Державний кредит як суспільна позикова система

Семінарське заняття №7

1.Державний кредит як суспільна позикова система

Державний кредит як самостійна форма кредитних відносин відрізняється від банківського кредиту рядом особливостей:

Потреба держави  в кредиті. Виникає в держави  при фінансових утрудненнях, необхідності врегулювати розрив між грошовою масою в обігу і товарними ресурсами. Державний кредит використовується, насамперед, на покриття бюджетного дефіциту.

Умови угоди. Умовою угоди при державному кредиті, економічні інтереси учасників відособлені, тому потрібно забезпечити економічну зацікавленість кредиторам для добровільної передачі коштів у користування позичальника. Для цього держава бере на себе зобов'язання виплачувати кредиторам визначений доход. Винагорода кредиторів при державному кредиті виступає як стимул реалізації відособлених економічних інтересів кредиторів і позичальників.

Цільове призначення. Державний кредит використовується глобально й опосередковує платежі товарного і нетоварного призначення. Ресурси, що мобілізуються за допомогою державного кредиту, витрачаються державою відповідно за поточними потребами народного господарства і для фінансування надзвичайних витрат.

Термін повернення позички. У державному кредиті такої  регламентації немає. Відносини між учасниками будуються на добровільних засадах.

Здатність збільшувати  чи скорочувати грошову масу. Державний  кредит завжди є засобом скорочення грошей у обігу.

Позичковий фонд, що виступає матеріальною основою банківського кредитування, використовується для  надання позичкових коштів підприємствам і установам з метою забезпечення безперебійності і підвищення ефективності процесу розширеного відтворення. Кредити можуть одержувати і приватні особи. При державному кредиті відбувається формування додаткових фінансових ресурсів у руках політичної надбудови. Тому державний кредит виражає частину фінансових відносин суспільства. Ця обставина не допускає вільного поводженя з позичковим фондом країни і залучення частини банківських ресурсів до фінансування урядових витрат.

Види державного кредиту

Державний кредит може бути зовнішнім і внутрішнім. Основна  частка державних витрат здійснюється в національній валюті, тому переважний розвиток одержує внутрішній державний  кредит. Але широкий міжнародний  поділ праці, обмін технологіями і науково-технічними ідеями, надання  фінансової допомоги іноземним державам - усе це обумовлює інтенсивний  розвиток міжнародного державного кредиту. У систему держкредитних відносин включається також і умовний державний кредит, коли держава виступає в ролі гаранта за кредити, надані іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним об'єднанням і т.д.

Державний борг. Його види.

Функціонування  державного кредиту веде до утворення державного боргу. Загальний державний борг представляє всю суму випущених і непогашених боргових зобов'язань держави, включаючи нараховані відсотки, що повинні бути виплачені за цими зобов'язаннями. Поточний державний борг складають витрати по виплаті доходів кредиторам за всіма борговими зобов'язаннями держави і по погашенню зобов'язань, термін оплати яких уже настав.

Держава, широко використовуючи свої можливості для залучення додаткових фінансових ресурсів з метою своєчасного  фінансування бюджетних витрат, поступово  накопичує заборгованість як внутрішню, так і іноземним кредиторам. Це веде до росту державного боргу - внутрішнього і зовнішнього.

Державний борг є  характеристикою результативності всіх зроблених держкредитних операцій. Його абсолютна величина, динаміка і темпи зміни відобржають стан економіки і фінансів країни, ефективність функціонування державних структур. На стан державного боргу істотно впливають щорічні операції в сфері державного кредиту: одержання нових позик і умови їхнього надання, з одного боку, і розміри погашення й виплачуваних відсотків, з іншої.

Форми державного бюджету

Отже призначення  державного кредиту виявляється  в першу чергу в тому, що він  є засобом мобілізації в руках  держави додаткових фінансових ресурсів. У випадку дефіцитності державного бюджету додатково одержані фінансові  ресурси направляються на покриття різниці між бюджетними витратами і доходами. При позитивному бюджетному сальдо, одержані за допомогою державного кредиту кошти, прямо використовуються для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що державний кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може виступати важливим фактором прискорення соціально-економічного розвитку країни.

Державний кредит є  джерелом збільшення грошових доходів у власників цінних паперів і вкладників ощадбанків, що досягається за допомогою виплати відсотків і виграшів по державних позиках і внескам в ощадних установах. Це повною мірою відноситься і до юридичних особ. Вкладаючи кошти в цінні папери держави, вони не тільки організують нагромадження коштів для проведення великих інвестицій у виробництво і соціальну сферу, але і можуть розраховувати на значний додаток до вкладених в позики коштів щорічно чи під час погашення облігацій позик.

У системі кредитних  відносин державний кредит виступає в наступних формах :

1. державні позики ;

2. перетворення  частини внесків населення в  державні позики ;

3. запозичення коштів  загальнодержавного позичкового  фонду ;

4. казначейські  позички ;

5. гарантовані позики .

Позики

Найпоширенішою  формою внутрішніх запозичень є позики. За їх допомогою мобілізуються тимчасово  вільні кошти юридичних і фізичних осіб для фінансування потреб держави. Держава випускає і продає цінні папери, як правило, облігації. Залежно від способу виплати доходу позики поділяють на:

Процентні. - За процентними  позиками власники облігацій одержують твердий дохід у формі процента від номінальної вартості облігації.

Виграшні. - При виграшних  позиках увесь дохід власники облігацій одержують у формі виграшу. Дохід виплачується не за всіма облігаціями, а лише за тими, на які випав виграш.

Безпроцентні (цільові). - Безпроцентні позики не передбачають виплату доходів, але гарантують одержання товару, на який не задовольняється  попит на ринку. Вартість кожної випущеної облігації дорівнює ціні товару (легкового автомобіля, телевізора, холодильника тощо).

Безпрограшні. - Безпрограшні позики випускаються з умовою, що протягом строку дії позики виграшними будуть усі облігації.

Процентно-виграшні. - Умовами випуску процентно-виграшних  позик передбачається виплата частини  доходу по купонах, а іншої частини - у формі виграшів.

Місцеві органи влади  можуть також проводити цільові  позики на будівництво доріг або  інші заходи, в яких зацікавлено  населення регіону.

Державні позики можуть бути облігаційними і безоблігаційними. Облігаційні позики супроводжуються емісією цінних паперів держави. Безоблігаційні позики оформляються підписанням угод, договорів, а також шляхом записів у боргових книгах і видачею особливих свідчень. В даний час безоблігаційні позики використовуються на міжурядовому рівні.

Облігації

Чинне законодавство  визначає облігацію як цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. 
Випускаються облігації таких видів: а) облігації внутрішніх і місцевих позик; б) облігації підприємств. 
Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу. Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред'явника. Обов'язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг), під який вони випускаються. 
Крім основної частини, до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів. Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій) , повинні містити купонний лист. 
Рішення про випуск облігацій внутрішніх і місцевих позик приймають відповідно Кабінет Міністрів України і місцеві ради. Чинне законодавство регламентує також порядок придбання облігацій. Зокрема, облігації усіх видів придбаваються громадянами лише за рахунок їх особистих коштів. Підприємства придбавають облігації усіх видів за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит. 
Облігації усіх видів оплачуються у гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, - в іноземній валюті. Незалежно від виду валюти, якою проведено оплату облігацій, їх вартість виражається у гривнях. Слід зауважити, що саме ця норма викликає зараз ряд складностей щодо можливості емісії та реалізації в Україні єврооблігацій без участі іноземного банку, який і здійснює такий випуск. Ця норма змусила фінансові органи звернутися до Верховної Ради України з пропозицією щодо внесення змін до Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" про зняття заборони на оплату облігацій в іноземній валюті. 
Дохід за облігаціями усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Дохід за облігаціями цільових позик (безпроцентними облігаціями) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики. Кошти, одержані від реалізації облігацій внутрішніх і місцевих позик, спрямовуються до відповідних бюджетів. 
Облігації зовнішніх державних позик України - це цінні папери, що розміщуються на міжнародних та іноземних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій. Облігації зовнішніх державних позик України можуть деномінуватися у конвертованій іноземній валюті. Облігації зовнішніх державних позик України випускаються процентними, дисконтними та можуть бути іменними або на пред'явника, з вільним або обмеженим колом обігу. Чинне законодавство передбачає, що облігації зовнішніх державних позик України оплачуються виключно в конвертованій іноземній валюті відповідно до умов їх випуску. 
Емітентом облігацій зовнішніх державних позик України є держава в особі Міністерства фінансів України. Кошти, одержані від розміщення облігацій зовнішніх державних позик України, спрямовуються виключно до Державного бюджету України. Рішення про випуск облігацій зовнішніх державних позик України в межах передбачених Законом про Державний бюджет України на відповідний рік зовнішніх джерел фінансування дефіциту Державного бюджету України приймає Кабінет Міністрів України щодо кожного випуску.  
Первинне розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України. З цією метою Мінфін України може залучати банки, інвестиційні компанії тощо.

