Авторського права

     1. Поняття і джерела  авторського права

     Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів  творчої діяльності, невичерпні за формами, прийомами, способами об'єктивного  вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні суспільні відносини, що виникають у зв'язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В об'єктивному розумінні авторське право — це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва й науки. У суб'єктивному розумінні це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв'язку із створенням і використанням твору літератури, науки, мистецтва.

     Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім  належать конституційні та законодавчі  акти, що визначають основні засади, Закон України «Про авторське  право і суміжні права» та інші закони. Так, законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України «Про власність» проголошує в статті 13, що об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Твори науки, літератури і мистецтва є об'єктами права інтелектуальної власності.

     Важливе значення у регулюванні авторських відносин мають типові авторські договори, які затверджуються Кабінетом Міністрів України або за його дорученням відповідними відомствами і творчими спілками.

     Для правильного і однозначного застосування законодавства при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають в разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди.

     Особливу  групу джерел сучасного авторського  права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція по охороні літературних та художніх творів (1886 р.), яка неодноразово доповнювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська) конвенція по авторському праву (1952 р.); Римська конвенція по охороні прав артистів-виконавців, виготовлювачів фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961 р.); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 р., чинна з 1970 р.); Женевська конвенція по охороні інтересів виготовлювачів фонограм (1971 р.); Брюсельська конвенція по розповсюдженню програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974 р.).

     Міжнародні  договори встановлюють взаємні права  та обов'язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права. В Україні укладання міжнародних договорів є конституційним правом.

     Якщо  міжнародним договором, учасником  якого є Україна, встановлені  інші правила, ніж ті, що містяться  в законодавстві України про  авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору (ст.3 Закону про авторське право). 

     2. Об'єкти авторського  права

     Об'єктом  авторського права є твір науки, літератури чи мистецтва, виражений  у будь-якій об'єктивній формі. Твір — це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У статті 5 Закону про авторське право вмішено перелік об'єктів авторського права та загальні ознаки їх. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді тощо), письмові (літературні, наукові, технічні), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.

     Об'єктом  авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, який має певні, встановлені законом, ознаки: а) творчий  характер; б) вираження в об'єктивній формі.

     Об'єктом  авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть його літературна обробка — редагування, коректура тощо).

     Твір  може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але обов'язково придатній для відтворення, сприймання. Сама об'єктивна форма може бути усною, письмовою (ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо). Задум письменника чи композитора, який у свідомості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом авторського права.

     Об'єктами авторського права можуть бути хореографічні  твори і пантоміми; збірники творів народних пісень, законів, судових рішень тощо. Авторське право у цих випадках виникає на творчий характер добору і розміщення, але не поширюється на зміст зібраних творів.

     Самостійним об'єктом авторського права є  переклад твору іншою мовою, оскільки робота перекладача вважається творчою.

     До  об'єктів авторського права відносять  різні види музичних творів з текстом  або без нього (інструментальні  — симфонії, сонати, квартети і вокальні —пісні, романси тощо), а також  музично-драматичні — опери, оперети, балет. Музичні твори, якщо вони не записані, об'єктом авторського права стають з моменту першого публічного виконання.

     Авторське право визнається за будь-яким твором в галузі науки, літератури, мистецтва  незалежно від його форми, готовності і художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).

     Зміст художнього чи наукового твору також  може бути виражений в тій чи іншій формі. Так, наукові твори можуть бути втілені у словесну науково-літературну або інші форми — карти (географічні, геологічні), креслення, ескізи, моделі, макети тощо. Ще більш розмаїтими є форми художніх творів — література, музика, живопис архітектура, графіка. Інколи художній твір як єдине ціле з'являється внаслідок використання не однієї, а двох чи більше форм, наприклад, музично-драматичні твори (музика і текст або музика і танець).

     Сучасний  рівень науки і техніки дає  змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад, кіно- і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). Об'єктом авторського права виступає фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права в аудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, які увійшли складовою частиною до твору. 
 

      3. Суб’єкти авторського  права

    Суб'єктами авторського права е особи, яким належить суб'єктивне авторське право відносно твору. Володільцями цих прав можуть бути автори, їх спадкоємці, інші правонаступники. Права на тізори для кожної категорії суб'єктів виникають у зв'язку зі створенням твору, переходом авторських прав у спадщину, згідно з авторським договором.

    Найважливішими  суб'єктами авторського права є  автори творів науки, літератури і мистецтва. Авторами визнаються особи, творчою працею яких створено твір. Авторське право у автора твору виникає відразу після досягнення творчого результату, втіленого в об'єктивну форму, яка забезпечує його сприйняття іншими особами. Для визнання права авторства не потрібне виконання яких-нсбудь формальностей, чиєї-небудь згоди або якої-небудь угоди.

