Авторське право та суміжні права

Авторське право – сукупність прав, які виникають та належать автору або його правонаступникам у зв‘язку  із створенням або використанням  твору літератури, науки, мистецтва. На підтвердження цих прав автору видається авторське свідоцтво  – документ, що закріплює авторське право. Автором може бути лише фізична особа, за результатами інтелектуальної діяльності якої створено відповідний твір. Авторським правом охороняються обнародувані та необнародувані твори, незалежно від їх призначення, жанру, обсягу, мети, а також способу відтворення, які виражені в усній, письмовій чи іншій формі. Охороняється лише за наявності свідоцтва. Не охороняється авторським правом повідомлення про новини, поточні події, що мають ознаки звичайної прес інформації, результати народної творчості і офіційні документи, що видаються державою. З авторського права випливають майнові та немайнові права автора. До немайнових прав (особистих) належать такі права: 1) права вимагати визнання свого авторства; 2) права вимагати згадування імені автора в зв‘язку з використанням цього твору, якщо це можливо, а також вимагати не згадування (анонімне авторство); 3) право вимагати згадувати його псевдонім та використовувати псевдонім, який зазначається в авторському свідоцтві; 4) право протидіяти спотворенню, перекрученню, зміни змісту твору, якщо це може зашкодити честі та репутації автора; 5) право на обнародування твору. Майнові права автора – права, в результаті реалізації яких у автора виникає певне майно: 1) право використання (самостійного) твору в будь-якій формі та будь-яким способом; 2) право дозволяти або забороняти наступні дії: відтворення твору без згоди автора, публічне виконання, публічний показ, переклади творів, різні переробки, адаптації, аранжування, розповсюдження творів, та інші дії. Якщо автор працює за наймом, то авторське право належить йому, а виключне право використання твору належить наймачу (напр.: майстерня і працюючі в ній художники). Авторське право діє протягом всього життя автора і наступні 50 років після його смерті. Під псевдонімом або анонімне обнародування твору – авторське право діє протягом 50 років з моменту обнародування. Майнові права переходять у спадщину, а особисті немайнові права – ні. Авторське право може бути передано (майнові права) самим автором іншим особам. Автор чи інша особа, що має авторські майнові права, може видати сторонній особі ліцензію на використання твору. Ця ліцензія буває двох видів: 1) виключна (право на використання має одна особа); 2) невиключна ( право на використання мають декілька осіб). Передача авторського права або видача ліцензії оформлюється авторським договором. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони свого авторського права ©. Він розміщується на кожному примірнику твору, потім ім‘я та рік першого обнародування. 
Суміжні права – це права виконавців на результати своєї творчої діяльності, права виробників фонограм, та організацій мовлення. Виконавці здійснюють свої права за умови дотримання прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм та організації мовлення повинні дотримуватися прав авторів і виконавців. Суміжні права позначаються також значком ® на всіх примірниках відповідного твору, імені або найменуванні особи, що має суміжні права, і року першого обнародування. Виконавцям належить виключне право дозволяти чи забороняти публічне повідомлення їх виконань, фіксацію на матеріальному носії, передачу в ефір і по проводах своїх виконань, відтворювати і розповсюджувати ці фонограми. Виключні права виконавців можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору і використання виконань тощо. Виконавцям також можуть належать: 1) право на згадування його ім‘я в зв‘язку з використанням його виконання; 2) право на охорону свого виконання від спотворення та інше (див. ЗУ). Права виробників фонограм: 1) право дозволяти або забороняти відтворення та розповсюдження примірників цих фонограм; 2) право на переробку (забороняти чи дозволяти переробку). Право виробників фонограм можуть передаватися іншим особам на підставі договору. Організації мовлення мають виключне право дозволяти чи забороняти публічне сповіщення своїх програм в ефір або по проводах, також публічного сповіщення у місцях с платним входом. Допускається без угоди виробників фонограм і виконавців, записаних на таких фонограмах, але з обов‘язковою виплатою винагороди: 1) публічне виконання фонограми; 2) сповіщення фонограми в ефір; 3) передачі фонограми по проводах. Права виробників фонограм охороняються протягом 50 років після першого обнародування фонограми. Якщо не було обнародувано – з моменту першої фіксації.

