Аналітично-пошукове завдання

Вариант 23

1. Аналітично-пошукове завдання.

Дослідить проблему економічної  нерівності в Україні. Дайте порівняльний аналіз показників економічної нерівносіт в Україні та країнах світу. Визначте макроекономічні наслідки різних значень покзаників  економічної нерівності, проблему соцзахисту населення. Побудуйте необхідні графіки діаграми та таблиці.

Доходи учасників ринкової економіки розподіляються за факторами  виробництва (земля, праця, капітал, здібності  до підприємництва). У ринковій економіці вважається нормальним і припустимим будь-який доход, який отримується в результаті участі у вільній конкуренції на ринках товарів і послуг, капіталів і робочої сили. Тут визначаються і високі доходи тих, хто має успіхи у підприємницькій діяльності, і низькі доходи тих, хто зазнав у ній невдачі. Причому низький дохід може бути наслідком недостатніх трудових зусиль тих чи інших підприємців, працівників найманої праці, а також результатом змін кон'юнктури ринку. Основними каналами доходів населення є:

трудові доходи робітників (заробітна плата, премія і т.д.);

доходи від підприємництва (прибуток);

доходи від власності (рента, відсотки і т.д.);

доходи від індивідуальної трудової діяльності;

інші надходження (спадщина, аліменти, гонорар).

Отже, під доходами населення  розуміємо суму грошових засобів  і матеріальних благ, які отримані або створені громадянами за певний проміжок часу. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення  прямо залежить від рівня доходів. Їх можна поділити на грошові і натуральні доходи.

Грошові доходи населення  включають усі надходження грошей у вигляді оплати праці працюючих  осіб, доходів від підприємницької  діяльності, пенсій, стипендій, різних допомог, доходів від власності  у вигляді відсотків, дивідендів, ренти, сум від продажу цінних паперів, нерухомості, продукції сільського господарства, різних виробів, доходів від наданих різних послуг та ін. Натуральні доходи включають перш за все продукцію, вироблену домашніми господарствами для власного споживання.

Відмінності в рівні  доходів на душу населення або  на одного зайнятого називається  диференціацією доходів. Нерівність доходів  характерна для всіх економічних  систем. При переході від адміністративно-командної  до ринкової системи ріст диференціації доходів пов'язаний з тим, що частина населення живе за старими законами, а одночасно інша частина населення діє за законами ринкової економіки. Чим більше населення залучається до ринкових відносин, тим швидше скорочується нерівність у доходах.

Диференціація доходів складається під впливом різноманітних факторів, які пов'язані з особистими досягненнями або незалежні від них, що мають економічну, демографічну, політичну природу. Серед причин нерівномірності розподілу доходів виділяють: відмінності у здібностях (фізичних та інтелектуальних), відмінності освіти і кваліфікації, працьовитість і мотивацію, професійну ініціативність і схильність до ризику, походження, розмір і склад сім'ї, володіння власністю і становище на ринку, удачу, везіння і дискримінацію. Міру нерівності доходів відображує крива Лоренца (рис. 1), при побудові якої по осі абсцис відкладена кількість сімей (в % від загального їх числа), а на осі ординат - їх дохід (у відсотках).

Рис. 1. Крива розподілу  доходів (Крива Лоренца)

Глибока деформація механізму державного регулювання та розподілу результатів використання державної власності, що призводить до надмірних соціального розшарування та поляризації доходів. Зростання економіки та процеси модернізації, що відбулися в Україні, супроводжуються безпрецедентним зростанням нерівності в розподілі результатів економічної діяльності. В останні роки йшов інтенсивний процес перерозподілу загального обсягу грошових доходів на користь високоприбуткових груп на тлі скорочення частки доходів найбідніших груп населення. Майнове розшарування в Україні - одне з найбільших з-поміж європейських країн. Україна стала рекордсменом з нерівності на пострадянському просторі (разом з Росією) .

