Банківські операції. 3

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ,МОЛОДІ ТА  СПОРТУ УКРАЇНИ

АКАДЕМІЯ МУНІЦИПАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ

Заочна форма навчання

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

 

з курсу:

“Банківські операції”

 

Варіант №10

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

                                                                  студентка 4 курсу

                                                                      економічного факультету

                                                                    заочної форми навчання

             спеціальність “Фінанси і кредит”

                                                  групи ФК- 1

                                     Мукшименко О.Г.

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ – 2012р.

Зміст

1. Характеристика активів і пасивів банку ……………………………………3

2.   Міжнародні рейтингові оцінки діяльності банків ………………………..8

3.   Механізм надання та погашення окремих видів кредитів………………...13

4.   Задача ………………………………………………………………………..20

Список літератури ..……………………………………………………………..24

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Характеристика активів і пасивів банку

 

Активи  банків - це частина бухгалтерського балансу, що характеризує розміщення й використання залучених банком коштів з метою одержання прибутку і підтримання ліквідності банку.

Всі активи комерційного банку можуть бути розділені на первинні резерви, вторинні резерви, кредити надані банком, інвестиції в цінні папери, основні засоби банку і нематеріальні ресурси.

До первинних резервів належать активи, які в будь-який час можуть бути використані банком для видачі вкладів і здійснення поточних платежів. До цієї групи активів  належать:

• банкноти і монети в  касі банку;

• платіжні документи в  процесі інкасування;

• кошти на кореспондентських  рахунках у центральному (національному) банку;

• кошти на кореспондентських  рахунках у комерційних банках;

• обов'язкові мінімальні резерви.

Первинні резерви є  малоприбутковим видом активів, і керівництво банку з метою  максимізації прибутку прагне до зниження їх частки в структурі активів.

Вторинні резерви - це група  активів банку, які в достатньо  короткий термін можуть бути трансформовані у первинні резерви і використані  для виконання поточних платежів за зобов'язаннями банку. Основне їхнє призначення - бути джерелом поповнення первинних резервів, а також забезпечувати  одержання прибутку. До цієї групи  активів належать:

• вкладення в державні короткострокові цінні папери;

• вкладення в корпоративні короткострокові ліквідні цінні  папери;

• міжбанківські кредити  на термін до 7 днів.

Найбільшу частку в активах  комерційного банку становлять, як правило, прибуткові активи - позики та довгострокові інвестиції в цінні  папери. Ці дві групи активів відрізняються від резервів, описаних вище, значно нижчим ступенем ліквідності, проте для забезпечення рентабельної роботи керівництво банку прагне до збільшення частки цих груп в активах банку. Потрібно зазначити, що частка кредитів в активах банків коливається від 20 до 80 %, а частка портфеля цінних паперів досягає 25-З0 %.

Вкладення в основні засоби - це най довгостроковіші активи банку, без яких не можливе нормальне функціонування кредитно-фінансової установи. Як і будь-якій організації, комерційному банку необхідні приміщення, меблі, технічні засоби. Ця група активів не дає безпосередньо ніякого прибутку, проте без них не можлива організація роботи з моменту його створення.

Активи банку відрізняються  за ступенем ліквідності, прибутковості  та ризикованості. Активи комерційного банку, як і будь-які види вкладення  коштів, вирізняються різним рівнем ліквідності, тобто можливістю трансформації  в кошти у готівковій та безготівковій  формі, придатні для негайного виконання  банком зобов'язань перед вкладниками  й іншими кредиторами, а також  швидкістю, з якою може бути проведена  ця трансформація. Так, банкноти і монети в касі банку можуть бути негайно  використані для видачі депозитів  приватним вкладникам, а довгостроковий кредит, наданий для будівництва  офіс-центру, не може бути швидко трансформований  у кошти на кореспондентському рахунку  банку або у готівкові кошти  в його касі.

Різні активи банку характеризуються різним рівнем прибутку, який вони дають. При цьому, чим вищий рівень ліквідності  активу тим менше він прибутковий. Найбільший прибуток банкам дають активи у формі довгострокових кредитів та інвестицій у цінні папери. Такі активи, як правило, вирізняються високим  ступенем ризику.