    Авторами  визнаються і автори похідних (залежних) творів, зокрема перекладів, переробок, копій творів образотворчого мистецтва. При цьому для виникнення авторського права на похідний твір не мас значення, чи охороняється законом первинний Івір. Якщо ж він охороняється законом, то повинна бути отримана згода його автора або іншого володільця прав на твір для використання створеного на його основі похідного твору.

    За  малолітніх (осіб, які не досягли 14 років), а також повністю недієздатних громадян авторські права здійснюють їх батьки або опікуни як їхні законні представники. Громадяни, визнані обмежено недієздатними, можуть здійснювати свої права лише за згодою призначених їм опікунів. Неповнолітні (особи у віці від 14 до 18 років) здійснюють свої авторські права цілком самостійно.

    Володільцями  авторських прав на твори науки, літератури і мистецтва виступають також юридичні особи, які є правонаступниками авторів творів, володільцями похідного авторського права.

    Авторське право на твір, створений спільною працею двох і більше осіб (співавторство), належить співавторам спільно, незалежно від того, чи утворює такий твір одне нерозривне ціле або складається з частин, кожна з яких має також і самостійне значення.

    Авторське право на колективний твір належить всім авторам, незалежно віл ступеня творчою внеску кожного з співавторів і характеру твору. Питання про використання колективного твору вирішується в усіх випадках всіма співавторами на основі одноголосності.

      Колективний твір, співавторство може бути нероздільним і роздільним. При нероздільному співавторстві твір являє собою єдине нерозривне ціле, частини якого не маючь самостійного значення. При роздільному співавторстві колективний твір є єдиним, однак він складається з частин, що мають самостійне значення, і при цьому відомо, ким з авторів створені ці частини. Визнання співавторства нероздільним означає, що авторські права як на твір в цілому, такі на будь-яку його частину здійснюються співавторами тільки спільно. При роздільному співавторстві використання колективного твору в цілому також здійснюється за взаємною згодою всіх співавторів. Однак кожний співавтор вправі самостійно, без згоди інших співавторів, розпоряджатися своєю частиною твору.

      4. Майнові  та особисті (немайнові) права автора

     Особисті (немайнові) права — це право авторства, право на ім'я і право на захист твору та репутації автора безстроково. Ці права не переходять у спадщину. Особисті (немайнові) права автора закріплені ст. 13 Закону України "Про авторське право і суміжні права". Автор має такі особисті (немайнові) права:

     1) вимагати визнання свого авторства, згадування свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;

     2) забороняти згадування свого  імені, якщо він як автор  твору бажає залишитись анонімом;

     3) вибирати псевдонім (вигадане  ім'я) у зв'язку з використанням  твору;

     4) протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні  твору, або будь-якому іншому  посяганню на твір, що може  зашкодити честі та репутації  автора;

     5) обнародувати твір.

     Майнові права — це виключні права на використання твору, тобто право  відтворювати його, поширювати, публічно показувати і виконувати, повідомляти для загального відання в ефір або по кабельній мережі, перекладати тощо, а також одержувати авторську винагороду. Розмір винагороди встановлюється у договорі, законом визначені лише мінімальні ставки.

     У ст. 14 "Майнові права автора" Закону зазначено, що автору або іншій  особі, що має авторське право, належать виключні права на використання твору  в будь-якій формі і будь-яким способом, зокрема виключне право  дозволяти чи забороняти:

     • відтворення творів;

     • публічне виконання і публічне сповіщення творів;

     • публічний показ;

     • будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже переданих  в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;

     • переклади творів;

     • переробки, адаптації, аранжування й інші подібні зміни творів;

     • поширення творів шляхом продажу  примірників видання; здавання в  найом після першого продажу, відчуження іншим

     способом  примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній формі, а  також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, що читається машиною;

     • імпорт примірників творів.

     Майнові права авторів переходять у спадщину. Охорона авторських прав діє протягом усього життя автора і 50 років після  його смерті.

     Строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя співавторів і 50 років після смерті останнього автора.

     Після закінчення терміну дії авторського  права твір стає суспільним надбанням.

     Поряд з авторськими правами зазначений Закон докладно регулює відносини  у сфері суміжних прав. Таку назву ці права одержали тому, що особи, які мають такі права, творчо використовують створені іншими особами твори і не вважаються авторами виконуваних чи записуваних і відтворюваних творів.