Нерівність у розподілі спостерігається  на рівні підприємства, галузі, у міжгалузевому й міжрегіональному розрізі. Найбільш високі заробітки концентруються в паливно-енергетичному комплексі, металургії, вугільній промисловості, сферах фінансів, кредитування й страхування, роздрібній торгівлі, нерухомості, заробітна плата в яких перевищила середній рівень по країні в 2,5 разу. У цей час найбільш диференційованою стала оплата праці банківських працівників, серед яких в 2007 р. оплата праці 10 % найбільш високооплачуваних працівників в 40 разів перевищувала заробітки 10 % найбільш низькооплачуваних. Зростання нерівності не сприяє оздоровленню економіки, а, навпаки, породжує тіньові розподільчі процеси.

За оцінками Світового банку, в 2005 році доходи 10 % найбільш забезпечених верств населення України перевищували доходи 10 % найменш забезпечених верств більш ніж в 47 разів. За офіційними даними Державного комітету статистики, кількість громадян, чий дохід не покриває прожиткового мінімуму, поступово скорочується, проте їх, як і раніше, залишається дуже багато. За даними Держкомстату, частка населення, що отримує заробітну плату меншу за прожитковий мінімум, станом на червень 2008 року складає 13 %, (у 2007 році - 25,5 % ), а 5,2 % робітників мають заробітну плату меншу рівня мінімальної, і лише 31,6 % населення отримують заробітну плату понад 2 тис. гривень.

Проблема поляризації українського суспільства найсильніше виявляється  в зростанні доходів від власності  та підприємницької діяльності, нерівності видатків на заощадження й придбання  нерухомості й навіть нерівності видатків на покупку непродовольчих товарів і оплату послуг]. За загальними оцінками дослідників, у руках заможних українців акумульовано приблизно 85 % всіх заощаджень у банківській системі, 57 % грошових доходів, 92 % доходів від власності й 96 % видатків на покупку валюти.

При цьому, за даними моніторингу  бідності 2010 року, 28,2 % населення України належать до категорії бідних, а 15 % - до жебраків. Причому бідність продовжує бути поширеним явищем саме серед населення, що працює. За даними звіту Світового банку «Бідність в Україні», в 2009 році бідних людей в країні стало більше на 1,7 %. За показником ВВП на душу населення (дані Світового банку 2010 року - 6,92 тис. дол.) Україна - на третьому місці серед найбідніших країн Європи та випереджає лише Молдову й Албанію.

Проблема несправедливої нерівності доходів в Україні  полягає в тому, що еліти забезпечують собі доходи, які багаторазово перевищують  валовий внутрішній продукт на душу населення. Причому, чим нижчим є  рівень продуктивності регіональної економіки  і, відповідно, нижчим рівень життя населення регіону, тим сильніше проявляються контрасти.

За географічною ознакою  розшарування доходів відбувається за рахунок того що центри промисловості  по крані розподілені не однаково. Найнижчий рівень доходів характерний  для південно-східних областей, де менше поширені самозайнятість і тимчасова трудова міграція, тобто там, де населення гірше адаптувалося до нових соціально-економічних умов. Трохи краща ситуація в областях із відносно високим розвитком незареєстрованого сектора економіки, включаючи особисте підсобне господарство.

Зростання рівня доходів  середньостатистичного українця відбувається в більшій мірі за рахунок промислових  центрів. Найбільш доходними містами  в Україні вважаються м. Київ, Донецька, Запорізька, Дніпропетровська області.

Проаналізуємо останні  дані по доходам громадян України.

Для того щоб оцінити  рівень доходів населення розглянемо динаміку середньомісячного номінального доходу населення у 2010 році.

Порівняємо рівень доходів  громадян з прожитковим мінімумом та мінімальною заробітною платою.

Номінальні доходи населення  у січні – жовтні 2010 року порівняно з відповідним періодом попереднього року, зросли на 41,6%. Наявний дохід, який може бути використаний населенням на придбання товарів та послуг, збільшився на 41,4%, а реальний наявний, визначений з урахуванням цінового фактору, – на 12,4%.

У жовтні поточного року порівняно з жовтнем попереднього року номінальні доходи населення збільшились  на 35,6%, а наявний та реальний наявний  доходи – відповідно на 33,3% та 8,2%.