Пасиви  банків - частина бухгалтерського балансу, що відображає в грошовому вираженні джерела утворення коштів банку. Вони поділяються на власні, залучені і позичені. Залежно від характеру джерел коштів усі пасиви банку різняться за термінами залучення і вартістю. Від вартості й термінів залучення коштів залежить спроможність банку забезпечити їх раціональне розміщення і врешті-решт допустимий прибуток акціонерів банку. Основним джерелом коштів банку, як правило, є депозити фізичних і юридичних осіб, а крім того, кошти центральних (національних) банків, кредити, залучені в інших комерційних банках, облігаційні позики, розміщені на ринку.

До власних ресурсів, або  до банківського капіталу, належать статутний, резервний та інші фонди, які створюються  для забезпечення фінансової сталості, комерційної і господарської  діяльності банку, а також нерозподілений прибуток поточного і минулого років. Власний капітал комерційного банку  виконує в основному захисну  функцію - страхування інтересів  вкладників і кредиторів, а також  покриття поточних збитків від банківської  діяльності. Функція ж забезпечення оперативної діяльності для власного капіталу є другорядною, її забезпечують головним чином залучені і позичені кошти.

Власний капітал комерційного банку поділяється на основний і  додатковий. До основного капіталу відносять статутний і резервний  фонди, а також нерозподілений прибуток минулих років. Додатковий капітал  складається із загальних резервів за активними операціями і поточних прибутків.

Залучені кошти банку - це сукупність коштів на поточних, депозитних та інших рахунках банківських клієнтів (юридичних та фізичних осіб), на рахунках громадських організацій, різноманітних  суспільних фондів, які розміщуються в активі з метою отримання  прибутку чи забезпечення ліквідності  банку. Основну суму залучених коштів становлять тимчасово вільні грошові  капітали, що виникають на основі кругообігу промислового і торгового капіталу, грошові накопичення держави, особисті грошові накопичення населення.

Залучені кошти формують переважну частину ресурсів, які  використовуються для виконання  активних операцій банків. Як основний елемент грошової маси залучені кошти  банків відіграють важливу роль в  економіці, тому вони є об'єктом державного регулювання, яке здійснюється у формах обмеження виплачуваної винагороди (відсотків), встановлення норм обов'язкового резервування і деяких нормативів регулювання банківської діяльності (платоспроможності, ліквідності тощо). Залучені кошти банків поділяються на депозитні й не депозитні.

Особливістю пасивів комерційного банку порівняно з іншими компаніями є висока частка коштів, залучених  на різних умовах, що значно перевищує  власні кошти банку. У різних країнах  центральні (національні) банки, інші контролюючі  органи встановлюють нормативи співвідношення власних та залучених коштів, що коливаються від 1:10 до 1:100.

Відповідно, особливостями  активів банку порівняно з  виробничими компаніями є незначна питома вага матеріальних активів - основних засобів тощо - і висока частка активів  у грошовій формі. Більшу частину  активів комерційного банку складають  фінансові вимоги - різноманітні види позик, вклади в цінні папери тощо, тоді як в активах виробничої компанії фінансові вимоги представлені дебіторською заборгованістю (до скорочення частки якої прагне кожна компанія) і готівкою, необхідною для виплати заробітної плати.

Сутність активів і  пасивів банків обумовлюється їх роллю в економіці як фінансових посередників, що акумулюють тимчасово  вільні кошти суб'єктів господарської  діяльності і розміщують їх на умовах повернення, строковості й платності  у тих суб'єктів господарства, які потребують цього для забезпечення виробничого процесу. Основними  завданнями сучасного комерційного банку є надання різноманітних  видів позик своїм клієнтам для  чого необхідне: залучення коштів із різних джерел на відповідні терміни, здійснення розрахунково-касового обслуговування клієнтів і проведення платежів, здійснення операцій з купівлі та продажу  валютних коштів як за дорученням клієнтів, так і за власний рахунок.

Для виконання цих завдань  банку необхідно забезпечити  залучення достатньої кількості  коштів із різних джерел на різні терміни, домогтися оптимального сполучення термінів залучення коштів і їх вартості, а також раціонального розміщення коштів у різні види активів з метою одержання прибутку, водночас підтримуючи необхідний рівень ліквідності й оптимізації ризиків, які виникають при цьому.

Такі цілі досягаються  банком шляхом проведення різноманітних  активних і пасивних операцій, при  цьому формуються активи і пасиви банку.

Активні операції - це розміщення й використання банком власних та залучених коштів для одержання  прибутку при раціональному розподілі  ризиків з окремих видів операцій і підтриманні ліквідності.

Пасивні операції - це залучення  банком коштів із різних джерел з метою  підтримання ліквідності й забезпечення прибуткової роботи банку.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Міжнародні рейтингові оцінки діяльності банків

 

Рейтинг банку — це метод порівняльної оцінки діяльності кількох банків. В основі рейтингу лежить узагальнена характеристика за певною ознакою, що дозволяє групувати банки у певній послідовності за ступенем убування даної ознаки.

В усіх випадках у назві таблиці, що ілюструє рейтинг банків, має бути зазначена ознака оцінки діяльності банків. Банк, що має високий рейтинг прибутковості, може мати низький рейтинг щодо ліквідності і навпаки. Тому поряд з визначенням рейтингу за окремими сторонами діяльності, важливо мати узагальнену рейтингову оцінку діяльності банків. У цьому зв´язку особливо важливе місце належить рейтингу надійності банків. Цей рейтинг може призначати як відомство нагляду за діяльністю банків (в Україні — Національний банк України), так і окремі рейтингові агентства.

Найбільшими рейтинговими агентствами світу є американські компанії Moody´s Investor Service (дочірня компанія американської корпорації Dun&Bradstreet) і Standard&Poor´s Rating Services (входить до холдингу McGrow Hill). Крім того, у світі діє ще кілька відомих міжнародних рейтингових компаній, зокрема ІВСА Ltd і Thomson BankWatch, що спеціалізуються на оцінюванні фінансових інститутів. Крім них у кожній країні функціонують і власні рейтингові агентства.

Характер формування і  призначення рейтингів різний. Рейтинг надійності банків, сформований відомством банківського нагляду, ґрунтується не тільки на глибокому аналізі даних синтетичного обліку, але й супроводжується перевірками на місцях.

Дані рейтингу не публікуються у відкритій пресі і використовуються органами банківського нагляду для запобігання банкрутств банків та забезпечення стабільності всієї банківської системи.

Рейтинги банків, визначені  незалежними агентствами, публікуються у відкритій пресі і дозволяють громадськості орієнтуватися при  прийнятті рішень на грошовому ринку.

Міжнародна практика знає різні типи оцінок діяльності комерційних банків. Найбільш розповсюдженими є два типи: оцінка кількісних, (об´ємних) показників і оцінка якісних показників, що характеризують надійність комерційних банків.

Оцінка кількісних, об´ємних показників має на меті визначити  масштаби розвитку діяльності окремих  банків, а також ступінь розвитку всієї банківської системи.

Якісні ж показники  покликані висвітлити, в першу чергу, професійність менеджменту комерційного банку.

Значна питома вага якісних  показників міститься у визначенні надійності банку.

Взагалі надійність комерційного банку — це певний його стан, що формується під впливом численних і суперечливих факторів. Ця характеристика може бути встановлена лише на основі аналізу тенденцій і факторів, що вплинули на формування таких показників діяльності банку, як ліквідність, прибутковість, достатність капіталу, ступінь ризикованості активів, рівень менеджменту.

У вітчизняній банківській  системі використовують різні методичні підходи до рейтингової оцінки надійності комерційних банків.

Найбільш відомими є методика Кредитімпексбанку, методика B.C. Кромонова, методика О. Шматова, методика А.В. Головача, рейтингова система РА «Прозора Україна» та багато інших.

 Національний банк України для оцінювання діяльності й надійності комерційних банків використовує американську систему CAMEL. Спостереження і контроль за діяльністю банків, засновані на оцінці ризиків, інакше кажучи, рейтингова система CAMEL полягає у визначенні загального стану банку на підставі єдиних критеріїв, що охоплюють усі сторони діяльності банку. Така єдина система рейтингу дозволяє визначити банки, у яких фінансове становище, операції або менеджмент мають недоліки, що можуть призвести до банкрутства і вимагають особливої уваги з боку органів спостереження і, якщо необхідно, втручання Національного банку України для вирішення найбільш гострих проблем.

Окрім того, єдина система рейтингу дає можливість скласти загальне уявлення про стан і стабільність банківської системи, а також визначити пріоритети подальшого розвитку, методи спостереження і потребу в ресурсах для здійснення належного контролю над банківською системою.

Відповідно до цієї системи  діяльність комерційного банку оцінюється за п´ятибальною системою. Найбільш надійні банки одержують оцінку — 1, а банки, близькі до банкрутства — 5. Критерії надійності комерційного банку:

С — (capital adequacy) достатність капіталу, система дає оцінку розміру капіталу банку з погляду його достатності для захисту інтересів вкладників. Мінімальна норма достатності сукупного капіталу (за міжнародними стандартами) встановлена в межах 8 %;

А — (asset quality) якість активів, система визначає можливість повернення активів і забалансових статей, а також вплив проблемних кредитів на загальне фінансове положення банку. За системою CAMEL, всі активи за ступенем ризику поділяються на чотири групи. І група — особливо згадані активи (ступінь ризику 1 %), II — нестандартні активи (ступінь ризику 20 %), III — сумнівні активи (ступінь ризику 50 % ) і IV — втрати (ступінь ризику 100 %). Віднесення активів банку до вказаних груп ризику на основі проведеного аналізу дозволяє визначати рівень сукупного ризику активів банку;

М — (management) менеджмент, система  дає оцінку методам управління банком з урахуванням ефективності його діяльності, встановленого порядку  роботи, методів контролю і виконання встановлених законом правил;

Е — (earnings) прибутковість — надходження або рентабельність; система оцінює рентабельність банку з погляду достатності його прибутків для перспектив розширення банківської діяльності;

L — (liquidity) ліквідність, система визначає рівень ліквідності банку з погляду її достатності для виконання як звичайних, так і непередбачених зобов´язань.

У ході інспекційних перевірок  банків експерти оцінюють кожний з  п´яти параметрів за п´ятибальною системою, після чого виводиться результативний рейтинг. При цьому аналізовані показники розглядаються в динаміці й порівнюються з показниками кращих банків у відповідній групі.

Як уже зазначалось  вище, надійність комерційного банку  оцінюється за п´ятибальною системою.

Зведений  рейтинг 1: банк цілком здоровий, стійкий до зовнішніх фінансових потрясінь. Він може не змінювати систему управління, немає потреби у втручанні органів нагляду.

Зведений  рейтинг 2: банк практично здоровий. Окремі недоліки істотно не впливають на його стабільність. Банк може не змінювати стиль свого управління.

Зведений  рейтинг 3: наявність у банку фінансових проблем. Банк уразливий при несприятливих змінах економічної ситуації, може розоритися, якщо не вжити відповідних заходів. Для усунення недоліків необхідне втручання органів нагляду.

Зведений  рейтинг 4: у банку серйозні фінансові проблеми, велика ймовірність банкрутства, необхідне втручання органів нагляду і розробка плану щодо подолання недоліків.

Зведений  рейтинг 5: дуже велика ймовірність банкрутства банку найближчим часом; він не може сам вирішити власні проблеми — потрібна термінова підтримка з боку акціонерів або інших фінансових джерел. Без дієвих коригувальних заходів виникає необхідність у ліквідації, реорганізації банку або його приєднання до більш стійкого банку.

Згідно остаточних оцінок наглядовий орган вживає заходів щодо фінансового оздоровлення банку: збільшення резервів (якщо високий ризик активів); письмова угода про заходи щодо оздоровлення банку і т.ін. Якщо таких заходів недостатньо, органи нагляду приступають до процедури закриття або ліквідації банку без рішення суду. Центральний (національний) банк може домовитися про придбання неплатоспроможного банку іншим банком, що бере на себе зобов´язання перед клієнтами.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Механізм надання та погашення окремих видів кредитів

 

Кредитування клієнтів здійснюється банками з урахуванням певних особливостей, що притаманні окремим  видам позичок. За строками користування банківські кредити поділяють на:

— короткострокові (до 1 року);

— середньострокові (до 3 років);

— довгострокові (понад 3 роки).