В об’єктивному розумінні авторське право - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури та мистецтва. У суб’єктивному розумінні - це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв’язку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва.

У зв’язку з прийняттям Закону України «Про авторське право і суміжні права» Верховна Рада України Постановою від 4 лютого 1994 року внесла до ЦК УРСР такі зміни:

1. Статтю 472 викласти у такій  редакції: «Стаття 472. Законодавство  України про авторське право  і суміжні права. Законодавством України охороняються особисті (немайнові) і майнові права авторів та їх правонаступників, пов’язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення (суміжні права).

Відносини, що складаються у зв’язку  зі створенням і використанням об’єктів авторського права і суміжних прав, регулюються Законом України  «Про авторське право і суміжні  права» та іншими законодавчими актами України.

2. Статті 473-513 виключити.

Завдання авторського  права - встановити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів.

Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належить нова Конституція України (1996 p.), конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України «Про авторське право і суміжні права» та інші закони. Так, питанням розвитку інтелектуальної діяльності та правової охорони її результатів Конституція України присвячує кілька статей. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам України свободу будь-якої творчості - художньої, літературної, наукової і технічної [1, 54], стаття 41 проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У статті 55 Конституція України надає судовий захист правам та свободам людини і громадянина. Законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України «Про власність» проголошує в статті 13, що об’єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Стаття 41 цього Закону встановлює, що твори науки, літератури і мистецтва є об’єктами права інтелектуальної власності [2, 41]. У новому ЦК України відносинам у сфері авторського права присвячена окрема глава 36 «Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (Авторське право)», яка містить 16 статей (433-448).

На думку автора, важливе значення у регулюванні авторських відносин повинні мати типові авторські договори, які затверджуватимуться Кабінетом  Міністрів України або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками.

Для правильного і однозначного застосування законодавства при  захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення  авторських прав. Верховний Суд України  систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди.

Особливу групу джерел сучасного  авторського права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція з охорони  літературних та художніх творів (1886), яка не раз доповнювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952); Римська конвенція з охорони прав артистів-виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 p., чинна з 1970 p.); Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного їх відтворення (1971); Брюссельська конвенція про розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974) [3, 547].

Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов’язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в  галузі авторського права. В Україні  укладення міжнародних договорів  є конституційним правом.

Якщо міжнародним договором, учасником  якого є Україна, встановлено  інші правила, ніж ті, що містяться  в законодавстві України про  авторське право і суміжні  права, то застосовуються правила міжнародного договору [4, 5].

2. Об’єкти  авторського права.

Об’єктом  авторського права є твір науки, літератури чи мистецтва, виражений у будь-якій об’єктивній формі. Твір - це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У статті 433 ЦК і статті 8 Закону про авторське право вміщено перелік об’єктів авторського права та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді тощо), письмові (літературні, наукові, технічні), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного переліку об’єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об’єктивного вираження творчої діяльності людей.

Об’єктом авторського права  може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, встановлені Законом, ознаки:

а) творчий характер;

б) вираження в об’єктивній формі.

Об’єктом авторського права  може бути лише твір, який є результатом  творчої праці автора. Не вважається об’єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть його літературна обробка - редагування, коректура тощо) [5, 225].

Твір може бути виражений у будь-якій об’єктивній формі, але обов’язково  придатній для відтворення, сприймання. Сама об’єктивна форма може бути усною, письмовою (ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо). Задум письменника чи композитора, який у свідомості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об’єктом авторського права.

Об’єктами авторського права можуть бути хореографічні твори і пантоміми. Збірники творів народних пісень, законів, судових рішень тощо породжують авторське  право лише тоді, коли це має творчий  характер добору і розміщення, але не поширюється на зміст зібраних творів [6, 387].

Самостійним об’єктом авторського  права є переклад твору іншою  мовою, оскільки робота перекладача  вважається творчою.

До об’єктів авторського права  належать різні види музичних творів з текстом або без нього (інструментальні - симфонії, сонати, квартети і вокальні - пісні, романси тощо), а також музично-драматичні - опери, оперети, балет. Музичні твори, якщо вони не записані, об’єктом авторського права стають з моменту першого публічного виконання.

Авторське право визнається за будь-яким твором у галузі науки, літератури, мистецтва незалежно від його форми, готовності і художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори різного  художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).