Наявний доход у розрахунку на одну особу за жовтень 2010 року становив 1254,7 грн. проти 936,7 грн. за жовтень 2009 року. Витрати населення у січні – жовтні поточного року порівняно з аналогічним періодом попереднього року збільшились на 40,2%. Приріст заощаджень склав 47771 млн. гривень.

Таблиця 2. Мінімальна заробітна плата (квартальні дані)

Таблиця 3. . Прожитковий мінімум

У 8,2% працюючих нарахована заробітна  плата за вересень 2010 року не перевищувала прожиткового мінімуму для працездатної особи (911,0 грн.). Найбільша частка працівників, які отримували заробітну плату менше або на рівні прожиткового мінімуму для працездатних осіб припадала на рибне (21,4%) господарство, торгівлю, ремонт авто та предметів особистого вжитку (17,5%) та діяльність готелів та ресторанів (16,4%).

Залишається значною диференціація  рівня оплати праці серед найманих працівників різних видів економічної  діяльності та регіонів. Найбільш оплачуваними є працівники авіаційного транспорту та фінансових установ, а серед промислових видів діяльності – зайняті на виробництві продуктів нафто перероблення та в добуванні паливно-енергетичних корисних копалин. Рівень оплати праці у цих видах економічної діяльності перевищив середній по країні більше, ніж у 2 рази. Значно нижчою залишається заробітна плата працівників сільського господарства, рибальства та рибництва, установ охорони здоров’я та соціальної допомоги.

Загальний низький рівень життя населення пояснює переважно негативний характер оцінок матеріальних умов працюючих на промислових підприємствах України, хоча останні за рівнем заробітної плати  перебували в більш вигідному становищі порівняно з працівниками культури, охорони здоров’я, освіти та безробітною частиною населення.

Зростання соціально-економічної  нерівності в українському суспільстві  знайшло відображення в тому, що більше третини (35%) респондентів відзначили антисоціальний характер реформ як причини  масової бідності. Значущість антинародної спрямованості сучасних економічних перетворень зростала з погіршенням умов життя респондентів – серед тих, хто відзначав достатність коштів для існування, на зростаюче розшарування як передумову поширення бідності, вказували 24,7%, а в підгрупі тих, хто потрапив до злиднів, – 55,7% респондентів.

Найважливішими причинами масової  бідності в Україні респонденти  вважали саме ті, які обумовлюють  кризу в економіці і, так чи інакше, знаходяться в площині  зовнішньої політики, що відбиває зростаючу  взаємозалежність сучасного світу. Після руйнування господарських зв’язків внаслідок розпаду СРСР, Україна втратила значну частину свого промислового потенціалу, що, на думку респондентів, й стало основною (60%) причиною масового зубожіння в Україні. Корумпованість всіх гілок влади (58,7%) і, як результат, міжнародні скандали навколо відмивання “брудних” грошей не сприяють формуванню іміджу України як гідного економічного партнера і закріплюють її другорядну роль у світовому розподілі праці як сировинного додатку, що, в свою чергу, третина респондентів (36,3%) вважають також чинником розповсюдження бідності в Україні.

Рис. 4. Інтерактивна карта показників якості життя. http://www.newsweek.com/2010/08/15/interactive-infographic-of-the-worlds-best-countries.html

Україна посіла 49 місце в загальному рейтингу найкращих країн світу, випередивши з країн колишнього СРСР Росію (51 місце), Білорусь (56), Казахстан (61), Азербайджан (69). Україну випереджають лише балтійські країни - Естонія (32), Литва (34), Латвія (36). А такі країни як Вірменія, Грузія, Молдова, Таджикистан, Туркменія, Узбекистан взагалі не потрапили до рейтингу.