 Найсуттєвішими є особливості  надання і погашення таких  кредитів: під заставу цінних паперів, контокорентного, споживчого й іпотечного.

 Позички під заставу цінних паперів — зручна форма кредитних відносин між кредитором і позичальником, бо вони грунтуються на відносно нескладній операції прийняття до застави і визначення вартості цінних паперів. Витрати на зберігання такої застави незначні, оскільки цінні папери зберігаються в банку на окремому рахунку “депо”. Не є трудомісткою й оцінка їхньої заставної вартості. Вона визначається шляхом котирування цінних паперів на фондовому ринку. Одержувачем кредиту може бути будь-яке платоспроможне підприємство, якому на правах власності належать цінні папери зовнішніх емітентів, тобто інших банків, підприємств, органів державної влади.

Після надання кредиту банк стає власником цінних паперів на термін дії застави. Дивіденди, що надходять по акціях, зараховуються на рахунок клієнта.

Після закінчення строку застави і за відсутності претензій до позичальника банк переоформляє заставні документи і повертає йому цінні папери.

Якщо позичальник неспроможний погасити борг, банк-кредитор може продати  цінні папери на фондовій біржі. Одержана сума від реалізації заставних цінних паперів спрямовується на погашення  кредиту, а якщо виторг переважає суму заборгованості, різниця спрямовується на поточний рахунок клієнта.

При наданні позички її розмір установлюється в певному проценті від заставної вартості цінних паперів. Цей процент визначається ступенем ризику для банку за кожним цінним папером, що є забезпеченням кредиту. Зокрема, обсяг позики, що надається під заставу державних цінних паперів, установлюється в розмірі 90% від їхньої заставної вартості; під банківські акції, зареєстровані на фондовій біржі, він може коливатися на рівні 70—80% вартості акцій, а під котирувані цінні папери підприємницьких структур — на рівні 60—70% їх заставної ціни.

Комерційні банки використовують таку форму економічних відносин з клієнтами, як контокорентний кредит. Він надається в національній або іноземній валюті відповідно до потреб клієнта в обсязі, який не перевищує встановлений ліміт. Для цього клієнту відкривається контокорентний рахунок (поточний рахунок з овердрафтом). На ньому щоденно відбиваються всі платежі клієнта і надходження на його адресу коштів.

Оскільки суми платежів і  надходжень, як правило, не збігаються, на поточному рахунку виникає  або дебетове, або кредитове сальдо (залишок). Дебетове сальдо (овердрафт) свідчить про нестачу у клієнта власних коштів для забезпечення поточних платежів, і він мусить домовлятися з банком про надання контокорентного кредиту. Кредитове сальдо означає, що клієнт має на поточному рахунку певну суму власних коштів.

Контокорентний рахунок  відкривається клієнтам, з якими  банк має тривалі й міцні відносини  і які відчувають регулярну потребу  в банківському кредиті. Цей рахунок  насамперед застосовується для підприємств з високою кредитною репутацією.

Контокорентний кредит використовується тільки для фінансування поточного виробництва й обігу і не спрямовується на фінансування інвестицій. Процес кредитування оформляється кредитною угодою між банком і клієнтом. Наявність дебетового сальдо на контокорентному рахунку означає, що банк видав клієнту кредит.

За користування контокорентним кредитом банк стягує з клієнта плату, яка складається з процентів, нарахованих на дебетові залишки  контокорентного рахунку, і комісійних платежів (оборотної комісії).

 Плата за користування  контокорентним кредитом є найбільшою  у банківській практиці, оскільки  цей кредит пов’язаний з підвищеним ризиком для банку і є дуже зручним для клієнта. Він забезпечує останньому можливості оперативно користуватися правом залучення банківських коштів для врівноваження зобов’язань і вимог.

Кожному клієнту банк встановлює ліміт кредитування за контокорентним рахунком, який обмежує розмір дебетового сальдо, що може виникнути на певну дату.

Контокорентний кредит надається, як правило, під забезпечення, але клієнтам, які мають бездоганну репутацію, він може надаватися і без забезпечення, тобто у вигляді бланкового.

