьками без піклування неповнолітніх і нездатних до самостійного існування дітей та інших членів родини [22,с.17]. На подолання проблем сучасної сім’ї поставлені головні акценти у діяльності соціальних працівників.

Соціальна робота з сім'єю – це особливим чином організована діяльність, направлена на малі групи людей, що потребують соціального захисту і підтримки ззовні. Це один з різновидів соціального захисту населення, основним змістом якого є сприяння, допомога у відновленні і підтримці нормального функціонування сім'ї. Особливістю соціальної роботи з сім'єю є організаційний її аспект, що відображає дворівневий характер реалізації рівнів соціального захисту. Складаючи до певної міри самостійний контур, кожен рівень (діяльність представників органів освіти, охорона здоров'я, діяльність працівників соціальних служб Міністерства праці і соціального розвитку) як би автономно вирішує свої специфічні завдання відносно сім'ї, переслідуючи формально здавалося б одні і ті ж цілі – захист прав сім'ї, наданих нею пільг, проведення певних заходів і так далі.

Сучасний етап реформування суспільства, всього устрою життя сімей  демонструє, з одного боку, прагнення  організувати наукове забезпечення перебудови всієї системи соціальної роботи з сім'єю, а з іншої – відображає суперечливий характер спроб, що робляться. Як зазначають науковці, особливістю соціальної роботи з сім'єю сьогодні є, перш за все, емпіричний, багато в чому ще стихійний стиль здійснюваних змін у сфері соціального захисту і підтримки сім'ї [15, с.25].

У той же час важливо відзначити і другу особливість інтенсивний розвиток інтелектуального потенціалу соціальних працівників, сімейних соціальних педагогів, зокрема за рахунок системи базової і курсової підготовки фахівців, що розвивається. Сьогодні 85% місць компактного мешкання сімей забезпечено різними фахівцями, що мають базову освіту психолога, юриста, медика.

Третьою особливістю  нинішнього етапу становлення нової  професії є активна розробка теоретичних  основ соціальної роботи з сім'єю, переосмислення досвіду взаємодії з різними категоріями сімей, що з'явився. У цьому плані слід зазначити той факт, що тільки за десять останніх років виконано ряд досліджень, авторами яких є: А.П. Шамаєва, А.Ф. Евченко, Л.А. Коростильова, М.М. Семаго, О.А. Добриніна, О.О.Козлов, С. Кубіцький, Т.В. Бутенко, Ю.С. Моздонова, та інші.

Сім'я, подружні відносини  розглядалися такими авторами, як А. Вітек, А.Н. Обозова, В.І. Штільбанс, Е.С. Калмикова, Л. Бергкросс, С. Пейдж,С.В. Ковальов, С. Кратохвіл та інші. Незважаючи на широкий науковий інтерес до проблеми соціальної роботи з сім’ями, вона і сьогодні залишається надзвичайно актуальною та малодослідженою, оскільки змінюються умови, в яких функціонує сім’я, удосконалюються технології вирішення її проблем. Саме це і зумовило вибір теми випускної роботи – «Досвід зарубіжних країн у соціальній підтримці сімей з дітьми».

Мета дослідження - обгрунтувати можливості застосування зарубіжного досвіду в організації соціальної підтримки сімей з дітьми в Україні.

Об'єкт дослідження – соціальна підтримка сімей з дітьми в зарубіжних країнах.

Предмет дослідження – організаційні моделі соціальної підтримки сімей з дітьми в сучасних суспільствах.

Завдання дослідження:

• проаналізувати  становлення соціальної роботи з сім’єю в зарубіжних країнах;
• визначити сучасні підходи до організації соціальної роботи з сім’єю з дітьми в США;
• здійснити порівняльний аналіз різних моделей соціальної підтримки сімей з дітьми в сучасному соціальному просторі;
• розробити рекомендації щодо  можливості використання зарубіжного досвіду соціальної підтримки сімей з дітьми у вітчизняній практиці.

Для розв’язання поставлених  завдань використовувались такі методи дослідження:

теоретичні -  аналіз наукової літератури з досліджуваної проблеми – для виявлення особливостей організаційних моделей соціальної підтримки сімей з дітьми в зарубіжних країнах; порівняльний аналіз – для з’ясування спільних ознак і відмінних особливостей моделей соціальної підтримки сімей з дітьми в США, Європі та Україні; узагальнення досвіду, синтез – для з’ясування можливостей використання зарубіжного досвіду соціальної підтримки сімей з дітьми у вітчизняній практиці.

 Практична значущість дослідження полягає у тому, що розроблені рекомендації можуть стати в нагоді працівникам ЦСССДМ при розробці регіональних програм підтримки сім’ї, також викладені матеріали можуть бути використані студентами спеціальності соціальної роботи, які вивчають технології соціальної роботи в зарубіжних країнах.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження обговорювались на засіданнях кафедри соціальної роботи та соціальної педагогіки (протокол № 4 від 5.11.2011, протокол № 7 від 5.03.2012), а також опубліковані у вигляді статті «Особливості організації соціальної роботи з сім’єю в Німеччині» у підсумковій збірці наукових робіт студентів та магістрантів факультету психології, історії та соціології  «Сучасні соціально-педагогічні процеси в Україні: тенденції, реалії, перспективи» (ПОЧУЄМО, ЗРОЗУМІЄМО, ДОПОМОЖЕМО), Випуск 4, Частина І Херсон, 2012, - С.144-145.

Структура дипломної роботи: складається зі вступу, двох розділів, 6 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (який містить 41 найменування). Дослідження містить 1 таблицю. Основний  текст дослідження викладено на    40 сторінках.

РОЗДІЛ 1 
ПІДХОДИ ТА МОДЕЛІ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИКИ ЩОДО СІМЕЙ З ДІТЬМИ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

1.1. Становлення соціальної роботи з сім’єю в зарубіжних країнах

Зарубіжний досвід соціальної роботи представляє для нас, безсумнівно, значний теоретичний і практичний інтерес. Але при цьому ми повинні бути свідомі необхідності розробки власних концептуальних ідей як технологій здійснення соціальної і соціально-педагогічної роботи так і власної моделі підготовки відповідних професійних кадрів, з врахуванням особливостей історичного розвитку і сучасного стану соціальної ситуації в нашій країні. Цілком очевидно, що недоцільно заново відкривати „соціальний велосипед”, коли у світовій практиці уже існують апробовані методики і технології соціальної і соціально-педагогічної роботи. Проблема полягає у вивченні і виваженій адаптації кращих надбань зарубіжних країн з обов’язковим врахуванням особливостей нашої країни [23, c.18].

У всьому світі поняття  „соціальна робота" означає прояв  гуманності по відношенню до людини. Поняття „соціальна робота" виникло ще в біблійні часи як релігійний обов'язок людини, як система гуманітарних послуг людям які потребують допомогу. Однак, лише в минулому столітті соціальну роботу було визнано самостійною професією яка потребує спеціальної підготовки.

Соціальна робота з сім'єю – це особливим чином організована діяльність, направлена на малі групи  людей, що потребують соціального захисту і підтримки ззовні. Це один з різновидів соціального захисту населення, основним змістом якого є сприяння, допомога у відновленні і підтримці нормального функціонування сім'ї. Соціальна робота з сім'єю сьогодні є багатофункціональною діяльністю по соціальному захисту і підтримці, соціальному обслуговуванню сім'ї на державному рівні.

Соціальна робота з сім’єю – явище нове для України, яке масово впроваджується з 2001 року в практику центрами соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді на виконання Указу Президента України "Про заходи щодо поліпшення становища багатодітних сімей" (2000), державних програм "Українська родина", "Підтримки сім’ї на період з 2006 по 2010 рр." [7, c.39]. Для пошуку вітчизняної моделі соціальної роботи доцільно проаналізувати закордонні надбання, визначити можливості їх запозичення в Україні. І.В. Козубовська відзначає, що "сьогодні можна констатувати той факт, що поки що не існує загальноприйнятих норм побудови і викладу соціальної роботи. Це зумовлено тим, що на сьогоднішній день характер соціальної роботи, її побудова, основні поняття розглядаються по-різному, як представниками різних теоретичних шкіл, так і практиками. Немає однозначності серед учених у виділення області соціальної роботи" [22, c.117].

У цьому напрямку працювали такі зарубіжні та американські дослідники як М. Річмонд, Джейн Адамс, X. Нортон, Дж. Конопка, Р. Перелман та ін. Вони займалися пошуком загальних основ які б дозволили зрозуміти практичну суть соціальної роботи [19, c.164].

У даний час у багатьох країнах світу існують соціальні служби. Вони переслідують однакові цілі і виконують наступні завдання: надання з боку держави сім'ї певної економічної самостійності; профілактика насильства над дітьми і їх експлуатації; створення різних інституційних форм опіки, а також підтримка не інституціональних форм, зокрема “громадських”. Організаційна структура соціальної служби виглядає так: на рівні певної територіально-адміністративної одиниці існує спеціальна установа соціальної допомоги, що має певні організації типу центрів соціальної допомоги, розташованих в районах, де більшість клієнтів цих центрів проживає [23, c.31].

У руслі досліджуваної проблеми представляють інтерес різні підходи до сімейної політики за кордоном(табл.1)

                                                                                                       Таблиця 1.1

Узагальнення досвіду  зарубіжних країн в соціальній підтримці сімей з дітьми.

 Досліджуючи іноземний  досвід можна дати наступну  класифікацію основних підходів  до сімейної політики в Європейських  країнах:

• просімейний підхід. Політика направлена на заохочення народжуваності; допомогу матерям в поєднанні материнства і роботи (Франція);
• протрадиційний підхід. Направлений на збереження сім'ї як такий. Здійснюється часткова державна підтримка сім'ї, головне джерело підтримки — сама сім'я, община, громадські, релігійні, добродійні організації. Політика направлена в основному на те, щоб жінка не працювала, а виховувала дітей (Німеччина);
• проегалітарний підхід. Націлений на забезпечення гендерної рівності. Політика держави направлена на підтримку подвійної ролі працівника і батька, свободу вибору сім'єю своєї траєкторії, форми, структури (Швеція, Данія);
• просімейний неінтервенціоністський підхід. Припускає невтручання в життя сім'ї, оскільки сім'я сама в змозі забезпечити свої потреби, без значної допомоги з боку держави (Великобританія).

У багатьох країнах ефективно  та різнопланово функціонують дитячі соціальні служби. Зазначимо, що в  міжнародній практиці діють також  служби захисту прав дітей. Діяльність дитячих соціальних служб  в зарубіжних країнах орієнтована не тільки на дитину, а й на сім’ю в цілому. Вони мають одинакові цілі і виконують такі завдання: надання з боку держави сім’ї певної економічної самостійності; профілактика насильства над дітьми та жорстокого  ставлення до дітей; створення різних інституційних форм, зокрема «громадських».

Діяльність дитячих соціальних служб визначається, в основному, загальнодержавною програмою соціального обслуговування, а також регіональними планами. Організаційно дитяча соціальна служба виглядає так: на рівні певної територіально - адміністративної одиниці існує спеціальна установа допомоги, що має певні організації типу центрів соціальної допомоги розташованих в районах, де проживає більшість клієнтів. Так, спеціальна установа соціальної допомоги сім’ї з дітьми в США пропонує такі види підтримки:

1) організація груп  професійного навчання для батьків,  допомога по працевлаштуванню;

2) забезпечення нагляду  за дітьми, чиї батьки працюють  в денний або вечірній час;

3) створення і підтримка служб захисту дітей від насильства в сім’ї;

4) створення та інспеція  дитячих будинків, а також робота  з прийомними дітьми, спостереження  за адаптацією дитини;

5) розвиток служб допомоги дітям у здобутті освіти[7, с.79].

Важливо звернути увагу  на структуру дитячої соціальної служби, яка включає:

 -       відділ інформації, який здійснює збір і обробку інформації про роботу служби і потреби клієнтів;

• відділ апеляцій, куди можна подати скаргу. Наприклад, у Великобританії в дитячій соціальній службі є книга скарг і вона доступна клієнтам. Скарга обов'язково розглядається, спочатку співробітником, відповідальним за цю роботу, потім, якщо клієнт залишається незадоволеним, незалежним працівником.
• консультативна рада, в яку входять представники різних соціальних служб, члени профспілок, громадських організацій, приватні особи, клієнти. Ця  рада оцінює ефективність діяльності служб, здійснює зв'язки державної соціальної служби з іншими формами організації допомоги дітям[32, с.389].

Будь-який соціальний працівник знає, що сім'я, при всій її самостійності, не існує сама по собі, а тісно пов'язана із зовнішнім світом, з різними організаціями і системами. До таких організацій відносяться соціальні агентства, освітні установи, лікарні, система нагляду за місцем проживання тощо.