Найкраще у світі  зараз народится у Фінляндії (1 місце), потім ідуть Швейцарія (2), Швеція (3), Австралія (4), Люксембург (5), Норвегія (6), Канада (7), Голландія (8), Японія (9), Данія (10), США (11), Німеччина (12), Нова Зеландія (13), Великобританія (14), Південна Корея (15), Франція (16), Ірландія (17), Австрія (18), Бельгія (19), Сингапур (20), Іспанія (21), Ізраїль (22), Італія (23), Словенія (24), Чехія (25), Греція (26), Португалія (27), Хорватія (28), Польща (29), Чілі (30).

Україна із своїм 49 місцем є найкращою серед країн з  низьким рівнем доходів на душу населення (до 3946 дол. США на рік), залишивши  позад себе багато країн, де цей показник вище, зокрема Туреччину (52 місце), Домініканську Республіку (55), Колумбію (62), Венесуелу (71), Ботсвану (80), Південно-Африканську Республіку (82) і Алжир (85)

Якщо брати окремі показники, то Україна на 40 місці  в світі за показниками охорони  здоров'я і якості життя. За станом політичного середовища ми рівно посередині - на 50-му місці, а за динамікою економіки аж на 66-му. Найгірше в Україні з охороною здоров'я - 75 місце зі 100 країн.

.

2. Ситуаційне завдання

В економіці країни Н  спостерігаеється така ситуація: уряд змінив (підвищив або занизив) ставки оподаткування. Чибудуть такі зміни мати вплив на макроекономічні показники національної економіки? Якщо так, то на які та якому напрямку? Чи існують моделі, які графічно інтерпертують цейвплив? Яке значення  мають ці залежності для розвитку економічної ситуації  в україні в сучасних умовах? Поясніть механізми дії в бюджетних мультиплікаторів.

Економічна політика реалізується державою через закони, президентські накази, урядові постанови  та інші нормативні акти, державні програми, рішення державних органів.

Конкретними інструментами  проведення державної економічної  політики виступають перед усім такі фіскальні важелі впливу, інструменти  фіскальної політики, як податки, державні витрати, трансферти. За допомогою фіскальних інструментів держава має змогу змінювати величину та спрямованість грошових потоків у відповідності з цілями та наміченими для їх здійснення мірами.

У розвинутих країнах  для характеристики фіскальної політики використовують мультиплікатор збалансованого бюджету, який дорівнює одиниці. Це означає, що збільшення податків і державних витрат на одну і ту ж саму величину зумовлює приріст чистого національного продукту на величину, яка дорівнює приросту обсягу державних витрат і податків.

Фіскальна (бюджетно-податкова) політика – це політика використання державних податків та витрат (видатків) з метою впливу на макроекономічний кругообіг [9], який зображено схематично (рис. 1).

Рис. 1. Вплив фіскальних інструментів на макроекономічний кругообіг

На рис.1 зображено  кругообіг доходів (верхня частина  схеми) і витрат (нижня частина  схеми), що здійснюється між підприємствами і домогосподарствами.

Доходи, що надходять  у розпорядження домогосподарств, є платою їм як власникам ресурсів, за винятком податків. Сукупні витрати (попит), згідно зі схемою, формуються трьома потоками: споживанням домогосподарств, інвестиціями (що є перетвореною формою заощаджень) та державними витратами.

Фіскальна політика безпосередньо  торкається кругообігу в точках А та Д, тобто коли держава вилучає податки коли вона збільшує попит на величину державних витрат.

Для відновлення макрорівноваги необхідно, щоб величина того, що тимчасово  вилучено з кругообігу, дорівнювала  величині того, що повернулося у  нього. До фіскальної політики мають відношення податки та державні витрати.

Отже, у фіскальної політики є дві сторони: податкова та видаткова. Наша мета зрозуміти, на які макроекономічні  показники може ефективно впливати і як використовується на практиці фіскальна політика. Розглянемо структуру податків, щоб у подальшому диференціювати вплив різних елементів на макроекономічні показники.

Існуючі податки можна  класифікувати за різними принципами: об'єктом (податки на доход, прибуток, власність), суб'єктами оподаткування, платниками (індивідуальні та корпоративні податки), характером стягування податку (прямі, непрямі).

У даному разі нас цікавить конкретне питання: позитивний ефект  і втрати від застосування певних податків з макроекономічної точки  зору. Для цього розглянемо ту класифікацію податків, яка розрізняє прямі податки (на доходи) і непрямі (на споживання).

Прямі податки істотно  впливають на ринок ресурсу праці. Адже бажання пропонувати працю  безпосередньо залежить від величини доходу, що залишається після оподаткування. Уявімо, що пропорційним податком оподатковується зарплата. Як впливає податок на обсяг робіт в економіці? Для відповіді скористаємося рис.2.

Рис. 2. Вплив оподаткування  на обсяг робіт в економіці

 На графіку відображена  рівновага (точка Е1) попиту і  пропозиції на ринку праці до того, як доход працівників почав обкладатись податком. Цьому стану рівноваги відповідає кількість зайнятих L1 і зарплата W. Лінія S2 відображає пропозицію після впровадження податку. Рівновага попиту і пропозиції досягається у точці E2. Е2К – відрізок, що відображає величину податку на доход. W1 – зарплата до оподаткування, W2 – після оподаткування.

Створювання труднощів  при накопиченні капіталу підприємцями-фізичними  особами, необхідного для реєстрації юридичної особи. А до такої реєстрації фізичні особи завжди мали потяг через низки переваг з банківським рахунком, кредитуванням, орендою приміщень та активної частини основних засобів і т. ін. Це штовхало платників до приховування оподаткованих доходів.

Податки на споживання, що застосовуються в Україні (ПДВ, акцизний збір, мито), повинні справляти вплив на всі джерела доходів. При цьому потрібно враховувати той факт, що найбільший тягар цих податків лягає на кінцевого споживача. Вони впливають на всі джерела доходів однаково, а в основному – на заробітну плату. Цими податками скорочується платоспроможний попит населення, а значить – і обсяги виробництва товарів народного споживання. Це залежить від нерівномірного розподілу податків між джерелами доходів. Звичайно, інакше непрямі податки впливати не можуть. Але пом’якшити цей вплив можна, наприклад, за рахунок диференціації ставок ПДВ за групами товарів. Адже ряд країн застосовують до сільськогосподарської продукції, до інших товарів першої необхідності знижені ставки ПДВ. При розробці ставок оподаткування необхідно більше брати до уваги рівень реальних доходів населення [6].

Податкова система України  будувалася і будується на основі небагатого власного і, в основному, зарубіжного досвіду. Прорахунок полягає  лише в тому, що запозичувати досвід країн із розвиненою ринковою економікою, в яких питання «сколочування» первинного капіталу для підйому виробництва уже не стоїть. В Україні картина протилежна. І тому необхідно створити належні умови процесу накопичення і легалізації капіталу, використовуючи податкові важелі та стимули. Якщо говорити про інвестиції із-за кордону, то задля їхнього притягнення податкова система України повинна бути менш обтяжливою та жорсткою, ніж зарубіжна.

Фіскальна функція складається  у формуванні грошових доходів держави. Акумульовані через оподаткування засоби держава використовує на будування доріг, великих господарських об’єктів, об’єктів соціального призначення (лікарень, шкіл, дитячих садків, басейнів, бібліотек), на утримання науки, захист навколишнього середовища. Частина засобів йде на охорону здоров’я та розвиток медицини: удосконалення виробництва лікарської техніки, захист здоров’я метрі та дитини, проведення медичних дослідів. Значна частина засобів йде на розвиток системи середньої загальної, спеціальної та вищої освіти, у тому числі на виплату заробітної плати викладачам та стипендії студентам. З цих же засобів держава утримує дома для пенсіонерів, виплачує пенсії та допомоги за інвалідністю, оказує допомогу хворим та непрацездатним членам суспільства, утримує державний апарат, армію, органи охорони порядку [4].

Функції податків знаходяться  у діалектичній залежності одне від  іншого. Так, отримання великої кількості  податкових зборів у бюджет (фіскальна  функція) сприяє стимулюванню прискорення  будування соціальних об’єктів, фундаментальних наукових досліджень (економічна функція). У той самий час прискорення інвестиційної активності, зріст масштабів виробництва (економічна функція) сприяє збільшенню податкових надходжень до бюджету (фіскальна функція).