     До  цивільно-правових способів захисту  авторського права і суміжних прав належать такі:

     • визнання права;

     • відновлення права;

     • припинення дій, що порушують право  або створюють загрозу його порушення;

     • відшкодування збитків;

     • визнання угоди, договору недійсним;

     • стягнення особливої неустойки  при несвоєчасній оплаті. 
 

     5. Поняття і види  співавторства

     Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді  у творчому процесі беруть участь кілька осіб — співавторів. Якщо два  або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називаються співавторством¹. Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства:

     а) коли неможливо виділити працю кожного  співавтора, — нероздільне співавторство;

     б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто з співавторів написав ту чи іншу частину, — роздільне співавторство.

     Співавторство можливе при створенні будь-яких творів. Для його визначення потрібні певні умови.

     1. Твір, створений спільною творчою  працею співавторів, повинен бути єдиним цілим, таким, що не може існувати без складових частин як ціле. Наприклад, якщо з підручника, написаного співавторами, виключити одну чи кілька глав, підручник як цілісний твір втрачає своє значення. У балеті, опері, опереті музика поєднується з текстом. Музика без тексту — не опера, танець без музики — не балет. Проте можливе й таке поєднання двох форм творчості, коли жодна з них не втрачає самостійного значення, але в такому випадку не буде співавторства.

     2. Спільна праця співавторів твору має бути творчою. Якщо один розповідає сюжет, висловлює свої погляди, а інший записує — це не співавторство.

     3. Має бути угода про спільну  працю над твором.

     4. При роздільному співавторстві  кожен із співавторів зберігає  авторське право на свою частину. Одночасно він є співавтором твору в цілому. Співавторство має бути добровільним.

     5. При нероздільному співавторстві  твір може використовуватися лише за спільною згодою усіх співавторів. Проте право опублікування та іншого використання твору належить однаковою мірою усім співавторам. Один співавтор не може без достатніх підстав відмовити іншим у дозволі на опублікування, інше використання або зміну твору. В разі порушення спільного авторського права кожний співавтор може доводити своє право в судовому порядку.

     6. Винагорода за використання твору  належить співавторам у спільних  частках, якщо в угоді не  передбачається інше (ст.12 Закону  про авторське право).

     Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завданням певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі.

     Не  визнається співавтором, а отже, і  суб'єктом авторського права і  той, хто надавав авторові технічну допомогу (друкарки, креслярі, стенографісти тощо).

     Працівники  вищих навчальних закладів, науково-дослідних  установ, підприємств та інших організацій  часто створюють твори у порядку виконання службових обов'язків чи службового завдання. У цих випадках особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на використання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором. Виключне право на використання твору охоплює усі майнові права автора. Отже, усі вони належать роботодавцю, але за таких умов: 1) твір створено за договором між автором і роботодавцем, тобто не на підставі трудового договору (контракту), а саме на підставі договору між автором і роботодавцем про створення твору; 2) автор працює у роботодавця за наймом, тобто за трудовим договором (контрактом) (ст.20 Закону про авторське право). 

     6.  Суміжні права та їх правова охорона

     Починаючи з 1994 p. цивільно-правовому регулюванню  підлягають так звані суміжні права. Дані права виникають з відносин, які вже давно існують у творчому житті нашого суспільства. Особливого значення ці відносини набули з розвитком техніки, що зумовило виникнення нових можливостей щодо виконання та розповсюдження авторських творів, а разом з тим і необхідність їх правового захисту.

     Охорона суміжних прав здійснюється відповідно до Закону України "Про авторське  право і суміжні права". Суб'єктів  авторського права і суміжних прав об'єднує дух творчої діяльності. Правовий аспект взаємовідносин полягає в тому, що ґрунтом для виникнення суміжних прав є твір автора, який може бути певним шляхом розповсюджений. Носіями суміжних прав є диригент та музиканти, які виконують музичний твір композитора, студія звукозапису, яка вперше здійснила запис компактного диску виконавця, телекомпанія, яка транслює свої програми. Розділ III вищезгаданого закону забезпечує правову охорону суміжних прав виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення.

     Отже, можна дати таке визначення суміжних прав. Суміжні права — це права виконавців на результати творчої діяльності, а також права виробників фонограм та організацій мовлення щодо використання творів науки, літератури і мистецтва, які охороняються авторським правом. Об'єктом суміжних прав є:

     — будь-які способи виконання творів літератури і мистецтва,. включаючи твори фольклору;

     — запис будь-якого виконання або  інші звуки на фонограмі;

     — сповіщення програм шляхом трансляції в ефір і по проводах.