Але при цьому слід мати на увазі, що Закон України «Про авторське  право і суміжні права» в редакції від 11 липня 2001 року не містить такої  ознаки твору, як його достоїнство. Тобто правова охорона твору надається незалежно від його достоїнства. Зазначений Закон в попередній редакції прямо передбачав, що твори підлягають охороні незалежно від їх «достоїнства».

Зміст художнього чи наукового твору також може бути виражений у тій чи іншій формі. Так, наукові твори можуть бути втілені у словесну науково-літературну або інші форми - карти (географічні, геологічні), креслення, ескізи, моделі, макети тощо. Ще більш розмаїтими є форми художніх творів - література, музика, живопис, архітектура, графіка. Іноді художній твір як єдине ціле з’являється внаслідок використання не однієї, а двох чи більше форм, наприклад музично-драматичні твори (або музика і текст, або музика і танець).

Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад кіно- і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). Об’єктом авторського права виступає фільм як єдине ціле. Проте самостійними об’єктами авторського права в аудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, які увійшли складовою частиною до твору (стаття 17 Закону про авторське право).

Отже, твір як об’єкт авторського  права втілений у певну матеріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Але авторське право на твір (як нематеріальний об’єкт авторського права) і право власності на річ, у яку він втілений, не залежать одне від одного. Тому не слід плутати твір як об’єкт авторського права і річ - рукопис, картину, примірник книги. На річ, у яку матеріально втілюється твір, може існувати право власності, право користування тощо, але не авторське право. Так, продаж письменником своєї книги не позбавляє його авторських прав [7, 12].

3. Суб’єкти  авторських відносин.

Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний  твір.

Автором наукового, літературного  чи мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Поняття «автор твору» і «суб’єкт авторського права» не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автором твору, як уже зазначалося, може бути тільки його творець, тобто тільки фізична особа, причому незалежно від віку.

Суб’єктом авторського права може бути автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких право може виникати внаслідок Закону, договору або спадкування. Так, відповідно до статей 16, 17 і 19 Закону про авторське право право на наукові збірники, енциклопедичні словники, журнали, інші періодичні видання належить організаціям, що випустили їх у світ. Авторське право на кіно- або телефільми належить підприємству, яке здійснило його зйомку, на телепередачі - відповідним телевізійним організаціям.

В інших випадках авторське право може перейти від автора до інших осіб - правонаступників. У спадщину переходять лише майнові права авторів. Так, за статтею 29 Закону про авторське право спадкоємці мають право протидіяти посяганню на твір, яке може завдати шкоди честі та репутації автора, відповідно до статті 31 цього Закону майнові права автора можуть бути об’єктом цивільних правочинів. Але в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права. Отже, суб’єкти авторських прав - не автори - не можуть мати права, які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід’ємними від нього.

Авторське право автора прийнято називати первісним, а авторське право правонаступників – похідним [8, 205].

На твори, вперше випущені у світ на території України або які не випущені, але перебувають на території України у будь-якій об’єктивній формі, авторське право визнається за авторами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками незалежно від громадянства (стаття 3 Закону про авторське право). Закон визнає авторське право за авторами та їхніми правонаступниками також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об’єктивній формі на території іноземної держави, але їхніми авторами є громадяни України або ті, які мають постійне місце проживання на території України (пункт 3 статті 3 Закону про авторське право).

Дія Закону про авторське право  поширюється також на авторів, твори  яких уперше опубліковано в іншій  країні та протягом 30 днів після цього  опубліковано в Україні незалежно  від громадянства і постійного місця проживання автора.

За іншими особами авторське  право на твори, які вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об’єктивній формі на території  іноземної держави, визнається відповідно до міжнародних договорів або  угод, у яких бере участь Україна [9, 197].

Авторське право за іноземними правонаступниками  вітчизняних авторів може бути визнане  на території України у разі передачі їм цього права у порядку, встановленому  законодавчими та іншими нормативними актами.

Порядок передачі українським автором права на використання його твору на території іноземної держави також встановлюється законодавством України і може бути здійснений через Державний департамент інтелектуальної власності.