У Фінляндії дитячим садочком забезпечуються діти, які мають вагому причину. Через те, що місць в садках не вистачає, у малонаселених районах створили пересувні садки, які працюють по гнучкому графіку.

А у США, навпаки, наголошується на зростанні дитячих установ, створених комерційними компаніями. Найбільша з таких мереж -“Кіндер кэр” яка має більше 950 центрів в США і Канаді. Друга за значенням “Пті академі” яка налічуємо 400 центрів в 24 штатах [23, c.34].

Стають поширеними послуги по догляду за хворим дітьми для працюючих батьків. Ці послуги можуть надаватися вдома, наприклад, посилається доглядальниця додому (“Мама в оренду” у Портленді). Ряд дитячих центрів відкриває лазарети (“Чхаю і кашляю” у Метейрі, штат Луїзіана , “Сопимо і хропимо” у Берклі і ряд інших). Доречно згадати про лікувально-профілактичні денні установи для дітей у Німеччині. Це установи, в яких діти перебувають щодня з 8 до 17 годин. Вони відрізняються від дитячих садів і притулків тим, що мають спеціальне лікувально-профілактичне і терапевтичне обслуговування. Сюди приймаються діти дошкільного і шкільного віку, які своєю поведінкою і своєю психічною конституцією звертають на себе увагу і потребують інтенсивної лікувально-педагогічної допомоги. У цій установі формується невелика група дітей, переважно від 6 до 8 чоловік з двома педагогами, і додатково до них загальною кваліфікаційною службою дипломованих психологів, соціальних педагогів, логопедів, які співпрацюють з дітьми і батьками та з школою [33].

Дуже розвинені в  зарубіжних країнах Центри сімейного виховання. Робота в цих центрах має переважно психолого-педагогічний характер і її основна мета - допомогти сім'ям або подружжю, в яких сімейні проблеми призвели до порушень у поведінці і комунікабельності дітей. Основна форма роботи - розмова, яка здійснюється лише на добровільній основі. Практикуються і відносно нові форми соціально-педагогічної допомоги сім'ї: безпосередня участь соціального працівника в житті сім'ї, коли за добровільною угодою з клієнтом соціальні працівники спостерігають життя сім'ї в буденній обстановці. Свої спостереження фахівці обговорюють разом з членами сім'ї і разом шукають вихід з ситуації, що склалася. Ця робота досить складна і вимагає тривалої співпраці з сім'єю. Вона використовується в тих випадках, коли інші форми консультації і соціального обслуговування виявилися не дуже ефективними.

Отже, з вищесказаного, ми можемо зробити висновки, що кожна  сім'я є особливою і єдиною в своєму роді і тому працівники соціальних служб розробляють різноманітні підходи для вирішення тих чи інших проблем з якими сім'ї усього світу стикаються кожний день. Як показує зарубіжний досвід соціальна підтримка сім'ям з дітьми стає все більш диференційованою за рахунок соціальних служб, спеціальних консультативних центрів для самотніх матерів і батьків, а також за рахунок кращої спеціалізації соціальних працівників.

1.2. Система соціальної допомоги сім’ям з дітьми як складова соціальної політики зарубіжних країн

Однією з причин нехтування сімейними цінностями за кордоном є той факт, що неповні сім’ї настільки добре забезпечуються різного роду державними допомогами, що стає економічно невигідним для певної частини населення закріплювати сімейні стосунки або перебувати у шлюбі (Швейцарія, Нідерланди, Німеччина, Фінляндія і інші).

У більшості європейських країн одиноким батькам надається  значна допомога з боку держави (питома вага таких сімей коливається  від 6% в Італії до 32% у Швеції). У  деяких країнах (Англія) переважає стратегія  допомоги малозабезпеченим. Одинока  мама, в межах відповідної програми «Підтримка доходу» (Швеція), може залишатися вдома, поки дитина не досягне віку 16 років, маючи необхідне утримання від держави. Їй невигідно навіть працювати в режимі неповної зайнятості. Тим не менш, середній дохід неповних сімей у Великобританії становить 40% його у повних сім’ях [31, с.291].