Банк має право закриття контокорентного рахунку без попередження клієнта.

Споживчі  кредити є одним із видів банківських кредитів. Вони надаються виключно в національній валюті фізичним особам — громадянам України. Найбільшого поширення кредитування споживчих потреб населення набуло в установах Ощадного банку України. Установи цього банку надають населенню короткострокові й довгострокові споживчі кредити.

Короткострокові кредити  надаються громадянам на строк до одного року на такі споживчі цілі:

— придбання товарів широкого вжитку і тривалого користування і транспортних засобів;

— нагальні потреби (лікування, навчання, весілля, народження дитини, непередбачені обставини тощо).

Об’єктами довгострокового  кредитування є:

— будівництво: індивідуальних житлових будинків; будинків у сільській місцевості, що не є основним житлом, і будинків дачного типу та благоустрій садових ділянок; надвірних будівель для утримання худоби та зберігання сільгосппродуктів, літніх кухонь, теплиць, майстерень, накриттів тощо; гаражів;

— купівля: індивідуальних житлових будинків; квартир у житлових будинках; будинків дачного типу; гаражів;

— реконструкція та капітальний ремонт: індивідуальних житлових будинків; квартир; будинків дачного типу;

— поточні потреби (придбання товарів тривалого користування, меблів, транспортних засобів, побутової техніки та ін.).

Термін користування довгостроковим кредитом установлюється залежно від  об’єкта кредитування, розміру позички  та фінансового стану позичальника. При цьому термін користування кредитом, одержаним на будівництво та купівлю  житла, не повинен перевищувати 10 років, а за іншими видами кредитів — 5 років.

Розміри споживчих кредитів обмежуються:

— граничними розмірами, встановленими  Ощадним банком для конкретного  виду кредиту;

— платоспроможністю позичальника;

— вартістю заставленого майна  та цінних паперів, що можуть бути надані позичальником як забезпечення повернення боргу.

Обов’язковою умовою надання  довгострокового споживчого кредиту  є страхування об’єктів кредитування на користь банку протягом усього періоду користування позикою.

Видача кредиту здійснюється у безготівковій формі шляхом:

— оплати розрахункових  документів за матеріали, конструкції, обладнання, надані послуги, виконані роботи;

— зарахування коштів на поточний рахунок позичальника (при  будівництві власними силами) на підставі розрахунку готовності об’єкта кредитування;

— перерахування коштів на поточний рахунок продавця квартири, житлового будинку чи гаража.

В окремих випадках позичка  може надаватися готівкою з правом контролю за цільовим використанням  коштів.

Погашення кредиту здійснюється у строки, передбачені кредитним  договором щомісячно, рівними частинами, починаючи з наступного місяця після його одержання, але не пізніше 30 днів з дня підписання кредитної угоди.

Однією з форм споживчого кредитування є кредитна картка. По кожній картці встановлюється ліміт  кредитування. Власника кредитної картки обслуговує банк, який її видав, і торговельна організація. Для останньої кредитна картка слугує гарантією відкриття покупцеві кредиту в банку. Обслуговування клієнта за допомогою кредитної картки здійснюється за такою схемою. Торговельні організації передають у банк, який видав кредитну картку, рахунки за товари, продані власнику карток. Банк їх сплачує, тобто перераховує кошти на поточний рахунок торговельної організації. За цю послугу стягується плата у вигляді комісії від вартості сплачених рахунків. Паралельно торговельна організація щомісячно передає власнику картки рахунки за куплені протягом місяця товари. Протягом певного строку (звичайно 25 діб) рахунки можуть бути сплачені безпроцентно, а пізніше — конвертуються в позичку.

Від операцій з кредитними картками банк отримує дохід, який складається  з:

— комісії, яка стягується з торговельної організації при  сплаті рахунків за відпущені власнику кредитної картки товари;

— щорічної плати клієнтів за кредитні картки (якщо вона стягується);

— процентів за кредит, що надається власникам карток у межах ліміту кредитування.

Іпотечний кредит — довгострокові позички, що надаються банками під заставу нерухомості — землі і будівель виробничого й житлового призначення.