У зв’язку з приєднанням до Бернської  конвенції з охорони авторських прав Україна взяла на себе обов’язки за цією конвенцією. Відповідно до її положень кожна держава-учасниця конвенції надає громадянам інших країн-учасниць конвенції таку саму охорону авторських прав, як і власним громадянам. Цей важливий акт забезпечує охорону прав вітчизняних авторів, закладає кращу правову основу використання вітчизняних творів за кордоном. Всесвітня конвенція з охорони авторських прав поширюється також на музичні, кінематографічні твори та на твори образотворчого мистецтва.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді у творчому процесі  беруть участь кілька осіб - співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини  між ними називаються співавторством (стаття 13 Закону про авторське право). Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю  кожного співавтора - нероздільне співавторство;

б) коли складові частини чітко  визначені і відомо, хто зі співавторів  написав ту чи іншу частину, - роздільне співавторство [10, 498].

Співавторство можливе при створенні  будь-яких творів. Для його визначення необхідні певні умови:

1) твір, створений спільною творчою  працею співавторів, повинен бути  єдиним цілим, таким, що не  може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, виключити одну чи кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту не опера, танець без музики - не балет. Проте можливо й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає самостійного значення, але у такому разі не буде співавторства;

2) спільна праця співавторів  твору має бути творчою. Якщо  один розповідає сюжет, висловлює свої погляди, а інший записує - це не співавторство;

3) має бути угода про спільну  працю над твором;

4) при роздільному співавторстві  кожен із співавторів зберігає  авторське право на свою частину,  водночас він є співавтором  твору в цілому. Співавторство має бути добровільним;

5) при нероздільному співавторстві  твір може використовуватися  лише за спільною згодою усіх  співавторів. Проте право опублікування  та іншого використання твору  належить однаковою мірою усім  співавторам. Один співавтор не  може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в судовому порядку;

6) винагорода за використання  твору належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді не передбачається інше [11, 13].

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі.

Не визнається співавтором, а отже, і суб’єктом авторського права  і той, хто надавав авторові технічну допомогу (друкарки, креслярі, стенографісти  тощо).

Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють твори у порядку виконання службових обов’язків чи службового завдання. У цих випадках особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором. Виключне право на використання твору охоплює усі майнові права автора. Отже, усі вони належать роботодавцеві, але за таких умов:

1) твір створено у зв’язку з виконанням трудового договору, тобто на підставі трудового договору (контракту) [12, 681];

2) автор працює у роботодавця  за наймом, тобто за трудовим  договором (контрактом) (стаття 16 Закону  про авторське право). Майнові  права інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору, належать його творцеві і роботодавцеві спільно.

Розмір авторської винагороди за створення  і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за наймом, та порядок її виплати встановлюється у договорі між автором і роботодавцем.

Суб’єктом похідного авторського  права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної угоди відповідно до статті 31 Закону про авторське право. Крім того, авторське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має авторське право, до інших фізичних чи юридичних осіб або до держави в порядку спадкування (стаття 29 Закону про авторське право). Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора (стаття 439 ЦК).

Відповідно до статті 28 згадуваного  Закону авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Але із загального правила цією ж статтею передбачено винятки:

1) строк охорони творів, створених  у співавторстві, діє протягом  усього життя і 70 років після  смерті останнього співавтора;

2) строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації;

3) твір, який уперше було опубліковано  після смерті автора, але в  межах 30 років після смерті, діє  протягом 70 років від дати опублікування  твору;

4) для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом, авторське, право діє протягом 70 років від дати обнародування.

В усіх зазначених випадках чинність авторського права починається  з 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце зазначені  юридичні факти.

Право авторства, право на ім’я і право протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються безстроково.

Твори, на які авторське право  скінчилося або які ніколи не охоронялися на території України, вважаються суспільним надбанням.

Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. Проте таке використання може здійснюватися  лише відповідно до вимог Закону про авторське право. Мають зберігатися право авторства, право на ім’я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Кабінету Міністрів України  надано право встановлювати виплати  спеціальних відрахувань за використання на території України творів, які  стали надбанням суспільства.

4. Суб’єктивне  авторське право, його зміст та межі.

Відповідно до Закону авторові належать особисті немайнові і майнові права, що виникають у зв’язку зі створенням і використанням будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі - ©, імені особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.