Площа фігури W1E2KW2 означає величину податкових надходжень до державного бюджету за умови, що платниками податку є L2 осіб і кожна особа сплачує Е2К податку [2].

Визначення межі оподаткування  є проблемою вкрай актуальною для України. Практика управління економікою впродовж 90-х років засвідчує: намагання уряду поповнити хронічно дефіцитний бюджет не враховують того, що надмірні податки зменшують базу оподаткування і скорочують надходження до бюджету.

Бюджетно-податкова політика, що використовує як головні інструменти податки та державні витрати, може застосовуватися для досягнення таких макроекономічних цілей, як забезпечення повної зайнятості, стримування цін та забезпечення загального добробуту [3].

В Україні, у порівнянні з розвинутими країнами, існує  проблема нерівномірного оподаткування. Наприклад прибуток на капітал. Будь-яка підприємницька діяльність (як із реєстрацією юридичної особи, так і без неї) потребує необхідних капіталовкладень. А прибуток, отриманий від них, оподатковується за різними ставками. В Україні відбувається етап первинного накопичення капіталу [5]. Від його результатів залежить подальший стан економічної системи України.

Основна макроекономічна  функція держави полягає у  стабілізації економіки.

 Фіскальна політика, що охоплює збільшення державних видатків та скорочення додатків з метою розширення сукупного попиту в економіці в період циклічного спаду, називається стимулювальною бюджетно-податковою політикою.

 Стабілізація економіки  в умовах надлишкового сукупного  попиту, який виникає внаслідок циклічного підйому, забезпечується за допомогою обмежувальної фіскальної політики – скорочення державних видатків та збільшення податків.

 Застосування різних  інструментів фіскальної політики (зміна державних витрат або  рівня податкових ставок) має різний вплив на сукупний попит. Мультиплікативний ефект розширення сукупного попиту внаслідок зниження податків стимулює 'економіку менше, ніж збільшення державних видатків, оскільки мультиплікатор державних витрат перевищує податковий мультиплікатор. Це має значення для вибору інструментів бюджетно-податкової політики на різних фазах економічного циклу. Якщо фіскальна політика орієнтована на розширення державного сектора, то з метою подолання циклічного спаду збільшуються витрати держави. Коли фіскальна політика спрямована на підтримку приватного сектора, то у фазі циклічного спаду мають скорочуватися податки, а у фазі циклічного підйому – обмежуватись державні витрати, що дає змогу знизити рівень інфляції.

Список літератури

1.      Агапова  Т. Макроэкономика / Т. Агапова, С. Серегина , – М., 2001.

2.      Макроэкономика: учеб. пособ. / [Н. Алексеенко, Л. Дмитриева,  Л.Зенькова и др.]; под ред. Л.  Зеньковой. – Мн.: Новое знание.

3.      Базилевич В.  Економіка / В. Базилевич, Л.  Баластрик. – К.: Четверта хвиля, 2005.

4.      Базылев Н. Макроэкономика: учеб. пособие / Н. Базылев, М.  Базылева, С. Гурко; под ред.  Н. Базылева, С. Гурко. – 2-е  изд., перераб. – Мн.: БГЭУ, 2000.

5.      Бурда М. Макроекономіка  – європейський контекст / М. Бурда,  Ч. Виплош. – К.: Основи, 2004.

6.      Гавриленко Н.  Податкова система. навч. посіб. / Н.В. Гавриленко. – Л.: Новий Світ, 2007. – 328 с.

7.      Ивашевский С.  Макроэкономика: учебник / С. Ивашевский. – 2-е изд., испр., доп. – М.: Дело.

8.      Самуельсон П.  Економіка / П. Самуельсон – Львів: Світ, 2003.

9.      Ткаченко Н. Податкові  системи країн світу та України.  Облік і звітність: навч.-метод.  посіб. / під заг. ред. Н. Ткаченко. – К.: Алерта, 2006. – 554 с.