2.Форми державного кредиту

Рис. 8.3. Форми державного кредиту

Основною формою державного кредиту є державні позики, які прийнято класифікувати за певними ознаками (табл. 8.1). За правовим оформленням розрізняють:

— державні позики, що надаються на підставі угод (безоблігаційні). Як правило, угодами оформляються кредити від урядів інших країн (міжурядові позики на двосторонній основі), а також кредити від міжнародних організацій (зовнішні позики на багатосторонній основі);

Таблиця 8.1. Ознаки класифікації та види державних позик

— державні позики, забезпечені випуском цінних паперів, за допомогою яких мобілізуються кошти на фінансовому ринку.

За місцем розміщення позики поділяються на:

— внутрішні (облігації, казначейські зобов'язання), що розміщуються в певній країні на внутрішньому фінансовому ринку і зазвичай у національній валюті. У процесі розміщення внутрішніх державних позик можуть брати активну участь і нерезиденти. У такому випадку допуск нерезидентів до ринку державних цінних паперів розширює фінансові можливості останнього;

— зовнішні (облігації, фідуціарні позики), які розміщуються на міжнародному фінансовому ринку переважно в іноземній валюті чи безоблігаційні позики, що надаються на підставі угод і надходять ззовні від урядів інших країн, міжнародних організацій та нерезидентів.

Залежно від статусу позичальника (точніше емітента) позики поділяються  на:

— державні, що випускаються центральними органами управління (в Україні Міністерством  фінансів за рішенням Кабінету Міністрів України). Кошти, акумульовані від їх розміщення, спрямовуються у державний бюджет;

- місцеві, що випускаються місцевими  органами управління, а кошти  від них спрямовуються у відповідні місцеві бюджети. У розвинутих країнах ринок муніципальних цінних паперів є одним із динамічних і значних за обсягом елементів національного фондового ринку, а місцеві позики є важливою складовою фінансів місцевого самоврядування. Місцеві позики дають змогу мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти для потреб розвитку конкретних регіонів і є однією з форм залучення інвестицій. Разом з тим, вони мають дивовижну властивість задовольняти фінансові інтереси усіх учасників: емітенти отримують позикові кошти для втілення своїх програм і проектів, у результаті чого у них немає потреби збільшувати місцеві податки для фінансування локальних суспільних потреб; інвестори не мають збитків, бо стають власниками цінних паперів, які приносять хоч і невеликий, але стабільний дохід; населення регіону одержує важливі для нього об'єкти у сферах виробництва, торгівлі й обслуговування, не відчуваючи підвищення податкового тягаря.

В Україні місцеві позики ще не набули поширення, однак у перспективі  можуть стати важливим фінансовим інструментом економічного розвитку.

Залежно від строків погашення  державою своїх боргових зобов'язань  розрізняють: короткострокові (поточні, як правило, до одного року), середньостро кові (від одного до п'яти років) і довгострокові позики (понад п'ять років).

За видами дохідності державні позики поділяються на:

— відсоткові, кола виплата доходу за державними позиками здійснюється у вигляді позикового відсотка. При цьому власники державних цінних паперів можуть отримувати дохід як за фіксованою на весь період позики ставкою, так і плаваючою, яка регулярно переглядається і може змінюватися відповідно до певних чинників. Наприклад, основою визначення відсоткових ставок за єврооблігаціями чи фідуціарними позиками є плаваючі відсоткові ставки, які розраховуються на базі облікової ставки — LIBOR (London Inter Bank Official Rate, або лондонська ставка пропозиції за міжбанківськими депозитами), SIBOR (сінгапурська ставка пропозиції за міжбанківськими депозитами), "праймрейт" — американська. До цих ставок додається спред, що залежить від кредитного рейтингу держави-позичальниці і становить 0,50— 2,60%;

— безвідсоткові (дисконтні), які характерні тим, що державні цінні папери реалізуються зі знижкою, а погашаються за номінальною  вартістю. Відсотки за такою облігацією не нараховують, а дохід (інтерес) кредитора виникає внаслідок її погашення за ціною, вищою від ціни придбання;

— виграшні, які реалізуються без  встановлення фіксованих відсотків, а  виплата доходу здійснюється на підставі проведення тиражів виграшів. Власники отримають дохід за умови включення номера їхньої облігації у виграшний тираж погашення, причому дохід отримають лише ті кредитори, чиї облігації виграли.

За характером обігу цінних паперів  державні позики поділяють на:

— ринкові, які вільно купуються  і продаються на ринку цінних паперів;

— неринкові, які мають обмеження  щодо купівлі і продажу, або не допускають виходу цінних паперів на ринок, тобто їх власники не можуть їх перепродати.

За формою випуску державних  позик розрізняють готівкові (супроводжуються  емісією державних цінних паперів) і безготівкові позики (шляхом записів на відповідних рахунках в електронному депозитарії).

За способом погашення позики поділяються  на: ординарні (погашення може проходити  одночасно для всіх випущених позик); серійні (погашення здійснюється деякими частинами через певні проміжки часу); з достроковим погашенням (до дострокового погашення державних позик держава може вдатися лише за наявності коштів).

Залежно від забезпеченості державні позики поділяються на: заставні (забезпечуються державним майном чи конкретними  доходами) і беззаставні (не мають  конкретного матеріального забезпечення, а їх надійність визначається авторитетом держави).

У практиці країн з ринковою економікою оформлення внутрішніх державних позик  здійснюється двома видами цінних паперів  — облігаціями і казначейськими зобов'язаннями. Ці боргові цінні папери, символізують боргове зобов'язання держави, з одного боку а з іншого — засвідчують внесення їхніми власниками коштів до бюджету, гарантують повернення основної суми боргу після визначеного строку, а також дають право власникам на отримання Доходу. Разом з тим, є певні ідентифікаційні ознаки, що відрізняють їх (рис. 8.4).

В Україні дефіцит державного бюджету  найчастіше покривається за рахунок  випуску облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП). Активне використання ОВДП як форми державного кредиту розпочалося в Україні у 1995 р. Цінні папери уряду України почали випускатись відповідно до Постанови Кабінету Міністрів від 23 серпня 1994 р. № 586.10 березня 1995 р. вперше в історії України відбулись торги з розміщення державних облігацій внутрішньої позики. Перша емісія ОВДП 1995 р. була здійснена безготівковим шляхом — через записи на рахунках інвесторів; розміщення облігацій проводилося на строк 3—6 місяців (хоча за світовими стандартами державними облігаціями вважаються цінні папери зі строком обігу понад 5 років); номінальна вартість однієї облігації становила 100 млн крб, а відсоткова ставка дохідності — 140 % річних. Такі якісні характеристики ОВДП були зумовлені нестабільною фінансовою кон'юнктурою в умовах становлення ринку цінних паперів, високою ставкою рефінансування НБУ (60 % річних), недовірою населення до держави.

3.Державний борг  країни. Внутрішній і зовнішній  державний борг.

Держа́вний борг Украї́ни - законодавче визначення державного боргу України закріплено в ст. 2 Бюджетного кодексу України:

Борг є важливим елементом  кругообігу “доходи-витрати”. Коли в  економіці зростають доходи, зростають  і заощадження, які повинні бути використані домашніми господарствами, фірмами та урядом. Створення боргу - це механізм, за допомогою якого  заощадження передаються економічним  агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, ці заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

Державний борг - це загальний  розмір, накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається з внутрішнього та зовнішнього боргу держави.

Внутрішній державний  борг - заборгованість держави домогоспо  дарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом.

Зовнішній державний борг - це заборгованість держави перед  іноземними громадянами, фірмами, урядами  та міжнародними фінансовими організаціями.

Основними причинами створення  і збільшення державного боргу є:

- збільшення державних  видатків без відповідного зростання державних доходів;

- циклічні спади й автоматичні  стабілізатори економіки;

- скорочення податків  з метою стимулювання економіки  без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

- вплив політичних бізнес-циклів - надмірне збільшення видатків  напередодні виборів з метою  завоювання популярності виборців та збереження влади.

Абсолютний розмір державного боргу є не дуже показовим макроекономічним індикатором, оскільки борг зростає у міру збільшення ВВП, і на його величину впливає інфляція. Більш змістовними є відносні показники заборгованості, а саме:

- відношення боргу до  ВВП;

- відношення суми обслуговування  боргу до ВВП.

Відносна величина державного боргу (“борг / ВВП”) залежить від таких  факторів, як рівень реальної процентної ставки, якою визначається розмір виплат по боргу, темп зростання реального ВВП та обсяг первинного бюджетного дефіциту. Зменшення відносної заборгованості в економіці можливе за умови, якщо темпи зростання реального ВВП зменшуватиметься, а частка первинного бюджетного надлишку відносно ВВП збільшуватиметься.

Залежно від характеру  наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

Державний борг формується під впливом як об'єктивних, так і суб'єктивних факторів. До перших з них можна віднести несприятливий інвестиційний клімат, трансформаційний склад виробництва і звуження на цій основі податкової бази, від'ємне сальдо торговельного балансу, переважання застарілої технологічної бази із значною мірою морального старіння і фізичного спрацювання основного капіталу, уповільнені темпи виробничого відтворення. Суб'єктивні фактори пов'язані з ситуативними прорахунками у тактиці впровадження реформ і фактичною відсутністю стратегії щодо розвитку фінансового ринку. До того ж мають місце спроби вирішення поточних проблем “у пожежному порядку”.

Логіка конкретних макроекономічних і фінансових рішень може бути продиктована як політичним міркуваннями, так і вибором на користь суспільного добробуту. В будь-якому випадку борговими перспективами визначається фінансове здоров'я країни.

Особливості погашення  внутрішнього та зовнішнього боргів України

Щодо витрат державного бюджету  України з обслуговування та погашення  державного боргу, то вони за період із 1996 по 2002 рік перевищили 53 млрд. гривень. Ця сума спів ставна з розміром усіх видатків держбюджету країни на 2003 рік..

Після фінансової та боргової кризи 1998 року, незважаючи на проведені урядом реструктуризації майже всіх складових державного боргу, витрати з його обслуговування та погашення зберігають стійку тенденцію до зростання. Так, у 2002 році вони порівняно з 1999 р. зросли на 2,2 млрд. гривень. При цьому, починаючи з 2000 року, постійно збільшуються витрати з погашення державного боргу, передусім зовнішніх боргових зобов'язань

Зауважимо, що реструктуризації боргових зобов'язань, проведені урядом протягом 1999 - 2002 років, мали обмежений, тимчасовий вплив на розв'язання боргової проблеми і не привели до зменшення  боргового навантаження на економіку  країни. Навпаки, воно навіть дещо зростає. Так, у 2000 р. відношення витрат з обслуговування та погашення державного боргу до номінального ВВП становило 4,2%, у 2003 р. зазначений показник, як прогнозується, збільшиться до 4,9%. Це може негативно вплинути на перспективи зростання обсягів виробництва та ВВП, а також на платіжний баланс країни.

Темпи збільшення витрат із обслуговування та погашення державного боргу значно випереджають темпи  зростання економіки країни, що свідчить про системні прорахунки урядової фінансової політики щодо продовження фінансування державного бюджету шляхом дорого вартісних внутрішніх та зовнішніх запозичень, а також про подальше загострення боргової проблеми.

Особливе занепокоєння викликає загрозлива динаміка зовнішніх боргових платежів та їх значна питома вага, яка  переважає частку платежів із внутрішніх боргових зобов'язань, що також підтверджує наявність зазначених вище системних прорахунків.

Така девальвація гривні щодо євро вже нині відчутно впливає  на зростання витрат із обслуговування та погашення зовнішніх боргових зобов'язань, деномінованих у євро. Так, якщо у 2002 році гривня девальвувала відносно долара США лише на 0,6%, то відносно євро - на 18,5 відсотка.

Тим більше, можливості щодо дострокового погашення державного боргу вже не перший рік передбачаються у законах про Державний бюджет України, проте урядом та Міністерством фінансів України вони не реалізуються.

Водночас, приймаючи остаточне  рішення щодо дострокового погашення державного боргу, слід, в першу чергу, обрати найефективніший для держави його варіант.

У зв'язку з цим акцентуємо особливу увагу на вартості зовнішніх  боргових зобов'язань, що відображено  в таблиці 8.

За підрахунками , видатки з обслуговування облігацій зовнішньої державної позики 2000 року до кінця їх дії (2007 рік) становитимуть понад 450 млн. дол. США, що у 10 разів перевищує економію від дострокового погашення позик МВФ.

4.Державний борг і фінансова  безпека держави.

Актуальність вивчення фінансової безпеки держави пов’язана з  економічними проблемами України на сучасному етапі розвитку: зростанням зовнішнього та внутрішнього боргу  країни, підвищенням рівня інфляції та рівня монетизації, збільшенням  обсягів зобов’язань суб’єктів  господарювання тощо. Нині фінансові  можливості держави, які залежать від  обсягу фінансових ресурсів, залишаються  досить обмеженими. 
Проблеми фінансової безпеки й обсягів державного боргу розглядали в наукових працях такі вітчизняні вчені: М.М.Єрмошенко, А.І.Сухоруков, О.Д.Василик, Т.Д.Вахненко та інші. Однак недостатньо уваги на сьогодні приділено впливу державного боргу на фінансову безпеку держави, тому основною метою статті є дослідження формування державного боргу, його структури та механізму реструктуризації для забезпечення фінансової безпеки держави. 
Для формування та практичної реалізації дієвого механізму фінансової безпеки необхідно, перш за все, з’ясувати сутність цього поняття та визначення факторів, які впливають на стан фінансової безпеки. 
Основна частина. Згідно методики, затвердженої Міністерством економіки України, фінансова безпека містить такі складові: бюджетна безпека, валютна, грошово-кредитна безпека, боргова безпека, інвестиційна безпека, безпека страхового ринку, безпека фондового ринку [1]. 
Важливим інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів є Державний бюджет України. Саме розбалансованість Державного бюджету є головним дестабілізуючим чинником кризи державних фінансів. 
Основною складовою фінансової безпеки є боргова безпека. Значна роль державного боргу в економіці держави обумовлюється його багатостороннім впливом на всі сфери життя, необхідністю розрахунку його граничного рівня для країни з урахуванням забезпечення стійкого економічного зростання, узгодження фіскальної та монетарної політики тощо. В Україні за роки її незалежності формування боргу відбувалося значною мірою під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що зумовило його структуру та обсяги. 
До основних причин швидкого зростання державного боргу України можна віднести: необхідність збільшення валютних резервів для забезпечення стабільності національної грошової одиниці; значні обсяги бюджетного дефіциту; залежність від імпорту енергоносіїв; потреби технічного переозброєння більшості галузей національної економіки. 
Управління державним боргом та його обслуговування є одним з пріоритетних завдань фінансової політики держави, важливою умовою стабільності її фінансової системи. Ефективне управління боргом на всіх його етапах дозволить уникнути кризових боргових ситуацій та перевантаження видаткової частини державного бюджету в розрізі витрат на обслуговування державного боргу, сприятиме забезпеченню стабілізації соціально-економічної ситуації та розвитку економіки України. 
Внутрішні й зовнішні борги стали невід’ємною складовою фінансової 
системи більшості країн світу. Вони зумовлені наявністю дефіциту бюджету, 
тобто держава не завжди має змогу провести скорочення витрат відповідно до 
наявних доходів. Тоді виникає потреба в додаткових фінансових ресурсах, які 
можна одержати або завдяки емісії грошей, або запозиченням як всередині 
держави, так і ззовні. Покриття дефіциту бюджету через запозичення має низку 
переваг, до яких належать: керованість інфляційними процесами в державі, 
підвищення рівня касового виконання бюджету, можливості зміцнення фінансового становища в державі. 
Відповідно до міжнародних стандартів і загальноприйнятих наукою показників оптимальний розмір боргів держави не повинен перевищувати 60 відсотків від річного обсягу валового внутрішнього продукту. При перевищенні цього рівня держава може втратити фінансову незалежність і стати державою-банкрутом. Борги держави економічно виправдані лише в тому разі, якщо здійснювані за їх рахунок видатки сприяють збільшенню майбутніх доходів або приводять до скорочення майбутніх бюджетних видатків, тобто мають позитивний рівень прибутковості, що дає змогу державі в подальшому погасити основну суму боргу й сплатити відсотки за ним. До таких видатків належать інвестиції, і тому приріст державної заборгованості згідно з економічною теорією не повинен перевищувати суми державних інвестицій. У багатьох країнах таке обмеження закріплене в конституціях останніми роками щорічний приріст державних боргів в Україні значно перевищував обсяги бюджетних інвестицій. 
Високі темпи зростання боргових зобов’язань, як наслідок збереження високого рівня бюджетного дефіциту, неминуче зменшують довіру до уряду з боку вітчизняних та іноземних інвесторів, а отже, призводять до зростання відсоткових ставок (як плати за ризик) і подальшого загострення бюджетних проблем — зростання видатків держави на обслуговування своїх зобов’язань, до необхідності скорочення видатків, не пов’язаних із виплатою відсотків, або ж необхідності нових запозичень. 
За останні роки прослідковується тенденція до зростання боргового навантаження в Україні. Обсяг державного боргу на 1.01.08 року склав 84,5 млрд. дол. США (60,2% ВВП) у порівнянні з 51% ВВП у 2006 році. Фактичний розмір зовнішнього боргу вже перевищив як критичний, так і оптимальний рівень. Експерти МВФ обґрунтували, що пороговою сумою зовнішнього боргу для держав з низьким і середнім рівнем доходів є 49,7% ВВП [2]. 
З метою забезпечення фінансової безпеки важливо здійснювати постійний моніторинг її індикаторів, серед який можна виділити такі: рівень перерозподілу ВВП через Зведений бюджет України; рівень монетизації ВВП; дефіцит Державного бюджету; відсоткова ставка за банківській кредит; ставка рефінансування НБУ; відношення суми валових міжнародних резервів НБУ до загальної суми річного імпорту; валютний курс; частка довгострокових банківських кредитів у загальному обсязі наданих кредитів; частка податків в обсязі ВВП; відношення суми власних оборотних коштів підприємств до суми залучених оборотних коштів. 
Висновки. Забезпечення стабільного розвитку держави має базуватися на системі заходів спрямованих на своєчасне виявлення, попередження, нейтралізацію, та ліквідацію загроз фінансовій безпеці держави, а саме [3]: 
• запровадження жорсткого режиму економії щодо витрачання бюджетних коштів, передусім на управління, оборону, фінансування збиткових і низькорентабельних виробництв, різні види дотацій; 
• визначення доцільності фінансування деяких соціальних витрат; 
• зменшення обсягів фінансових запозичень для покриття дефіциту державного бюджету; 
• вдосконалення інструментів залучення до інвестиційної сфери особистих накопичень населення; 
• оптимізація рівня податкових вилучень до бюджету. 
Таким чином, стан фінансової безпеки є головним критерієм оцінки ефективності державної політики і діяльності владних структур під час реформування і розвитку фінансово-кредитної сфери. І тому так важливо саме 
на сучасному етапі розвитку нашої держави здійснити необхідні заходи, спрямовані на підвищення рівня її фінансової безпеки.

5.Управління державним  боргом. 

Важливим  елементом стратегії макроекономічного  управління є зменшення розміру  бюджетного дефіциту. Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливішими з них є такі:

• загальний дефіцит бюджету, який називають також «фактичним» чи «касовим», утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;
• зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;
• внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит «мінус» зовнішній дефіцит;
• операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;
• первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;
• поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

Зменшити  дефіцит бюджету уряд може шляхом накопичення заборгованості – прострочування платежів по боргах або закуплені  товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи мають не інфляційний характер.

Боргове фінансування дефіциту бюджету веде до накопичення державного боргу, який потрібно обслуговувати. Обслуговування боргу пов’язане з виплатою відсотків по ньому й поступовою сплатою основної суми боргу.

Борг є  важливим елементом кругообігу «доходи  – витрати». Коли в економіці  зростають доходи, то зростають і  заощадження, які повинні бути використані  домашніми господарствами, фірмами  та урядом. Створення боргу –  це механізм, за допомогою якого  заощадження передаються економічним  агентам, що здійснюють витрати. Якщо домогосподарства і фірми не схильні до запозичень, то приватна заборгованість зростає недостатньо швидко, аби поглинути зростаючий обсяг заощаджень. Отже, щоб економіка не відійшла від стану повної зайнятості ресурсів, всі заощадження мають бути використані державою шляхом приросту державного боргу.

Що таке державний борг? Державний борг (DG) – це загальний розмір накопиченої заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, який дорівнює сумі минулих бюджетних дефіцитів за вилученням бюджетних надлишків. Державний борг складається із внутрішнього та зовнішнього боргу держави. Внутрішній державний борг (D) – заборгованість держави домогосподарствам і фірмам даної країни, які володіють цінними паперами, випущеними її урядом. Зовнішній державний борг (DI) – це заборгованість держави перед іноземними громадянами, фірмами, урядами та міжнародними фінансовими організаціями.