     Законом передбачено певні критерії для  надання охорони суміжних прав, а саме:

     1. Права виконавців охороняються  відповідно до цього закону, якщо:

     — виконання вперше відбулося на території  України;

     — виконання зафіксовано на фонограмі, що охороняється Законом про авторське  право;

     — виконання не зафіксовано на фонограмі, включено у передачу організації мовлення, що охороняється зазначеним законом.

     2. Права виробників фонограм охороняються  відповідно до цього закону, якщо:

     — виробник є громадянином України  або юридичною особою з офіційним  місцезнаходженням на території України;

     — фонограму вперше опубліковано на території  України або опубліковано на території  України протягом ЗО днів від дня  її першої публікації в іншій державі;

     — перша фіксація фонограми мала місце  в Україні.

     3. Права організацій мовлення охороняються цим законом, якщо вони мають офіційне місцезнаходження на території України і ведуть передачі з передавачів, розташованих на території України.

     4. Суміжні права іноземних юридичних  і фізичних осіб охороняються  відповідно до міжнародних договорів  України.

     Суб'єкти суміжних прав. До суб'єктів суміжних прав за законом належать виконавці, виробники програм та організації  мовлення.

     Виконавцями можуть бути громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства незалежно від віку.

     Виконавцем  визнається актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, диригент, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує твори літератури або мистецтва, включаючи твори фольклору, а також інші особи, які займаються такою самою творчою діяльністю, у тому числі виконують циркові, естрадні, лялькові номери.

     Суб'єктом  суміжних прав є виробники фонограми. Це можуть бути фізичні або юридичні особи, які вперше здійснили запис  будь-якого виконання або інших  звуків на фонограмі. Фонограмою визнається звуковий запис будь-якого виконання чи звуків. Запис звуку може проводитися на платівці, кіноплівці, магнітофонній стрічці тощо.

     Українські  та іноземні юридичні особи дістають захист своїх суміжних прав лише за умови, що їх постійне місцезнаходження — на території України. На підставі Закону України "Про приєднання України до Конвенції про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року" від 15 червня 1999 p. Україна приєдналася до країн-учасниць Женевської конвенції. Держави-учасниці зобов'язуються охороняти інтереси виробників фонограм, що є громадянами інших держав-учасниць, від виробництва копій фонограм без згоди виробника та від ввезення таких копій, якщо зазначені виробництво та ввезення здійснюються з метою їх розповсюдження серед населення, а також від розповсюдження цих копій серед населення.

     Організацією  мовлення може бути тільки юридична особа. Таким суб'єктом є телерадіоорганізація, яка використовує твори літератури і мистецтва у своїх програмах  передач як в ефірі, так і по проводах. Діяльність телерадіоорганізації на території України здійснюється відповідно до Закону України "Про телебачення та радіомовлення".

     Суб'єкти суміжних прав можуть доручати управління своїми майновими правами на колективній  основі організаціям, які не мають права займатися комерційною діяльністю.

     Такі  організації діють на основі і  в межах повноважень, добровільно  переданих їм автором та іншими особами, які мають авторське право  та суміжні права. На їхню діяльність не поширюються обмеження, передбачені антимонопольним законодавством.

     Суб'єктивні  суміжні права. Виконавці здійснюють свої права за умови додержання ними прав авторів виконуваних творів. Виробники фонограм та організації  мовлення повинні додержуватися  прав авторів і виконавців. Організації мовлення мають додержуватися прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

     Виникнення  і здійснення суміжних прав не потребує виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і виконавці  для сповіщення про свої права  можуть на всіх примірниках фонограм або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери Р у колі — ©, імені (найменування) особи, яка має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми. Прикладом може бути напис на компактному диску: ® Музичний камертон 1999.

     Права виконавців. Виконавцям належать особисті (немайнові) і майнові права. До немайнових прав виконавців належать право на ім'я, на охорону своїх виступів від  спотворення, право згадування свого  імені у зв'язку з використанням виконання.

     Виконавцям  належить виключне право дозволяти  чи забороняти публічне повідомлення їх виконань, фіксацію на матеріальному  носії раніше незафіксованого виконання  та передачу в ефір і по проводах їх виконань, а також відтворювати, розповсюджувати способом першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння, або способом оренди чи прокату фонограм, на яких зафіксовано їх виконання, незалежно від першого продажу або іншої передачі у власність чи володіння.

     Виключні  права виконавців можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому визначаються спосіб використання виконань, розмір і порядок виплати винагороди, термін дії договору і використання виконань тощо.

     У тому разі, коли виконання використовується в аудіовізуальному творі, вважається, що виконавець передає організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору, або продюсеру всі майнові права на виконання, якщо інше не встановлено договором. 
 
 
 

     7. Випадки коли допускається  використання твору  без згоди автора