У Норвегії соціальна  допомога та інші виплати надаються  одиноким матерям і неповній сім’ї  доти, поки діти не досягнуть 19 років. За цією політикою вони живуть краще  порівняно з бідними, але гірше, ніж повні сім’ї [31, с.296].

У Франції діє стратегія  підтримки сімей з дітьми, у  тому числі й неповних. Допомога надається для розлучених батьків, якщо один з них не виконує своїх  фінансових зобов’язань (тобто місцева  каса допомоги сім’ям виконує права батьків). Може надаватись додаткова соціальна допомога (на догляд за малими дітьми, за низького доходу матері та ін.). Тут більшість одиноких матерів після досягнення дитиною 3 років виходять на роботу (працює 78% їх загальної кількості).

Велику фінансову підтримку сьогодні в Німеччині має сім’я. Для підвищення народжуваності з 2007 року замість допомоги на виховання було запроваджено так звану «батьківську допомогу», яка фінансується з бюджету і розмір якої залежить від рівня доходів сім’ї. Її може одержувати мати або батько залежно від того, хто бере перерву у роботі на протязі 1 року. Розмір такої допомоги становить 67 % від останньої заробітної плати з вирахуваними податків й відрахувань, але не менше 300 і не більше 1800 євро. Така «батьківська допомога» продовжується ще до двох місяців, якщо інший член подружжя погодиться призупинити свою зайнятість. Отже у батьків тепер є можливість повноцінно виховувати свою дитину. Поряд з цим була розбудована система догляду за дітьми. Сьогодні, як і раніше, починаючи з трьох років діти мали право на місце в дитячому садку. Проте до 2013 року будуть створені 750 000 місць для дітей до трьох років у яслах, тобто яслами буду забезпечена третина всіх дітей Німеччини. У цій країні існує також допомога на дітей, розмір якої складає 154 євро на місяць, а починаючи з четвертої дитини – 179 євро аж до досягнення нею 18-річного віку. Молоді родини мають також право на звільнення від роботи з метою виховання дитини до досягнення нею трирічного віку. А також молода сім’я має право на неповний робочий день, якщо цьому дозволяють умови праці на підприємстві [31, с.338].

У Німеччині стимулюванню сім’ї в даний час приділяється велика увага. Проте, деякі експерти вважають, що сім’ї знаходяться в ущемленому положенні, та їх захист має бути посилений.

З січня 1996 року у цій  країні була введена нова система, відповідно до якої допомога багатодітним сім’ям надається у формі додаткової податкової знижки. Так, при розрахунку прибуткового податку з суми оподаткування віднімається певна сума допомог на дітей. Крім того, за народження кожної дитини матір отримує додатково податковий бонус.

Сім’ям, що мають дітей, надається допомога на професійне навчання, а також податкові пільги на індивідуальне будівництво. Так звана дитяча допомога у Німеччині надається до 18 років включно, для дітей, що отримують освіту – до 25 років [23, c.74].

В рамках соціальної допомоги надається допомога на засоби існування (прожиток, притулок, предмети гігієни, обстановку, опалювання і на особисті потреби), а також допомогу при особливих життєвих обставинах (вагітність, пологи або призначений лікарями відпочинок для матері та дитини).

Очевидно, що Німеччина (а  також Угорщина та Чехія) витрачає багато коштів на сімейну політику. Однак, на думку Л.Є. Смоли, Є.М. Луценко, ці країни в більшості втратили традиційні цінності сім’ї До того ж у цій групі країн погано функціонує система дитячих садків, що робить материнство соціально ризикованим. В результаті народжуваність там низька [22, c.96].

Навпаки, у Франції, Данії, Ірландії, Норвегії, Швеції та інших країнах — високі витрати держави на підтримку сімей з дітьми поєднуються з розвиненою системою послуг з догляду за дошкільниками, що дає в результаті вищу народжуваність. В Італії, Іспанії, Греції і країнах  Східної Європи - низький рівень державних витрат прирікає суспільство на наднизьку народжуваність.

У Фінляндії багатодітним сім’ям також надаються податкові пільги та різні допомоги. Держава виділяє всім жінкам, що народили у Фінляндії так званий «соціальний пакет» новонародженому, незалежно від їх громадянства. Велика увага приділяється системі державної освіти, охорони здоров’я, дитячих дошкільних установ та безкоштовному навчанню в них.