Особа, яка має авторське право  або будь-яку виключну правомочність  на твір, може його зареєструвати в  офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Державній реєстрації можуть бути піддані  свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опублікування твору та договори, які зачіпають права автора на твір.

Державну реєстрацію здійснює Державний  департамент інтелектуальної власності  у встановленому порядку. Про  реєстрацію прав автора видається свідоцтво. При виникненні спору державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Особисті (немайнові) права  автора - це право авторства, право на авторське ім’я, право на недоторканність твору [13, 438].

Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець має право називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов’язані зазначати ім’я його автора. Право авторства закріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора [14, 423].

Зазначення імені автора при  використанні твору обов’язкове  в усіх випадках, за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва  або фотографічний твір використовується у промисловості. У цьому разі ім’я автора не згадується з чисто технічних причин.

Право на авторське  ім’я дає авторові змогу випустити свій твір за власним ім’ям, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно).

Здебільшого автор публікує свої твори  під власним ім’ям, тобто зазначає своє прізвище та ініціали. Поряд з  цим стаття 14 Закону про авторське  право надає авторові право випускати  у світ твір під псевдонімом або  анонімно.

Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у разі коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім’я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

Право на недоторканність  твору визначається як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому використанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступників вносити будь-які зміни як до самого твору, так і до його назви та позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати видаваний твір ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями, будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або скорочувати твір. За чинними раніше в Україні типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна було зробити лише за згодою автора (статті 423, 438 ЦК України).

Крім того, Закон про авторське  право (пункт 4 статті 14) надає авторові право вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому  іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Зазначимо, що право на недоторканність твору є особистим немайновим правом, але відповідно до статті 29 Закону про авторське право спадкоємці також наділяються цим правом. Відповідно до статті 30 згадуваного Закону особи, які використовують твори, що стали суспільним надбанням, зобов’язані також додержуватися вимог недоторканності твору, викладених у пункті 4 статті 14 цього ж Закону.

Контроль за додержанням вимог  щодо недоторканності твору здійснює Державний департамент інтелектуальної власності.

Право автора на недоторканність полягає  і в тому, що переклад твору іншою  мовою з метою випуску у  світ допускається лише за згодою автора або його правонаступників і на підставі договору. Переклад може здійснюватися  лише за умови збереження цілісності та змісту твору.

Майнові права автора чи іншої особи, яка має авторське  право. Передусім автору чи іншій особі, яка має авторське право, належить виключне право на використання твору в будь-якій формі і будь-яким способом (пункт 1 статті 15 Закону про авторське право). Це право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використовувати твір, не маючи на те відповідного дозволу (ліцензії), за винятком випадків, встановлених Законом про авторське право (про винятки з цього загального правила йтиметься нижче).

Право на оприлюднення твору. За Законом про авторське право обнародування твору - це дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалося. Його ще називають правом випуску твору у світ. Відповідно до Закону твір вважається випущеним у світ (опублікованим, обнародуваним), якщо він виданий, публічно виконаний, публічно показаний, переданий по радіо чи телебаченню або будь-яким способом повідомлений невизначеному колу осіб [15, 725].

Твір  може бути випущений у світ різними  способами, але істотним є те, що його зміст повідомлений невизначеному  колу осіб. Спосіб випуску твору  у світ залежить від його форми, характеру. Письмові твори (наукові, художні, драматичні, музично-драматичні тощо) випускаються у світ шляхом видання; твори образотворчого мистецтва - шляхом їхнього показу на виставках, розміщення у музеях для загального огляду. Скульптури, наприклад, виставляють на площах, вулицях, у пам’ятних місцях тощо. Музичні твори можна випустити у світ шляхом публічного виконання, передачі по радіо чи телебаченню або шляхом видання нот.

Не  вважається випуском у світ (опублікуванням) інформація про твір з викладенням  його короткого змісту або повідомлення вузькому колу осіб (наприклад, коли поет прочитає свій вірш у колі друзів, композитор виконає сонату на сімейному вечорі).

Право першого опублікування твору  належить самому авторові. Тільки він  має право вирішувати, чи готовий  його твір до випуску у світ. Порушення  цих прав дає авторові підставу вимагати виплати гонорару або відшкодування завданих збитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випуску його у світ.

Закон надає автору чи іншій особі, яка  має авторське право, виключне право  дозволяти або забороняти: