Держава і право ЗУНР

План роботи

Вступ 3

Розділ 1. Розпад Австро-Угорщини та проголошення ЗУНР 4

Розділ 2. Організація і структура державного апарату 7

Розділ 3. Судові та правоохоронні органи 11

Розділ 4  Військове будівництво 16

Висновок 20

Список використаної літератури: 22

Вступ

Про важливість знання історії говорили ще римські мудреці, вказуючи, що історія  є вчителькою життя, дозволяючи новим  поколінням уникнути помилок минулих  часів.

Однією з таких сторінок історії  є висвітлення державно-правових аспектів виникнення і діяльності Західноукраїнської Народної Республіки.

Врахування уроків історії новим  поколінням українців призвело до прийняття  акту про проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року та до відродження  української державності.

А історія творення цієї незалежності почалась з державотворення Західноукраїнської Народної Республіки. Дана тема впродовж десятиліть набула багато міфів пліток та містила немало вигаданих фактів. Це відбулося в першу чергу під впливом польської та радянської пропаганди та викривлень історичних фактів.

Метою цієї роботи є об’єктивне висвітлення  подій того періоду та аналіз державотворчих процесів ЗУНР.

Особливість Західноукраїнської Народної Республіки полягає в тому, що вона зазнала більшого впливу з боку європейського  державо- та правотворення ніж решта України. Це було зумовлено штучним відокремленням Західноукраїнських земель від решти етнічної території, що стало проявом монархічних амбіцій того періоду.

Розділ 1. Розпад Австро-Угорщини та проголошення ЗУНР

Перша світова війна внесла дуже багато змін в історію багатьох держав, зокрема суттєво змінила політичну карту Європи. Змін зазнала і Австро-Угорська імперія, до складу якої входили західноукраїнські землі.

Передбачаючи близький кінець монархії Габсбургів, політичні кола поневолених  нею народів посилено готувались захопити владу в свої руки¹. Крім того в жовтні 1917 року посилилися чутки про те, що галицькі землі мали залишитись у складі нової Польщі, як третього і рівноправного партнера Австрії та Угорщини у єдиній державі. Вищевикладений факт викликав занепокоєння у східній Галичині і 19 грудня 1917 року голова Українського парламентського представництва у Відні Євген Петрушевич заявив: „…землі колишнього Галицько-Волинського королівства є українськими землями, тому не можуть увійти до складу Польської держави проти волі українського народу, бо це буде насиллям над принципом самовизначення народів” Подібну заяву зробив заступник Парламентського представництва Костянтин Левицький: ”...Тепер Східна Галичина творить неподільну спадщину української нації і тому може або цілісно залишитися в складі Австрії, або …з’єднатись з Українською Народною Республікою”.² Остання заява була прямим ультиматумом австрійському уряду і першим кроком до самовизначення.

У зв’язку з появою маніфесту  у Львові 18 жовтня 1918 року були скликані збори всіх українських послів австрійського  парламенту, галицького і буковинського  сеймів, по 3 делегати від усіх політичних партій Галичини і Буковини. На зборах було обрана Українська національна Рада, в якості представництва українського народу в Австро-Угорщині. ЇЇ головою став Євген Петрушевич. Тоді ж був прийнятий і статут новоствореної УНР, який закликав рішити державну долю всіх областей іменем українського народу та прийняти постанови і заходи законодавчого та адміністративного характеру, щодо свої рішення втілити в життя. В той самий час маніфестом УНР була проголошена національна територія Української держави, закликались національні меншини для безпосереднього представництва в УНР, закликалося до сворення Конституції нової держави.

Крім того було утворено:

1. три комісії з функціями виконавчої влади :

• загально-виконавча комісія на чолі з Є. Петрушевичем,
• організаційна комісія для Галичини та Закарпаття, очолювана К.Левицьким,
• організаційна комісія для Буковини, яку очолив О. Попович

2. президія УН Ради, яка представляла її у міжсесійний період,

3. представництво до Відня на чолі з Є. Петрушевичем.

У ніч на 1 листопада 1918 року Військовий комітет вирішив виступити зі зброєю і взяти владу у Львові у свої руки. У розпорядженні комітету було біля 2 тис. вояків і старшин. Дії комітету були рішучими і вже протягом ночі влада фактично була захоплена – були зайняті всі стратегічно важливі об’єкти міста (військові казарми, телеграф, пошта, будинок сейму, поліцейське управління, банки) та затримані і взяті під арешт намісник Гуйн та військовий комендант Галичини генерал Пфеффер. Всюди були вивішені синьо-жовті прапори. Взяття влади відбулось без боїв та безкровно.

Вранці 1 листопада 1918 року на мурах  міста Львова з'явилися відозви  Української Національної Ради. Одна зверталась до мешканців столиці, а  друга — до всього українського народу.

Формальне перебрання влади від намісника Гуйна відбулося 1 листопада пополудні. Після підписання протоколу намісник Гуйн передав усю власть своєму заступникові В. Децикевичеві, а він уже на основі цісарського маніфесту 16 жовтня передав її Українській Національній Раді. Начальник військової округи генерал Пфефер одержав наказ негайно демобілізувати всі неукраїнські частини, які зразу ж проголосили свій нейтралітет.

Хоч взяття влади українцями у Східній  Галичині пройшло мирно, вже у другій половині дня 1-го листопада польська військова організація у Львові почала воєнні дії. Події у Львові поклали початок збройним сутичкам в інших місцевостях краю. Особливо небезпечно розгортались для українців події у Львові. Переважна більшість населення тут була польською (з 240 тис. чол. — понад 120 тис.). Решту складали українці, євреї, австрійці та ін. нації. Тут, як зазначалось, були зосереджені доволі численні військові сили поляків, доповнені загонами добровольців з цивільного населення, давно вже діяла офіцерська організація.³

Поляки не бажали вести будь-які  переговори з українцями, нарощуючи  свої збройні сили, активізуючи воєнні дії.

9 листопада на засіданні Української  Національної Ради визначено назву української держави — Західноукраїнська Народна Республіка, до складу якої, крім Східної Галичини, входили Північна Буковини й Закарпаття, тобто землі колишньої Австро-Угорської монархії, населені українцями. Держава ЗУНР охоплювала близько 70 тис. кв.км. території з 6 млн. населенням (в т.ч. 71 % українців, 14% поляків, 13% євреїв, 2% інших — румунів, мадярів і ін.)⁴ 

Розділ 2. Організація і структура державного апарату

В день прийняття офіційної назви  нової републіки, 9 листопада 1918 року, Українською Національною Радою був сформований уряд — Державний Секретаріат (або Рада Державних Секретарів) на чолі з Костем Левицьким.

У складі Державного Секретаріату було 14 міністерств — Державних секретаріатів, які очолювалися державними секретарями:

• внутрішніх справ (Льонгин Цегельський);
• зовнішніх справ (Василь Панейко);
• фінансів (тимчасово Кость Левицький);
• військових справ (Дмитро Вітовський);
• судових справ (Сидір Голубович);
• торгівлі і промислу (Ярослав Литвинович);
• земельних справ (Степан Баран);
• шляхів (Іван Мирон);
• пошт і телеграфу (Олександр Пісецький);
• праці і суспільної опіки (Антін Чернецький);
• суспільного здоров'я (Іван Куровець);
• освіти (мав бути Степан Смаль-Стоцький, тимчасово — О.Барвінський);
• віросповідання (Олександр Барвінський):
• публічних робіт (Іван Макух).

Крім того був створений харчовий виділ, прирівняний до секретаріату, який очолив Степан Федак. ⁵

13 листопада 1918 р. УНР визначила конституційні засади новоствореної української держави, прийнявши "Тимчасовий Основний закон". У артикулі і законі закріплювалась назва держави — Західноукраїнська Народна Республіка. Гербом ЗУНР був затверджений золотий лев на синьому полі, повернений в свою праву сторону. Прапором став синьо-жовтий стяг.

Згідно арт. 5 тимчасового закону найвищим органом влади мали стати установчі збори ЗУНР (до їх обрання діяла УНР), виконавчою владою став Державний Секретаріат.

15 листопада 1918 року на засіданні УНР було прийнято закон про доповнення її складу делегатами від повітів та більших міст краю, тобто вирішено зробити її більш представницьким органом. Слід було обрати по одному делегату від кожного повіту, а від міст: Львова — 4, Чернівців — 2, Станиславова — 2, Перемишля — 1, Дрогобича — 1, Коломиї — і, Тернополя — 1, Стрия — 1, Ярослава — 1, Самбора — 1, Золочева — 1, Бережан — 1, Борислава — 1.⁶

Одним з надважливих актів того періоду став закон від 16 листопада 1918 року з назвою "Тимчасовий закон про адміністрацію Західноукраїнської Народної Республіки".

Відповідно до ст.1 на території  ЗУНР залишалось в силі все попереднє  австрійське законодавство, якщо воно не суперечило інтересам, суті і цілям  Української держави.

4 січня 1919 року УНР прийняла декілька важливих законів. Одним з них вирішено утворити Президію УНР у складі Президента (голови) Ради і чотирьох його заступників. Президент скликав УНР і проводив її засідання. В законі було також записано, що Рада обирає двох секретарів і одного заступника секретаря для ведення організаційного забезпечення УНР.

Згідно цього закону Президентом  УНР було знову обрано Є.Петрушевича, його заступниками Лева Бачинського, Омеляна Поповича, Семена Вітика і Андрія Шмигельського. Секретарями — Степана Витвицького і Осипа Устіяновича. Заступником секретаря — Степана Сілецького.

Крім того на засіданні УНР було утворено, так званий, Виділ УНР, який складався з Президента (голови Ради) і дев'яти членів та виконував функції колегіального глави держави, що мав права: призначати членів уряду; приймати їх відставку і відкликати їх; оголошувати на пропозицію Державного Секретаріату судів- ництва амністії; затверджувати (підписувати) і публікувати закони.

Виділ мав діяти під час функціонування УНР, до обрання нового парламенту. Рішення Виділу приймалися більшістю голосів, а у випадку їх рівності переважав голос Президента.

Виділ складався з: Президента Євгена Петрушевича; Льва Бачинського, Семена Вітика , Антіна Горбачевського , Григоря Дувірака , Михайла Новаківського, Теофілія Окуневського, Омеляна Поповича, Андря Шмигельського, Степана Брика. ⁷

У березні 1919р. УНР прийняла закон про скликання Сейму Західноукраїнської Республіки, а 14 квітня — виборчий закон, яким утворювався однопалатний Сейм. Сейм складався з послів, вибраних на підставі виборчого закону. Вибори призначав Виділ УНР

Новий Сейм мав складатися з 226 послів. Сейм мав бути скликаний через  два тижні після виборів, у  червні 1919р. Проте розвиток військових подій унеможливив як його скликання, так і проведення самих виборів.

Всі адміністративні органи на території  ЗУНР підпорядковувались Державному Секретаріату, який був найвищим органом виконавчої влади в державі.

Організація місцевого апарату  державної влади і управління в цілому проходила чітко та організовано. Після виборів громадських, містечкових і міських комісарів у деяких повітах почали проводитись їхні наради. Місцевим представником і основним органом державної адміністрації став повітовий комісар, яких призначав і звільняв державний секретар внутрішніх справ. У підпорядкуванні повітових комісарів були повітові військові коменданти і коменданти жандармерії.

У сільських громадах і містах та містечках населенням були обрані громадські і міські комісари та їх дорадчі органи, для яких вищою інстанцією були повітові комісари.

Для охорони громадського порядку  у ряді повітів діяла жандармерія, У деяких повітах жандармерію  розпушено повністю, а замість  неї створено народну міліцію (наприклад, в Бережанському, Долинському). У ще інших — збережено жандармерію, але крім неї створено ще й народну міліцію.⁸  

Розділ 3. Судові та правоохоронні органи

В Західноукраїнській Народній Республіці було приділено особливу увагу створенню  судової системи держави. За основу організації судової системи  була взята попередня – австроугорська. "Устрій судів та виконування самого судочинства, побіч тих перемін, які були безумовно потрібні, не улягло у нас майже ніяким змінам, тим більше, що й обсада судейських посад не стрічалася з більшими трудностями з огляду на доволі велике число суддів-українців. На перший план висунулася потреба змінити старі закони, як мали на цілі охорону австрійської держави". Так, оцінював створення судової системи один з очевидців тих подій М.Чубатий.⁹

Розпорядженням Державного Секретаріату судівництва на території ЗУНР було створено 12-ть судових округів і 130-ть судових повітів.

Розпорядження передбачалось створення  таких округів з такою чисельністю  повітів: Бережанський (9 судових повітів); Золочівський (11 судових повітів); Коломийський (11 судових повітів); Самбірський (10 судових повітів); Стрийський (9 судових повітів); Станіславівський (14 судових повітів); Перемишльський (10 судових повітів); Тернопільський (8 судових повітів); Чортківський (8 судових повітів); Львівський (17 судових повітів); Буковина (9 судових повітів); Сянік (14 судових повітів) ¹⁰

У лютому 1919 року Державний Секретаріат  Судівництва розмежував компетенцію  повітових та окружних судів в цивільному судочинстві. Ці суди повинні були розглядати тільки цивільні справи. А для розгляду кримінальних справ згідно з законом УНР від 11 лютого 1919 р. були створені в повітах трибунали 1-ї інстанції. Суддів цих трибуналів призначав Державний Секретаріат Судівництва, затверджувала УНР або її Виділ. Трибунали і інстанції діяли у складі: одноособового судді, якщо покарання за скоєне правопорушення не перевищувало 1 року в'язниці і грошова кара — незалежно від розміру; у всіх інших випадках трибунал діяв у складі 3-х суддів. Діяльність суду присяжних у зв’язку з воєнним станом тимчасово була припинена на 1 рік.

Вищою (другою інстанцією) по цивільних  і кримінальних справах, згідно закону УНР від 15лютого 1919р., стали Вищий суд у Львові, а третьою, найвищою інстанцією — Найвищий державний суд. Згідно розпорядження Секретаріату від 8 березня Сенати були утворені при окружному суді в м.Станиславові. Членів і голів сенатів призначав Державний секретар судівництва, затверджувала УНР або її Виділ.

Одночасно була утворена Західноукраїнська  державна прокуратура, яка виконувала функції звинувачення. Називалась вона "Державна прокураторія", а її найвища інстанція — "Вища Державна прокураторія" яку очолив Генеральний державний прокурор. В дійсності реалізувати плани щодо утворення прокуратури не вдались і створення прокуратури у ЗУНР залишилося тільки на початковій стадії. Організація захисту в суді покладалась на адвокатуру, яка фактично не зазнала значних змін у організації і діяльності. Адвокатам було запропоновано організуватись в Палату адвокатів.

1 березня 1919 року розпорядженням  Державного Секретаріату судівництва  було створено нотаріальну службу ЗУНР. У п.1 цього розпорядження вказувалось, що "закони і розпорядження, на підставі яких у колишній австрійській державі урядували нотарі, остають аж до їх зміни чи відміни у правовій силі" остільки, оскільки не протирічать українській державності. Очолювала нотаріальну службу Нотаріальна палата, яка організаційно підпорядковувалась Державному Секретаріату судівництва.

Поряд з організацією органів цивільної  юстиції, зокрема, судових і прокурорських, була також утворена військова юстиція. 16 листопада 1919 року було видане розпорядження Державного Секретаріату про організацію військового судочинства.

Структура військових судів виглядала  так:

1. Найвищий військовий трибунал;
2. Військові обласні суди, які діють на території трьох областей, утворених Державним Секретаріатом військових справ. Головами Львівського, Станиславівського і Тернопільського обласних військових судів автоматично ставали військові коменданти цих областей. До складу цих судів входили представники державної жандармерії та коменданти кожного з 4-х військових округів, на які ділилися області.
3. Військові окружні суди. Головами їх були окружні коменданти.

Також було утворено інститут військової прокуратури,яку очолював Генеральний військовий прокурор. В областях були військові прокурори, в округах діяли судові офіцери. Разом з утворенням і діяльністю окружних польових судів ще одним розпорядженням Державним Секретаріатом Військових справ від 28 січня 1919 р. були утворені:

1. Польовий суд Головної команди Українських військ
2. Польові суди групи "Північ", групи "Південь", групи "Львів".

Польовий суд Головної команди  Українських військ розглядав всі  справи щодо офіцерів, справи про шпигунство та „про допомогу неприятелеві на фронті”. Голів і членів цих судів призначав Державний Секретаріат військових справ.

Найважливішим та історично вагомим  політичним актом ЗУНР, який не втратив  своєї значимості і в наш час, був "Акт злуки" ЗУНР і УНР. Утворивши 9 листопада уряд ЗУНР — Раду Державних  Секретарів — УНР одним з її найважливіших завдань поставила вжити всіх заходів для з'єднання всіх українських земель одну державу. Виходячи з цього, Рада Державних Секретарів вирішила негайно встановити тісні стосунки з керівництвом Украінської Держави у Києві.У зв’язку з польською агресією і організацією оборони від неї Державний Секретаріат повернувся до питання возз’єднання тільки у кінці листопада 1918 року. Секретаріатом був розроблений проект попереднього договору, що мав стати правовою основою возз’єднання.

Після детального обговорення цього  проекту Директорія і делегація ЗУНР 1-го грудня 1918 р. підписали "Передвступний договір" основними моментами якого були:

"Пф. 1. Західноукраїнська Народна  Республіка заявляє цим непохитний намір злитися в найкоротшім часі в одну велику державу з Українською Народною Республікою, значить, заявляє свій намір перестати існувати як окрема держава, а натомість увійти з усею своєю територією і населенням як складова частина державної цілості, в Українську народну Республіку.

Пф.2. Українська Народна Республіка заявляє цим рівнож свій непохитний намір злитися в одну державу з Західноукраїнською Народною Республікою.

Пф.З. Правитсльства обох Республік уважають себе зобов'язаними сю державну злуку можливо в найкоротшім часі перевести в діло, щоби обі держави утворили справді одну неподільну державну одиницю.

Пф.4. Західноукраїнська Народна  Республіка з огляду на витворені історичними обставинами окремі правні інституції та культурні й соціальні окремішності життя. як будуча частина неподільної УНР дістає територіальну автономію, якої межі означить у хвилі реалізації злуки. окрема спільна комісія. Тоді також будуть установлені детальні условнни злуки обох держав".¹¹

Виходячи зі змісту і суті цього "передвступного договору", мова йшла про повну ліквідацію ЗУНР як окремої держави і її входження до складу УНР. Цей договір був в першу чергу політичним актом, а не стільки державно-правовим. Метою акту було продемонструвати світові неподільність української землі, єдність і солідарність всього українського народу. 3 січня 1919 р. у Станиславові, була прийнята Ухвала "Про злуку Західноукраїнської Народної Республіки з Українською Народною Республікою". В Ухвалі зокрема зазначалось. що "Українська Національна Рада виконуючи право самовизначення Українського Народу, проголошує торжсственно з'єднання з нинішнім днем ЗУНР з УНР в одну, одноцільну, суверенну Народну Республіку.

23 січня 1919 року „Акт злуки” був одноголосно ратифікований Трудовим Конгресом. Там же було змінено назву ЗУНР на „Західна Область Української Народної Республіки” (ЗОУНР). Для українців це стало здійсненням багатовікового прагнення об’єднатися у єдиній соборній державі. Не зважаючи на те, що це об’єднання було декларативним , воно залишало глибокий відбиток в історії українського народу. І з того часу саме 22 січня 1919 року і є днем національного свята соборності, возз'єднання українського народу в одне ціле. З цього часу і починається новітній час нашої єдності, що була втрачена ще в часи падіння Київської Русі.

Розділ 4 Військове будівництво

Для ЗУНР збройні сили відігравали  дуже важливу роль, оскільки над  державою з самого початку її існування  нависла загроза експансії збоку  Польщі. Тому, процеси державотворення  постійно „гальмувалися” через потреби устаткування і організації армії. Відповідно до таких умов законодавець був змушений регулювати відносини в основному пов’язані саме з військовим станом.

Так вже 1-го листопада 1918 року почались бої за Львів. Тому все більшого значення набирала організація збройних сил  української держави.

1 -го і 2-го листопада 1918 року  УНР видала звернення до усіх вояків-українців колишньої австрійської армії з проханням стати на оборону рідного краю. 3-го листопада аналогічне звернення було видане до офіцерів та старшин.¹²

Ще 2-го листопада УНР звернулася з закликом до усього чоловічого населення краю стати добровільно зі зброєю в руках на захист своєї держави.

Військовими справами у цей час  продовжувала керувати Головна команда українських військ, утворена 1-го листопада УН Радою замість Військового комітету.

4 листопада на допомогу Львову  прибули з Чернівців Українські Січові Стрільці у кількості біля 2 тис. чоловік. На допомогу столиці йшли й загони добровольців з ближчих і дальних повітів краю. Першими прибули добровольці з Золочева, Рави-Руської, Комарно, Тернополя, Снятина, Коломиї.

Необхідність створення регулярної армії ставала очевиднішою. 13 листопада Державний Секретаріат військових справ видав важливе розпорядження. Вся територія держави була поділена на три військові області: А —Львів, Б — Тернопіль, В — Станиславів. Кожна з них ділилася на 4 військові округи:

А. Область Львів 

• Округ Львів (5 повітів)
• Округ Перемишль (6 повітів)
• Округ Рава Руська (4 повіти)
• Округ Самбір (4повіти)

Б. Область Тернопіль 

• Округ Тернопіль (4 повіти)
• Округ Золочів (5 повітів)
• Округ Чортків (5 повітів)
• Округ Бережани (5 повітів)

В. Область Станиславів

• Округ Станиславів (5 повітів)
• Округ Стрий (5 повітів)
• Округ Коломия (4 повіти)
• Округ Чернівці (7 повітів)

Одночасно була також оголошена  часткова мобілізація. Всі здатні до військової служби чоловіки з демобілізованої австро-угорської армії. Окружні військові команди спільно з повітовими комісарами приступили до формування збройних сил ЗУНР — Української Галицької Армії (скорочено — УГА). 21 листопада українські частини, які захищали Львів, під натиском переважаючих сил ворога були змушені залишити місто. Владу тут захопив у свої руки Польський тимчасовий урядовий комітет, який оголосив, що Східна Галичина приєднується до Польщі, бо це корінні, історичні польські землі.

У структурі УГА спершу були такі роди військ і служби: 1) піхота; 2) кіннота; 3) артилерія; 4) санітарна служба; 5) ветеринарна служба; 6) військове судівництво; 7) інтедантура; 8) канцелярська служба.

Грудні-січні , з’явились ще інші роди військ — повітряні сили "летунський відділ", саперний кіш і ін.¹³

4 лютого 1919р. ДСВС видав наказ  про "Організацію духівництва Українського війська". Згідно з наказом при ДСВС утворено "вищий духовний уряд" під назвою Преподобництво, а при Головній команді українських військ — Польове Преподобництво. При всіх військових формаціях, лікарнях, лазаретах встановлювалась посада військових духовників, яких призначало Преподобництво.

У грудні 1918 року окремим розпорядженням були врегульовані структура і правове положення окружних військових команд (ОВК), які мали обов'язок набору і формування збройних сил.

До обов'язків ОВК відносились: 1)3берігання ладу і спокою в окрузі. 2) Формування з демобілізованих  українських вояків колишньої австрійської армії та добровольців відділів української армії. 3) Виявлення, облік і зберігання військового майна. 4) Дислокація військових частин в окрузі і ін.

Окружним комендантам належало також негайно організувати санітарну  службу. 22 квітня розпорядженням ДСВС була введена єдина форма для  Українського війська – „зеленаво-землистого кольору”.

Таким чином на початок 1919 р. була утворена чисельна — понад 100-тисячна дисциплінована й патріотично настроєна армія.

У складі УГА було утворено три  корпуси. До складу кожного корпусу  входили по 4 піхотні бригади. Кожна бригада складалась з 3-5 піхотних куренів, полку артилерії (4-5 батарей легких гармат по 4-6 гармат кожна і однієї батареї важких гармат), кінної сотні, технічної сотні, сотні зв'язку і допоміжних відділів (санітарного, інтендантського та ін.).

Весною 1919 р. у бригадах проведено  реорганізацію і з цього часу кожна бригада складалася із двох полків піхоти (по три курені кожен) та інших, вищевказаних, військових підрозділів. Кожна бригада мала свій порядковий номер і назву округи (1-ша коломийська, 2-га бережанська і т.д.).

Серед недоліків УГА був великий  брак озброєння, патронів, військового  спорядження, обмундирування, медикаментів та харчів та брак досвідчених офіцерських кадрів.

Незважаючи на всі недоліки та величезні  труднощі ця Українська Галицька Армія  довго чинила опір значно численнішій  та краще озброєній армії Польщі.

Створення у таких складних умовах Галицької армії було одним з  найбільших досягнень західноукраїнського  уряду.