Така сама ситуація спостерігається  в Австрії, де підтримку сімей здійснюють за рахунок безкоштовних державних шкіл, інститутів та університетів, майже безкоштовних підручників та проїзду для школярів, а також допомог на школярів та учнів, що проживають у гуртожитках та пансіонах.

У Польщі до недавнього часу право на спеціальну допомогу мали всі багатодітні сім’ї, в яких було троє чи більше дітей. Зараз введено спеціальний критерій: допомогу з багатодітності можна отримати лише у тому випадку, якщо дохід на кожного члена сім'ї складає в перерахунку менше 125 доларів на місяць. Якщо ж в сім'ї є дитина - інвалід і один з батьків не працює, а зайнятий лише доглядом за цією дитиною, то допомога збільшується удвічі [31, с.302].

У Чехії до пільг відноситься  зниження пенсійного віку для матерів: кожна народжена дитина зменшує на рік її вихід на пенсію.

Багатодітні сім’ї Швеці отримують істотну допомогу, і як вже було зазначено, її розмір якої зростає з народженням наступної дитини. При цьому якщо заробітна плата батьків не досягає прожиткового мінімуму, то багатодітній сім'ї нараховується додаткова житлова дотація. Комунальні органи влади субсидують дитячі садки, повністю оплачують початкову і середню шкільну освіту (для здобування вищої освіти держава надає пільгові позики) та видають спеціальні талони на продукти харчування [31, с.305].

Як вже було зазначено, в деяких країнах Європейського Союзу розмір допомоги родини збільшується пропорційно кількості дітей, а в Данії та Великобританії, навпаки, вони зменшуються. Тільки у двох країнах Європейського Cоюзу – Іспанії і Греції – виплати багатодітним родинам оподатковуються.

Ще одне розходження  стосується вікової межі державних  допомог і виплат. Найчастіше допомога надається до досягнення дітьми 18 років, із продовженням на період навчання. Так, у Франції, Великій Британії та Ірландії діє найбільш обмежувальна політика щодо віку дітей, тоді як Швеція і Нідерланди встановлюють спеціальні виплати для навчання дітей, що виходять за межі сімейних допомог.

Необхідно відзначити, що соціальна допомога накладає на її отримувача – мешканця Європейського Союзу певні обмеження. Наприклад, у Німеччині він не може мати автомобіль, витрачати допомогу на спиртні напої, азартні ігри, поїздки за кордон). Такі дії призводять до скорочення чи навіть позбавлення соціальної допомоги.

Хочеться звернути увагу  на те що з 1989 року в ЄС працює Європейський центр з вивчення сімейної політики, який відстежує й аналізує зміни форм, функцій і статусу родини в кожній із країн – членів ЄС, аналізує і поширює інформацію про останні зміни міжнародної політики і структурних змін на життя родини.

Отже, проблема життєдіяльності  неповної сім’ї є актуальною не лише для України, але й для  інших держав. Однією з причин нехтування сімейними цінностями за кордоном є той факт, що сім’ї настільки добре забезпечуються різного роду державними допомогами, що стає економічно невигідним для певної частини населення закріплювати сімейні стосунки або перебувати у шлюбі. Зарубіжний досвід соціальної роботи з сім’єю є багатогранним. Стратегії надання матеріальної і соціальної допомоги сім’ям в різних країнах відрізняються за обсягом і характером. Соціальні працівники виступають консультантами, помічниками, захисниками, організаторами і координаторами допомоги батькам та дітям. Найчастіше соціальні працівники пропонують максимально об’єктивний варіант стосунків для співробітництва в інтересах дитини. Практика усиновлення, опіки та інші засоби, покликані мінімізувати нестачу належної допомоги і впливу одного з батьків. Зарубіжний досвід переконує в необхідності використання різних видів соціальної допомоги сім’ї. Він, безперечно, заслуговує вивчення, інтерпретації і осмисленого застосування на теренах України [15, c.29].

У країнах світу існують наступні види державної допомоги сім'ям з дітьми.

1. Податкові пільги для сімей з дітьми. Вони успішно застосовуються у Франції, Люксембурзі, Чехії. Наприклад.

2. Одноразова допомога при народженні дитини. Така допомога 
виплачується в усіх європейських країнах, крім Нідерландів, Норвегії, Ісландії, Швеції, Монако. Словенія - єдина європейська країна, де зазначений вид допомоги виплачується винятково товарами.